Постанова

від 20.12.2023 по справі 916/1272/18

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2023 рокум. ОдесаСправа № 916/1272/18Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Поліщук Л.В., Савицького Я.Ф.,

при секретарі судового засідання Колцун В.В.,

розглянувши апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 17.08.2023, прийняту суддею Лепехою Г.А., м. Одеса,

у справі №916/1272/18

за заявою кредитора: Товариства з обмеженою відповідальністю "УЛФ-Фінанс"

до боржника: Товариства з обмеженою відповідальністю "РІАЛ ІСТЕЙТ БІЗНЕС ГРУПП"

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду Одеської області перебуває справа №916/1272/18 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "РІАЛ ІСТЕЙТ БІЗНЕС ГРУПП".

Постановою Господарського суду Одеської області від 08.10.2019 у справі №916/1272/18 визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "РІАЛ ІСТЕЙТ БІЗНЕС ГРУПП" банкрутом; відкрито відносно Товариства з обмеженою відповідальністю "РІАЛ ІСТЕЙТ БІЗНЕС ГРУПП" ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців та призначено арбітражного керуючого Кирик Оксану Володимирівну ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "РІАЛ ІСТЕЙТ БІЗНЕС ГРУПП".

В подальшому ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.09.2021 у справі №916/1272/18 задоволено заяву ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю "РІАЛ ІСТЕЙТ БІЗНЕС ГРУПП" у зв`язку з доведенням до банкрутства на керівників боржника; стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РІАЛ ІСТЕЙТ БІЗНЕС ГРУПП" 73075781,34 грн в якості субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю "РІАЛ ІСТЕЙТ БІЗНЕС ГРУПП".

20.09.2021 на виконання вищенаведеної ухвали Господарського суду Одеської області від 16.09.2021 у справі №916/1272/18 місцевим господарським судом видано відповідний наказ, на підставі якого 13.06.2022 відкрито виконавче провадження №69207224.

15.08.2023 до суду першої інстанції від Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України надійшло подання №69207224/20.1/3 від 08.08.2023 (вх.№2-1220/23 від 15.08.2023) про тимчасове обмеження ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України без вилучення паспорту до моменту повного виконання рішення Господарського суду Одеської області у справі №916/1272/18 (виконавче провадження №69207224).

Зазначене подання обґрунтоване тим, що ОСОБА_2 тривалий час безпідставно ухиляється від виконання зобов`язань за ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.09.2021 у справі №916/1272/18, при цьому чинне законодавство для попередження ухилення боржника передбачає застосування такого заходу як обмеження у праві виїзду за межі України до будь-якої категорії виїжджаючих осіб, які мають неврегульовані або невиконані зобов`язання на території України, незалежно від мети виїзду за кордон, оскільки виїзд таких осіб у разі неповернення їх на територію України з тих чи інших причин унеможливить виконання судового рішення.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.08.2023 у справі №916/1272/18 (суддя Лепеха Г.А.) відмовлено у задоволенні вищенаведеного подання Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України №69207224/20.1/3 від 08.08.2023 (вх.№2-1220/23 від 15.08.2023).

Вказана ухвала суду мотивована недоведеністю державним виконавцем наявності достатніх підстав для застосування такого виключного заходу як обмеження гарантованого фізичній особі права на свободу пересування, тим більше, що сам по собі факт існування невиконаного боржником зобов`язання не є безумовною підставою для задоволення відповідного подання.

Не погодившись з постановленою ухвалою, Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду Одеської області від 17.08.2023 у справі №916/1272/18 скасувати та постановити нову ухвалу, якою подання №69207224/20.1/3 від 08.08.2023 (вх.№2-1220/23 від 15.08.2023) задовольнити.

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на тому, що державним виконавцем належними засобами доказування доведено факт умисного ухилення боржника від виконання ухвали Господарського суду Одеської області від 16.09.2021 у справі №916/1272/18, яка набрала законної сили та є обов`язковою для виконання, а тому застосування до ОСОБА_2 заходу примусового впливу у вигляді обмеження у праві виїзду за межі України є обґрунтованим та таким, що узгоджується з положеннями статті 337 Господарського процесуального кодексу України, пункту 19 частини третьої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" та пункту 5 частини першої статті 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України".

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Поліщук Л.В., Савицького Я.Ф. від 02.10.2023 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження.

В подальшому ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.10.2023 вирішено розглянути апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Господарського суду Одеської області від 17.08.2023 у справі №916/1272/18 поза межами строку, встановленого частиною третьою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, достатній для забезпечення можливості реалізації учасниками процесу відповідних процесуальних прав з урахуванням запровадженого в Україні воєнного стану, та призначено дану справу до розгляду на 20.12.2023 о 10:00.

У судовому засіданні 20.12.2023 представники учасників справи участі не брали, хоча були належним чином сповіщені про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (т.ХХ а.с.76-97), при цьому Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у прохальній частині апеляційної скарги заявлено клопотання про розгляд останньої за відсутності його представника.

Учасники справи своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, відзивів на апеляційну скаргу не надали, що в силу частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Григорян Олени Грайровни від 13.06.2022 відкрито виконавче провадження №69207224 з примусового виконання наказу Господарського суду Одеської області №916/1272/18 від 20.09.2021 про солідарне стягнення з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РІАЛ ІСТЕЙТ БІЗНЕС ГРУПП" 73075781,34 грн в якості субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю "РІАЛ ІСТЕЙТ БІЗНЕС ГРУПП".

В подальшому в межах виконавчого провадження №69207224 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Григорян Оленою Грайровною були прийняті постанови про арешт коштів боржника від 13.06.2022, про арешт майна боржника від 13.06.2022, про розшук майна боржника від 10.08.2022, про арешт коштів боржника від 15.08.2022, про арешт корпоративних прав боржника від 01.03.2023.

Докази отримання боржником постанов, які були прийняті в межах виконавчого провадження №69207224, у матеріалах справи відсутні, натомість всі поштові відправлення, які були адресовані ОСОБА_2 , повернулися на адресу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України неврученими.

У матеріалах виконавчого провадження також містяться відповіді, надані на запити старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Григорян Олени Грайровни, а саме: від Державної фіскальної служби України про наявні рахунки у боржника; від Міністерства внутрішніх справ України щодо зареєстрованих за боржником транспортних засобів; від Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк", Акціонерного товариства "УКРСИББАНК", Акціонерного товариства "Альфа-Банк", Акціонерного товариства "ОТП Банк", Акціонерного товариства "РВС Банк", Акціонерного товариства "Райффайзен Банк", Акціонерного товариства "СЕНС Банк" стосовно відкритих рахунків боржника; від Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про зареєстровані земельні ділянки; від Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області щодо зареєстрованих тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки та інших механізмів; від Головного управління Національної поліції у м. Києві стосовно актуальності арешту майна боржника, накладеного в межах кримінального провадження; від Головного управління ДПС в Одеській області про надання інформації щодо юридичних осіб, в яких боржник має корпоративні права; від Державної прикордонної служби України стосовно перетину боржником державного кордону.

Крім того, вищенаведеним державним виконавцем було сформовано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_2 .

Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся до Господарського суду Одеської області з поданням №69207224/20.1/3 від 08.08.2023 (вх.№2-1220/23 від 15.08.2023) про тимчасове обмеження ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України без вилучення паспорту до моменту повного виконання рішення Господарського суду Одеської області у справі №916/1272/18 (виконавче провадження №69207224).

Відмовляючи у задоволенні зазначеного подання, місцевий господарський суд виходив з недоведеності державним виконавцем наявності достатніх підстав для застосування такого виключного заходу як обмеження гарантованого фізичній особі права на свободу пересування.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні подання Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України №69207224/20.1/3 від 08.08.2023 (вх.№2-1220/23 від 15.08.2023) з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

В силу статті 1291 КонституціїУкраїни суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

За умовами частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Частинами першою, другою статті 18 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Статтею 326 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (рішення Конституційного Суду України №18-рп/2012 від 13.12.2012).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №11-рп/2012 від 25.04.2012 невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" унормовано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело як джерело права.

За умовами пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішення по справі "Деркач та Палек проти України" Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи трибуналі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, даний пункт передбачає "право на суд", одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору. Однак це право було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень. Тлумачення статті 6 Конвенції як положення, що лише гарантує право на звернення до суду та проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуації, несумісної з принципом верховенства права, який Високі Договірні Сторони зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, виконання судового рішення має розглядатися як невід`ємна частина "судового процесу" для цілей статті 6 (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бурдов проти Росії").

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини право доступу до суду включає право на виконання судового рішення без надмірних затримок. За певних обставин така затримка може бути виправданою, але вона не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії").

У рішенні по справі "Чіжов проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатись, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Глоба проти України" пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців (стаття 2 Закону України "Про виконавче провадження").

В силу статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За умовами частини першої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Враховуючи вищевикладене, за змістом положень статей 1, 5, 6, 11, 18 Закону України "Про виконавче провадження" метою виконавчого провадження є захист інтересів стягувачів шляхом здійснення сукупності передбачених законом заходів, спрямованих на дієве та ефективне виконання рішень суду та інших органів і посадових осіб, а виконавці при здійсненні виконавчого провадження наділені широким колом повноважень та зобов`язані неухильно дотримуватись прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Положеннями частини першої статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" унормовано, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 19 частини третьої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" унормовано, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

В силу частин першої, третьої та четвертої статті 337 Господарського процесуального кодексу України тимчасове обмеження фізичної особи - боржника у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як виключний захід забезпечення виконання судового рішення. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення. Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.

Статтею 33 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно зі статтею 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

В силу статті 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані права не можуть бути об`єктом жодних обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому пакті.

У законодавстві України зазначені правовідносини регулюються статтею 313 Цивільного кодексу України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Вказане право віднесено цивільним законодавством до особистих немайнових прав фізичної особи, а саме: до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи.

Положеннями статті 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в країну громадян України" унормовано, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадку, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов`язань.

На виконання пункту 2 Указу Президента України "Про додаткові заходи щодо підвищення ефективності виконання рішень судів" №261/2008 від 24.03.2008 щодо врегулювання порядку виїзду за кордон осіб, які мають невиконані зобов`язання, Міністерством юстиції України та Адміністрацією Державної прикордонної служби України було видано спільний лист №25-32/463 №25-5347 від 27.05.2008, в якому зазначено, що наявність в особи невиконаних зобов`язань, покладених на неї судовим рішенням, є підставою для обмеження її у праві виїзду за межі України, причому питання такого обмеження вирішується судом.

Відповідно до висновків, викладених Верховним Судом України при проведенні аналізу судової практики від 01.02.2013 щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об`єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак, воно може мати й принципово інше походження, суб`єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання має змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин. Доведення факту ухилення боржника від виконання зобов`язання покладається на виконавця, який ініціює встановлення тимчасового обмеження у виїзді особи за межі України.

Зокрема, у листі Верховного Суду України від 01.02.2013 "Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України" визначено, що законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим із метою всебічного і повного встановлення усіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин суду належить з`ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 19.08.2020 у справі №910/8130/17.

Крім того, згідно з листом Верховного Суду України від 01.02.2013 "Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України" поняття "ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням" варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).

Ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника судовим рішенням, може полягати як в активних діях (нез`явлення на виклики виконавця, приховування майна, доходів тощо), так і в пасивних діях (невжиття будь-яких заходів для виконання обов`язку сплатити кошти).

Критерій достатності вжитих боржником з метою належного виконання зобов`язання заходів визначається судом. Саме невиконання боржником самостійно зобов`язань протягом строку, про що вказує виконавець в постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов`язків. На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

В рішенні у справі "Гочев проти Болгарії" Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що обмеження останнього має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі; по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених частиною третьою статті 2 Протоколу №4 до Конвенції; по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам`ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості.

Колегія суддів зауважує на тому, що, вирішуючи питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України до виконання зобов`язань за судовим рішенням, суд має дослідити матеріали справи на предмет наявності або відсутності у справі будь-яких належних та допустимих доказів того, що виконавець вчиняв інші передбачені законом заходи щодо виконання судового рішення і такі заходи виявилися безрезультатними, з огляду на те, що обмеження у праві виїзду за межі України є виключним заходом, а тому з метою уникнення обмеження конституційних прав особи може бути застосоване в останню чергу, що узгоджується з приписами статті 337 Господарського процесуального кодексу України.

Однією з підстав для відмови у задоволенні подання є неповнота вчинення виконавчих дій, відсутність доказів на підтвердження факту ухилення боржника від виконання своїх боргових зобов`язань і відомостей про обізнаність боржника щодо наявності відкритого виконавчого провадження та строків його добровільного виконання (лист Верховного Суду України від 01.02.2013 "Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України").

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Вказаною статтею також передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, на електронні гроші, які зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей. Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних.

Судом апеляційної інстанції враховується, що примусове виконання наказу Господарського суду Одеської області №916/1272/18 від 20.09.2021 передбачає вчинення виконавцем виконавчих дій щодо звернення стягнення на майно боржника.

Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (частина перша статті 48 Закону України "Про виконавче провадження").

Частиною шостою статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Згідно з частиною другою статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

За умовами частини першої статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.

Відповідно до частини восьмої статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" Виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не менше одного разу на два тижні - щодо виявлення рахунків, електронних гаманців боржника, не менше одного разу на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Колегія суддів зауважує на тому, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження вчинення державним виконавцем з визначеною частиною восьмою статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" періодичністю дій щодо перевірки майнового стану боржника.

Зокрема, надані державним виконавцем докази підтверджують здійснення ним дій щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника у червні та серпні місяцях 2022 року, а також у січні та березні місяцях 2023 року, у той час як із поданням №69207224/20.1/3 від 08.08.2023 (вх.№2-1220/23 від 15.08.2023) про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся у серпні місяці 2023 року, що підтверджує недотримання державним виконавцем на час звернення до місцевого господарського суду встановленої законом періодичності проведення відповідних перевірок майнового стану боржника.

Крім того, колегія суддів враховує, що державний виконавець мав можливість з`ясувати (перевірити) наявність/відсутність належного боржнику рухомого майна, яке включає в себе не лише транспортні засоби, зокрема, отримати відомості від реєстраторів акцій чи інших цінних паперів тощо.

Докази вчинення державним виконавцем дій щодо виявлення електронних гаманців боржника у матеріалах справи також відсутні, хоча саме на кошти боржника в силу приписів закону стягнення звертається в першу чергу.

Не направлялись державним виконавцем і запити до органів державного архітектурно-будівельного контролю з метою отримання відомостей щодо ведення боржником будівництва будь-яких об`єктів.

Отже, Південно-західний апеляційний господарський суд зазначає про те, що у матеріалах справи відсутні та до місцевого господарського суду не подано належних у розумінні приписів статті 76 Господарського процесуального кодексу України доказів на підтвердження дотримання державним виконавцем порядку та строків проведення періодичних перевірок майнового стану ОСОБА_2 , а також повноти вчинених виконавчих дій.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що згідно з наданою державному виконавцю відповіддю Державної прикордонної служби боржник виїхав за межі України ще 14.10.2022, після чого до України не повертався, між тим, достеменно знаючи про перебування ОСОБА_2 закордоном понад 10 місяців, Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся до суду першої інстанції з відповідним поданням про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України, безпідставно не врахувавши неефективність застосування даного виключного заходу щодо особи, яка вже залишила територію України.

Враховується апеляційним господарським судом і те, що у матеріалах виконавчого провадження та даної справи відсутні жодні докази на підтвердження отримання боржником направлених йому державним виконавцем постанов та вимог, адже відповідні поштові відправлення поверталися неврученими, а тому, з огляду на неподання Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України до суду доказів неможливості виїзду за місцем реєстрації боржника у період з червня місяця 2022 року (коли було відкрито виконавче провадження) до жовтня місяця 2022 року (коли боржник виїхав закордон) для вчинення відповідних виконавчих дій, колегія суддів, беручи до уваги відсутність доказів обізнаності ОСОБА_2 про існування даного виконавчого провадження, а відтак і свідомого ухилення від виконання судового рішення, дійшла висновку про недоведеність державним виконавцем наявності правових підстав для задоволення подання №69207224/20.1/3 від 08.08.2023 (вх.№2-1220/23 від 15.08.2023), тим більше, що лише сама по собі наявність невиконаного боржником зобов`язання жодним чином не свідчить про необхідність застосування такого виключного заходу як обмеження гарантованого фізичній особі права на свободу пересування.

За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, з огляду на те, що твердження апелянта щодо порушення Господарським судом Одеської області норм права при постановленні оскаржуваної ухвали від 17.08.2023 у справі №916/1272/18 не знайшли свого підтвердження, підстав для скасування зазначеного судового акта суд апеляційної інстанції не вбачає.

Керуючись статтями 232, 233, 236, 240, 255, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Одеської області від 17.08.2023 у справі №916/1272/18 без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 25.12.2023.

Головуючий суддяС.В. Таран

СуддяЛ.В. Поліщук

СуддяЯ.Ф. Савицький