Постанова

від 06.07.2023 по справі 910/12193/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" липня 2023 р. Справа№ 910/12193/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Станіка С.Р.

Шаптали Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.

за участю представників згідно протоколу судового засідання від 06.07.2023

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сім Транс Карго» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2023

у справі № 910/12193/22 (суддя Полякова К.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Бехівський спеціалізований кар?єр»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сім Транс Карго»

про стягнення 614 713,00 грн.

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2022 року Приватне акціонерне товариство «Бехівський спеціалізований кар?єр» (далі - ПрАТ «Бехівський спеціалізований кар?єр», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сім Транс Карго» (далі - ТОВ «Сім Транс Карго», відповідач) про стягнення 614 713,00 грн заборгованості за договором транспортно-експедиторського обслуговування від 30.03.2021 № 3003-300.

Позовна заява мотивована тим, що за договором транспортно-експедиторського обслуговування від 30.03.2021 № 3003-3003 позивачем було сплачено в якості передоплати 9 912 668,80 грн, у той час як відповідачем послуги надані на суму 9 297 955,80 грн. За доводами позивача, переплата за договором становить 614 713 грн, яку ПрАТ «Бехівський спеціалізований кар?єр» просить стягнути з відповідача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.02.2023 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сім Транс Карго» на користь Приватного акціонерного товариства «Бехівський спеціалізований кар`єр» 614 713,00 грн основного боргу, а також 9 220,70 грн витрат зі сплати судового збору.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Сім Транс Карго» 17.02.2023 звернулося безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2023 у справі № 910/12193/22 у повному обсязі та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник вказав, що місцевий господарський суд, не повно та не об`єктивно з`ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а тому, на думку скаржника, таке рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню.

За доводами скаржника, судом першої інстанції не було враховано доводи відповідача, зокрема про те, що відповідачем, для виконання укладеного між сторонами договору було залучено рухомий склад - вагони, в суборенду і у зв`язку з тим, що позивач допустив понаднормовий простій під операціями навантаження вагонів, було створено додаткові затрати за користування вагонами, що підлягають відшкодуванню. Скаржник вважає, що заборгованість, не є такою, що виникла однорідно та самостійно через ненадання послуг з боку ТОВ «Сім Транс Карго».

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/12193/22 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Станік С.Р., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/12193/22. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною Товариства з обмеженою відповідальністю «Сім Транс Карго» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2023 у справі № 910/12193/22.

27.02.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/12193/22.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сім Транс Карго» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2023 у справі № 910/12193/22 залишено без руху. Надано строк для усунення недоліків.

09.03.2023 на виконання ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху через канцелярію Північного апеляційного господарського суду надійшла заява скаржника про усунення недоліків з доказами сплати судового збору.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Сім Транс Карго» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2023 у справі № 910/12193/22, справу призначено до розгляду на 06.04.2023.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив проти задоволення апеляційної скарги, мотивуючи тим, що доводи, викладені у апеляційній скарзі відповідача, не відповідають фактичним обставинам, суперечать вимогам чинного законодавства та ґрунтуються на припущеннях, а рішення місцевого господарського суду від 01.02.2023 прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з чим, позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

У зв`язку з тим, що 06.04.2023 суддя Тищенко О.В. перебуватиме у відрядженні, враховуючи принцип незмінності складу суду, який визначений протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, ухвалою суду від 28.03.2023 справу призначено на іншу дату - 27.04.2023.

27.04.2023 за клопотанням скаржника розгляд справи відкладено на 08.06.2023.

У судове засідання 08.06.2023 з`явився представник позивача.

Представник скаржника у судове засідання не з`явилися про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, повідомлявся належним чином. Про причини неявки суд не повідомили.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представник скаржника, що не з`явивися, про дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, участь представника відповідача у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, тому розгляд справи відбувається за відсутності представника відповідача, що не з`явився у судове засідання. Судом апеляційної інстанції враховано, що попереднє судове засідання за клопотанням скаржника вже відкладалося.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасників судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Представник позивача у судовому засіданні надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти доводів, викладених у апеляційній скарзі на підставі доводів зазначених у відзиві на скаргу та просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 30.03.2021 між позивачем (клієнт) та відповідачем (експедитор) був укладений договір транспортно-експедиторського обслуговування № 3003-3003, за умовами якого клієнт доручає, а експедитор приймає на себе обов`язки від свого імені та за рахунок клієнта виконати доручення щодо транспортно-експедиційного обслуговування внутрішніх, експортно-імпортних та транзитних вантажів клієнта залізничним, а також іншими видами транспорту (автомобільним, морським, авіа) по території України, країн СНД та інших держав.

Відповідно до пункту 4.1. договору клієнт здійснює попередню оплату в розмірі заявленого обсягу перевезення вантажів згідно погоджених сторонами заявок шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок експедитора на підставі виставлених рахунків протягом п`яти календарних днів з дати погодження заявки.

У пункті 4.5 договору встановлено, що датою надання послуг за цим договором є дата складання акту надання послуг.

Надлишок грошових коштів, що залишається у експедитора після здійснення розрахунків із залученими особами, за вирахуванням плати (винагороди) експедитора, враховуються експедитором при організації інших перевезень вантажів клієнта за цим договором або підлягає поверненню клієнту протягом 10 (десяти) робочих днів після отримання експедитором відповідної письмової вимоги (пункт 4.8 договору).

Згідно з пунктом 11.1 договору строк його дії встановлюється з моменту його підписання до 31.12.2021 року. За відсутності до спливання строку дії цього договору пропозиції сторін щодо розірвання договору він вважається автоматично продовженим на кожний наступний календарний рік (12 місяців) на тих самих умовах.

Додатковою угодою №1 від 29.04.2021 до договору внесено зміни у зв`язку зі зміною назви та реквізитів відповідача, а саме: ТОВ «Український консалтинговий офіс» змінено на ТОВ «Сім Транс Карго».

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов вказаного договору, позивачем сплачено на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 9 912 668,80 грн, що підтверджується наступними платіжними дорученнями: від 29.04.2021 №1004 на суму 300 000 грн, від 30.04.2021 №1075 на суму 1 000 000 грн, від 06.05.2021 № 1099 на суму 2 270 000 грн, від 14.05.2021 №1224 на суму 700 000 грн, від 17.05.2021 №1227 на суму 700 000 грн, від 21.05.2021 №1308 та №1317 на суму 800 000 грн, від 27.05.2021 №1381 та №1384 на суму 1 000 000 грн, 28.05.2021 №1402 та №1410 на суму 1 000 000 грн, від 31.05.2021 №1455 та №1456 на суму 1 400 000 грн, від 15.07.2021 №2127 на суму 273 048,80 грн, від 22.07.2021 №2217 на суму 169 620 грн.

Відповідно до підписаних обома сторонами актів надання послуг відповідачем надано за договором послуги на суму 9 297 955,80 грн, а саме: за актом надання послуг №1 від 30.04.2021, за актом надання послуг №16 від 31.05.2021, за актом надання послуг №25 від 30.06.2021, за актом надання послуг №31 від 30.06.2021, за актом надання послуг №49 від 31.07.2021, за актом надання послуг №50 від 31.07.2021.

Також, в матеріалах справи міститься підписаний між сторонами акт звірки взаємних розрахунків станом на 30.09.2021, за яким заборгованість відповідача перед позивачем, тобто сума переплати, становить 614713 грн.

15.09.2022 позивач звернувся до відповідача з вимогою № 275 про повернення суми переплати за договором. Дана вимога вручена відповідачу 21.09.2022 згідно з відміткою на копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 1150104007649. Однак, на вказаний лист відповідач позивачу не відповів, вимога залишена без задоволення.

За приписами статті 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно зі статтями 11, 509 ЦК України зобов`язання виникають, зокрема, з договору чи іншого правочину.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (статті 629 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Згідно з приписами статті 931 ЦК України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як вірно встановлено судом, в межах договору транспортно-експедиторського обслуговування від 30.03.2021 № 3003-3003 позивачем сплачено в якості передоплати 9 912 668,80 грн, у той час як відповідачем послуги надані на суму 9 297 955,80 грн. Дані обставини підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень та актів надання послуг.

Крім того, сторонами підписано та скріплено печатками акт звірки взаємних розрахунків станом на 30.09.2021, за яким переплата за договором транспортно-експедиторського обслуговування від 30.03.2021 № 3003-3003 на користь позивача становить 614713 грн.

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Оскільки, відповідач ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції на вимогу позивача від 15.09.2022 № 275 грошові кошти в сумі 614713 грн не повернув та не надав суду докази, які б могли свідчити про погашення вказаної суми заборгованості перед позивачем, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду про задоволення позову.

Що стосується підписаного між сторонами та скріпленого печатками акта звірки взаємних розрахунків станом на 30.09.2021, за яким переплата за договором транспортно-експедиторського обслуговування від 30.03.2021 № 3003-3003 на користь позивача становить 614713 грн, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Верховний Суд у постанові від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 зазначив, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

У постанові Верховного Суду від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18 зроблено висновок, що закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов`язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов`язків (див. частина перша статті 11 ЦК України). В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено постанові Верховного Суду від 09.11.2018 у справі № 911/3685/17.

Отже, враховуючи вказані правові висновки суду касаційної інстанції в сукупності з доказами про сплату позивачем на рахунок відповідача грошових коштів в сумі 9 912 668,80 грн, що підтверджується платіжними дорученнями та підписаними між сторонами актів надання послуг на суму 9 297 955,80 грн, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що акт звірки взаємних розрахунків станом на 30.09.2021, додатково підтверджує переплату (наявність боргу) у сумі 614713 грн за договором транспортно-експедиторського обслуговування від 30.03.2021 № 3003-3003.

Колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє доводи скаржника про те, що судом першої інстанції не було враховано доводи відповідача, зокрема про те, що відповідачем, для виконання укладеного між сторонами договору було залучено рухомий склад - вагони, в суборенду і у зв`язку з тим, що позивач допустив понаднормовий простій під операціями навантаження вагонів, було створено додаткові затрати за користування вагонами, що підлягають відшкодуванню. За доводами скаржника, заборгованість, не є такою, що виникла однорідно та самостійно через ненадання послуг з боку ТОВ «Сім Транс Карго».

Такі доводи скаржника є безпідставними та необґрунтованими, оскільки, відповідачем під час розгляду справи у суді першої інстанції про такі обставини суду першої інстанції повідомлено не було, відзив на позовну заяву та відповідних доказів подано не було, хоча про розгляд справи судом першої інстанції був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендоване повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 58). До того ж, скаржник не надав і до суду апеляційної інстанції будь-яких доказів про існування інших правовідносин про які зазначає в апеляційній скарзі.

При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що за умовами пункту 4.8 укладеного між сторонами договору, надлишок грошових коштів, що залишається у експедитора після здійснення розрахунків із залученими особами, за вирахуванням плати (винагороди) експедитора, враховуються експедитором при організації інших перевезень вантажів клієнта за цим договором або підлягає поверненню клієнту протягом 10 (десяти) робочих днів після отримання експедитором відповідної письмової вимоги (пункт 4.8 договору).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі 614713 грн за договором транспортно-експедиторського обслуговування від 30.03.2021 № 3003-3003.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23.06.1993).

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. Зокрема, він повинен володіти повноваженнями proprio motu, щоб вимагати від сторін пред`явлення таких роз`яснень, які можуть бути необхідними; вимагати від сторін особистої явки, піднімати питання права; вимагати показань свідків, принаймні в тих випадках, коли мова йде не тільки про інтереси сторін, що беруть участь у справі, тощо. Такі повноваження повинні здійснюватися в межах предмета розгляду.

Обов`язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» від 27.10.1993).

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідачем не було подано належних та переконливих доказів на заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі відповідача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 01.02.2023, прийняте після повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв`язку з правильним застосуванням норм матеріального права, є таким що відповідає нормам закону.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги ТОВ «Сім Транс Карго» слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 01.02.2023 - залишити без змін.

Судові витрати (судовий збір) розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сім Транс Карго» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2023 у справі № 910/12193/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2023 у справі № 910/12193/22 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги (судовий збір) покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю «Сім Транс Карго».

4. Матеріали справи № 910/12193/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст підписано 11.08.2023 після виходу суддів з відпусток.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді С.Р. Станік

Є.Ю. Шаптала