Постанова

від 16.08.2023 по справі 200/9454/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2023 року справа №200/9454/20-а

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Геращенка І.В. , Блохіна А.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Фальченко Івана Володимировича, як представника ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 грудня 2021 р. у справі № 200/9454/20-а (головуючий І інстанції Христофоров А.Б. ) за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області третя особа Фермерське господарство "Фортуна ВФ", Фермерське господарство "Альфа-ТН" , Товариство з обмеженою відповідальністю "Прогрес", ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі позивач, ОСОБА_2 ) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, третя особа Фермерське господарство "Фортуна ВФ", Фермерське господарство "Альфа-ТН", Товариство з обмеженою відповідальністю "Прогрес", ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , в якому просила: визнати протиправними та скасувати накази Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 10.09.2020 року №4627-СГ та від 07.09.2020 №4552-СГ; зобов`язати Миколаївську міську раду Краматорського району Донецької області затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність гр. ОСОБА_2 із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, для ведення особистого селянського господарства на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів та передати земельну ділянку кадастровий номер 142426200:06:000:1052 у власність гр. ОСОБА_2 .

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 18 січня 2022 року, прийнятим за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні, задоволено частково позовні вимоги, а саме суд: визнав протиправним та скасував Наказ Головного Управління Держгеокадастру у Донецькій області від 10 вересня 2020 року № 4627-СГ «Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність»; визнав протиправним та скасував Наказ Головного Управління Держгеокадастру у Донецькій області 07 вересня 2020 № 4552-СГ «Про визнання таким, що втратив чинність, наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 03.06.2020 №3443-СГ»; зобов`язав Миколаївську міську раду Краматорського району прийняти рішення за наслідком розгляду питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність гр. ОСОБА_2 із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, для ведення особистого селянського господарства на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів та передання земельної ділянки площею 1,1553 га кадастровий номер 1424256200:06:000:1052 у власність ОСОБА_2 , з урахуванням висновків суду; стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (юридична адреса: пл. Машинобудівників, буд. 16, 84313, м. Краматорськ, код ЄДРПОУ 39767332) на користь ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору у сумі 5 380,80 (п`ять тисяч триста вісімдесят) гривень 80 копійок; стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (юридична адреса: пл. Машинобудівників, буд. 16, 84313, м. Краматорськ, код ЄДРПОУ 39767332) на користь ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) витрати на правову допомогу в сумі 8 800 (вісім тисяч вісімсот) гривень. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Адвокат Фальченко Іван Володимирович, як представник третьої особи - Пшеничного Миколи Миколайовича, не погодившись з судовим рішенням, звернувся з апеляційною скаргою в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права просив, скасувати судове рішення та відмовити у задоволені позовних вимог.

В обґрунтування скарги зазначено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належать виробничі будівлі та споруди за адресою : АДРЕСА_2 згідно витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно, які складаються відповідно до технічного паспорту із майстерні А1, складів Б1, В1, Г1. Д1, ємностей для зберігання ПММ№1, 2, 3, 4.

У серпні 2020 року ОСОБА_1 стало відомо про те, що земельну ділянку під цими будівлями з кадастровим номером 1424256200:06:000:1052 намагаються незаконним шляхом привласнити ОСОБА_2 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_2 за допомогою ФОП сертифікованого інженера-землевпорядника ОСОБА_4 які отримали дозвіл ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 03.06.2020 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

З вказаних підстав ОСОБА_1 направлено заяву до ГУ Держгеокадастру, на підставі якої вказаний дозвіл скасовано наказом від 09.09.2020, а наказом від 10.09.2020 ОСОБА_2 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою.

З копією проекту землеустрою, а саме в акті прийомки-передачі межових знаків на зберігання підписи від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_5 виконані не ними (вони є власниками суміжних земельних ділянок з кадастровими номерами 1424256200:06:000:0829 та 1424256200:06:000:0838) і вказаний проект подано на затвердження до ГУ Держгеокадастру.

За вимогами законодавства, при наданні дозволу на розробку проекту у заяві не вказуються координати земельної ділянки, яку бажає отримати у власність заявник, а вказується лише її орієнтована площа та приблизне місце розташування, тоді як на затвердження проект направляється з координатами, конфігурацією, тощо. І саме при вивченні проекту землеустрою може бути встановлено чи є якісь порушення.

У даному випадку спірна земельна ділянка сформована на належних ОСОБА_3 та ОСОБА_1 спорудах документи на які долучено до матеріалів справи. Зауваження суду про те. що адреса нерухомого майна ОСОБА_1 це м.Слов`янськ, а спірна земельна ділянка на території Райгородоцької селищної (зараз Миколаївської міської) ради не відповідає дійсності, адже така ситуація з усіма суміжними землями на межі Райгородоцької (Миколаївської) селищної ради - земля Райгородоцька, а адреса Слов`янська міська і наші будівлі та споруди чітко видно на публічній кадастровій карті в межах спірної земельної ділянки.

Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 03 червня 2020 року №3443-Сг надано громадянці ОСОБА_2 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів. Орієнтовний розмір земельної ділянки 2,0000 га, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (а.с. 6, 41).

Висновком про розгляд документації із землеустрою Головного управління Держгеокадастру у Сумській області № 7978/82-20 від 22.07.2020 погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,1553 га кадастровий номер 1424256200:06:000:1052 безоплатно у власність гр. ОСОБА_2 (а.с. 12-13, 77-78).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 07.09.2020 № 4552-СГ визнано таким, що втратив чинність, Наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 03.06.2020 №3443-СГ «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою» (а.с. 8, 40).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 10 вересня 2020 року №4627-СГ відмовлено гр. ОСОБА_2 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області, кадастровий номер 1424256200:06:000:1052, розмір земельної ділянки 1,1553 га із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та надання земельної ділянки у власність з підстав: відповідно до Наказу Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою» від 03.06.2020 №3443-СГ на підставі Наказу Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 07.09.2020 № 4552-СГ (а.с. 7).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходив з того, що земельним законодавством не визначено підстав для скасування наданого дозволу на розробку проекту землеустрою, у той же час частиною 7 статті118 ЗК України визначено виключний перелік підстав для відмови у видачі такого дозволу. Суду не надано доказів невідповідності місця розташування земельної ділянки в отриманні якої у власність зацікавлена позивач, вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

За змістом статті 13 Конституції України, земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України (у редакції на час винекнення спірних правовідносин), земельні відносини регулюються Конституцією України цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною 1 статті 121 Земельного кодексу України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району; б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара; в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара; г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара; ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара; д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Згідно з приписами статей 12, 122 Земельного кодексу України Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до п. 1 положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 15 від 14 січня 2015 року державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Як визначено пунктом «а» частини третьої статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до ч. 1-3, 5 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеномучастиною першою статті 128цього Кодексу.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

З наведеного випливає, що законодавцем гарантовано право безоплатної передачі земельної ділянки громадянину у власність, порядок проведення якої регламентовано положеннями ст. 118 Земельного кодексу України.

Так, ч.5-6 ст. 118 Земельного кодексу України визначає, що передача земельних ділянок у власність громадянам - працівникам державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа провадиться після затвердження проекту приватизації земель у порядку, встановленому цим Кодексом.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Як зазначалось, наказом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 03 червня 2020 року №3443-Сг позивачу надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів. Орієнтовний розмір земельної ділянки 2,0000 га, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (а.с. 6, 41).

За положенням частини 6 статті 186 Земельного кодексу України, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

За положенням частини 8 статті 118 Земельного кодексу України, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленомустаттею 186-1цього Кодексу.

Згідно частини 1, 5, 6 статті 186-1 Земельного кодексу України, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.

Матеріали справи свідчать, що у відповідності до статті 118, 186-1 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки було погоджено. Наказ про погодження не скасовано.

Отже, на час надання дозволу на розробку проекту та його погодження, місце розташування відповідало вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, земельним законодавством не визначено підстав для скасування наданого дозволу на розробку проекту землеустрою, у той же час частиною 7 статті118 ЗК України визначено виключний перелік підстав для відмови у видачі такого дозволу.

Також суд зауважує, що ключовим моментом у контексті можливості скасування власного попереднього акту є визначення того, яким за своєю правовою природою є відповідний акт.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування та органів виконавчої влади є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені після їх виконання.

Відповідно до п. 8 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області (чинний на час прийняття оскаржуваних наказів), Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру. Акти Головного управління можуть бути скасовані Головою Держгеокадастру повністю чи в окремій частині, у тому числі за дорученням Міністра аграрної політики та продовольства України, а також Міністром аграрної політики та продовольства України у разі відмови Голови Держгеокадастру скасувати такий акт.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 року № 1-1/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді), зокрема, у п. 5 встановлено, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

Аналіз наведених положень свідчить про можливість скасування власного рішення, у той же час, реалізація зазначених повноважень можлива у разі дотримання сукупності умов, зокрема: а) відсутність факту виконання рішення, що скасовується; б) відсутність факту виникнення правовідносин, пов`язаних з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів або ж відсутність заперечень суб`єктів правовідносин щодо їх зміни чи припинення у разі виникнення таких правовідносин.

Отже, відповідач не може скасовувати свої попередні рішення, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 04.06.2013 року у справі № 21-64а13 та від 25.05.2016 року у справі № 21-5459а15.

Згідно п. 18 ст. 4 КАС України нормативно-правовий акт акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Пунктом 19 ст. 4 КАС України визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Визначальною особливістю нормативного акта є його спрямованість на врегулювання відносин множинної кількості суб`єктів відповідних правовідносин двох чи більше учасників певного виду відносин. Тобто об`єктом правового регулювання є встановлення загальних правил поведінки між декількома суб`єктами, що беруть на себе права чи обов`язки, що призводить до виникнення, зміни чи припинення відповідних правовідносин. Адресата юридичних приписів нормативного акта неможливо чітко ідентифікувати, оскільки ним потенційно може бути кожна особа, що зацікавлена у реалізації свого суб`єктивного права або охоронюваного законом інтересу.

Ненормативні акти мають своїм предметом вплив на чітко визначеного суб`єкта права, якому надаються певні права або на якого покладається певні обов`язки. І об`єктом правового регулювання тут виступає потреба закріплення певної суб`єктивної волі щодо конкретної особи, що зумовлює виникнення певних змін у правовому статусі цієї особи. Тож адресат юридичних приписів ненормативного акта завжди чітко визначений, і залежно від обставин, ініціатором його видання може бути як адресат, так і видавник відповідного акта.

Тобто співвідношення між нормативними актами та ненормативними визначається, зважаючи на мету їхнього видання: ненормативний акт є актом реалізації норм права, який видається тільки задля розв`язання певної ситуації за індивідуально-визначених обставин та умов, тоді як нормативні акти містять приписи права, що стосуються прав та інтересів невизначеного кола суб`єктів, і яке реалізуються без темпоральних обмежень.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.07.2019 року у справі № 182/2428/16-а.

Отже, для вирішення питання про наявність у відповідача права на скасування ненормативного акту (індивідуального акту) яким позивачеві надано дозвіл на розробку проекту землеустрою, необхідно встановити: чи виникли на підставі такого наказу правовідносини, пов`язані із реалізацію суб`єктивного права позивача, як зацікавленої особи, на розробку проекту землеустрою з подальшим зверненням до уповноваженого органу щодо його погодження, та з заявою про отримання земельної ділянки у власність.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання наказу позивачем укладено договір на виготовлення проекту землеустрою. При цьому позивачем вжито усіх залежних від нього заходів до виконання наказу.

Отже, на дату його скасування органом який його видав, наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 03.06.2020 №3443-СГ «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою», як ненормативний акт індивідуальної дії, реалізовано позивачем та на підставі нього виникли правовідносини, пов`язані із розробкою проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства. Також, його реалізація підтверджується висновком про розгляд документації із землеустрою Головного управління Держгеокадастру у Сумській області № 7978/82-20 від 22.07.2020 щодо погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Зазначене свідчить про протиправність наказу Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 07.09.2020 № 4552-СГ визнано таким, що втратив чинність, Наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 03.06.2020 №3443-СГ «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою».

Відповідно до частини 9-11 статті 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивноговисновкутакої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Системний аналіз наведених вище норм Земельного кодексу України дає підстави для висновку, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування визначений статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зобов`язаний розглянути проект та прийняти відповідне рішення про затвердження або відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. При цьому, у разі оскарження відмови у затвердженні проекту або залишення заяви без розгляду, питання передачі земельної ділянки у власність вирішується у судовому порядку.

Як зазначив Верховний Суд у рішенні від 11.04.2018 року у справі №806/2208/17, для порівняння, у частині 9 статті 118 ЗК України зазначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та її надання. Устатті 118 ЗК Українине визначено прямого обов`язку уповноважених органів реалізувати ці повноваження у формі рішення, листа, тощо.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 10 вересня 2020 року №4627-СГ відмовлено гр. ОСОБА_2 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області, кадастровий номер 1424256200:06:000:1052, розмір земельної ділянки 1,1553 га із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та надання земельної ділянки у власність з підстав: що відповідно до Наказу Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою» від 03.06.2020 №3443-СГ на підставі Наказу Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 07.09.2020 № 4552-СГ.

Отже, оскільки спірним наказом єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки визначено наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 07.09.2020 № 4552-СГ, який у даному випадку скасовано судом. Будь-яких інших підстав не зазначено.

Зазначене свідчить про протиправність дій Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області.

Зазначене свідчать, що відповідним органом фактично не розглянуто заяву позивача у межах встановленого строку та відповідно не прийняття одного з передбачених законодавством рішень.

Суд не приймає посилання скаржника на наявність спору між третіми особами та позивачем про права на земельну ділянку, оскілки в матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про набуття ОСОБА_1 чи ОСОБА_3 права власності або користування на спірну земельну ділянку.

З наданих до матеріалів справи витягів з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вбачається, що за третіми особами зареєстровано право власності на майно, що розташоване за адресою місто Слов`янськ Донецької області. Натомість спірні Накази Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 07вересня 2020 року № 4552-СГ та від 10 вересня 2020 року №4627-СГ стосуються земельної ділянки яка розташована на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів.

Отже, зазначені обставини не підтверджують факту передачі у користування або власність таким громадянам земельної ділянки, яку бажає отримати у власність позивач.

Суд звертає увагу, що виходячи з приписів статей 116,118 ЗК України, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, що фактично вказує про відсутність обтяжень земельної ділянки у такому випадку. У даному випадку, позивач, так і інші особи, мають рівне право розробити проекти землеустрою, подальше затвердження яких відбувається із кінцевим визначенням особи, що отримає право власності або користування (оренду) на ділянку. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі N 463/3375/15-а, від 05.03.2019 по справі №806/602/18.

Суд зазначає, що вказані обставини у тому числі щодо фактичного розміщенням земельної ділянки можуть враховуватись при розгляді заяви про затвердження проекту.

Таким чином, відсутність належним чином оформленого рішення, свідчить про те, що орган не прийняв належного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом.

Згідно зіст. 55 Конституції Україникожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання тлумачення ч. 2ст. 55 Конституції України(п. 1 резолютивної частини Рішення N 6-зп від 25 листопада 1997 року; п. 1 резолютивної частини Рішення N 9-зп від 25 грудня 1997 року; та п. 1 резолютивної частини Рішення N 19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року).

Урішенні N 19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року Конституційний Суд Українизазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст спрямованість діяльності держави (ч. 2ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановленихКонституцієюі законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже системне тлумаченняст. 55 Конституції Українидозволяє дійти висновку, що ч. 2 цієї статті гарантує "кожному" захист "своїх прав", які були порушені органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами. Саме в такому значенні сформульовано ч. 3, 5 та 6ст. 55 Конституції України.

У Постанові Верховного Суду України від 23 травня 2017 року по справі N 800/541/16, суд підкреслив, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «належного урядування».

Принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків.

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).

З урахуванням викладеного, оскільки дії відповідача не може вважатися відмовою у затверджені погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а доказів прийняття відповідного рішення у межах встановленого строку матеріали справи не містять, суд дійшов до висновку, що з урахування принципів розподілу влади та належного урядування приходить до висновку, що належним способом захисту прав позивача є визнання протиправними та скасування оскаржуваних наказів та зобов`язання Миколаївську міську раду Краматорського району прийняти рішення за наслідком розгляду питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність гр. ОСОБА_2 із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, для ведення особистого селянського господарства на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів та передання земельної ділянки площею 1,1553 га кадастровий номер 1424256200:06:000:1052 у власність ОСОБА_2 , з урахуванням висновків суду.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись статями 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Фальченко Івана Володимировича, як представника ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 грудня 2021 р. у справі № 200/9454/20-а - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 грудня 2021 р. у справі № 200/9454/20-а - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду протягом тридцяти днів з дати підписання.

Судове рішення складено та підписано колегією суддів 16 серпня 2023 року.

Суддя-доповідач: Е.Г. Казначеєв

Судді І.В. Геращенко

А.А. Блохін