Постанова

від 17.08.2023 по справі 460/5953/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2023 рокуЛьвівСправа № 460/5953/23 пров. № А/857/8518/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Онишкевича Т.В., Сеника Р.П.,

розглянувши в письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2023 року у справі №460/5953/23 за адміністративним позовом Приватного підприємства «Західпроменерго» до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною і скасування постанови,-

суддя в 1-й інстанції Комшелюк Т.О.,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення м. Рівне,

дата складання повного тексту рішення не зазначено,-

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство «Західпроменерго» (далі ПП «Західпроменерго», позивач) звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області (далі апелянт, відповідач, Укртрансбезпека), в якому просить суд: визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №347547 від 24.01.2023, згідно з якою застосовано до ПП «Західпроменерго» адміністративно-господарський штраф в розмірі 17000,00 грн.

В обґрунтування позовної заяви позивач стверджував, що ніколи не порушував правил перевезення вантажів автомобільними дорогами України, в тому числі на 127 км. а/д Н-22 Устилуг-Луцьк-Рівне, оскільки транспортний засіб, згадка про який міститься в постанові про накладення штрафних санкцій, перебуває в користуванні орендаря Приватної комерційно-виробничої фірми «Фіалка» (далі ПКВФ «Фіалка»). Вказує, що в розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт», позивач не є автомобільним перевізником, оскільки не здійснював діяльності із перевезення вантажів чи пасажирів, а відтак відповідачем було притягнуто позивача до відповідальності помилково та протиправно. Також позивач зазначив, що жодних повідомлень про розгляд справи про порушення правил перевезення вантажів від відповідача не отримував, а тому був позбавлений можливості надати відповідні пояснення для відповідача на стадії розгляду ним справи про порушення.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 13.04.2023 позов задоволено повністю; визнано протиправною та скасовано постанову Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області про застосування до Приватного підприємства «Західпроменерго» адміністративно-господарського штрафу №347547 від 24.01.2023 в повному обсязі; стягнуто на користь Приватного підприємства «Західпроменерго» за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті судовий збір у сумі 2684,00 грн.

Не погодившись із вказаним рішенням відповідач, Укртрансбезпека оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що таке є необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт, зокрема, вказав, що перелік документів для здійснення внутрішніх перевезень не є вичерпним. При цьому, положеннями чинного законодавства покладено на перевізника обов`язок з забезпечення, а водія пред`явлення для перевірки відповідних документів.

Судом першої інстанції не було заперечено, що під час здійснення перевірки транспортного засобу у водія була відсутня товарно-транспортна накладна.

Укртрансбезпека вважає, що судом першої інстанції при розгляді справи не було враховано цей факт, що є порушенням норм процесуального права.

Надані до позову матеріали стосовно оренди транспортного засобу іншою особою не є юридично значимими документами для цілей визначення перевізника, оскільки такі були відсутні на місці події, а фактичні обставини зафіксовані в акті, який є первинним носієм інформації.

До того ж у водія транспортного засобу були відсутні документи, зокрема, на вантаж.

Наголошено, що відповідно до положень Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них оформлення тимчасового реєстраційного талону є єдиним належним і допустимим доказом того, що ПП «Західпроменерго» передало транспортний засіб у користування ПВКФ «Фіалка» та не є перевізником.

Оскільки у матеріалах справи тимчасовий реєстраційний талон на транспортний засіб, власником якого є ПП «Західпроменерго», щодо ПВКФ «Фіалка» відсутній, автомобільним перевізником є ПП «Західпроменерго».

Відповідач просив скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13.04.2023 у справі №460/5953/23 та ухвалити нове рішення, в якому відмовити у задоволенні позовних вимог.

05.07.2023 за вх. №К27547/23 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Позивач вказав, що для нього є незрозумілим, на яких підставах відповідач дійшов висновку про те, що позивач є перевізником в розумінні ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт», та має відношення до подій, які описані у постанові про застосування адміністративно-господарських штрафних санкцій на 127 км а/д Н-22 Устилуг-Луцьк-Рівне.

Відповідач у своїй постанові жодним чином не довів, що позивач є перевізником чи особою, що перевозить вантаж за власний кошт, а тому не може бути належним суб`єктом відповідальності, тому суд першої інстанції вірно надав оцінку в оскарженому рішенні.

Додатково повідомлено, що водій транспортного засобу, який перевозив вантаж за відсутністю на момент проведення перевірки документів, визначених ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», та на думку відповідача порушив норми автотранспортного перевезення, з 30.06.2020 перебуває у платному користуванні ПВКФ «Фіалка» згідно з договором оренди машин №5. Факт належності транспортних засобів на умовах оплатної оренди підтверджується належними документами, долученими до матеріалів справи.

Також позивач вказав, що Укртрансбезпекою жодним чином не було повідомлено ПП «Західпроменерго» про час та місце розгляду справ про порушення законодавства про автомобільний транспорт належним чином.

Вважає, що за таких обставин має місце порушення з боку посадових осіб, що здійснювали розгляд справи, оскільки позивач не був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Відтак, оскаржена постанова є такою, що винесена всупереч вимогам ст. 268 КУпАП.

Крім того, позивач вказав, що нормами чинного законодавства не передбачено вимоги про обов`язкове оформлення тимчасового реєстраційного талону для користувача, у зв`язку з чим позивач надав ряд первинних документів, які підтверджують використання транспортних засобів саме орендарем ПВКФ «Фіалка», зокрема, як товарно-транспортна накладна, договір оренди машин №5 від 30.06.2020, акт приймання-передачі об`єкта оренди від 31.12.2020, акт надання послуг №165 від 30.12.2022, повідомленням про об`єкти оподаткування та об`єкти пов`язані з оподаткуванням або через які проводиться діяльність поданого 05.12.2019 та 25.12.2019 з квитанціями про прийняття, податкова накладна №44 від 30.12.2022 разом з квитанцією про прийняття, лист ПВКФ «Фіалка» №26 від 02.03.2023; наказ №1-к від 02.01.2019 про працевлаштування ОСОБА_1 на посаду водія ПВКФ «Фіалка».

Водночас вказані обставини підтверджено судовими рішеннями у справі №460/8976/20, яке набрало законної сили, а також постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2023, зокрема щодо перебування транспортних засобів в оренді.

Позивач вважає, що судом першої інстанції винесено законне і обґрунтоване рішення, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування рішення у цій справі відсутні.

Апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 05.12.2022 відділом державного нагляду (контролю) у Волинській області проведено перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, про що складено акт №333600.

В акті вказано, що 05.12.2022 на 127 км. а/д Н-22 о 13 год. 10 хв. перевірено транспортний засіб Volvo-тягач, DEDE-напівпричіп-платформа, номерний знак НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , серія і номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , водій ОСОБА_1 . Належить транспортний засіб ПП «Західпроменерго».

Перевіркою встановлено, що під час надання послуг з перевезення вантажів відсутні документи: посвідчення водія відповідної категорії; товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж; протокол перевірки та адаптації (цифрового) тахографа до транспортного засобу, чим порушено ст. 34, 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».

На підставі вказаного акта перевірки відповідачем прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 24.01.2023 №347547, якою до позивача застосовано адміністративно-господарський штраф в розмірі 17000,00 грн. на підставі ч. 1 абз. 3 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме перевезення вантажів на момент проведення перевірки без документів, визначених ст. 48 цього Закону.

Задовольняючи позов повністю, суд першої інстанції виходив з того, що транспортний засіб Volvo-тягач, DEDE-напівпричіп-платформа, номерний знак НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , перебуває у платному користуванні ПВКФ «Фіалка» згідно Договору оренди машин №5, а водій ОСОБА_1 є працівником ПВКФ «Фіалка».

Суд першої інстанції врахував, що товарно-транспортна накладна (далі ТТН) від 05.12.2022 №Р216, в якій перевізником вказано ПВКФ «Фіалка», водієм ОСОБА_1 не надавалась в ході проведення перевірки відповідачу, однак, така ТТН доводить той факт, що перевізником вантажу 05.12.2022 на автодорозі Н-22 транспортним засобом Volvo-тягач, DEDE-напівпричіп-платформа, номерний знак НОМЕР_1 , НОМЕР_2 відносно якого було проведено перевірку, було саме ПВКФ «Фіалка», а не ПП «Західпроменерго».

Аналіз письмових доказів, що долучені до матеріалів справи, дав підстави для суду першої інстанції дійти висновку, що дійсно з грудня 2020 року транспортний засіб Volvo-тягач, DEDE-напівпричіп-платформа, номерний знак НОМЕР_1 , НОМЕР_2 перебуває в користуванні іншої юридичної особи ПВКФ «Фіалка» та був відсутнім у володінні позивача.

При цьому, наявність податкової звітності щодо нарахування заробітної плати (єдиного внеску), звітності про основні засоби, що задіяні у виробництві за формою 20-ОПП, які подавалися ПВКФ «Фіалка» до відповідного контролюючого органу, як до моменту виявлення порушення, так після того, а також відомостей про реєстрацію податкових накладних, що складалися за результатом оформлення актів приймання-передачі послуг із оренди, виключає можливість їх оформлення позивачем на передодні звернення до суду виключно з метою ухилення від відповідальності.

Суд першої інстанції також вказав, що дійсно, під час проведених перевірок встановлені порушення, факт наявності яких позивач не спростовує та не заперечує. Однак, аналізуючи зміст оскаржуваної постанови, акту проведення перевірки, та положення вище перелічених норм права, суд першої інстанції дійшов висновку про помилковість притягнення відповідачем позивача до відповідальності, оскільки ПП «Західпроменерго» не є перевізником в розумінні ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт», та не має відношення до подій, які описані згаданому акті перевірки та постанові про застосування адміністративно-господарського штрафу.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач у спірній постанові притягнув до відповідальності неналежного суб`єкта відповідальності.

Крім того, зауваження відповідача про те, що відповідно до Інструкції №379, оформлення тимчасового реєстраційного талону є єдиним належним і допустимим доказом того, що ПП «Західпроменерго» передало транспортний засіб у користування ПВКФ «Фіалка» та не є перевізником, суд першої інстанції вважав необґрунтованим, оскільки відповідно до п. 2 2 Правил дорожнього руху, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб. Відповідно фактична передача транспортного засобу разом із реєстраційним документом на цей транспортний засіб є правомірним способом набуття права користування транспортним засобом.

Водночас, суд першої інстанції зауважив, що відповідач, як під час оформлення матеріалів справи про порушення, так і під час розгляду справи про порушення, не забезпечив належного з`ясування дійсної особи перевізника, не відібрав жодних письмових пояснень у водія транспортного засобу, та не направляв запитів про надання інформації до інших контролюючих органів, які можуть володіти інформацію про осіб, що використовують транспортні засоби у своїй господарській діяльності.

Щодо ознайомлення водія з актом перевірки та підписання їх, зазначено, що водій ОСОБА_1 є працівником ПВКФ «Фіалка».

В ході судового розгляду справи суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач не виконав процесуального обов`язку доказування та не підтвердив належними й допустимими доказами причетність до виявлених порушень саме позивача. Таким чином, оскаржена постанова про застосування штрафу не відповідає критеріям обґрунтованості, безсторонності, добросовісності та розсудливості, а тому є протиправною та підлягає скасуванню. У зв`язку з викладеним, позовні вимоги задоволено повністю.

Враховуючи зазначені висновки суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову та зазначає таке.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту в Україні визначено Законом України «Про автомобільний транспорт» №2344-III від 05.04.2001, з наступними змінами та доповненнями (далі Закон №2344-III), у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно з ч. 7 ст. 6 Закону №2344-III центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, зокрема, державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм та стандартів на автомобільному транспорті; габаритно-ваговий контроль транспортних засобів у зонах габаритно-вагового контролю, вимоги до облаштування та технічного оснащення яких затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері автомобільного транспорту.

Постановою Кабінету Міністрів України №103 від 11.02.2015 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (далі Положення №103), у редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно з п. 1 Положення №103 Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Пунктом 4 Положення №103 передбачено, що основними завданнями Укртрансбезпеки, зокрема, є реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування (далі автомобільний транспорт), міському електричному, залізничному транспорті.

Згідно з п. 8 Положення №103 Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт. визначає Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (далі Порядок №1567), у редакції на момент виникнення спірних правовідносин.

Пунктом 4 Порядку №1567 передбачено, що Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку.

За приписами пунктів 13 - 15 Порядку №1567 графік проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) складається та затверджується керівником або заступником керівника Укртрансбезпеки або її територіального органу з урахуванням стану аварійності, періоду, що пройшов від попередньої перевірки, забезпечення належного рівня транспортного обслуговування в окремих регіонах, інформації про діяльність осіб, що незаконно надають послуги з перевезень, перевірки дотримання умов перевезень, визначених дозволом (договором) на перевезення, та інших обставин.

Рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об`єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Отже, відповідачу надано право здійснювати державний контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Під час проведення перевірки уповноваженими посадовими особами відповідача зупинено транспортний засіб Volvo тягач, DEDE напівпричіп-платформа, номерний знак НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , серії і номери свідоцтв про реєстрацію НОМЕР_5 , НОМЕР_4 , який згідно зі свідоцтвами про реєстрацію транспортного засобу, що міститься в матеріалах справи, зареєстровані за ПП «Західпроменерго» (а.с.105).

Контролюючими особами Укртрансбезпеки складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №333600 від 05.12.2022, відповідно до якого зафіксовано виявлене порушення позивачем ст.ст.34, 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», п. 6.1 Наказу МТЗУ №340 від 07.06.2010. У тому числі виявлено порушення, відповідальність, за яке передбачена вимогами ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» абз. 3 ч. 1 перевезення вантажу за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт»: 1) посвідчення водія відповідної категорії; 2) товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документу на вантаж; 3) протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу

Вказані обставини стали підставою для прийняття відповідачем постанови №347547 від 24.01.2023 про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу, зокрема за допущення порушення ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена ч. 1 абз. 3 ст. 60 цього ж Закону, а саме: перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст.. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Відповідно до ч. 1 ст. 48 Закону №2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону №2344-ХІІ автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.

Як передбачено абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону №2344-ХІІ за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з ст. 1 Закону №2344-III автомобільний перевізник фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Враховуючи зміст вищевказаних норм, слідує висновок, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт несуть фізичні чи юридичні особи, які безпосередньо здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт перевезення вантажів транспортними засобами.

Таким чином, приписи ст. 60 Закону №2344-III передбачають наявність спеціального суб`єкта відповідальності автомобільного перевізника.

Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 затверджено Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, з наступними змінами та доповненнями (далі Правила №363).

Згідно з розділом І Правил №363 перевізник фізична або юридична особа - суб`єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.

Системний аналіз викладених вище правових норм свідчить про те, що відповідальності за порушення вимог законодавства сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів підлягають саме перевізники, а не інші особи (власники транспортних засобів, тощо).

Колегією суддів з матеріалів справи встановлено та не заперечується сторонами, що дійсно, транспортний засіб, який у спірному випадку підлягав перевірці, був зареєстрований на позивача.

Своєю чергою, водій транспортного засобу ОСОБА_1 не надав до перевірки товарно-транспортної накладної чи іншого документа, з якого можливо б було встановити, що перевізником є інше ніж позивач підприємство. Ба більше, навіть не надав пояснень з цього приводу. В акті перевірки зазначено лише про те, що водій вказав, що водійські права залишив вдома.

Проте, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи слідує, що ПП «Західпроменерго» не є перевізником в розумінні ст. 1 Закону №2344-III та не має відношення до подій, які описані у вищезгаданому акті перевірки та постанові про застосування адміністративно-господарського штрафу.

Відповідно до ТТН №216 від 05.12.2022, на підставі якої надавались послуги з перевезення вантажу транспортним засобом, перевізником зазначено ПВКФ «Фіалка», а не позивача.

Як вірно вказав суд першої інстанції така ТТН не надавалась в ході проведення перевірки відповідачем, однак, така ТТН доводить той факт, що перевізником вантажу 05.12.2022 на автодорозі Н-22 транспортним засобом Volvo-тягач, DEDE-напівпричіп-платформа, щодо якого було проведено перевірку, було саме ПВКФ «Фіалка», а не ПП «Західпроменерго».

Колегією суддів з`ясовано, що ПП «Західпроменерго» зареєстроване як юридична особа, код ЄДРПОУ 37246018; основний вид діяльності за КВЕД: 46.71 Оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами. При цьому, серед додаткових видів господарської діяльності значиться: 77.11 Надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів.

Згідно з договором оренди машин №5 від 30.06.2020 між позивачем (орендодавець) та Приватною виробничо-комерційною фірмою «Фіалка» (орендар), орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування машини згідно з Додатком №1 до даного договору, що належить орендодавцю на праві власності або іншого майнового права.

Згідно з актом приймання-передачі об`єкта оренди від 31.12.2020 (додаток №12) орендодавець передав у користування у тому числі транспортні засоби щодо яких виникли спірні правовідносини (пункти 30 та 33).

У зв`язку з наданням відповідних послуг сторонами підписано, зокрема, акт надання послуг №165 від 30.12.2022 та скеровано для реєстрації податкову накладну №44 від 30.12.2022 в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується квитанцією №1 від 12.03.2023.

Колегія суддів також зауважує, що до матеріалів справи представлено копію повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність форми №20-ОПП ПП «Західпроменерго» у гр. 9 щодо відповідного транспортного засобу вказано стан об`єкта оподаткування «9» - здається в оренду (а.с.19). Вказане повідомлення також зареєстроване у відповідному територіальному органі ДПС України.

Аналогічно і стосовно автопричепу (графа 29) (а.с.23).

У матеріалах справи також міститься лист від 02.03.2023 ПВКФ «Фіалка», відповідно до якого підприємство підтвердило оренду відповідних транспортних засобів у позивача з 30.06.2020, а також підтвердило працевлаштування ОСОБА_1 та надало відповідні докази (наказ №1к від 02.01.2019; податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за 4 квартал 2022 року; відомості про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам за 4 квартал 2022 року (усі місяці); відомості пор суми нарахованого доходу, утриманого та сплаченого податку на доходи фізичних осіб за 4 квартал 2022 року (всі місяці); відомості про трудові відносини осіб та період проходження військової служби за 4 квартал 2022 року).

Колегія суддів звертає увагу, що такі документи не представлялися при перевірці та не доводилися до відома відповідача, однак вказані документи у сукупності додатково підтверджують помилковість застосування штрафу до позивача, який не є у цих правовідносинах перевізником.

Тобто вірним є висновок суду першої інстанції про те, що відповідач у оскарженій постанові притягнув до відповідальності неналежного суб`єкта відповідальності.

Щодо аргументів позивача, що його не було повідомлено про розгляд справи, а тому він не міг подати свої доводи та заперечення, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з абз. 1, 2 п. 26 Порядку №1567 справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника.

Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності).

Відповідно до п. 27 Порядку №1567 У разі неявки уповноваженої особи автомобільного перевізника справа про порушення розглядається без її участі.

За наявності підстав керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.

До матеріалів справи відповідачем долучено трекінг поштових відправлень Укрпошти 0600023138350 (згідно зі списком поштових відправлень відповідає відправленню на адресу позивача), за яким відправлення вручено позивачу особисто 23.01.2023.

Колегія суддів зважає на такий трекінг, однак зауважує, що до матеріалів справи не надано самого повідомлення про вручення поштового відправлення, що позбавляє суд підтвердити достовірність таких даних.

Водночас колегія суддів вважає за доцільне зазначити таке.

У постанові від 01.03.2018 у справі №820/4810/17 Верховний Суд зазначив, що відсутність особи під час розгляду справи про накладення адміністративно-господарського штрафу не позбавляє особу спростовувати вину у суді та у зв`язку з цим не може бути самостійною підставою для скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу.

Як наслідок, аргумент позивача щодо невчасного його повідомлення про час і місце розгляду справи не вказує на суттєве порушення, а тому судом до уваги не береться.

Щодо зауваження відповідача про те, що відповідно до Інструкції №379 (наказ МВС №379 від 11.08.2010 «Про затвердження Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них», зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.01.2011 за №123/18861), оформлення тимчасового реєстраційного талону є єдиним належним і допустимим доказом того, що ПП «Західпроменерго» передало транспортний засіб у користування ПВКФ «Фіалка» та не є перевізником, то колегія суддів вважає таке необґрунтованим.

Вказана Інструкція є підзаконним актом і лише встановлює порядок реалізації власником транспортного засобу, який передав право користування і (або) розпорядження ним іншій особі, права на оформлення тимчасового реєстраційного талону.

Крім того, згідно з п. 6.1 Інструкції видача тимчасових реєстраційних талонів на ТЗ проводиться працівниками Центру відповідно до вимог пунктів 16, 40 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 за №1388.

У свою чергу абз. 4 п. 16 Порядку передбачає, що за бажанням власника транспортного засобу - фізичної особи надати право керування таким засобом іншій фізичній особі чи за бажанням фізичної або юридичної особи, якій власник транспортного засобу передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження транспортними засобами, сервісний центр МВС видає за зверненням такого власника тимчасовий реєстраційний талон на строк, зазначений у його заяві, або документах, які підтверджують право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.

Зазначені норми права вказують на те, що тимчасовий реєстраційний талон видається виключно за бажанням власника або особи, якій передано транспортний засіб, його оформлення не є обов`язковим.

Відтак ненадання водієм в ході рейдової перевірки тимчасового реєстраційного талону не свідчить про відсутність факту передачі транспортного засобу від власника іншій особі чи про незаконність такої передачі, а також не спростовує відомостей про особу автомобільного перевізника, зазначених у ТТН.

При цьому, відповідно до п. 2 2 Правил дорожнього руху, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб. Відповідно фактична передача транспортного засобу разом із реєстраційним документом на цей транспортний засіб є правомірним способом набуття права користування транспортним засобом.

У контексті спірних правовідносин колегія суддів апеляційної інстанції вважає за доцільне звернути увагу на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 06.07.2023 у справі №560/514/22.

Так, колегія суддів (касаційної інстанції) погоджується з доводами Укртрансбезпеки про те, що автомобільний перевізник має використовувати транспортний засіб для перевезення вантажу на законних підставах. Проте автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (ст.ст. 33, 50 Закону №2344-III), а не власник/користувач транспортного засобу.

Не без того, що надання цієї послуги може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої абзацом шістнадцятим частини першої статті 60 Закону № 2344-III. Тому автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися), як на тому акцентує відповідач.

На місці здійснення габаритно-вагового контролю водій повинен пред`явити ті документи, які від нього вимагаються (стаття 48 Закону № 2344-III). Колегія суддів не заперечує того, що під час такого контролю можуть виникати ситуації, коли обсяг (перелік) наданих документів недостатній для встановлення всіх обставин, які мають значення для настання відповідальності, передбаченої ст. 60 Закону №2344-III. Але й адміністративно-господарський штраф (відповідно до ст. 60 Закону №2344-III) накладається не на місці габаритно-вагового контролю. Для цього призначається розгляд справи, під час якого посадова особа територіального органу Укртрансбезпеки має з`ясувати, зокрема, особу порушника, адже видається очевидним, що автомобільний перевізник не може встановлюватися на основі самих лише слів водія транспортного засобу, які зафіксовані в акті проведення перевірки (додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом).

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22.02.2023 у справі №240/22448/20.

За таких обставин, суд першої інстанції вірно зауважив, що відповідач, як під час оформлення матеріалів справи про порушення, так і під час розгляду справи про порушення, не забезпечив належного з`ясування дійсної особи перевізника, не відібрав жодних письмових пояснень у водія транспортного засобу, та не направляв запитів про надання інформації до інших контролюючих органів, які можуть володіти інформацію про осіб, що використовують транспортні засоби у своїй господарській діяльності.

Отже, судом першої інстанції сформовано вірний висновок, що оскаржене рішення не відповідає критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, а представлені позивачем докази у своїй сукупності дають підстави вважати що таке прийняте поверхнево.

Оцінюючи наведені скаржниками доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Колегія суддів також вважає за доцільне зауважити, що у пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2023 року у справі №460/5953/23 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді Т. В. Онишкевич Р. П. Сеник Повне судове рішення складено 17 серпня 2023 року