Рішення

від 15.08.2023 по справі 910/5280/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.08.2023Справа № 910/5280/23Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Фізичної особи-підприємця Тарадайко Олега Григоровича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна" (04076, місто Київ, пр. Бандери Степана, будинок 6, ідентифікаційний код 35322154);

про стягнення 91 294,04 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Тарадайко Олег Григорович звернувся із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна" про стягнення заборгованості договором № 00004281 від 07.11.2019 про надання транспортно-експедиційних послуг по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному, міжміському та місцевому сполученні у розмірі 91 294,04 грн, з яких: 71 399,65 грн основного боргу, 11 347,46 грн інфляційних втрат, 1 942,46 грн трьох відсотків річних та 6 604,47 грн пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.

22.05.2023 через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшла заява про вступ у справу як представника.

23.05.2023 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну, в якому останній просить суд відновити строк подання відзиву та прийняти відзив до розгляду. Також відповідач у відзиві на позовну заяву просить суд витребувати у позивача оригінал опису вкладення в цінний лист від 11.10.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.06.2023 у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна" про продовження строку на подання відзиву на позовну заяву - відмовлено; відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна" залишено без розгляду; у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна" про витребування доказів - відмовлено.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

07.11.2019 між Фізичною особою-підприємцем Тарадайко Олегом Григоровичем (далі - позивач, перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна" (далі - відповідач, експедитор) було укладено договір №00004281 про надання транспортно-експедиційних послуг по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному, міжміському та місцевому сполученні, відповідно до умов якого перевізник зобов`язується виконати перевезення вантажів автомобільним транспортом за замовленням експедитора у міжнародному та/або міжміському та/або місцевому сполученні і надати додаткові послуги, необхідні для доставки вантажу (п. 1 договору).

Відповідно до п. 2.2 договору перевізник організовує перевезення вантажів на підставі письмових заявок експедитора , які є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно з п. 4.2 договору ціни, що відповідають конкретному перевезенню (групі однотипних перевезень), узгоджуються додатково перед кожним перевезенням (групою перевезень) в заявці.

Відповідно до п. 4.4 договору оплата послуг експедитора 1 здійснюється експедитором 2 протягом 20 банківських днів після одержання належним чином оформлених оригіналу товарно-транспортних документів (CMR або ТТН) з відповідними відмітками одержання вантажу і оригіналів: заявки, договору, рахунку, податкової накладної та акту виконаних робіт, оформлених згідно з чинним законодавством України.

Згідно з п. 9.1 договору даний договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2019 чи до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Якщо за 30 календарних днів до закінчення строку дії даного договору жодна із сторін не виявить письмово бажання його розірвати, відповідно договір вважається продовженим на той же термін і на тих же умовах (п. 9.3 договору).

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору не оплатив позивачу надані останнім послуги з перевезення вантажу за договорами-заявками, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 71 399,65 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом ст. 908 Цивільного кодексу України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Згідно з ч. 3 ст. 306 Господарського кодексу України перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній водний транспорт, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.

Відповідно до ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень (ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 2 ст. 310 Господарського кодексу України одержувач зобов`язаний прийняти вантаж, який прибув на його адресу. Він має право відмовитися від прийняття пошкодженого або зіпсованого вантажу, якщо буде встановлено, що внаслідок зміни якості виключається можливість повного або часткового використання його за первісним призначенням.

Судом встановлено, що між сторонами було підписано договір-заявку до договору №00004281 від 07.11.2019, в якому сторони погодили перевезення позивачем вантажу за маршрутом Київ - Нур-Султан; вартість послуг - 5 500,00 дол США по курсу НБУ на момент завантаження.

Також, між сторонами було підписано договір-заявку до договору №00004281 від 07.11.2019, в якому сторони погодили перевезення позивачем вантажу за маршрутом Київ - Нур-Султан; вартість послуг - 5 500,00 дол США по курсу НБУ на момент завантаження.

Судом встановлено, що позивач належним чином виконав свої зобов`язання за договором №00004281 від 07.11.2019 (за договорами-заявками), здійснивши перевезення вантажу на умовах, погоджених у договорах-заявках, що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними CMR.

Крім того, між позивачем та відповідачем були складені (підписані та скріплені печаткою відповідача) акти надання послуг, а саме: Акт надання послуг №92 від 23.02.2022 на суму 153 888,00 грн та Акт надання послуг №93 від 23.02.2022 на суму 153 888,00 грн .

У відзиві на позовну заяву відповідачем не було висловлено заперечень щодо факту належного виконання позивачем зобов`язань за вказаними договорами-заявками на загальну суму 568000,00 грн.

Також в матеріалах справи містяться рахунки на оплату №92 від 10.02.2022 та № 93 від 10.02.2022.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом, відповідно до п. 4.4 договору оплата послуг експедитора 1 здійснюється експедитором 2 протягом 20 банківських днів після одержання належним чином оформлених оригіналу товарно-транспортних документів (CMR або ТТН) з відповідними відмітками одержання вантажу і оригіналів: заявки, договору, рахунку, податкової накладної та акту виконаних робіт, оформлених згідно з чинним законодавством України.

Крім того, у договорах-заявках муж сторонами було погоджено, що 50% передоплата на момент замитнення авто та 50% в день отримання оригіналів документів, шляхом безготівкового розрахунку.

Судом встановлено, що 14.02.2022 відповідно до умов договору та Заявок Відповідач здійснив часткову оплату транспортних послуг згідно рахунків № 92 від 10.02.2022 та № 93 від 10.02.2022 в розмірі 153 888 грн 00 коп.

В подальшому відповідачем 09.03.2022 було проведено доплату транспортних послуг згідно рахунку № 92 від 10.02.2022 та часткову доплату згідно рахунку № 93 від 10.02.2022 в сумі 82 488 грн 35 коп.

Позивач свої зобов`язання, відповідно до умов договору №00004281 від 07.11.2019 виконав належним чином. Підтвердженням виконання перевезень на користь відповідача є міжнародна автомобільна накладна (CMR) по виконанню робіт (перевезень) № 1196213, яка містить відмітку митних органів та безпосередньо вантажоодержувача про отримання вантажу. Проте відповідачем не в повному обсязі здійснено оплату наданих послуг за рахунком № 93 від 10.02.2022 та у нього наявна заборгованість перед позивачем в розмірі 71 399,65 грн.

Зважаючи на викладені обставини, суд дійшов висновку, що строк виконання відповідачем обов`язку зі сплати на користь позивача грошових коштів у розмірі 71 399,65 грн є таким, що настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Наявність та розмір заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна" за договором №00004281 від 07.11.2019 у сумі 71 399,65 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв`язку з чим позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Тарадайко Олега Григоровича в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна" заборгованості у розмірі 71 399,65 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо порушення термінів оплати, позивач нараховує 11 347,46 грн інфляційних втрат, 1 942,46 грн трьох відсотків річних та 6 604,47 грн пені.

Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У сфері господарювання, згідно з частиною 2 статті 217 та частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За наведеними вище положеннями чинного законодавства, господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

Нормативно-правове забезпечення сфери господарювання є однією з форм здійснення державою регулювання господарської діяльності. Водночас, за змістом статті 1 Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності, державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності є спрямованою, зокрема, на зменшення втручання держави у діяльність суб`єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, та здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Так, за пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Таким чином, тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем грошового зобов`язання має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах.

Стаття 231 Господарського кодексу України регулює розмір штрафних санкцій таким чином: Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання - господарською організацією.

З аналізу положень статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.

Так, частина друга статті 231 Господарського кодексу України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов`язання) у господарському зобов`язанні, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором.

Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов`язань, перелічених у частині другій статті 231 Господарського кодексу України.

Частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов`язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Положення ж частини шостої статті 231 Господарського кодексу України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов`язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 Господарського кодексу України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.

Разом з тим, за частиною другою статті 343 Господарського кодексу України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також за статтями 1 та 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, частиною першою статті 1 Закону України «Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій», частинами чотирнадцятою-шістнадцятою статті 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв», частиною другою статті 36 Закону України «Про телекомунікації».

За змістом наведених вище положень законодавства, розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Така сама правова позиція щодо застосування норм статті 231 Господарського кодексу України викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18.

Відповідно до п.4.5. договору у разі прострочення оплати рахунків перевізника, експедитор сплачує перевізнику пеню в розмірі 0,05% від суми заборгованості за кожен день прострочки платежу.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Разом з цим, згідно ст. 3 наведеного Закону, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом, як граничний. Тобто, за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Перевіривши розрахунок пені наданий позивачем, останнім неправомірно розраховано пеню, оскільки визначений договором розмір пені - 0,05% від суми простроченого платежу за кожен день, перевищує установлений Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" граничний розмір пені.

За розрахунком суду, розрахунок пені є більший, ніж у визначеному позивачем розмірі. Однак, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині пені підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі, а саме у розмірі 6 604,47 грн.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з наданим позивачем розрахунком, останнім до стягнення заявлені 3% річних за загальний період прострочення з 05.05.2022 по 31.03.2023 в сумі 1 942,46 грн та інфляція грошових коштів з 05.05.2022 по 31.03.2023 в сумі 11 347,46 грн.

Судом перевірено розрахунок позивача 3 % річних та інфляційні втрати, враховуючи відсутність контррозрахунку відповідача, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 1 942,46 грн та інфляційних втрат в розмірі 11 347,46 грн грн.

З огляду на викладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

Суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Судовий збір покладається на відповідача у зв`язку з задоволенням позову у повному обсязі (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна" (04073, м. Київ, пр. Степана Бандери, буд. 6; ідентифікаційний код: 35322154) на користь Фізичної особи-підприємця Тарадайко Олега Григоровича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість у розмірі 71 399 (сімдесят одна тисяча триста дев`яносто дев`ять) грн 65 коп., інфляційну складову боргу у розмірі 11 347 (одинадцять тисяч триста сорок сім) грн 46 коп., 3% річних у розмірі 1 942 (одна тисяча дев`ятсот сорок дві) грн 46 коп., пеню у розмірі 6 604 (сто двадцять три тисячі двісті двадцять п`ять) грн 47 коп. та судовий збір у розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 15.08.2023

Суддя І.О. Андреїшина