Постанова

від 15.08.2023 по справі 672/1028/21

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2023 року

м. Хмельницький

Справа № 672/1028/21

Провадження № 22-ц/4820/1405/23

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії

суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Янчук Т.О.,

секретар судового засідання Шевчук Ю.Г.,

з участю представників відповідачів ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Городоцької міської ради Хмельницького району Хмельницької області, ОСОБА_4 про визнання незаконними та скасування рішення органу місцевого самоврядування і державної реєстрації права власності на земельну ділянку за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Городоцького районного суду Хмельницької області від 3 травня 2023 року,

встановив:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_3 звернувся до суду з уточненим у подальшому позовом до Городоцької міської ради Хмельницького району Хмельницької області (далі Рада), ОСОБА_4 про визнання незаконними та скасування рішення органу місцевого самоврядування і державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

ОСОБА_3 зазначив, що він є власником земельної ділянки площею 0,0053 га (кадастровий номер 6821210100:13:004:0009) та гаража площею 33,9 кв.м, розташованого на цій ділянці, по АДРЕСА_1 . Під`їзд до гаража здійснюється ним з боку житлової зони будинків АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , через земельну ділянку загального користування. Рішенням Ради від 23 липня 2021 року №8 затверджено проект землеустрою та передано у приватну власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,0022 га (кадастровий номер 6821210100:13:004:0014), розташовану по АДРЕСА_4 , і призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). На підставі цього рішення 6 серпня 2021 року зареєстровано право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Внаслідок відведення у власність ОСОБА_4 спірної земельної ділянки (на якій останнім самочинно побудований погріб) відповідач позбавлений можливості користуватися заїздом до гаража, оскільки ширина радіусу цього заїзду зменшилася.

За таких обставин ОСОБА_3 просив суд:

визнати незаконним і скасувати рішення Ради від 23 липня 2021 року №8 про передачу земельної ділянки площею 0,0022 га (кадастровий номер 6821210100:13:004:0014), по АДРЕСА_4 , у власність ОСОБА_4 ;

визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на цю ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, здійснену 6 серпня 2021 року державним реєстратором виконавчого комітету Ради Рудніцькою І.В. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2430603268212).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Городоцького районного суду Хмельницької області від 3 травня 2023 року в позові відмовлено.

Суд першої інстанції керувався тим, що ОСОБА_3 не довів належними та допустимими доказами порушення свого права у спірних правовідносинах, оскільки він має вільний доступ до своєї земельної ділянки, а зведений ним гараж є самочинним будівництвом. ОСОБА_3 не набув у встановленому порядку права власності на гараж, а тому його право вільного заїзду до гаража не підлягає захисту. З огляду на те, що позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку є похідною від основної вимоги, то в цій частині позов також не може бути задоволений.

Короткий зміст і узагальнені доводи апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відведення у власність ОСОБА_4 спірної земельної ділянки позбавляє ОСОБА_3 можливості належного користування нерухомим майном. Зібрані докази достовірно вказують на порушення цивільного права позивача, а відсутність державної реєстрації права власності на гараж не позбавляє його можливості захисту цього права на майбутнє. Суд першої інстанції не з`ясував усі обставини справи, не застосував правильно норми чинного законодавства, не дав належної оцінки зібраним доказам і дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позову.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У своїх відзивах на апеляційну скаргу ОСОБА_4 і Рада просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, указуючи на його законність та обґрунтованість.

Щодо розгляду справи апеляційним судом за відсутності позивача

Відповідно до статті 372 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» («Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain», заява №11681/85, рішення від 7 липня 1989 року, пункт 35) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Апеляційний суд виходить з того, що якщо сторони та/або їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін чи їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є перешкодою для розгляду справи.

Справа призначена до судового розгляду на 15 серпня 2023 року об 11 годині в режимі відеоконференції.

24 червня 2023 року ОСОБА_3 , а 22 червня 2023 року його представник, адвокат Гаджук В.О., одержали судові повістки про виклик у судове засідання, про що свідчать рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення та довідка про доставку електронного листа (т. 2 а.с. 232, 235), тобто позивач і його представник повідомлені належним чином про дату, час і місце розгляду справи в апеляційному суді.

Адвокат Гаджук В.О. звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотанням про відкладення розгляду справи посилаючись на неможливість ОСОБА_3 прибути в судове засідання через зайнятість на роботі та необхідність подання ним додаткових доказів.

Оскільки поважність причини неявки ОСОБА_3 і його представника, адвоката Гаджука В.О., не підтверджена, а позивач реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі, то апеляційний суд вважає за необхідне розглянути справу в даному судовому засіданні.

2.Мотивувальна частина

Позиція суду апеляційної інстанції

Частиною першою статті 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

До 2019 року ОСОБА_3 здійснив самочинне будівництво гаража на земельній ділянці по АДРЕСА_1 .

Рішенням Ради від 28 лютого 2020 року №23 затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,0053 га (кадастровий номер 6821210100:13:004:0009), по АДРЕСА_1 , для будівництва гаража. На підставі цього рішення 16 березня 2020 року Городоцька районна державна адміністрація Хмельницької області зареєструвала право власності позивача на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності 36037482).

До 2020 року ОСОБА_4 здійснив самочинне будівництво погреба на земельній ділянці по АДРЕСА_4 .

Рішенням Ради від 23 липня 2021 року №8 затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,0022 га (кадастровий номер 6821210100:13:004:0014), по АДРЕСА_4 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). На підставі цього рішення 6 серпня 2021 року виконавчий комітет Ради зареєстрував право власності відповідача на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності 43428172).

Згідно висновку експерта №1004/022 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 17 березня 2023 року (т. 2 а.с. 143-179):

- в гараж, який знаходиться по АДРЕСА_1 , відсутня фактична можливість вільного заїзду/виїзду легкового автомобіля розрахункового малого класу. Під фактичною неможливістю вільного заїзду/виїзду мається на увазі невідповідність наявного заїзду/виїзду до приміщення гаража для розрахункового автомобіля з дотриманням мінімальних габаритних наближень до перешкод та мінімальним зовнішнім габаритним радіусом при русі заднім або переднім ходом, що передбачені діючими вимогами нормативних документів у галузі будівництва;

- до земельної ділянки кадастровий номер 6821210100:13:004:0009, належної ОСОБА_3 на праві власності, наявна фактична можливість вільного заїзду/виїзду транспортним засобом (легковим автомобілем розрахункового малого або середнього класу). Під фактичною можливістю вільного заїзду/виїзду мається на увазі відповідність наявного заїзду/виїзду на територію земельної ділянки без врахування розташованої на ній будівлі гаража для розрахункового автомобіля з дотриманням мінімальних габаритних наближень до перешкод та мінімальним зовнішнім габаритним радіусом при русі заднім або переднім ходом, що передбачені діючими вимогами нормативних документів у галузі будівництва. Вільний заїзд/виїзд на територію ділянки з врахуванням розташованого на ній будівлі гаража, виходячи з результатів дослідження по першому питанню, є неможливим. Ширина проїзду до земельної ділянки в найвужчому місці складає 3,05 м, що не відповідає вимогам державних будівельних норм, відповідно до яких (п. 5.2 ДБН В.2.3-15:2007 та п.15.3.1 ДБН Б.2.2-12:2009), мінімальна ширина проїзду повинна складати не менше 3,5 м.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції

а) щодо набуття ОСОБА_4 права власності земельну ділянку

Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 78 Земельного Кодексу України (далі ЗК України) право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

За змістомстатті 116 ЗК України громадяни таюридичні особинабувають прававласності таправа користуванняземельними ділянкамиіз земельдержавної абокомунальної власностіза рішенняморганів виконавчоївлади абоорганів місцевогосамоврядування вмежах їхповноважень,визначених цимКодексом абоза результатамиаукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

В силу статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, в тому числі будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, які є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Статтями 125, 126 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно зі статтею 2 Закону України від 1 липня 2004 року №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі Закон №1952-IV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі державна реєстрація прав) офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Із положень статей 4, 5 Закону №1952-ІV слідує, що державній реєстрації прав підлягає право власності на земельні ділянки.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 ЦК України).

В силу ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

За змістом ст. 5 ЦПК України застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності, тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що громадяни можуть набувати земельні ділянки у власність, зокрема, в порядку одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації.

Приватизація земельної ділянки здійснюється за відповідним рішенням органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в межах їх компетенції, а право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до Закону №1952-ІV.

Особа, яка вважає, що її право порушується, не визнається чи оспорюється, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Саме до цього зводяться правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 5 червня 2018 року у справі №338/180/17 та від 16червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц.

Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 6 квітня 2021 року у справі 910/10011/19). Тобто у кінцевому результаті ефективний спосіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Предметом спору у справі є правомірність набуття ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6821210100:13:004:0014, натомість, зібрані докази достовірно та об`єктивно не підтверджують той факт, що ОСОБА_4 набув це право з порушенням норм чинного законодавства.

Крім того, позивачем обрано неналежний і неефективний спосіб захисту цивільного права.

Так, ОСОБА_3 оскаржує як рішення Ради про безоплатну передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_4 , так і державну реєстрацію цього права ОСОБА_4 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Оспорюване ОСОБА_3 рішення Ради має ознаки ненормативного акта, який вичерпав свою дію після його реалізації. За результатами реалізації цього наказу у ОСОБА_4 виникло право власності на земельну ділянку.

Отже, задоволення позовної вимоги про визнання незаконним і скасування рішення Ради від 23 липня 2021 року №8 про передачу земельної ділянки з кадастровим номером 6821210100:13:004:0014 у власність ОСОБА_4 не призведе до реального відновлення цивільного права ОСОБА_3

б) щодо збудованого ОСОБА_3 гаража

Частиною першою статті 316 ЦК України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

За змістомстатті 331ЦК Україниправо власностіна новуріч,яка виготовлена(створена)особою,набувається нею,якщо іншене встановленодоговором абозаконом. Особа,яка виготовила(створила)річ зісвоїх матеріалівна підставідоговору,є власникомцієї речі.Право власностіна новостворененерухоме майно(житловібудинки,будівлі,споруди тощо)виникає змоменту завершеннябудівництва (створеннямайна). Якщодоговором абозаконом передбаченоприйняття нерухомогомайна доексплуатації,право власностівиникає змоменту йогоприйняття доексплуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (частина перша статті 181 ЦК України).

В силу статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Статтею 4, 5 Закону 1952-IV визначено, що право власності на нерухоме майно, в тому числі на нежитлові приміщення підлягає державній реєстрації. Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Однією з таких категорій є землі житлової та громадської забудови (стаття 19 ЗК України).

Згідно зі статтею 38 ЗК України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.

Із положень статей 90, 95 ЗК України слідує, що право на забудову земельної ділянки мають лише її власник і землекористувач.

В силустатті 26Закону Українивід 17лютого 2011року №3038-VI«Про регулюваннямістобудівної діяльності»(вредакції начас виникненняспірних правовідносин)право назабудову земельноїділянки реалізуєтьсяїї власникомабо користувачемза умовивикористання земельноїділянки відповіднодо вимогмістобудівної документації. Проектуваннята будівництвооб`єктів здійснюєтьсявласниками абокористувачами земельнихділянок утакому порядку: 1)отримання замовникомабо проектувальникомвихідних даних; 2)розроблення проектноїдокументації тапроведення увипадках,передбачених статтею31цього Закону,її експертизи; 3)затвердження проектноїдокументації; 4)виконання підготовчихта будівельнихробіт; 5)прийняття вексплуатацію закінченихбудівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Відповідно до статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Як роз`яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пунктах 4, 6 постанови від 30 березня 2012 року №6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)», при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

П раво власностіна самочиннозбудовані житловібудинки,будівлі,споруди,інше нерухомемайно ненабувають якособи,які здійснилице будівництво,так іїхні спадкоємці. Це майно не є об`єктом права власності, воно не може бути предметом поділу та встановлення порядку користування в судовому порядку; на нього не може бути звернено стягнення за виконавчими документами, у тому числі продаж його з прилюдних торгів.

Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку, що право власності це право особи на річ (майно), яке вона реалізує відповідно до закону та на власний розсуд.

Підставами набуття права власності є передбачені законом юридичні факти, за наявності яких особа набуває майно, стає його власником. За своєю правовою природою набуття права власності це певний юридичний склад, із яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певний об`єкт.

Право власності на нерухоме майно підлягає обов`язковій державній реєстрації, тобто після завершення будівництва нерухомого майна, зокрема нежитлових приміщень (гаражів), та прийняття його до експлуатації право власності на це новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільного обороту виникає в учасників цивільних відносин із дня державної реєстрації права власності на новостворене нерухоме майно.

Таке право набувається власником земельної ділянки та землекористувачем у разі правомірної забудови земельної ділянки.

Самочинним будівництво визнається об`єкт нерухомості, якщо: він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; його збудовано без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; він збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї із указаних ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Наразі, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки забудовнику власником та користувачем, якщо такий є та не являється забудовником.

Ця умова є єдиною для визнання права власності на самочинно збудований об`єкт нерухомості за такою особою на підставі рішення суду. Одночасно, має бути враховано: наявність в особи, що здійснила будівництво, відповідного документа на виконання будівельних робіт та належно затвердженого проекту, а також відсутність істотних порушень будівельних норм і правил у збудованому об`єкті нерухомості.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України в постанові від 2грудня 2015 року (справа №6-1328цс15), яка згідно з частиною четвертою статті 263ЦПК України має враховуватися судами при застосуванні норм права.

Зібрані докази вказують на те, що ОСОБА_3 здійснив будівництво нежитлового приміщення (гаражу з добудовою) на земельній ділянці, яка йому не належала та не була відведена в установленому порядку для цієї мети, а також за відсутності дозволу на виконання будівельних робіт і затвердженого проекту.

Після відведення Радою у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,0053 га з кадастровим номером 6821210100:13:004:0009, останній не прийняв в експлуатацію гараж та не здійснив державну реєстрацію права власності на нього.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що збудований ОСОБА_3 гараж є самочинним будівництвом, у зв`язку з чим останній не набув права власності на нього.

Доводи апеляційної скарги не спростовують указаного висновку суду.

в) щодо усунення перешкод у користуванні майном

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Положення цього конституційного принципу кореспондуються із нормами статей 319, 321 ЦК України, згідно яких власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини другої статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

В силу частини першої статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Як передбачено статтею 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Одними із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом указаних правових норм право власності це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону та на власний розсуд. Ніхто не може бути позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Власник може вимагати усунення будь-яких порушень свого права, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Таке право забезпечується йому за допомогою негаторного позову.

Негаторний позов це позадоговірна вимога власника, що володіє річчю, до третьої особи про усунення перешкод у здійсненні правомочностей користування і розпоряджання майном.

Право на звернення до суду гарантується чинним законодавством і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право порушується, не визнається або оспорюється. При цьому саме на позивача покладається обов`язок довести порушення своїх прав, свобод та інтересів у спірних правовідносинах. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Зібрані докази, зокрема висновок експерта №1004/022 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 17 березня 2023 року (т. 2 а.с.143-179), вказують на те, що ОСОБА_3 має вільний заїзд/виїзд на свою земельну ділянку з кадастровим номером 6821210100:13:004:0009. Водночас зведений ним гараж є самочинним будівництвом.

У справі відсутні достатні дані про те, що зведений ОСОБА_3 гараж з прибудовою відповідає будівельно-технічним нормам і санітарним правилам, у зв`язку з чим він може бути прийнятий в експлуатацію і зареєстрований за позивачем. Також із висновку експерта слідує, що зменшення проїзду (до 3,05 м) обумовлене самочинним будівництвом ОСОБА_3 на проїзній частині прибудови до гаражу.

За такихобставин судпершої інстанціїправомірно керувавсятим,що ОСОБА_3 не довівналежними тадопустимими доказамипорушення свогоправа успірних правовідносинах,у зв`язкуз чим його негаторний позов не підлягає задоволенню.

Посилання ОСОБА_3 на обґрунтованість позову та неналежну оцінку судом досліджених доказів не відповідають дійсності.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини. Доводи апеляційної скарги про недотримання судом норм чинного законодавства є безпідставними.

3.Висновки суду апеляційної інстанції

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись статтями 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Городоцького районного суду Хмельницької області від 3травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 17 серпня 2023 року.

Судді: О.І. Ярмолюк

Л.М. Грох

Т.О. Янчук

Головуючий у першій інстанції Федорук І.М.

Доповідач Ярмолюк О.І. Категорія 54