Постанова

від 09.08.2023 по справі 756/15627/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 756/15627/21

провадження № 61-794 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «ОСГ Рекордз Менеджемент»;

відповідачі: ОСОБА_1 , товариство з обмеженою відповідальністю «ДІ Л ЕС ГРУП»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 01 червня 2022 року у складі судді Луценка О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Білич І. М., Коцюрби О. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст заяви

У жовтні 2021 року товариство з обмеженою відповідальністю «ОСГ Рекордз Менеджемент» (далі - ТОВ «ОСГ Рекордз Менеджемент») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та товариства з обмеженою відповідальністю «ДІ Л ЕС ГРУП» (далі - ТОВ «ДІ Л ЕС ГРУП») про визнання договору про відступлення права вимоги боргу недійсним.

Позовна заява обґрунтована тим, що 15 червня 2021 року між ОСОБА_1 (первісний кредитор) і ТОВ «ДІ Л ЕС ГРУП» (новий кредитор) був укладений договір про відступлення права вимоги боргу, за умовами якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги боргу, нарахованого з 01 квітня 2017 року по 29 лютого 2020 року, що належить первісному кредитору, і стає в цій частині кредитором за договором про надання послуг від 01 січня 2014 року № 1-28/08-13.

Отже, предметом договору, по якому відбулося відступлення права вимоги боргу, є договір надання послуг від 01 січня 2014 року № 1-28/08-13 укладений між ТОВ «ОСГ Рекордз Менеджемент» (замовник) та ОСОБА_1 (виконавець), за умовами якого виконавець надає консультативні послуги щодо організації та функціонування архівного діловодства у банківському секторі щодо підтримки основного договору від 11 березня 2010 року № 1060/30-01, підписаного між ТОВ «ОСГ Рекордз Менеджемент» та ПАТ КБ «Правекс-Банк».

Договором про надання послуг від 01 січня 2014 року № 1-28/08-13 не визначено жодних прав та обов`язків сторін, зокрема не встановлено права виконавця щодо доступу до інформації по основному договору від 11 березня 2010 року № 1060/30-01, щодо якого мало б здійснюватися консультування. Ознайомлення ОСОБА_1 зі змістом основного договору мало передувати наданню консультаційних послуг, адже консультаційні послуги безпосередньо стосуються основного договору. Проте, зі змістом основного договору від 11 березня 2010 року № 1060/30-01 виконавець не був ознайомлений та інформацію, яка б могла створити підстави для здійснення консультування ОСОБА_1 щодо організації та функціонування архівного діловодства у банківському секторі щодо підтримки основного договору, жодним чином не була отримана відповідачем. Даний факт вказує про не настання правових наслідків, спрямованих на набуття, зміну або припинення прав та обов`язків за вказаним договором.

Також зазначало, що 15 червня 2015 року ТОВ «ОСГ Рекордз Менеджемент» та ПАТ КБ «Правекс-Банк» уклали додаткову угоду № 7 до основного договору від 11 березня 2010 року № 1060/30-01, відповідно до якої відбулося зменшення ціни по основному договору та відповідно сума річної винагороди за договором про надання послуг від 01 січня 2014 року № 1-28/08-13 зменшилась з 296 000 грн за рік (74 000 грн за квартал) до 118 400 грн за рік (29 600 грн за квартал). За таких обставин, укладення відповідачами договору про відступлення права вимоги боргу у розмірі 863 300 грн свідчить про незаконність такого договору, адже заявлена вимога про стягнення з позивача вказаної заборгованості не підтверджена належними фінансово-господарськими документами, а отже відсутня, що в свою чергу свідчить про відсутність предмету оспорюваного договору та його недійсність.

Ураховуючи викладене, ТОВ «ОСГ Рекордз Менеджемент» просило суд визнати недійсним договірпро відступлення права вимоги боргу від 15 червня 2021 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ДІ Л ЕС ГРУП»

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 01 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року, позов ТОВ «ОСГ Рекордз Менеджемент» задоволено.

Визнано недійсним договір від 15 червня 2021 року про відступлення права вимоги боргу (цесії), укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ДІ Л ЕС ГРУП».

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суди виходили із того, що згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.

Суди зазначили, що на підставі договору про відступлення права вимоги боргу (цесії) від 15 червня 2021 року новому кредитору - ТОВ «ДІ Л ЕС ГРУП» було передано недійсну вимогу, оскільки в матеріалах справи відсутні докази оплати оспорюваного договору, а також докази передання боргу новому кредитору. Крім того, суду не надано доказів на підтвердження реального виконання ОСОБА_1 зобов`язань за договором про надання послуг від 01 січня 2014 року № 1-28/08-13, а надані відповідачем звіти носять формальний характер, не містять переліку фактично наданих ОСОБА_1 послуг.

Крім того, додатковою угодою від 15 червня 2015 року № 7 до договору від 11 березня 2010 року № 1060/30-01 зменшено суму винагороди за послуги на 60 000 грн щоквартально, у зв`язку з чим, відповідно, зменшилась і визначена у пункті 4.3. договору про надання послуг від 01 січня 2014 року № 1-28/08-13 сума винагороди виконавця Кандидатова Є. А. з 296 000 грн за рік (74 000 грн за квартал) до 118 400 грн за рік (29 600 грн за квартал). Вказані обставини свідчать про недійсність вимоги, переданої за договором про відступлення права вимоги боргу (цесії) від 15 червня 2021 року, оскільки її розмір не підтверджений належним чином, є абстрактним та визначений самим ОСОБА_1 , а тому оспорюваний договір відповідно до положень частини першої статті 203 ЦК та частин першої та третьої статті 215 ЦК України підлягає визнанню недійсним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 01 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «ОСГ Рекордз Менеджемент» відмовити.

Підставами касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуальногоправа, вказував, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, від 19 лютого 2020 року у справі № 639/4836/17 тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу № 756/15627/21 із Оболонського районного суду м. Києва.

У лютому 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про наявність підстав для задоволення позову, не врахували, що додатком до договору про надання послуг від 01 січня 2014 року № 1-28/08-13, укладеного між ТОВ «ОСГ Рекордз Менеджемент» та ОСОБА_1 , встановлена форма звіту про надання консультаційних послуг, яка погоджена підписами обох сторін договору та визначена ними як достатня для підтвердження надання ОСОБА_1 послуг за цим договором. Всі надані ОСОБА_1 звіти були прийняті ТОВ «ОСГ Рекордз Менеджмент» та підтверджують виконання ним зобов`язань за договором про надання послуг від 01 січня 2014 року № 1-28/08-13 належним чином. Разом з тим, ТОВ «ОСГ Рекордз Менеджмент» не здійснило жодного платежу за вказаним договором, а отже стало боржником ОСОБА_1 .

Висновки судів попередніх інстанцій про недоведеність розміру заборгованості, переданої за оспорюваним договором про відступлення прав вимоги від 15 червня 2021 року, та як наслідок, визнання недійним цього договору, зроблені без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, відповідно до яких законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов`язанням, з розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно. Обставини, пов`язані з фактичним виконанням чи невиконанням, чи частковим виконанням зобов`язань за відповідним договором не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за такими договорами (договору цесії). Питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов`язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості та не впливає на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги (постанови Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 924/1014/18, від 28 січня 2020 року у справі № 924/1208/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 639/4836/17).

Судами не враховано правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 30 серпня 2018 року у справі № 904/8978/18, від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17 та від 29 січня 2019 року у справі № 914/2566/17, згідно з якими: презюмується правомірність правочину; боржник не позбавлений права висувати заперечення проти вимоги нового кредитора; обставини щодо визнання недійсним основного договору, відносно якого передано право вимоги, стягнення заборгованості та збитків, обґрунтованість чи необґрунтованість штрафних санкцій за таким договором не стосуються предмета доказування у справі про недійсність договору уступки права вимоги.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ТОВ «ОСГ Рекордз Менеджемент», у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах; судами вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин; просило залишити касаційну скаргу без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

11 березня 2010 року між ТОВ «ОСГ Рекордз Менеджмент» (компанія) та ПАТ «Правекс-Банк» (клієнт) був укладений договір № 1060/30-01 (основний договір), за умовами якого компанія надає клієнту послуги із збереження паперових документів та пов`язані послуги щодо збереження записів, плівок та інших магнітних носіїв інформації, які були надані клієнтом та прийняті компанією (а. с. 92-98, т. 1).

01 січня 2014 року між ТОВ «ОСГ Рекордз Менеджмент» (замовник) та ОСОБА_1 (виконавець) був укладений договір № 1-28/08-13 про надання послуг, за умовами якого виконавець надає консультаційні послуги щодо організації та функціонування архівного діловодства у банківському секторі щодо підтримки діючого договору, підписаного між ПАТ «Правекс-Банк» та ТОВ «ОСГ Рекордз Менеджмент» № 1060/30-01 від 11 березня 2010 року (основного договору) (а. с. 35-37, т. 1).

Пунктом 2.2. договору про надання послуг від 01 січня 2014 року № 1-28/08-13 передбачено, що обов`язковою умовою, що підтверджує надання послуг є звіт щодо виконаних робіт, що надається замовнику виконавцем шляхом надсилання рекомендованого листа щоквартально до 5-го числа кожного кварталу за формою, наведеною у додатку 1 до цього договору. У випадку ненадання даного звіту до 5-го числа наступного за звітним кварталом, консультаційні послуги, що вказані в пункті 1.1. даного договору, вважаються такими, що не були надані.

Додатком 1 до договору про надання послуг від 01 січня 2014 року № 1-28/08-13 встановлена форма звіту, яка не містить розділів, які б підтверджували прийняття звіту, його погодження тощо.

Пунктом 4.3. договору про надання послуг від 01 січня 2014 року № 1-28/08-13 передбачено, що сторони дійшли згоди, що цей договір вважатиметься достроково розірваним у випадку внесення змін у основний договір, що призвели до зменшення вартості основного договору більш ніж на 400 000 грн у рік (з ПДВ) або до збільшення обсягу/кількості послуг без відповідного збільшення вартості основного договору. В такому випадку датою розірвання цього договору вважається дата, з якої зменшення вартості основного договору або збільшення обсягу/кількості послуг вступає в силу. Якщо сума основного договору буде зменшена менш ніж на 400 000 грн/рік (з ПДВ), сума річної винагороди зменшується пропорційно. Пропорція вираховується наступним чином: Нв=296 000 * (1-Сз/400 000), де: Нв-нова сума винагороди; Сз-сума, на яку зменшилася основна сума договору.

Додатковою угодою від 15 червня 2015 року № 7 до договору № 1060/30-01 від 11 березня 2010 року зменшено ціну по основному договору, підписаного між ПАТ КБ «Правекс-Банк» та ТОВ «ОСГ Рекордз Менеджмент» № 1060/30-01 від 11 березня 2010 року на 60 000 грн щоквартально (а. с. 38, т. 1).

На виконання вимог договору про надання послуг від 01 січня 2014 року № 1-28/08-13 позивачу систематично надсилались звіти від 03 липня 2017 року, від 02 жовтня 2017 року, від 03 січня 2018 року, від 03 квітня 2018 року, від 02 липня 2018 року, від 02 жовтня 2018 року, від 03 січня 2019 року, від 04 квітня 2019 року, від 01 липня 2019 року, від 01 жовтня 2019 року, від 02 січня 2020 року та від 29 лютого 2020 року (а. с. 15-25, 27, т. 1).

15 червня 2021 року між ОСОБА_1 (первісний кредитор) та ТОВ «ДІ Л ЕС ГРУП» (новий кредитор) був укладений договір про відступлення права вимоги боргу, за умовами якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги боргу, нарахованого з 01 квітня 2017 року по 29 лютого 2020 року, що належить первісному кредитору, і стає в цій частині кредитором за договором про надання послуг від 01 січня 2014 року № 1-28/08-13. Розмір нарахованої заборгованості за період з 01 квітня 2017 року по 29 лютого 2020 року складає 863 300 грн (а. с. 33, т. 1).

Рішенням Господарського суду м. Києва від 13 січня 2021 року у справі № 910/14517/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02 червня 2021 року, задоволено позов ТОВ «ДІ Л ЕС ГРУП» до ТОВ «ОСГ Рекордз Менеджмент» про стягнення заборгованості в розмірі 296 000 грн за період з 01 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року за неналежне виконання умов договору про надання послуг від 01 січня 2014 року № 1-28/08-13.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом частини першої статті 202 цього Кодексу правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої і третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частини перша-третя, п`ята, шоста статті 203 ЦК України).

У частині першій статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (договорів) недійсними, суд повинен встановити, зокрема, наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц та постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, згідно з якою відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.

У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160(29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

Також колегією суддів враховується правова позиція, наведена у постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 905/635/18, відповідно до якої у разі заміни кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора. При цьому такий спеціальний інструмент для заміни сторони у зобов`язанні, як відступлення права вимоги, може бути застосований лише відносно дійсного зобов`язання, тобто такого зобов`язання, яке існувало на момент переходу відповідного права від первісного кредитора.

Водночас не слід ототожнювати дійсність вимоги лише з розміром боргу за договором, відносно якого така вимога відступається, що є помилковим.

Насамперед при визначенні дійсності вимоги підлягають застосуванню норми статті 204 ЦК України, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі № 916/1171/18, від 14 листопада 2018 року у справі № 910/8682/18, від 30 серпня 2018 року у справі № 904/8978/17, від 04 березня 2019 року у справі № 5015/6070/11, від 10 вересня 2019 року у справі № 9017/317/19, від 09 липня 2019 року у справі № 903/849/17.

Обов`язковим аспектом щодо дійсності вимоги є підставність виникнення вимоги (стаття 11 ЦК України), як елементу зобов`язального правовідношення (стаття 502 ЦК України) на момент відступлення та підтвердження вимоги відповідними доказами. Дійсною для передачі також є вимога, яка виникла, але строк виконання цієї вимоги ще не настав.

При укладенні договору про надання послуг від 01 січня 2014 року № 1-28/08-13 ТОВ «ОСГ Рекордз Менеджмент» та ОСОБА_1 погодили його істотні умови, недійсним у встановленому порядку він не визнавався та не містить умов щодо заборони відступати право вимоги за ним без згоди будь-якої зі сторін цього договору.

У свою чергу, укладаючи оспорюваний позивачем договір про відступлення прав вимоги від 15 червня 2021 року, за яким відступлено право вимоги боргу за договором про надання послуг від 01 січня 2014 року № 1-28/08-13, сторони досягли згоди щодо всіх його істотних умов, визначили межі, обсяг і зміст прав, які перейшли до нового кредитора, порядок передачі документів новому кредитору, що підтверджують права вимоги до боржників, ціну договору та порядок розрахунку між сторонами за відступлення, що позивач не спростував.

Враховуючи, що позивач не надав суду належних, допустимих і достовірних доказів, які б свідчили про недійсність переданої вимоги, в силу прямого припису статті 204 ЦК України її правомірність презюмується.

Наведене у сукупності надає підстави для висновку про помилковість доводів позивача та висновків судів попередніх інстанцій щодо недійсності договору про відступлення вимоги лише з огляду на розмір боргу за кредитним договором, право вимоги за яким відступається, оскільки визначення дійсності вимоги пов`язане з іншими критеріями, про що зазначалося вище.

В той же час необхідно зазначити, що заміна кредитора у зобов`язанні не впливає на його зміст зобов`язального правовідношення, а відтак права боржника щодо нового кредитора залишаються такими, як і його права щодо первісного кредитора. У разі заміни кредитора законодавчо передбачено способи захисту інтересів як боржника (стаття 518 ЦК України), якому надається право висувати проти вимоги нового кредитора ті ж самі заперечення, які він мав проти первісного кредитора (наприклад зустрічні вимоги до первісного кредитора, заперечення, пов`язані із простроченням первісного кредитора, наявністю обставин непереборної сили тощо), так і нового кредитора (стаття 519 ЦК України), перед яким старий кредитор буде відповідати у зобов`язанні за недійсність переданої йому вимоги. Тобто відповідальність старого кредитора може настати, якщо передана вимога є недійсною внаслідок припинення первісного зобов`язання (виконанням, неможливістю виконання тощо) або в разі визнання недійсним правочину, який був підставою виникнення первісного зобов`язання.

Отже, законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов`язанням, із розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно. Обставини, пов`язані з фактичним виконанням чи невиконанням, чи частковим виконанням зобов`язань за відповідним договором не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за такими договорами (договору цесії). Питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов`язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості та не впливає на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги.

Сам по собі факт укладення договору про відступлення права вимоги не створює для позивача безумовного обов`язку сплатити борг саме у такому розмірі, який зазначено у оспорюваному договорі під час його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора, позивач не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов`язанням, що виникло на підставі кредитного договору, про що правильно наголошували скаржник у касаційній скарзі.

Аналогічних за своїм змістом правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, у постанові від 19 листопада 2019 року у справі № 924/1014/18, у постанові від 28 січня 2020 року у справі № 924/1208/18, у постанові від 19 лютого 2020 року № 639/4836/17.

Відносно посилання позивача та судів на помилковість суми щодо переданого права вимоги, то таке не визначається жодною нормою матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за відповідними договорами. У зв`язку з презюмованою правомірністю договору про надання послуг у судів попередніх інстанцій не було підстав для висновку про недійсність оспорюваного договору відступлення прав вимоги лише з огляду на спір чи непогодження щодо розміру заборгованості за таким договором.

Доводи позивача про те, що його права порушуються самим фактом існування договору відступлення, відхиляються колегією суддів, оскільки, як вже зазначалось, позивач (боржник) не позбавлений права висувати проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора на підставі статті 518 ЦК України, укладення відповідачами договору відступлення не створює для позивача обов`язку сплатити борг у вказаному в договорі розмірі за наявності у нього обґрунтованих заперечень проти відповідної вимоги.

Питання щодо правильного чи помилкового нарахування кредитором відповідної суми за договором про надання послуг є предметом окремого судового розгляду, посилання судів у цій частині зводяться до дослідження окремих обставин виконання вказаного договору, що не входить до предмета доказування у даній справі про визнання недійсним правочину відступлення.

Судами попередніх інстанцій не встановлено будь-яких інших обставин, з якими чинне законодавство України пов`язує можливість визнання недійсним спірного правочину.

Отже, передана за оспорюваним договором вимога є дійсною, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги від 15 червня 2021 року, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до статті 412 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 412 ЦПК України).

Отже, оскільки у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка чи оцінка доказів, але судами допущено неправильне застосування норм матеріального права (зокрема статей 15, 16, 204, 215, 512, 514, 516, 517 ЦК України), тому Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів першої й апеляційної інстанцій та постановлення нового рішення про відмову у задоволенні позову з підстав, зазначених у цій постанові.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

З огляду на висновок щодо задоволення касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та прийняте рішення про відмову у задоволенні позову, на користь ОСОБА_1 із ТОВ «ОСГ Рекордз Менеджемент» підлягають стягненню понесені заявником судові витрати у вигляді судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 3 370 грн та судового збору за подачу касаційної скарги у розмірі 4 540 грн, всього - 7 910 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 01 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «ОСГ Рекордз Менеджемент» до ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «ДІ Л ЕС ГРУП» про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ОСГ Рекордз Менеджемент» на користь ОСОБА_1 7 910 (сім тисяч дев`ятсот десять) гривень судових витрат, понесених на сплату судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович