Рішення

від 08.08.2023 по справі 460/41334/22

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

08 серпня 2023 року м. Рівне№460/41334/22

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Нор У.М. за участю секретаря судового засідання Вознюк В.І. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Шевчук В.С.,

відповідача: представник не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Приватної виробничо-комерційної фірми "Фіалка" доГоловного управління ДПС у Рівненській області визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Приватна виробничо-комерційна фірма "Фіалка" (далі - ПВКФ "Фіалка") звернулась до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Рівненській області (далі - ГУ ДПС у Рівненській області), за змістом якого просила суд визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення №000081202 від 05.02.2019, №0000071202 від 05.02.2019, №0000091202 від 05.02.2019, що прийняті ГУ ДФС у Рівненській області.

Обґрунтовуючи позов, ПВКФ "Фіалка" вказала, що 15.01.2019 на її адресу надійшов акт №13/17-00-12-02/30207687 від 08.01.2019 про результати документальної позапланової виїзної перевірки правомірності нарахування ПВКФ "Фіалка" бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, задекларованого на рахунок платника податку у банку по декларації з ПДВ за жовтень 2018 р. Із висновку акту вбачається, що документальною позаплановою виїзною перевіркою встановлено порушення ПВКФ "Фіалка" вимогПК Українив частині достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника по декларації з ПДВ за жовтень 2018 року, а саме в порушення п.44.1ст.44, пп. "а" п.198.1, п.198.3ст.198, п.201.10ст.201, п.200.1, п.200.2, п.200.4ст.200 ПК Українизавищено податковий кредит на суму 1548251 грн, що призвело до заниження позитивного значення різниці між сумою податкового зобов`язання і сумою податкового кредиту у розмірі 193841,00 грн; завищення суми бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку у розмірі 593856,00 грн;завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у сумі 760554,00 грн. Разом із позовною заявою позивачем заявлено клопотання про поновлення строків позовної давності для звернення до суду, на обґрунтування якого вказав, що виходячи із правового тлумачення положень ст.122 України у поєднанні з пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України, яка застосувалася судами до зміни судової практики, для визначення строку позовної давності у даній категорії справ визначався строк у 1095 днів, з дня оттримання платником податків оскаржуваного податкового повідомлення- рішення. Як наслідок, позивач рахує, що з огляду на те, що оскаржувані податкові рішення були винесенні в період застосування саме такого строку позовної давності, то й подальше звернення платника податків має розраховуватися виходячи із строку в 1095 днів.

ПВКФ "Фіалка" вважає, що висновки акту перевірки є необ`єктивними та безпідставними, а прийнятті за наслідками перевірки податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню як такі, що не відповідають вимогам чинного законодавства.

Позивач зазначив, що при формуванні податкового кредиту за жовтень 2018 року він діяв у відповідності до норм чинного законодавства, при цьому господарські операції мали реальний (товарний) характер. Документи, оформленні при здійсненні господарських операцій, у своїй сукупності є достатнім доказом реальності господарських операцій. При цьому, твердження відповідача щодо безтоварності господарських операцій по придбанню товарів позивачем є нічим не підтвердженими припущеннями спростування викладених тверджень відповідача, позивач наголошує, що неможливість встановлення (виявлення) відповідачем у контрагентів позивача основних засобів виробництва, виробничих приміщень, жодним чином не може свідчити про відсутність господарської діяльності з боку таких контрагентів, адже такі засоби можуть бути залучені контрагентами виключно на умовах оренди, підряду, чи окремих послуг. Зазначені відомості можуть бути перевірені відповідачем виключно лише в межах зустрічної перевірки таких контрагентів. Однак, як вбачається із акту перевірки, таким правом контролюючих орган не скористався, та не представив будь-яких доказів, окрім посилання на наявну інформаційно-аналітичну базу, які б містили в собі результати таких перевірок.

За таких умов, представник позивача в судовому засіданні просив позов задовільнити з підстав викладених вище.

Ухвалою суду від 20.12.2022 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з викликом сторін та призначено судове засідання.

Відповідач позовні вимоги заперечив, про що подано відзив на позовну заяву,в якому зазначив, що за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки правомірності нарахування Приватною виробничо-комерційною фірмою "Фіалка" бюджетного відшкодування податку на додану вартість, задекларованого на поточний рахунок платника податку по декларації з податку на додану вартість за жовтень 2018 року, встановлено порушення п. 44.1 ст. 44, пп. "а" п. 198.1 п. 198.3 ст. 198, п. 201.10 ст. 201, п. 200.1, п. 200.2 п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України.У зв`язку з цим, 05.02.2019 ГУ ДФС у Рівненській області на підставі акта №13/17-00-12-02/30207687 від 08.01.2019 прийнято оскаржені податкові повідомлення-рішення.Відповідач вказав, що за результатами опрацювання податкових періодів, починаючи з періоду виникнення від`ємного значення, співставленням податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДФС України за жовтень 2018 року встановлено завищення податкового кредиту по ПВК Фірма "Фіалка" (код 30207687) з контрагентами на загальну суму 49118,87 грн, в зв`язку з тим що такі контрагенти не подали декларацію з податку на додану вартість за жовтень 2018 року та, відповідно, не задекларували податкові зобов`язання по взаємовідносинах з ПВКФ "Фіалка".Відповідач ствердив, що в ході проведення перевірки встановлено відсутність трудових ресурсів для реального здійснення господарських операцій у контрагентів: ТОВ "ВІДЕНЬ ГРУП 2018" код ЄДРПОУ 42054850; ТОВ "ВЕЙСТІНГ ГРУП" код ЄДРПОУ 42199253; ТОВ "БРОК-ФІНАНС ГРУП" код ЄДРПОУ 42202611; ТОВ "АЛЬПОАМ" код ЄДРПОУ 42200059; ТОВ "РОК-ВІНТЕР" код ЄДРПОУ 42063047, позаяк інші наймані працівники, окрім керівників товариств, у 3-му кварталі 2018 року на підприємстві відсутні.Відповідач також зазначив, що аналізом результатів опрацювання податкових декларацій за звітні (податкові) періоди, починаючи з періоду, за наслідками якого виникло від`ємне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту, встановлено відхилення на суму 1548251,00 грн внаслідок висновку документальної перевірки про нереальність господарських операцій позивача з контрагентами: ТзОВ "Спектр-Лімітед" код 41650572, ТзОВ "Арізона-ЛТД" код 41716355, ТзОВ "Караванн+" код 41716397, ТзОВ "Люкс Поінт" код 41712209, ТзОВ "Оптимум Торг" код 41707005, ТзОВ "Оріентал Груп" код 41704706, ТзОВ "Прєміум Клас" код 416 50682, ТзОВ "Аркада Лімітед" код 41649991, ТзОВ "Кластєр" код 41649965, ТзОВ "ВІП Холдинг" код 41645562, ТзОВ "Пирамида ЛТД" код 41650059, ТзОВ "Галілео Плюс" код 41645913, ТзОВ "Астра Корп" код 41649923, ТзОВ "Лірейн" код 41329545, ТзОВ "Оніксс" код 41650593, ТзОВ "Альмера Компані" код 41645940, у зв`язку з відсутністю трудових ресурсів для реального здійснення господарських операцій, відсутністю реального джерела походження товару за даними ЄРПН, відсутністю відомостей щодо наявних власних або орендованих основних засобів.Відповідач вказав, що несприятливі наслідки недостатньої обережності ведення суб`єктом господарювання господарської діяльності покладаються на особу, яка уклала такі правочини. Такі несприятливі наслідки не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов`язань. У випадку недобросовісності контрагента покупець несе ризик від своєї бездіяльності в рамках податкового законодавства, позбавляючись можливості формувати витрати та податковий кредит у зв`язку із відсутністю належним чином оформлених первинних документів. Як наслідок, на думку, відповідача, ПВКФ "Фіалка" сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за рахунок документального оформлення операцій з придбання товарів та послуг у джерела, яке не відповідає документально оформленому. Укладені договори з вищезазначеними постачальниками не опосередковуються реальним виконанням операцій, що становлять їх предмет.

З наведених підстав у судових засіданнях при наданні пояснень, представник відповідача просив в задоволенні позову відмовити повністю.

Також, представником відповідача подано клопотання про закриття провадження у справі з підстав розгляду спору щодо одних і тих податкових повідомлень-рішень між тим ж самими сторонами в іншій справі, та прийняття судом відповідного судового рішення за результатами його розгляду.

Ухвалою суду 15.02.2023 відкладено розгляд справи до 14.03.2023.

Ухвалою суду 14.03.2023 відкладено розгляд справи до 29.03.2023.

Ухвалою суду 03.04.2023 відкладено розгляд справи до 20.04.2023.

Ухвалою суду 20.04.2023 відкладено розгляд справи до 25.04.2023.

Ухвалою суду від 25.04.2023 закрито підготовче провадження у справі, розгляд справи по суті призначено у відкритому судовому засіданні.

У судовому засіданні 23.05.2023 розгляд справи відкладено до 07.06.2023.

У судовому засіданні 07.06.2023 розгляд справи відкладено до 25.07.2023.

У судовому засіданні 07.06.2023 розгляд справи відкладено до 25.07.2023.

У судовому засіданні 25.07.2023 розгляд справи відкладено до 08.08.2023.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши позовну заяву, відзив на позов, встановивши фактичні обставини справи, перевіривши їх зібраними у справі доказами, оцінивши їх у сукупності, відповідно до вимог закону, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, з урахуванням такого.

Матеріалами справи стверджено, що Приватна виробничо-комерційна фірма "Фіалка" (код ЄДРПОУ 30207687) зареєстрована як юридична особа з 28.02.1994 та перебуває на обліку в Рівненській об`єднаній Державній податковій інспекції ГУ ДФС у Рівненській області. Види діяльності за КВЕД: 43.12 Підготовчі роботи на будівельному майданчику, 43.99 Інші спеціалізовані будівельні роботи, н.в.і.у., 46.71 Оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами, 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля, 49.41 Вантажний автомобільний транспорт, 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель (основний), 42.11 Будівництво доріг і автострад.

Згідно з поданою ПВКФ "Фіалка" до ДПІ у м. Рівному ГУ ДФС у Рівненській області податковою декларацією з податку на додану вартість від 18.11.2018 №9255313148 за жовтень 2018 року (а.с.40-47 т.1) від`ємне значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (позитивне значення) становить 1354410,00 грн (р.19); сума від`ємного значення, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку, становить 593856,00 грн (р.20.2.1); сума від`ємного значення, яка зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, становить 760554,00 грн (р.20.3).

В Додатку 4 до податкової декларації з податку на додану вартість за жовтень 2018 року "Заява про повернення суми бюджетного відшкодування та/або суми коштів на рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість та/або врахування реєстраційної суми платника податку, що реорганізується, в обрахунку реєстраційної суми правонаступника (Д4)", позивач просив бюджетне відшкодування в сумі 593856,00 грн перерахувати на рахунок платника у банку (а.с.44 т.1).

Суд встановив, що на підставі наказу ГУ ДФС у Рівненській області від 18.12.2018 №3165 та направлень від 20.12.2018 №4506/17-00-12-02, №4507/17-00-12-02, відповідно до п.200.11 ст. 200 розділу V, в порядку, встановленому на підставі п.п.78.1.8, п 78.1 ст. 78, ст. 79 глави 9 розділу Податкового кодексу України (далі - ПК України) посадовими особами ГУ ДФС у Рівненській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування ПВКФ "Фіалка" бюджетного відшкодування податку на додану вартість, задекларованого на рахунок платника у банку по декларації з ПДВ за жовтень 2018 року.

Результати перевірки оформлені актом №13/17-00-12-02/30207687 від 08.01.2019, яким встановлено порушення вимог Кодексу в частині достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника по декларації з ПДВ за жовтень 2018 року, а саме: в порушення п.44.1 ст. 44 розділу І, пп. "а" п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, п. 201.10 ст. 201, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.4 ст. 200 розділу ІІІ Податкового кодексу України завищено податковий кредит на суму 1548251,00 грн, що призвело до:

заниження позитивного значення різниці між сумою податкового зобов`язання і сумою податкового кредиту у розмірі 193841,00 грн;

завищення суми бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку у розмірі 593856,00 грн;

завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у сумі 760554,00 грн.

22.01.2019 позивач подав до ГУ ДФС у Рівненській області заперечення на акт перевірки №13/17-00-12-02/30207687 від 08.01.2019 (а.с.48-49 т.1), в якому вказав, що ПВКФ "Фіалка" не може нести юридичну відповідальність у вигляді зменшення сум податкового кредиту за недотримання її контрагентами норм Податкового кодексу, зокрема, дотримання термінів подачі податкової звітності. На переконання позивача висновки акту перевірки порушуються базовий правовий принцип - принцип правової визначеності та презумпцію правомірності дій платника податків. Відтак, ПВКФ "Фіалка" надала повторно для врахування видаткові накладні по контрагентах, та просила звернути увагу, що вказані в акті недоліки таких податкових накладних (неможливість ідентифікації особи яка її склала, відсутність посилання на правову підставу для складання) не знаходять свого підтвердження, оскільки такі накладні містять усі необхідні реквізити.

31.01.2019 ГУ ДФС у Рівненській області надіслало ПВКФ "Фіалка" відповідь на заперечення до акту перевірки, в якому зазначило, що висновок, викладений в акті №13/17-00-12-02/30207687 від 08.01.2019 залишено без змін (а.с.50-54 т.1).

Суд встановив, що на підставі акту №13/17-00-12-02/30207687 від 08.01.2019 ГУ ДФС у Рівненській області прийнято податкові повідомлення-рішення:

№0000081202 від 05.02.2019, яким по декларації ПВКФ "Фіалка" за жовтень 2018 року встановлено суму завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в сумі 760554,00 грн (а.с.34 т.1);

№0000071202 від 05.02.2019, яким по декларації ПВКФ "Фіалка" за жовтень 2018 року встановлено суму завищення бюджетного відшкодування в сумі 593856,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції) в сумі 148464,00 грн;

№0000091202 від 05.02.2019, яким ПВКФ "Фіалка" збільшено суму грошового зобов`язання по податку на додану вартість на загальну суму 290761,50 грн, у тому числі за податковим зобов`язанням на 193841,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями на 96920,50 грн (а.с.36,37 т.1).

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до адміністративного суду з позовною заявою про визнання їх протиправними та скасування із відповідним позовом.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду у справі №460/408/19 від 29.07.2019 р. за позовну заяву ПВКФ «Фіалка» до Головного управління ДФС у Рівненській області про скасування податкових повідомлень-рішень, задоволено повністю.

Однак, за результатами розгляду апеляційної скарги відповідача, постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду №857/10422/19 від 23.12.2019 р. рішення суду першої інстанції скасовано, в задоволенні позову ПВКФ «Фіалка» відмовлено повністю. Згідно із постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05.07.2021 р. касаційну скаргу ПВКФ «Фіалка» залишено без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.

Звертаючись до суду із вищевказаним позовом у справі №460/408/19, позивач в якості підстав для позову зазначив, що прийняті податкові повідомлення-рішення суперечать Постанові КМУ №117 від 21.02.2018 р. «Про затвердження порядків з питань зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних», оскільки податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит з ПДВ від постачальників були прийняті та зареєстровані податковим органом без заперечень. А відтак, твердження податкового органу про негативні показники податкової історії платника податку постачальників позивача не можуть бути застосовані в якості підстави для відсторонювання сум податкового кредиту, сформованого із по операціям такими контрагентами. Інших підстав для позову позивачем заявлено не було.

Відтак, судом встановлено, що в межах спору №460/408/19, судом вирішувалося питання щодо правомірності оскаржуваних податкових-рішень лише виключно з підстав реєстрації, або не реєстрації податкових накладних по яким сформовано податкових кредит у ЄРПН.

Натомість позов по даній справі заявлено із інших підстав, а ні ж ті які містяться у справі №460/408/19. А саме у цій справі позивач в якості підставі для звернення до суду посилається на неможливість використання податковим органом інформації у власних базах даних як безпосереднього доказу протиправності дій платника податків, без фактичного проведення документальної господарської діяльності перевірки таких постачальників позивача. В той же час представлені дані надані постачальниками позивача на його запити, повністю підтверджено обставини щодо виконання спірних правочинів в повному обсязі; відсутності повноважень у податкового органу на самостійне визнання нікчемними (безтоварними) правочинів; індивідуальний характер відповідальності та необхідність доведення економічного підґрунтя укладеної безтоварної операції. А саме, хиби допущені з боку постачальників позивача, не можуть бути причиною для притягнення до відповідальності позивача як добросовісного платника податків. Так, позивач у даній справі вказує, що неможливість встановлення (виявлення) відповідачем у контрагентів позивача основних засобів виробництва, виробничих приміщень, жодним чином не може свідчити про відсутність господарської діяльності з боку таких контрагентів, адже такі засоби можуть бути залучені контрагентами виключно на умовах оренди, підряду, чи окремих послуг. Зазначені відомості можуть бути перевірені відповідачем виключно лише в межах зустрічної перевірки таких контрагентів. Однак, таким правом контролюючих орган не скористався, та не представив будь-яких доказів, окрім посилання на наявну інформаційно-аналітичну базу, які б містили в собі результати таких перевірок. Під час перевірки контролюючий орган не ставив під сумнів достовірність наданої позивачем первинної документації, а висновки відповідача про безтоварність спірних операцій зроблені лише на підставі аналізу зібраної податкової інформації щодо контрагентів позивача або з огляду на неможливість проведення звірки цих контрагентів. Ця інформація (за умови невиконання відповідачем обов`язку із самостійного встановлення та доведення факту порушення платником податків вимог податкового законодавства) не має преюдиціального значення та не є такою, що достовірно та безсумнівно підтверджує відсутність реального руху активів між позивачем та його контрагентами. Платник податків не повинен перевіряти кількість працюючих осіб у контрагента, під час поставки товару/надання послуг. Контрагент самостійно обирає модель ведення підприємницької діяльності та самостійно буде вирішувати, чи достатньо працюючих осіб для поставлення товару/надання відповідних послуг покупцю/замовнику, чи потрібно залучати інших осіб, які також можуть працювати за цивільно-правовими договорами, або іншими видами договорів, які не заборонені чинним законодавством.

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті.

У постанові Верховного Суду від 09.10.2018 року в справі № 809/487/18, зазначено, що підстави адміністративного позову - це фактичні та юридичні обставини публічно-правового спору, які обґрунтовують можливість подання такого позову, це факти, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем спірних правовідносин.

Касаційний суд зазначив, що для встановлення тотожності підстав позову визначальне значення має коло обставин та фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Не є зміною підстав адміністративного позову викладення одних і тих же обставин, але в іншій стилістичній формі або із зазначенням обставин, які були відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, але були названі ним інакше.

Порівняльний аналіз позовних заяв позивача у справі №460/408/19 та даній справі дає підстави стверджувати про наявність відмінних підстав для звернень до суду, якими скористався позивач. За таких умов правових підстав для застосування положень п. 3 ч. 1 ст. 240 КАС України при вирішенні даного спору не вбачається.

Разом із тим, відповідачем було подано клопотання про закриття провадження у справі з підстав подання позову у даній справі із тих самих підстав, що й первісний позов у справі №460/2354/19.

Однак, в спростування перелічених тверджень відповідача, суд зазначає, що не зважаючи на попереднє оскарження податкових повідомлень-рішень, які приймалися за на підставі акту перевірки №13/17-00-12-02/30207687 від 08.01.2019, в даному разі позивачем застосовано інші підставі для позову, а ніж ті, що заявлені під час розгляду справи №460/2354/19. Тобто в даному разі підстави для позову у справі №460/2354/19 та у даному спорі є різні.

Так, у позовній заяві по справі №460/2354/19 в якості аргументу, що слугував підставою для оскарження податкових повідомлень-рішень слугували доводи відповідача, що податковим органом поставлено під сумнів правомірність відсторонування сум податкового кредиту сформованих по операціям, щодо яких було в безспірному порядку зареєстровано податкові накладні в ЄРПН. А саме вказувалося, що якщо податкові накладні від постачальників були прийняті та зареєстровані податковим органом, а також включені ПВКФ «ФІАЛКА» до податкових декларацій з ПДВ за жовтень 2018 року, які були прийняті податковим органом без заперечень, на час складання податкових накладних та подачі їх на реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних, жодних рішень про зупинення їх реєстрації або відмови їх у реєстрації не приймалося, то у ПВКФ «ФІАЛКА» були усі підстави вважати, що його постачальники відповідають усім критеріям добросовісності та мають показники позитивної податкової історії платника податку. Що свідчить про правомірність формування податкового кредиту з ПДВ за жовтень 2018 року, оскільки податковий кредит сформований на підставі належно оформлених та зареєстрованих податкових накладних, отриманих від контрагентів, які мали спеціальну правосуб`єктність.

Однак, суд, аналізуючи зміст позову у справі №460/41334/22, дійшов до висновкупро наявність кардинальної відмінності, про що вказувалося вище, що допускає можливість звернення позивача із даним позовом, та свідчить про відсутність підстав для застосування наслідків передбачених п.3. ч.1 ст. 240 КАС України.

Суд звертає увагу, що в своєму клопотанні відповідач просить закрити провадження у справі. Перелік підстав для закриття провадження у справі визначено ст. 238 КАС України, а саме 1. Суд закриває провадження у справі:1) якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства;2) якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом;3) якщо сторони досягли примирення;4) якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;5) у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи або припинення юридичної особи, за винятком суб`єкта владних повноважень, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва;6) щодо оскарження нормативно-правових актів суб`єктів владних повноважень чи окремих їх положень, якщо оскаржуваний нормативно-правовий акт або відповідні його положення визнано протиправними і нечинними рішенням суду, яке набрало законної сили;7) щодо оскарження індивідуальних актів та дій суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані акти та дії суб`єкта владних повноважень було змінено або скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили;8) щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.

Однак, відповідач у своєму клопотанні не навів жодної підстави, яка міститься в ст.238 КАС України, для закриття провадження у справі.

Наведені ж відповідачем у власному клопотанні аргументи можуть бути розцінені судом для залишення позовної заяви без розгляду, однак таких вимог перед судом відповідач не ставить та судом не досліджувались. За таких умов, в задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі слід відмовити.

Як встановлено судом з акту перевірки №13/17-00-12-02/30207687 від 08.01.2019, висновки контролюючого органу про порушення ПВКФ "Фіалка" приписів податкового законодавства, що призвело до завищення податкового кредиту за жовтень 2018 року в сумі 1548251,00 грн, ґрунтуються на тому, що відносини ПВФК "Фіалка" з рядом контрагентів, які мали місце в жовтні 2018 року, мають характер нереальних, такі контрагенти поставку товару не здійснювали, а тому податкові накладні з реквізитами таких контрагентів не є підставою для формування ПВКФ "Фіалка" податкового кредиту, а саме: ТзОВ "Спектр-Лімітед" код 41650572, ТзОВ "Арізона-ЛТД" код 41716355, ТзОВ "Караванн+" код 41716397, ТзОВ "Люкс Поінт" код 41712209, ТзОВ "Оптимум Торг" код 41707005, ТзОВ "Оріентал Груп" код 41704706, ТзОВ "Прєміум Клас" код 416 50682, ТзОВ "Аркада Лімітед" код 41649991, ТзОВ "Кластєр" код 41649965, ТзОВ "ВІП Холдинг" код 41645562, ТзОВ "Пирамида ЛТД" код 41650059, ТзОВ "Галілео Плюс" код 41645913, ТзОВ "Астра Корп" код 41649923, ТзОВ "Лірейн" код 41329545, ТзОВ "Оніксс" код 41650593, ТзОВ "Альмера Компані" код 41645940, ТзОВ "Відень Груп 2018" код 42054850, ТзОВ "Вейстінг Груп" код 42199253, ТзОВ "Брок-Фінанс-Груп" код 42202611, ТзОВ "Альпоам" код 42200059, ТзОВ "Рок-Вінтер" код 42063047.

Вказаний висновок відповідача по взаємовідносинах ПВКФ "Фіалка" з контрагентами ТзОВ "Відень Груп 2018", ТзОВ "Вейстінг Груп", ТзОВ "Брок-Фінанс-Груп", ТзОВ "Альпоам", ТзОВ "Рок-Вінтер" зумовлений тим, що в результаті співставлення податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів встановлено:

- розбіжність у даних декларації ПВКФ "Фіалка" з ПДВ за жовтень 2018 року на загальну суму ПДВ 49118,87 грн в зв`язку з тим, що перелічені підприємства не подали декларацію з ПДВ за жовтень 2018 року та, відповідно, не задекларували податкове зобов`язання по операціях з ПВКФ "Фіалка";

- відсутність трудових ресурсів у постачальників для реального здійснення господарських операцій;

- відсутність відомостей щодо наявних основних засобів та реального джерела походження товару.

Згідно з п.3.16 акту перевірки, аналізом результатів опрацювання податкових декларацій за звітні (податкові) періоди, починаючи з періоду, за наслідками якого виникло від`ємне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту, встановлено відхилення на суму 1548251,00 грн по операціях з придбання позивачем товарів по контрагентах: ТзОВ "Спектр-Лімітед", ТзОВ "Арізона-ЛТД", ТзОВ Караванн+", ТзОВ "Люкс Поінт", ТзОВ "Оптимум Торг", ТзОВ "Оріентал Груп", ТзОВ "Прєміум Клас", ТзОВ "Аркада Лімітед", ТзОВ "Кластєр", ТзОВ "ВІП Холдинг", ТзОВ "Пирамида ЛТД", ТзОВ "Галілео Плюс", ТзОВ "Астра Корп", ТзОВ "Лірейн", ТзОВ "Оніксс", ТзОВ "Альмера Компані", у зв`язку з відсутністю трудових ресурсів для реального здійснення господарських операцій, відсутністю реального джерела походження за даними Єдиного реєстру податкових накладних та податкової звітності, відсутність відомостей щодо наявних власних або орендованих основних засобів.

З урахуванням доводів та аргументів сторін, при вирішенні даного спору підлягали до перевірки фактичні обставини щодо здійснення позивачем господарських операцій у жовтні 2018 року, за результатами яких сформовано спірний податковий кредит.

Відповідно до ст.19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підпунктами 21.1.1., 21.1.2., 21.1.3., 21.1.4. п. 21.1. ст. 21 ПК України закріплено, що посадові особи контролюючих органів зобов`язані: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій; забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

згідно з п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п.198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум ПДВ, що відносяться до податкового кредиту.

Як вбачається із акту перевірки, висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства не базуються фактах про відсутність у платника податків належним чином зареєстрованої податкової накладної, натомість такі висновки базуються виключно твердженні про наявність у контролюючого органу інформації, здобутої останнім в процесі обробки декларації позивача та інших податків, щодо неможливості прийняття для врахування наявних у позивача податкових накладних, що належним чином зареєстровані в ЄРПН, як доказу існування у позивача права на податковий кредит, що був відображений ним у декларації за листопад 2018 р.

Однак, за наявних умов суд приходиться до висновку, що неможливість встановлення (виявлення) відповідачем у контрагентів позивача основних засобів виробництва, виробничих приміщень, жодним чином не може свідчити про відсутність господарської діяльності з боку таких контрагентів, адже такі засоби можуть бути залучені контрагентами виключно на умовах оренди, підряду, чи окремих послуг. Зазначені відомості можуть бути перевірені відповідачем виключно лише в межах зустрічної перевірки таких контрагентів. Із акту перевірки слідує, що таким правом контролюючих орган не скористався, та не представив будь-яких доказів, окрім посилання на наявну інформаційно-аналітичну базу, які б містили в собі результати таких перевірок.

Так, Верховний Суд в постанові від 06.02.2018 у справі №804/4940/14 зазначив, що відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Таких висновків дійшов Верховний Суд і в постанові від 30.01.2018 у справі №2а/1770/3360/12, від 19.06.2018 у справі №826/7704/16 (адміністративне провадження №К/9901/38191/18).

В своєму відзиві та Акті перевірки відповідач зазначає про дослідження руху товарів/послуг за ланцюгом постачання, як одного з аргументів податкового органу щодо фіктивного характеру операцій.

Втім, на переконання суду, такі дані жодним чином не можуть свідчити про нереальність/фіктивність правочинів позивача з контрагентами-постачальниками, оскільки посилання на неможливість встановлення походження товарів за ланцюгом постачання не можуть бути доказом безтоварного характеру господарських операцій.

В даному випадку, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Висновки контролюючого органу базуються крім іншого, на податковій інформації, сформованій за результатами аналізу відомостей, отриманих від інших податкових органів, та аналізу діяльності по ланцюгу постачання. При цьому контролюючим органом не здійснено ґрунтовного аналізу сутності та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних операцій за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Слід зважити, що податкова інформація, яка наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання носить виключно інформативний характер та не є належним безумовним доказом.

Водночас, слід зважити, що під час перевірки контролюючий орган не ставив під сумнів достовірність наданої позивачем первинної документації, а висновки відповідача про безтоварність спірних операцій зроблені лише на підставі аналізу зібраної податкової інформації щодо контрагентів позивача або з огляду на неможливість проведення звірки цих контрагентів. Ця інформація (за умови невиконання відповідачем обов`язку із самостійного встановлення та доведення факту порушення платником податків вимог податкового законодавства) не має преюдиціального значення та не є такою, що достовірно та безсумнівно підтверджує відсутність реального руху активів між позивачем та його контрагентами.

Як слідує із правової позиції, сформованої у постанові Верховного Суду від 24 лютого 2022 року у справі № 420/8924/20 Податкова інформація не є тим джерелом отримання даних, які згідно з положеннями статті 83 Податкового кодексу України можуть служити підставою для висновків контролюючих органів під час проведення перевірок, не заснована на безпосередньому аналізі первинних документів і не є належним доказом у розумінні процесуального закону. Тому така інформація не може бути доказом порушення платником податкового законодавства. Так, 24 лютого 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби в Одеській області вказав, що Податкова інформація не є тим джерелом отримання даних, які згідно з положеннями статті 83 Податкового кодексу України можуть слугувати підставою для висновків контролюючих органів під час проведення перевірок, не заснована на безпосередньому аналізі первинних документів і не є належним доказом у розумінні процесуального закону. Тому така інформація не може бути доказом вчинення порушень податкового законодавства платником.

Згідно правової позиції Верховного Суду (постанова від 02.04.2020 у справі № 160/93/19), Верховний Суд зауважив, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Також, критично Верховний Суд відноситься до висновків податкового органу щодо фіктивності господарських операцій через відсутність управлінського та технічного персоналу у контрагента платника податків, що перевіряється. Так, у постановах від 11.09.2018 р. у справі №804/4787/16 та від 30.08.2019 р. у справі №804/17176/14 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що відсутність ресурсів у контрагентів позивача не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати у постачальника на праві оренди або лізингу.

Отже, платник податків не повинен перевіряти кількість працюючих осіб у контрагента, під час поставки товару/надання послуг. Контрагент самостійно обирає модель ведення підприємницької діяльності та самостійно буде вирішувати, чи достатньо працюючих осіб для поставлення товару/надання відповідних послуг покупцю/замовнику, чи потрібно залучати інших осіб, які також можуть працювати за цивільно-правовими договорами, або іншими видами договорів, які не заборонені чинним законодавством.

При цьому, слід зважити, що види діяльності контрагентів позивача, які містяться у ЄДРПОУ охоплюють зміст тих операцій, які мали місце з позивачем.

Посилання контролюючого органу на наявність акту про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента по ланцюгу постачання, а також на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, як критерії оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними оскільки, під час складення акту про неможливість проведення звірки будь-які первинні документи платника податків не використовувались та не аналізувались, а отже оформлення вказаного акту з відображенням в ньому окремих відомостей, не відповідають критерію юридичної значимості, як не відповідає такому критерію і інформація з інформаційно-аналітичних баз контролюючих органів, оскільки така також не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів, а отже не є належним доказом в розумінні процесуального Закону (Постанова ВС від 12.06.2018 р. у справі № 826/16272/13-а).

Така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону (Постанова ВС від 27.03.2018 р. у справі № 816/809/17).

Будь-яке автоматизоване співставлення, чи дані отримані з автоматизованих систем контролюючого органу не є належними доказами в розумінні процесуального Закону, оскільки, автоматизоване співставлення, зокрема задекларованих податкових зобов`язань та податкового кредиту, не віднесено до засобів перевірки правильності та повноти визначення таких податкових зобов`язань, а тому здобуті таким чином докази не можуть визнаватись належними (Постанова ВС від 27.02.2018 р. у справі № 811/2154/13-а).

Також, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 20.03.2018 року у справі №804/939/16 дійшов висновку, що податкова інформація, яка міститься в інформаційно-аналітичних базах щодо контрагентів позивача стосовно ланцюгів постачання, а також податкова інформація, надана іншими контролюючими органами, має виключно інформативний характер та не вважається належним доказом у розумінні процесуального Закону.

Будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону, оскільки є лише відображенням якості роботи окремих працівників контролюючого органу.

У своїй постанові від 05.02.2020 р. по справі № 823/1519/16 Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду критично віднісся до посилань контролюючого органу на аналіз податкової інформації, отриманої відносно контрагентів позивача, як на підставу для відмови у задоволенні позову, оскільки чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, знаходження за місцем реєстрації, наявності чи відсутності основних фондів тощо. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов`язань, адже поняття добросовісний платник, яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань.

Як слідує із висновку Верховного Суду (постанова від 20.03.2018 у справі №804/939/16, адміністративне провадження №К/9901/376/17) податкова інформація, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального закону.

Дії контролюючого органу щодо внесення до електронної бази даних інформації, отриманої внаслідок здійснення заходів податкового контролю, є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов`язків по збиранню доказової інформації щодо наявності чи відсутності документального підтвердження даних податкового обліку платників податків, які не створюють для платника податків самостійного юридичного наслідку. Інформація, отримана податковим органом за результатами податкового контролю, використовується для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу. Це в однаковій мірі стосується і дій податкового органу щодо внесення такої інформації до існуючих інформаційних систем (Постанова ВС від 23.05.2018 р. у справі № 804/853/14).

Також, Верховний суд у складі Касаційного адміністративного суду у своїх постановах: від 13 березня 2018 року у справі №814/3520/13-а, від 31 липня 2018 року у справі №815/3725/13-а, від 03 квітня 2018 року справі №804/1963/17, від 27 березня 2018 у справі №816/809/17, від 27 лютого 2018 року у справі №813/1766/17, від 05 червня 2018 року у справі №809/1139/17, від 17 січня 2018 року у справі №804/8943/13-а, від 23 січня 2018 року у справі № 826/7047/13-а, від 15 травня 2018 року у справі №815/423/17, від 26 червня 2018 року у справі №808/2360/17, від 26 червня 2018 року у справі №826/5522/14, від 26 червня 2018 року у справі №826/548/17, від 23 липня 2019 року у справі №2а/0370/307/11, від 30 серпня 2019 р. у справі №804/17176/14, від 21 січня 2020 року у справі №814/2335/14, від 05 лютого 2020 року у справі №823/1519/16, від 20 лютого 2020 року у справі №802/1255/17-а, висловлює правову позицію, що у ході дослідження господарських операцій необхідно звертати увагу на: - реальність здійснення оподатковуваних операцій, які повинні мати ділову мету та економічну вигоду; - документальне підтвердження здійснення господарських операцій первинними документами, які супроводжують операції певного виду; - наявність у покупця належним чином складеної податкової накладної; - наявність розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

В той же час, не заперечуючи факт перерахування позивачем коштів своїм контрагентам, а ні посадові особи ДФС, а ні інші контролюючі чи правоохоронні органи навіть не намагалися встановити економічну доцільність укладення позивачем із його контрагентами «безтоварних правочинів», не проведено також визначення подальшого руху перерахованих позивачем коштів, оскільки без фактичного повернення таких коштів особі, яка їх перерахувала, втрачається будь-яке економічне підґрунтя укладення «безтоварних правочинів». Оскільки, у разі якщо кошти для покупця товару не повертаються, то в будь-якому разі покупець несе відповідні витрати, та не має жодного зиску від укладення правочину, а ніж той який пов`язаний із безпосереднім придбанням необхідного йому товару за договором.

Крім того, 07 серпня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 870/4806/12, адміністративне провадження №К/9901/5850/18 (ЄДРСРУ № 75757107) чітко зазначив, що наявність податкової інформації про «фіктивність» контрагентів є неприйнятною оскільки склад податкового правопорушення не може доводитися податковою інформацією, яка має виключно інформаційне навантаження вільного розсуду податкового органу (припущень), та не заснована на аналізі первинних та інших документів.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Верховний Суд у своїх постановах критично ставиться до висновків податкового органу, як на підставу неправомірності формування даних податкового обліку, на відсутність у платника податків документів, які б свідчили про транспортування придбаного товару, оскільки такі документи, зокрема, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення, а відтак визначає взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи. У даному випадку позивач здійснював операції з придбання товару та не виступав в якості замовника за договором перевезення, у зв`язку з чим, відсутність товарно-транспортних накладних не можна розцінювати як беззаперечне свідчення безтоварності спірних операцій.

При цьому, як слідує із місту акту перевірки, та заперечень позивача, що подавалися до нього, всі документи, які стосуються операцій із спірними контрагентами були представлені до перевірки. Зміст досліджуваних операцій вказує, що позивачем здійснювалося придбання різного роду будівельних матеріалів та обладнання, яке позивачем використовується в ході здійснення основою свого виду господарської діяльності будівництво будівель та конструкцій.

Також суд зважає, що ГУ ДФС у Рівненській області, в ході формування висновків про безтоварність вчинених позивачем операцій не проводилося жодної зустрічної перевірки із контрагентами позивача та не направлялися ним жодні запити не предмет дослідження питання повноти нарахування податків та повноти їх відображення у своїй податковій звітності, а також наявності відповідних виробничих можливостей для фактичного виконання спірних операцій, або ж залучення інших організацій до виконання спірних правочинів. Адже, у випадку ухилення від сплати податків, шляхом виплати працівниками заробітної плати без офіційного утримання з неї всіх необхідних податків та зборів, або без офіційного оформлення таких працівників, чи використання основних засобів без подання форми звітності 20-ОПП, достовірно не можливо стверджувати про відсутність господарської діяльності з боку контрагентів.

Натомість, як вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся до своїх контрагентів з запитами на підтвердження існування відповідних господарських правовідносин. У відповідь на такі звернення позивача, останні повідомили, що повністю підтверджують існування між сторонами спірних правовідносин, та фактичне виконання відповідних господарських операцій. Вказане, свідчить про наявність, об`єктивної можливості у контролюючого органу, провести у таких контрагентів позивача уточнення наявної в базах даних інформації щодо операцій, шляхом направлення відповідних інформаційних запитів. Натомість, як свідчать матеріали справи та пояснення відповідача, таким правом контролюючий орган не скористався, що свідчить про його самоусунення від належного виконання покладених на нього функцій.

Так, у постанові Верховного Суду від 27 квітня 2022 року у справі № 200/5932/19- а, вказав, що Подавши до контролюючого органу всі передбачені законодавством первинні документи, оформлені належним чином, платник може отримати податкову вигоду лише у тому разі, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей у таких документах. Чинне законодавство не узалежнює умову виникнення податкових зобов`язань платника від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності основних фондів, працівників у штаті, подання / неподання податкової звітності. Вирішуючи податкові спори, суд керується презумпцією добросовісності платника, яка резюмує економічну виправданість дій, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, а також достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності. Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами. Визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної до порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника.

Тому, на думку суду, позиція відповідача щодо нереальності здійснених операцій, за умови, наявності у позивача всіх підтверджуючих документів щодо придбання таких товарів, включаючи податкові накладні, які належним чином зареєстровані в ЄРПН, придбання позивачем саме товарів, які необхідні йому для здійснення основного виду господарської діяльності, без надання з боку відповідача доказів існування будь-якої іншої мети позивача, ані ж тієї, що пов`язана із придбання та використання товару, є завідомо необґрунтованою.

Окрім того, вирішуючи даний спір, суд звертає увагу на відсутність законодавчої правової можливості самостійного визнання посадовими особами відповідача правочинів нікчемними (безтоварними), як такі що спрямовані на порушення інтересів держави і суспільства.

Так, 02 квітня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 2а-3925/12/2170, адміністративне провадження №К/9901/3257/18 (ЄДРСРУ № 80867725) досліджував питання правомірності встановлення актом податкової перевірки нікчемності правочину.

Правочин, який вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, згідно з частиною першою статті 203, частиною другою статті 215 ЦК України є нікчемним.

Право органу державної податкової служби самостійно визнавати нікчемними правочини законом в тому числі з підстав безтоварності не передбачено.

Аналогічна правова позиція висловлена 17.01.2018 р. та 24.01.2018 р. Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в контексті справ № 2а-9880/12/1370 (ЄДРСРУ 71692581), № 2а-11097/12/2070 (ЄДРСРУ 71834563), № 826/3446/13-а (ЄДРСРУ 71829617), № 2а-11097/12/2070 (ЄДРСРУ 71829442), № 2а-6341/12/2070 (ЄДРСРУ 71829249) .

Отже, підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а встановлення актом перевірки нікчемності правочину з підстав його безтоварності знаходиться за межами компетенції податкового органу, не належить до функції контролю дотримання платниками податків податкового законодавства. Не вимагається визнання такого договору і в суді. За наявності відповідних обставин предметом розгляду та дослідження є податкові наслідки вчинення відповідних дій без урахування наявності цивільно-правового договору та реальність господарських операцій, як підстава виникнення права на формування платником податку своїх даних податкового обліку.

20 березня 2018 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в контексті справи № 805/10886/13-а, адміністративне провадження №К/9901/1424/18 (ЄДРСРУ № 72863889) викладено правову позицію, яка зводиться до наступного.

Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях. Відтак, встановлення актом перевірки нікчемності правочину знаходиться за межами компетенції податкового органу, не належить до функції контролю дотримання платниками податків податкового законодавства.

Верховний Суд вважає за наявності ознак нікчемності чи безтоварного правочину, податкові органи мають право та повинні звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність, а не класти власний висновок в основу податкового правопорушення та визначати на цій підставі грошове зобов`язання.

Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 грудня 2018 року по справі № 813/2230/13-а, адміністративне провадження №К/9901/28484/18 (ЄДРСРУ № 78325837) та 11 грудня 2018 року по справі №810/4274/16, адміністративне провадження №К/9901/41566/18 (ЄДРСРУ № 78468199).

Верховний Суд погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій неодноразово вказував, що не підтвердження операцій за ланцюгом постачання, так само як і податкова інформація про відсутність укладених трудових договорів між контрагентом та фактичним виконавцем робіт/ послуг, так само як і інші порушення податкової дисципліни, допущені контрагентом платника податків або третіми особами, не є свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними та допустимими первинними документами податкового та бухгалтерського обліку (Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 грудня 2018 року в рамках справи № 805/2030/16-а,адміністративне провадження №К/9901/28918/18 (ЄДРСРУ № 78771679), від 21 грудня 2018 року по справі № 826/5774/17, адміністративне провадження №К/9901/63719/18 (ЄДРСРУ № 78771564), від 20 грудня 2018 року по справі №826/9632/16, адміністративне провадження №К/9901/32828/18 (ЄДРСРУ № 78716371), від 20 грудня 2018 року по справі №826/20081/16, адміністративне провадження №К/9901/42306/18 (ЄДРСРУ № 78716040), від 20 грудня 2018 року по справі №815/4992/16, адміністративне провадження №К/9901/41342/18, від 20 грудня 2018 року по справі № 820/2946/18, адміністративне провадження №К/9901/64596/18 (ЄДРСРУ № 78771722) та від 20 грудня 2018 року по справі № 818/770/17, адміністративне провадження №К/9901/38096/18 (ЄДРСРУ № 78771434)).

При цьому, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту/витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків (Постанова КАС ВС від 19 лютого 2019 року по справі № П/811/217/17, адміністративне провадження №К/9901/38084/18, ЄДРСРУ № 79956733).

Відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання ним незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу (Постанова КАС ВС від 9 березня 2019 року по справі № 810/302/15, адміністративне провадження №К/9901/19359/18 (ЄДРСРУ № 80580348).

В той же час, не заперечуючи факт перерахування позивачем коштів своїм контрагентам, а ні посадові особи ДФС, а ні інші контролюючі чи правоохоронні органи навіть не намагалися встановити економічну доцільність укладення позивачем із його контрагентами «безтоварних правочинів», не проведено також визначення подальшого руху перерахованих позивачем коштів, оскільки без фактичного повернення таких коштів особі, яка їх перерахувала, втрачається будь-яке економічне підґрунтя укладення «безтоварних правочинів». Оскільки, у разі якщо кошти для покупця товару не повертаються, то в будь-якому разі покупець несе відповідні витрати, та не має жодної вигоди від укладення правочину, а ніж та яка пов`язана із безпосереднім придбанням необхідного йому товару за договором.

Крім того, 07 серпня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 870/4806/12, адміністративне провадження №К/9901/5850/18 (ЄДРСРУ № 75757107) чітко зазначив, що наявність податкової інформації про «фіктивність» контрагентів є неприйнятною оскільки склад податкового правопорушення не може доводитися податковою інформацією, яка має виключно інформаційне навантаження вільного розсуду податкового органу (припущень), та не заснована на аналізі первинних та інших документів.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

За змістом указаної норми, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано).

Таким чином, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування платником даних свого податкового обліку, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Відповідно до ст.61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Норми Конституції України є нормами прямої дії (ст.8).

З огляду на наведене, ПВКФ «ФІАЛКА» не може нести юридичну відповідальність у вигляді зменшення сум податково кредиту за недотримання її контрагентами норм Податкового кодексу України, зокрема, дотримання термінів подачі податкової звітності, або не можливості прослідкування реального джерела походження товару у постачальників за даними ЄРПН.

Окрім того, як вбачається із акту перевірки (сторінки з 10 по 34) останній містить в собі аналіз господарських операцій позивача лише з 15 його контрагентами: ТОВ «СПЕКТР-ІМІТЕД» (код ЄДРПОУ 41650572), ТОВ «АРІЗОНА-ЛТД» (код ЄДРПОУ 41716355), ТОВ «КАРАВАН+» код ЄДРПОУ 41716397), ТОВ «ЛЮКС ПОІНТ» (код ЄДРПОУ 41712209), ТОВ «ОПТІУМ ТОРГ» (код ЄДРПОУ 41707005), ТОВ «ОРІЕНТАЛ ГРУП» (код ЄДРПОУ 41704706), ТОВ «ПРЕМІУМ КЛАС» (код ЄДРПОУ 41650682), ТОВ «АРКАДА ЛІМІТЕД» (код ЄДРПОУ 41649991), ТОВ «ВІП ХОЛДИНГ» (код ЄДРПОУ 41645562), ТОВ «ПИРАМИДА-ЛТД» (код ЄДРПОУ 41650059), ТОВ «ГАЛІЛЕО ПЛЮС» (код ЄДРПОУ 41645913), ТОВ «АСТРА КОРП» (код ЄДРПОУ 41649923), ТОВ «ЛІРЕЙН» (код ЄДРПОУ 41329545), ТОВ «ОНІКСС» (код ЄДРПОУ 41650593), ТОВ «АЛЬМЕРА-КОМПАНІ» (код ЄДРПОУ 41645940).

В той же час, жодного опису операцій позивача з ТОВ «ВІДЕНЬ ГРУП 2018», ТОВ «ВЕСТІНГ ГРУП», ТОВ «БРОК ФІНАНС ГРУП», ТОВ АЛЬПОАМ», ТОВ «РОК-ВІНТЕР» та ТОВ «КЛАСТЄР», а також наслідків таких операцій у податковому, бухгалтерському обліку позивача, такий акт перевірки не містить. Єдине місце в акті перевірки, де зустрічається твердження відповідача про сумнівність операцій позивача з наведеними контрагентами є ст. 39 акту перевірки, яка передує висновкам такого акту (ст. 40).

При цьому, суд звертає увагу, що документи по зазначених контрагентах взагалі не були предметом дослідження під час перевірки, оскільки будь-яких детальних описів взаємовідносин позивача з ТОВ «ВІДЕНЬ ГРУП 2018», ТОВ «ВЕСТІНГ ГРУП», ТОВ «БРОК ФІНАНС ГРУП», ТОВ АЛЬПОАМ», ТОВ «РОК-ВІНТЕР» та ТОВ «КЛАСТЄР» акт перевірки не містить. Акт перевірки не містить в собі і будь-яких записів про не надання позивачем документів, що стосуються операцій з наведеними контрагентах. Що безсумнівно підтверджує, позицію позивача про не дослідження операцій позивача із вказаними контрагентами в ході проведеної перевірки.

Відповідно до п.4 розд. ІІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 № 727, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 жовтня 2015р. за № 1300/27745 (який діяв на час складання відповідного акту), у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення необхідно, зокрема: зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів, документів податкового або бухгалтерського обліку, інших документів, що підтверджують факт порушення, або у разі ненадання їх для перевірки - зазначити перелік цих документів.

Всупереч наведеним вимогам, контролюючий орган, встановивши порушення при формуванні позивачем податкового кредиту по операціях з ТОВ "ВІДЕНЬ ГРУП 2018", ТОВ "ВЕЙСТІНГ ГРУП", ТОВ "БРОК-ФІНАНС ГРУП", ТОВ "АЛЬПОАМ", ТОВ "РОК-ВІНТЕР", не зазначив в акті перевірки жодного первинного документа, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку ПВКФ "Фіалка", як і не вказав на ненадання таких документів до перевірки.

Разом із тим опис операції позивача з ТОВ «ВІДЕНЬ ГРУП 2018», ТОВ «ВЕСТІНГ ГРУП», ТОВ «БРОК ФІНАНС ГРУП», ТОВ АЛЬПОАМ», ТОВ «РОК-ВІНТЕР» та ТОВ «КЛАСТЄР» та доводи відповідача щодо безтоварності таких операцій, які містилися в його відзиві, не можуть бути прийняті до уваги судом, оскільки такий відзив не є документом, на підставі якого приймалися оспорювані податкові повідомлення-рішення. Суд звертає, увагу, що опис спірних операцій має бути здійснений саме в акті перевірки (де він відсутній), а не у відзиві. При цьому, саме на підставі висновків та тверджень акту перевірки відповідачем приймалися спірні податкові повідомлення-рішення. Тому, позивач, оскаржуючи результати перевірки, має ґрунтувати свої доводи виключно на спростування висновків акту перевірки. Повідомлення же нових обставин перевірки у відзиві на позовну заяву, не може бути підставою для правомірності висновків такого акту оскільки, в такому випадку, не дотримується критерій передбачуваності дій контролюючого органу, на необхідності дотримання якого неодноразово наполягав Європейський суд з прав людини.

Згідно правового висновку Верховного Суду, що міститься у постанові від 26 червня 2023 року справа № 815/6819/14, «текст акту перевірки повинен деталізовано відображати зміст та суть встановлених контролюючим органом порушень та відповідати встановленим висновкам про вчинене платником податків порушення. Описова частина акту перевірки повинна бути сформульована таким чином, щоб платник податків міг зрозуміти в чому, на думку податкового органу, полягає склад вчиненого правопорушення та, заперечуючи проти встановлених у висновках акту перевірки порушень, на підставі яких прийнято податкове повідомлення-рішення, мав змогу подати заперечення проти акту перевірки чи звернутися до суду з позовом про оскарження прийнятих за наслідками такої перевірки рішень контролюючого органу. Акт податкової перевірки не є самостійним предметом судового оскарження, однак він є одним із доказів в адміністративній справі про визнання протиправним рішення контролюючого органу, прийнятого за наслідками проведеної перевірки».

За таких умов, суд приходить висновку, що акт перевірки у даній справі не може вважатися належним доказом безтоварності операцій позивача із операції позивача з ТОВ «ВІДЕНЬ ГРУП 2018», ТОВ «ВЕСТІНГ ГРУП», ТОВ «БРОК ФІНАНС ГРУП», ТОВ АЛЬПОАМ», ТОВ «РОК-ВІНТЕР» та ТОВ «КЛАСТЄР», адже останній сформований і порушенням п.4 розд. ІІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 № 727.

Окрім того, при вирішенні даного спору судом враховано, що господарські правочини позивача із переліченими акті перевірки по даній справі контрагентами були предметом розгляду в межах іншої судової справи, щодо оскарження результатів планової документальної виїзної перевірки позивача за період 01.01.2016 по 31.12.2018 рр. А саме рішенням Рівненського окружного адміністративного суду у справі №460/2354/19 від 19.10.2020 р, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2021 р. було задоволено позовні вимоги позивача щодо оскарження результатів податкової перевірки, в частині, що стосувалася віднесення операцій позивача із наведеним вище переліком контрагентів до категорії безтоварних. Так, в ході вирішення такого спору, за результатом аналізу наявних у позивача документів, відомостей зібраних від інших платників податків за результатами діяльності позивача за 3 роки, суд дійшов до висновку, що твердження контролюючого органу про неможливість виконання позивачем операцій із його контрагентами, податковий кредит по яких включено в тому рахунку до декларації із ПДВ за листопад 2018 р. (ідентичний спірний період) є необґрунтованим та безпідставним, потягнуло за собою повне задоволення позовних вимог позивача.

Відповідно до ч.4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

А відтак, суд приходить до висновку, що твердження контролюючого органу у даній справі суперечать висновкам суду по справі №460/2354/19.

Що ж до залучення позивачем в якості відповідача, у справі за даним позовом ГУ ДПС у Рівненській області, то суд зауважує наступне. Як вбачається із оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, останні були прийняті ГУ ДФС у Рівненській області. Однак, позивач звертає увагу, що повноваження ДФС України у складі якої функціонувало ГУ ДФС у Рівненській області щодо адміністрування податків та зборів, а також контролю правильності їх обчислення, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. № 682 припинилися, оскільки такі повноваження передані до новоствореного органу Державної податкової служби України, у складі якого функціонує відокремлений підрозділ ГУ ДПС у Рівненській області.

Згідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 р. (справа № 905/1956/15), остання зауважила, що публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.

У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій узагалі.

Отже, правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.

При цьому можна виділити дві форми адміністративного (публічного) правонаступництва: 1) фактичне (або компетенційне адміністративне правонаступництво), тобто таке, де вирішуються питання передачі фактичних повноважень від одного до іншого органу, посадової особи (або повноважень за компетенцією) та 2) процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво.

Фактичне (компетенційне) адміністративне (публічне) правонаступництво - це врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого, який набуває певні владні повноваження внаслідок ліквідації органу чи посади суб`єкта владних повноважень, припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення компетенції органу публічної адміністрації чи припинення повноважень посадової особи.

Процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво - це унормована можливість заміни адміністративним судом (на будь-якій стадії процесу судового розгляду справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій (крім випадків перегляду справи за винятковими чи нововиявленими обставинами) сторони чи третьої особи іншим суб`єктом, коли права та обов`язки суб`єкта владних повноважень перейшли від сторони (в адміністративній справі) до іншого суб`єкта владних повноважень, а також можливість суб`єкта публічної адміністрації (правонаступника) вступити в судовий процес як сторона чи третя особа.

При визначенні процесуального адміністративного (публічного) правонаступництва суд повинен виходити з того, хто є правонаступником у спірних правовідносинах, і враховувати таке: якщо під час розгляду адміністративної справи буде встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, припинили свою діяльність, то суд повинен залучити до участі у справі їхніх правонаступників.

У разі ж відсутності правонаступників суд повинен залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить ухвалення рішення про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача. У разі зменшення обсягу компетенції суб`єкта владних повноважень, не пов`язаного з припиненням його діяльності, до участі у справі як другого відповідача суд залучає іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача.

Отже, підставою для переходу адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень до іншого (набуття адміністративної компетенції) є події, що відбулися із суб`єктом владних повноважень.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 11.10.2019 у справі №812/1408/16, від 12 вересня 2019 року у справі №821/3736/15-а, від 24 вересня 2019 року у справі № 520/8684/18., від 20.02.2019 у справі № 826/16659/15, від 13.03.2019 у справі №524/4478/17 та від 12.06.2018 у справі № 2а-23895/09/1270.

Відтак, суд погоджується із твердженням позивача, що належним відповідачем за даним позовом, не зважаючи на прийняття оспорюваних повідомлень-рішень ГУ ДФС у Рівненській області, має бути саме ГУ ДПС у Рівненській області, адже, наразі,до повноважень цього органу входить обов`язок із адміністрування податків та зборів на території Рівненської області.

Що ж до клопотання позивача про поновлення строку на звернення до суду із відповідним позовом, то суд зауважує наступне.

Згідно правової позиції, Верховного Суду сформованої у постанові від 27 січня 2022 року у справі № 160/11673/20, суд вказав, що у разі відсутності правового регулювання у спеціальних нормах законодавства, застосуванню підлягають установлені Кодексом адміністративного судочинства України загальні норми процедури судового оскарження в межах розгляду публічно правових спорів. Процесуальний строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних санкцій), якщо платник не використовував процедуру досудового вирішення спору (адміністративного оскарження) визначається частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України становить шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або мала дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Такий висновок не суперечить пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України, який закріплює право на звернення до суду з позовом у будь-який момент після отримання такого рішення. Під час реалізації цього права має враховуватися строк давності. Зміна судової практики, що відбулася після ухвалення судами остаточного рішення, не повинна порушувати принцип правової визначеності та стабільності правового регулювання, чинного на час розгляду справи судами попередніх інстанцій. Задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася на користь тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина під час вирішення питання про поновлення строків звернення.

Виходячи із правового тлумачення положень ст. 122 КАС України у поєднанні з пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України, яка застосувалася судами до зміни судової практики, для визначення строку позовної давності у даній категорії справ визначався строк у 1095 днів, з дня отримання платником податків оскаржуваного податково повідомлення-рішення. Як наслідок, суд рахує, що з огляду на те, що оскаржувані податкові рішення були винесенні в період застосування саме такого строку позовної давності, то й подальше звернення платника податків має розраховуватися виходячи із строку в 1095 днів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» установлено з 12 березня 2020 р. до 3 квітня 2020 р. на всій території України карантин. Згідно постанови Кабінету Міністрів України № №928 від 19.08.2022 р. строк дії карантину продовжено до 31.12.2022 р. При цьому, застосовані карантинні обмеження періодично зумовлювали повне зупинення діяльності підприємств, внаслідок спалахів захворювання на підприємствах.

Судом також враховано, що 24.02.2022 розпочата повномасштабна військова агресія Російської Федерації проти України, у зв`язку з чим Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Згідно з Указом Президента України від 14.03.2022 р. N 133/2022 воєнний стан продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Згідно із Указом Президента України від 18.04.2022 № 259/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. В подальшому, Указом Президента України від 22.05.2022 № 341/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.Указом Президента України від 1 травня 2023 року N 255/2023, військовий стан повторно продовжено до 18.08.2023 р.

Згідно листа Рівненської обласної ради № 01/14-87р від 24.02.2022 року «Про термінове вжиття заходів» керівництвом органу місцевого самоврядування було покладено на будівельні організації, до числа яких відноситься і позивача значний обсяг завдань пов`язаних із підготовкою оборонних дій, відновлення захисних споруд, а також сприянні місцевим силам територіальної оборони та ЗСУ у зміцненні обороноздатності регіону та держави в цілому. Як, наслідок, в період із 24.02.2022 р. до по цей час, на позивача, як і на його працівників поряд з основною діяльністю, було покладено обов`язок здійснювати й ряд інших заходів щодо посилення обороноздатності держави.

24.02.2022 р. Рада Суддів України прийняла рішення «Щодо вжиття невідкладних заходів для забезпечення сталого функціонування судової влади в Україні в умовах припинення повноважень ВРП та воєнного стану у зв`язку зі збройною агресією збоку рф». На виконання якого Радою Суддів України 02.03.2022 р. оприлюднено рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану, згідно яких судам рекомендовано процесуальні строки по можливості продовжувати щонайменше до закінчення воєнного стану. Адже в реаліях воєнного часу, було зупинено роботу більшість реєстрів, серед яких Єдиний державних реєстр судових рішень. Діяльність Єдиного державного реєстру судових рішень було відновлено лише восени 2022 р.

Як слідує із висновку Рівненської торгово-промислової палати№56.05.209 від 17.06.2022 р., копія якого наявна в матеріалах справи, Рівненською торгово-промисловою палатою за результатам аналізу наявних документів, сформованих на підприємстві, складу, структури та характеру діяльності підприємства позивача, а також введених загальних обмежень органами державної влади, сформовано висновок, що на підприємство позивача та його працівників мали безпосередній вплив застосовані в України заходи та обмеження, що пов`язані із веденням військового стану та карантинних обмежень. Вказане, зумовило неможливість вчасного звернення до суду. Також, із наявних матеріалів справи вбачається, що підприємство позивача та його працівники брали акту участь у забезпеченні гуманітарних потреб населення, військових потреб Збройних сил України, а частина працівників підприємства, в тому рахунку й тих щодо відповідають за ведення, збереження фінансових документів на підприємстві, було мобілізовано до лав Збройних сил України, про що свідчать копії відповідного листування позивача із громадськими організаціями та акти приймання-передачі допомоги, які наявні в матеріалах справи.

Твердження ж відповідача, про те що підприємство здійснювало свою діяльність у штатному режимі, адже працівникам у 2022 році виплачувалась заробітна плата, що слідує із звітів підприємства, що подавалися за формою 1-ДФ, не заслуговують на увагу, оскільки жодним із чинних нормативно правових актів, не перебачено права роботодавця не виплачувати заробітну плату найманим працівника в період дії військового стану в Україні, або ж зупинення виробничої діяльності підприємства внаслідок карантинних обмежень. Відтак, виплати заробітної плати позивачем для свої працівників, свідчить лише про дотримання ним законодавчих гарантій, визначених положеннями Кодексу законів про працю України щодо забезпечення безумовної оплати праці працівникам, незалежно від умов виробної діяльності такого роботодавця та зайнятості його працівників.

Відтак, виходячи з наведеного, суд враховує наведені вище обставини та їх пояснення як підставу для поновлення строку для звернення позивачу до суду із відповідним позовом.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

В ході судового розгляду справи відповідач не виконав процесуального обов`язку доказування та не підтвердив належними й допустимими доказами порушення ПВКФ "Фіалка" п.44.1 ст. 44, пп. "а" п. 198.1 п. 198.3 ст. 198, п. 201.10 ст. 201, п. 200.1, п. 200.2 п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України. Відтак, суд дійшов висновку, що оскаржені податкові повідомлення-рішення не відповідають критеріям обґрунтованості, безсторонності, добросовісності та розсудливості, а тому є протиправними та підлягають скасуванню. Таким чином, позовні вимоги слід задовольнити повністю.

Документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору на суму 24810 грн. суд присуджує на користь позивача відповідно до ч.1 ст.139 КАС України.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов Приватної виробничо-комерційної фірми "Фіалка" до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000081202 від 05.02.2019, №0000071202 від 05.02.2019, №0000091202 від 05.02.2019.

Стягнути на користь Приватної виробничо-комерційної фірми "Фіалка" за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління ДПС у Рівненській області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 24810 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач - Приватна виробничо-комерційна фірма "Фіалка" (вул. Конституції, буд.24, кв.16,с. Зоря,Рівненський район, Рівненська область,35314, ЄДРПОУ/РНОКПП 30207687)

Відповідач - Головне управління ДПС у Рівненській області (вул.Відінська,12,м.Рівне,33023, ЄДРПОУ/РНОКПП 44070166)

Повний текст рішення складений 16 серпня 2023 року

Суддя У.М. Нор