Постанова

від 01.08.2023 по справі 620/705/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/705/23 Суддя (судді) першої інстанції: Житняк Л.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2023 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Безименної Н.В.

суддів Аліменка В.О. та Кучми А.Ю.

за участю секретаря судового засідання Головченко В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 березня 2023 року (повний текст складено 21 березня 2023 року) у справі за адміністративним позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прикордонне» до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И Л А

Позивач звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ДПС у Чернігівській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.12.2022 №7601/25010700 в частині відмови у наданні бюджетного відшкодування на суму 155265,00 грн.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 березня 2023 року позов задоволено.

Не погодившись із вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що позивачем порушено вимоги ст.200 ПК України, що призвело до завищення бюджетного відшкодування, а платіжні документи щодо сплати авансових внесків по договорам фінансового лізингу не містять суми ПДВ, а відображають лише загальну суму платежу, і відповідні суми ПДВ не можуть бути віднесені до податкового кредиту та бути відшкодовані з бюджету.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що авансовий платіж є відшкодуванням вартості предмету лізингу, до якої входить ПДВ, а відсутність у платіжному доручення суми ПДВ не є порушенням вимог податкового законодавства і не свідчить, що відповідне ПДВ було включено у суму авансового платежу.

Під час судового засідання у представника відповідача виникли технічні несправності, які не дозволили йому продовжити участь у розгляді справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, внаслідок чого подальший апеляційний розгляд здійснювався без його участі, оскільки в силу ч.5 ст.195 КАС України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, посадовими особами відповідача проведено позапланову виїзну перевірку СТОВ «Прикордонне» щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за серпень 2022 року від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету, за результатами якої складено акт від 21.11.2022 №5851/07/03798688, в якому зафіксовано порушення позивачем пп.196.1.2 п.196.1 ст.196, абз.6 п.200.4, 200.7, 200.8, 200.9 ст.200 ПК України, п.4, 5 р.V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, що є підставою для відмови в отриманні платником бюджетного відшкодування ПДВ на загальну суму 413126,34 грн (а.с.10-18).

Позивачем було подано заперечення на вказаний акт перевірки, за наслідком розгляду яких листом від 26.12.2022 №2461/ж12/25-01-07-03-06 ГУ ДПС у Чернігівській області повідомило позивача, що його аргументи не є достатньо обґрунтованими та не можуть бути враховані при винесенні податкових повідомлень-рішень (а.с.20-26).

На підставі наведеного акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 28.12.2022 №7601/25010700, яким виявлено відсутність права на отримання бюджетного відшкодування за період серпень 2022 року та відсутність права на врахування такої суми від`ємного значення при наданні бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 413126,00 грн. (а.с.28-29).

Вважаючи вказане податкове повідомлення рішення протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що здійснені позивачем авансові платежі не входить до складу лізингових платежів і розцінюється як оплата вартості послуг із авансування придбання об`єкта фінансового лізингу та підлягає оподаткуванню ПДВ у загальновстановленому порядку (тобто за правилом «першої події») за основною ставкою, тому позивачем було правомірно складено та зареєстровано податкові накладні, які стали підставою для віднесення спірної суми ПДВ до податкового кредиту, а неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції.

За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Підпунктом 9.1.3 п.9.1 ст.9 ПК України податок на додану вартість віднесено до загальнодержавних податків.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Згідно з п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Положеннями п.198.3 ст.198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Нормами п.201.1, п.201.6 ст.201 ПК України визначено, що платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з п.201.10 ст.201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктами 200.1, 200.4 ст.200 ПК України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з п.200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до п.200-1.3 ст.200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу.

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до п.200-1.3 ст.200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету,

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно з п.200.7-200.9 ст.200 ПК України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

До податкової декларації або уточнюючих розрахунків (в разі їх подання) платником податків додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування та оригінали митних декларацій.

Форма заяви про відшкодування та форма розрахунку суми бюджетного відшкодування визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Пунктом 200.11 ст.200 ПК України передбачено, що контролюючий орган має право протягом 60 календарних днів, що настають за граничним строком подання податкової декларації, а в разі якщо така податкова декларація надана після закінчення граничного строку - за днем її фактичного подання, провести документальну перевірку платника податку у порядку, передбаченому пп.78.1.8 п.78.1 ст.78 цього Кодексу.

Рішення про проведення документальної перевірки має бути прийнято не пізніше закінчення граничного строку проведення камеральної перевірки.

Якщо за результатами камеральної або документальної перевірки, контролюючий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган:

- у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною контролюючим органом за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування;

- у разі з`ясування за результатами проведення перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови в наданні бюджетного відшкодування (п.200.14 ст.200 ПК України).

Відповідно до пп. «а» п.185.1 ст.185 ПК України об`єктом оподаткування ПДВ є постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю.

Згідно з п.188.1 ст.188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку, який нараховується відповідно до пп.213.1.9 і 213.1.14 п.213.1 ст.213 ПК України, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, ПДВ та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: - товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; - газу, який постачається для потреб населення; - електричної енергії, ціна на яку склалася на ринку електричної енергії.

Не є об`єктом оподаткування ПДВ передачі майна у схов (відповідальне зберігання), у концесію, а також у лізинг (оренду), крім передачі у фінансовий лізинг; повернення майна із схову (відповідального зберігання) його власнику, а також майна, попередньо переданого в концесію або лізинг (оренду) концесієдавцю або лізингодавцю (орендодавцю), крім переданого у фінансовий лізинг; нарахування та сплати процентів або комісій у складі орендного (лізингового) платежу у межах договору фінансового лізингу; (п.п. 196.1.2 п. 196.1 ст. 196 ПК України).

Згідно з п.187.6 ст.187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов`язань лізингодавця (орендодавця) для операцій з фінансового лізингу (фінансової оренди) є дата фактичної передачі об`єкта фінансового лізингу (фінансової оренди) у володіння та користування лізингоодержувачу (орендарю).

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та АТ «Креди Агріколь Банк» укладено договори фінансового лізингу від 19.04.2021 №FL03798688-0421-36HS-T-62, від 19.04.2021 №FL03798688-0421-36HS-T-63, від 19.04.2021 №FL037986H-0421-36HS-T-64, від 19.04.2021 №FL03798688-0421-З6HS-T-65 з аналогічними умовами на придбання предметів лізингу та передачі їх на умовах фінансового лізингу позивачу у тимчасове користування та володіння за плату, який зобов`язується прийняти предмети лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах вказаних договорів (а.с.31-35, 47-51, 65-69, 82-86).

У вказаних договорах наведено наступні визначення та умови. Авансовий платіж - платіж, який відшкодовує частину вартості предмета лізингу, вартість предмета лізингу - зазначається у Додатку №2 до Договору і дорівнює грошовій сумі, що підлягає сплаті Банком Продавцю за придбання предмета лізингу за Договором купівлі-продажу, остаточна вартість предмета лізингу - означає вартість Предмета лізингу, яка дорівнює вартості Предмета лізингу плюс супутні витрати та яка погоджуються Сторонами, шляхом внесення змін до Графіку лізингових платежів (із викладенням в новій редакції додатку №3 до Договору) у дату фактичної передачі Предмета лізингу Лізингоотримувачу за Актом приймання-передачі. В разі, якщо з будь-яких підстав Сторонами не буде внесені відповідні зміни до Графіку лізингових платежів, Остаточна Вартість предмета лізингу дорівнюватиме вартості Предмета лізингу, а Супутні витрати Лізингоодержувач буде сплачувати в порядку, визначеному в Договорі. Лізингоодержувач сплачує Банку Авансовий платіж та Періодичні лізингові платежі. Розмір авансового платежу зазначається в додатку №3 і розраховується у % від вартості предмета лізингу. Кожний Періодичний лізинговий платіж включає в себе: суму, яка відшкодовує частину Остаточної вартості Предмету лізингу та винагороду. Сума, яка відшкодовує частину Остаточної вартості предмету лізингу, сплачується: рівномірно в складі спадаючих платежів (стандартний тип Графіку лізингових платежів). Процентна складова винагороди обчислюється пропорційно часу і сумі Залишкової вартості Предмета лізингу. Період лізингу означає період, за який сплачується Періодичний лізинговий платіж. Перший період лізингу починається в дату підписання Сторонами акту приймання-передачі і закінчується в останній календарний день календарного місяця, в якому підписаний такий Акт приймання-передачі.

Відповідно до Додатку №3 від 23.04.2021 до договору фінансового лізингу від 19.04.2021 №FL03798688-0421-36HS-T-62 остаточну вартість предмета лізингу визначено - 1355134,33 грн. з ПДВ. Розмір авансового платежу (не входить до складу лізингового платежу, частина вартості предмета лізингу) - 387000,00 грн. Відшкодування Остаточної вартості Предмета лізингу, грн, за графіком лізингових платежів - 968134,33 грн (а.с.40 зворот).

Згідно з Додатком №3 від 23.04.2021 до договору фінансового лізингу від 19.04.2021 №FL03798688-0421-36HS-T-64 остаточна вартість предмета лізингу визначено - 629938,33 грн. з ПДВ. Розмір авансового платежу (не входить до складу лізингового платежу, частина вартості предмета лізингу) - 181530,00 грн. Відшкодування Остаточної вартості Предмета лізингу, грн., за графіком лізингових платежів - 448408,33 грн (а.с.56).

Додатком №3 від 23.04.2021 до договору фінансового лізингу від 19.04.2021 №FL03798688-0421-36HS-T-63 визначено, що остаточна вартість предмета лізингу визначено - 629938,33 грн. з ПДВ. Розмір авансового платежу (не входить до складу лізингового платежу, частина вартості предмета лізингу) - 181530,00 грн. Відшкодування Остаточної вартості Предмета лізингу, грн., за графіком лізингових платежів - 448408,33 грн (а.с.73).

Відповідно до Додатку №3 від 23.04.2021 до договору фінансового лізингу від 19.04.2021 №FL03798688-0421-36HS-T-64 остаточна вартість предмета лізингу визначено - 629938,33 грн. з ПДВ. Розмір авансового платежу (не входить до складу лізингового платежу, частина вартості предмета лізингу) - 181530,00 грн. Відшкодування Остаточної вартості Предмета лізингу, грн., за графіком лізингових платежів - 448408,33 грн (а.с.90).

Таким чином, з урахуванням умов наведених вище договорів сума авансових платежів входить до вартості предметів лізингу, яка розрахована з врахуванням ПДВ та відповідно до додатків №3 до вказаних договорів авансові платежі не належать до періодичних лізингових платежів.

Статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що лізингові платежі, належні до сплати за договором фінансового лізингу, здійснюються в порядку, встановленому договором фінансового лізингу.

До складу лізингових платежів включаються: сума, що відшкодовує частину вартості об`єкта фінансового лізингу, винагорода лізингодавцю за отриманий у фінансовий лізинг об`єкт фінансового лізингу, інші складові, зокрема платежі та/або витрати, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору фінансового лізингу та передбачені таким договором.

Протягом строку дії договору фінансового лізингу розмір лізингових платежів може бути змінено у випадках та порядку, передбачених таким договором.

З метою виконання лізингодавцем своїх зобов`язань за договором фінансового лізингу щодо оплати товарів, виконання робіт тощо лізингодавець має право отримати від лізингоодержувача авансовий платіж, що підлягає сплаті відповідно до умов договору фінансового лізингу. Авансовий платіж не є залученими коштами лізингодавця, а є складовою лізингових платежів за договором фінансового лізингу, що відшкодовує частину вартості об`єкта фінансового лізингу.

З аналізу наведених положень законодавства вбачається, що суд першої інстанції дійшов вірних висновків, що оплата авансування придбання об`єкту лізингу не є об`єктом оподаткування ПДВ у випадку, якщо вона включена до складу лізингового платежу, в той же час, у спірних правовідносинах авансові платежі не входять до періодичних лізингових платежів по договорам фінансового лізингу і фактично розцінюються як оплата вартості послуг із авансування придбання об`єкта фінансового лізингу та підлягає оподаткуванню ПДВ у загальновстановленому порядку (тобто за правилом «першої події») за основною ставкою.

Обставина щодо проведення авансових платежів за договорами фінансового лізингу підтверджується платіжними дорученнями від 20.04.2021 №1198 на суму 387000,00 грн (а.с.43), №1200 на суму 181530,00 грн (а.с.64), №1199 на суму 181530,00 грн (а.с.81), №1201 на суму 181530,00 грн (а.с.97).

У вказаних платіжних дорученнях наведено призначення платежів - авансовий платіж згідно з відповідними договорами фінансового лізингу.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч.1 ст.1089 ЦК України (в редакції, що була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) за платіжним дорученням банк зобов`язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту..

В силу ч.2 ст.1090 ЦК України (в редакції, що була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) банк не має права робити виправлення у платіжному дорученні клієнта, якщо інше не встановлено законом або банківськими правилами.

Відповідно до листа Національного банку України від 09.06.2011 №25-111/1438-7141 «Про заміну інформації у реквізиті «Призначення платежу»» після списання коштів з рахунку платника питання щодо уточнення інформації, зазначеної у реквізиті "Призначення платежу", вирішується між сторонами переказу без участі банку.

Положеннями Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті від 21.01.2004 №22 передбачено, що платник заповнює реквізит «Призначення платежу» платіжної інструкції так, щоб надавати отримувачу коштів повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється платіжна операція. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Призначення платежу має співпадати з документами під дану господарську операцію (договір купівлі-продажу) тощо.

Право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику, тобто особі, що здійснює відповідний платіж. У випадку ж, якщо грошові кошти вже були списані з рахунку платника та зараховані на рахунок отримувача, переказ набуває статусу завершеного (пункт 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»). Отже, з моменту перерахування грошових коштів на рахунок отримувача обов`язок банку з виконання доручення платника вважається виконаним. Внесення змін до призначення платежу такого платіжного доручення є неможливим.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Таким чином, обставина щодо не зазначення у платіжних дорученнях суми ПДВ жодним чином не спростовує того факту, що відповідні оплати включають податок на додану вартість 20% в загальному розмірі 155265,00 грн (по платіжним дорученням від 20.04.2021 №1198 ПДВ складає 64500,00 грн, №1200 - 30255,00 грн, №1199 - 30255,00 грн, №1201 - 30255,00 грн), як це передбачено умовами договорів фінансового лізингу.

З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності віднесення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених в рамках виконання умов договорів фінансового лізингу при здійсненні авансових платежів, та наявність у позивача права на бюджетне відшкодування від`ємного значення з податку на додану вартість, що свідчить про безпідставність спірного податкового повідомлення-рішення та наявності підстав для його скасування на суму 155265,00 грн.

Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, при цьому колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Керуючись ст.243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 березня 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст.329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Текст постанови виготовлено 10 серпня 2023 року.

Головуючий суддя Н.В.Безименна

Судді В.О.Аліменко

А.Ю.Кучма