Постанова

від 15.08.2023 по справі 185/9297/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5519/23 Справа № 185/9297/22 Суддя у 1-й інстанції - Бондаренко В.М. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2023 року

Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:

судді-доповідача: Новікової Г.В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

розглянувши уписьмовому провадженнібез викликусторін вм.Дніпро апеляційнускаргу ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 березня 2023 року та додаткове рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 квітня 2023 року у цивільнійсправі запозовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Завод Металомонтаж» про стягнення середнього заробітку за час затримки, моральної шкоди

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаною позовною заявою.В обґрунтування посилався на те, що з 03.02.2021 року він працював у відповідача на посаді слюсаря механозбірних робіт 3 розряду. 04.02.2021 року він отримав виробничу травму та з 04.02.2021 року по 03.06.2021 року знаходився на лікарняному, а 04.06.2021 року був звільнений за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України . У червні 2021 року та у червні 2022 року позивач звертався до відповідача із заявами про виплату йому компенсації за невикористану відпустку, але виплати не були здійснені йому. Тому, у липні 2022 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заробітної плати, за наслідками розгляду зазначеної справи, 29.07.2022 року йому була донарахована та виплачена сума у розмірі 1 104,77 грн. Таким чином, відповідач з часу звільнення тривалий час розраховувався з позивачем, а саме: 25.06.2021 року 797,40 грн., 11.07.2021 року 541,06 грн., 29.07.2022 року 1 104, 77 грн., що дає йому право на стягнення з відповідача його середнього заробітку за весь час затримки на підставі ст. ст. 116,117 КЗпП України.

Просив стягнути на його користь за період з 07.06.2021 року по 28.07.2022 року 36 791,46 грн. та моральну шкоду у 5 000 грн., яка спричинена тривалою невиплатою заборгованості.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 березня 2023 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 квітня 2023 року з ОСОБА_1 на користь ПП «Завод Металомонтаж» стягнуто витрати на правничу допомогу в сумі 2000 грн..

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення та додаткове рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення його позовних вимог. Посилається на те, що

судом першої інстанції не прийнято до уваги, що відповідачем виплачено йому компенсацію за невикористану відпустку лише 29 липня 2022 року, що дає підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. Крім того з нього безпідставно додатковим рішенням стягнуто судові витрати.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ПП «Завод Металомонтаж» просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Посилається на те, що позивач пропрацював лише один день і був травмований та перебував до звільнення на лікарняному.

Після отримання відповідачем листа від позивача про розрахунок було здійснено перевірку правильності нарахувань та донараховано компенсацію за невикористану відпустку в сумі 1372,39 грн.(до сплати 1104,77 грн), які були виплачені позивачу 29.07.2022 року.

Після звернення позивача до суду з позовом про стягнення 1274,56 грн. як недоплачену компенсацію за невикористану відпустку, позивач відмовився від позову у зв`язку із добровільною виплатою відповідачем 29.07.2022 року сум заборгованості. Вважає, що відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно із ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

У ч.1 ст. 369 ЦПК України зазначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Зважаючи, що по даній справі ціна позову становить 36791,46 грн., тобто менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і справа не відноситься до справи, яка не підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги відповідно до статті 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що відсутній факт ненарахованих та невиплачених сум працівникові при звільненні, відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також моральної шкоди. Спір про розмір сум, належних працівникові при звільненні, в порядку ч. 2 ст. 116 КЗпП України, судом був вже вирішений, у зв`язку з відмовою позивача від позову, оскільки відповідачем донараховані належні працівнику суми при звільненні та задоволені позовні вимоги позивача роботодавцем добровільно.

Проте такий висновок суперечить встановленим обставинам та нормам матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.

Згідно ст. 83 КзпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції,чинній на момент звільнення позивача) при звільненніпрацівника виплатавсіх сум,що належатьйому відпідприємства,установи,організації,провадиться вдень звільнення.Якщо працівникв деньзвільнення непрацював,то зазначенісуми маютьбути виплаченіне пізнішенаступного дняпісля пред`явленнязвільненим працівникомвимоги пророзрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом № 10-к від 02.02.2021 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду слюсар механозбірних робіт 3 розряду у ПП «Завод Металомонтаж» з 03.02.2021 року.

Наказом № 46-к від 04.06.2021 року ОСОБА_1 звільнений з роботи за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України з 04.06.2021 року.

З 04.02.2021 року по 03.06.2021 року ОСОБА_1 перебув на лікарняних у зв`язку з виробничою травмою.

За заявою позивача у липні 2022 року відповідачем була повторно перерахована компенсація за 9 днів невикористаної відпустки та встановлено, що її правильний розмір складає 3459,60 грн., середньоденний заробіток склав 384,40 грн., що підтверджується розрахунком компенсації за невикористану відпустку за підписом головного бухгалтера ПП «Завод Металомонтаж». Залишок невиплаченої компенсації за невикористану відпустку позивачеві було виплачено 29 липня 2022 року в сумі 1104,77 грн., що підтверджено платіжним дорученням № 2312.

Встановлені обставини сторонами не оспорюються.

Такимчином встановлено,щовідповідачемпри звільненніпозивача булонеправильно розрахованосуму компенсаціїза невикористанувідпустку,в результатічого виникспір пророзміри належнихзвільненому працівниковісум. При повторному перерахунку компенсації за 9 днів невикористаної відпустки відповідачем встановлено, що її правильний розмір складає 3459,60 грн , з урахуванням чого залишок невиплаченої компенсації за невикористану відпустку позивачеві було виплачено 29 липня 2022 року в сумі 1104,77 грн., що підтверджено платіжним дорученням № 2312.

За встановленихобставин впорушення положеньстатті 116 КЗпП України при звільненні ОСОБА_1 04 червня 2021 року відповідач не провів виплату всіх сум, що належали позивачеві від підприємства. Повний розрахунок проведено 29 липня 2022 року при виплаті залишку компенсації за невикористану відпустку. Тобто є підстави для задоволення позовних вимог та застосування положень ст.117 КЗпП України про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку.

На зазначені обставини суд першої інстанції не звернув уваги і дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Середньоденний заробіток позивача склав 384,40 грн., що підтверджується розрахунком компенсації за невикористану відпустку за підписом головного бухгалтера ПП «Завод Металомонтаж» та не оспорюється позивачем.

Період затримки розрахункуз моментузвільнення подень фактичногорозрахунку склав287днів. Середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні становить 110322,80 грн. (384,40х 287).

Розмір компенсації невикористаної відпустки складає 3459,60 грн, залишок невиплаченої компенсації за невикористану відпустку в сумі 1104,77 грн. позивачеві було виплачено 29 липня 2022 року. Тобто позивачеві своєчасно не виплачено 31,93% компенсації за невикористану відпустку.Таким чином середній заробіток за час затримки розрахунку складає 35226,07 грн. (110322,80 грн. х31,93%).

Повний розрахунокз позивачемпроведено 29липня 2022року,до судуіз позовомпро стягненнясереднього заробіткуза часзатримки розрахункувін звернувся31.10.2022року,тобто встрок ,встановленийст.233КЗпП України.

Відповідно до частини першоїстатті 9 Цивільного кодексу України(далі -ЦК України) положенняЦК Українизастосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положенняЦК Українимають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин.

Відповідно до пункту 6 частини першоїстатті 3 ЦК Українизагальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третястатті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема

з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.

Відшкодування, передбаченестаттею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1статті 9 ЦК Українитака спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченомустаттею 117 КЗпП України.

Однак встановленийст.117КЗпП Українимеханізм компенсаціїроботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Так, працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у таких відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Така позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц , де зокрема, зазначено, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлено,що період затримкирозрахунку змоменту звільненняпо деньфактичного розрахункусклав 287днів.

Розмір невиплаченої компенсації за невикористану відпустку склав 1104,77 грн.. Повний розрахунок з позивачем було проведено 29 липня 2022 року, тобто фактично через рік після звільнення. Середній заробіток за час затримки розрахунку складає 35226,07 грн..

Визначена сума значно перевищує реальну заборгованість в 1104,77 грн.. Затримка виплати була пов`язана із неправильним розрахунком суми компенсації за невикористану відпустку.

З огляду на очевидну неспівмірність розрахованої суми середнього заробітку в розмірі 35226,07 грн зі встановленим розміром заборгованості по заробітній платі в розмірі 1104,77 грн,характером цієїзаборгованості, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості- помилковий розрахунок суми,яка підлягала виплаті, дії відповідача щодо її виплати,колегія суддіввважає за можливе застосувати принцип справедливості та співмірності та зменшити за таких обставин розмір відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку,пропорційним ітаким,що відповідатимеобставинам справи,які маютьюридичне значення,та наведенимвище критеріям,визначити розмірвідповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 10 000 грн..

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Доводи про те, що після звернення позивача до суду з позовом про стягнення недоплаченої компенсації за невикористану відпустку, позивач відмовився від позову у зв`язку із добровільною виплатою відповідачем 29.07.2022 року сум заборгованості, а тому відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку є безпідставними. При зверненні до суду із іншими позовами позивачем ставилося питання лише щодо стягнення заборгованості. Доказів того, що судом вирішувалося раніше питання щодо стягнення позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку матеріали справи не містять.

Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

Згідно статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Статтею 233КЗпП Українипередбачено,що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 визначено, що

для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Судом встановлено і не оспорюється позивачем, що відповідач фактично повністю розрахувався з позивачем 29 липня 2022 року.

До суду з вимогами про стягнення з відповідача моральної шкоди за весь період затримки заробітної плати у розмірі 5000 грн. ОСОБА_1 звернувся 24 січня 2023 року.

Тобто позивачзвернувся звимогами простягнення моральноїшкоди,спричиненої йомузатримкоювиплати всіх належних при звільненні сум, за сплином більше п`яти місяців.

За такихобставин позивачемпропущено строкдлязвернення до суду з заявою про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам матеріального і процесуального права, що є підставою для його скасування та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та відмову у задоволені позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди.

Оскільки рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, то і підлягає скасуванню і додаткове рішення від 13 квітня 2023 року, яким стягнуто з позивача на користь відповідача витрати на правову допомогу.

Відповідно до частини 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції ,то є підстави для зміни розподілу судових витрат.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, відшкодуванню за рахунок відповідача підлягає сплачений позивачем судовий збір в загальному розмірі 593,45 грн.

Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову,що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 36791,46грн.,що менше двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст.368,369,376,382,384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 березня 2023 року та додаткове рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 квітня 2023 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Завод Металомонтаж» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства «Завод Металомонтаж» (місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Олександра Оцупа, буд. 2, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 32172886) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 10 000 грн. (десять тисяч) та судовий збір в сумі розмірі 593,45 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття таоскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3ст. 389 ЦПК України.

Судді: