Постанова

від 15.08.2023 по справі 818/1533/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 818/1533/17

касаційне провадження № К/9901/46905/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 22.11.2017 (суддя Соколов В.М.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2018 (головуючий суддя - Бондар В.О., судді - Калитка О.М., Калиновський В.А.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "За мир" до Головного управління ДФС у Сумській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

УСТАНОВИВ:

Товариство з додатковою відповідальністю "За мир" (далі - Товариство, позивач, платник) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Сумській області (далі - Управління, відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Управління від 10.10.2017 №0003681402.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач послався на те, що контролюючим органом необґрунтовано зроблено висновок про заниження позивачем податкових зобов`язань з податку на додану вартість, оскільки платником правомірно визначалась ціна товарів та податкові зобов`язання за господарськими операціями з реалізації зерна, відтак оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Сумський окружний адміністративний суд постановою від 22.11.2017, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2018, позов задовольнив частково: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення рішення Управління від 10.10.2017 №0003681402 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 558422,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 139606,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Задовольняючи позовні вимоги у визначеній частині, суди дійшли висновку, що податковим органом неправомірно зроблено висновки щодо реалізації позивачем зерна за цінами, нижчими звичайних цін, оскільки платником правомірно визначалась ціна товарів та, відповідно, податкові зобов`язання за господарськими операціями з реалізації зерна. Контролюючим органом при розрахунку податкового зобов`язання за проведеними операціями з продажу товарів, за основу брались не мінімальні, а максимальні інтервенційні ціни відповідного маркетингового періоду, що є необґрунтованим.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог, Управління подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

У доводах касаційної скарги відповідач цитує норми матеріального та процесуального права, стверджує, що судами залишено поза увагою висновки акта перевірки щодо реалізації позивачем зерна за цінами, нижчими звичайних цін, внаслідок чого відбулось заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість.

В касаційній скарзі не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, контролюючий орган фактично викладає обставини, якими він керувався під час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 02.05.2018 відкрив провадження за касаційною скаргою Управління та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Позивач у запереченнях на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою 14.08.2023 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 15.08.2023.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питання дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2014 по 31.07.2017, за результатами якої складено акт від 26.09.2017 №2442/18-28-14-02/30811330/70 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог підпунктів 14.1.36, 14.1.185 пункту 14.1 статті 14, пункту 185.1 статті 185, абзацу 2 пункту 188.1 статті 188, пункту 187.1 статті 187, пункту 198.5 статті 198, пункту 201.4 статті 201, підпунктів 209.2.3, 209.2.4 пункту 209.2 статті 209 Податкового Кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в наслідок чого занижено задекларовані позивачем показників податкових зобов`язань з податку на додану вартість: на суму 160258,00 грн від проведення операцій по списанню відходів ІІІ категорії; на суму 7554,60 грн при проведенні операції по відповідальному зберіганню зерна; на суму 52123,00 грн при зберіганні продукції по якій сплив термін реалізації; на суму 346040,80 грн у зв`язку з реалізацією сільськогосподарської продукції по ціні нижче регульованої державою.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.10.2017 №0003681402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 734101,00 грн, з яких, за податковим зобов`язанням у сумі 563458 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 170663,00 грн.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду виходить із такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямованим на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку довірену особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За правилами підпункту "г" пункту 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 ПК України, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені ПК України для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 ПК України).

Як встановлено судовими інстанціями, позивач є сільськогосподарським товаровиробником. Будь-який зібраний урожай сільськогосподарських культур потребує післязбиральної обробки, що включає ряд технологічних операцій спрямованих на забезпечення або поліпшення показників його якості та формування зерна як товару, придатного для збереження та вигідної реалізації. Зернова маса характеризується неоднорідністю. Складається вона з основної зернової культури і домішок. До зернової домішки відносять пошкоджені, недорозвинуті, биті, плюсклі зерна основної культури та зерна інших культурних рослин (наприклад, ячмінь у пшениці). Сміттєва домішка - це органічні речовини (частки рослинних стебел, полова), насіння дикорослих рослин та мінеральні речовини.

Процедура ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки (далі - зерно) на елеваторах, хлібних базах, хлібоприймальних, борошномельних і комбікормових підприємствах (далі - підприємства) незалежно від їх форм власності передбачена Інструкцією про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах, затвердженою наказом Міністерства аграрної політики від 13.10.2008 №661, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18.11.2008 №1111/15802 (далі - Інструкція №661).

Інструкцією №661 передбачено, що основними операціями з доробки зерна в елеваторах (складах) є його очищення, сушіння, вентилювання, знезараження. При очищенні зерна з маси видаляється значна кількість домішок. Відходи, відповідно до визначення наведеного у ДСТУ 2629-94 - малоцінні кормові і покормові залишки, які одержують під час виробництва основної продукції (зернові відходи, пил оббивальний, лузга, дрібні зерна). Зернові відходи 3 категорії - залишки від очищення зерна, до складу яких входять не більше ніж 2% зерна, соломисті частинки, пил аспіраційний і оббивальний чорний. А відповідно, відходи III категорії є одним із складових структури зернини, яке було вирощено підприємством.

Відповідно до Методичних рекомендацій з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств, затверджених наказом Міністерства аграрної політики України від 18.05.2001 №132 (далі по тексту - Методичні рекомендації) продукція власного виробництва поточного року відноситься на витрати за плановою собівартістю з коригуванням її в кінці року до рівня фактичних витрат.

Пунктом 1.2 Методичних рекомендацій визначено, що собівартість продукції (робіт, послуг) - це витрати підприємства, пов`язані з виробництвом продукції, виконанням робіт та наданням послуг.

Таким чином, витрати, пов`язані з вирощуванням, збиранням зернових культур, включаючи вартість з доробки зерна, становлять собівартість цього товару з огляду на яку визначається і майбутня ціна реалізації. Вартість доробки зерна, в результаті якої отримуються відходи III категорії, є складовою вартості готової продукції (зерна) операції з постачання якого підлягають подальшому оподаткуванню.

Відходи, як складова зернової маси, є елементом виробленої продукції, вирощуються для отримання прибутку підприємством, тобто використовуються в господарській діяльності. Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку № 30 "Біологічні активи" визначено, що сільськогосподарська продукція - актив, одержаний в результаті відокремлення від біологічного активу, призначений для продажу, переробки або внутрішньогосподарського споживання.

Зазначене свідчить про хибність висновків контролюючого органу про порушення позивачем вимог пункту 198.5 статті 198 ПК України щодо заниження позивачем суми податкових зобов`язань з податку на додану вартість на загальну суму 160258,00 грн від проведення операцій по списанню відходів III категорії.

Стосовно висновку контролюючого органу про заниження позивачем показників податкових зобов`язань з податку на додану вартість в сумі 52123,00 грн при зберіганні залишків товарів, колегія суддів зазначає про таке.

Обов`язок щодо нарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість відповідно до пункту 198.5 статті 198 Кодексу виникає у платника податку у разі, якщо придбані товари/послуги та/або необоротні активи призначаються для використання або починають використовуватися, зокрема не в господарській діяльності такого платника податку незалежно від того, чи при придбанні таких товарів/послуг суми податку на додану вартість включалися до складу податкового кредиту, чи ні (за винятком товарів/послуг, придбаних до 1 липня 2015 року).

Як установлено судами попередніх інстанцій, борошно, про яке йде мова в акті, обліковується на бухгалтерському рахунку 27 "Продукція сільськогосподарського виробництва".

Відповідно до Інструкції про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 №291, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.12.1999 за №893/4186, на цьому рахунку обліковують продукцію, одержану від власних рослинницьких, тваринницьких та промислових підрозділів підприємства, яка призначена для продажу та для іншого невиробничого споживання (видачі й продажу працівникам, передачі в невиробничу сферу, наприклад в дитячі садки, їдальні тощо); продукцію, яка призначена для споживання в тваринницьких підрозділах як корми або для виробництва кормів у кормоцехах; продукцію, яка вирощена для годівлі худоби, наприклад зелену масу, корм, плоди тощо, а також побічну продукцію та відходи, одержані при доведенні товарної продукції та насіння до належних кондицій; насіння та посадкового матеріалу, включаючи саджанці, призначені для закладання та ремонту власних насаджень.

Оскільки, як установлено судами, у даному випадку борошно пшеничне є продукцією власного виробництва, та відповідно не є об`єктом оподаткування, із наявністю якого податкове законодавство пов`язує виникнення у платника податків обов`язку зі сплати податку на додану вартість.

Ураховуючи, що при виготовленні борошна, позивачем не було нараховано (сплачено) податковий кредит, відповідно і додаткове нарахування податкових зобов`язань за правилами, встановленими пунктом 198.5 статті 198 ПК України, не здійснюється.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про необґрунтованість доводів відповідача на порушення позивачем терміну зберігання "гречки" з вказівкою на ГОСТ 5550- 74 з огляду на наступне.

Частиною другою статті 6 ГОСТ 5550-74 визначено, що «Настоящий стандарт распространяется на гречневую крупу, получаемую из пропаренного или непропаренного зерна гречихи путем отделения ядра от плодовых оболочек».

Як відомо, гречкою є рослина роду гречкових, гречана крупа, про яку йдеться у вищезазначеному ГОСТі є продуктом переробки самої рослини гречки.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів, що контролюючим органом ГОСТ 5550-74 було застосовано необґрунтовано.

Щодо висновків контролюючого органу про заниження позивачем податкового зобов`язання в сумі 346040,80 грн у зв`язку з реалізацією сільськогосподарської продукції по ціні нижче регульованої державою, колегія суддів зазначає наступне.

Між позивачем та ТОВ "Агроальянс", ТОВ "Ньюсфера", ВАТ "ДПЗКУ", ТОВ "Украгроком", ТОВ "Мастер Плюс", ТОВ "Інтерагростандарт", TOB "АТ "Каргіл", ТОВ "Хлібодар", Фізичними особами-підприємцями, було укладено договори на поставку власної сільськогосподарської продукції.

Пунктом 188.1 статті 188 ПК України визначено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Будь-якого посилання на ціни, врегульовані державою, наведена норма на час виникнення спірних правовідносин не містила.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про безпідставність висновків контролюючого органу про заниження позивачем податкових зобов`язань з податку на додану вартість за 2014 рік на суму 115927,24 грн.

Абзацом 2 пункту 188.1 статті 188 ПК України (в редакції на 2017 рік) визначено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення.

За правилами статті 191 Господарського Кодексу України, державні регульовані ціни запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку. Частиною 2 вказаної статті імперативно визначено, що державне регулювання цін здійснюється згідно із Законом України "Про ціни і ціноутворення" від 21.06.2012 №5007-VI (далі - Закон №5007-VI).

Відповідно до пункту 1 статті 12 Закону №5007-VI державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб`єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку.

Згідно з статтею 13 Закону №5007-VI державне регулювання цін здійснюється Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, зокрема, шляхом: 1) установлення обов`язкових для застосування суб`єктами господарювання: фіксованих цін; граничних цін; граничних рівнів торговельної надбавки (націнки) та постачальницько-збутової надбавки (постачальницької винагороди); граничних нормативів рентабельності; розміру постачальницької винагороди; розміру доплат, знижок (знижувальних коефіцієнтів); 2) запровадження процедури декларування зміни ціни та/або реєстрації ціни.

Таким чином, суди дійшли правильного висновку, що для операцій з постачання на митній території України товарів/послуг, ціни на які на дату їх постачання регулюються одним із способів, передбачених Законом №5007-VI, база оподаткування податком на додану вартість визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості таких товарів, що встановлена з урахуванням механізмів державного регулювання.

Відповідачем безпідставно було застосовано до операцій з реалізації товарів, здійснених позивачем за 2015-2017 роки встановлені інтервенційні ціни на товари, які визначаються вимогами Закону України "Про державну підтримку сільського господарства в Україні" від 24.06.2004 №1877-IV (далі по тексту - Закон №1877-IV), з огляду на наступне.

Так, пунктом 3.2. статті 3 Закону №1877-IV визначено, що зміст державного цінового регулювання полягає у здійсненні Аграрним фондом державних інтервенцій в обсягах, що дозволяють встановити ціну рівноваги (фіксінг) на рівні, не нижчому за мінімальну інтервенційну ціну та не вищому за максимальну інтервенційну ціну. Частина ж 2 цього пункту імперативно встановлює, що Держава не здійснює цінове регулювання за межами організованого аграрного ринку України.

Встановлений механізм державного регулювання цін за допомогою мінімальних і максимальних інтервенційних цін, який регламентований Законом №1877-IV, здійснюється лише в межах організованого аграрного ринку.

Пунктом 2.12 статті 2 Закону №1877-IV визначено, що організований аграрний ринок - сукупність правовідносин, пов`язаних з укладенням і виконанням цивільно-правових договорів, предметом яких є сільськогосподарська продукція за стандартизованими умовах та реквізитами біржових договорів (контрактів) та правилами Аграрної біржі.

Інтервенційні ціни не можуть застосовуватися до продавців сільськогосподарських товарів, які здійснювали реалізацію сільськогосподарських товарів за межами Аграрної біржі.

Таким чином, операції з продажу зерна у даному випадку не є продажем товарів, ціни на які підлягають державному врегулюванню, оскільки їх реалізація відбувалась самостійно виробником за межами Аграрної біржі. База оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, які і підлягають застосуванню.

Підпунктом 14.1.71 пункту 14.1 ПК України визначено, що звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється на операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу.

Підпункт 14.1.219 пункту 14.1 ПК України передбачено, що ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), що визначається виходячи з можливості покупця (продавця) без значних додаткових витрат придбати (реалізувати) товар (роботи, послуги) на найближчій для покупця (продавця) території (підпункт 14.1.218 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

З аналізу наведених норм права вбачається, що звичайною ціною для здійснення розрахунку бази оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг є ціна, визначена зацікавленими сторонами у цивільно-правовому договорі, яка у свою чергу повинні відповідати ринковій ціні (ціні, що склалася на ринку товарів/послуг).

Наведене свідчить про необґрунтованість висновків відповідача про заниження позивачем податкових зобов`язань з податку на додану вартість на загальну суму 346041,00 грн, позивачем правомірно визначалась ціна товарів з контрагентами, а відповідно і податкові зобов`язання при проведенні господарських операцій з реалізації зерна.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення у визначеній судами частині.

Відповідач доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення у податковому обліку податкового кредиту з податку на додану вартість. Контролюючий орган касаційною скаргою не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду не встановлено.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Сумській області залишити без задоволення, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 22.11.2017 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова