Постанова

від 11.04.2024 по справі 545/1103/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 545/1103/20

провадження № 61-13111св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - перший заступник керівника Полтавської місцевої прокуратури (після зміни назви - Полтавська окружна прокуратура) в інтересах держави,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 ,

треті особи: Регіональний офіс водних ресурсів у Полтавській області, Полтавська міська рада,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 06 липня 2021 року у складі судді Путрі О. Г. та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Абрамова П. С., Одринської Т. В., Пікуля В. П.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2020 року перший заступник керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області (після зміни назви - Полтавська окружна прокуратура) звернувся з позовом в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Полтавській області), ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу, припинення права приватної власності, повернення земельної ділянки.

Позов мотивований тим, що наказом ГУ Держгеокадастру у Полтавській області № 335-СГ від 12 січня 2017 року «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва», останній передана земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0045, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту. На підставі цього рішення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис № 18787725 від 26 січня 2017 року про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1 на цю земельну ділянку.

Наказ ГУ Держгеокадастру в Полтавській області № 335-СГ від 12 січня 2017 року прийнятий з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки спірна земельна ділянка знаходиться у межах заплави та водоохоронній зоні річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України та відповідно до статті 84 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) не може передаватись у приватну власність.

За даним фактом відкрите кримінальне провадження за частиною першою статті 364 КК України, відомості про яке внесені 18 травня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР), досудове розслідування триває.

Вважав, що відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянки перебувають у межах прибережної захисної смуги, а тому вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить їх, відповідачів, добросовісність під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів.

Зазначив, що підставою представництва прокурором інтересів держави в суді є відсутність органів, наділених повноваженнями для звернення до суду із вказаним позовом, оскільки ГУ Держгеокадастру у Полтавській області є відповідачем за основною вимогою про скасування спірного наказу, у зв`язку з чим не може бути позивачем, так як чиним законодавством не допускається збіг в одній особі позивача та відповідача.

Крім того, ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, його посадові особи, не вправі самостійно скасувати спірний наказ, оскільки на підставі нього за відповідачем зареєстроване право приватної власності, тому вказане суперечитиме вимогам частині першій статті 154 ЗК України.

Прокурор просив:

визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру в Полтавській області № 335-СГ від 12 січня 2017 року «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва»;

припинити право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0045 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, відомості про державну реєстрацію якої внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 26 січня 2017 року за № 18787725;

зобов`язати ОСОБА_1 повернути у власність держави в особі ГУ Держгеокадастру в Полтавській області земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0045 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Справа судами переглядалась неодноразово

Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 19 травня 2021 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Полтавську міську раду як правонаступника Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 06 липня 2021 року позовні вимоги першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури в інтересах держави до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу, припинення права приватної власності, повернення земельної ділянки задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 12 січня 2017 року № 335-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва».

Припинено право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0045 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, відомості про державну реєстрацію якої внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 26 січня 2017 року за № 18787725.

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0045 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, у власність Держави в особі ГУ Держгеокадастру у Полтавській області.

Стягнуто з ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 на користь Полтавської обласної прокуратури понесені судові витрати по 3 153,00 грн з кожного.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

спірна земельна ділянка розташована в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак, тому наказ ГУ Держгеокадастру у Полтавській області про надання цієї земельної ділянки для ведення садівництва та особистого селянського господарства суперечить положенням статті 80 ВК України;

відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, мали б знати про те, що ділянка має ознаки земель водного фонду. Крім того, факт обізнаності відповідачів про те, що земельна ділянка, яка передається у приватну власність ОСОБА_1 , є земельною ділянкою водного фонду підтверджується виготовленим на замовлення ОСОБА_1 проектом землеустрою, викопіюванням з картограми агровиробничих груп та підгруп ґрунтів з нанесенням земельної ділянки, яка запропонована до відведення для індивідуального садівництва, відповідно до яких земельна ділянка є заплавом середнього рівня. За таких обставин суд вважав, що зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу Конвенції.

оскільки порушення законодавства допущені ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, яке є відповідачем у справі, прокурор правомірно звернувся з позовом в інтересах держави, набувши процесуального статусу позивача в цій справі.

Доводи представника ГУ Держгеокадастру у Полтавській області щодо пропуску позивачем позовної давності суд першої інстанції відхилив, оскільки про наявність спірного наказу прокурору стало відомо під час проведення досудового розслідування кримінального провадження № 42017171010000088, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення від 18 травня 2017 року, до суду із зазначеним позовом прокурор звернувся 07 травня 2020 року, тобто в межах встановленого законом трьох річного строку.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 06 липня 2021 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Полтавського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції вказав, що оскільки ОСОБА_1 обґрунтовує свою касаційну скаргу тим, що апеляційний суд належним чином не повідомив її про розгляд справи, і ця обставина підтверджується матеріалами справи, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 06 липня 2021 року в оскарженій частині залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції вказав, що належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред`явлений упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на вказану вимогу не поширюється позовна давність. Обов`язок позивача повернути спірну земельну ділянку є наслідком визнання недійсним відповідного наказу про передачу у власність земельної ділянки та скасування державної реєстрації прав відповідача на це майно. Задоволення судами цих вимог є ефективним способом захисту такого права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки (замість садівництва земельна ділянка визначається як земля водного фонду) та робить можливим виконання судового рішення в порядку визначеному законом України «Про виконавче провадження», та є підставою для скасування державним реєстратором відомостей щодо права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку.

Суд апеляційної інстанції також вказав, що оскільки предметом оскарження є наказ ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, у зв`язку із чим Головне управління визначено відповідачем у справі, воно не може бути одночасно позивачем і відповідачем за цим же позовом, оскільки це суперечить нормам цивільно-процесуального законодавства. Тому, представництво інтересів держави у справі здійснюється прокурором як самостійним позивачем.

Щодо дотримання вимог статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод суд апеляційної інстанції вказав, що спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги. У спорах стосовно прибережних захисних смуг, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству. Повернення земельної ділянки не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідач ОСОБА_1 , як особа з інвалідністю, не позбавлена можливості реалізувати своє право на отримання землі для садівництва відповідно до чинного законодавства та без його порушення, звернувшись з відповідним клопотанням до компетентних органів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , в якій просила рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 06 липня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, судові витрати, включаючи витрати на професійну правничу допомогу, покласти на позивача.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що:

суд апеляційної інстанції вказавши, що на вимогу про повернення земельної ділянки не поширюється позовна давність, не дав оцінку дотриманню прокурором позовної давності щодо інших вимог. Зазначає, що прокурор в заявах по суті зазначав, що під час досудового розслідування у 2017 році направлено відповідні запити щодо законності отримання земельної ділянки. 12 січня 2017 року ГУ Держгеокадастру у Полтавській області затверджено проект землеустрою та передано у власність земельну ділянку. Тобто, земельна ділянка з відповідними межами була сформована у 2017 році, тому позовна давність до вимоги про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру в Полтавській області має обчислюватися з 12 січня 2017 року, а не з моменту внесення відомостей до ЄРДР;

суд не врахував, що прокурор пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, відповідачем визначив ГУ Держгеокадастру у Полтавській області. Отже, в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру у Полтавській області області), що не відповідає частині першій статті 45 ГПК України. За таких обставин, суди зробили помилковий висновок про задоволення позовної вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування наказу, пред`явленої до ГУ Держгеокадастру в Полтавській області;

вказує, що судами не враховано, що вимога про визнання наказу незаконним та його скасування є неефективним способом захисту, оскільки рішення органу державної влади, за умови його невідповідності закону, не тягне тих юридичних наслідків;

вимоги про визнання незаконним та скасування спірного наказу не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки ГУ Держгеокадастру в Полтавській області дотримано всі вимоги чинного законодавства, як при наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, так і під час затвердження відповідного проекту та передання у власність земельної ділянки;

поза увагою судів залишилося те, що право власності на земельну ділянку було набуто ОСОБА_1 правомірно, підстав для припинення права приватної власності судами наведено не було.

Позиція інших учасників справи

У жовтні 2023 року керівник Полтавської окружної прокуратури подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, оскаржені судові рішення залишити без змін.

Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що правові висновки, на які посилається ОСОБА_1 , не є подібними до справи, яка переглядається, а саме щодо земель водного фонду. Про наявність оспорюваного наказу прокурору стало відомо під час проведення досудового розслідування кримінального провадження, внесеного 18 травня 2017 року до ЄРДР, тому прокурором не пропущена позовна давність щодо цієї вимоги. Акцентуючи увагу на дотриманні процедури набуття у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, представник відповідача залишає поза увагою той факт, що спірна земельна ділянка розташована в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак, а тому не може передаватися у приватну власність. Проектом землеустрою підтверджений факт перебування спірної земельної ділянки у зоні заплави, що було проігноровано під час погодження проекту землеустрою, реєстрації та його затвердження, тому оспорюваний наказ ГУ Держгеокадастру у Полтавській області видано з порушенням вимог чинного законодавства. Оскільки ГУ Держгеокадастру у Полтавській області є відповідачем за основною вимогою про визнання недійсним наказу, у зв`язку з чим не може бути позивачем, представництво інтересів держави в суді здійснюється прокурором як самостійним позивачем. Вказує, що відповідач не мав перешкод у доступі до законодавства і в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, міг повинен був знати про, те, що ділянка перебуває у межах заплави річки Коломак, що ставить добросовісність відповідача під час набуття земельної ділянки під обґрунтований сумнів. Таким чином, втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння своїм майном є законним, переслідує легітимну мету та є пропорційним.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 545/1103/20, витребувано справу з суду першої інстанції.

У вересні 2023 року матеріали цивільної справи № 545/1103/20 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 13 вересня 2023 рокузазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановахВерховного Суду від 02 серпня 2023 року у справі № 688/4167/16-ц, від 07 березня 2023 року у справі № 908/1447/20, від 09 березня 2023 року у справі № 917/730/20, від 13 червня 2023 року у справі № 908/1445/20, від 26 липня 2023 року у справі № 545/1450/20, від 08 лютого 2023 року у справі № 666/3519/14-ц, від 28 червня 2023 року у справі № 302/422/21, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19, від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18, від 13 листопада 2019 року у справі № 826/3115/17 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що 12 січня 2017 року ГУ Держгеокадастру у Полтавській області прийнято наказ № 335-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», відповідно до якого ОСОБА_1 надано у власність земельну ділянку площею 0,12 га сіножатей (кадастровий номер 5324081900:00:001:0045) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для індивідуального садівництва на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населених пунктів.

26 січня 2017 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на цю земельну ділянку.

Земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0045 знаходиться в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак, що підтверджується висновком комплексної земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 04 вересня 2019 року № 29639/18-41/241038?24272/19-41, проведеної під час розслідування кримінального провадження № 42017171010000088 за частиною першою статті 364 КК України.

Цією ж експертизою встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0045 не відповідає за змістом вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування, чинних на дату державної реєстрації земельної ділянки.

Відповідно до листа Полтавського обласного управління водних ресурсів № 01-2/583 від 13 травня 2017 року та схеми розміщення земельних ділянок згідно з Публічною кадастровою картою України, спірна земельна ділянка розміщена за межами території мікрорайону селища Лісок м. Полтави, в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак.

Відповідно до листа Ковалівської сільської ради № 868 від 21 вересня 2017 року, згідно з картографічними матеріалами від 1992 року спірна земельні ділянка відноситься до заболочених сіножатей та місцями болота (землі водного фонду).

Відповідно до документації, виготовленої Регіональним офісом водних ресурсів у Полтавській області «Нанесення на геодезичні матеріали зон затоплення заплави р. Коломак по матеріалам «Визначення зон можливого затоплення в межах міста Полтава та Полтавського району Полтавської області», земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0045 знаходиться між розрахунковими створами № 7 і № 8 в правобережній заплаві річки Коломак. Методом інтерполяції між цими створами нанесені зони затоплення різних забезпеченостей. По результатам виконаних робіт встановлено, що затоплення вказаної земельної ділянки спостерігається при рівні 1, 5, 10, 25 та 50% забезпеченості.

По результатам виконаних робіт встановлено, що при рівні 50% забезпеченості спостерігається затоплення частини зазначених у листі прокуратури від 11 травня 2019 року земельних ділянок, при рівнях 25 % забезпеченості та вище (10, 5, 1 %) спостерігається (відбуватиметься) затоплення всіх зазначених ділянок.

Наказом Генерального прокурора від 17 лютого 2021 року № 40 днем початку роботи Полтавської окружної прокуратури визначено 15 березня 2021 року.

Позиція Верховного Суду

Щодо позовних вимог про повернення земельної ділянки та припинення права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку

Землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України. Тому зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням, зокрема, статті 59, підпункту «ґ» частини третьої статті 83, підпункту «г» частини третьої, підпункту «д» частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п`ятої статті 88 ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України). Залежно від обставин справи вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року в справі № 707/2357/17 (провадження № 61-5391св21) з посиланням на пункти 51, 52, 109 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19) зроблено висновок, що:

«заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95 с18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45) та інших. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. За змістом наведених постанов та виходячи з обставин, встановлених у цих справах, зазначені висновки не застосовуються щодо заволодіння замкненими природними водоймами загальною площею до 3 гектарів, оскільки такі водойми можуть надаватися у власність приватним особам (стаття 59 ЗК України).

Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження№ 14-452цс18, пункт 71), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 97), від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 46) та інші).

Велика Палата Верховного Суду знову звертає увагу, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони» (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення. У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що земельні ділянки, що відведені у приватну власність на підставі оспорюваного рішення мають у своєму складі землі водного фонду - прибережну захисну смугу Кременчуцького водосховища. За таких обставин належним способом захисту прав є вимога про зобов`язання відповідачів повернути земельну ділянку у власність територіальної громади».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 545/1431/20 (провадження № 61-15584св21) зазначено, що «скасування запису про державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку є неефективними способом захисту, оскільки відновлення порушених прав забезпечується зобов`язанням повернути земельну ділянку. […] встановивши, що земельна ділянка, передана у власність відповідача, розташована в межах заплави та водоохоронній зоні річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України, апеляційний суд зробив правильний висновок про те, що ефективним способом захисту порушеного права держави є саме вимога про повернення земельної ділянки».

У справі, що переглядається:

суди встановили, що земельна ділянка, яка передана у власність ОСОБА_1 , розташована у межах заплави та водоохоронній зоні річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України і відповідно до статті 84 ЗК України не може передаватись у приватну власність. Факт належності спірної земельної ділянки до земель водного фонду України підтверджується: висновком експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 04 вересня 2019 року № 29639/18-41/24238-24272/19-41, листами Полтавського обласного управління водних ресурсів № 01-2/583 від 13 травня 2017 року та Ковалівської сільської ради № 868 від 21 вересня 2017 року. Зокрема, у висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 04 вересня 2019 року зазначено, що спірна земельна ділянка розташована в заплаві річки Коломак . Надання вказаної земельної ділянки для ведення садівництва та особистого селянського господарства, суперечить приписам статті 80 ВК України. У листі Полтавського обласного управління водних ресурсів № 01-2/583 від 13 травня 2017 року зазначено, що спірна земельна ділянка розміщена за межами території мікрорайону селища Лісок м. Полтави, в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак. У листі Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 21 вересня 2017 року № 868 вказано, що спірна земельні ділянка відноситься до заболочених сіножатей та місцями болота (землі водного фонду);

встановивши, що земельна ділянка, передана у власність відповідача, розташована в межах заплави та водоохоронній зоні річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України, суди зробили правильний висновок про повернення земельної ділянки;

проте, вказавши в резолютивній частині про припинення права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0045 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, відомості про державну реєстрацію якої внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 26 січня 2017 року за № 18787725, суди не врахували, що скасування запису про державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку є неефективними способом захисту, оскільки відновлення порушених прав забезпечується зобов`язанням повернути земельну ділянку.

Таким чином, оскаржені судові рішення в частині позовних вимог про повернення спірної земельної ділянки слід залишити без змін, в частині позовних вимог про припинення права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку скасувати, у задоволенні позову в цій частині відмовити.

Щодо позовних вимог прокурора до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області про визнання недійсними наказів

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 545/1431/20 (провадження № 61-15584св21) зазначено, що «у резолютивній частині оскарженої постанови апеляційний суд зробив висновок про незаконність та скасування наказу ГУ Держгеокадастру в Полтавській області від 22 серпня 2017 року № 8620-СГ «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва» та необхідність скасування запису про державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку. Разом із тим, апеляційний суд не врахував, що вимога про визнання наказу незаконним, його скасування є неефективними способом захисту, оскільки рішення органу державної влади за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване, і незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, суд має самостійно надати правову оцінку рішенню органу державної влади та викласти її у мотивувальній частині судового рішення. […] встановивши, що земельна ділянка, передана у власність відповідача, розташована в межах заплави та водоохоронній зоні річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України, апеляційний суд зробив правильний висновок про те, що ефективним способом захисту порушеного права держави є саме вимога про повернення земельної ділянки».

Аналогічні висновки викладені в постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 липня 2023 року у справі № 545/1450/20 (провадження № 61-8435св22), Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2022 року у справі № 545/1847/20 (провадження № 61-8128св22), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2022 року у справі № 545/1692/19 (провадження № 61-10999св20).

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20) зазначено, що:

«Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20 листопада 2018 року, пункти 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови ВП від 27 лютого 2019 року, справа № 761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу. Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган. Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави. Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.

У цій справі прокурор пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагентства у Харківській області, відповідачем визначив ГУ Держгеокадастру у Харківській області. Отже, в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області). Зазначене не відповідає частині першій статті 45 ГПК України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору. Подібних висновків, але щодо участі органів державної влади в адміністративному процесі Велика Палата Верховного Суду дійшла в постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 826/3115/17.

Разом з тим позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу без заявлення вимоги про визнання його незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (див. пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, також у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18))».

У справі, що переглядається:

позивач пред`явив, зокрема, вимоги про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області № 335-СГ від 12 січня 2017 року «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва», цей орган державної влади визначив відповідачем. Отже, в частині цих позовних вимог позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру у Полтавській області). Зазначене не відповідає частині першій статті 48 ЦПК України, відповідно до якої сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися;

позивач - держава, інтереси якої представляє прокурор, вважаючи себе власником спірних земельних ділянок водного призначення, прагне повернути своє майно від особи, яка заволоділа ним (статті 391 ЦК України). Тому позивач у межах розгляду справи у спорі за негаторним позовом може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області без заявлення вимоги про визнання його недійсними та/або скасування, оскільки таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які вони спрямовані. Суд має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення.

За таких обставин, суди зробили помилковий висновок про задоволення позовних вимог в зазначеній частині, тому судові рішення в цій частині слід скасувати, у задоволенні позову про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області № 335-СГ від 12 січня 2017 року відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням меж касаційного перегляду та необхідності врахування висновків щодо застосування норм права викладених у постанові постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, оскаржені судові рішення в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу, припинення права приватної власності скасувати, у задоволенні позову в цій частині відмовити. В іншій частині судові рішення залишити без змін.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: змагальність сторін; диспозитивність відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункти 4, 5, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

У додатковій постанові Великої Палати Верховного суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що:

«43. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

44. Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

47. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності».

Аналіз матеріалів справи свідчить, що:

у касаційній скарзі, яка підписана представником ОСОБА_2 , ОСОБА_1 вказала, що попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які відповідач понесла у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції становить 6 000 грн (складання касаційної скарги);

на обґрунтування витрат на правову допомогу відповідач надала копії:

договору про надання правничої допомоги № 41/23 від 10 липня 2023 року, укладеного між Адвокатським об`єднанням «Аргос» та ОСОБА_1 , відповідно до пункту 4.1 якого, оплата за надання правничої допомоги здійснюється клієнтом у безготівковій формі шляхом передоплати авансу відповідно до орієнтованої вартості правничої допомоги, визначеної в Додатку 1;

Додатку 1 договору про надання правничої допомоги № 41/23 відповідно до пункту 2.3 якого аванс за складання касаційної скарги становить 5 000 грн (не менше 900 грн за одну сторінку документа)

акту прийому-передачі послуг за договором про надання правничої допомоги № 41/23 від 10 липня 2023 року, в якому у графі найменування наданих послуг/виконаних робіт вказано складання касаційної скарги, в графі вартість - 6 000 грн;

платіжної інструкції від 01 вересня 2023 року про сплату 6 000 грн, призначення платежу: адвокатські послуги.

Таким чином враховуючи часткове задоволення касаційної скарги відповідача (у задоволенні двох позовних вимог відмовлено), відсутності клопотання прокуратури про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з Полтавської окружної прокуратури на користь ОСОБА_1 понесені нею під час розгляду справи у суді касаційної інстанції витрати на правничу допомогу у розмірі 4 000 грн.

Керуючись статями 400, 409, 410, 411, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 06 липня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року в частині позовних вимог першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 , треті особи: Регіональний офіс водних ресурсів у Полтавській області, Полтавська міська рада, про визнання незаконним та скасування наказу, припинення права приватної власності скасувати.

У задоволенні позовних вимог першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 , треті особи: Регіональний офіс водних ресурсів у Полтавській області, Полтавська міська рада, про визнання незаконним та скасування наказу, припинення права приватної власності відмовити.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 06 липня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року в частині позовних вимог першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури в інтересах держави до ОСОБА_1 , треті особи: Регіональний офіс водних ресурсів у Полтавській області, Полтавська міська рада, про повернення земельної ділянки залишити без змін.

Стягнути з Полтавської окружної прокуратури на користь ОСОБА_1 понесені нею під час розгляду справи у суді касаційної інстанції витрати на правничу допомогу у розмірі 4 000 грн.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 06 липня 2021 року та постанова Полтавського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року в скасованих частинах втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук

М. Є. Червинська