Постанова

від 09.08.2023 по справі 925/3/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2023 року

м. Київ

cправа № 925/3/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснов Є. В. - головуючий, Мачульський Г. М., Рогач Л. І.,

секретар судового засідання - Астапова Ю. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства "Русанівське-А" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.04.2023 (колегія суддів: Кравчук Г. А., Козир Т. П., Коробенко Г. П.) та рішення Господарського суду Черкаської області від 16.06.2022 (суддя Дорошенко М. В.) у справі

за позовом заступника керівника Звенигородської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Черкаської обласної державної адміністрації до відповідачів: 1) Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області; 2) Фермерського господарства "Русанівське-А"; 3) Тальнівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2 - ОСОБА_1 , про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсними договорів оренди землі і припинення права оренди землі,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Савицька О. В.,

відповідача-1 - Тарасенко Ю. Н.,

відповідача-2 - Прилуцька Н. Н.,

відповідача-3 - Володін В. Г.,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2 ОСОБА_2 ,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Заступник керівника Звенигородської місцевої прокуратури звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом в інтересах держави в особі Черкаської обласної державної адміністрації (далі - Черкаська ОДА) до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (далі - ГУ Держгеокадастру) та до Фермерського господарства "Русанівське-А" (далі - ФГ "Русанівське-А"), в якому з урахуванням змін просив:

- визнати незаконними та скасувати накази Головного управління Держземагентства у Черкаській області (далі - ГУ Держземагентства), правонаступником якого є ГУ Держгеокадастру, про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду від 15.10.2014 № 23-4701/14-14-СГ та від 23.02.2015 № 23-1026/14-15-СГ;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7124081600:01:001:0727 площею 95,1704 га, розташованої в адміністративних межах Глибочківської сільської ради Тальнівського району, укладений 23.02.2015 між ГУ Держземагентства та ОСОБА_1 , і припинити право оренди на цю земельну ділянку, відомості про що внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 05.03.2015 за № 8962582;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7124081600:01:001:0728 площею 17,9842 га, розташованої в адміністративних межах Глибочківської сільської ради Тальнівського району, укладений 04.11.2014 між ГУ Держземагентства та ОСОБА_1 , і припинити право оренди на цю земельну ділянку, відомості про що внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 10.12.2014 за № 8020464.

2. На обґрунтування позову прокурор, посилаючись на те, що спірні земельні ділянки площами 17,9842 га та 95,1704 га є землями державної власності історико-культурного призначення і не можуть використовуватися для ведення фермерського господарства, тому ГУ Держземагентства незаконно змінило цільове призначення цих земельних ділянок із категорії земель історико-культурного призначення на землі сільськогосподарського призначення та з порушенням вимог земельного законодавства розпорядилось цими земельними ділянками, передавши їх в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства. При цьому прокурор вказав, що обставини віднесення спірних земельних ділянок до земель історико-культурного призначення встановлені, зокрема, рішенням Господарського суду Черкаської області від 14.01.2014 у справі № 925/1810/13, яке набрало законної сили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. 26.06.1990 Виконавчий комітет Черкаської обласної Ради народних депутатів ухвалив рішення № 116 "Про доповнення списку пам`яток археології області, що перебувають під охороною держави", в якому, пославшись на Закон УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури", погодився з пропозицією управління культури облвиконкому про взяття під державну охорону нововиявлені пам`ятки археології у кількості 1656 згідно з додатком. У додатку під порядковими номерами 11 та 12 значаться відповідно пам`ятка № 3381 поселення ІІІ тис. до н. е. і пам`ятка № 3382 поселення ІІ-V тис. до н. е., що знаходяться в с. Глибочок Тальнівського району Черкаської області.

4. У 1996 році Глибочківська сільська Рада народних депутатів Тальнівського району Черкаської області відповідно до її рішення від 22.05.1996 № 5/22 видала КСГП "Граніт" Державний акт на право постійного користування землею ЧЕ № 14-21, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 14.

5. За цим Державним актом КСГП "Граніт" було надано у постійне користування 773,0 гектари землі згідно з планом землекористування для ведення сільськогосподарського виробництва. До складу цих земель увійшли вісім ділянок, в тому числі у складі другої та третьої ділянок - землі історико-культурного призначення.

6. 22.11.2007 Тальнівська районна державна адміністрація (далі - Тальнівська РДА) видала розпорядження № 577, яким затвердила технічну документацію стосовно земельних ділянок загальною площею 113,1545 га, в тому числі земельної ділянки № 1 площею 17,9842 га і земельної ділянки № 2 площею 95,1703 га та передала ці земельні ділянки в оренду селянському фермерському господарству "Відродження" (далі - СФГ "Відродження").

7. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 14.01.2014 у справі № 925/1810/13 задоволено позови Тальнівської РДА та відділу Держземагенства у Тальнівському районі Черкаської області до СФГ "Відродження" та визнано недійсними розпорядження від 22.11.2007 № 577 та договір оренди землі від 01.12.2007 № 577 з підстав того, що за зазначеним договором Тальнівська РДА передала в оренду землі історико-культурного призначення як землі сільськогосподарського призначення, рілля. Тобто фактично відбулася зміна цільового призначення землі без розроблення, погодження з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, затвердження проекту відведення земельних ділянок загальною площею 113,1545 га і прийняття Тальнівською РДА відповідного рішення про це.

8. 07.07.2014 ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держземагентства із заявами (вхідні номери 1786 та 1787) про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтованими площами 95,1703 га та 17,9842 га, які знаходяться за межами населеного пункту в адмінмежах Глибочківської сільської ради Тальнівського району Черкаської області, для ведення фермерського господарства.

9. ГУ Держземагентства видало накази від 11.07.2014 № 2098/14-14-СГ та № 2099/14-14-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою", якими надало ОСОБА_1 дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовними площами 95,1703 га та 17,9842 га з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства.

10. Наказом ГУ Держземагентства від 15.10.2014 № 23-4701/14-14-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 для фермерського господарства та надано земельну ділянку сільськогосподарського призначення із земель державної власності площею 17,9842 га (кадастровий номер 7124081600:01:001:0728) в оренду терміном на 10 років для ведення фермерського господарства.

11. Наказом ГУ Держземагентства від 23.02.2015 № 23-1026/14-15-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 для фермерського господарства та надано земельну ділянку сільськогосподарського призначення із земель державної власності площею 95,1704 га (кадастровий номер 7124081600:01:001:0727) в оренду терміном на 10 років для ведення фермерського господарства.

12. На підставі наказу від 15.10.2014 № 23-4701/14-14-СГ між ГУ Держземагентства (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди землі від 04.11.2014 (з правом передачі в суборенду), за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності з кадастровим номером 7124081600:01:001:0728 площею 17,9842 га, сільськогосподарські угіддя - рілля, для ведення фермерського господарства (пункти 1, 2).

13. Відповідно до наказу від 23.02.2015 № 23-1026/14-15-СГ між ГУ Держземагентства (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди землі від 23.02.2015 (з правом передачі в суборенду), за яким орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності з кадастровим номером 7124081600:01:001:0727 площею 95,1704 га, сільськогосподарські угіддя - рілля, для ведення фермерського господарства (пункти 1, 2).

14. Строк дії договорів оренди землі від 04.11.2014 та від 23.02.2015 - 10 років, тобто до 15.11.2024 та 23.02.2025 відповідно (пункти 8 договорів).

15. Державним реєстратором Тальнівського районного управління юстиції зареєстровано право оренди земельними ділянками.

16. Після отримання спірних земельних ділянок в оренду ОСОБА_1 створив ФГ "Русанівське-А" (дата реєстрації 10.06.2015), яке на даний час є фактичним землекористувачем цих земель, здійснює їх обробіток та сплачує орендну плату за користування ними, про що вказано у довідці Глибочківської сільської ради Тальнівського району Черкаської області від 23.12.2019 № 534, встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечується фермерським господарством.

17. Суди попередніх інстанцій також установили, що в межах спірних земельних ділянок знаходиться пам`ятка археології - поселення трипільської культури "Глибочок", датоване IV тис. до н. е., яка є археологічним об`єктом місцевого значення (реєстраційний номер 3381) та взята під державну охорону та на облік згідно з рішенням виконкому Черкаської обласної ради народних депутатів від 26.06.1990 № 116 з додатком.

18. У зв`язку з наведеним між Відділом охорони культурної спадщини, музейної справи та з питань релігій Управління культури Черкаської ОДА (орган охорони) та ОСОБА_1 (користувач) укладено охоронні договори на об`єкт культурної спадщини:

- від 10.09.2014 (з урахуванням додаткової угоди від 25.05.2017 про зміну редакції пункту 5), за яким користувач взяв на себе зобов`язання щодо охорони частини пам`ятки археології - поселення трипільської культури (державний реєстраційний номер 3381), площею 95,1703 га;

- від 13.10.2014 № 92-А (з урахуванням додаткової угоди від 25.05.2017 про зміну редакції пункту 5), відповідно до якого користувач взяв на себе зобов`язання щодо охорони частини пам`ятки археології - поселення трипільської культури (державний реєстраційний номер 3381), площею 17,9842 га.

19. Про наявність такої археологічної пам`ятки, як поселення трипільської культури "Глибочок", розташованої біля села Глибочок Тальнівського району Черкаської області і взятої на державний облік за рішенням Виконавчого комітету Черкаської обласної ради народних депутатів від 26.06.1990 № 116, свідчить наданий суду Черкаською ОДА паспорт об`єкта (пам`ятки) культурної спадщини - поселення трипільської культури "Глибочок".

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

20. Справа розглядалася неодноразово.

21. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 16.06.2022 позов задоволено повністю.

22. Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що ГУ Держкомзему станом на день прийняття спірних наказів і укладення спірних договорів не мало права змінювати цільове призначення і розпоряджатися (передавати в оренду) земельними ділянками площею 17,9842 га з кадастровим номером 7124081600:01:001:0728 і площею 95,1704 га з кадастровим номером 7124081600:01:001:0727, які відносилися до земель історико-культурного призначення, що відповідно до статті 21, частини першої статті 203, частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 21 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) є підставою для визнання незаконними і скасування спірних наказів і визнання недійсними спірних договорів.

23. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.0.2023 рішення суду першої інстанції залишено без змін з тих же підстав.

Короткий зміст касаційної скарги

24. ФГ "Русанівське-А" у касаційній скарзі просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

25. Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, зокрема, статей 8, 29 Закону УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури", статті 14 Закону України "Про охорону культурної спадщини", статей 20, 53 ЗК України, ухваленням судових рішень без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду, а також відсутністю висновків Верховного Суду щодо застосування зазначених норм у подібних правовідносинах.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

26. Перший заступник керівника Звенигородської окружної прокуратури у відзиві просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій залишити без змін, наголошуючи на їх законності та обґрунтованості.

27. ГУ Держгеокадастру у відзиві просить касаційну скаргу задовольнити, виходячи з правового конфлікту за фактичних обставин справи та зумовленого ними спірного правозастосування.

28. Поданий ГУ Держгеокадастру відзив на касаційну скаргу не може бути прийнятий до розгляду разом із касаційною скаргою виходячи із наступного.

29. Відповідно до приписів частини другої статті 295 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відзив на касаційну скаргу має містити, зокрема, обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги.

30. Згідно зі статтею 297 цього Кодексу учасники справи мають право приєднатися до касаційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До касаційної скарги мають право приєднатися також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (частина перша). До заяви про приєднання до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору та докази направлення заяви іншим учасникам справи (частина третя).

31. Отже, оскільки поданий ГУ Держгеокадастру відзив не містить обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, а за своєю суттю є приєднанням до касаційної скарги, однак не додано документа про сплату судового збору, а ГПК України не містить положень щодо надання строку для усунення недоліків стосовно приєднання до касаційної скарги, відзив залишається без розгляду.

32. ОСОБА_1 звернувся до Суду із заявою про підтримання касаційної скарги, яка по суті є також приєднанням до касаційної скарги. Оскільки до заяви не додано доказів сплати судового збору, зазначена заява залишається без розгляду.

Позиція Верховного Суду

33. Верховний Суд зазначає, що згідно із частиною першої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

34. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, однієї із яких є землі історико-культурного призначення (стаття 19 ЗК України).

35. За змістом положень статей 53, 54 ЗК України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані: а) історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам`ятні місця, пов`язані з історичними подіями; б) городища, кургани, давні поховання, пам`ятні скульптури та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів; в) архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова.

36. Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

37. Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель

38. Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

39. Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини в суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього й майбутніх поколінь регулюються Законом України "Про охорону культурної спадщини".

40. У статті 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" зазначено, що: об`єкт культурної спадщини - це визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність; пам`яткою культурної спадщини є об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом (до 01.01.2001), до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

41. У частині другій статті 2 Закону України "Про охорону культурної спадщини" визначено, що археологічний об`єкт культурної спадщини - це рештки життєдіяльності людини (нерухомі об`єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов`язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації.

42. Згідно зі статтею 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини" території пам`яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.

43. Відповідно до частини першої статті 150 ЗК України землі історико-культурного призначення відносяться до особливо цінних земель.

44. Виходячи з принципу використання земельних ділянок за цільовим призначенням (стаття 96 ЗК України), на землях історико-культурного призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню.

45. Згідно зі статтею 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення (частина перша). Зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України (частина сьома).

46. Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України).

47. За висновками судів попередніх інстанцій зіставленням плану зовнішніх меж землекористування Державного акта на право постійного користування землею ЧЕ № 14-21, кадастрових планів земельних ділянок, викопіювань місць розташування земельних ділянок, ситуаційних планів, що є у проектах землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 95,1703 га та земельної ділянки площею 17,9842 га громадянину ОСОБА_1 в користування на умовах оренди для ведення фермерського господарства, а також схеми розташування поселення трипільської культури "Глибочок" із паспорта цієї пам`ятки культурної спадщини та Публічної кадастрової карти України встановлено, що саме на земельних ділянках площею 17,9842 га з кадастровим номером 7124081600:01:001:0728 і площею 95,1704 га з кадастровим номером 7124081600:01:001:0727 розташована пам`ятка культурної спадщини поселення трипільської культури "Глибочок", що згідно зі статтею 53 ЗК України і статтею 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини" свідчить про приналежність цих земельних ділянок за основним цільовим призначенням на день видання спірних наказів і укладення спірних договорів до земель історико-культурного призначення державної власності.

48. Цільове призначення землі історико-культурного призначення під пам`яткою культурної спадщини поселенням трипільської культури "Глибочок" в установленому статтею 20 ЗК України порядку станом на день видання спірних наказів не змінювалося, що додатково підтверджується рішенням Господарського суду Черкаської області від 14.01.2014 у справі № 925/1810/13, яким були визнані недійсними розпорядження Тальнівської РДА від 22.11.2007 № 577 про затвердження технічної документації із землеустрою та договір оренди землі від 01.12.2007 № 577 (зі змінами), виходячи з встановлених при розгляді цієї справи обставин, що спірні земельні ділянки є землями історико-культурного призначення.

49. Також, за висновками судів, оскільки станом на день прийняття спірних наказів і укладення спірних договорів земельні ділянки площею 17,9842 га з кадастровим номером 7124081600:01:001:0728 і площею 95,1704 га з кадастровим номером 7124081600:01:001:0727 відносилися до земель історико-культурного призначення, то відповідно до статей 20, 122 ЗК України повноважним органом щодо розпорядження (передачі в оренду) цими земельними ділянками і проведення зміни їх цільового призначення була Черкаська ОДА, а отже, ГУ Держкомзему не мало права змінювати цільове призначення і розпоряджатися (передавати в оренду) спірні земельні ділянки.

50. Враховуючи вищенаведене, суди дійшли висновків про наявність підстав для визнання незаконними і скасування спірних наказів і визнання недійсними спірних договорів відповідно до статті 21, частини першої статті 203, частини третьої статті 215 ЦК України та статті 21 ЗК України.

51. Колегія суддів частково не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

52. Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

53. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

54. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалася Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

55. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 та інших.

56. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, пункт 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19).

Щодо вимог про визнання незаконними та скасування наказів ГУ Держземагентства колегія суддів зазначає таке.

57. У постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що вона неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (пункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 ( пункт 8.5) та інші).

58. Фактичним позивачем у цій справі є держава. Аналогічно відповідачем за позовною вимогою про визнання незаконними та скасування наказів органу державної влади також є держава, оскільки саме держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц (пункт 44)). Таким чином, за цією позовною вимогою держава є одночасно позивачем і відповідачем, тобто позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора в інтересах держави в особі обласної державної адміністрації) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру).

59. Водночас за змістом статті 45 ГПК України позивачем і відповідачем є різні суб`єкти права, тобто один і той же суб`єкт права не може бути одночасно позивачем і відповідачем, бо спір суб`єкта з самим собою є неможливим.

60. Отже, у задоволенні позову в частині вимог про визнання незаконними та скасування наказів ГУ Держземагентства слід відмовити з огляду на те, що такі позовні вимоги не є належним способом захисту, а обрання неналежного способу захисту, як зазначалося вище, є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

61. Таким чином, посилання скаржника на неврахування судами висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, є обґрунтованим. Водночас висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову в частині вимог про визнання незаконними та скасування наказів ГУ Держземагентства є неправомірними.

62. У справі № 922/614/19, на постанову від 11.02.2020 у якій міститься посилання у касаційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

Проте у справі, яка розглядається, вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння на підставі статті 388 ЦК України не заявлялася. Отже, у цих справах різні предмети та підстави позовів, різна фактично-доказова база, а також норми права, якими регулюються правовідносини, тому посилання скаржника на подібність правовідносин у названих справах є помилковим.

Щодо вимог про визнання недійсними договорів оренди колегія суддів зазначає таке.

63. Суди попередніх інстанцій зробили висновок, що фактично відбулася зміна цільового призначення землі. Цей висновок обґрунтований виключно посиланням на те, що при розгляді іншої справи - № 925/1810/13 судом встановлено, що відбулася фактична зміна цільового призначення землі із земель історико-культурного на землі сільськогосподарського призначення без прийняття відповідного рішення Тальнівською РДА, що є порушенням частини другої статті 20 ЗК України. При цьому земельні ділянки загальною площею 113,1545 га, які були предметом розгляду у справі № 925/1810/13, є тими ж земельними ділянками, які є предметом розгляду у даній справі № 925/3/20.

64. Скаржник у касаційній скарзі стверджує, що суди помилково визнали преюдиційним судове рішення у справі № 925/1810/13. Колегія суддів погоджується з таким доводом скаржника з таких причин.

65. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо. При цьому преюдиціальне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом (постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18, пункт 32), від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18 (провадження № 12-86гс20, пункти 60, 61), від 16.11.2022 у справі № 910/6355/20 (провадження № 12-41гс21, пункт 9.7). Висновок суду в іншій справі про те, що фактично відбулася зміна цільового призначення землі, є правовим висновком, зробленим на підставі правової оцінки установлених судом фактів (життєвих обставин), а тому не є преюдиціальним у справі, що переглядається.

66. Крім того, у справі № 925/1810/13 був інший склад сторін: вона розглянута за позовами Тальнівської РДА та відділу Держземагенства у Тальнівському районі Черкаської області до Селянського фермерського господарства "Відродження". При цьому за висновками Великої Палати Верховного Суду судове рішення, ухвалене у справі, за жодних обставин не може бути протиставлене особі, яка не брала участі у цій справі (постанова від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.28)).

67. До того ж у справі № 925/1810/13 висновок про те, що фактично відбулася зміна цільового призначення землі без прийняття відповідного рішення Тальнівською РДА, зроблений виходячи з того, що згідно з пунктом 16 договору оренди від 01.12.2007 № 577 цільовим призначенням земельної ділянки визначено: рілля - землі сільськогосподарського призначення, тоді як в оренду передано землі історико-культурного призначення. Але у справі, що переглядається, договір оренди від 01.12.2007 № 577 не є предметом розгляду, тобто висновок у справі № 925/1810/13 зроблений виходячи з інших обставин справи.

68. Отже, суди попередніх інстанцій помилково покладалися на правові висновки, зроблені у справі № 925/1810/13, оскільки вони не є преюдиціальними обставинами.

69. Колегія не погоджується і з суттю висновку про те, що у справі, яка переглядається, фактично відбулася зміна цільового призначення землі. Насправді цей висновок зроблений виходячи з того, що землі передані в оренду не у відповідності з їх цільовим призначенням. Але укладення таких договорів може свідчити про те, що договори оренди суперечать цільовому призначенню землі, а не про те, що відбулася "фактична" зміна цільового призначення.

70. Скаржник доводить, що земельні ділянки, віднесені до однієї й тієї ж категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення.

71. З цього приводу колегія звертає увагу на таке.

72. Відповідно до частини першої статті 19 ЗК України (у відповідній редакції) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

73. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на необхідність розрізняти категорії земель за їх цільовим призначенням та види використання земельної ділянки в межах кожної категорії земель (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19 (провадження № 12-11гс21, пункт 37)). Отже, віднесення земельної ділянки до певної категорії за основним цільовим призначенням не є перешкодою для використання земельної ділянки за певним видом використання, якщо він не суперечить основному.

74. Відповідно до статті 53 ЗК України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби. Відповідно до частини першої статті 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини" землі, на яких розташовані пам`ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.

75. Водночас відповідно до частини першої статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється не автоматично, а на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень; при зміні цільового призначення земельних ділянок здійснюється зміна категорії земель та/або виду цільового призначення.

76. Судами попередніх інстанцій не встановлено, що рішенням певного органу, зазначеного у частині першій статті 20 ЗК України, земельні ділянки були віднесені до земель тієї чи іншої категорії (зокрема до земель історико-культурного призначення). Не встановлено також, що рішенням певного зазначеного органу було змінене цільове призначення. Отже, висновок судів попередніх інстанцій як про віднесення земельних ділянок до земель історико-культурного призначення, так і про протиправну зміну цільового призначення не підтверджується обставинами справи, встановленими судами.

77. Водночас невіднесення тих чи інших земельних ділянок у встановленому порядку до земель історико-культурного призначення не означає, що об`єкти історико-культурного призначення, які знаходяться на таких ділянках, не знаходяться під охороною держави.

78. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що включена за рішенням Виконавчого комітету Черкаської обласної Ради народних депутатів від 26.06.1990 № 116 "Про доповнення списку пам`яток археології області, що перебувають під охороною держави" до переліку пам`яток історії та культури місцевого значення відповідно до Закону Української РСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" пам`ятка археології № 3381 поселення ІІІ тис. до н. е., що має найменування - поселення трипільської культури "Глибочок", була і є пам`ятником культурної спадщини і за Законом України "Про охорону культурної спадщини" без занесення її до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

79. Колегія суддів погоджується з цим висновком.

80. Водночас законодавство не забороняє господарську діяльність на земельних ділянках, на яких (зокрема під поверхнею яких) розміщені пам`ятки історії та культури. Натомість передбачені заходи, спрямовані на захист об`єктів культурної спадщини.

81. Так, Законом України "Про охорону культурної спадщини" передбачено встановлення меж і режимів використання певних територій, зокрема території пам`ятки охоронюваних археологічних територій (стаття 31), визначення зон охорони (охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару) і буферних зон (стаття 32), оголошення комплексу (ансамблю) пам`яток історико-культурним заповідником або територією історико-культурною заповідною територією (статті 33, 33-1). У справі, що переглядається, судами не встановлено визначення орендованих земельних ділянок як таких, що віднесені до таких територій, зон охорони, заповідників.

82. Крім того, відповідно до частини другої статті 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини" встановлення зон охорони пам`яток та затвердження меж історичних ареалів населених місць не може бути підставою для примусового вилучення з володіння (користування) земельних ділянок у юридичних та фізичних осіб за умов дотримання землевласниками та землекористувачами правил використання земель історико-культурного призначення.

83. Відповідно до статті 36 Закону України "Про охорону культурної спадщини" на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт потрібен відповідний дозвіл. Водночас спірними договорами оренди подібні роботи не передбачені.

84. Відповідно до статті 23 Закону України "Про охорону культурної спадщини" усі власники пам`яток щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір; порядок укладання охоронних договорів та їхні типові форми затверджуються Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пункту 2 Порядку укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1768, власник пам`ятки чи її частини або уповноважений ним орган (особа) зобов`язаний не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання пам`ятки чи її частини у власність або у користування укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини.

85. Судами попередніх інстанцій встановлено, що між відділом охорони культурної спадщини, музейної справи та з питань релігій управління культури Черкаської ОДА і ОСОБА_1 укладені два охоронні договори на об`єкт культурної спадщини від 10.09.2014 б/н і від 13.10.2014 № 92-А та додаткові угоди до цих договорів. За цими охоронними договорами ОСОБА_1 зобов`язався охороняти частини пам`ятки археології поселення трипільської культури (державний реєстраційний № 3381) площею 95,1703 га та 17,9842 га, що знаходяться в адміністративних межах Глибочківської сільської ради Тальнівського району відповідно до схем, що додаються, і зокрема зобов`язується не допускати оранки в межах зазначених земельних ділянок і допускати сільськогосподарський обробіток виключно у вигляді боронування на глибину не більше 15 см.

86. Отже, підстав для визнання спірних договорів недійсними не встановлено.

87. Посилання скаржника на неправомірну відмову у задоволенні клопотання про призначення судової експертизи колегія суддів відхиляє з огляду на те, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для з`ясування обставин, що мають значення для справи (фактичних даних, що входять до предмета доказування), без яких встановити відповідні обставини неможливо, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування, а наявні у справі докази є взаємно суперечливими. Призначення експертизи є правом, а не обов`язком суду, вона здійснюється у разі встановлення судом недостатності доказів, наявних у матеріалах справи, для можливості прийняття рішення за результатами розгляду справи.

Клопотання про призначення експертизи мотивоване тим, що вказана експертиза дозволить визначити розташування земельних ділянок з кадастровим номером 7124081600:01:001:0727 площею 95,1704 га та з кадастровим номером 7124081600:01:001:0728 площею 17,9842 га відносно меж пам`ятки археології поселення ІІІ тис. до н. е., що знаходиться за адресою: с. Глибочок, Тальніського району.

Апеляційний господарський суд, відхиляючи клопотання ФГ "Русанівське-А" про призначення судової експертизи з питань землеустрою, обґрунтовано зазначив, що наявні в матеріалах справи документи є достатніми для можливості прийняття судового рішення за результатами розгляду даної справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

88. Пунктом 3 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

89. Відповідно до частини першої статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

90. Касаційний господарський суд, виходячи з наданих процесуальним законом повноважень, вважає за необхідне скасувати оскаржувані судові рішення у цій справі, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Судові витрати

91. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18).

92. Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

93. Звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі відповідного уповноваженого органу, прокурор не замінює цей орган у судовому процесі, однак і не виконує функцію його представництва, оскільки представляє державу та є окремим самостійним суб`єктом звернення (пункт 8.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 923/199/21).

94. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, набуває статусу сторони у справі - позивача лише у випадках, передбачених відповідним процесуальним законом, однак у разі відкриття провадження у справі за поданим ним позовом, він має ті ж права та обов`язки, що їх має позивач, за винятком права укладати мирову угоду. З урахуванням наведеного, звертаючись із позовом в інтересах держави, прокурор є суб`єктом сплати судового збору та самостійно здійснює права та виконує обов`язки, пов`язані з розподілом судових витрат (пункти 8.31, 8.32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 923/199/21).

95. Отже, судові витрати слід покласти на прокуратуру.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 306, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фермерського господарства "Русанівське-А" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.04.2023 та рішення Господарського суду Черкаської області від 16.06.2022 задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.04.2023 та рішення Господарського суду Черкаської області від 16.06.2022 скасувати.

3. Прийняти нове рішення - у позові відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя Л. І. Рогач