Рішення

від 02.08.2023 по справі 911/910/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" серпня 2023 р. м. Київ Справа № 911/910/23

Господарський суд Київської області в складі:

головуючого судді Христенко О.О.

за участю секретаря Гарбуз Л.В.

розглянувши справу № 911/910/23

за позовом Мобільного рятувального центру швидкого реагування Державної

служби України з надзвичайних ситуацій, м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕНЗОТРЕЙД»,

с. Петропавлівська-Борщагівка Києво-Святошинського району

про визнання частково недійсним договору та стягнення 181 650,00 грн

за участю представників:

від позивача: Кондратенко О.В., довіреність № 526 від 10.03.2023, виписка з ЄДР;

від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Мобільний рятувальний центр швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій (далі позивач) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕНЗОТРЕЙД" (далі - відповідач) з вимогами про визнання частково недійсним договору та стягнення 181 650,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що товари, які відповідачем поставлено позивачу за Договором № 67 про закупівлю (закупівлі) товарів, робіт і послуг, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19) на території України від 30.03.2020, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 224 звільнені від оподаткування, що є підставою для визнання частково недійсним вказаного договору, а саме: пункту 3.1 та додатку до договору № 67 від 30.03.2020 "Специфікація" в частині слів "у тому числі: ПДВ 20 % - 181 650,00 грн.", а також стягнення з відповідача 181 650,00 грн надлишково перерахованих коштів.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.04.2023 відкрито провадження у справі № 911/910/23 та постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 10.05.2023.

Через канцелярію суду (вх. № 8085/23 від 26.04.2023) від відповідача надійшов відзив вих. № 1 від 21.04.2023 на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позову та просить суд відмовити у задоволенні позову повністю, з підстав викладених у відзиві, а саме, що позивач та відповідач під час укладення договору № 67 про закупівлю (закупівлі) товарів, робіт і послуг, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19) на території України від 30.03.2020 погодили всі істотні умови договору, у тому числі й ціну договору з податком на додану вартість, договір № 67 виконаний у повному обсязі, тому відсутні підстави для визнання недійсним пункту договору в частині його ціни, після повного виконання сторонами своїх зобов`язань, оскільки вказане суперечить вимогам законодавства України. Також відповідач зазначає, що порядок відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок платника визначений ст. 200 Податкового кодексу України, відповідно до якої позивач має право звернутися до відповідного контролюючого органу із заявою про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображена у податковій декларації з ПДВ у розмірі 181 650,00 грн за фактично сплачений товар або віднести вказану суму до податкового кредиту або зменшити свої податкові зобов`язання. Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги, жодним чином не зазначив про втрачене ПДВ: відмову у бюджетному відшкодуванні чи не підтвердження віднесення суми ПДВ у розмірі 181 650,00 грн до податкового кредиту з боку контролюючого органу, у зв`язку із цим відповідач зазначає, про повторне стягнення позивачем суми ПДВ за договором № 67 у розмірі 181 650,00 грн. Відповідач зазначає про відсутність правових підстав для визнання недійсним пункту договору в частині визначення його ціни, і, відповідно, щодо відсутності підстав для застосування ст. 216 Цивільного кодексу України, а саме щодо стягнення з відповідача 181 650,00 грн в рахунок повернення грошових коштів, які сплачені позивачем у складі вартості товару за договором як ПДВ.

Ухвалою суду від 10.05.2023 відкладено підготовче засідання на 31.05.2023.

Через канцелярію суду (вх. № 9994/23 від 23.05.2023) від позивача надійшла відповідь вих. № 1107 від 18.05.2023 на відзив на позовну заяву, в якій позивач не погоджується із доводами відповідача та просить суд задовольнити позов в повному обсязі.

На електронну адресу суду (вх. № 10559/23 від 30.05.2023) та через канцелярію суду (вх. № 10559/23 від 02.06.2023) від відповідача надійшли заперечення від 29.05.2023 на відповідь на відзив на позовну заяву, в яких відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову повністю та розгляд справи здійснювати без участі відповідача за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду від 31.05.2023 закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 14.06.2023.

На електронну адресу суду (вх. № 11560/23 від 13.06.2023) від відповідача надійшло клопотання вих. № 2 від 13.06.2023 про розгляд справи без участі відповідача за наявними у справі матеріалами та про відмову у задоволенні позову.

В судовому засіданні 14.06.2023 оголошувалась перерва до 02.08.2023.

Присутній в судових засіданнях представник позивача підтримав позовні вимоги, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача в судові засідання не з`явився, надав клопотання про розгляд справи без участі відповідача та про відмову у задоволенні позову повністю.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області

ВСТАНОВИВ:

30.03.2020 між Мобільним рятувальним центр швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій (замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БЕНЗОТРЕЙД" (учасник, відповідач) був укладений Договір про закупівлю (закупівлі) товарів, робіт і послуг, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19) на території України № 67, згідно з умовами п. 1.1 якого учасник зобов`язався у 2020 році поставити замовнику товар код 42920000-1 згідно ДК 021:2015 (машини для миття пляшок, пакування, зважування та розпилювання (обладнання для проведення дезінфекції хімічним, механічним, фізичним, біологічним та комбінованим методом "Обприскувач"), а саме: оприскувач бензиновий вміст резервуару для розчину від 5 до 10 літрів 25 штук, оприскувач бензиновий вміст резервуару для розчину від 10 до 15 літрів 75 штуки (далі - товар) згідно із специфікацією, що є невід`ємною частиною договору, а замовник зобов`язується прийняти товар від учасника та оплатити його вартість на умовах даного договору.

Згідно п. 3.1 договору та додатку до договору (специфікація), сума Договору становить 1 089 900 грн, у тому числі: ПДВ 20 % - 181 650,00 грн.

Відповідно до п. 10.1 договору цей договір набуває чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2020, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань.

Позивач зазначив, що на підставі рахунку на оплату № 427 від 01.04.2020 у повному обсязі сплатив суму договору та отримав від відповідача товар згідно із специфікацією (оприскувач SR430 - 75 штуки, оприскувач SR200 - 25 штук), що підтверджується платіжним дорученням № 283 від 02.04.2020 та накладною № 3-134 від 01.04.2020 на суму 1 089 900,00 грн. Претензій щодо поставки товару позивач до відповідача не має.

У період з 28.10.2020 по 20.11.2020 відповідно до наказу ДСНС України № 567 від 27.10.2020 було проведено внутрішній аудит МРЦ ШР ДСНС УКРАЇНИ на тему "Оцінка ефективності здійснення медичного забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту медичним підрозділам ДСНС" за період з 01.01.2018 по 30.09.2020.

За результатами перевірки було складено Звіт внутрішнього аудиту, проведеного у МРЦ ШР ДСНС УКРАЇНИ від 20.11.2020, згідно якого встановлено, що установа при закупівлі оприскувачів не скористалася пільгою з оподаткування ПДВ, яка встановлена пунктом 71 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України, та зайво сплатила ПДВ на закупівлю товарів, внаслідок чого завищено потребу коштів при плануванні, що призвело до неефективного витрачання державних коштів в частині зайво сплаченого ПДВ на закупівлю товарів.

Позивач вказав, що згідно переліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку товарів (у т.ч. лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-Co-V-2, операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість" № 224 від 20.03.2020, обладнання для проведення дезінфекції хімічним, механічним, фізичним, біологічним та комбінованим методом за Договором № 67 від 30.03.2020 підпадає під дію Постанови КМУ № 224, тобто має бути звільнене від сплати ПДВ.

З метою усунення порушень, виявлених аудитом, позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення зайво сплаченого ПДВ, у тому числі за договором № 67 від 30.03.2020, додатково повідомив, що податкові пільги, визначені ст. 197 розділу V та окремими пунктами підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України, надаються не окремим платникам податків, а застосовуються при здійснені операцій з постачання тих чи інших товарів чи надання тих чи інших послуг (лист вих. № 2971 від 20.11.2020, претензія вих. № 201 від 22.01.2021 на суму 181 650,00 грн, претензія вих. № 502 від 22.02.2022 на суму 181 650,00 грн).

Відповідач на звернення позивача надав відповіді вих. № 20201218.01 від 18.12.2020, вих. № 20210218.01 від 18.02.2021, в яких не погоджувався з твердженнями позивача.

Крім того, відповідач звернувся до Державної податкової служби України із заявою вих. № 2021219.01 від 19.02.2021 щодо порядку застосування положень п. 71 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України. У відповідь Державна податкова служба України листом (індивідуальна податкова консультація) від 02.04.2021 повідомила, що для відповідності назв товарів, вказаних у зверненні, назвам товарів (медичних виробів, основного компоненту), зазначених у переліку № 224, ДПС рекомендує отримати висновок у Міністерстві охорони здоров`я України.

З метою отримання роз`яснень, чи відносяться закуплені товари за договором № 67 від 30.03.2020 до товарів, постачання яких на митній території України звільняється від оподаткування податком на додану вартість, позивач листом вих. № 2816 від 13.12.2021 звернувся до Міністерства охорони здоров`я України. У відповідь Міністерство охорони здоров`я України листом вих. № 24-04/39343/2-21 від 31.12.2021, зокрема, повідомило, що "Повноваження МОЗ України не передбачають надання консультацій з питань застосування податкового законодавства, а також висновків щодо відношення продукції до певної категорії товарів. … Отримання висновку та інших документів Міністерства охорони здоров`я щодо відповідності продукції наведеним в Переліку назвам Переліком, а також іншими нормативно-правовими актами, не передбачено".

За таких обставин, позивач на підставі ст.ст. 203, 215, 1212 Цивального кодексу України звернувся з позовом до суду, відповідно до якого просить визнати частково недійсним договір № 67 від 30.03.2020 в частині п. 3.1 договору в частині слів "у тому числі: ПДВ 20 % - 181 650,00 грн" та додаток до договору "Специфікація" в частині слів "у тому числі: ПДВ 20 % - 181 650,00 грн", стягнути з відповідача на користь позивача надлишково перераховані кошти у розмірі 181 650,00 грн.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно ст.ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч.ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України).

Приписами ст.ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно ст.ст. 78, 79 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, визнання правочину недійсним; примусове виконання обов`язку в натурі.

Згідно ч. 1 ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності господарського судочинства (ст. 14 ГПК України), позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені ст.ст. 215, 216 ЦК України, ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України).

Як передбачено ч. 1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Разом з тим, приписами ч. 3 наведеної статті встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

В силу припису ст. 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Таким чином, встановлення судом наявності або відсутності зазначених позивачем у поданому позові обставин належить до предмету доказування у даній справі.

Судом встановлено, що 30.03.2020 між позивачем та відповідачем укладено Договір про закупівлю (закупівлі) товарів, робіт і послуг, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19) на території України № 67, згідно з умовами якого відповідач зобов`язався у 2020 році поставити позивачу товар код 42920000-1 згідно ДК 021:2015 (машини для миття пляшок, пакування, зважування та розпилювання (обладнання для проведення дезінфекції хімічним, механічним, фізичним, біологічним та комбінованим методом "Обприскувач"), а саме оприскувач бензиновий вміст резервуару для розчину від 5 до 10 літрів 25 штук, оприскувач бензиновий вміст резервуару для розчину від 10 до 15 літрів 75 штуки згідно із специфікацією, що є невід`ємною частиною договору, а замовник зобов`язується прийняти товар від учасника та оплатити його вартість на умовах даного договору.

Згідно умов п. 3.1 договору та додатку до договору (Специфікація), сума Договору становить 1 089 900 грн, у тому числі ПДВ 20 % - 181 650,00 грн.

На виконання умов договору відповідач передав позивачу товар (оприскувач бензиновий вміст резервуару для розчину від 5 до 10 літрів 25 штук, оприскувач бензиновий вміст резервуару для розчину від 10 до 15 літрів 75 штуки загальною вартістю 1 089 900,00 грн, який позивач у свою чергу оплатив у повному обсязі, що підтверджується накладною № 3-134 від 01.04.2020, рахунком на оплату № 427 від 01.04.2020, платіжним дорученням № 283 від 02.04.2020.

Як на підставу своїх вимог про визнання частково недійсним договору позивач посилається на укладення ним спірного договору в частині п. 3.1 договору та додатку до договору "Специфікація" щодо нарахування податку на додану вартість з порушенням вимог п. 71 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України.

Податок на додану вартість належить до загальнодержавних податків (п.п. 9.1.3 п. 9.1 ст. 9 ПК України).

Податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу (п.п. 14.1.179 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Положеннями п. 71 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України (в редакції, чинній на момент укладення договору та здійснення операції з купівлі-продажу товару) встановлено,що тимчасово, для здійснення заходів щодо запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 № 540-ІХ внесено зміни до п. 71 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України, що тимчасово, на період, що закінчується останнім календарним днем місяця, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та/або операції з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України.

У разі здійснення операцій, звільнених відповідно до цього пункту, положення п. 198.5 ст. 198 цього Кодексу та положення ст. 199 цього Кодексу не застосовуються щодо таких операцій.

Норми цього пункту застосовуються до операцій, здійснених починаючи з 17 березня 2020 року.

Постановою Кабінету Міністрів України № 224 від 20.03.2020 було затверджено перелік товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість.

Постанова Кабінету Міністрів України № 224 від 20.03.2020 набирає чинності з дня її опублікування та діє протягом строку дії пункту 71 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України та пункту 9-6 розділу XXI "Прикінцеві та перехідні положення" Митного кодексу України.

Згідно примітки 1 до Переліку № 224, коди згідно з УКТЗЕД наводяться у цьому переліку довідково. Основною підставою для звільнення від оподаткування податком на додану вартість та від сплати ввізного мита товарів, що ввозяться на митну територію України, є відповідність таких товарів назві товару (медичного виробу, основного компонента), міжнародному непатентованому найменуванню (назві) лікарського засобу, які зазначені в переліку.

Відповідні назви дезінфекційних засобів наведено в окремому розділі Переліку № 224 "Дезінфекційні засоби, антисептики та обладнання для проведення дезінфекції, що необхідні для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2". До цього розділу включено, зокрема, "Обладнання для проведення дезінфекції хімічним, механічним, фізичним, біологічним та комбінованим методами" (коди згідно УКТЗЕД 8419, 8424, 8479, 8516, 8539 49 00 00, 9018).

Водночас, приміткою 3 до Переліку № 224 визначено, що для віднесення товарів, зазначених у розділі "Медичні вироби, медичне обладнання та інші товари, що необхідні для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", до товарів, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування на додану вартість, повинно бути:подано декларацію про відповідність та нанесено на товар або на його упаковку, а також на супровідні документи, якщо такі документи передбачені відповідним технічним регламентом, знак відповідності технічним регламентам згідно з правилами та умовами його нанесення, визначеними у Технічному регламенті щодо медичних виробів, затвердженому , Технічному регламенті щодо медичних виробів для діагностики in vitro, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2013 № 754, Технічному регламенті щодо активних медичних виробів, які імплантують, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2013 № 755, Технічному регламенті засобів індивідуального захисту, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2008 № 761; або подано повідомлення Міністерства охорони здоров`я про введення в обіг та/або експлуатацію медичних виробів (медичних виробів для діагностики in vitro, активних медичних виробів, які імплантують), стосовно яких не виконані вимоги технічних регламентів, або повідомлення Державної служби з питань праці про введення в обіг засобів індивідуального захисту, стосовно яких не виконані вимоги технічних регламентів.

Отже постановою Кабінету Міністрів України № 224 від 20.03.2020 визначено, що лише за умови подання декларації про відповідність та нанесення на товар або на його упаковку, а також на супровідні документи, знаку відповідності технічним регламентам, або за умови подання повідомлення Міністерства охорони здоров`я про введення в обіг та/або експлуатацію медичних виробів, стосовно яких не виконані вимоги технічних регламентів, - операції з постачання товарів медичного призначення звільняються від оподаткування на додану вартість.

Як вбачається з матеріалів справи, суду не надано декларації про відповідність та нанесення на товар або його упаковку знаку відповідності технічним регламентам або повідомлення Міністерства охорони здоров`я про введення в обіг та/або експлуатацію на товар, поставлений відповідачем на підставі Договору № 67 від 30.03.2020.

Згідно приписів ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Оскільки позивачем не надано суду належних та допустимих доказів невідповідності п. 3.1 договору та додатку до договору "Специфікація" щодо нарахування податку на додану вартість вимогам чинного законодавства, відтак доводи позивача з цього приводу є необґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 627, ч. 1 ст. 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Аналогічні приписи містить ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України.

Порядок укладення господарських договорів регулюється ст.ст. 179-181 ГК України та ст.ст. 638-647 ЦК України.

Частиною 7 ст. 179 ГК України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За приписами ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, які визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Приписами п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України закріплено принцип свободи договору.

Згідно ч. 3 ст. 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч. 5 ст. 180 ГК України).

За приписами ч. 1 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Приписами ст. 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

З урахування викладеного, суд дійшов висновку, що сторони самостійно на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом (ч. 2 ст. 632 ЦК України).

Згідно з приписами ч. 3 ст. 632 ЦК України зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Судом встановлено, що на час звернення позивача з даним позовом до суду (27.03.2023) укладений між позивачем та відповідачем Договір № 67 від 30.03.2020 був виконаний у повному обсязі (як в частині поставки обумовленого цим договором товару, так і в частині оплати поставленого за цим договором товару).

З огляду на наведене, беручи до уваги ті обставини, що п. 3.1 договору та додаток до договору "Специфікація" в спірних частинах не суперечать положенням ст. 203 ЦК України, іншим вимогам чинного законодавства, підстави для визнання Договору № 67 від 30.03.2020 частково недійсним відсутні, відтак у задоволенні позову в цій частині належить відмовити.

Згідно ч.ч. 1 та 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 ЦК України. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Як встановлено судом, оплату за товар згідно накладної № 3-134 від 01.04.2020 у сумі 1 089 900,00 грн, у тому числі ПДВ 20 % - 181 650,00 грн, здійснено позивачем на підставі Договору № 67 від 30.03.2020.

Виходячи з наведеного, у позивача відсутнє право вимагати повернення коштів (податку на додану вартість) у розмірі 181 650,00 грн за Договором № 67 про закупівлю (закупівлі) товарів, робіт і послуг, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19) на території України від 30.03.2020.

З огляду на наведене, у задоволенні позову в частині вимог про стягнення з відповідача 181 650,00 грн, заявлених на підставі ст. 1212 ЦК України, також належить відмовити.

Враховуючи приписи п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України та відмову в позові повністю, суд покладає витрати по сплаті судового збору на позивача.

Керуючись ст.ст. 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 165, 236-238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Київської області

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повне рішення складено 14.08.2023.

Суддя О.О. Христенко