Постанова

від 09.08.2023 по справі 906/1105/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2023 року Справа № 906/1105/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В. , суддя Мельник О.В.

секретар судового засідання Ткач Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури, Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Рівненській та Житомирській областях та Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Кам`янське" на рішення Господарського суду Житомирської області від 17.04.2023 у справі № 906/1105/22 (суддя Тимошенко О.М., повний текст рішення складено 27.04.2023)

за позовом Керівника Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України

до відповідачів: 1) Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Рівненській та Житомирській областях; 2) Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Кам`янське"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державний навчальний заклад "Центр сфери обслуговування міста Житомира"

про визнання недійсним договору оренди та повернення майна

за участю представників сторін:

прокурор - Христик Н.П.;

позивача - не з`явився;

відповідача - 1 - Паска В.В.;

відповідача - 2 - Кока В.А.;

третьої особи - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Керівник Житомирської окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Житомирської області із позовом до Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Рівненській та Житомирській областях (далі - відповідач - 1, Фонд) та Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Кам`янське" (далі - відповідач - 2, СТОВ "Кам`янське", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державний навчальний заклад "Центр сфери обслуговування міста Житомира" (далі - третя особа, ДНЗ "Центр сфери обслуговування міста Житомира"), у якому просить суд:

- визнати недійсним договір № 78-у оренди нерухомого або іншого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності від 22.03.2021, укладений між відповідачами;

- зобов`язати СТОВ "Кам`янське" повернути будівлю площею 471,4 м2 за адресою: м.Житомир, вул. Перемоги, 9 (далі - Будівля) у користування ДНЗ "Центр сфери обслуговування м. Житомира".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним як такий, що укладений відповідачами з порушенням вимог Закону України "Про освіту", оскільки спірне майно не може бути об`єктом оренди для використання його в підприємницькій діяльності, а відповідач-2 зобов`язаний повернути спірне приміщення балансоутримувачу - ДНЗ "Центр сфери обслуговування м. Житомира".

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 17.04.2023 позов задоволено частково. Визнано недійсним договір № 78-у оренди від 22.03.2021, укладений між відповідачами. Відмовлено в задоволенні позову в частині вимоги про повернення спірного приміщення. Здійснено розподіл судового збору.

Судове рішення мотивоване тим, що оспорюваний договір укладено всупереч імперативних вимог ч. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту", оскільки метою вказаного договору не є надання послуг, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, що стало підставою для задоволення позову в цій частині.

Місцевий господарський суд в частині позовної вимоги про повернення майна у користування третьої особи з посиланням на положення ч. 3 ст. 45 ГПК України вказав, що така вимога не підлягає задоволенню, оскільки закон не передбачає ухвалення рішення на користь третьої особи. Вимога про повернення майна може бути задоволення в разі пред`явлення позову особою, якій це майно має бути повернуто, прокурором або іншою особою в інтересах цієї особи у передбачених законом випадках. Крім того, одночасне задоволення вимоги про визнання правочину недійсним та повернення майна є порушенням прав особи, яка це майно зобов`язана передати. Суд першої інстанції зазначив, що відповідач у справі не заперечує проти вимоги в частині повернення отриманого за правочином в разі визнання його недійсним. Відповідач заперечує проти визнання правочину недійсним, однак це не означає, що відповідач не буде виконувати закон в майбутньому. За таких обставин, одночасне ухвалення рішення про визнання правочину недійсним та про повернення отриманого призведе до надмірного безпідставного тягара для відповідача у вигляді обов`язку відшкодувати судові витрати за цю вимогу (про повернення).

Також місцевий господарський суд вказав, що прокурор обґрунтував в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

До Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга прокурора, в якій він просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про повернення спірного приміщення, прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задоволити.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступних аргументів:

- поза увагою суду залишилась правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20 про те, що вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги. Велика Палата Верховного Суду в постановах від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 та від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 зазначила, що на стадії, коли укладений договір є виконаним, вимога про визнання такого договору недійсним без вирішення судом питання про застосування правових наслідків такої недійсності взагалі не є ефективним способом захисту;

- судом першої інстанції не надано належної правової оцінки вимогам п. 4.3 оспорюваного договору, яким визначено, що майно вважається повернутим з оренди із моменту підписання балансоутримувачем та орендарем акта повернення з оренди орендованого майна;

- позовні вимоги прокурора про зобов`язання звільнити нежитлове приміщення та повернути його балансоутримувачу є обґрунтованими та підлягають до задоволення, зважаючи, що визнання недійсним договору оренди приміщення має правовим наслідком повернення цього приміщення в порядку і на умовах, які встановлені договором чи законом (постанови Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 917/782/20, від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 14.04.2021 у справі №917/782/20).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.05.2023 відкрито провадження за апеляційною скаргою прокурора на рішення суду, розгляд апеляційної скарги призначено на 21.06.2023 об 15:00 год.

До Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга відповідача-1, в якій він просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про визнання недійсним договору, прийняти в цій частині нове рішення, яким в позові відмовити; в решті рішення суду залишити в силі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступних аргументів:

- апелянт посилається на положення ч. 3 ст. 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", якою визначено, що нерухоме майно та інше окреме індивідуально визначене майно із складу єдиного майнового комплексу, забороненого до оренди, може бути об`єктом оренди, якщо воно не заборонене до оренди законами України, не задіяне у процесі основного виробництва та за висновком органу уповноваженого управ. Судом першої інстанції було проігноровано норми чинного законодавства, якими відповідач-1 керується в першу чергу при передачі майна в оренду;

- норми чинного законодавства в їх сукупності дозволяють передавати в оренду будівлі, споруди, окремі тимчасово вільні приміщення і площі, інше рухоме та нерухоме майно або обладнання, за умови, що такі об`єкти тимчасово не використовуються у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності та у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі та з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу;

- у даній справі прокурор пред`явив вимогу про визнання недійсним договору оренди, визначивши відповідачем Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській області. Тобто, в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській області). Зазначене не відповідає ч. 1 ст. 45 ГПК України.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.06.2023 відкрито провадження за апеляційною скаргою відповідача-1 на рішення суду, розгляд апеляційної скарги призначено на 21.06.2023 об 15:00 год.; об`єднано для спільного розгляду апеляційні скарги прокурора та відповідача-1.

До Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга відповідача-2, в якій він просить скасувати рішення суду, дослідити підстави представництва прокурором інтересів держави в суді, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступних аргументів:

- у даному випадку у прокурора відсутні підстави представництва інтересів держави у суді; відсутній суспільний інтерес, який прокурор не довів у суді; прокурором неправильно визначено сторони у позові, оскільки він пред`явлений в інтересах держави до самої держави в особі її органу; втручання у господарську діяльність прокурора не є виправданим; прокурором обрано неефективний спосіб захисту інтересів держави; прокурором не дотримано вимог абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо попереднього повідомлення про представництво;

- судом першої інстанції покладено в основу рішення суду недопустимі докази, оцінку яким на предмет допустимості не надано; прокурором зібрані докази усупереч вимогам закону;

- місцевим господарським судом протиправно обмежено відповідача-2 у реалізації права подати відзив на позов із власними аргументами, відмовивши у прийнятті відзиву, чим істотно порушено права останнього;

- судом першої інстанції не враховано і не мотивовано доводи відповідача-2 про те, що оспорюваний правочин укладено у відповідності до вимог п. 29 Порядку № 483, що не скасований.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.06.2023 відкрито провадження за апеляційною скаргою відповідача-2 на рішення суду, розгляд апеляційної скарги призначено на 21.06.2023 об 15:00 год.; об`єднано для спільного розгляду апеляційні скарги прокурора та відповідача - 1, 2.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.06.2023 відкладено розгляд справи на 09.08.2023 о 15:15 год.

Керівник Житомирської окружної прокуратури надіслав до суду відзив на апеляційну скаргу відповідача-1, в якому просить суд апеляційну скарги залишити без задоволення. Прокурор вказує наступне:

- твердження відповідача-1 про те, що використання відповідачем-2 спірного приміщення не перешкоджає здійсненню навчально-виховного процесу та не погіршує соціально-побутові умови колективу навчального закладу жодним чином не спростовує висновку позовної заяви про невідповідність оспорюваного договору імперативним вимогам ст. 80 Закону України "Про освіту". Розгляд питання про надання в оренду приміщень закладів освіти згідно п. 29 Порядку № 483, на який посилається відповідач-1, можливо лише за умови дотримання вимог Закону України "Про освіту";

- закон не містить виключень щодо передачі майна закладів освіти для використання за будь-яким цільовим призначенням, якщо таке майно перебуває у задовільному стані чи потребує проведення певних ремонтних робіт, тому такі твердження відповідачів йдуть в розріз із нормами закону. Також несвоєчасне вирішення відповідальними особами питання проведення капітального ремонту будівлі закладу освіти не може бути підставою для передачі відповідачем-1 майна навчального закладу суб`єкту господарської діяльності для використання за будь-яким цільовим призначенням. При цьому матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували незадовільний стан орендованого приміщення;

- в позовній заяві належним чином доведено існування обставин порушення та загрози порушення інтересів держави, а також необхідність та підстави для їх захисту шляхом звернення до суду із позовом про визнання про визнання недійсним договору оренди та повернення приміщення.

Керівник Житомирської окружної прокуратури надіслав до суду відзив на апеляційну скаргу відповідача-2, в якому просить суд апеляційну скарги залишити без задоволення. Прокурор вказує наступне:

- в позовній заяві належним чином доведено існування обставин порушення та загрози порушення інтересів держави, а також необхідність та підстави для їх захисту шляхом звернення до суду із позовом про визнання про визнання недійсним договору оренди та повернення приміщення;

- укладення договорів оренди навчальних закладів, за умов яких будівлі та приміщення навчальних закладів будуть використовуватись не за освітнім призначенням та в цілях, не пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу, є грубим порушенням чинного законодавства;

- доводи апелянта щодо недотримання прокурором вимог ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" є необґрунтованими та суперечать матеріалам справи;

- позивач, як власник орендованого приміщення та орган державного нагляду (контролю) у сфері освіти є органом, уповноваженим у даних правовідносинах на захист інтересів держави в розумінні ст. 23 Закону України "Про прокуратуру";

- доводи апелянта, який вважає, що прокурор збирав докази діючи у порядку загального нагляду, під відповідним тиском є необґрунтованими;

- прокурор звертає увагу на те, що відповідач-2 не надав належних доказів направлення долучених до відзиву на позовну заяву документів на адреси прокуратури та позивача в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 165 ГПК України;

- безпідставними є твердження відповідача-2 про те, що задоволення позовних вимог не поновить прав і не усуне порушення без скасування електронного аукціону, а саме наказу відповідача-1 від 25.02.2021 № 184 про затвердження протоколу електронного аукціону № UA-РS-2021-02-01-000047-3.

Міністерство освіти і науки України надіслало до суду відзив на апеляційну скаргу прокурора, в якому просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог прокурора скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

СТОВ "Кам`янське" надіслало до суду відзив на апеляційну скаргу прокуратури, в якому просить суд апеляційну скарги залишити без задоволення. Відповідач-2 вказує наступне:

- апеляційна скарга прокурора не надійшла на адресу відповідача-2, тому копію апеляційної скарги отримало від відповідача-1 засобом електронного зв`язку 04.08.2023, таким чином строк для подачі відзиву пропущений з незалежних причин та підлягає поновленню;

- прокурор, звертаючись до суду, визначив позивачем МОН України, відповідачами - обидві сторони правочину, а ДНЗ "Центр сфери обслуговування м. Житомира" залучений до участі у справі як третя особи. Водночас, жодної вимоги до відповідача вчинити дії чи інше на користь МОН України прокурором не визначено. Натомість, позовна вимога прокурора стосується вирішення заявлених позовних вимог спрямованих на втручання у право особи, яку визначено як третю особу у справі, що не відповідає процесуальному статусу сторін господарського процесу;

- суд не може здійснювати на майбутнє захист прав або інтересів власника, які ще не порушені на момент розгляду справи або для запобігання порушення його права чи законного інтересу. Водночас, суд мав визначитися із ефективністю способу захисту, а саме з`ясувати можливість проведення двосторонньої реституції, її вплив на відновлення прав держави;

- з моменту укладання оспорюваного договору відповідач-2 не міг користуватись спірним майном, оскільки воно не придатне для нормальної експлуатації, що підтверджується висновком експерта № 1190/07 - 2021 від 26.07.2021 та потребує ремонту. При цьому, за час оренди відповідач-2 належно виконував умови договору, сплатив до бюджету понад півтора мільйони гривень орендної плати. Вирішуючи питання про повернення нерухомого майна, суд мав вирішити питання про повернення сплаченої орендної плати в сумі 1 423 972, 19 грн та витрат з ремонту приміщення в сумі 1 080 254, 80 грн, що було б справедливим балансом між відновленням правового становища сторін правочину.

Відповідач-2 просить суд долучити до матеріалів справи додаткові докази в підтвердження сплачених орендних платежів за будівлю та витрат на проведення ремонтних робіт, а саме: довідку № 2 від 07.03.2023 та № 3 від 07.08.2023.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 8 ст. 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Частинами 1, 2 ст. 119 ГПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Таким чином, пропущений процесуальний строк може бути поновлений лише за заявою учасника справи у разі, якщо суд визнає наведені причини пропуску цього строку поважними.

З огляду на викладене, враховуючи, що відповідач-2 звернувся до суду із клопотанням про поновлення строку на подання відзиву та обґрунтував причини пропуску встановленого судом строку, тому суд дійшов висновку поновити пропущений процесуальний строк для подання відзиву.

Щодо клопотання відповідача-2 про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та (одночасно) перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з ч. 3 ст. 269 ГПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Приписи ч. 3 ст. 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов`язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи".

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

Така обставина (відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції) виключає можливість прийняття апеляційної господарським судом додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України.

Суд звертає увагу на те, що заявник не навів обґрунтування існування винятковості випадку, з яким пов`язано прийняття під час апеляційного провадження додаткових доказів, а тому суд апеляційної інстанції не приймає їх до розгляду.

Також суд вказує, що довідка № 3 від 07.08.2023 видана вже після винесення судом першої інстанції рішення, що також є підставою для неприйняття її до розгляду на стадії розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

В судовому засіданні 09.08.2023 прокурор підтримав доводи своєї апеляційної скарги, просить її задоволити; заперечив доводи апеляційних скарг відповідачів, просить відмовити в їх задоволенні.

Представники відповідачів в судовому засіданні підтримали доводи своїх апеляційних скарг, просять їх задоволити; заперечили доводи апеляційної скарги прокурора, просять відмовити в її задоволенні.

Інші учасники справи в судові засідання не з`явилися, про день, час та місце судового розгляду повідомлялися належним чином.

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду справи, явка учасників судового процесу в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційні скарги в даному судовому засіданні за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, заслухавши в судовому засіданні прокурора та представників сторін, зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, згідно із наказом Міністерства освіти і науки України № 892 від 21.06.2017 "Про реорганізацію професійно-технічних навчальних закладів міста Житомира, зміну типу і назви Державного професійно-технічного навчального закладу "Житомирське вище професійне училище сервісу і дизайну", припинено Житомирській професійний ліцей харчових технологій (код ЄДРПОУ 01566531) шляхом приєднання до Державного професійно - технічного навчального закладу "Житомирське вище професійне училище сервісу і дизайну" (код ЄДРПОУ 02543408) (п. 1); змінено тип і назву Державного професійно-технічного навчального закладу "Житомирське вище професійне училище сервісу і дизайну" на Державний навчальний заклад "Центр сфери обслуговування м. Житомира" (п. 7). Цим же наказом передбачено, що ДНЗ "Центр сфери обслуговування м. Житомира" є правонаступником усього майна, прав та обов`язків Житомирського професійного ліцею харчових технологій (підп. 1 п. 1 наказу Міністерства освіти і науки № 892 від 21.06.2017) (а.с.18, т. 1).

15.08.2018на підставі наказу Міністерства освіти і науки України № 855 від 03.08.2018 здійснено державну реєстрацію іншого речового права (номер запису про інше речове право № 27552525) на об`єкт нерухомого майна № 1319900118101 - будівлю Житомирського професійного ліцею харчових технологій, загальною площею 471,4 кв.м за адресою: Житомирська обл., м. Житомир, вул. Перемоги, буд. 9. Вид іншого речового права - право оперативного управління. Правокористувач - Державний навчальний заклад "Центр сфери обслуговування м. Житомира" (код ЄДРПОУ - 02543408). Власник - Міністерство освіти і науки України (код ЄДРПОУ - 38621185) (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №134858461 від 20.08.2018 (а. с. 21, т.1).

19.05.2020за № 16-15-743 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях на адресу ДНЗ "Центр сфери обслуговування м. Житомира" скеровано доручення Фонду державного майна України від 28.01.2020 № К-6 та лист потенційного орендаря - ФОП Поповича Д.І. від 14.05.2020, в якому останній просить укласти договір оренди нерухомого майна - нежитлового приміщення за адресою: м. Житомир, вул. Перемоги, 9, площею 471,4 кв.м, з метою здійснення господарської діяльності та надання освітніх послуг. У вказаному листі, зокрема, роз`яснено зміст положень абз. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", якою передбачено, що у разі якщо відповідно до законодавства, статуту або положення балансоутримувача уповноважений орган управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, має надавати згоду на розпорядження майном балансоутримувача, балансоутримувач протягом 40 робочих днів з дати отримання заяви потенційного орендаря приймає одне з таких рішень: рішення про намір передачі майна в оренду, погоджене уповноваженим органом управління; рішення про відмову у включенні об`єкта до відповідного Переліку в разі наявності однієї з підстав, передбачених статтею 7 цього Закону. Повторно 18.08.2022 за №16-15- 1243 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях на адресу ДНЗ "Центр сфери обслуговування м. Житомира" було скеровано лист з проханням прийняти рішення на виконання вимог ч. 2 ст. 6 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (завірені належним чином копії листів від 19.05.2020 за № 16-15-743 та від 18.08.2020 за № 16-15-2020 (а.с. 36,38,39, т.1).

25.05.2020ДНЗ "Центр сфери обслуговування м. Житомира" за № 322 скеровано на адресу Міністерства освіти і науки України лист з проханням надати згоду на передачу в оренду державного нерухомого майна - нежитлового приміщення загальною площею 471,4 кв.м, розташованого за адресою: м. Житомир, вул. Перемоги, 9 у зв`язку із тим, що вказане майно непридатне для використання за призначенням та тривалий час не використовується (а.с. 33, т.1).

21.08.2020 Міністерством освіти і науки України за № 1/11-5680 надано дозвіл на укладення договору оренди нерухомого майна - нежитлових приміщень будівлі загальною площею 471,4 кв.м за адресою: м. Житомир, вул. Перемоги, 9 з метою надання освітніх послуг та проведення господарської діяльності, відповідно до законодавства терміном до 5 років за умови забезпечення дотримання санітарно-гігієнічних та протипожежних норм (а.с. 35, т.1).

28.08.2020 ДНЗ "Центр сфери обслуговування м. Житомира" за № 518 повідомив Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях про те, що останнім прийнято рішення про намір передачі вищезазначеного майна в оренду (а.с.34, т.1).

Згідно із п. 1 наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях № 505 від 25.09.2020 включено до Переліку першого типу та прийнято рішення про передачу об`єкта в оренду на аукціоні - будівлю площею 471,4 кв.м., що перебуває на балансі ДНЗ "Центр сфери обслуговування м. Житомира" за адресою: м. Житомир, вул. Перемоги, 9 (а.с. 40, т.1).

За результатами проведення аукціону (протокол електронного аукціону № иА-Р8-2021-02-01-000047-3) 22.03.2021 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях та СТОВ "Кам`янське" (ідентифікаційний код 05532026) укладено договір № 78-у оренди нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності (далі - Договір №78-у від 22.03.2021), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно, зазначене у пункті 4 умов, а саме - будівлю площею 471,4 кв.м. за адресою: м. Житомир, вул. Перемоги, 9, що перебуває на балансі Державного навчального закладу "Центр сфери обслуговування м. Житомира", належить до сфери управління Міністерства освіти і науки України, вартість якого становить суму, визначену у пункті 6 Умов (копія протоколу електронного аукціону № иЛ-РБ-2021-02-01-000047-3 та наказу Управління забезпечення реалізації повноважень у Житомирській області Регіонального відділення ФДМУ по Рівненській та Житомирській областях від 25.02.2021 № 184 (а. с. 42,45,46, т.1).

Пунктом 7.1. договору № 78-у від 22.03.2021, передбачено, що майно може бути використане орендарем за будь-яким цільовим призначенням на розсуд орендаря (об`єктом оренди є майно, передбачене п. 29 Порядку передачі в оренду державного і комунального майна, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483).

На виконання умов договору, 22.03.2021 між балансоутримувачем ДНЗ "Центр професійної освіти" та орендарем - СТОВ "Кам`янське" підписано акт приймання-передачі в оренду нерухомого або іншого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності - будівлі площею 471,4 кв. м. за адресою: м. Житомир, вул. Перемоги, 9, що перебуває на балансі Державного навчального закладу "Центр сфери обслуговування м. Житомира" та належить до сфери управління Міністерства освіти і науки України (копії договору № 78-у від 22.03.2021 та акту приймання-передачі майна від 22.03.2022 (а.с. 46,52, т. 1).

Відповідно до п. 1.1. статуту Державного навчального закладу "Центр сфери обслуговування м. Житомира", затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 27.09.2017 за № 1314 останній є підпорядкованим Міністерству освіти і науки України державним професійно-технічним навчальним закладом третього атестаційного рівня, що здійснює первинну професійну підготовку, перепідготовку та підвищення професійної кваліфікації працюючих робітників з технологічно складних, наукоємних професій та/або спеціальностей за освітньо-кваліфікаційним рівнем "молодший спеціаліст". ДНЗ "Центр сфери обслуговування м. Житомира" забезпечує реалізацію права громадян на здобуття професійно-технічної та повної загальної середньої освіти та здійснює підготовку робітників, діяльність яких пов`язана зі складною організацією праці, з числа випускників загальноосвітніх навчальних закладів на основі базової чи повної загальної середньої освіти, випускників професійно- технічних навчальних закладів та іншої молоді, яка має відповідний рівень освіти; може здійснювати допрофесійну підготовку, первинну професійну підготовку, загальноосвітню підготовку, підготовку за освітньо-кваліфікаційним рівнем "молодший спеціаліст", професійно-технічне навчання, перепідготовку та підвищення кваліфікації працюючих робітників і незайнятого населення.

Спір у даній справі виник у зв`язку з наявністю/відсутністю підстав для визнання спірного договору оренди недійсним та повернення приміщення, що належать до державної власності балансоутримувачу.

Надаючи оцінку наявності/відсутності підстав для здійснення представництва прокурором інтересів держави у даній справі, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилають до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абз. 1, 2 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абз. 1 - 3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Системне тлумачення положень ч. ч. 3-5 ст. 53 ГПК України та ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Разом із тим у розумінні положень п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежним чином.

"Нездійснення захисту" має прояв у пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

З огляду на позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 26.05.2020 р. у справі № 912/2385/18 прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Суд також враховує, що бездіяльність компетентного органу не обов`язково повинна носити умисний характер достатньо самого факту наявності бездіяльності, яка може також виявлятися пасивній поведінці, неможливості реалізувати відповідні повноваження з незалежних від органу причин, тощо.

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Позов у справі, судове рішення в якій переглядається, подано прокурором в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, як органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Позовні вимоги із посиланнями на положення Закону України "Про освіту", статей 203, 215, 216 ЦК України і статей 23, 24 Закону України "Про прокуратуру" обґрунтовано тим, що, укладаючи спірний договір, відповідачі порушили норми чинного законодавства.

Прокурор у позовній заяві зазначає, що орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю, за згодою якого, в тому числі, здійснюється передача в оренду майна є Міністерство освіти і науки України. Порушення інтересів держави проявляється в тому, що відбулася протиправна передача в користування державного майна, призначеного для освітнього призначення для використання за будь-яким цільовим призначенням, що позбавляє державу можливості забезпечити гарантоване Конституцією України право дітей на одержання якісної професійно-технічної та загальної середньої освіти, збереження мережі навчальних закладів для здійснення останніми освітньої діяльності.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що прокурор обґрунтував в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Тому суд апеляційної інстанції не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що прокурор не підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі.

Також, як встановлено апеляційним судом, Житомирською окружною прокуратурою на адресу Міністерства освіти та науки України листом № 51-84-7140вих-22 від 31.10.2022 надіслано повідомлення про виявлені окружною прокуратурою порушення законодавства у сфері охорони дитинства, що наведені в якості підстав позовної заяви, з пропозицією вжиття заходів на їх усунення шляхом звернення до суду.

Цим же листом відповідно до абзацу 3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" позивача повідомлено, що у разі невжиття або зволікання із вжиттям відповідних заходів позовного характеру окружна прокуратура самостійно звертатиметься до суду з метою захисту порушених інтересів держави.

За результатами розгляду даного листа, Міністерством освіти та науки України на адресу Житомирської окружної прокуратури надано відповідь 04.11.2022 за № 1/13310-22 про те, що інформація щодо порушення умов договору оренди та неналежного використання державного майна у Міністерстві відсутня, у зв`язку з чим Міністерство не ініціювало питання щодо припинення договору оренди від 22.03.2021 №78-у. Також, у вказаному листі Міністерством освіти і науки України, зокрема, зазначено, що з метою додаткових надходжень коштів для забезпечення надійної експлуатації будівель, котельного господарства, інженерних мереж та підвищення ефективності використання матеріально-технічної бази в закладах освіти, ураховуючи нормативно-правові та законодавчі акти, Міністерство надає позитивні висновки щодо надання майна в оренду та рекомендації щодо істотних умов при оформленні договорів оренди, якщо це не погіршує проведення навчального процесу та проживання студентів і учнів в гуртожитках.

Таким чином, прокурор у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", до подання позову звернувся до Міністерства освіти та науки України для надання можливості відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову.

Разом з тим, орган, уповноважений на виконання функцій захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, будучи поінформованим про їх порушення, проявив пасивність та не вжив жодних дій для захисту інтересів держави, тим самим допустивши невиконання покладених на нього функцій. З моменту укладення оспорюваного договору до дати пред`явлення вказаного позову минуло більше одного року, тому у відповідного міністерства було достатньо часу для самостійного звернення до суду.

Не вжиття таких заходів у розумний строк з боку вказаного органу або немотивована відмова вжити такі заходи є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності, які дають підстави прокурору для звернення з позовом до суду в інтересах держави в особі Міністерства освіти та науки України.

Також суд вказує, що у кожному випадку звернення до суду в інтересах держави, перед тим, як визначити коло відповідачів, прокурор має встановити, насамперед: (а) суб`єкта, якому належать повноваження звертатися до суду за захистом відповідного права або інтересу; (б) ефективний спосіб захисту такого права чи інтересу; (в) залежно від установленого коло відповідачів. При цьому слід мати на увазі, що вимогу про визнання недійсним договору може заявити як його сторона, так й інша заінтересована особа.

Закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них.

Суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи відповідача-2 про неможливість пред`явлення прокурором позову до відповідача-1, оскільки в частині позовної вимоги про визнання недійсним правочину позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (Фонду). Вказана позиція суперечить змісту п. 4 рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 від № З-рп/99, яким, зокрема, визначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.

Щодо суті заявленого позову суд зазначає наступне.

Особливості врегулювання відносин оренди рухомого та нерухомого майна, що належить закладам освіти визначається Законом України "Про освіту".

Згідно із ч. 1 ст. 80 Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать, зокрема, нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.

Отже, зі змісту вказаної норми вбачається, що об`єкт освіти - це не тільки навчальний заклад, а й будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання та інші цінності підприємств системи освіти.

Джерелами фінансування суб`єктів освітньої діяльності відповідно до законодавства можуть бути, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально - виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання, інші джерела, не заборонені законодавством (ч. 1 ст. 79 Закону України "Про освіту" в редакції, чинній на момент укладення спірного договору).

Підпунктом 2 пункту 8 постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності" (в редакції від 27.07.2019) передбачена можливість надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній на момент укладення договору) об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.

Таким чином, Закон України "Про освіту" (в редакції, чинній на момент укладення договору) містить норми права, якими передбачена імперативна заборона використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням. Надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачено лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, предметом позову у якій є недійсність договору і повернення власнику приміщень закладу освіти, суд касаційної інстанції, посилаючись на положення статті 61 Закону України "Про освіту" (в редакції Закону № 1060-ХІІ від 23.05.1991) дійшов таких висновків: "в якості додаткових джерел фінансування навчальних закладів законом передбачається можливість залучати, у тому числі доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання. Проте надання в оренду таких приміщень, споруд, обладнання, що тимчасово не задіяні, дозволяється лише для їх використання, пов`язаного з навчально- виховним процесом відповідного навчального закладу, за умови, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі. Невикористання навчальним закладом спірних приміщень для навчального процесу не надає права передачі цих приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з навчально-виховним процесом". Подібний висновок також викладено у постанові Верховного Суду від 05.08.2020 у справі №913/152/18.

Як встановлено апеляційним судом, Міністерством освіти та науки України листом від 21.08.2020 за № 1/11-5680 надавався дозвіл на укладення договору оренди державного нерухомого майна - нежитлових приміщень будівлі загальною площею 471,4 кв.м за адресою: м. Житомир, вул. Перемоги, 9 виключно з метою надання освітніх послуг та проведення господарської діяльності, відповідно до законодавства терміном до 5 років за умови забезпечення дотримання санітарно- гігієнічних та протипожежних норм.

В силу пункту 7.1 договору № 78-у від 22.03.2021, майно може бути використане орендарем за будь-яким цільовим призначенням на розсуд орендаря.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 18.02.21 та на момент укладення спірного договору, СТОВ "Кам`янське" здійснювало види економічної діяльності - 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно - технічним обладнанням (основний) (а.с.59).

Тобто спірна будівля площею 471,4 кв. м, що перебуває на балансі ДНЗ "Центр сфери обслуговування м. Житомира" 22.03.2022 передана в оренду СТОВ "Кам`янське" для розміщення суб`єкта господарювання, що діє на основі недержавної власності та провадить господарську діяльність, яка на момент укладення спірного договору, не пов`язана із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.

Наведене свідчить, що договір № 78-у від 22.03.2021 укладено всупереч імперативних вимог ч. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту", оскільки метою вказаного договору не є надання послуг, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, що дозволяє зробити висновок про порушення відповідачами вимог законодавства під час передачі в оренду нежитлових приміщень.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом ст. 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

У розумінні приписів наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.03.2019 р. у справі № 913/204/18).

При вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 р. по справі № 905/1227/17).

Враховуючи наведені вище обставини та оцінені судом докази у їх сукупності, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що при укладенні оспорюваного договору оренди сторонами не дотримано вимог Закону України "Про освіту", тому передача майна освітнього закладу в оренду не відповідає вимогам нормативно-правових актів та меті здійснення освітнього процесу, а відтак вимога про визнання недійсним договору оренди нерухомого або іншого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності № 78-у від 22.03.2021, укладений між відповідачами, підлягає задоволенню.

Доводи відповідача-1 про те, що використання відповідачем-2 спірного приміщення не перешкоджає здійсненню навчально-виховного процесу та не погіршує соціально-побутові умови колективу навчального закладу жодним чином не спростовує висновку позовної заяви про невідповідність оспорюваного договору вимогам ст. 80 Закону України "Про освіту".

Також даний Закон не містить виключень щодо передачі майна закладів освіти для використання за будь-яким цільовим призначенням, якщо таке майно перебуває у задовільному стані чи потребує проведення певних ремонтних робіт, тому твердження відповідачів йдуть в розріз із нормами закону. Також несвоєчасне вирішення відповідальними особами питання проведення капітального ремонту будівлі закладу освіти не може бути підставою для передачі відповідачем-1 майна навчального закладу суб`єкту господарської діяльності для використання за будь-яким цільовим призначенням.

Щодо вимоги про повернення майна у користування третьої особи, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно п. 1.1. статуту ДНЗ "Центр сфери обслуговування міста Житомира", навчальний заклад є підпорядкованим Міністерству освіти i науки України. Згідно п. 7.9. статуту, майно Центру закріплюється на пpaвi оперативного управління. Функції управління майном, яке закріплюється за Центром, здійснює Міністерство освіти і науки України. Майно не підлягає передачі в оренду без згоди Міністерство освіти і науки України, крім передбачених законодавством випадків (т. 1, а. с. 23-32).

Таким чином, в силу положень статуту ДНЗ "Центр сфери обслуговування міста Житомира", МОН України, як засновник навчального закладу, який здійснює управління ним та контроль за його діяльністю, є уповноваженим органом у спірних правовідносинах, контролював питання укладення оспорюваного договору оренди. Міністерство освіти і науки України, як уповноважений орган управління державним майном у даній сфері правовідносин, є зацікавленою особою, інтереси якої щодо належного використання нерухомого майна порушено.

Також суд вказує, що спірне майно згідно умов оспорюваного договору було передане за актом приймання-передачі від 22.03.2021 в оренду СТОВ "Кам`янське" балансоутримувачем - ДНЗ "Центр професійної освіти" та в силу п. 4.2., 4.3. оспорюваного договору підлягає поверненню саме балансоутримувачу.

Отже, враховуючи те, що прокурором доведено порушення вимог законодавства у процесі укладення договору оренди, а також порушення інтересів позивача, що в силу положень ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою для задоволення позову в частині визнання недійсним спірного договору оренди нерухомого або іншого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності та перебуває на балансі ДНЗ "Центр сфери обслуговування міста Житомира", тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог прокурора про зобов`язання відповідача-2 повернути спірне приміщення балансоутримувачу - ДНЗ "Центр сфери обслуговування м. Житомира". До подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 17.01.2023 у справі № 902/51/21.

А відтак, висновок суду першої інстанції про необґрунтованість вимог прокурора в частині зобов`язання СТОВ "Кам`янське" повернути будівлю площею 471,4 м2 за адресою: м. Житомир, вул. Перемоги, 9 (далі - Будівля) у користування ДНЗ "Центр сфери обслуговування м. Житомира", зроблений без урахування вказаних вище обставин, а тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Щодо посилання відповідача-2 на те, що вирішуючи питання про повернення нерухомого майна, суд мав вирішити питання про повернення сплаченої орендної плати та витрат з ремонту приміщення, що було б справедливим балансом між відновленням правового становища сторін правочину, то суд зазначає, що вимоги про повернення сплаченої орендної плати та витрат з ремонту приміщення не є предметом розгляду у даній справі, а тому суду відсутні підстави вирішувати в межах даної справи питання повернення (стягнення) вказаних коштів (витрат). Відповідач-2 не позбавлений можливості звернутися до суду із окремим позовом для захисту своїх порушених права та/або інтересів.

Щодо доводів відповідача-2 про те, що прокурором обрано неефективний спосіб захисту інтересів держави, суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України, встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом. До них належать, серед інших: 2) визнання правочину недійсним; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення.

Частина 2 ст. 20 ГК України визначає, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема: визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до абзацу 2 п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Отже, згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів, передбачений статтею 16 ЦК України та статтею 20 ГПК України не є вичерпним. ЦК України та іншими законами може встановлюватися для захисту певних чи окремих категорій прав спеціальні способи захисту прав. У тих випадках, коли спеціальна норма закону встановила інший, ніж визначений, спосіб захисту, застосовується спосіб захисту, встановлений спеціальною нормою. Одночасно можуть застосовуватися положення статті 16 ЦК України і положення спеціальної норми щодо способу захисту у випадках, коли ці способи тотожні й на них поширюється дія ЦК України.

Отже, відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України визнання правочину недійсним та відновлення становища, яке існувало до порушення є способами захисту цивільних прав та інтересів.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20 вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги.

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 та від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 зазначила, що на стадії, коли укладений договір є виконаним, вимога про визнання такого договору недійсним без вирішення судом питання про застосування правових наслідків такої недійсності взагалі не є ефективним способом захисту.

З огляду на викладене, вимоги прокурора про визнання недійсним правочину та зобов`язання відповідача-2 повернути спірне приміщення балансоутримувачу є ефективним способом захисту прав (інтересів) держави, та призведе до їх поновлення.

А відтак, безпідставними є твердження відповідача-2 про те, що задоволення позовних вимог не поновить прав і не усуне порушення без скасування електронного аукціону, а саме наказу відповідача-1 від 25.02.2021 № 184 про затвердження протоколу електронного аукціону №UA-РS-2021-02-01-000047-3.

Доводи СТОВ "Кам`янське" про порушення судом ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не може бути взята судом до уваги, оскільки втручання держави у право особи мирно володіти своїм майном за заявленими позовними вимогами визначається законним заходом, який ставить за мету суспільний інтерес, спрямований на повернення незаконно переданого в користування за будь-яким цільовим призначенням майна закладу освіти (за умов спірного договору фактично унеможливлено гарантоване забезпечення державою реалізації прав дітей на освіту), і є пропорційним передбачуваним таким втручанням цілям. Адже, наразі будівля закладу освіти може бути використана за будь-яким цільовим призначенням, тобто не за освітнім призначенням та в цілях, не пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу.

Посилання відповідача-2, який вважає, що прокурор збирав докази діючи у порядку загального нагляду, під відповідним тиском, а також те, що такі докази неналежні, є необґрунтованими, оскільки, як встановлено апеляційним судом, прокуратурою направлялися запити та отримувались відомості та копії матеріалів від розпорядників інформації із дотриманням ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Доводи відповідача-2 про те, що місцевий господарський суд протиправно обмежив його у реалізації права на подання відзиву на позовну заяву із власними аргументами, відмовивши у його прийнятті, чим істотно порушив права останнього, суд не приймає до уваги, оскільки суд першої інстанції надав відповідачу-2 можливість подати відзив на позовну заяву, та він таким правом скористався, що свідчить про те, що скаржником реалізовано його право на подання відзиву.

Також суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 7 ст. 11 ГПК України у разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили. Суд наголошує, що постанова КМУ від 03.06.2020 № 483 має підзаконний характер і повинна застосовуватися виключно в контексті відповідності нормам Закону України "Про освіту", який має вищу юридичну силу, тобто за умови дотримання імперативних вимог ч. 4 ст. 80 цього Закону щодо заборони використання об`єктів освіти і науки не за цільовим (освітнім) призначенням.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання відповідачів, викладені ними в апеляційних скаргах такі, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення в частині задоволених позовних вимог, наведені доводи скаржників не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що в рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007 р., аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов`язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін.

ЄСПЛ у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України").

В той же час, доводи прокурора знайшли своє підтвердження в процесі розгляду справи, а тому рішення суду підлягає скасуванню в частині відмови в позові про зобов`язання відповідача-2 повернути будівлю площею 471,4 кв. м. за адресою: м. Житомир, вул. Перемоги, 9 у користування ДНЗ "Центр сфери обслуговування м. Житомира" та судового збору , з прийняттям в цій частині нового рішення про задоволення позову та перерозподіл судового збору.

В решті рішення Господарського суду Житомирської області від 17.04.2023 у справі необхідно залишити без змін.

Судові витрати за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на відповідачів в рівних частках згідно ст. ст. 129, 282 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 277, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Рівненській та Житомирській областях та Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Кам`янське" залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури задоволити.

3. Рішення Господарського суду Житомирської області від 17.04.2023 у справі скасувати в частині відмови в позові про зобов`язання Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Кам`янське" повернути будівлю площею 471,4 кв. м. за адресою: м. Житомир, вул. Перемоги, 9, у користування Державного навчального закладу "Центр сфери обслуговування м. Житомира" та судового збору.

Прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задоволити.

Зобов`язати Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Кам`янське" повернути будівлю площею 471,4 кв. м. за адресою: м. Житомир, вул. Перемоги, 9, у користування Державного навчального закладу "Центр сфери обслуговування м. Житомира".

4. Стягнути з Регіонального відділенням Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях (33028, м. Рівне, вул. 16 Липня, 77, код 42956062) на користь Житомирської обласної прокуратури (10002, м. Житомир, вул. Святослава Ріхтера, 11, код ЄДРПОУ 02909950) - 2 481 грн судового збору за подання позовної заяви та 1 860, 75 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Кам`янське" (12410, Житомирська обл., Житомирський р-н., с. Кам`янка, вул. Соснова, 1, код 05532026) на користь Житомирської обласної прокуратури (10002, м. Житомир, вул. Святослава Ріхтера, 11, код ЄДРПОУ 02909950) - 2 481 грн судового збору за подання позовної заяви та 1860, 75 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

6. Доручити видачу судових наказів Господарському суду Житомирської області.

7. В решті рішення Господарського суду Житомирської області від 17.04.2023 у справі залишити без змін.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.

9. Справу повернути до Господарського суду Житомирської області.

Повний текст постанови складено 14 серпня 2023

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Мельник О.В.