Постанова

від 15.05.2024 по справі 640/5047/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/5047/21 Суддя (судді) першої інстанції: Головенко О.Д.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,

суддів: Кобаля М.І., Грибан І.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Апарату Верховної Ради України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить:

- зобов`язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористанні 489 календарних днів щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи:

- з 04.05.1999 по 01.06.2000 на посаді помічника - консультанта народного депутата України ОСОБА_2 ;

- з 01.08.2002 по 25.05.2006 та з 26.05.2006 по 23.11.2007 на посаді помічника - консультанта народного депутата України ОСОБА_3 ;

- з 26.11.2007 по 13.12.2012 та з 13.012.2012 по 27.11.2014 на посаді помічника - консультанта народного депутат України ОСОБА_4 ;

- з 01.12.2014 по 31.03.2015 та з 01.04.2015 по 29.06.2016 та з 30.06.2016 по 29.08.2019 на посаді помічника - консультанта народного депутата України ОСОБА_5 .

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідачем в порушення вимог чинного законодавства при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата позивачу не виплачено грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку. При цьому, посилання на відсутність бюджетних призначень на оплату праці, на думку позивача, не може бути підставою для невиконання вимог закону.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2023 року позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою звернувся Апарат Верховної Ради України, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом не повно з`ясовано обставини у справі, висновки суду не відповідають дійсним обставинам, внаслідок чого порушено норми матеріального та процесуального права та ухвалено незаконне рішення у справі.

Зокрема, апелянтом зазначено що умови проходження публічної служби помічниками-консультантами народних депутатів України є специфічними, а саме: безпосереднім роботодавцем та керівником помічника-консультанта є народний депутат України, який самостійно визначає їх кількість, посадові обов`язки, напрямки діяльності, особисто встановлює заробітну плату, підписує табель обліку робочого часу своїх помічників-консультантів, розподіляє між ними фіксований фонд заробітної плати, премії.

Апарат Верховної Ради України лише здійснює кадрове та фінансове обслуговування трудових правовідносин між позивачкою та її роботодавцями (народними депутатами України).

Також, апелянт вказує, що судом при прийнятті рішення неправильно визначено кількість днів невикористаної позивачкою відпустки.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.04.2024 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.

Від представника позивача - адвоката Чумака Р.В. 16.04.2024 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначає, що позивачку прийнято на посаду та звільнено з посади помічника-консультанта народного депутата України розпорядженнями Апарату Верховної Ради України, а тому позивачка перебувала у трудових відносинах саме з Апаратом Верховної Ради України, а не з народними депутатами.

Звертає увагу, що посилання апелянта про те, що у нього відсутній обов`язок виплати спірних сум, оскільки всі виплати здійснюються особисто народним депутатом України в межах місячного фонду заробітної плати його помічників-консультантів не відповідають вимогам закону. Частина шоста статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» не покладає такого обов`язку на народного депутата. Видатки з виплати компенсації за невикористану основну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України та відповідно з виплати середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні має нести Апарат Верховної України у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України.

Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом встановлено, що відповідно до довідки Апарату Верховної Ради України від 17.11.2020 № 20-26/1542, ОСОБА_1 працювала на посаді помічника-консультанта народних депутатів України з наступною кількістю календарних днів невикористаної щорічної основної та додаткової відпусток:

- III скликання ОСОБА_6 з 04.05.1999 по 01.06.2000 - 32,5 календарних дні щорічної основної відпустки;

- IV скликання ОСОБА_3 з 01.08.2002 по 25.05.2006 - 24,5 календарних дні щорічної основної відпустки;

- V скликання ОСОБА_3 з 26.05.2006 по 23.11.2007 - 45 календарних днів щорічної основної відпустки та 12 календарних днів додаткової відпустки відповідно до статті 35 Закону України «Про державну службу»;

- VI скликання ОСОБА_4 з 26.11.2007 по 13.12.2012 - 151,5 календарний день щорічної основної відпустки та 75 календарних днів додаткової відпустки відповідно до статті 35 Закону України «Про державну службу»;

- VII скликання ОСОБА_4 з 13.12.2012 по 27.11.2014 - 29 календарних днів щорічної основної відпустки та 15 календарних днів додаткової відпустки відповідно до статті 35 Закону України «Про державну службу»;

- VIII скликання ОСОБА_5 з 01.12.2014 по 31.03.2015 - без поширення дії Закону України «Про державну службу»; з 01.04.2015 по 29.06.2016 року з поширенням дії Закону України «Про державну службу»; з 30.06.2016 по 29.08.2019 (патронатна служба) - 121,5 календарний день щорічної основної відпустки та 15 календарних днів додаткової відпустки відповідно до статті 35 Закону України «Про державну службу»;

- IX скликання ОСОБА_7 з 25.11.2019 по 15.05.2020 - 14 календарних днів щорічної основної відпустки.

Таким чином, за вищенаведені періоди роботи в Апараті Верховної Ради України позивачу не виплачено компенсацію за 489 днів щорічної основної та додаткової відпустки, що також підтверджується довідкою Апарату Верховної Ради України від 17.11.2020 № 20-26/1542.

ОСОБА_1 17.12.202020 року звернулась до відповідача з заявою, у якій просила виплатити компенсацію за невикористану відпустку.

Листом від 16.01.2021 № 15/26-2021/10102 відповідач повідомив ОСОБА_1 про неможливість здійснити нарахування та виплату компенсації за невикористану відпустку. Повідомлено, що відповідно до статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» та Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року №379/95-ВР, народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, здійснює їх підбір, розподіляє обов`язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічника-консультанта. На момент звільнення (станом на 01.06.2000, 23.11.2007, 13.12.2012, 27.11.2014 та 29.08.2019) економії фонду оплати праці помічників-консультантів народних депутатів України ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було недостатньо для здійснення виплати компенсації за невикористану основну щорічну відпустку в повному обсязі.

Не погодившись з відмовою відповідача, позивачка звернулася до суду з даним позовом за захистом своїх прав.

Переглядаючи зазначене рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Умови діяльності та особливості регулювання трудових відносин, оплата праці помічника-консультанта народного депутата України, визначені Законом України «Про статус народного депутата України» від 17 листопада 1992 року №2790-XII (далі - Закон № 2790-XII) та Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР (далі - Положення №379/95-ВР).

Частиною першою статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» передбачено, що народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.

Відповідно до частини третьої вказаної статті Закону № 2790-XII, помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.

Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.

Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов`язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.

Згідно із статтями 3.1, 3.2 Положення №379/95-ВР, персональний підбір кандидатур на посаду помічника-консультанта, організацію їх роботи та розподіл місячного фонду оплати праці здійснює особисто народний депутат України, який несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень.

Помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.

Відповідно до пункту 1 розділу І Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25.08.2011 року № 769 (далі - Положення №769), Апарат Верховної Ради України є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України.

Приписи підпункту 23 пункту 7 розділу ІІІ Положення №769 визначають, що у сфері організаційного забезпечення діяльності Верховної Ради України Апарат організовує та здійснює роботу з кадрового обслуговування працівників Апарату, народних депутатів України і помічників-консультантів народних депутатів України.

Виходячи з встановлених вище обставин справи та з огляду на вищевказані норми, колегія суддів наголошує, що саме на Апарат Верховної Ради України покладені повноваження як кадрового, так і фінансового забезпечення помічників-консультантів народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, і саме Апарат Верховної Ради України здійснює виплату заробітної плати та інших виплат таким помічникам-консультантам, а народні депутати України здійснюють виключно визначення кількості помічників-консультантів, з огляду на розмір загального фонду, які встановлюються для оплати праці, та розподіл (а не виплату) їх місячного фонду заробітної плати.

До того ж, частина шоста статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» не покладає на народного депутата України такого обов`язку саме з виплати заробітної плати та інших виплат помічникам-консультантам.

Вищевикладеним спростовуються доводи апелянта про те, що всі виплати здійснюються особисто народним депутатом України в межах місячного фонду заробітної плати його помічників-консультантів.

Таким чином, враховуючи наведені законодавчі приписи, а також те, що ОСОБА_1 була прийнята та звільнена з посади помічника-консультанта народного депутата України саме розпорядженнями керівника Апарату Верховної Ради України, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачка перебувала у трудових відносинах саме з Апаратом Верховної Ради України, а не з народним депутатом України.

Зазначені обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи розпорядженнями Керівника Апарату Верховної Ради України від 17.05.1999 року №838, від 01.06.2000 року №1023, від 21.08.2002 року №2375, від 31.05.2006 року №1423, від 10.12.2007 року №8599, від 24.12.2012 року №5962, від 12.12.2014 року №8073, від 24.04.2015 року №4680, від 13.07.2016 року №2623-К, від 22.11.2019 року №3202-К.

Аналогічна правова позиція в подібних правовідносинах викладена Верховним Судом у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 757/9144/16-ц.

За правилами частини першої та третьої статті 4.4 Положення №379/95-ВР, помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше.

За наявності підстав помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надаються додаткові відпустки, передбачені статтею 4 Закону України «Про відпустки».

Відповідно до частин першої, четвертої статті 24 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР), у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

Наведені положення частини першої та четвертої статті 24 Закону №504/96-ВР кореспондуються із положеннями частин першої та четвертої статті 83 КЗпП України.

Статтею 3 Закону № 504/96-ВР передбачено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

У разі звільнення працівника у зв`язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

Отже, підставою виплати помічнику-консультанту народного депутата України грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, є звільнення особи з вказаної посади.

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 816-К від 13.05.2020 року «Про звільнення ОСОБА_1 з посади помічника-консультанта народного депутата України» звільнено ОСОБА_1 15.05.2020 року з посади помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_8 за угодою сторін та вирішено провести виплату компенсації за 14 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки в межах фонду, встановленого народному депутату України ОСОБА_8 для оплати праці помічників-консультантів відповідно до статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України».

За таких обставин, невикористані позивачем дні основної щорічної відпустки підлягають компенсації відповідачем, на фінансовому забезпеченні якого перебував позивач.

В той же час, як стверджує відповідач, на момент звільнення економії фонду оплати праці помічників-консультантів народних депутатів України ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 було недостатньо для здійснення виплати позивачу компенсації за невикористану основну щорічну відпустку в повному обсязі.

Таким чином, всупереч вищенаведеним законодавчим приписам, при звільненні позивачу не було здійснено виплату компенсації за невикористану відпустку, що свідчить про порушення її гарантованих Конституцією майнових прав на оплату праці, та наявність підстав для виплати відповідних коштів відповідачем, на фінансовому забезпеченні якого і перебувала позивач.

При цьому, колегія суддів наголошує на тому, що обмежене фінансування державних органів жодним чином не впливає на наявність чи відсутність в особи права на отримання гарантованої законом виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні, у тому числі з посади помічника-консультанта народного депутата України.

Виплата роботодавцем працівнику грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з роботи є однією із основних державних соціальних гарантій працівників, закріпленою на законодавчому рівні нормами Закону № 504/96-ВР та КЗпП України та не може ставитись в залежність від наявності фонду оплати праці.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що посилання апелянта на відсутність бюджетних призначень на здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів народних депутатів України, як на підставу для невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України є безпідставним.

Нормами Закону України «Про статус народного депутата України» визначено право народного депутата України визначати порядок виплат і розмір заробітної плати помічників-консультантів, проте, не надано права позбавляти їх соціальних гарантій, що встановлені законом.

Отже, чинним законодавством не передбачено обмеження у виплаті компенсації за невикористану відпустку у зв`язку із відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України або отримання згоди народного депутата України.

Відтак, з огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість вимог позивача про зобов`язання відповідача виплатити грошову компенсацію за невикористані 489 календарних дні щорічної основної та додаткової відпустки .

Відповідно до підпунктів 1 та 2 пункту 10 Положення № 769, Апарат Верховної Ради України забезпечує фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України; здійснює в межах наявних коштів матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України.

Відтак, наявні підстави вважати, що видатки з виплати компенсації за невикористану основну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України, повинен нести Апарат Верховної Ради України у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України.

Відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

У Рішенні № 6-рп/2007 від 09.07.2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Щодо доводів апелянта про те, що судом першої інстанції неправильно визначено кількість днів невикорситаної відпустки позивачем, колегія суддів зазначає наступне.

Так, згідно із листом відповідача від 16.01.2021 року №15/26-2021/10102 при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України четвертого скликання ОСОБА_3 25 травня 2006 року позивачу виплачено компенсацію за 23 календарні дні щорічної основної невикористаної відпустки, при звільненні 29 серпня 2019 року з посади помічника-консультанта народного депутата України восьмого скликання ОСОБА_5 виплачена компенсація за 9 календарних днів щорічної основної невикористаної відпустки, а також при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України дев`ятого скликання ОСОБА_7 виплачена компенсація за 14 календарних днів щорічної основної невикористаної відпустки.

Судом першої інстанції під час винесення рішення враховані зазначені обставини, а тому правомірно встановлено, що позивачу не виплачено компенсацію за 489 днів щорічної основної та додаткової відпустки, що також підтверджується довідкою Апарату Верховної Ради України від 17.11.2020 №20-26/1542.

Доводи та заперечення апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

За правилами статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Апарату Верховної Ради України залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2023 року у справі №640/5047/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та подальшому оскарженню не підлягає.

Суддя - доповідач О.М. Кузьмишина

Судді М.І. Кобаль

І.О. Грибан