Ухвала

від 11.08.2023 по справі 522/7860/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

11 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 522/7860/19

провадження № 61-11057ск23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,

вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 20 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) про відшкодування шкоди у розмірі 413 749,84 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Банк Форум» (далі - ПАТ «Банк Форум») був укладений договір банківського вкладу від 16 грудня 2013 року № 263L/2800/664744. Позивач розмістив на рахунку № НОМЕР_1 депозит в іноземній валюті з правом поповнення в сумі 32 000 євро з процентною ставкою 8,85 % річних на строк до 21 грудня 2014 року включно.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 13 березня 2014 року № 135 «Про віднесення ПАТ «Банк Форум» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 14 березня 2014 року «Про початок виведення ПАТ «Банк Форум» з ринку та введення в ньому тимчасової адміністрації з 14 березня 2014 року».

Позивач зазначав, що 07 липня 2014 року він отримав від Фонду через уповноважений банк гарантовану суму відшкодування за вкладом в розмірі 200 000,00 грн. і тому вважав, що на його вклад за договором банківського вкладу від 16 грудня 2013 року № 263L/2800/664744 поширюються гарантії, що передбачені ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

10 липня 2014 року ОСОБА_1 , у відповідності до пункту 5 статті 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», подав заяву про визнання його кредитором, в якій просив включити його до реєстру кредиторів. З листа Фонду від 15 травня 2019 року вбачається, що позивач включений до 4?ї черги реєстру кредиторів, акцептована сума заборгованості перед ним склала 924 580,63 грн, з яких він начебто отримав грошові кошти в розмірі часткового задоволення вимог кредиторів, що становить 44,75%, а саме - 413 749,84 грн.

Позивач стверджував, що це не відповідає дійсності, оскільки вклад за договором банківського вкладу від 16 грудня 2013 року № 263L/2800/664744 в іноземній валюті в сумі 32 000 євро та нараховані по ньому відсотки не виступав як засіб забезпечення виконання будь-якого зобов`язання, що підтверджується тим, що 07 липня 2014 року позивачу була виплачена гарантована сума відшкодування в розмірі 200 000,00 грн, і про це працівникам Фонду було відомо.

ОСОБА_1 вважав незаконним погашення заборгованості за кредитним договором від 28 жовтня 2013 року № 1-0015/13/28-KL за рахунок звернення стягнення на його вклад по договору банківського вкладу від 16 грудня 2013 року № 263L/2800/664744, оскільки цей вклад не виступав як засіб забезпечення виконання будь-якого зобов`язання, в тому числі за згаданим кредитним договором та не перебував в заставі.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21 липня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування шкоди задоволено. Стягнуто з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 заподіяну шкоду в розмірі 413 749,84 грн.

Постановою Одеського апеляційного суду від 20 червня 2023 року апеляційну скаргу представника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 липня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

ОСОБА_1 у липні 2023 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 20 червня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Верховний Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Відповідно до статті 7 Закону України «Про державний бюджет на 2023 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2023 року становить 2 684,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову у позовах про стягнення грошових коштів визначається сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Отже, ціна позову у цій справі 413 749,84 грн не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 684,00 грн х 250 = 671 000,00 грн), а тому постанова Одеського апеляційного суду від 20 червня 2023 року, відповідно до вимог ЦПК України, не підлягає касаційному оскарженню.

Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.

Посилання заявника на пункт 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу касаційного оскарження не заслуговують на увагу, оскільки з указаних підстав підлягають оскарженню рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, зокрема, у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Тобто такі доводи є виконанням вимог процесуального закону щодо змісту будь-якої касаційної скарги, а тому самі по собі не вказують на фундаментальність порушених у скарзі питань для формування єдиної правозастосовчої практики, та не свідчить про наявність інших випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягають касаційному оскарженню.

Верховний Суд зауважує, що обґрунтування касаційної скарги підставами, передбаченими частиною другою статті 389 ЦПК України, не звільняє заявника від обов`язку, у відповідності до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, обґрунтувати підстави перегляду в касаційному порядку судових рішень у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначення судом апеляційної інстанції у постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову у цій справі, та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень про відмову у відкритті касаційного провадження.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

З урахуванням наведеного, оскільки заявником подано касаційну скаргу на судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягають касаційному оскарженню, а обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не наведені, то відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у справі.

Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 20 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування шкоди відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. В. Ступак