Постанова

від 10.01.2024 по справі 910/5280/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" січня 2024 р. Справа№ 910/5280/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Козир Т.П.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна"

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.08.2023

у справі №910/5280/23 (суддя Андреїшина І.О.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Тарадайко Олега Григоровича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна"

про стягнення 91 294,04 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Тарадайко Олег Григорович (далі - ФОП Тарадайко О.Г.) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна" (далі - ТОВ "Вєста Україна") 71399,65 грн основного боргу, 6604,47 грн пені, 1942,46 грн 3% річних та 11347,46 грн інфляційних втрат, посилаючись на неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань за договором №00004281 від 07.11.2019 про надання транспортно-експедиційних послуг по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному, міжміському та місцевому сполученні в частині повної та своєчасної оплати за надані послуги, пов`язані з перевезенням вантажу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.08.2023 у справі №910/5280/23 позов ФОП Тарадайко О.Г. задоволено повністю та стягнуто на його користь з ТОВ "Вєста Україна" заборгованість у розмірі 71 39965 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 11347,46 грн, 3% річних у розмірі 1 942,46 грн, пеню у розмірі 6 604,47 грн та судовий збір у розмірі 2 684,00 грн.

Ухвалюючи дане рішення, суд першої інстанції виходив із доведеності факту надання позивачем відповідачу послуг за договором на суму 307 776,00 грн, за які ТОВ "Вєста Україна" розрахувалося частково у розмірі 236 376,35 грн та настання строку виконання відповідачем грошових зобов`язань, у зв`язку з чим позов у частині стягнення основної заборгованості у розмірі 71 399,65 грн підлягає задоволенню; з огляду на прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, заявлені позивачем суми 3% річних та інфляційних втрат відповідають вимогам закону та умовам договору, а тому також підлягають стягненню у заявлених розмірах; незважаючи на нарахування пені з порушенням Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", заявлена до стягнення сума вказаної штрафної санкції не перевищує розраховану судом суму, а відтак дана позовна вимога також підлягає задоволенню у повному обсязі.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ТОВ "Вєста Україна" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ТОВ "Вєста Україна" наголошувало на ненастанні строку по сплаті вартості послуг перевезення, визначеного пунктом 4.4. договору, оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази надіслання оригіналів документів; неможливість виконання зобов`язань по сплаті вартості послуг обумовлена настанням форс-мажорних обставин, що підтверджується листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, набранням 04.03.2022 чинності Закону України "Про основні засади примусового вилучення в Україні об`єктів права власності Російської Федерації та її резидентів", а також у відповідності до положень постанови Правління Національного банку України №18 від 24.02.2022 (із змінами та доповненнями) блокуванням видаткових операцій по рахункам відповідача з огляду на те, що засновниками останнього є громадяни Російської Федерації; порушення прав позивача відбулося внаслідок дії третіх осіб, за які ТОВ "Вєста Україна" не відповідає, а тому відсутні підстави для задоволення позову; зобов`язання вважається припиненим в силу приписів статті 607 ЦК України.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.09.2023 апеляційну скаргу ТОВ "Вєста Україна" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/5280/23. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги ТОВ "Вєста Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.08.2023 у справі № 910/5280/23 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

18.09.2023 матеріали справи № 910/5280/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2023 апеляційну скаргу ТОВ "Вєста Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.08.2023 у справі №910/5280/23 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.

29.09.2023 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2023 поновлено ТОВ "Вєста Україна" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 15.08.2023 у справі № 910/5280/23 та відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, розгляд якої вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; ФОП Тарадайку О.Г. встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 23.10.2023; зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 15.08.2023 у справі №910/5280/23.

ФОП Тарадайко О.Г. скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та надав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, позивач зауважив, що ним належним чином виконано обов`язок щодо здійснення перевезення згідно умов договору, тому строк виконання грошових зобов`язань в частині оплати вартості наданих послуг настав; доводи апелянта спрямовані лише на ухилення від виконання своїх зобов`язань по сплаті послуг перевезення.

Також разом із відзивом на апеляційну скаргу позивач подав клопотання про поновлення процесуального строку для його подачі.

З матеріалів справи №910/5280/23 вбачається, що 28.11.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів позивач подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу. При цьому, як було зазначено раніше, строк для подання відзиву на апеляційну скаргу було встановлено до 23.10.2023.

Отже, відзив на апеляційну скаргу було подано після спливу строку, встановленого ухвалою суду апеляційної інстанції від 02.10.2023 про відкриття провадження у даній справі.

Відповідно до частин 1-4 статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Таким чином, процесуальний строк встановлений судом підлягає продовженню, а встановлений законом - поновленню.

У зв`язку з викладеним, колегія суддів відмовляє у зазначеному клопотанні позивача, оскільки строк для подання відзиву на апеляційну скаргу було встановлено судом, а не законом.

Разом із цим, з метою дотримання рівності учасників судового процесу та принципу змагальності, колегія суддів вважає за можливе продовжити ФОП Тарадайку О.Г. строк на подання відзиву на апеляційну скаргу ТОВ "Вєста Україна" до 28.11.2023 та прийняти його до розгляду.

Також колегією суддів встановлено, що у своїй апеляційній скарзі відповідач просив суд апеляційної інстанції витребувати оригінал опису вкладення в цінний лист від 11.10.2022.

Згідно з положеннями пункту 6 частини 1 статті 267 ГПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду за клопотанням сторін та інших учасників справи вирішує питання, зокрема про витребування доказів.

Порядок витребування доказів врегульовано статтею 81 ГПК України.

Згідно з положеннями вказаної статті, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.

Колегія суддів зазначає, що дане клопотання про витребування доказів заявлено відповідачем з порушенням приписів статті 81 ГПК України, оскільки відповідачем не вказано заходи, яких він вжив для отримання відповідних документів самостійно, як і не надано доказів вжиття таких заходів, не зазначено причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

З урахуванням вищевикладеного, клопотання ТОВ "Вєста Україна" про витребування доказів не підлягає задоволенню.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу, що у задоволенні аналогічного клопотання відповідача про витребування доказів вже було відмовлено ухвалою суду першої інстанції від 06.06.2023.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 4 статті 269 ГПК України).

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 07.11.2019 між ФОП Тарадайком О.Г. (далі за текстом договору - перевізник) та ТОВ "Вєста Україна" (далі за текстом договору - експедитор) було укладено договір №00004281 про надання транспортно-експедиційних послуг по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному, міжміському та місцевому сполученні, відповідно до пункту 1 якого перевізник зобов`язується виконати перевезення вантажів автомобільним транспортом за замовленням експедитора у міжнародному та/або міжміському та/або місцевому сполученні необхідні для доставки вантажу.

Кожне замовлення на послуги за цим правочином експедитор надає перевізнику у письмовій формі (далі за текстом договору - заявка).

Відповідно до пункту 2.2. договору перевізник організовує перевезення вантажів на підставі письмових заявок експедитора, які є невід`ємною частиною цього договору.

Вартість послуг по кожному перевезенню обумовлюються у заявці (пункт 2.2.1. договору).

Згідно з пунктом 4.2. договору ціни, що відповідають конкретному перевезенню (групі однотипних перевезень), узгоджуються додатково перед кожним перевезенням (групою перевезень) у заявці.

За умовами пункту 4.4. договору оплата послуг перевізника здійснюється експедитором на розрахунковий рахунок перевізника протягом 20 банківських днів після одержання належним чином оформлених оригіналу товарно-транспортних документів (CMR або ТТН) з відповідними відмітками про одержання вантажу і оригіналів заявки, рахунку, податкової накладної та акту виконаних робіт, якщо інше не обумовлене у заявці.

У разі прострочення оплати рахунків перевізника, експедитор сплачує перевізнику пеню в розмірі 0,05% від суми заборгованості за кожен день прострочки платежу (пункт 4.5. договору).

Даний договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2019 чи до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Якщо за 30 календарних днів до закінчення строку дії даного договору жодна із сторін не виявить письмового бажання його розірвати, договір вважається продовженим на той же термін і на тих же умовах (пункти 9.1., 9.3. договору).

За дорученням ТОВ "Вєста Україна" позивач взяв на себе зобов`язання по перевезенню вантажу (кондитерських виробів) за маршрутом Київ-Нур-Султан, що підтверджується двома заявками на перевезення вантажу, копії яких містяться в матеріалах даної справи.

Вартість послуг перевезення по кожній заявці становить 5 500,00 дол США по курсу НБУ на момент завантаження (10.02.2022).

За умовами вищевказаних заявок сторони узгодили порядок розрахунків: 50% передоплати на момент замитнення авто, а решта - в день отримання оригіналів документів, шляхом безготівкового розрахунку.

ФОП Тарадайко О.Г. належним чином виконав свої зобов`язання за договором, здійснивши перевезення вантажу на умовах, погоджених у договорах-заявках, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною CMR №1196213, яка містить відмітку митних органів та безпосередньо вантажоодержувача про отримання вантажу.

Про належне виконання позивачем зобов`язань за вказаними договорами-заявками також свідчить відсутність будь-яких зауважень чи претензій щодо наданих послуг.

Позивачем складено в односторонньому порядку акти надання послуг №92 від 23.02.2022 на суму 153 888,00 грн та №93 від 23.02.2022, а також виставлено рахунки на оплату №92 від 10.02.2022 та №93 від 10.02.2022.

14.02.2022 ТОВ "Вєста Україна" сплачено на користь ФОП Тарадайка О.Г. 153888,00 грн у якості часткової оплати послуг за виставленими рахунками №92 та №93 від 10.02.2022.

09.03.2022 експедитором було додатково сплачено на користь перевізника 82488,35 грн.

Листом від 05.05.2022 вих. №187 позивачем на адресу відповідача було направлено оригінали документів: товарно-транспортні документи, заявки на перевезення, рахунки на оплату №92 та №93 від 10.02.2022 та акти виконаних робіт від вказаної дати та з аналогічними номерами.

11.10.2022 ФОП Тарадайко О.Г. звернувся до ТОВ "Вєста Україна" з претензією вих. №1 від 10.02.2022, в якій просив погасити заборгованість за рахунком №93 від 10.02.2022, однак вказана претензія була залишена без відповіді та задоволення.

Звертаючись із даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору не оплатив позивачу надані останнім послуги з перевезення вантажу за договорами-заявками, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 71 399,65 грн.

У зв`язку з несплатою ТОВ "Вєста Україна" у повному обсязі вартості наданих послуг за договором №00004281 від 07.11.2019 про надання транспортно-експедиційних послуг по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному, міжміському та місцевому сполученні, ФОП Тарадайко О.Г. звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача 71 399,65 грн основного боргу, 6 604,47 грн пені, 1 942,46 грн 3% річних та 11347,46 грн інфляційних втрат.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у повному обсязі, а доводи апеляційної скарги вважає частково обґрунтованими, зважаючи на нищезазначене.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається його змістом, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, тобто дослідити відповідні умови договору з зазначенням своїх висновків за результатами такої оцінки у прийнятому судовому рішенні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №914/4127/21.

Місцевий господарський суд, даючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання даного договору дійшов правильного висновку, що такий за своєю правовою природою є договором перевезення, за яким, відповідно до частини 1 статті 909 ЦК України, одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Аналогічне положення міститься також у частині 1 статті 307 Господарського кодексу України.

Як було правильно встановлено судом першої інстанції, на підставі двох заявок ТОВ "Вєста Україна" ФОП Тарадайко О.Г. взяв на себе зобов`язання по перевезенню вантажу (кондитерських виробів) за маршрутом Київ-Нур-Султан.

Вартість послуг перевезення по кожній заявці становить 5 500,00 дол США по курсу НБУ на момент завантаження (10.02.2022).

Позивач свої зобов`язання, відповідно до умов договору №00004281 від 07.11.2019 виконав належним чином, що підтверджується міжнародною автомобільною накладною (CMR) по виконанню робіт (перевезень) №1196213, копія якої містить відмітку митних органів та безпосередньо вантажоодержувача про отримання вантажу.

Також, як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час перегляду оскаржуваного рішення в суді апеляційної інстанції ТОВ "Вєста Україна" не заперечувала факту належного виконання ФОП Тарадайком О.Г. послуг перевезення вантажу за договором.

У зв`язку з виконанням належним чином обумовлених договором послуг перевізник виставив відповідачу рахунки на оплату №92 від 10.02.2022 на суму 153 888,00 грн та №93 від 10.02.2022 на суму 153 888,00 грн.

Таким чином, загальна вартість наданих послуг за договором становить 307776,00 грн.

Умовою виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами пункту 4.4. договору оплата послуг перевізника здійснюється експедитором на розрахунковий рахунок перевізника протягом 20 банківських днів після одержання належним чином оформлених оригіналу товарно-транспортних документів (CMR або ТТН) з відповідними відмітками про одержання вантажу і оригіналів заявки, рахунку, податкової накладної та акту виконаних робіт, якщо інше не обумовлене у заявці.

Відповідно до умов заявок на перевезення порядок розрахунків за надані послуги визначено наступним чином: 50% передоплати на момент замитнення авто, а решта - в день отримання оригіналів документів, шляхом безготівкового розрахунку.

Враховуючи положення пункту 4.4. договору, строк оплати за надані послуги визначено саме заявками на перевезення.

Відповідно до виписки по банківському рахунку ФОП Тарадайко О.Г. 14.02.2022 ТОВ "Вєста Україна" сплатило на користь позивача 153 888,00 грн з призначенням платежу: часткова оплата транспортних послуг згідно рахунків №92, №93 від 10.02.2022.

Таким чином, відповідач у повному обсязі сплатив 50% вартості наданих послуг.

Як було раніше вказано, інша половина вартості послуг перевезення сплачується експедитором у день отримання оригіналів документів.

У якості підтвердження надіслання оригіналів документів на адресу ТОВ "Вєста Україна" позивачем надано копію листа вих. №187 від 05.05.2022 та опис вкладення у цінний лист №0103331845887 із відбитком календарного штемпеля та підписом працівника оператора поштового зв`язку.

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку врегульовано Правилами надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 (у редакції від 01.02.2022) (далі - Правила).

Абзацом 28 пункту 2 Правил визначено, що документом, який підтверджує надання послуг поштового зв`язку є розрахунковий документ встановленої відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо).

Згідно з пунктами 59, 61 Правил внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю з описом вкладення подаються для пересилання відкритими для перевірки їх вкладення. У разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв`язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв`язку повинен зазначити номер поштового відправлення.

Отже, належними доказом направлення документів відповідачу є розрахунковий документ (поштова квитанція, поштова накладна з інформацією про поштове відправлення чи фінансовий чек) та опис вкладення у цінний лист з поіменним переліком документів, видані відправникові поштового відправлення.

Колегією суддів встановлено, що в матеріалах справи №910/5280/23 відсутні розрахункові документи, які б відповідали зазначеному опису вкладення, а сам лист №187 від 05.05.2022 відсутній у переліку документів, зазначених у спірному описі.

Крім цього, станом на момент перегляду оскаржуваного рішення в суді апеляційної інстанції дані про поштове відправлення №0103331845887 в системі оператора поштового зв`язку відсутні, тому що не зареєстровані.

Також не є належними доказами відправлення оригіналів документів опис вкладення у цінний лист №0101133479660 з відбитком календарного штемпеля від 11.10.2022, накладна та розрахунковий документ за вказаним номером та від зазначеної дати, оскільки в описі не вказано повного переліку необхідних документів, визначених пунктом 4.4. договору.

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що ФОП Тарадайко О.Г. не надав належних доказів надіслання обумовлених договором оригіналів документів.

З матеріалів справи вбачається, що 50% вартості наданих послуг за заявкою на перевезення складає 76 944,00 грн.

Втім як свідчить виписка по банківському рахунку ФОП Тарадайко О.Г., 09.03.2022 ТОВ "Вєста Україна" сплатило на користь позивача додатково 82 488,35 грн з призначенням платежу: оплата транспортних послуг згідно рахунку №92 від 10.02.2022, відтак вартість послуг за вказаним рахунком була повністю сплачена експедитором.

Разом із цим, відповідачем було надлишково сплачено на користь позивача 5544,35 грн, при цьому колегія суддів зважає на те, що у матеріалах справи відсутні докази існування між сторонами будь-яких інших договірних зобов`язань чи наявності інших заявок на перевезення та виставлених рахунків, окрім двох вищезазначених.

Як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час перегляду оскаржуваного рішення у суді апеляційної інстанції скаржник не заперечував факту часткової оплати рахунку №93 від 10.02.2022, що свідчить про вчинення відповідачем конклюдентних дій та визнання свого обов`язку по сплаті вартості послуг.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у апелянта основної суми заборгованості у розмірі 71 399,65 грн (307776,00 грн - 153888,00 грн - 82488,35 грн) у зв`язку з неналежним виконанням своїх зобов`язань щодо повної оплати наданих позивачем послуг за договором, а тому позовна вимога про стягнення вказаної суми боргу підлягає задоволенню.

В апеляційній скарзі скаржник наголошував на тому, що строк виконання зобов`язань з оплати не настав, оскільки договором передбачалось відтермінування виконання зобов`язань з оплати послуг у разі настання обставин непереборної сили. При цьому відповідач посилався зокрема на те, що Торгово-промисловою палатою України 28.02.2022 було оприлюднено лист №2024/02.0.-7.1, в якому зазначено, що у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану з 05 години 30 хвилини 24 лютого 2022 року, ТТП підтверджує, що наведені обставини до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності по договору, виконання яких настало згідно з умовами договору і виконання яких стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин.

Згідно зі статтею 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до частини 2 статті 218 ГК України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Аналізуючи та підсумовуючи викладене, колегія суддів вказує на те, що для звільнення від відповідальності за договором відповідачу необхідно довести:

- факт неможливості сплати позивачу грошових коштів за надані послуги;

- тривалість такої неможливості;

- причинно-наслідковий зв`язок між такою неможливістю та воєнним станом, введеним 24.02.2022 і триваючим до цього часу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Так, відповідно до пункту 7.1. договору сторони звільняються від відповідальності за даним договором у випадку настання форс-мажорних обставин - таких, як війни, повені, епідемії, страйки, ембарго, дії органів влади і уряду, що виникли після укладання даного договору або підтвердження заявки.

Згідно з пунктом 7.2. договору якщо кожне з таких обставин безпосередньо спричинило невиконання зобов`язань в обумовлений термін, відповідно цей термін відсувається на час дії форс-мажорних обставин.

Пунктом 7.3. договору передбачено, що факт форс-мажорних обставин підтверджується документом, виданим компетентним державним органом.

Сторона, для якої створилася неможливість виконання своїх зобов`язань, повинна негайно в письмовій формі повідомити іншу сторону про початок і припинення вищевказаних обставин, але в будь-якому випадку не пізніше, ніж за 3 дні з моменту їх настання чи припинення. Неповідомлення чи несвоєчасне повідомлення позбавляє сторону права посилатися на будь-яку з вище вказаних обставин, як на підстав, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов`язань (пункт 7.4. договору).

Колегією суддів встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази письмового повідомлення відповідачем позивача про настання обставин непереборної сили, як це прямо передбачено положеннями пункту 7.4. договору, а відтак в силу цього ж пункту договору ТОВ "Вєста Україна" позбавлене права посилатися на будь-яку з вищевказаних обставин, як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов`язань.

Разом із цим, колегія суддів звертає скаржника на те, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести не лише їх наявність, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Таких висновків дотримується Верховний Суд у постановах від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, від 09.11.2021 у справі №913/20/21, від 30.05.2022 у справі №922/2475/21, від 14.06.2022 у справі №922/2394/21 та у постанові від 01.06.2021 у справі №910/9258/20.

Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі №904/3886/21, належним підтвердженням існування форс-мажорних обставин (доказом існування обставин непереборної сили, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання умов договору) є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати.

Отже, виходячи з вищенаведених обставин та умов укладеного сторонами договору, підтвердженням існування форс-мажорних обставин має бути відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної торгово-промислової палати, а не лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, на який посилається відповідач у своїй апеляційній скарзі, який не є сертифікатом про форс-мажорні обставини у контексті викладених вище положень законодавства.

У той же час, колегія суддів приймає до уваги посилання скаржника на запроваджений у країні воєнний стан, враховує можливі ризики для безпеки здоров`я та життя людини, пов`язані з військовою агресією та необхідністю забезпечення безпеки життю та здоров`ю людини.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Воєнний стан на території України не означає, що скаржник не може здійснювати підприємницьку діяльність. Більше того, держава на даний час заохочує розвиток підприємницької діяльності з метою позитивного впливу на економіку країни (зменшення податків, митних платежів тощо). Відповідачем не надано доказів того, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов`язки у зв`язку з воєнними діями, все, або частина складу рухомого майна підприємства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб`єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану.

Отже, колегія суддів не приймає посилання скаржника на настання форс-мажорних обставин як підставу неможливості виконання зобов`язань по сплаті вартості послуг, оскільки скаржником не надано належних документів, який би підтверджував такі обставини, зокрема сертифіката Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної торгово-промислової палати, та не доведено як саме введення воєнного стану вплинуло на виконання грошових зобов`язань за договором.

Також відповідач вказує на те, що його засновниками є громадяни Російської Федерації, а внаслідок прийняття Закону України "Про основні засади примусового вилучення в Україні об`єктів права власності Російської Федерації та її резидентів" та постанови Правління Національного банку України №18 від 24.02.2022 "Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану" він був об`єктивно позбавлений можливості розрахуватися з позивачем.

Постанова Правління Національного банку України №18 від 24.02.2022 "Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану" (далі - Постанова НБУ №18) є нормативно-правовим актом, який установлює особливості щодо здійснення операцій з валютними цінностями в період запровадження воєнного стану та впроваджує обмеження, які банки та їх клієнти мають дотримуватися під час проведення відповідних операцій.

За статтею 607 ЦК України зобов`язання припиняється неможливістю його виконання у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2 статті 193 ГК України).

Так, пунктом 15 Постанови НБУ №18 зупинено здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій за рахунками резидентів Російської Федерації/Республіки Білорусь, за рахунками юридичних осіб (крім банків), кінцевими бенефіціарними власниками яких є резиденти Російської Федерації/Республіки Білорусь.

Однак даний пункт має винятки, наведені у підпунктах 1-12 пункту 15 Постанови НБУ №18.

Крім цього, механізм вирішення питання щодо можливості здійснення видаткових операцій, що не підпадають під дозволені операції з рахунків юридичних осіб, кінцевими бенефіціарними власниками яких є резиденти Російської Федерації/Республіки Білорусь, передбачений пунктом 152 Постанови НБУ №18.

Відповідно до положень вказаного пункту Національний банк України приймає рішення щодо здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій за рахунками юридичних осіб, зазначених у пункті 15 цієї постанови, на підставі відповідних звернень (клопотань) державних органів України, які надаються у зв`язку зі здійсненням такими юридичними особами важливих функцій та/або надання важливих послуг, підписаних керівником державного органу/особою, яка виконує його обов`язки, або заступником керівника державного органу, уповноваженим керівником цього державного органу підписувати такі звернення (клопотання). У зверненні (клопотанні) зазначаються: 1) найменування юридичної особи; 2) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України; 3) найменування банку, в якому відкритий рахунок юридичній особі; 4) структура власності юридичної особи із зазначенням її кінцевих бенефіціарних власників та власників істотної участі (за наявності), які є резидентами Російської Федерації/Республіки Білорусь; 5) обґрунтування/підстави для проведення видаткових операцій під час дії воєнного стану з огляду на важливість діяльності юридичної особи з урахуванням критичної важливості такої діяльності.

Як було раніше зазначено, пунктом 4.4. та положеннями заявок на перевезення вантажу визначено розрахунок за надані послуги у безготівковій формі.

Проте за положеннями частини 2 статті 1087 ЦК України передбачено можливість проведення розрахунків між юридичними особами готівкою, якщо інше не встановлено законом.

Разом із цим, колегією суддів встановлено, що в матеріалах справи №910/5280/23 відсутні будь-які докази, які б свідчили про вчинення відповідачем всіх можливих дій для вжиття заходів, необхідних для належного виконання ним зобов`язання, а відтак відсутні підстави для припинення зобов`язання за статтею 607 ЦК України.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що після прийняття Постанови НБУ №18, останній 09.03.2022 все ж здійснив часткове погашення спірної заборгованості, тобто відповідач мав реальну можливість погасити спірну заборгованість у повному обсязі, але цього не здійснив.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи скаржника щодо об`єктивної неможливості виконання грошових зобов`язань спрямовані на ухилення від виконання своїх зобов`язань з оплати послуг перевезення.

Крім цього, обмеження видаткових операцій, які введені Національним банком України, не є підставою для звільнення відповідача від обов`язку виконання договірного зобов`язання та не можуть слугувати підставами для відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за договором та підлягають врахуванню лише при вирішенні питання про притягнення відповідача до відповідальності за порушення такого зобов`язання.

Також, у зв`язку із несвоєчасною сплатою відповідачем коштів за надані послуги, позивачем нараховано до стягнення 1942,46 грн 3% річних та 11347,46 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 05.05.2022 по 31.03.2023 на суму боргу у розмірі 71399,65 грн, а також 6604,47 грн пені, нарахованої за період з 05.05.2022 по 05.11.2022 на суму боргу у розмірі 71399,65 грн.

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) статтею 610 ЦК України кваліфікується як порушення зобов`язання.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.

Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

Зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 роз`яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов`язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому, порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 статті 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

З системного аналізу вищенаведених положень чинного законодавства вбачається, що вказані штрафні санкції можуть бути стягнуті лише у тому випадку (якщо не встановлено законом), коли основне зобов`язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).

Згідно з пунктом 4.5. договору у разі прострочення оплати рахунків перевізника, експедитор сплачує перевізнику пеню в розмірі 0,05% від суми заборгованості за кожен день прострочки платежу.

В силу статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, необхідною умовою нарахування компенсаційних нарахувань та штрафної санкції є встановлення факту прострочення по оплаті наданих послуг.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем не надано належних доказів відправлення поштового відправлення №0103331845887 та/або доказів його отримання відповідачем та/або неможливості його вручення відповідачу, що свідчить про безпідставність нарахованих сум.

Крім цього, розрахунок позивача не відповідає положенням договору та заявок на перевезення вантажу, оскільки першим днем прострочення визначено дату, вказану у листі вих. №187, а не наступний день після отримання оригіналів документів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає необґрунтованими позовні вимоги ФОП Тарадайко О.Г. в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, відтак у задоволенні позову в цій частині вимог необхідно відмовити.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Водночас, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 71 399,65 грн основної заборгованості

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до пунктів 1-4 частини 1 статті 277 ГПК України, є нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки місцевим господарським судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а зроблені висновки, не відповідають дійсним обставинам справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга ТОВ "Вєста Україна" підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.08.2023 у справі №910/5280/23 - частковому скасуванню.

Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у відповідності до вимог статті 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Колегією суддів встановлено, що за звернення до суду першої інстанції ФОП Тарадайко О.Г. сплатив 2684,00 грн судового збору, а ТОВ "Вєста Україна" за подання апеляційної скарги - 4026,00 грн.

З огляду на часткове задоволення позову та апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України з ТОВ "Вєста Україна" на користь ФОП Тарадайко О.Г. за подачу позову підлягає сплаті судовий збір у розмірі 2099,11 грн, а за подачу апеляційної скарги з ФОП Тарадайко О.Г. на користь ТОВ "Вєста Україна" підлягає сплаті судовий збір у розмірі 877,33 грн.

Відповідно до положень частини 11 статті 129 ГПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. В такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Отже, з ТОВ "Вєста Україна" на користь ФОП Тарадайко О.Г. підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 221,78 грн (2099,11 грн - 877,33 грн).

Керуючись статтями 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.08.2023 у справі №910/5280/23 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.08.2023 у справі №910/5280/23 скасувати частково, виклавши резолютивну частину рішення в нищезазначеній редакції:

"1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна" (04076, місто Київ, проспект Бандери Степана, будинок 6; ідентифікаційний код 35322154) на користь Фізичної особи-підприємця Тарадайка Олега Григоровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) заборгованість у розмірі 71399 (сімдесят одну тисячу триста дев`яносто дев`ять) грн 65 коп.

3. В іншій частині позову відмовити."

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна" (04076, місто Київ, проспект Бандери Степана, будинок 6; ідентифікаційний код 35322154) на користь Фізичної особи-підприємця Тарадайка Олега Григоровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 1221 (одну тисячу двісті двадцять одну) грн 78 коп. судового збору.

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання даної постанови.

5. Матеріали справи №910/5280/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені статтями 287-289 ГПК України.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

Т.П. Козир