Ухвала

від 17.08.2023 по справі 916/1272/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"17" серпня 2023 р. Справа № 916/1272/18

Господарський суд Одеської області у складі судді Лепехи Г.А.,

дослідивши зареєстроване15.08.2023 р. за вх. № 2-1220/23

подання державного виконавця Григорян Олени Грайровни

про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного документа

у справі № 916/1272/18

за заявою: товариства з обмеженою відповідальністю "УЛФ-Фінанс"

до боржника: товариства з обмеженою відповідальністю "РІАЛ ІСТЕЙТ БІЗНЕС ГРУПП", м. Одеса

про визнання банкрутом

встановив:

Постановою Господарського суду Одеської області від 08.10.2019, ТОВ "РІАЛ ІСТЕЙТ БІЗНЕС ГРУПП" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Кирик О.В.

Ухвалою Господрського суду Одеської області від 16.09.2021 задоволено заяву ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями ТОВ "РІАЛ ІСТЕЙТ БІЗНЕС ГРУПП" у зв`язку з доведенням до банкрутства на керівників боржника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та стягнення солідарно грошових коштів в сумі 73 075 781, 34 грн. на користь ТОВ "РІАЛ ІСТЕЙТ БІЗНЕС ГРУПП".

20.09.2021 р. на виконання вищевказаної ухвали у справі № 916/916/1272/18 Господарським судом Одеської області видано накази.

15.08.2023 р. від державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Григорян Олени Грайровни до господарського суду надійшло подання про тимчасове обмеження ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України без вилучення паспорту, до моменту повного виконання рішення Госодарського суду Одеської області у справі №916/1272/18.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3, 4 ст. 337 Господарського процесуального кодексу України тимчасове обмеження фізичної особи - боржника у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як виключний захід забезпечення виконання судового рішення. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення. Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.

Згідно з ст. 338 ГПК України процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом.

Відповідно до ст. 5 Закону України Про виконавче провадження примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів.

За ч.1 ст. 2 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до п.1 9 ч.3 ст. 18 Закону України Про виконавче провадження виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Згідно зі статтею 6 Закону України Про порядок виїзду з України і в`їзду в країну громадян України право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадку, зокрема, якщо він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

У листі Верховного Суду України від 01.02.2013 Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України зазначено, що законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим з метою всебічного і повного встановлення усіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин суду належить з`ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.

При цьому ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об`єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб`єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.

Відповідно до висновків, викладених Верховним Судом України, при проведенні аналізу судової практики щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Доведення факту ухилення боржника від виконання зобов`язання покладається на державного/приватного виконавця, який ініціює встановлення тимчасового обмеження у виїзді особи за межі України.

Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2020 у справі № 910/8130/17 зроблено висновок, що законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим з метою всебічного і повного з`ясування усіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин заявник повинен надати достатньо підтверджені відомості про те, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.

При цьому Касаційний господарський суд у вищевказаній постанові звернув увагу на те, що Закон України Про виконавче провадження є спеціальною нормою права, якою врегульовано умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню. Тобто, вказаним Законом врегульовано права та обов`язки осіб, на правовідносини яких розповсюджується дія такої норми права. Відтак якщо спеціальною нормою права (пунктом 19 частини третьої статті 18 Закону України Про виконавче провадження) передбачено, що у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів, то обмеження виконавця у такому праві означатиме порушення прав виконавця, які визначені спеціальною нормою права, а саме Законом України Про виконавче провадження.

Розділом ХІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 №512/5, передбачено, що у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, що відповідно до Закону підлягає примусовому виконанню, питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи у праві виїзду за межі України вирішує суд за місцем виконання відповідного рішення за поданням державного або приватного виконавця. Подання формується в автоматизованій системі виконавчого провадження на бланку відповідного органу державної виконавчої служби, приватного виконавця. Подання має обов`язково містити: для встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи - найменування суду, до якого надсилається подання; для встановлення заборони в`їзду в Україну іноземців або осіб без громадянства - найменування відповідного органу охорони державного кордону; відомості про виконавче провадження (найменування, дата, номер виконавчого документа, на підставі якого відкрито виконавче провадження, орган (посадова особа), який (яка) видав(ла) виконавчий документ, резолютивна частина рішення, номер виконавчого провадження згідно з автоматизованою системою виконавчого провадження, дата відкриття виконавчого провадження тощо); прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) боржника - фізичної особи, дату народження (число, місяць та рік); громадянство боржника - фізичної особи; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію і номер паспорта боржника - фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовилася від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідний контролюючий орган і має відмітку у паспорті; інформацію про перетинання боржником державного кордону України. У разі виконання зведеного виконавчого провадження у поданні зазначаються його номер в автоматизованій системі виконавчого провадження, реквізити виконавчих документів, що входять до зведеного виконавчого провадження, суми стягнення за кожним виконавчим документом, загальна сума стягнення з урахуванням суми виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця тощо; обґрунтування наявності фактів ухилення боржника - фізичної особи від виконання своїх зобов`язань; резолютивну частину подання. До подання додаються копії виконавчого документа, постанови про відкриття виконавчого провадження. У разі виконання зведеного виконавчого провадження до подання додається облікова картка на зведене виконавче провадження. За необхідності до подань державного виконавця, приватного виконавця можуть додаватися копії інших документів. За наявності в поданні також зазначаються місце проживання/перебування, адреса місця реєстрації проживання/перебування та інші відомості про боржника - фізичну особу, які відомі державному виконавцю, приватному виконавцю.

Таким чином, законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а саме за ухилення від їх виконання.

Тимчасове обмеження фізичної особи - боржника у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як виключний захід забезпечення виконання судового рішення.

Статтею 33 Конституції України гарантовано кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно з ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У відповідності до ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачені законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 26.11.2009 у справі Гочев проти Болгарії сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч.3 ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування).

Відповідно до ст. 313 ЦК України фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Частиною 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (ч.3 ст. 2 ГПК України).

Водночас статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

Право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав (рішення Європейського суду з прав людини у справі Белеш та інші проти Чеської Республіки).

Згідно з ст.ст. 74, 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У зв`язку з цим, з метою забезпечення повного і всебічного з`ясування всіх обставин справи при розгляді подання приватного виконавця суд виходить з того, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі чи частково, та чи доведені вказані обставини приватним виконавцем.

Як вже було зазначено, 20.09.2021 на виконання ухвали Господарського суду Одеської області від 16.09.2021 у справі № 916/1272/18 судом було видано наказ.

З матеріалів подання вбачається, що 13.06.2022 постановою державного виконавця відкрито виконавче провадження № 69207224 щодо наказу Господарського суду Одеської області від 20.09.2021 у справі № 916/1272/18 про стягнення солідарно з ОСОБА_2 на користь ТОВ "РІАЛ ІСТЕЙТ БІЗНЕС ГРУПП" 73 075 781, 34 грн.

Як вказав державний виконавець, рішення у даній справі на сьогоднішній день боржником не виконано, будь яких дій, спрямованих на його виконання, не здійснено, постанову про відкриття виконавчого провадження було надіслано сторонам виконавчого провадження рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою, вказаною у виконавчому документі.

У відповідності з ч. ч. 1, 6 Закону України «Про виконавче провадження» боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Виконавець або уповноважена ним особа може особисто вручити документи виконавчого провадження сторонам, іншим учасникам виконавчого провадження, також адміністрації підприємства, установи, організації, фізичній особі - підприємцю під розписку.

Між тим, належних та допустимих доказів направлення постанови про відкриття виконавчого провадження від 13.06.2022 на адресу боржника ОСОБА_2 матеріали подання не містять.

Враховуючи все вищевикладене, суд доходить висновку про відмову у задоволенні подання (вх. № 2-1220/23 від 15.08.2023) державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Григорян Олени Грайровни про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника - ОСОБА_2 .

Суд вважає доцільним звернути увагу, що наявність лише самого зобов`язання не є безумовною підставою задоволення відповідного подання, та, виходячи з наявних у матеріалах справи доказів, зазначає, що станом на даний час відсутні достатні підстави для застосування такого виключного заходу як обмеження гарантованого фізичній особі права на свободу пересування.

Разом з тим, за наявності відповідних підстав для такого обмеження у майбутньому ГПК України не позбавляє приватного виконавця права повторно звернутись до суду з відповідним поданням.

Керуючись ст. ст. 2, 74-80, 86, 234, 235, 337 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні подання (вх. № 2-1220/23 від 15.08.2023) державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Григорян Олени Грайровни про тимчасове обмеження ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України без вилучення паспорту, до моменту повного виконання рішення Госодарського суду Одеської області у справі №916/1272/18 відмовити.

Ухвала набирає законної сили в порядку ст. 235 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржена до Південно-західного апеляційного господарського суду у строк, передбачений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Г.А. Лепеха