Постанова

від 01.08.2023 по справі 545/1103/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 545/1103/20 Номер провадження 22-ц/814/3507/23Головуючий у 1-й інстанції Путря О. Г. Доповідач ап. інст. Абрамов П. С.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2023 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого судді: Абрамова П.С.,

Суддів: Одринської Т.В., Пікуля В.П.,

за участю секретаря судового засідання - Сальної Н.О.,

представника відповідача ОСОБА_1 , - адвоката Остапенко І.О.,

прокурора - Цирфи Т.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішенняПолтавського районного суду Полтавської області від 06 липня 2021 року

у справі за позовом Першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу, припинення права приватної власності, повернення земельної ділянки

УСТАНОВИВ:

короткого змісту позовних вимог і рішення суду першої інстанції;

У травні 2020 року перший заступник керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області звернувся до суду із позовом в інтересах держави та просив визнати недійсним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області від 12.02.2017 року № 335-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва» та припинити право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0045 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, запис про державну реєстрацію якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 26.01.2017 року № 18787725. Просив зобов`язати ОСОБА_1 повернути вказану земельну ділянку у власність держави та стягнути з відповідачів понесені судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог вказував, що наказ ГУ Держгеокадастру в Полтавській області № 335-СГ від 12.02.2017 року прийнятий з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки спірна ділянка знаходиться у межах заплави та в водоохоронній зоні річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України та відповідно дост. 84 ЗК Українине може передаватись у приватну власність.

Зазначив, що за даним фактом відкрите кримінальне провадження за ч. 1ст. 364 КК України, відомості про яке внесені 18.05.2017 до ЄРДР, досудове розслідування триває.

Рішенням Полтавськогорайонного судуПолтавської областівід 06липня 2021року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року, позовні вимоги Першого заступника керівника Полтавської місцевої - задоволено.

Визнано незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області від 12.01.2017 №335-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва».

Припинено право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0045 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, відомості про державну реєстрацію якої внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 26.01.2017 за № 18787725.

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0045 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, у власність Держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області.

Стягнуто з Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області, ОСОБА_1 на користь Полтавської обласної прокуратури (м. Полтава, вул. 1100-річчя Полтави,7, р/р UA118201720343130001000006160, банк ДКСУ м. Київ, код ЄДРПОУ 02910060) понесені судові витрати по 3 153 (три тисячі сто п`ятдесят три) гривні з кожного.

короткого змісту вимог апеляційної скарги; узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу;

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 прохала рішення місцевого суду скасувати , а позовну заяву прокурора залишити без розгляду.

Вказувала, що рішення місцевого суду ухвалено з порушенням вимог матеріального та процесуального права, зокрема , що місцевий суд не звернув увагу на відсутність у прокурора підстав для представництва інтересів держави та звернення до суду. (т. 2 а.с. 15-21)

узагальнених доводів та заперечень інших учасників справи;

У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області прохало апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Зазначали на обґрунтованість доводів апеляційної скарги щодо відсутності у прокурора підстав для здійснення представництва. (т. 2 а.с 33-39)

У відзиві на апеляційну скаргу Полтавська окружна прокуратура Полтавської області прохали апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду залишити без змін. (т. 2 а.с. 67-71)

Щодо руху справи

Постановою Полтавського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 06 липня 2021 року - залишено без змін.

Постановою ВерховногоСуду від05квітня 2023року касаційнускаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Полтавського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

встановлених судомпершої інстанціїта неоспоренихобставин,а такожобставин,встановлених судомапеляційної інстанції,і визначенихвідповідно доних правовідносин;доводів,за якимисуд апеляційноїінстанції погодивсяабо непогодився звисновками судупершої інстанції; мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу;

Місцевим судом установлено, що 12 січня 2017 року ГУ Держгеокадастру у Полтавській області прийнято наказ № 335-СГ «Про затвердження документації ізземлеустрою та надання земельної ділянки у власність», згідно з яким ОСОБА_1 надано у власність земельну ділянку площею 0,12 га сіножатей (кадастровий номер 5324081900:00:001:0045) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для індивідуального садівництва на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населених пунктів.

26 січня 2017 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на цю земельну ділянку.

Земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0045 знаходиться в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак, що підтверджується висновком комплексної земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 04 вересня 2019 року № 29639/18-41/241038?24272/19-41, проведеної під час розслідування кримінального провадження № 42017171010000088 за частиною першою статті 364 КК України.

Цією ж експертизою встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0045 невідповідає за змістом вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування, чинних на дату державної реєстрації земельної ділянки.

Згідно з листом Полтавського обласного управління водних ресурсів № 01-2/583 від 13 травня 2017 року та схеми розміщення земельних ділянок згідно з Публічною кадастровою картою України, спірна земельна ділянка розміщена за межами території мікрорайону селища Лісок міста Полтави, в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак.

Відповідно до листа Ковалівської сільської ради № 868 від 21 вересня 2017року, згідно з картографічними матеріалами від 1992 року спірна земельні ділянка відноситься до заболочених сіножатей та місцями болота (землі водного фонду).

Відповідно до документації, виготовленої Регіональним офісом водних ресурсів у Полтавській області «Нанесення на геодезичні матеріали зон затоплення заплави р. Коломак по матеріалам «Визначення зон можливого затоплення в межах міста Полтава та Полтавського району Полтавської області», земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0045 знаходиться між розрахунковими створами АДРЕСА_1 і №8 в правобережній заплаві річки Коломак. Методом інтерполяції між цими створами нанесені зони затоплення різних забезпеченостей. По результатам виконаних робіт встановлено, що затоплення вказаної земельної ділянки спостерігається при рівні 1, 5, 10, 25 та 50% забезпеченості. (а.с. 44 зв. ст. - 44 (зв. ст.)

По результатам виконаних робіт встановлено, що при рівні 50% забезпеченості спостерігається затоплення частини зазначених у листі прокуратури від 11.05.2019 земельних ділянок, при рівнях 25% забезпеченості та вище (10, 5, 1 %) спостерігається (відбуватиметься) затоплення всіх зазначених ділянок. (а.с. 43 зв. ст. - 44 зв. ст.)

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив з того, що спірна земельна ділянка знаходиться в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак, наказ ГУ Держгеокадастру у Полтавській області про надання її особі для ведення індивідуального садівництва суперечить приписам статті 80 Водного кодексу України, є незаконним та підлягає скасуванню, земельна ділянка підлягає поверненню у власність держави.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межахдоводів апеляційноїскарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частин 1 статей 15, 16ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

У справі, яка є предметом касаційного перегляду, прокурор, посилався на те, що спірна земельна ділянка, яка передана у власність ОСОБА_1 , розташована у межах заплави та водоохоронній зоні річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України та відповідно до статті 84ЗК України і статті 80ВК України не може передаватись у приватну власність.

Землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України. Тому зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням, зокрема, статті 59, підпункту «ґ» частини третьої статті 83, підпункту «г» частини третьої, підпункту «д» частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п`ятої статті 88ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України). Залежно від обставин справи вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16 (провадження № 14-181цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13 (провадження № 14-452цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14 (провадження № 14-473цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14 (провадження № 14-364цс19), від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14 (провадження № 14-740цс19), вирішувалось питання визначення належного способу захисту права власності на земельну ділянку водного фонду та зроблено висновок, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу. Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку варто розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Таким чином, належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред`явленим упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на вказану вимогу не поширюється позовна давність.

Відповідно до вимог ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь яких порушень його прав на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється зокрема шляхом визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Вимога про визнання незаконним наказу про передачу земельної ділянки у приватну власність може бути ефективним способом захисту зокрема тоді, коли відповідне рішення є перешкодою для власника у реалізації його права власності.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка, яка передана у власність ОСОБА_1 , розташована у межах заплави та водоохоронній зоні річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України, та, що у даній справі прокурор пред`явив негаторний позов про зобов`язання повернути земельні ділянку та про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області від 12.01.2017 №335-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва», які є різновидом позову про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, обов`язок позивача повернути спірну земельну ділянку є наслідком визнання недійсним відповідного наказу про передачу у власність земельної ділянки та скасування державної реєстрації прав відповідача на це майно.

Задоволення судами цих вимог є ефективним способом захисту такого права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки (замість садівництва земельна ділянка визначається як земля водного фонду) та робить можливим виконання судового рішення в порядку визначеному законом України «Про виконавче провадження», та є підставою для скасування державним реєстратором відомостей щодо права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку.

Зазначені висновки не суперечать правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317 цс 19), Верховного Суду у постанові від 25.05.2023 у справі №707/1593/18 (провадження № 61-20197 св21), постанові від 31.05.2023 у справі № 369/12431/21.

Згідно зі статтею 1ВК України прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони; заплавні землі - прибережна територія, що може бути затоплена чи підтоплена під час повені (паводка).

Водоохоронна зона річки Коломак, відповідно до вимог статті 117 ВК України у редакції на момент затвердження рекомендації, визначена рішенням Полтавської обласної ради народних депутатів від 31 липня 1981 року № 338 «Про затвердження технічної документації становлення водоохоронних зон та прибережних смуг малих річок і водойм».

Відповідно до статті 84ЗК України такі землі не можуть передаватись у приватну власність.

Тому, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про незаконність наказу № 335-СГ від 12 січня 2017 року ГУ Держгеокадастру у Полтавській області «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 0,12 га, для індивідуального садівництва».

Є вірними висновки суду про задоволення вимоги про повернення земельної ділянки, так як передана у власність відповідача земельна ділянка, розташована в межах заплави та у водоохоронній зоні річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суду у постановах: від 20 липня 2022 року у справі №545/1692/19 (провадження № 61-10999 св 20); від 05 жовтня 2022 року у справі №545/1431/20 (провадження № 61-15584 св 21); від 06 жовтня 2022 року у справі № 545/1100/20 (провадження № 61-3896 св 22).

Апеляційна скарга не містить жодного доводу щодо невірності зазначених висновків місцевого суду та апеляційний суд не вбачає підстав для виходу за межі доводів апеляційної скарги.

Щодо наявності підстав на представництво прокурором інтересів держави.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 статті 131-1 Конституції України).

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає у тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти росії» (Menchinskaya v. russia),заява № 42454/02, §35).

За змістом частини другої статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункт 8.5), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80) та інші).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто підчас розглядусправи усуді фактичноюстороною успорі єдержава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 27)). Тому, зокрема, наявність чи відсутність у органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункти 8.10, 8.12) від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81)).

Незалежно від того, хто саме звернувся до суду, - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор - у судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор. На відміну від останнього та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб`єкти права - учасники правовідносин (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 82-83)).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»; тут і далі - у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду).

З наведеного можна виснувати, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Останній не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може та бажає захищати інтереси держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 (пункт 45)). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесеніповноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесеніповноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах(див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 37)).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 69)).

Як вбачається зпозовної заявипрокурор обґрунтувавзвернення досуду захистомінтересів державиу сферіводних ресурсів.

В позовній заяві прокурор обґрунтував підстави такого звернення та обґрунтував підстави звернення до суду прокурора самостійно.

У відповідності до вимог ст. 188 Земельного кодексу України та вимог постанови Кабінету міністрів України № 442 від 10.09.2014 функції контролю за додержанням земельного законодавства передано до державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру.

Оскільки предметом оскарження є наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, у зв`язку із чим останні визначений відповідачем у справі, останній не може бути одночасно позивачем і відповідачем за цим же позовом, оскільки це суперечить нормам цивільно-процесуального законодавства. Тому, представництво інтересів держави у справі здійснюється прокурором як самостійним позивачем.

Зазначені висновки відповідають висновкам Верховного Суду у постанові від 20.07.2022 № 545/1692/19, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 40).

За таких обставин, доводи апеляційної скарги в зазначеній частині висновків місцевого суду не спростували.

Щодо дотримання вимог ст. 1 протоколу № 1 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyyv. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Законодавство України обмежувало безоплатне передання у приватну власність земель водного фонду єдиним випадком. Вказане обмеження, визначене на момент виникнення спірних правовідносин у частині другій статті 59, пункті «ґ» частини третьої статті 83 ЗК України, було доступним, чітким і зрозумілим, а наслідки його недотримання з огляду на приписи ЦК України - передбачуваними для будь-якої особи, яка набула земельну ділянку водного фонду.

Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України.

Спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги.

Усунення перешкод у здійсненні державою в особі відповідних органів права користування та розпоряджання спірною земельною ділянкою переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим режимом земельної ділянки (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 108),від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 115)).

Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина третя статті 13 Конституції України).

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України).

Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля (частина перша статті 50 Конституції України).

У спорах стосовно прибережних захисних смуг, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству

Повернення земельної ділянки не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Суспільний інтерес є спрямованим на повернення земельної ділянки до державної (комунальної) власності для задоволення соціальної потреби у відновленні становища, яке існувало до порушення права власності територіальної громади на земельну ділянку, а саме: у збереженні прибережних захисних смуг; у недопущенні їх передання у приватну власність усупереч чинному законодавству замість надання в оренду для чітко визначених цілей (зокрема, й рекреаційних, і туристичних); у недопущенні маніпуляцій із цільовим призначенням земель водного фонду шляхом виділення цих земель для ведення садівництва нібито із земель сільськогосподарського призначення.

Загальний інтерес у контролі за використанням зайнятої прибережною захисною смугою земельної ділянки за її цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає над приватним інтересом у заволодінні такою ділянкою у власність. Тому з урахуванням наведеного вище справедливий баланс між суспільним і приватним інтересами у цій справі не порушений.

(щодо дотримання принципів ст. 1 протоколу № 1 Європейської конвенції зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 Провадження № 14-206цс21)

Відповідач ОСОБА_1 , як особа з інвалідністю, не позбавлена можливості реалізувати своє право на отримання землі для садівництва відповідно до чинного законодавства та без його порушення, звернувшись з відповідним клопотанням до компетентних органів.

висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції;

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що рішення місцевого суду ухвалене з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, підстави для його зміни чи скасування - відсутні.

Апеляційний суд не вбачає підстав для виходу за межі доводів апеляційної скарги.

Оскільки в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, підстави для відшкодування судових витрат, понесених скаржником під час апеляційного перегляду справи, - відсутні.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

РішенняПолтавського районного суду Полтавської області від 06 липня 2021 року в оскаржуваній частині - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, яким є Верховний Суд.

У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, строк на касаційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 08 серпня 2023 року.

Головуючий суддя П.С. Абрамов

Судді Т.В. Одринська

В.П. Пікуль