Постанова

від 11.08.2023 по справі 910/106/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" серпня 2023 р. Справа№ 910/106/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Тарасенко К.В.

Шаптали Є.Ю.

без виклику учасників справи,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вакус Рент» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2023

у справі № 910/106/23 (суддя Босий В.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Конте Україна»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вакус Рент»

про стягнення 230911,45 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Конте Україна» звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вакус Рент» про стягнення 230911,45 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що підстава для володіння відповідачем грошовими коштами позивача у розмірі 214713,84 грн. відпала у зв`язку з розірванням договору суборенди нежитлових приміщень від 09.02.2022, у зв`язку з чим позивачем заявлено вимогу про повернення таких коштів та стягнення 3% річних у розмірі 2594,21 грн. та інфляційних у розмірі 13603,40 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.03.2023 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вакус Рент» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Конте Україна» заборгованість у розмірі 214713,84 грн., 3% річних у розмірі 2594,21 грн., інфляційні у розмірі 13603,40 грн. та судовий збір у розмірі 3463,67 грн.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Вакус Рент» 12.04.2023 (згідно поштового трекера на конверті) звернулося до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2023 у справі №910/106/23 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Просив вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Скаржник вважає, що місцевий господарський суд, не повно та не об`єктивно з`ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а тому, на думку скаржника, таке рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/106/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Шаптала Є.Ю., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.04.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/106/23. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Вакус Рент» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2023 у справі № 910/106/23.

03.05.2023 матеріали справи №910/106/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.05.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Вакус Рент» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2023 у справі № 910/106/23.

22.05.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу, в якому останній просив залишити скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

В свою чергу, 30.05.2023 відповідач подав до Північного апеляційного господарського суду заперечення на відзив.

У зв`язку з перебуванням судді Мальченко А.О. у відпустці з 24.07.2023 по 24.08.2023, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 07.08.2023 у справі №910/106/23 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Тарасенко К.В., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2023 прийнято справу №910/106/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Вакус Рент" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2023 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Шаптала Є.Ю., Тарасенко К.В.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-ІХ, зі змінами, внесеними Указом від 18.04.2022 №259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 №2212-ІХ, Указом від 17.05.2022 №341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2263-ІХ, Указом від 12.08.2022 №573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2500-ІХ, Указом від 07.11.2022 №757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2738-ІХ, Указом від 06.02.2023 №58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 №2915-IX, Указом від 01.05.2023 №254/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 №3057-IX продовжено строк дії воєнного стану в Україні до 18 серпня 2023 року.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд справи у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Згідно з ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. При цьому, частиною 7 вказаної статті визначено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Колегією суддів враховано, що ціна поданого позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023.

Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Частиною 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Отже, справа №910/106/23 призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у справі.

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно до ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 09.02.2022 між ТОВ «Вакус Рент» (орендар) та ТОВ «Конте Україна» (суборендар) укладено договір суборенди нежитлових приміщень (надалі - «Договір»), відповідно до п. 1, 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених договором суборенди, орендар зобов`язується передати суборендареві в строкове платне користування визначене в п. 1.1 цього договору суборенди нежитлові приміщення, а суборендар зобов`язується прийняти зазначені нежитлові приміщення, використовувати їх для здійснення господарської діяльності, сплачувати суборендну плату та виконувати прийняті на себе зобов`язання відповідно до умов цього договору суборенди. За цим договором суборенди об`єктом суборенди є: нежитлові приміщення разом з обладнанням (конкретний перелік обладнання вказаний у Додатку В до цього договору суборенди), яке є невід`ємною його частиною, загальною площею 426,6 (чотириста двадцять шість цілих шість десятих) кв.м., які знаходяться на 4-му поверсі нежитлової будівлі - адміністративного будинку (літера А) загальною площею 7100,20 кв.м., що знаходиться за адресою: місто Київ, бульвар Дружби народів, будинок 19 (дев`ятнадцять). Відновна вартість об`єкту суборенди становить 1526826,99 грн. з урахуванням індексації. Характеристика об`єкту суборенди наведено в додатку А до цього договору.

Згідно з п. 3.1 Договору приймання-передача суборендованого майна здійснюється комісією, що складається із представників сторін.

Пунктом 3.2 Договору передбачено, що сторони повинні призначити своїх представників у комісію та передати суборендоване приміщення суборендарю не пізніше 01.04.2022.

При передачі суборендованого майна складається акт приймання-передачі приміщень в суборенду, який підписується обома сторонами у 2-х примірниках (п. 3.3 Договору).

Відповідно до п. 3.4 Договору суборендоване майно вважається переданим в суборенду з моменту підписання акта приймання-передачі приміщень в суборенду.

Строк суборенди починається в день передачі приміщень у користування суборендарю («дата початку суборенди»), а саме підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення в суборенду суборендарю, але не пізніше 01 квітня 2022 року, та закінчується у дату підписання сторонами акту приймання-передачі приміщень з суборенди орендареві згідно розділу 8 договору оренди, але не пізніше 31 березня 2024 року (п. 4.1 Договору).

Згідно з п. 5.2 Договору суборендна плата за два (2) останніх місяці строку суборенди сплачується на умовах передоплати у сумі 429427,68 грн., в тому числі ПДВ, що дорівнює (еквівалентно) 15357,60 доларів США, за офіційним курсом НБУ, який встановлений на день виставлення рахунка двома (2) платежами. Перший платіж сплачується протягом п`яти (5) робочих днів після підписання сторонами договору суборенди, другий платіж сплачується у наступному місяці не пізніше 5 (п`ятого) числа місяця без подальшої доплати курсової різниці.

Відповідно до абз. 1 п.5.6. договору всі платежі за цим договором здійснюються безготівковим переказом грошових коштів в українських гривнях у сумах, еквівалентних належним сумам в доларах США, зазначеним в п. 5.1, 5.2, 5.4. цього договору суборенди на рахунок орендаря на підставі рахунків орендаря.

Згідно з абз. 4, 5 п.5.6 договору суборендар має сплачувати суборендну плату та інші платежі за даним договором на вищевказаний новий банківський рахунок орендаря. Орендар для отримання будь-якого такого платежу за договором направляє суборендарю рахунок не пізніше, як за 5 днів до дати платежу, або на день фактичного здійснення платежу, у разі його затримки.

У випадку якщо суборендар з вини орендаря не має можливості користуватись приміщенням та/або у суборендаря з вини орендаря відсутній доступ до приміщення з обставин, що не залежать від суборендаря, то суборендар не сплачує суборендну плату, експлуатаційні витрати та не здійснює компенсацію комунальних послуг за період протягом якого не мав можливості користуватись приміщенням.

Відповідно до п.11.1 договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання власних обов`язків згідно цього Договору суборенди, якщо це невиконання відбулось в результаті прямої дії «форс-мажорних обставин». Під «форс-мажорними обставинами» розуміються будь-які страйки чи інші трудові конфлікти, пожежі, повені, вибухи чи інші аварії та стихійні лиха, впровадження органами державної влади надзвичайних заходів управління або здійснення ними надзвичайних дій у зв`язку з виникненням загрози національній безпеці чи громадському порядку, а також війна, громадські заворушення, ускладнення у роботі транспорту, оголошення блокади чи ембарго та будь-які інші обставини подібного чи іншого характеру, непідвладні .«Суборендарю» та «Орендарю».

Згідно з п.11.2 договору у разі виникнення форс-мажорних обставин сторона, на яку вони впливають, повинна письмово повідомити іншу сторону протягом 7 (семи) днів після їх виникнення, з зазначенням обставин, їх впливу на належне виконання договору суборенди та оцінкою тривалості форс-мажорних обставин. Невиконання дозволяється лише впродовж дії форс-мажорних обставин, після чого виконання має бути поновлене у відповідності з цим договором суборенди, включаючи виконання зобов`язань, які мали б бути виконані, якби не форс-мажорні обставини. У випадку, якщо сторона не повідомила або несвоєчасно повідомила іншу сторону про настання форс-мажорних обставин, вона не звільняється від виконання своїх зобов`язань за даним Договором. Виникнення форс-мажорних обставин повинно бути підтверджено довідкою Торгово-промислової палати України. '

У випадку якщо обставини форс-мажору продовжують свою дію більше ніж три календарні місяці, то сторони мають право припинення дію цього договору суборенди в односторонньому порядку шляхом повідомлення іншої сторони в письмовій формі про припинення цього договору суборенди з зазначенням дати його припинення у такому повідомленні (п.11.3 договору).

Пунктом 14.7 Договору передбачено, що цей договір суборенди набуває чинності з дня його підписання сторонами, при цьому дата початку суборенди визначається згідно з умовами цього договору, та діє до закінчення строку суборенди. Закінчення строку дії договору суборенди або закінчення строку суборенди не звільняє сторони від виконання зобов`язань, що виникли під час його дії.

На виконання умов Договору, позивач сплатив відповідачу передоплату у розмірі 214713,84 грн., що підтверджується платіжним дорученням №4111 від 14.02.2022.

14.06.2022 ТОВ «Конте Україна» звернулось до ТОВ «Вакус Рент» із повідомленням №14062022/1 про припинення договору з вимогою повернути суборендну плату, в якому позивач, посилаючись на дію форс-мажорних обставин більше ніж 3 місяці та на п.11.3 договору, повідомив відповідача про припинення Договору в односторонньому порядку з 15.06.2022. Крім того, позивач зазначив, що приміщення не було передане йому у користування та акт приймання-передачі не підписано, а тому просив повернути сплачену передоплату у розмірі 214713,84 грн. протягом 7 (семи) календарних днів з дати отримання листа

У відповідь на вказаний лист ТОВ «Вакус Рент» звернулось до ТОВ «Конте Україна» із листом №05/06 від 20.06.2022, в якому відповідач повідомив позивача про відмову в поверненні суборендної плати та пропонував з`явитись до приміщення для підписання акту приймання-передачі приміщення в суборенду.

Також відповідач зазначив, що позивач не повідомив відповідача про виникнення форс-мажорних обставин як то передбачено п.11.2 договору, а тому позивач не звільняється від виконання свого обов`язку за спірним договором.

07.07.2022 позивач звернувся до відповідача з листом (вих. №07072022/1), в якому зазначив, що оскільки лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 є офіційним повідомленням про настання форс-мажорних обставин в країні, то особливого засвідчення факту виникнення форс-мажорних обставин в Україні в зв`язку з введенням воєнного стану в Україні не вимагається. Разом з тим, позивач у вказаному листі повідомив відповідача про настання для товариства форс-мажорних обставин. Додатково позивач зазначив, що оскільки відповідач не виконав своє зобов`язання щодо передачі позивачеві приміщення всупереч п.3.2 та 3.3 договору, то товариство своїм листом повідомило про відмову від договору. Докази направлення зазначеного листа наявні в матеріалах справи.

Проте, зазначений лист відповідач відмовився розглядати у зв`язку з відсутністю документів на підтвердження повноважень підписанта, про що повідомив у своєму листі від 20.07.2022 №06/07.

03.08.2022 позивач втретє звернувся до відповідача з листом №03082022/1 про відмову від договору та направив докази повноважень в.о. директора.

09.11.2022 позивач звернувся до відповідача з претензією №07112022/01-юр від 07.11.2022, в якій вимагав від відповідача повернути безпідставно набуті грошові кошти в сумі 214713,84 грн не пізніше 7 календарних днів з дня отримання претензії. Зазначену претензію відповідач отримав 14.11.2022, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення, наявним в матеріалах справи.

18.11.2022 відповідач направив на адресу позивача відповідь №11/11, в якій зазначив, що він готовий передати позивачеві приміщення та пропонував направити представника позивача для складання акту приймання-передачі приміщення.

Спір у справі виник у зв`язку із протиправною, на думку позивача, відмовою відповідача в поверненні сплаченої передоплати, у зв`язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 214713,84 грн.

Відповідно до ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Стаття 627 Цивільного кодексу встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Згідно з ч. 1 ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно негайно або у строк, встановлений договором найму.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, як вірно встановлено місцевим судом, із змісту Договору вбачається домовленість сторін щодо передачі суборендного приміщення в суборенду не пізніше 01 квітня 2022 року, при цьому сторони самостійно в п. 3.4 Договору дійшли згоди щодо моменту з якого майно вважається переданим в суборенду, а саме з моменту підписання акту приймання-передачі приміщення.

Проте, в матеріалах справи відсутній акт приймання-передачі приміщення, будь-яких доказів користування позивачем спірним приміщенням сторонами також не надано, тобто, фактично суборендне приміщення позивачу передано так і не було, що не заперечується сторонами. Доказів протилежного відповідачем суду не надано.

Відповідач в своїй апеляційній скарзі стверджує, що він не відмовлявся від передачі приміщення позивачеві, а саме з вини позивача не підписано акт приймання-передачі приміщення.

Відповідно до ст. 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов`язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. У разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Відповідно до ч.1 ст. 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

Тому, колегія суддів звертає увагу на розділ 1 договору, де зазначено, що орендар зобов`язується передати суборендареві в строкове платне користування визначене в п. 1.1 цього договору суборенди нежитлові приміщення, а суборендар зобов`язується прийняти зазначені нежитлові приміщення, використовувати їх для здійснення господарської діяльності, сплачувати суборендну плату та виконувати прийняті на себе зобов`язання відповідно до умов цього договору суборенди, що вказує на зустрічний обов`язок сторін щодо приймання-передачі приміщення.

Зазначений пункт договору кореспондується з п.п.3.1-3.3 договору, якими сторони визначили, що приймання-передача суборендованого майна здійснюється комісією, що складається із представників сторін, яких сторони повинні призначити у комісію та передати суборендоване приміщення суборендарю не пізніше 01.04.2022. При передачі суборендованого майна складається акт приймання-передачі приміщень в суборенду, який підписується обома сторонами у 2-х примірниках.

Але, відповідачем не надано доказів призначення представників та створення комісії для передачі приміщення позивачеві у строк з дня підписання договору та до 01.04.2022.

Також, відповідачем не направлявся рахунок орендаря суборендарю на оплату другого платежу суборендної плати за два останніх місяці строку суборенди, як це передбачено п. п. 5.2. та 5.6. договору.

А тому, місцевий господарський суд вірно зазначив, що відповідно до норм діючого законодавства та умов Договору саме на відповідача покладений обов`язок з передачі майна позивачу в суборенду, при цьому, сторонами погоджено строк такої передачі, а саме: не пізніше 01.04.2022, проте в матеріалах справи не міститься будь-яких доказів в підтвердження звернення відповідача до позивача із повідомленням про готовність передачі майна та/або вимогою виконати взяте на себе зобов`язання і прийняти майно в суборенду, а лише після звернення ТОВ «Конте Україна» до ТОВ «Вакус Рент» із повідомленням про припинення Договору відповідач запропонував позивачу з`явитись для підписання акту приймання-передачі приміщення в суборенду.

Отже, в матеріалах справи як не міститься доказів здійснення будь-яких дій направлених на передачу приміщення в суборенду, так і не міститься доказів уникнення позивачем від свого зобов`язання прийняти майно в суборенду.

Щодо посилань відповідача на невиконання позивачем умов п. 11.2 договору в частині повідомлення про настання для нього форс-мажорних обставин, колегія суддів зазначає, що згідно з п.11.2 договору у разі виникнення форс-мажорних обставин сторона, на яку вони впливають, повинна письмово повідомити іншу сторону протягом 7 (семи) днів після їх виникнення, з зазначенням обставин, їх впливу на належне виконання договору суборенди та оцінкою тривалості форс-мажорних обставин.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази повідомлення про виникнення форс-мажорних обставин та їх вплив на належне виконання договору в строки визначені п. 11.2. договору як з боку позивача, так і з боку відповідача, а тому обидві сторони не звільняються від виконання своїх зобов`язань за даним Договором, що підтверджує наявність та невиконання обов`язку відповідача передати позивачеві спірне приміщення.

Отже, викладене, дозволяє дійти висновку, що обидві сторони мали усвідомлювати та не могли не розуміти, що не звільняються від виконання своїх зобов`язань за даним договором, оскільки не виконали умови п.11.2. договору.

Враховуючи викладене, в суду відсутні підстави для тверджень про те, що, як зазначає відповідач, передача в суборенду нежитлових приміщень не відбулась з незалежних від відповідача причин, а внаслідок порушення позивачем умов договору, оскільки обов`язок з передачі приміщень покладено на позивача пунктом 1 спірного договору суборенди.

Верховний Суд у постанові від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18 наголошував на тому, що:

"…Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Так, принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Згаданий принцип римського права "venire contra factum proprium" є вираженням "equitable estoppel" - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на "principles of fraud" та є спрямованою на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них".

Подібні висновки викладено у постанові КГС ВС від 25.04.2023 у справі № 911/950/16 (911/3488/20), у постанові ОП КЦС ВС від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, у постанові КЦС ВС від 03.03.2021 у справі № 522/799/16-ц.

Як вже зазначалось, відповідач не направив на адресу позивача рахунок на сплату другого платежу, визначеного пунктом 5.2. договору, а також в подальшому не направляв на адресу позивача рахунки на оплату суборендної плати, експлуатаційних послуг, оплати за паркувальні місця та комунальні послуги, в порядку, визначеному пунктом 5.6 договору, що в сукупності дає підстави для висновку, що відповідач вважав приміщення не переданим, і лише після звернення позивача з листом про припинення договору відповідач запропонував передати йому приміщення, а 03.02.2023 надіслав рахунки на оплату за суборенду нежитлового приміщення та акти надання послуг, що вказує на його недобросовісність.

Згідно з ч.1, 2 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно з ч.1 ст. 615 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.766 Цивільного кодексу України якщо наймодавець не передає наймачеві майно, наймач має право за своїм вибором: 1) вимагати від наймодавця передання майна і відшкодування збитків, завданих затримкою; 2) відмовитися від договору найму і вимагати відшкодування завданих йому збитків.

Відповідно до ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

У постанові Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №910/11397/18 вказано що, у разі коли законом або умовами договору передбачено право сторони на односторонню відмову від договору, сторони вільні у виборі конкретних підстав такої відмови, в межах встановлених нормами законодавства чи умовами договору.

З огляду на викладені обставини, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що виходячи з того, що приміщення так і не було передано в суборенду, ТОВ «Конте Україна» правомірно відмовилось від Договору, при цьому, посилання позивача на форс-мажорні обставини не спростовує його намірів припинити правовідносини та не позбавляє його такого права при умові не передачі відповідачем суборендного майна.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Тобто відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

У пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано, що «саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту».

Згідно з частиною першою статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13.02.2019 у справі №320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України».

У пункті 3 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.

Тлумачення частини третьої статті 651, частини четвертої статті 653, пункту 3 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України свідчить, що якщо одна із сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти) і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов`язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання. Тобто, якщо сторона яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам) і згодом відмовилася від договору, то вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 363/3555/17-ц (провадження № 61-22274св19.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення ст. 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18).

Як встановлено судами, позивачем було перераховано відповідачу грошові кошти в якості передоплати за суборенду на підставі Договору в сумі 214713,84 грн. на підставі виставленого відповідачем рахунку, проте майно в суборенду так передано і не було, а договір припинив свою дію внаслідок односторонньої відмови позивача від договору.

Враховуючи, що ТОВ «Конте Україна» реалізовано право на відмову від договору суборенди нежитлових приміщень від 09.02.2022 відповідно до п.2 ч.1 ст. 766 Цивільного кодексу України, що свідчить про припинення договірних відносин між сторонами, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 214713,84 грн. суборендної оплати за два останніх місяці строку суборенди, оскільки підстави для утримання відповідачем вказаної суми грошових коштів відсутні.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки позивач звертався до відповідача з листами про припинення договору та повернення коштів, які отримані відповідачем, то у відповідача виникло грошове зобов`язання із повернення позивачу 214713,84 грн., а строк його виконання настав.

Проте, місцевим судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідач у встановлений у листі позивача строк свого обов`язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язань, і він вважається таким, що прострочив, відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2594,21 грн. та інфляційних у розмірі 13603,40 грн., за прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 21.07.2022 по 14.12.2022.

За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних за вказані періоди, колегія суддів дійшла висновку, що останній здійснено вірно.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17, від 31.03.2021 у справі N 923/875/19).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).

Отже, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позивачем доведено належними та допустимими доказами прострочення зобов`язання з боку відповідача, тому спірні кошти належать до примусового стягнення із відповідача.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2023 у справі №910/106/23 ґрунтується на засадах верховенства права, є законним - ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права і обґрунтованим - ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вакус Рент» слід відмовити, а оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2023 - залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вакус Рент» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2023 у справі №910/106/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2023 у справі №910/106/23 залишити без змін.

3. Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційної скарги покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю «Вакус Рент».

4. Матеріали справи №910/106/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді К.В. Тарасенко

Є.Ю. Шаптала