Ухвала

від 07.08.2023 по справі 442/4288/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

07 серпня 2023 року

місто Київ

справа № 442/4288/22

провадження № 61-10277ск23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Яремка В. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,

розглянув касаційну скаргу Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівський обласний клінічний перинатальний центр» на постанову Львівського апеляційного суду від 29 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівський обласний клінічний перинатальний центр» про визнання неправомірними наказів та поновлення на роботі,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2022 році ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, просила:

визнати неправомірним наказ Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівський обласний клінічний перинатальний центр» (далі - КНП «Львівський обласний клінічний перинатальний центр») від 19 липня 2021 року № 218-к «Про ротацію (переведення, переміщення) працівників установи» та поновити її на посаді;

визнати неправомірним наказ відповідача від 31 травня 2022 року № 169-к «Про переміщення»;

поновити строк звернення до суду із позовною вимогою про визнання незаконним наказу від 19 липня 2021 року № 218-к та поновлення на посаді

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 06 жовтня 2022 року у позові відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного суду від 29 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 06 жовтня 2022 року скасовано, позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ КНП «Львівський обласний клінічний перинатальний центр» від 19 липня 2021 року № 218-К «Про ротацію (переведення, переміщення) працівників установи» в частині здійснення з 01 серпня 2021 року переміщення ОСОБА_1 з 0,25 посади лікаря-акушера-гінеколога пологового відділення на 0,25 посади лікаря-акушера-гінеколога спеціалізованого консультативно-діагностичного відділення з жіночою консультацією.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що здійснюючи на підставі наказу від 19 липня 2021 року № 218-К «Про ротацію (переведення, переміщення) працівників установи» «переміщення в межах установи» позивачки ОСОБА_1 з одного відділення - пологового в інше - спеціалізоване консультативно-діагностичне з жіночою консультацією, яке згідно з Тарифікаційним списком працівників КНП «Львівський обласний клінічний перинатальний центр» станом на 2021 рік не існувало, відповідач змінив істотні умови праці позивачки на власний розсуд, чим вийшов за межі умов трудового договору з останньою, що суперечить вимогам закону.

В іншій частині позову відмовлено.

У липні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга КНП «Львівський обласний клінічний перинатальний центр», в якій заявник просить постанову Львівського апеляційного суду від 29 травня 2023 року в частині задоволених позовних вимог скасувати, а рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 06 жовтня 2022 року залишити в силі.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення у малозначній справі.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є:

1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства);

4) справи про розірвання шлюбу;

5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову у цій справі є вимоги немайнового характеру - про визнання неправомірними наказів та поновлення на роботі, а предметом перегляду в суді касаційної інстанції є судове рішення з вирішення вимоги про скасування наказів роботодавця про переміщення працівника у межах однієї установи.

Отже, зазначена справа не є справою, яка підлягає розгляду лише за правилами загального позовного провадження, виключний перелік яких передбачений частиною четвертою статті 274 ЦПК України.

Зазначена справа є незначної складності та не належить до винятків із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей незалежно від того визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього кодексу, які поширюються й на касаційне провадження.

Суд першої інстанції в ухвалі про відкриття провадження від 26 липня 2022 року, діючи в межах своїх повноважень, визначив розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

При цьому, Верховний Суд дав оцінку та врахував: предмет позову, складність справи, значення справи для сторін і суспільства в цілому, предмет касаційного оскарження.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

У касаційній скарзі немає посилання на зазначені випадки.

Випадків, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, у цій справі Верховним Судом не встановлено.

Підстав для висновку про те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, І що справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, немає.

Посилання заявника на частину другу статті 389 ЦПК України, як на підставу касаційного оскарження, не заслуговують на увагу, оскільки з указаної підстави підлягають оскарженню рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, зокрема, у малозначних справах. Тобто такі доводи є виконанням вимог процесуального закону щодо змісту будь-якої касаційної скарги, а тому самі по собі не вказують на фундаментальність порушених у скарзі питань для формування єдиної правозастосовчої практики, та не свідчить про наявність інших випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню.

Верховний Суд зауважує, що обґрунтування касаційної скарги підставами, передбаченими частиною другою статті 389 ЦПК України, не звільняє заявника від обов`язку, відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, обґрунтувати підстави перегляду в касаційному порядку судових рішень у малозначних справах.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення ЄСПЛ у справі «Golder v. the United Kingdom» (Голдер проти Сполученого Королівства) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення ЄСПЛ у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення ЄСПЛ у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням наведеного, оскільки КНП «Львівський обласний клінічний перинатальний центр» подало касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, є підстави для відмови у відкритті касаційного провадження.

Керуючись частинами шостою, дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівський обласний клінічний перинатальний центр» на постанову Львівського апеляційного суду від 29 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівський обласний клінічний перинатальний центр» про визнання неправомірними наказів та поновлення на роботі відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявнику.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

С. О. Погрібний

О. В. Ступак