Рішення

від 18.08.2023 по справі 320/7471/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2023 року № 320/7471/23

Київський окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Перепелиця А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 03.11.2022 №29960240102;

- відшкодувати ОСОБА_1 шкоду, заподіяну протиправними рішеннями ГУ ДПС у місті Києві, у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, встановленої станом на дату визнання незаконним Податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 03.11.2022 №29960240102, у порядку, передбаченому законодавством України.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказав, що податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню, оскільки висновки контролюючого органу на яких ґрунтується прийняття вказаного рішення є безпідставними та не ґрунтуються на приписах вимог чинного законодавства.

В обґрунтування неправомірності та безпідставності прийнятого податковим органом рішення позивач зазначив, що уповноваженими особами контролюючого органу при розрахунку податку на прибуток застосовано не правильний відсоток, що в свою чергу призвело до збільшення суми податкового зобов`язання.

Керуючись викладеними обставинами, на підставі зазначених аргументів про протиправність прийнятого податковим органом податкового повідомлення-рішення, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.04.2023 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

В заперечення до позову у відзиві представник податкового органу зазначив, що оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення прийняте уповноваженими особами податкового органу в межах вимог чинного законодавства, зокрема, представник податкового органу зазначив, що зі змісту положень п.167.5 ст.167 ПК України вбачається, що половинна ставки оподаткування доходів фізичних осіб, у розмірі 9%, на яку посилається позивач застосовувається для доходів отриманих виключно у вигляді дивідендів. В свою чергу, відповідно до матеріалів та обставин справи вбачається, що позивачем було здійснено відчуження (продаж) цінних паперів на підставі відповідних договір купівлі-продажу, предметом яких були відповідні цінні папери а саме інвестиційні сертифікати.

При цьому, представник відповідача зауважує, що згідно з матеріалами справи емітентом інвестиційного сертифікату є товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Інвестиційний капітал Україна», закритий недиверсифікований пайовий інвестиційний фонд «Інвестиційний капітал Фонд облігацій».

Тобто, як висновок представник податкового органу зазначив, що з огляду на правовий статус емітента даних інвестиційних сертифікатів та правову природу даних цінних паперів, передбачається можливість отримання позивачем дивідендів за такими цінними паперами. Проте, доходи, які були задекларовані позивачем, отримані не в результаті одержання дивідендів, а продажу даних інвестиційних сертифікатів. Отже, з огляду на вищезазначене, до даного виду доходів не може бути застосована ставка оподаткування, яка передбачена п.п.167.5.4 п.167.5 ст.167 ПК України, оскільки такі доходи не є отриманими у вигляді дивідендів.

На підставі викладених обставин представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Дослідивши позовну заяву, відзив на позовну заяву, а також оцінивши наявні в матеріалах належні та допустимі докази у їх взаємозв`язку та сукупності, суд встановив наступне.

Суд встановив, що Головним управління ДПС у м. Києві була проведена камеральна перевірка «уточнюючої» податкової декларації про майновий стан і доходи за 2021 рік (від 05.09.2022 №302882), за результатами якої складено акт від 04.10.2022 №29169/Ж5/26-15-24-01-02-03.

На підставі висновків акту перевірки, Головним управління ДПС у м. Києві складено податкове повідомлення-рішення від 03.11.2022 №29960240102, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується за результатами річного декларування на загальну суму 71 039,75 грн (в т.ч. за податком 54 645,96 грн, за штрафними санкціями 16 393,79 грн), яке було вручено 10.11.2022.

Як свідчать обставини справи, позивачем подано «уточнюючу» податкову декларацію про майновий стан та доходи за 2021 рік (від 05.09.2022 №302882), в якій платником задекларовано доходи, зокрема, дохід, отриманий платником податку від продажу цінних паперів у розмірі 4 970 188,53 грн, з сумою витрат на придбання інвестиційного активу 4 363 011,10 грн, а саме, інвестиційний прибуток, отримано від продажу (зворотного викупу) інвестиційних сертифікатів ТОВ «Компанія з управління активами «Інвестиційний капітал України» (код ЄДРПОУ 34486135), за результатами чого позивачем самостійно визначено податкові зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 54 645,97 грн, та військового збору в сумі 9 107,66 грн.

Не погоджуючись з прийнятим податковим органом податковим повідомленням-рішення та висновками викладеними у ньому, позивачем було подано скаргу до Державної податкової служби України від 22.11.2022 в якій просив скасувати податкове повідомлення-рішення від 03.11.2022 №29960240102.

Втім, рішенням Державної податкової служби України від 04.01.2023 №327/6/99-00-06-01-04-06 залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 03.11.2022 №29960240102, а скаргу без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятим податковим органом податковим повідомленням-рішенням, вважаючи їх протиправними позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (далі ПК України).

Положеннями ст.24 ПК України визначаються права контролюючих органів, до яких, зокрема, належить право контролюючого органу здійснювати у передбаченому законодавством порядку перевірки і звірки платників податків.

Статтею 75 ПК України встановлюється, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові, виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених Податковим кодексом України.

Згідно з п.п.75.1.1 п.75.1 ст.75 ПК України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних СОД РРО.

Предметом камеральної перевірки також можуть бути: своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків); своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних; виправлення помилок у податкових накладних; своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов?язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах; повнота нарахування та своєчасність сплати податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов?язкове державне соціальне страхування у разі невідповідності резидента Дія Сіті вимогам, визначеним п.2, 3 ч.1 та п.10 ч.2 ст.5 Закону України «Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні»; своєчасність подання заяви про взяття на облік фінансових агентів відповідно до вимог статті 39 3 цього Кодексу; своєчасність подання фінансовими агентами звітів про підзвітні рахунки, виправлених звітів про підзвітні рахунки; своєчасність надання фінансовими агентами відповіді на запити (повідомлення); контролюючого органу, що надсилаються у випадках, визначених ст.39.3 цього Кодексу; своєчасність подання повідомлення про структуру власності та кінцевих бенефіціарних власників відповідно до вимог п.44.1.2 ст.44.1 цього Кодексу; своєчасність подання особою, яка здійснює управління або адміністрування трасту, повідомлення про укладення договору щодо управління або адміністрування трасту або про припинення такого договору, фінансової звітності, копій первинних документів та іншої інформації щодо трасту на запит контролюючого органу у випадках, передбачених ст.44.2 цього Кодексу; своєчасність надання інформації на запит контролюючого органу відповідно до п.44.1.3 ст.44.1, п.п.6 - 8 п.п.73.3.1 п.73.3 ст.73 цього Кодексу; своєчасність та повнота сплати узгодженої суми грошового зобов`язання у вигляді авансового внеску з податку на прибуток підприємств, визначеного відповідно до п.141.13 ст.141 цього Кодексу, на підставі даних Реєстру пунктів обміну іноземної валюти.

Порядок проведення камеральної перевірки визначається ст.76 ПК України.

Відтак, з викладених вище приписів норм чинного законодавства суд приходить до висновку, що камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення.

Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов?язкова.

З огляду на вищезазначені положення приписів ПК України, головним державним інспектором відділу адміністрування податків з громадян управління оподаткування фізичних осіб Головного управління ДПС у м. Києві було проведено камеральну перевірку податкової декларації про майновий стан і доходи за 2021 рік №302882 від 05.09.2022.

В свою чергу, посилання позивача на порушення призначення та проведення уповноваженими особами перевірки, суд вважає безпідставними, з огляду на обставин того, що позивач роблячи такий висновок посилається на норми, які встановлюють правила щодо призначення та проведення документальних позапланових перевірок, в той час, як в нашому випадку має місце проведення контролюючим органом камеральної перевірки, у відповідності до вимог якої, остання не передбачає обов`язку податкового органу направляти на адресу особи, щодо якої ініційовано проведення камеральної перевірки наказу про проведення такої перевірки.

Щодо висновків контролюючих осіб податкового органу викладених у акті про результати камеральної перевірки податкової декларації про майновий стан і доходи, на підставі яких прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Положеннями п.п.14.1.268 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що пасивні доходи - доходи, отримані у вигляді, зокрема, у вигляді інвестиційного прибутку, включаючи прибуток від операцій з державними цінними паперами та з борговими зобов`язаннями Національного банку України з урахуванням курсової різниці.

Разом з тим, абз.«а» п.п.170.2.7 п.170.2 ст.170 ПК України «інвестиційний актив» означає пакет пінних паперів, деривативів чи корпоративні права, виражені в інших, ніж цінні папери, формах, випущені одним емітентом.

При цьому, п.п.14.1.81 п.14.1 ст.14 ПК України інвестиційний прибуток для цілей розділу IV цього Кодексу - дохід у вигляді позитивної різниці між доходом, отриманим платником податку від проведення операцій з цінними паперами з урахуванням курсової різниці, деривативами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах, та витратами на придбання таких інвестиційних активів;

Порядок оподаткування інвестиційного прибутку регламентується п. 170.2 ст. 170 ПК України.

Так, згідно з п.п.170.2.1 п.170.2 ст.170 ПК України облік загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами ведеться платником податку самостійно, окремо від інших доходів і витрат. Для цілей оподаткування інвестиційного прибутку звітним періодом вважається календарний рік за результатами якого платник податку зобов`язаний подати річну податкову декларацію, в якій має відобразити загальний фінансовий результат (інвестиційний прибуток або інвестиційний збиток), отриманий протягом такого звітного року.

Підпунктом 170.2.2 п.170.2 ст.170 ПК України визначено, що інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу з урахуванням курсової різниці (за наявності), та його вартістю, що визначається із суми документально підтверджених витрат на придбання такого активу, або вартістю інвестиційного активу, що була задекларована особою як об?єкт декларування у порядку одноразового (спеціального) добровільного декларування відповідно до підрозділу 9 4 розділу XX цього Кодексу, з урахуванням норм п.п.170.2.4 - 170.2.6 цього пункту (крім операцій з деривативами)

До продажу інвестиційного активу прирівнюються також операції з: обміну інвестиційного активу на інший інвестиційний актив; зворотного викупу або погашення інвестиційного активу його емітентом, який належав платнику податку; повернення платнику податку коштів або майна (майнових прав), попередньо внесених ним (або особою, у якої інвестиційний актив був придбаний прямо чи опосередковано) до статутного капіталу емітента корпоративних прав, у разі виходу такого платника податку з числа засновників (учасників) такого емітента, зменшення статутного капіталу такого емітента чи ліквідації такого емітента.

Так, згідно п.п.167.5.1 п.167.5 ст.167 ПК України встановлено ставку податку 18 відсотків для пасивних доходів, крім зазначених у підпунктах 167.5.2 та 167.5.4.

Відповідно до п.п.167.5.2 п.167.5 ст.167 ПК України ставку податку 5 відсотків - для доходів у вигляді дивідендів по акціях та корпоративних правах, нарахованих резидентами - платниками податку на прибуток підприємств (крім доходів у вигляді дивідендів по акціях, інвестиційних сертифікатах, які виплачуються інститутами спільного інвестування);

Разом з тим, згідно п.п.167.5.4 п.167.5 ст.167 ПК України у половинному розмірі ставки, встановленої у пункті 167.1 цієї статті - для доходів у вигляді дивідендів по акціях та/або інвестиційних сертифікатах, корпоративних правах, нарахованих нерезидентами, інститутами спільного інвестування та суб`єктами господарювання, які не є платниками податку на прибуток.

Отже, зі змісту положень п.167.5 ст.167 ПК України можна прийти до висновку, що половинна ставки оподаткування доходів фізичних осіб, у розмірі 9% застосовується для доходів отриманих виключно у вигляді дивідендів

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 було здійснено відчуження (продаж) цінних паперів на підставі договору купівлі-продажу (викупу) цінних паперів №5/ПФО/21 від 26.03.2021, предметом якого були відповідні цінні папери а саме - інвестиційні сертифікати.

В контексті вказаного суд звертає увагу, що у відповідності до п.8 ч.1 Закону України «Про інститути спільного інвестування» від 05.07.2012 №5080-VI передбачається, що інвестиційним сертифікатом є цінний папір, емітентом якого є компанія з управління активами пайового інвестиційного фонду (далі - пайовий фонд) та який засвідчує право власності учасника пайового фонду на частку в пайовому фонді та право на отримання дивідендів (для закритого пайового фонду).

Згідно з матеріалами справи вбачається, що емітентом інвестиційного сертифікату є товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Інвестиційний капітал Україна», закритий недиверсифікований пайовий інвестиційний фонд «Інвестиційний капітал - Фонд облігацій». Вказані обставин не заперечуються позивачем.

Тобто, з огляду на правовий статус емітента даних інвестиційних сертифікатів та правову природу даних цінних паперів, передбачається можливість отримання позивачем дивідендів за такими цінними паперами. Проте, доходи, які були задекларовані Позивачем, отримані не в результаті одержання дивідендів, а продажу даних інвестиційних сертифікатів.

Отже, з огляду на вищезазначене, до даного виду доходів не може бути застосована ставка оподаткування, яка передбачена п.п.167.5.4 п.167.5 ст.167 ПК України, оскільки такі доходи не є отриманими у вигляді дивідендів.

Таким чином, з огляду на вищевикладене в сукупності суд приходить до висновку, що доходи отримані позивачем є пасивними доходами (інвестиційним прибутком), до оподаткування яких повинна застосовуватись ставка, яка передбачається п.п.167.5.1 п.167.5 ст.167 ПК України, що свідчить про правомірність висновків контролюючого органу викладених у акті про результати камеральної перевірки податкової декларації про майновий стан і доходи.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до п.50.1 ст. 50 ПК України, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених ст..102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Зокрема, платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов?язання минулих податкових періодів, зобов`язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку;

б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов?язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п`яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов`язання з цього податку.

Разом з тим, відповідно до п.47.1 ст.47 ПК України, визначено, що відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органам, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах, несуть фізичні особи - платники податків та їх законні чи уповноважені представники у випадках, передбачених законом.

Пунктом 111.2 ст.111 ПК України передбачено, що фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність, що встановлюється згідно з цим Кодексом, застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

Фінансова відповідальність, що встановлюється згідно з іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, може застосовуватися у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.

Пунктом 111.4 ст.111 ПК України передбачено, що особа вважається такою, що вчинила правопорушення повторно, якщо вона була притягнута до відповідальності у встановленому цим Кодексом порядку.

Відповідальність за заниження суми податкових зобов`язань, що підлягають сплаті до бюджету передбачена п.123.1 ст.123 ПК України, а саме:

- вчинення платником податків діянь, що зумовили визначення контролюючим органом суми податкового зобов`язання та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, зокрема, на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2 (крім випадків зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларованої до повернення з бюджету у зв`язку із використанням права на податкову знижку), 54.3.6 п.54.3 ст.54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 10 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи.

Водночас, нормами п.123.2 ст.123 ПК України визначено, що діяння, передбачені п.123.1 цієї статті, вчинені умисно, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків від суми визначеного податкового зобов`язання та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування.

При цьому, п.109.1 ст.109 ПК України встановлено, що податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб`єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.

Крім того, діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано. цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Враховуючи, що суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відсутні підставі для задоволення позовної вимоги в частині відшкодування ОСОБА_1 шкоду, заподіяну протиправними рішеннями ГУ ДПС у м. Києві, у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, встановленої станом на дату визнання незаконним Податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 03.11.2022 №29960240102, у порядку, передбаченому законодавством України, оскільки вказана вимога є похідною.

Таким чином, враховуючи всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно з ч.1 ст.9, ст.72, ч.1, 2, 5 ст.77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

А тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, судові витрати в цьому випадку стягненню не підлягають.

Керуючись ст.9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Перепелиця А.М.