Рішення

від 11.08.2023 по справі 340/2407/23

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2023 року м. Кропивницький Справа № 340/2407/23

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Хилько Л.І., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Ленінський районний суд м. Кіровограда, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом та просить:

- визнати протиправною бездіяльність ДСА України щодо не забезпечення ТУ ДСА України в Кіровоградській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за березень 2023; зобов`язати ДСА України забезпечити ТУ ДСА України в Кіровоградській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 у відповідності до вимог ст. 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" за березень 2023;

- визнати протиправними дії ТУ ДСА України в Кіровоградській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за березень 2023; зобов`язати ТУ ДСА України в Кіровоградській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду у відповідності до вимог ст. 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" за березень 2023, із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

В обґрунтування позовних вимог Позивачем зазначено, що з урахуванням конституційних гарантій незалежності суддів, пріоритетності норм Конституції України і Закону України "Про судоустрій і статус суддів" над іншими нормами законодавства суддям, увільненим від виконання обов`язків з відправлення правосуддя у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації суддівська винагорода має бути виплачена у повному обсязі.

Відповідач 1 відзив на позовну заяву до суду не подав.

Третьою особою пояснення (заперечення) по суті позовних вимог також не подано.

Відповідач 2 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив в задоволенні позову відмовити, оскільки у спірних правовідносинах Управління не допустило протиправних дій та діяло відповідно до вимог чинного законодавства в межах наданих повноважень (а.с.29-36).

Дослідивши наявні в справі матеріали суд дійшов наступних висновків.

Встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Позивач працює на посаді судді Ленінського районного суду м. Кіровограда.

Наказом голови Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28.02.2022 №43-к Позивача було увільнено від виконання службових обов`язків у зв`язку з призовом на військову службу із збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку до дня фактичної демобілізації (а.с.12).

Факт перебування Позивача на військовій службі підтверджується довідкою №3033 від 04.10.2022 (а.с.14).

19.07.2022 в.о. голови Ленінського районного суду м. Кіровограда було видано наказ №100/к "Про внесення змін до наказу від 28.02.2022 №43-к", яким слова "із збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку до дня фактичної демобілізації" замінено словами "із збереженням місця роботи та посади до дня фактичної демобілізації", а також припинено виплату середнього заробітку з 19.07.2022 на період проходження військової служби (а.с.13).

Підставою для видання наказу став Закон України від 01.07.2022 №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин".

Враховуючи вказане, Позивачу припинено нарахування і виплату суддівської винагороди, зокрема за березень 2023, у зв`язку з чим він звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.126 Конституції України встановлено, що незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

У преамбулі Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

За частинами першою, другою статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Згідно з частиною 5 статті 48 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" незалежність судді забезпечується: 1) особливим порядком його призначення, притягнення до відповідальності, звільнення та припинення повноважень; 2) недоторканністю та імунітетом судді; 3) незмінюваністю судді; 4) порядком здійснення правосуддя, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення; 5) забороною втручання у здійснення правосуддя; 6) відповідальністю за неповагу до суду чи судді; 7) окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом; 8) належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді; 9) функціонуванням органів суддівського врядування та самоврядування; 10) визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім`ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту; 11) правом судді на відставку.

Відповідно до частини 7 статті 48 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Пунктом 1 частини 3 статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до частин 4, 5, 6, 7, 8 статті 135 Закону №1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно", - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Таємно", - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Частиною 9 статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

З аналізу ч.2 ст.130 Конституції України та ч.1 ст.135 Закону №1402-VIII судом встановлено, що розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів", що узгоджується з принципом незалежності судді, який відповідно до пунктів 7, 8 частини 5 статті 48 Закону №1402-VIII забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом і належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.

19.07.2022 р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 р. №2352-ІХ, яким у частині третій статті 119 Кодексу законів про працю України слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінено словами "зберігаються місце роботи і посада".

Тобто у статтю 119 КЗпП України внесено зміни у частині виключення норми щодо збереження роботодавцем середнього заробітку працівникам, призваним на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення.

Отже, середній заробіток як соціальна гарантія для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків перестав існувати в національному законодавстві.

Проте, суд враховує, що у рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 р. №3-рп/2013 вказано, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

У рішенні від 08.04.2016 №4-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені.

Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

Конституційний Суд України у рішенні від 04.12.2018 р. №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) також вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше - на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

У рішенні від 11.03.2020 р.№4-р/2020 у справі №1-304/2019 (7155/19) Конституційний Суд України висловив позицію, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.

Суд наголошує на тому, що Закон №1402-VIII передбачає вичерпний перелік обмежень у виплаті суддівської винагороди і перебування на військовій службі не є таким випадком.

Частина 10 статті 135 Закону №1402-VIII встановлює, що суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Відповідно до статей 1, 2, 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок включає зокрема прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби.

Проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.

Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2022 р. у справі №990/4/22 (провадження №11-105заі22) сформувала висновок, що під час здійснення правосуддя існують випадки, коли за певних умов суддя не може здійснювати правосуддя. Такі випадки поділяються на дві категорії. До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, при проведенні кваліфікаційного оцінювання та застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя. Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, припинення роботи суду у зв`язку з військовими діями, стихійним лихом, нездійснення суддею правосуддя у разі ліквідації, реорганізації суду, перебуванням судді у відряджені, тимчасова непрацездатність, перебування у різного роду відпустках (основна, додаткова, соціальна), у зв`язку з мобілізацією відповідно до вимог Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Невід`ємним елементом статусу суддів, зокрема, є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення. У більшості випадків, коли суддя не здійснює правосуддя (окрім випадків застосування до судді дисциплінарного стягнення), йому (судді) виплачується суддівська винагорода. Отримання від держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди, нерозривно пов`язує цю особу з її статусом судді.

У рішенні Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 вказано, що якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим.

Так, суд погоджується з доводами відповідача-3, що предмет спору та підстави позову у даній справі та у справі №990/4/22 різні, проте висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.11.2022 можуть бути застосовні до спірних правовідносин в частині суддівської винагороди.

Суд зазначає, що середній заробіток, який виплачувався мобілізованому працівникові роботодавцем за збереженим основним місцем роботи як соціальна гарантія згідно з частиною 3 статті 119 КЗпП України, та суддівська винагорода, визначена статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", мають різну правову природу, походять із різних обов`язків роботодавця та держави, а тому мають різне правове регулювання.

Таким чином, питання обрахунку, розміру та виплати суддівської винагороди унормовується виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що виключає можливість застосування до спірних правовідносин вимог Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 р. №2352-ІХ.

Зважаючи на те, що суддя Ленінського районного суду міста Кіровограда ОСОБА_1 не здійснює правосуддя внаслідок проходженням військової служби у Збройних Силах України, разом з тим виконує конституційний обов`язок із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, беручи до уваги конституційні гарантії незалежності суддів, пріоритетності норм Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів" над іншими нормами законодавства України, суд дійшов висновку, що позивачу підлягає виплаті суддівська винагорода у повному обсязі.

Таким чином, ТУ ДСА України в Кіровоградській області протиправно не нарахувало та не виплатило позивачу суддівську винагороду за березень 2023 року, у зв`язку з чим позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання ТУ ДСА України в Кіровоградській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду у відповідності до вимог ст. 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" за березень 2023 року, із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів, суд зазначає, що оскільки у березні 2023 року суддівська винагорода позивачу відповідачем не нараховувалася та не виплачувалась, у зв`язку з чим позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню також.

Стосовно позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності ДСА України щодо не забезпечення ТУ ДСА України в Кіровоградській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за березень 2023 року, то суд зазначає наступне.

Нормами ч.1 ст.148 Закону № 1402-VIII визначено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII, Державна судова адміністрація України (далі - ДСА) здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА.

Відповідно до статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Згідно ч.1 ст.22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Згідно ст.151 Закону №1402-VII Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Державна судова адміністрація України має територіальні управління.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 №141/0/15-19 затверджено Положення про Державну судову адміністрацію України (далі - Положення №141/0/15-19).

Так, відповідно до п.6 Положення №141/0/15-19, Державна судова адміністрація України відповідно до визначених завдань у сфері фінансування судів в аспекті спірних правовідносин виконує, зокрема наступні функції:

1) представляє суди у відносинах із Кабінетом Міністрів України та Верховною Радою України під час підготовки проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік у межах повноважень, визначених законом;

2) здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, ДСА України та її територіальних управлінь;

3) готує бюджетний запит;

21) визначає кількість суддів у суді за погодженням з Вищою радою правосуддя з урахуванням судового навантаження, в межах видатків, визначених у Державному бюджеті України на утримання судів та оплату праці суддів.

Отже, Державна судова адміністрація України в контексті спірних правовідносин є головним розпорядником бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності місцевих судів, функції якого полягають в участі у бюджетному процесі шляхом розроблення бюджетних запитів із зазначенням обсягу бюджетних коштів, необхідних для виконання покладених на нього функцій; отриманні бюджетних призначень та їх подальшого розподілу між розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня.

Частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України передбачено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Враховуючи, що відповідачем-2 не надано відзив на позовну заяву та будь-яких заперечень щодо позову, розцінюється судом у відповідності до ч.4 ст.159 КАС України як визнання позову, а отже ДСА України не забезпечила ТУ ДСА України в Кіровоградській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за березень 2023 року, як наслідок позовну вимогу про визнання протиправною бездіяльності ДСА України щодо не забезпечення ТУ ДСА України в Кіровоградській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за березень 2023 року, належить задовольнити.

Позовна вимога, про зобов`язання ДСА України забезпечити ТУ ДСА України в Кіровоградській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 у відповідності до вимог ст. 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" за березень 2023 року є похідною від попередньої, тому теж підлягає задоволенню.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Сторонами не надано доказів понесення судових витрат, які б підлягали розподілу відповідно до приписів ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст.132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за березень 2023 року.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 у відповідності до вимог ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за березень 2023 року.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за березень 2023 року.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду у відповідності до вимог ст. 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" за березень 2023 року, із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.255 КАС України та може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Л.І. ХИЛЬКО