Постанова

від 09.08.2023 по справі 161/7539/22

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/7539/22 Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р. М. Провадження № 22-ц/802/555/23 Доповідач: Бовчалюк З. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 серпня 2023 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Бовчалюк З.А.,

суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К.,

з участю секретаря судового засідання Ганжи М.І.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Федорова 6» про усунення перешкод у користуванні майном та зобов`язання вчинити дії, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_3 , яка подана в її інтересах представником ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 березня 2023 року,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСББ «Федорова 6» про усунення перешкод у користуванні майном та зобов`язання вчинити дії.

Свій позов мотивує тим, що їй на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 , яка розташована на першому поверсі будинку.

Вказує, що задля утримання квартири в належному та придатному для проживання стані, їй необхідно мати безперешкодний доступ до підвалу будинку, зокрема, для утеплення підлоги, ремонту труб та інше.

Однак, такі права порушуються відповідачем. При цьому, вона та інші мешканці будинку неодноразово зверталися до голови ОСББ «Федорова 6» про надання можливості самостійно виготовити дублікати ключів від підвального приміщення або надавати такий доступ на першу вимогу в разі необхідності.

Проте, позитивного вирішення питання немає. Водночас, відповідач свої дії мотивує, посилаючись на Статут та рішення зборів об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Федорова 6», проведених 21.05.2020 року, наказ №8/07-20 від 01.07.2020 року «Про впорядкування доступу до допоміжних приміщень будинку (нежитлових, підсобних та технічних, даху та підвалу».

Зазначає, що у вказаному наказі йдеться про обмеження доступу в місця загального користування (нежитлові, підсобні та технічні, дахи та підвали) сторонніх осіб.

Оскільки вона є членом ОСББ та співвласником допоміжних приміщень багатоквартирного будинку, а не сторонньою особою, тому вказаний наказ на неї не розповсюджується.

В ході розгляду справи представник позивача уточнила позовні вимоги та просила зобов`язати ОСББ «Федорова 6» усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_3 техпідпіллям, розташованому у третьому під`їзді нижньої частини будинку АДРЕСА_2 шляхом надання їй дубліката ключа від вказаного підвального приміщення або надати їй ключ від цього замка для виготовлення дубліката.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 березня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач, в інтересах якої діє її представник, подала апеляційну скаргу , в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким її позов задовольнити.

Заслухавши представника позивача, представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 15.10.2003 року та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 16.10.2003 року (а.с. 12, 13).

Відповідно до рішення установчих зборів від 17 грудня 2019 року затверджено статут ОСББ « Федорова» ( а.с. 18-22).

Як вбачається з технічного паспорту будинку і довідки КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» від 30.06.2022 року, в будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , розташований технічний поверх.

За змістом листа КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» від 30.06.2022 року, в результаті обстеження встановлено, що у вказаному технічному поверсі розміщені інженерні комунікації та технічні пристрої, необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир (загальнобудинкові мережі тепло-, водо-, електропостачання та обладнання системи опалення, вентиляційні канали/шахти та димоходи, пристрої ліфтів, центральних розподільних щитів, індивідуальний тепловий пункт, системи зв`язку, теле-, інтернет-комунікації та обладнання), що дає підстави вважати його техпідпіллям (а.с. 55-59).

Згідно з рішенням зборів ОСББ «Федорова 6», оформлених протоколом №2 від 21.05.2020 року, обмежено доступ до технічного поверху шляхом встановлення дверей та замків, закриття решітками вікон підвалу та горища (а.с. 28).

З витягу з протоколу №9 загальних зборів ОСББ «Федорова 6» від 22.08.2022 року слідує, що загальними зборами затверджено порядок дозволу на доступ до підпілля (технічного поверху) (а.с. 82-83).

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

У статті 13 Конституції України закріплено, що власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Аналогічні положення містяться у статті 319 ЦК України. Власність не тільки надає переваги, а й покладає певні обов`язки на власників майна. Це конституційне положення гарантує принцип поєднання інтересів власника, суспільства та інших власників і користувачів об`єктами власності. Власність зобов`язує власника використовувати свою власність не тільки у своїх інтересах, а й поважати інтереси інших людей, всього суспільства. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання та гарантує їм рівність перед законом. Порушення прав власників з боку держави, громадянина чи юридичної особи зумовлює настання відповідних правових наслідків.

Громадяни користуються рівними умовами захисту права власності. Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч ці порушення і не призвели до позбавлення володіння майном, а також вимагати відшкодування завданих цим збитків.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Але, здійснюючи свої права, власник зобов`язаний не порушувати права, свободи, гідність та охоронювані законом інтереси громадян, суспільства, не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не погіршувати природну якість землі, води, інших об`єктів природи. Під час здійснення своїх прав і виконання обов`язків власник зобов`язаний додержуватись моральних засад суспільства.

За частиною другою статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Верховний Суд у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 916/2069/17, від 22 січня 2020 року у справі № 461/4181/18 (провадження № 61-15919св19) зазначив, що спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

При вирішенні спору ключовим є визначення правового статусу спірних приміщень, а саме встановлення того, чи відносяться такі приміщення до допоміжних чи є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку. При цьому допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень (постанови Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 916/2069/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 904/1040/18, від 15 травня 2019 року у справі № 906/1169/17).

У постанові Верховного Суду від 06 серпня 2019 року у справі № 914/843/17 зазначено, що «допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень. […] З огляду на наведене колегія суддів вважає обґрунтованими доводи касаційних скарг, викладені у пунктах 18, 22 цієї постанови та погоджується з висновком суду першої інстанції про визначення статусу спірних приміщень, як допоміжних, оскільки зі встановлених в пунктах 38-45 цієї постанови обставин справи вбачається, що спірні приміщення первинно планувалися як допоміжні, вони не є ізольованими, належать до житлового фонду і не є самостійним об`єктом нерухомого майна».

Відповідно до висновків, викладених у Рішенні Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), допоміжні приміщення відповідно до пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» стають об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир, що засвідчується єдиним документом свідоцтвом про право власності на квартиру. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Всі суб`єкти права власності рівні перед законом. У багатоквартирних будинках, де не всі квартири приватизовані чи приватизовані повністю, власник (власники) неприватизованих квартир (їх правонаступники) і власники приватизованих квартир багатоквартирного будинку є рівноправними співвласниками допоміжних приміщень. Вони є рівними у праві володіти, користуватися і розпоряджатися допоміжними приміщеннями. Ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися цими приміщеннями, у тому числі з питань улаштування мансард, надбудови поверхів та іншого.

У Рішенні від 09 листопада 2011 року № 14-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

У пункті 4 мотивувальної частини цього Рішення Конституційний Суд України зазначив, що за законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» спільне майно власників квартир складається з неподільного і загального майна. Неподільне майно перебуває у їх спільній сумісній власності і не підлягає відчуженню, загальне майно у спільній частковій власності.

Такі ж саме права співвласника приміщень загального користування належать і власникам нежитлових приміщень, розташованих у дво- або багатоквартирних житлових будинках. Відповідно, позивач є співвласником спірного допоміжного приміщення та має право брати участь у визначенні порядку користування ним.

Враховуючи наведені норми права та висновки Верховного Суду, а також те, що спірне приміщення за своїм призначенням є допоміжним приміщенням, суд першої інстанції зробив помилковий висновок, що позивач не довела обґрунтованості позовних вимог, не надала доказів наявності у неї прав на спірне приміщення.

Згідно з частинами першою та другою статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Такі положення кореспондуються зі змістом пунктів 2, 6 частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

У частинах першій та другій статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» передбачено, що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

Суд не врахував, що позивач є співвласником спірного допоміжного приміщення, та має право на користування ним, так само як й інші співвласники цього майна.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначав, що позивач не оскаржувала рішення зборів ОСББ щодо обмеження доступу до допоміжного приміщення, а виключно просила усунути перешкоди у користуванні спірним приміщенням шляхом надання їй дублікату ключів.

Такі висновки суду є помилковими.

Між сторонами у цій справі виник спір, як між співвласниками з приводу користування їх спільним майном допоміжним приміщенням.

Як зазначалося, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, що відповідає частині першій статті 369 ЦК України. Тож користування таким спільним майном, як підвальним приміщенням, має здійснюватися за згодою усіх його співвласників.

Рішення, від 21.05.2020 року, на яке покликається відповідач, заперечуючи позовні вимоги, свідчить лише про волю співмешканців житлового будинку належним чином зберегти спільне майне майно, та жодним чином не обмежує право цих співвласників на використання спільного майна, яке передбачено Законом. .

Рішення від 22.05. 2022 року, яке прийняте уже під час про розгляду даної справи судом, за своїм змістом також свідчить про рішення співвласників житлового будинку по АДРЕСА_2 врегулювати порядок доступу до спірних приміщень, а не обмеження прав власників будинку , які надані їм законом.

Виключно позивачу належить вибір способу захисту його порушеного права, а тому доводи відповідача про необхідність оскарження згаданих рішень загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку "Федорова6", є помилковим.

Особа, законне право або інтерес якої порушено, може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту. Якщо спеціальні норми права визначають конкретні заходи з урахуванням специфіки порушеного права та характеру правопорушення, особа вправі скористатися такими способами захисту. Правомірний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми права у її практичному застосуванні гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та інших звернуто увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є правомірним та ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Така позиція та дії відповідач порушують права позивача на користування спільним майном, між сторонами виник спір як його співвласниками щодо користування та розпорядження таким спільним майном.

Принцип пропорційності тісно пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип пропорційності, натомість принцип пропорційності є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип пропорційності як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.

Дотримання принципу пропорційності передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

Принцип пропорційності полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на мирне володіння майном, й інтересами особи, яка зазначає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, потрібно визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення такої мети.

Суд першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення не врахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 916/2069/17, від 22 січня 2020 року у справі № 461/4181/18 (провадження № 61-15919св19), відповідно до яких усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками (на праві спільної сумісної власності) спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є, зокрема, приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), а також не врахував правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 910/13903/18, згідно з якими у пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 09 листопада 2011 року № 14-рп/2011 зазначено, що за законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців.

Отже встановивши, що відповідач чинить позивачеві перешкоди у користуванні допоміжним (підвальним) приміщенням, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та зобов`язання ОСББ «Федорова 6» усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_3 допоміжним (підвальним) приміщенням, що розташоване у третьому під`їзді нижньої частини будинку АДРЕСА_2 шляхом надання їй ключа від цього замка для виготовлення дубліката. Часткове задоволення позову викликане необхідністю конкретизації дій, які за судовим рішенням зобов`язаний вчинити відповідач.

Колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, а викладені у ньому висновки не відповідають обставинам справи, тому воно підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Додатковим рішенням Луцького мсіькрайонного суду Волинської області від 10 квітня 2023 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСББ «Федорова 6» понесені витрати за надання професійної правничої допомоги в розмірі 2500 грн.

Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення (постанови чи ухвали), внаслідок якої залишилися невирішеними певні вимоги особи, яка бере участь у справі.

Відповідно до вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку поро необхідність скасування рішення суду першої інстанції, то й додаткове рішення суду від 20 квітня 2023 року підлягає скасуванню.

Та відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати в розмірі 2602, 80 гривень за подання позовної та апеляційної скарги.

Керуючись ст. 268, 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 , яка подана в її інтересах представником ОСОБА_1 задовольнити частково

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 березня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 квітня 2023 року скасувати.

Позов задовольнити частково.

Зобов`язати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Федорова 6» усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_3 допоміжним (підвальним) приміщенням, що розташоване у третьому під`їзді нижньої частини будинку АДРЕСА_2 шляхом надання їй ключа від цього замка для виготовлення дубліката.

Стягнути з об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Федорова 6» на користь ОСОБА_3 2602, 80 гривень судового збору за подання позовної та апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя:

Судді: