Рішення

від 11.08.2023 по справі 904/2872/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.08.2023м. ДніпроСправа № 904/2872/23За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Глубур-Сервіс", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

до Приватного підприємства "ЕКГ-Сервіс", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

про стягнення 252 106,81грн

Суддя Євстигнеєва Н.М.

Секретар судового засідання (помічник судді) Коваленко О.В.

Представники:

Від позивача: Федьков О.О., адвокат

Від відповідача: Губар А.Л., адвокат

С У Т Ь С П О Р У:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Глубур-Сервіс" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом, яким просить стягнути з Приватного підприємства "ЕКГ-Сервіс" заборгованість у розмірі 252 106,81грн, з яких:

- основний борг у розмірі 156 400,00грн;

- 3 % річних у розмірі 15 784,02грн;

- втрати від інфляції у розмірі 79 922,79грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо повної та своєчасної оплати за поставлений товар.

Також позивач просить здійснити розподіл судових витрат.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.06.2023 справу №904/2872/23 передано на розгляд судді Євстигнеєвої Н.М.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у порядку письмового провадження.

Про розгляд справи відповідач повідомлявся рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення (ухвали суду) за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: мкр. Сонячний, буд. 32, кв. 33, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська обл., 50056.

Направлена судом на адресу відповідача ухвала про порушення провадження повернута підприємством зв`язку з відміткою: "за закінченням встановленого терміну зберігання" (а.с. 38-41).

Відповідно до п.4 ч.6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Суд звертає увагу, що адреса, зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є офіційним місцезнаходженням відповідача. Отже, якщо відповідач за власним волевиявленням не скористався правом отримати кореспонденцію, а тому відповідач вважається таким, що повідомлений про розгляд справи.

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/15442/17 та від 04.12.2018 у справі №921/32/18.

Отже, відповідач вважається таким, що повідомлений про відкриття провадження у справі належним чином.

19 липня 2023 року електронною поштою від відповідача до господарського суду надійшло клопотання про вступ представника відповідача, адвоката Губар А.Л. та ознайомлення з матеріалами справи в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі.

31 липня 2023 року від відповідача до господарського суду надійшов відзив на позовну заяву (направлений на адресу суду 25.05.2023). Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує та зазначає, що:

- між позивачем та відповідачем у спрощений спосіб укладено два договори, предметом яких є купівля-продаж плити дробящої та колеса зубчатого 2т51т24. Договір між сторонами у письмовій формі не укладався;

- ПП "ЕКГ-Сервіс" не отримував товар та не підписував видаткову накладну від 09.12.2020 №596 та акт перевезення вантажу козловим краном від 09.12.2020. Підпис на вказаній видатковій накладній від імені директора ПП "ЕКГ-Сервіс" вчинено невстановленою особою. Відтиск печатки ПП "ЕК-Сервіс" на видатковій накладній також не проставлявся ні директором підприємства, ні іншими посадовими особами підприємства. Наведені обставини, на думку відповідача, свідчать про подання позивачем до суду підробленого документа.

До відзиву на позовну заяву відповідачем додано клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, проведення якої доручити Дніпропетровському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС.

На вирішення експерта поставити наступне питання:

- Чи виконаний підпис на видатковій накладній № 596 від 09.12.2020 на суму 132 000,00грн та акті перевезення вантажу козловим краном від 09.12.2020 директором Приватного підприємства "ЕКГ-Сервіс" Холод Русланом Анатолійовичем або іншою особою?

- Чи відповідає відтиск печатки Приватного підприємства "ЕКГ-Сервіс" на видатковій накладній №596 від 09.12.2020 на суму 132 000,00грн та акт перевезення вантажу козловим краном від 09.12.2020 відтиску печатки Приватного підприємства "ЕКГ-Сервіс"?

Для проведення експертизи відповідач просить витребувати у позивача оригінал видаткової накладної №596 від 09.12.2020 на суму 132 000,00грн та акт перевезення вантажу козловим краном від 09.12.2020 складений ТОВ "Глубур Сервіс" та ПП "ЕКГ-Сервіс".

Позивач просить залишити без задоволення клопотання про призначення судової почеркознавчої та технічної експертизи. Так, відповідачем не надано доказів незаконного вибуття печатки, якою скріплено підписання видаткової накладної від 09.12.2020№ 596 та акту перевезення козловим краном від 09.12.2020, з володіння останнього, як і не надано доказів звернення до відповідних органів із заявами про втрату печатки відповідача. Згідно усталеної практики Верховного Суду відтиск печатки на первинних документах свідчить про участь особи у здійсненні господарської операції.

Частиною 8 статті 165 ГПК України визначено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Згідно зі ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду від 12.06.2023 запропоновано відповідачу протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надати до суду відзив на позовну заяву, який має відповідати вимогам статті 165 ГПК України і всі письмові та електронні докази.

Направлена судом на адресу відповідача ухвала про порушення провадження повернута підприємством зв`язку (відмітка пошти 28.06.2023).

Тож, відповідач мав право подати відзив на позовну заяву не пізніше 13.07.2023.

Відповідно до статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку; заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України).

Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду (ч. 2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку для подачі відзиву на позовну заяву відповідачем не заявлялось.

Враховуючи наведене, суд залишає без розгляду відзив на позовну заяву.

Ухвалою суду від 04.08.2023 призначено судове засідання на 11.08.2023; позивачу запропоновано надати до суду оригінал видаткової накладної №596 від 09.12.2020 на суму 132 000,00грн та акт перевезення вантажу козловим краном від 09.12.2020 складений ТОВ "Глубур Сервіс" та ПП "ЕКГ-Сервіс", копії яких долучені до позовної заяви; надати до суду перелік питань, які позивач вважає поставити на розгляд судовому експерту, у разі задоволення клопотання відповідача про призначення судової експертизи.

04 серпня 2023 року через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою суду від 08.08.2023 заяву представника позивача, адвоката Федькова О.О., про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.

08 серпня 2023 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 04.08.2023 до суду надійшли оригінали видаткової накладної №596 від 09.12.2020, рахунку на оплату №745 від 07.12.2020, акту перевезення вантажу козловим краном від 09.12.2020, видаткової накладної №ВН-874 від 01.11.2018, рахунку фактури №СФ-093 від 01.11.2018, акту перевезення вантажу козловим краном від 01.11.2018 (а.с. 104-109).

09 серпня 2023 року електронною поштою від представника відповідача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою суду від 09.08.2023 заяву представника відповідача, адвоката Губар А.Л., про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.

Ухвалою суду від 11.08.2023 відзив Приватного підприємства "ЕКГ-Сервіс" на позовну заяву, який надійшов до суду 31 липня 2023 року (вх.№37976/23) залишено без розгляду.

У судовому засіданні 11.08.2023 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Розглянувши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Глубур-Сервіс" (позивач), як постачальник, виставило Приватному підприємству "ЕКГ-Сервіс" (відповідач), як покупцю, рахунок на оплату №28 від 01.02.2019 на суму 56 400,00грн (а.с. 15) та рахунок на оплату №745 від 07.12.2020 на суму 132 000,00грн (а.с. 22).

На виконання замовлень покупця №27 від 01.02.2019 та №743 від 07.12.2020, ТОВ "Глубур-Сервіс" поставило ПП "ЕКГ-Сервіс" товар:

плита дробяща 3440.02.020.0, у кількості 1шт на суму 56 400,00грн, що підтверджується видатковою накладною №24 від 04.02.2019 (а.с. 16);

колесо зубчате z51m24 1277.03.304-1, у кількості 1шт на суму 132 000,00грн, що підтверджується видатковою накладною №596 від 09.12.2020 (а.с. 23).

Видаткові накладні містять підписи сторін скріплені печатками підприємств. Додатково поставка продукції підтверджується Актами перевезення вантажу козловим краном від 04.02.2019 та від 09.12.2020, які містяться в матеріалах справи (а.с. 17, 24).

Відповідач перерахував на рахунок позивача 32 000,00грн, згідно платіжного доручення №1435 від 11.01.2022. Призначення платежу: оплата за колесо зубчате кресл. 1277.03.304-1 згідно рахунку №745 від 07.12.2020 (а.с. 18).

З викладеного слідує, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Глубур-Сервіс" (постачальник, позивач) та Приватним підприємством "ЕКГ-Сервіс" (покупець, відповідач) укладено договір поставки у спрощений спосіб, а саме: позивач підтвердив наявність домовленостей за виставленим рахунком, в якому зазначено кількість та характеристика товару, який він має поставити, а відповідачем прийнято ці умови шляхом здійснення часткової оплати та прийняття товару за видатковими накладними.

Проте, відповідачем не виконано зобов`язання щодо повної оплати товару. Сума заборгованості за поставлений товар складає 156 400,00грн (188400,00грн-32000,00грн). У зв`язку із чим позивач направив відповідачу претензію №56 від 08.05.2023 на суму 251 326,11грн (а.с. 26-27).

Станом на час звернення позивача з позовом до суду заборгованість у сумі 156 400,00грн відповідачем не сплачена.

Позивач посилається на те, що ним належним чином виконано зобов`язання, поставлено узгоджений товар, натомість відповідач взяті на себе зобов`язання з повної оплати не виконав, внаслідок чого позивачем заявлено вимоги про стягнення основного боргу у розмірі 156 400,00грн, 3 % річних у розмірі 15 784,02грн та втрат від інфляції у розмірі 79 922,79грн, що і стало причиною виникнення спору.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші угоди.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. (стаття 626 Цивільного кодексу України).

Частинами 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до статті 181 Господарського кодексу України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням (ч. 1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України).

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частина 1 статті 639 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом відповідно до статті 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі статті 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частина 2 стаття 640 Цивільного кодексу України).

У свою чергу, відповідно до стаття 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Враховуючи зазначене, судом встановлено, що між сторонами був укладений договір поставки у спрощений спосіб.

Відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання глави 54 Цивільного кодексу України (поставка, купівля-продаж).

Відповідно до частини 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (ч.1 ст.193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст.530 Цивільного кодексу України).

Отже, частиною 1 ст. 692 ЦК України чітко встановлений строк виконання покупцем обов`язку з оплати товару, у тому разі, якщо такий строк самостійно не визначений сторонами.

Відтак обов`язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття. Обов`язок покупця оплатити товар одразу після його прийняття також визначений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі №922/1467/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2020 у справі № 906/232/19.

Таким чином, враховуючи, що вищезазначеними видатковими накладними, строк оплати отриманого товару не передбачений, у відповідача виник обов`язок оплатити товар в день його прийняття, тобто 01.02.2019, 09.12.2020, а у позивача виникло право вимагати такої оплати.

Будь-яких доказів своєчасної оплати заявленої позивачем до стягнення заборгованості у сумі 156 400,00грн відповідачем відповідно до положень статей 13, 74 ГПК України під час розгляду справи не надано, а судом таких обставин не встановлено.

За наведеного, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 156 400,00грн визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З аналізу зазначеної норми випливає, що нарахування 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу, а також 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Позивач нарахував та просить стягнути 3% річних за період прострочки із 05.02.2019 до 01.06.2023 у сумі 15 784,02грн та інфляційні збитки із лютого 2019 по травень 2023 року у сумі 79 922,79грн.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних та втрат від інфляції, судом встановлено його арифметичну вірність (тобто помилок не виявлено).

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Враховуючи вищевикладене, надавши відповідну юридичну оцінку всім доказам наявним в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, стягненню з відповідача підлягає основний борг у розмірі 156 400,00грн, 3% річних у розмірі 15 784,02грн та втрати від інфляції у розмірі 79 922,79грн, а всього 252 106,81грн.

Щодо заперечень відповідача.

Відповідач заперечує отримання від позивача вказаного товару, зазначає, що видаткова накладна підписана від імені директора Приватного підприємства "ЕКГ-Сервіс" невстановленою особою, печатка підприємства ані директором, ані іншою посадовою особою не проставлялася. З даного приваду відповідач заявив клопотання про призначення почеркознавчої та технічної експертизи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем виставлено відповідачу рахунки на оплату №745 від 07.12.2020 на суму 132 000,00грн за товар колесо зубчате z51m24 1277.03.304-1 (а.с. 22)

Крім того, позивачем долучено до матеріалів справи зареєстровану податкову накладну №19 від 09.12.2020, у якості доказу на підтвердження поставки Приватному підприємству "ЕКГ-Сервіс" товару (колесо зубчасте 1277.03.304-1) (а.с. 80).

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17 податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (підрядником) на постачання послуг на користь другої сторони (замовника), може бути доказом правочину з огляду на те, що така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові № 922/2115/19 від 03.06.2023 виклав наступний правовий висновок: дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом.

Відповідач не надав жодних доказів неприйняття податкової накладної у податковому обліку.

У матеріалах справи міститься виписка про рух коштів по рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Глубур-Сервіс", які надійшли від Приватного підприємства "ЕКГ-Сервіс" з призначенням платежу оплата за колесо зубчасте згідно рахунку №745 від 07.12.2020 на суму 32 000,00 грн (а.с. 18).

З викладеного слідує, що дії відповідача, зокрема прийняття податкової накладної у податковому обліку, проведення часткової оплати за товар підтверджують отримання відповідачем товару від позивача.

У відзиві на позов, відповідач ніяким чином не коментує здійснення таких оплат на користь позивача з посиланням на рахунок та найменування товару, доказів, які б спростували ці оплати з таким призначенням платежу (листів про зміну призначення платежу, тощо) не надає.

Відповідачем не подано доказів незаконного вибуття печатки, якою скріплено підписання видаткової накладної від 09.12.2020 № 596, з володіння останнього, як і не надано доказів звернення до відповідних органів із заявами про втрату печатки відповідача. При цьому відповідач зазначає про непроставлення печатки директором чи іншою особою, а не про її невідповідність оригіналу. Відповідно до правових позицій Верховного Суду відтиск печатки на первинних документах свідчить про участь особи у здійснені господарської операції (такі правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 910/6216/17, від 05.12.2018 у справі № 915/878/16 та від 03.02.2020 у справі № 909/1073/17).

Отже, своїми діями сторони засвідчили свою волю на укладення договору поставки товару у спрощений спосіб, а саме шляхом підписання видаткової накладної. Факт поставки підтверджується також прийняттям відповідачем податкової накладної у податковому обліку та проведенням часткової оплати за цей товар.

Частиною 1 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Суд не вбачає підстав для призначення почеркознавчої та технічної експертизи у справі оскільки факт поставки товару підтверджується іншими доказами.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

У даному аспекті суд зазначає, що наявність доказів у справі (видаткова накладна, наявність оплат, проведених відповідачем з посиланням на рахунок позивача, зареєстрована податкова накладна), є більш вірогідним для висновку що поставка товару відбулася, ніж про відсутність такої поставки.

Оскільки суд дійшов висновку про вчинення сторонами дій, які підтверджують поставку на підставі видаткової накладної №21596 від 09.12.2022, тому не вбачає підстав для призначення судової експертизи.

Суд звертає увагу, що призначення судової експертизи лише призведе до затягування розгляду справи, а відтак задоволенню не підлягає.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд враховує таке.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За змістом статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед яких витрати на професійну правничу допомогу.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

29 травня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Глубур-Сервіс" (клієнт) Федьковим Олексієм Олександровичем (адвокат) укладено договір №1/29/05 про надання правничої допомоги (а.с. 7-10).

Згідно п. 1.1 договору клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання надавати професійну правничу допомогу (юридичні послуги), які споживаються в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а клієнт зобов`язується прийняти її та оплатити адвокату зазначені послуги.

Адвокат протягом строку дії договору надає клієнту наступні види професійної правничої допомоги, зокрема надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності клієнта; складення заяв, клопотань, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів клієнта у судах під час здійснення цивільного, господарського та адміністративного судочинства (п. 1.2 договору).

Перелік, визначений п. 1.2 не є вичерпним. Адвокат надає інші види професійної допомоги (юридичних послуг), якщо це необхідно для забезпечення виконання доручення клієнта (п. 1.3 договору).

Обсяг, спосіб надання та вид професійної правничої допомоги (юридичних послуг), яка надається клієнту, визначається адвокатом самостійно на основі письмового звернення клієнта (уповноваженої особи клієнта) з конкретним дорученням, під яким сторони розуміють факт направлення клієнтом на адресу адвоката відповідного повідомлення у спосіб, передбачений п. 6.8 або 6 цього договору (п. 2.1 договору).

За пунктом 2.4 договору прийняття кожного доручення оформляється додатковою угодою до цього договору, яка є окремим договірним зобов`язанням і в якій зазначаються вид правничої допомоги, орієнтовані строки надання, розмір гонорару (винагороди) та фактичних витрат, а також порядок їх сплати тощо.

Розмір гонорару (винагороди) за надання професійної правничої допомоги та порядок його сплати визначається сторонами у порядку, що передбачений п. 2.4 договору (п.10.1 договору).

Остаточний розмір гонорару (винагороди) за надання професійної правничої допомоги та/або порядок його сплати визначається сторонами шляхом підписання Акту (п. 10.2 договору).

При розрахунку вартості надання професійної правничої допомоги, вказаної в п. 10.1 та п. 10.2 цього договору, враховується час, витрачений адвокатом, а також обсяг та складність наданих послуг (п. 10.3 договору).

Гонорар сплачується клієнтом в гривнях безготівковим переказом (п. 10.4 договору).

Цей договір (додаткові угоди) та акти є підставою дня здійснення розрахунків. За бажанням клієнта йому може бути наданий окремий рахунок-фактура (п. 10.4 договору).

Акт є документом, що засвідчує належне та своєчасне виконання сторонами умов договору (п.10.6 договору).

За умовами п. 10.12 договору орієнтований розмір фактичних витрат може визначатися додатковою угодою до цього договору під час приймання адвокатом доручення від клієнта (п. 2.4 договору). Остаточний розмір фактичних визначається актом.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором (п. 11.1 договору).

29 травня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Глубур-Сервіс" (клієнт) Федьковим Олексієм Олександровичем (адвокат) укладено додаткову угоду №1-29/05 до договору №1/29/05 про надання професійної правничої допомоги (а.с. 11).

Згідно п. 1.1 додаткової угоди клієнт доручає, а адвокат зобов`язується надати професійну правничу допомогу у рамках господарського судочинства за позовом клієнта до Приватного підприємства "ЕКГ-Сервіс" про стягнення основної заборгованості у розмірі 156 400,00грн з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Сторони дійшли беззаперечної згоди, що для виконання доручення клієнта адвокатом надаються наступні види правничої допомоги: аналіз фактичних обставин справи, формування доказів; написання, складання, оформлення позовної заяви; написання, складання, оформлення процесуальних документів (п. 2 додаткової угоди).

Згідно пункту 3 додаткової угоди загальна сума гонорару (винагороди) складає 7000,00грн та сплачується клієнтом у наступному порядку:

7000,00грн протягом 5 (п`яти) робочих днів з дати виставлення рахунку по даній додатковій угоді.

Гонорар (винагорода), що передбачені п. 3 цієї додаткової угоди покриває фактичні затрати адвоката на виконання доручення у частині послуг поштового обігу та придбання канцелярського приладдя. Послуги нотаріусів, перекладачів, експертів та інших осіб, а також інші фактичні витрати до гонорару (винагороди) не входять та сплачуються клієнтом самостійно (п. 4 додаткової угоди).

05 червня 2023 року сторонами складений та підписаний Акт приймання наданих послуг №1 (а.с. 12). Адвокат надав клієнту наступні послуги та здійснив наступні витрати пов`язані з надання послуг:

29.05.2023 - 05.06.2023 аналіз фактичних обставин справи, формування доказів; написання, складання, оформлення позовної заяви клієнта до Приватного підприємства "ЕКГ-Сервіс" про стягнення основної заборгованості у розмірі 156 400,00грн з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, вартість 7 000,00грн.

Сторони цим погоджуються, що послуги клієнта, зазначені вище, були виконані адвокатом у вказаний період у повному обсязі та клієнт не має претензій щодо їх якості. Сторони претензій одна до одної не мають.

Відповідно до платіжної інструкції №291 від 05.06.2023 ТОВ "Глубур-Сервіс" сплатило Адвокату Федькову О.О. 7 000,00грн (а.с. 31).

Доказом повноважень адвоката на представництво інтересів позивача у справі є: договір №1/29/05 про надання правничої допомоги від 29.05.2023; ордер серії ВХ №1046967 від 29.05.2023. Статус адвоката Федькова Олексія Олександровича підтверджується свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю №543 від 01.08.2011 (а.с. 7-10, 21, 25).

Позивач просить стягнути з відповідача суму витрат понесених на правову допомогу адвоката у розмірі 7000,00грн.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI, представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Згідно із статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (ст.123 ГПК України).

За частиною першою статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

За частиною першою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено, що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див. також, рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", пункти 79 і 112 відповідно).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Частина четверта статті 126 ГПК України передбачає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За частиною п`ятою статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до правової позиції, викладеної зокрема у постанові КГС ВС від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (п.27.2.); суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення (п. 22).

Вирішуючи питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Право на справедливий суд, передбачене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та положення ст. 4 ГПК України стосовно рівності сторін є гарантією захисту прав, у даному випадку відповідача, від покладення на нього обов`язку відшкодування необґрунтованої вартості послуг адвоката внаслідок різних причин, зокрема, помилки позивача в оцінці вартості таких послуг, отримання і оплата позивачем послуг, що не були необхідні для розгляду даної справи або ж навіть навмисного завищення позивачем та адвокатом вартості таких послуг з метою отримання неправомірної вигоди за рахунок відповідача.

Таким чином, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Господарський суд, розподіляючи витрати Товариства з обмеженою відповідальністю "Глубур-Сервіс", дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути не лише доведений, а документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Процесуальні документи наявні у справі та участі у судовому засіданні, підтверджують надання правової допомоги позивачу у цій справі адвокатом Федьковим О.О.

Надавши оцінку доказам щодо фактично понесених витрат позивачем на професійну правничу допомогу, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00грн.

При зверненні до господарського суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3 781,60грн, що підтверджується платіжною інструкцією №289 від 05.06.2023 (а.с. 20). Зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України підтверджено випискою.

За результатами вирішення спору судові витрати щодо судового збору у справі покладаються на відповідача у сумі 3 781,60грн відповідно до статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Глубур-Сервіс" до Приватного підприємства "ЕКГ-Сервіс" про стягнення 252 106,81грн - задовольнити.

Стягнути з Приватного підприємства "ЕКГ-Сервіс" (мкр. Сонячний, буд. 32, кв. 33, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська обл., 50056; ідентифікаційний код 35230032) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Глубур-Сервіс" (просп. Поштовий, буд. 49, офіс 314, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська обл., 50000; ідентифікаційний код 38333682) основний борг у розмірі 156 400,00грн (сто п`ятдесят шість тисяч чотириста гривень 00коп.), 3% річних у розмірі 15 784,02грн (п`ятнадцять тисяч сімсот вісімдесят чотири гривні 02коп.), втрати від інфляції у сумі 79 922,79грн (сімдесят дев`ять тисяч дев`ятсот двадцять дві гривні 79коп.), витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3 000,00грн (три тисячі гривень 00коп.) та витрати по сплаті судового збору у сумі 3 781,60грн (три тисячі сімсот вісімдесят одну гривню 60коп.), видати наказ.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 16.08.2023.

Суддя Н.М. Євстигнеєва