Постанова

від 11.08.2023 по справі 820/3/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 820/3/17

адміністративне провадження № К/9901/32002/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Гончарової І.А., Васильєвої І.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.02.2017 (суддя Зінченко А.В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2017 (головуючий суддя Донець Л.О., судді: Бенедик А.П., Мельнікова Л.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеренерджіхолдінг ЛЛС» до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

В січні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтеренерджіхолдінг ЛЛС» (далі - Товариство, позивач, ТОВ «Інтеренерджіхолдінг ЛЛС») звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (яке Верховним Судом замінено правонаступником - Головним управлінням ДПС у Харківській області, утвореним на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України; далі - Управління, податковий орган, контролюючий орган, відповідач), в якому просило визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.12.2016 №0002371402, №0002381402, №0001431409, №0002281304 та №0002271304.

Обґрунтовуючи позовну заяву, Товариство вказувало на помилковість висновків контролюючого органу, які зафіксовані в акті перевірки, щодо заниження ним об`єктів оподаткування податком на прибуток, податком на додану вартість, податком на доходи фізичних осіб й порушення касової дисципліни, адже при проведенні перевірки позивачем надавались Управлінню всі необхідні й належні первинні документи, які, однак, не були прийняті ним до уваги.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14.02.2017, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2017, адміністративний позов задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення Управління від 16.12.2016 №0002281304, №0002271304, №0002371402, №0002381402 та №0001431409.

Приймаючи такі рішення, суди попередніх інстанцій, надавши правову оцінку обставинам справи з урахуванням наявних в її матеріалах доказів, дійшли переконання про неприйнятність наведених податковим органом в акті перевірки висновків щодо допущених Товариством порушень податкового законодавства, оскільки термін повернення поворотної фінансової допомоги, що надавалась Товариству його учасником, визначений 365 календарними днями саме з дати її отримання та не пов`язаний із закінченням календарного року, як помилково вважав податковий орган; позивач правомірно не включив до складу інших доходів вартість відходів виробництва, утворених після переробки сировини, у виді лузги соняшника, оскільки остання залишалась у власності та розпорядженні виконавця (ТОВ «Агро Кепітал Груп ЛТД») з огляду на економічну недоцільність її транспортування і подальшої реалізації, крім того відповідачем не надано жодних доказів в підтвердження реальної кількості лузги у складі сировини та джерел походження даних щодо її ринкової вартості; штраф, сплачений ПАТ «Концерн Авек та К» у зв`язку з невиконанням умов договору, правомірно включено до витрат Товариства, адже така сплата спрямована на підтримання його ділової репутації; в той же час операції між позивачем та його контрагентами (ФОП ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Лідер-Макс»), вартість яких Товариством включено до складу витрат, фактично проведені, економічно доцільні й належним чином документально оформлені; посилання ж податкового органу на безпідставне відшкодування працівнику Товариства грошових коштів у розмірі 19 230,00 грн без надання підтверджуючих документів (квитанцій, чеків, тощо) у зв`язку із чим такі кошти необхідно обліковувати як отримане ним додаткове благо не відповідають дійсним обставинам справи й суперечать наявній первинній бухгалтерській документації.

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Управління подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на висновки акту перевірки (про які буде зазначено далі в цій постанові), неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення процесуальних норм, а також прийняття ними рішень без повного, належного та всебічного дослідження всіх обставин справи, просило їх скасувати й прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Позивач своїм правом на подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористався.

В подальшому, касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній з 15.12.2017.

Відповідно до пункту 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15.01.2020 №460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08.02.2020.

Розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.

Суди з`ясували, що посадовими особами Управління у період з 14.11.2016 по 02.12.2016 проведена планова виїзна документальна перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 15.10.2013 по 30.06.2016, за результатами якої складено акт №787/20-40-14-02-07/38879071 від 09.12.2016, яким, в свою чергу, встановлено порушення:

- пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України), з урахуванням пунктів 5, 7, 8 П(С)БО 15 «Доходи», затвердженого наказом Мінфіну України від 29.11.1999 №290; пункту 4 П(С)БО 9 «Запаси», затвердженого наказом Мінфіну України від 20.10.1999 №246, пункту 5 П(С)БО 11 «Зобов`язання», затвердженого наказом Мінфіну від 31.01.2000 №20, пунктів 4, 6, підпункту 9.4 пункту 9, пунктів 18, 20 П(С)БО 16 «Витрати», затвердженого наказом Мінфіну України від 31.12.1999 №318, з урахуванням положень статті 1, пункту 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV, за результатами чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1 717 752,00 грн, у тому числі: за 2014 рік - на суму 896 102,00 грн, за 2015 рік - на суму 749 775,00 грн, за 1 півріччя 2016 року - на суму 71 875,00 грн;

- підпункту «а» пункту 185.1 статті 185, підпунктів 14.1.41, 14.1.191 пункту 14.1 статті 14, пункту 22.1 статті 22 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 328 612,00 грн, в тому числі: за березень 2014 року - 10 023,00 грн, квітень 2014 року - 11 260,00 грн, травень 2014 року - 10 472,00 грн, червень 2014 року - 15 740,00 грн, липень 2014 року - 5 125,00 грн, серпень 2014 року - 13 300,00 грн, вересень 2014 року - 8 468,00 грн, жовтень 2014 року - 34 098,00 грн, листопад 2014 року - 571,00 грн, серпень 2015 року - 95 229,00 грн, вересень 2015 року - 8 753,00 грн, жовтень 2015 року - 18 432,00 грн, листопад 2015 року - 9 216,00 грн, грудень 2015 року - 8 064,00 грн, січень 2016 року - 5 824,00 грн, лютий 2016 року - 10 632,00 грн, березень 2016 року - 25 302,00 грн, квітень 2016 року - 10 701,00 грн, травень 2016 року - 13 765,00 грн, червень 2016 року - 13 637,00 грн;

- підпункту 1 пункту 9 статті 170 ПК України, оскільки у липні 2014 року документально не підтверджені витрати, отримані під звіт, не утримано ПДФО з додаткового блага згідно з пунктом 1 статті 167 ПК України, у зв`язку із чим донараховано податок на доходи фізичних осіб у сумі 3695,73 грн;

- пункту 2 статті 176 ПК України з огляду на ненадання даних про суми виплаченого додаткового блага та утриманого з нього податку за 3 квартал 2014 року у податковому розрахунку про суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (Форма №1-ДФ);

- пункту 2.11 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637 (далі - Положення №637), внаслідок проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа (товарного або касового чека, квитанції до прибуткового ордера, іншого письмового документа), який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів у розмірі 19 230,00 грн, відповідальність за що передбачена пунктом 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.1995 №436/95 (далі - Указ №436/95);

- пункту 1 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 №265/95-ВР (далі - Закон №265/95-ВР) у зв`язку із непроведенням розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи, відповідальність за що встановлена пунктом 1 статті 17 вказаного Закону.

Так до висновку про заниження Товариством податку на прибуток контролюючий орган прийшов, вказуючи на:

- неврахування ним до складу доходів, які є об`єктом оподаткування, поворотної фінансової допомоги в загальній сумі 3 350 000,00 грн, що складається з сум, які надійшли 19.09.2014 та 25.09.2014 від ОСОБА_3 , та яка залишилась неповернутою на кінець звітного періоду, в якому вона отримана (тобто станом на 31.12.2014), а також вартості лузги соняшника у розмірі 628 343,00 грн (за 2014 рік) та 1 014 718,00 грн (за 2015 - 1-ше півріччя 2016), отриманої в процесі переробки ТОВ «Агро Кепітал Груп ЛТД» переданого позивачем насіння соняшника й неповернутої по закінченню робіт;

- завищення витрат на суми вартості отриманих послуг від ФОП ОСОБА_1 (інформаційно-обчислювальні послуги) у розмірі 1 000 000,00 грн у 2014 році та 1 020 000,00 грн у 2015 році, від ФОП ОСОБА_2 (юридичні послуги) у розмірі 780 000,00 грн за 2015 рік, від ТОВ «Лідер-Макс» (розробка торгівельної марки та макетів рекламних носіїв) у розмірі 750 000,00 грн у 2015 році (оскільки неможливо достовірно оцінити ці витрати, визначити їх об`єкт та ймовірність отримання майбутніх економічних вигод від їх понесення, як і використання результатів цих послуг в господарській діяльності); а також сплаченого ПАТ «Концерн Авек та К» штрафу у розмірі 1 000 000,00 грн за непоставку на виконання умов договору олії соняшникової вартістю 10 000 000,00 грн (враховуючи, що Товариство мало можливість із власних запасів здійснити таку господарську операцію).

Заниження Товариством податку на додану вартість контролюючий орган також пов`язував із неоподаткуванням ним в період березень 2014 року - червень 2016 року вартості лузги соняшника, отриманої в процесі переробки ТОВ «Агро Кепітал Груп ЛТД» насіння соняшника, що була залишена останньому.

Водночас заниження податку на доходи фізичних осіб обґрунтоване неутриманням та неперерахуванням останнього з суми, яка була безпідставно відшкодована працівнику Товариства ( ОСОБА_4 ) згідно з авансовими звітами у розмірі 19 230,00 грн, адже документи, які б підтверджували використання таких коштів (касові документи) не подані, а тому ця сума повинна включатись до оподаткованого доходу працівника як додаткове благо.

В той же час позивачем в порушення пункту 2 статті 176 ПК України не відображено дані про суми виплаченого додаткового блага та утриманого з нього податку за 3 квартал 2014 року у податковому розрахунку про суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, що є підставою для накладення на нього штрафних (фінансових) санкцій в сумі 510,00 грн.

Ненадання відповідних платіжних документів також спричинило порушення вимог пункту 2.11 Положення №637, що, в свою чергу, має наслідком застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі такої виплаченої суми (19 230,00 грн).

Порушення ж пункту 1 статті 3 Закону №265/95-ВР мотивоване тим, що у відповідності до касової книги за 2016 рік, а саме, аркушів №1 від 31.03.2016, №2 від 04.05.2016 та №3 від 20.05.2016, Товариством здійснювалась реалізація продукції за готівку кінцевому споживачу в загальній сумі 19 596,00 грн без застосування РРО, у зв`язку із чим до нього підлягає застосуванню штрафна (фінансова) санкція в розмірі 1,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки Управлінням 16.12.2016 прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0002371402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на 1 959 746,25 грн (з яких: 1 717 752,00 грн - за основним зобов`язанням та 241 994,25 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями);

- №0002381402 про збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 410 765,00 грн (з яких: 328 612,00 грн - за основним зобов`язанням та 82 153,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями);

- №0001431409 щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 19 231,00 грн за порушення вимог пункту 2.11 Положення №637 та пункту 1 статті 3 Закону №265/95-ВР;

- №0002281304, яким визначено суму грошового зобов`язання по податку на доходи фізичних осіб у розмірі 6 699,42 грн (з яких: 3 695,73 грн - за основним зобов`язанням, 1 933,87 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями) та 1 069,82 грн - пеня);

- №0002271304 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 510,00 грн по податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковим агентом із доходів платника податків у виді заробітної плати.

Не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, Товариство звернулось до суду з позовом у даній справі.

В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку та в розмірах встановлених законом.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Стаття 22 ПК України визначає, що об`єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об`єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов`язує виникнення у платника податкового обов`язку.

За змістом підпункту 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 135.1 статті 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Інші доходи включають суми поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, що залишаються неповерненими на кінець такого звітного періоду, від осіб, які не є платниками цього податку (в тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із цим Кодексом мають пільги з цього податку, в тому числі право застосовувати ставки податку нижчі, ніж установлені пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу. У разі якщо в майбутніх звітних податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, яка її надала, такий платник податку збільшує суму витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за наслідками звітного податкового періоду, в якому відбулося таке повернення. Положення цього пункту не поширюються на суми поворотної фінансової допомоги, отриманої від засновника/учасника (в тому числі нерезидента) такого платника податку, у випадку повернення такої допомоги не пізніше 365 календарних днів з дня її отримання (підпункт 135.5.5 пункту 135.5 статті 135 ПК України).

За змістом підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 ПК України поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

Згідно із підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Як обумовлено пунктом 138.1 статті 138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138 ПК України до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством: а) загальні корпоративні витрати, в тому числі організаційні витрати, витрати на проведення річних та інших зборів органів управління, представницькі витрати; б) витрати на службові відрядження й утримання апарату управління підприємством (у тому числі витрати на оплату праці адміністративного апарату) та іншого загальногосподарського персоналу; в) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона); г) винагороди за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, що отримує платник податку для забезпечення господарської діяльності; ґ) витрати на оплату послуг зв`язку (пошта, телеграф, телефон, телекс, телефакс, стільниковий зв`язок та інші подібні витрати); д) амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання; е) витрати на врегулювання спорів у судах; є) плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків; ж) інші витрати загальногосподарського призначення.

Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 статті 138 ПК України).

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України).

Водночас пункт 185.1 статті 185 ПК України передбачає, що об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Надаючи оцінку податковим повідомленням-рішенням Управління від 16.12.2016 за №0002371402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на 1 959 746,25 грн (з яких: 1 717 752,00 грн - за основним зобов`язанням та 241 994,25 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями) та №0002381402 про збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 410 765,00 грн (з яких: 328 612,00 грн - за основним зобов`язанням та 82 153,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями), суди виходили з наступного.

Так судами встановлено, що на підставі протоколу №2 загальних зборів учасників ТОВ «Мастер Оіл» (01.07.2016 змінено найменування на ТОВ «Інтеренерджіхолдінг ЛЛС») від 19.09.2014, у зв`язку з придбанням ОСОБА_3 згідно з договором купівлі-продажу від 19.09.2014 №19/9 корпоративних прав Товариства, вказану особу включено до складу засновників із загальною часткою у статутному капіталі 10%.

Того ж дня (19.09.2014) між ТОВ «Мастер Оіл (як позичальником) та його засновником ОСОБА_3 (як позикодавцем) укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги №1909-Ф від 19.09.2014, за умовами якого позикодавець надав позичальнику поворотну фінансову допомогу, а останній зобов`язався повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених цим договором.

Податковий орган як в акті перевірки, так і під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій, наголошував, що учасником Товариства ОСОБА_3 став з 26.09.2014, оскільки саме цього дня проведено державну реєстрацію нової редакції статуту, в якому змінено склад засновників, а тому фінансова допомога у розмірі 3 350 000,00 грн, яка надійшла 19.09.2014 та 25.09.2014, отримана суб`єктом господарювання від фізичної особи, а не від учасника, відповідно у випадку її неповернення на кінець звітного періоду (31.12.2014) повинна була бути віднесена до доходів Товариства, чого, однак, останнім зроблено не було.

Проте, розглянувши справу, суди попередніх інстанцій дійшли переконання про безпідставність таких доводів контролюючого органу, враховуючи, що поворотна фінансова допомога надавалась позивачу 19.09.2014 та 25.09.2014 його учасником - ОСОБА_3 , який увійшов до складу засновників Товариства за власним волевиявленням 19.09.2014, відтак термін її повернення становить 365 календарних днів саме з дати її отримання та не пов`язаний із закінченням календарного року.

Разом з тим податковим органом ані в акті перевірки, ані в запереченнях на позовну заяву, апеляційній та касаційній скаргах не наведено будь-якого обґрунтування (у тому числі нормативно-правового), за якого він прийшов до висновку, що ОСОБА_3 став учасником Товариства лише після дати реєстрації нової редакції статуту останнього.

Також суди встановили, що 03.02.2014 та 01.09.2015 між Товариством (як замовником) та ТОВ «Агро Кепітал Груп ЛТД» (як виконавцем) укладено договори на переробку соняшника на давальницьких умовах №03021 та №01093П, у межах виконання яких позивач у період з 2014 по червень 2016 передавав сировину (насіння соняшника), а виконавець приймав її, переробляв та повертав замовнику олію, шрот і жмих соняшника.

Крім того після переробки сировини у виконавця залишалися відходи виробництва, а саме - лузга соняшникова.

В акті перевірки податковий орган посилався на те, що вартість лузги соняшника у розмірі 628 343,00 грн (за 2014 рік) та 1 014 718,00 грн (за 2015 - перше півріччя 2016), отриманої в процесі переробки ТОВ «Агро Кепітал Груп ЛТД» переданого позивачем насіння соняшника та неповернутої по закінченню таких робіт (залишена у виконавця), повинна враховуватись до доходів Товариства, у зв`язку із чим вона є об`єктом оподаткування податком на прибуток приватних підприємств та податком на додану вартість.

Крім того, зазначав, що витрати на придбання лузги соняшника у складі сировини відображені Товариством по рахунках бухгалтерського обліку (№20 «Виробничі запаси», №23 «Виробництво», №901 «Собівартість реалізованої продукції»).

Задовольняючи позов в цій частині, суди попередніх інстанцій прийняли до уваги повідомлені позивачем обставини щодо того, що оскільки зазначені відходи з урахуванням їх низької вартості було економічно недоцільно транспортувати на інші підприємства, а у Товариства відсутні технічні можливості для їх подальшої переробки, то відповідно до укладених сторонами додаткових угод №1/1 від 03.02.2014 та №1 від 01.09.2015 до договорів переробки вони залишались ТОВ «Агро Кепітал Груп ЛТД» для використання в якості палива для власних виробничих потужностей (котлів) з подальшим врахуванням даного факту під час формування ціни за надання послуг з сушіння і очистки насіння, з огляду на що вартість лузги не може вважатись доходом Товариства.

Проте при цьому суди попередніх інстанцій не надали будь-якої оцінки як доводам податкового органу, що покладені в основу акту перевірки, так і самій суті цієї частини спірних правовідносин, та, як наслідок, не дослідили необхідні для правильного вирішення спору у даній справі питання ведення на Товаристві бухгалтерського обліку відходів (лузги), документального оформлення між контрагентами їх передачі (якщо таке здійснювалось і у якій формі), отримання позивачем від ТОВ «Агро Кепітал Груп ЛТД» відшкодування вартості лузги (у якому розмірі та в якій формі).

Водночас матеріали справи не містять й самих актів виконаних робіт щодо переробки ТОВ «Агро Кепітал Груп ЛТД» переданого йому Товариством насіння соняшника; а зміст судових рішень не свідчить про дослідження останніх судами.

В той же час відповідно до акту перевірки при її проведенні податковим органом досліджувався, зокрема, договір на переробку соняшника на давальницьких умовах №03021 від 03.02.2014, відповідно до пункту 5.2 якого відходи виробництва, отримані в результаті виконання договору, залишаються в розпорядженні виконавця (ТОВ «Агро Кепітал Груп ЛТД») для подальшої утилізації, вартість послуг з якої включена до вартості робіт з переробки сировини.

Натомість суди, розв`язуючи спір, брали до уваги положення додаткових угод №1/1 від 03.02.2014 та №1 від 01.09.2015 до договорів переробки, в яких сторони домовились, що відходи виробництва, отримані в результаті виконання договору (лузга соняшника), залишаються у власності та розпорядженні виконавця (ТОВ «Агро Кепітал Груп ЛТД»), а їх номінальна вартість включається до вартості послуг по сушінню та очистці сировини, які надаються замовнику (Товариству).

При цьому в апеляційній скарзі Управління посилалось на те, що додаткові угоди №1/1 від 03.02.2014 та №1 від 01.09.2015 до договорів переробки сировини Товариством подані лише під час судового розгляду справи, а до перевірки не надавались, однак такі його доводи залишились поза увагою та оцінкою суду апеляційної інстанції, у тому числі й в контексті приписів пункту 44.6 статті 44 ПК України, за змістом якого у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для скасування податкових повідомлень-рішень Управління від 16.12.2016 за №0002371402 в частині збільшення позивачу грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на 341 995,10 грн (з яких: 295 750,98 грн - за основним зобов`язанням та 46 244,12 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями, обрахованими відповідно до положень пункту 123.1 статті 123 й пункту 31 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України) та №0002381402 про збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість (у повному обсязі) є передчасними.

З приводу ж тверджень Управління про завищення Товариством витрат на суми вартості послуг, отриманих від ФОП ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Лідер-Макс», а також сплаченого на користь ПАТ «Концерн Авек та К» штрафу у розмірі 1 000 000,00 грн за непоставку на виконання умов договору олії соняшникової вартістю 10 000 000,00 грн, суди зауважили наступне.

Так позивачем (як замовником) укладені договори про надання інформаційно-обчислювальних послуг від 01.01.2014 №М1012014/1 і від 01.01.2015 №М1012015/1 з ФОП ОСОБА_1 та про надання юридичних послуг від 05.01.2015 з ФОП ОСОБА_2 , а також від 23.11.2015 за №2311-15 з ТОВ «Лідер-Макс» про розробку торговельної марки та макетів рекламних носіїв.

Про виконання умов договорів свідчать наявні в матеріалах справи копії звітів про надані послуги, акти здачі-прийняття робіт, рахунки на оплату послуг.

Зокрема, на підставі розрахунків по оплаті суди визначили, що протягом 2015 року ФОП ОСОБА_2 надавала Товариству юридичні послуги як безпосередньо у його офісному приміщенні, так шляхом листування електронною поштою та шляхом онлайн конференцій.

Надані послуги являли собою попередній аналіз документів, обговорення проблемних умов господарських угод, консультації з різних правових питань зі складанням письмового консультаційного висновку, вирішення поточних правових питань, аналіз та впровадження в діяльність змін до податкового, цивільного, господарського законодавства, складання зовнішньоекономічних договорів та угод з їх юридичним супроводом, складання відповідей на запити (листи, вимоги, виклики) контролюючих органів, термінове консультування клієнта з питань правомірності дій працівників контролюючих органів по відношенню до підприємства, візування договорів, участь в бізнес перемовинах, ведення претензійної роботи.

Крім того, суди врахували, що Товариство зареєстровано як суб`єкт господарської діяльності в жовтні 2013 року й оскільки воно практично «з нуля» увійшло в даний сегмент ринку, то в 2013 році понесло збитки й, проаналізувавши наявний стан справ та специфіку діяльності, керівництвом було прийнято рішення про розробку та впровадження плану технологічного розвитку Товариства, корпоративної та кадрової безпеки, програмного забезпечення, створення та налагодження корпоративної комп`ютерної мережі.

Для впровадження вищевказаних інновацій було залучено ФОП ОСОБА_1 , який фактично з нуля приступив до складання плану технологічного розвитку підприємства, корпоративної та кадрової безпеки, розробки програмного забезпечення, створення та налагодження корпоративної комп`ютерної мережі, виконавши для позивача наступні роботи: встановлення та обслуговування комп`ютерної програми 1С-Бухгалтерія та 1С-Кадри, виконання та доопрацювання звітів в даних програмах, їх постійна (цілодобова) підтримка та обслуговування для подальшої коректної роботи та оновлення, встановлення, супроводження, оновлення комп`ютерної програми M.E.Doc., встановлення сертифікатів, оформлення договорів з готівковими розрахунками, встановлення та налагодження програмного забезпечення, виявлення та знищення вірусних програм, проведення дефрагментації та форматування жорстких комп`ютерних дисків, підготовка та оформлення інформативних даних для інтернет - сайту підприємства, надання інформаційних послуг по корпоративному стилю підприємства, надання інформаційних послуг по вивченню конкурентної складової на національному та міжнародному ринку у сегменті господарської діяльності підприємства, надання інформаційних послуг по вивченню ефективності розміщення рекламного продукту в каталогах, брошурах, рекламних носіях в містах загального користування, та громадському транспорті, вивчення та аналіз ринку по наданню автотранспортних та експедиційних послуг постачальників та перевізників, збуту готової продукції, ведення постійної роботи по внесенню та оперативному оновленню інформації про підприємство у загальнодоступних інформаційних ресурсах, довідниках та каталогах, складання плану технологічного розвитку підприємства його корпоративної та кадрової безпеки.

Також на виконання договору №2311-15 від 23.11.2015 ТОВ «Лідер-Макс» розроблено логотип Товариства, макети торгової марки та рекламних носіїв.

Посилання ж перевіряючих на ту обставину, що оскільки з 30.06.2016 Товариство змінило назву з ТОВ «Мастер Оіл» на ТОВ «Інтеренерджіхолдінг ЛЛС», то вищевказані послуги не могли використовуватися у його подальшій господарській діяльності, суди визнали безпідставними, адже торговельна марка «Мастер Оіл» була і залишається власністю позивача та продовжує використовуватися у його маркетинговій компанії.

Разом з тим суди попередніх інстанцій встановили, що 23.10.2015 між позивачем (як постачальником) та ПАТ «Концерн Авек та К» (як покупцем) укладено договір №2310/15 про поставку олії соняшникової в кількості 600 метричних тон на загальну суму 12 000 000,00 грн, у тому числі ПДВ - 2 000 000,00 грн; остаточний термін поставки - до 30.11.2015, за порушення якого постачальник зобов`язаний сплатити штраф в розмірі 10% від вартості непоставленого в строк обсягу товару.

У подальшому позивачу надійшов лист від 15.11.2015 №15/11 від ТОВ «Агро Кепітал Груп ЛТД» (виконавця за договорами про переробку соняшника на давальницьких умовах), яким його повідомлено, що на підприємстві сталася позаштатна ситуація (зупинка коректної роботи ваг), внаслідок якої переробка та випуск готової продукції (олії соняшникової) тимчасово призупиняється на строк 5 - 7 робочих днів.

Виходячи з того, що граничний термін поставки товару за договором №2310/15 від 23.10.2015 спливав лише 30.11.2015, а поновлення випуску продукції планувалося ТОВ «Агро Кепітал Груп ЛТД» 22.11.2015, то позивач не став повідомляти про це покупця та продовжив виконувати свої договірні зобов`язання.

Однак станом на 30.11.2015 виробничі потужності ТОВ «Агро Кепітал Груп ЛТД» так і не було впроваджено в експлуатацію, у зв`язку з чим Товариство не змогло виконати власні договірні зобов`язання перед ПАТ «Концерн Авек та К».

Зважаючи на те, що ТОВ «Інтеренерджіхолдінг ЛЛС» має постійні тривалі господарські взаємовідносини з ПАТ «Концерн Авек та К», з метою підтримання власної добропорядної ділової репутації та повного виконання своїх договірних зобов`язань за договором поставки, позивач сплатив на користь покупця штрафні санкції у розмірі 1 000 000,00 грн.

При цьому судами встановлено, що зазначені штрафні санкції в основному об`ємі були спрямовані ПАТ «Концерн Авек та К» на виконання особистих договірних зобов`язань за вже діючими міжнародними контрактами.

Разом з тим, виходячи зі змісту пункту 20 П(С)БО 16 «Витрати» до інших операційних витрат включаються, зокрема, визнані штрафи, пеня, неустойка.

В контексті зауважень податкового органу про наявність у Товариства станом на час існування спірних правовідносин олії соняшникової, у зв`язку з чим він мав можливість поставити відповідний товар і не сплачувати штраф, суди не залишили поза увагою, що ця наявна продукція вже була законтрактована й підлягала відвантаженню контрагентам за іншими договорами.

Проаналізувавши наведені вище обставини й надавши їм оцінку з врахуванням наявних в матеріалах справи доказів, суди попередніх інстанцій правильно дійшли переконання про правомірність віднесення позивачем до складу витрат сум вартості послуг, отриманих від ФОП ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Лідер-Макс», а також сплаченого на користь ПАТ «Концерн Авек та К» штрафу.

Також, як вже вказувалось в цій постанові, податкові повідомлення-рішення від 16.12.2016 №0002281304, №0002271304 та №0001431409 (в частині суми штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 19 230,00 грн) податковим органом прийнято з посиланням на неподання доказів (квитанцій, чеків тощо) використання директором Товариства ( ОСОБА_4 ) коштів в сумі у розмірі 19 230,00 грн, отриманих згідно з авансовими звітами, чим допущено порушення вимог пункту 2.11 Положення №637 та у зв`язку з чим ця сума повинна включатись до оподаткованого доходу працівника як додаткове благо, що, в свою чергу, має відображатись у податковому розрахунку про суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку.

Відповідно до підпункту 164.2.17 «г» пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що обов`язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим розділом.

За змістом підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПК України додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Згідно із підпунктом 170.9.1 пункту 170.1 статті 1709 ПК України податковим агентом платника податку під час оподаткування суми, виданої платнику податку під звіт та не повернутої ним протягом встановленого підпунктом 170.9.2 цього пункту строку, є особа, що видала таку суму, а саме: а) на відрядження - у сумі, що перевищує суму витрат платника податку на таке відрядження, розрахованій згідно з розділом III цього Кодексу; б) під звіт для виконання окремих цивільно-правових дій від імені та за рахунок особи, що їх видала, - у сумі, що перевищує суму фактичних витрат платника податку на виконання таких дій.

Разом з тим, виходячи з положень підпункту 165.1.11 пункту 165.1 статті 165 ПК України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи кошти, отримані платником податку на відрядження або під звіт і розраховані згідно із пунктом 170.9 статті 170 цього Кодексу, а також суми компенсаційних виплат в іноземній валюті, що виплачуються відповідно до закону працівникам дипломатичної служби, направленим у довготермінове відрядження.

Як визначено у пункті 176.2 статті 176 ПК України, особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

Неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, якщо такі недостовірні відомості або помилки призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов`язань платника податку та/або до зміни платника податку тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 510 гривень (пункт 119.2 статті 119 ПК України).

Крім того, відповідно до пункту 2.11 Положення №637 видача готівкових коштів під звіт або на відрядження (далі - під звіт) здійснюється відповідно до законодавства України. Видача відповідній особі готівкових коштів під звіт проводиться за умови звітування нею у встановленому порядку за раніше отримані під звіт суми.

У разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб`єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу, зокрема, за проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа (товарного або касового чека, квитанції до прибуткового ордера, іншого письмового документа), який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів, - у розмірі сплачених коштів (пункт 1 Указу №436/95).

Судами з`ясовано, що директору Товариства ОСОБА_4 у період з 24.07.2014 по 30.07.2014 касою підприємства тричі видано під звіт грошові кошти на загальну суму 19 230,00 грн, що підтверджується звітами про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт №21 від 28.07.2014, №22 від 24.07.2014 та №23 від 30.07.2014.

Ці грошові кошти використані ОСОБА_4 для оплати офісних меблів, які попередньо придбані згідно з видатковими накладними №16\01 від 16.04.2014 та №22/01 від 24.05.2014 у ФОП ОСОБА_5 .

Вказані меблі взято на облік Товариства і введено в експлуатацію наказами №1604/1-ос від 16.04.2014 та №2205/1-ос від 22.05.2014.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів щодо необґрунтованості тверджень контролюючого органу щодо безпідставного відшкодування працівнику ОСОБА_4 грошових коштів у розмірі 19 230,00 грн без надання підтверджуючих документів (квитанцій, чеків, тощо) та помилкове віднесення їх до оподаткованого доходу працівника у виді додаткового блага.

Разом з тим, податкове повідомлення-рішення від 16.12.2016 №0001431409 в частині суми штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1,00 грн податковим органом прийнято на підставі висновків акту перевірки про те, що у відповідності до касової книги за 2016 рік (аркуші №1 від 31.03.2016, №2 від 04.05.2016 та №3 від 20.05.2016) Товариством здійснювалась реалізація продукції за готівку кінцевому споживачу в загальній сумі 19 596,00 грн без застосування РРО, чим допущено порушення пункту 1 статті 3 Закону №265/95-ВР.

Проте вказана обставина як така залишилась поза увагою судів попередніх інстанцій, які в цій частині взагалі не дослідили спірних правовідносин й не надали їм оцінки в контексті відповідних законодавчих норм.

Частинами 4 та 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій) передбачалось, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

У відповідності до змісту наведених положень суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів.

Отже наведені приписи процесуального законодавства зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Загальне правило оцінки доказів сформульоване у частині 1 статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з яким суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Тобто предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення. З`ясуванню і перевірці доказами підлягають також причини і умови, які сприяли правопорушенню або виникненню публічно-правового спору.

В статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України викладено вимоги до постанови суду першої інстанції та в її пункті 3 частини 1 передбачено, що в мотивувальній частині постанови зазначаються встановлені судом обставини із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів й мотиви, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.

Такі ж вимоги до ухвал апеляційного суду було викладено і в статті 206 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як передбачалось статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги адміністративного судочинства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Аналогічні за змістом положення закріплені і в Кодексі адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".

Отже, як вже зазначалось, неповнота при з`ясуванні обставин цієї справи (в частині) призвела до передчасних висновків у ній і зазначені недоліки унеможливлюють формулювання правового висновку, а їх усунення можливе лише у разі відновлення судового розгляду справи, адже касаційний суд відповідно до частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним.

Враховуючи наведене, судові рішення на підставі статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають частковому скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, в ході проведення якого необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.02.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2017 в частині задоволення позовних вимог щодо скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у Харківській області від 16.12.2016 №0002371402 на суму збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю «Інтеренерджіхолдінг ЛЛС» грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 341 995,10 грн (з яких: 295 750,98 грн - за основним зобов`язанням та 46 244,12 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями), №0002381402 (в повному обсязі) та №0001431409 в частині суми штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1,00 грн скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В решті постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.02.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Гончарова І.А. Васильєва