Постанова

від 14.08.2023 по справі 380/23985/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/23985/21 пров. № А/857/7700/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

судді-доповідачаІщук Л. П.,

суддівОбрізка І. М., Шинкар Т.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2022 року (головуючий суддя Качур Р.П., м. Львів) у справі №380/23985/21 за позовом Головного управління ДПС у Львівській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,

в с т а н о в и в :

Головне управління Державної податкової служби у Львівській області (далі ГУ ДПС у Львівській області) звернулося в суд з адміністративним позовом до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу в розмірі 162497,95 гривень.

Позовна заява обґрунтована наявністю у відповідача податкового боргу, що виник в результаті несплати податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 72141,80 гривень, та земельного податку з фізичних осіб в розмірі 90356,15 гривень. Вважає, що суми податків є узгодженими та у встановлені законом строки до бюджету не сплачені, тобто визнаються сумою податкового боргу.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2022 року позов задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржила його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, а також не досліджено обставини, що мають значення для справи.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що контролюючим органом порушено вимоги пункту 95.2 ст. 95 ПК України, згідно якого суб`єктивне право на звернення до суду з позовом про стягнення податкового боргу виникає після направлення податкової вимоги щодо податкового боргу (його узгодження). Вказує, що сума податкового боргу не узгоджена у встановленому порядку, оскільки податкові повідомлення рішення та податкова вимога надсилалась на її колишню адресу. Вважає, що стягнення податкового боргу на підставі податкових повідомлень-рішень від 30.12.2018 № 1381241-1315-1311, від 30.06.2017 № 43152-1301, від 17.09.2019 № 0155705706, від 28.03.2019 № 0016668-5413-1311, від 28.03.2019 № 0016669-5413-1311 є неправомірним, оскільки минув строк давності для стягнення заявленого податкового боргу і цей борг підлягав списанню як безнадійний. Крім того, зазначає, що не є власником земельної ділянки з кадастровим номером 4625355300:03:000:0115 та будівель промисловості за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

Просить скасувати рішення суду першої інстанції і відмовити у задоволенні позову.

Позивач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечив щодо її доводів та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

27.06.2023 на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якій відповідач вказує на безпідставність нарахування податкового зобов`язання зі сплати земельного податку та на неузгодженість податкового боргу.

Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується відомостями відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України у Львівській області, тобто, ця адреса є її податковою адресою.

Згідно з довідкою про податкову заборгованість, видану Головним управлінням ДПС у Львівській області № 12174/5/13-01-13-09-09 від 22.10.2021 станом на 19.10.2021 ОСОБА_1 має податковий борг перед бюджетом в сумі 162497,95 грн, в тому числі: з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості 72141,80 грн, земельний податок з фізичних осіб 90356,15 грн.

Cума боргу по податку з фізичних осіб у розмірі 90356,15 грн виникла на підставі податкових повідомлень-рішень від 30.06.2018 № 1381241-1315-1311, від 30.06.2019 № 127205-5413-1311, від 30.06.2017 № 43152-1301 від 17.09.2019 № 0155705706, від 16.07.2020 № 201399-5706-1311, від 25.05.2021 № 7222196-2412-1311. Сума боргу з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 72141,80 грн виникла на підставі податкових повідомлень-рішень від 28.03.2019 № 0016668-5413-1311, від 28.03.2019 № 0016669-5413-1311, від 28.04.2020 № 0062959-5706-1311, від 28.04.2020 № 0062960-5706-1311.

Докази сплати зазначених сум в матеріалах справи відсутні і відповідач ОСОБА_1 не спростовує несплату цих податків.

З матеріалів справи вбачається, що ГУ ДПС у Львівській області надсилало відповідачу податкові повідомлення-рішення від 30.06.2018 № 1381241-1315-1311, від 30.06.2019 № 127205-5413-1311, від 30.06.2017 № 43152-1301 від 17.09.2019 № 0155705706, від 16.07.2020 № 201399-5706-1311, від 25.05.2021 № 7222196-2412-1311, від 28.03.2019 № 0016668-5413-1311, від 28.03.2019 № 0016669-5413-1311, від 28.04.2020 № 0062959-5706-1311, від 28.04.2020 № 0062960-5706-1311рекомендованою поштовою кореспонденцією з повідомленням про вручення на податкову адресу ОСОБА_1 , а саме: АДРЕСА_3 .

Позивачем надіслано податкову вимогу форми «Ф» № 48872-17 від 26.12.2017 на адресу відповідача рекомендованим листом з повідомленням про вручення відправленням за ШКІ № 7900051850935, яке повернулося на адресу податкового органу з відміткою поштового органу «за закінченням терміну зберігання».

Оскільки борг у сумі 162497,95 грн, який виник на підставі вказаних повідомлень-рішень, самостійно відповідачем не сплачено, позивач звернувся із цим позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки за відповідачем рахується податковий борг, який є узгодженим, доказів його погашення відповідачем не надано, вжиті податковим органом заходи не призвели до його погашення, тому податковий борг підлягає стягненню з відповідача.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Статтею 67 Конституції України передбачено обов`язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Пунктом 16.1 статті 16, пунктом 36.1 статті 36, пунктом 38.1 статті 38 Податкового кодексу України, передбачено, що платники податків зобов`язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Згідно із пунктом 57.3 статті 57 ПК України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Відповідно до підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня.

Згідно з пп. «е» п.176.1 ст.176 ПК України платники податку зобов`язані своєчасно сплачувати узгоджену суму податкових зобов`язань, а також суму штрафних (фінансових) санкцій, нарахованих органом державної податкової служби, та пені, за винятком суми, що оскаржується в адміністративному або судовому порядку.

Аналіз зазначених норм закону свідчить, що у платника податку виникає безумовний обов`язок зі сплати грошового зобов`язання після його узгодження. Несплачена сума грошового зобов`язання у встановлений законом строк є податковим боргом.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що вимогами заявленого позову є стягнення податкового боргу, отже, предметом доказування у цій справі є обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов`язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку; встановлення факту її сплати в добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту; перевірка вжиття контролюючим органом заходів щодо стягнення податкового боргу на підставі та в черговості, встановлених Податковим кодексом України, тощо.

Отже, з урахуванням викладених законодавчих приписів, дослідженню і оцінці підлягають питання чи набула сума податкового зобов`язання, визначена контролюючим органом у податкових повідомленнях-рішеннях, статусу узгодженого грошового зобов`язання та статусу податкового боргу.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 809/12/17.

Пунктом 58.1. статті 58 Податкового кодексу встановлено, що контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов`язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян) або якщо за результатами перевірки контролюючим органом встановлено передбачені цим пунктом факти.

Відповідно до пункту 58.3 статті 58 Податкового кодексу податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Пунктом 42.1. стаття 42 Податкового кодексу України визначено, що податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи з питань адміністрування податків, зборів, платежів, податкового контролю, у тому числі з питань проведення перевірок, звірок, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу і відображатися в електронному кабінеті.

Відповідно до п. 42.2 ст. 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Якщо платник податків у порядку та у строки, визначені статтею 66 цього Кодексу, повідомив контролюючий орган про зміну податкової адреси, він на період з дня державної реєстрації зміни податкової адреси до дня внесення змін до облікових даних такого платника податків звільняється від виконання вимог документів, надісланих йому контролюючим органом за попередньою податковою адресою та в подальшому повернених як таких, що не знайшли адресата (п. 42.3 ст. 42 ПК України).

У разі, якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що 28.08.2013 змінила місце проживання з АДРЕСА_4 на АДРЕСА_3 , а податкові повідомлення-рішення їй надсилались за її колишню адресу, а саме: АДРЕСА_4 .

Колегія суддів вважає такі доводи безпідставними, оскільки в матеріалах справи містяться копії рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень та корінці податкових повідомлень рішень (а.с. 13-18, 23-29), з яких вбачається, що такі надсилались ОСОБА_1 за її податковою адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу у разі, коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Наказом Міністерства доходів і зборів № 610 від 30.06.2017 затверджено Порядок направлення контролюючими органами податкових вимог платникам податків (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок № 610), який визначає механізм формування, надсилання (вручення) та відкликання податкових вимог контролюючими органами.

Згідно із пунктом 2 розділу ІІ Порядку № 610 податкова вимога платнику податків, у якого виник податковий борг, формується контролюючим органом, на який згідно з Кодексом покладається виконання такої функції.

Розділ IV Порядку № 610 регулює надсилання (вручення) контролюючими органами податкових вимог платникам податків.

Так, відповідно до п. 7 Розділу IV Порядку № 610 податкова вимога вважається належним чином врученою платнику податків (крім фізичних осіб), якщо вона надіслана за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

Податкова вимога вважається надісланою (врученою) фізичній особі, якщо її вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному абзацом третім пункту 6 цього розділу.

У разі якщо пошта не може вручити платнику податків податкову вимогу через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, така податкова вимога вважається врученою платнику податків у день, вказаний поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Як встановлено з матеріалів справи, позивач надсилав відповідачу податкову вимогу форми «Ф» № 48872-17 від 26.12.2017 на адресу АДРЕСА_4 рекомендованим з повідомленням про вручення відправленням за ШКІ № 7900051850935, яке повернулося на адресу податкового органу з відміткою поштового органу «за закінченням терміну зберігання».

Апеляційний суд звертає увагу, що в матеріалах справи (а.с. 5-6) міститься витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, згідно якого зазначається запис місцезнаходження ФОП ОСОБА_1 : АДРЕСА_4 .

Згідно довідки Стрийської ГУ ДПС у Львівській області (а.с.7), ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 45.1. ст. 45 ПК України платник податків - фізична особа зобов`язаний визначити свою податкову адресу. Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Платник податків фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси.

Відповідно до пункту 70.7 статті 70 ПК України фізичні особи - платники податків зобов`язані подавати контролюючим органам відомості про зміну даних, які вносяться до облікової картки або повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і мають відмітку у паспорті), протягом місяця з дня виникнення таких змін шляхом подання відповідної заяви за формою та у порядку, визначених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Отже, законом встановлено обов`язок платника податків повідомляти контролюючий орган про зміну податкової адреси протягом місяця з дня, коли така зміна відбулася.

Апеляційний суд наголошує, що добросовісний платник податків зобов`язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. У разі невиконання цього обов`язку платник не має права посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв`язку з цим негативних наслідків.

З огляду на викладене, виходячи з системного аналізу правових норм, колегія суддів приходить до висновку, що контролюючий орган, не маючи інших правових механізмів для отримання персональних даних про платника податків, вправі розраховувати на актуальність (відповідність) даних облікової картки та, відповідно, у випадку недотримання платником податків приписів закону та невиконання обов`язку інформувати податковий орган про зміну своїх персональних даних, має нести ризик настання негативних наслідків такої поведінки.

Жодна норма податкового законодавства не зобов`язує податковий орган здійснювати заходи для з`ясування причин невручення податкової вимоги чи для вжиття додаткових заходів щодо вручення податкової вимоги.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі №140/30/20.

При вирішенні спорів щодо стягнення боргу, зокрема якщо предметом спору є факт надсилання податкової вимоги, апеляційний суд враховує, що, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що податковим органом надіслано податкову вимогу в порядку встановленому законом, платник податків має спростовувати ці доводи.

Відповідачем не спростовано доводи податкового органу стосовно надіслання податкової вимоги в порядку, встановленому законом.

Також апеляційним судом встановлено, що доказів оскарження вищевказаної податкової вимоги сторонами не надано.

Таким чином, оскільки відповідачем не було погашено узгоджену суму грошового зобов`язання, то в силу пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України ця сума набула статусу податкового боргу.

Згідно з п. 4 ст. 102 ПК України у разі якщо грошове зобов`язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв`язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов`язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.

Враховуючи зазначене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що податкову вимогу надіслано в порядку встановленому Податковим кодексом України, що свідчить про наявність підстав про стягнення податкового боргу.

Щодо доводів апелянта про те, що вона не є власником земельної ділянки з кадастровим номером 4625355300:03:000:0115 та будівель промисловості за адресою: вул. Стрийська, 4К та 8Ж в с. Дашава та долученням до матеріалів справи в підтвердження такої інформації витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, то колегія суддів не приймає такі до уваги, оскільки такі витяги сформовані 01.05.2023, що значно пізніше дати виникнення спірних правовідносин.

При обгрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2022 у справі №380/23985/21- без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко Т. І. Шинкар