Постанова

від 16.08.2023 по справі 489/888/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

16.08.23

22-ц/812/26/23

Єдиний номер справи 489/888/20

Провадження 22-ц812/26/23 Доповідач апеляційного суду Кушнірова Т.Б.

Постанова

Іменем України

15 серпня 2023 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

Кушнірової Т.Б., Локтіонової О.В., Ямкової О.О.,

секретар судового засідання Горенко Ю.В.,

за участі:

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 грудня 2021року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Ємельянова Олена Валеріївна, про визнання договору дарування недійсним та скасування запису про державну реєстрацію права власності,

встановила:

У лютому 2020р. ОСОБА_1 пред`явив позов до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 від 09 червня 2016р. та скасування запису про державну реєстрацію права власності на це майно за ОСОБА_7 за №14963378, №14964066 від 14 червня 2016р.

Позивач зазначав, що зі студентських років перебував з ОСОБА_5 у дружніх відносинах, був обізнаний про його платоспроможність, у зв`язку з чим надав останньому позику 23000 дол. США 10 грудня 2013р. і 28000 дол. США 20 квітня 2016р.

15 травня 2016р. він звернувся до ОСОБА_5 із претензією про повернення боргу, яку він визнав та зобов`язався повернути борг до 30 вересня 2016р.

Починаючи з жовтня 2016р. він неодноразово спілкувався із ОСОБА_5 , при цьому останній гарантував виконання зобов`язань своїм будинком та земельною ділянкою.

В червні 2018р. він дізнався, що ОСОБА_5 ще в 2016р. подарував житловий будинок та земельну ділянку своїй дружині ОСОБА_7 і 10 жовтня 2018р. знову підтвердив розпискою свої боргові зобов`язання загалом на 51000 дол. США та пояснив, що буде подавати позов про оспорювання цього правочину, так як дружина відмовилась від попередніх з ним домовленостей про повернення боргу та звернулась із заявою про розірвання шлюбу.

В подальшому ОСОБА_5 запевняв, що гарантією повернення боргу буде квартира, яку буде придбано його дружиною.

Посилаючись нате,що відповідачпозику неповернув,у ньогонемає достатньогомайна длясплати боргу,договір даруваннявідповідачі уклалименш ніжчерез місяцьпісля йогопретензії,що свідчитьпро намірухилитись відвиконання зобов`язань,позивач просиввизнати цейправочин недійсниму зв`язкуіз йогофіктивністю та скасуватизапис продержавну реєстраціюправа власностіна житловийбудинок таземельну ділянкупо АДРЕСА_1 за ОСОБА_7 .

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 грудня 2021р. позов задоволено частково.

Постановлено визнати недійсним договір дарування від 09 червня 2016р., укладений між ОСОБА_5 і ОСОБА_8 , посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ємельяновою О.В., за реєстровим №389.

У задоволені решти вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_4 , посилаючись на незаконність рішення суду в частині задоволених вимог, просила його скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в їх задоволені.

01 лютого 2022 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній погоджується з висновком суду першої інстанції щодозадоволення його позову, вимоги апеляційної скарги вважає безпідставні, необґрунтовані, а скарга є такою, що не підлягає задоволенню.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 09 лютого 2022року зупинено провадження у справі до вирішення питання про залучення до участі у цій справі правонаступників ОСОБА_5 .

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 10 липня 2023 року поновлено провадження у справі, а наступною ухвалою від 31 липня 2023 року залучено до участі у справі ОСОБА_9 , та законного представника неповнолітнього ОСОБА_10 ОСОБА_4 як правонаступників померлого ОСОБА_5 .

Перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено і таке вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 з 15 березня 2006р. перебував у шлюбі з ОСОБА_7 , який було розірвано рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 24 липня 2018р.

02 грудня 2011р. Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради на ім`я ОСОБА_5 видано свідоцтво про право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 загальною площею 215,6 кв.м.

14 вересня 2012р. Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради на ім`я ОСОБА_5 видано державний акт про право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136900:04:073:0020 по АДРЕСА_1 .

10 грудня 2013р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 укладено договір позики, за умовами якого останній отримав 23000 дол. США до квітня 2014р. під 20% річних.

20 квітня 2016р. між ОСОБА_1 і ОСОБА_5 укладено договір, за умовами якого останній отримав безпроцентну позику у розмірі 728000 грн., що еквівалентно 28000 дол. США до 2019р.

20 квітня 2016р. ОСОБА_5 визнав боргові зобов`язання перед ОСОБА_1 за договором позики від 10 грудня 2013р. та зобов`язався повернути 23000 дол. США до кінця травня 2016р.

15 травня 2016р. ОСОБА_1 звернувся із претензією до ОСОБА_5 про повернення до 30 травня 2016р. боргу у розмірі 51000 дол. США.

16 травня 2016р. ОСОБА_5 у відповідь на претензію повідомив, що не відмовляється від боргових зобов`язань, але повернути борг не має можливості та просить надати відстрочку до 30 серпня 2016р.

30 травня 2016р. ОСОБА_5 продав ТОВ «Пріста Рісайклінг-Україна» 25% статутного капіталу ТОВ «Пріста Рісайклінг-Миколаїв» за 2050000 грн.

Боргові зобов`язання на 51000 дол. США перед ОСОБА_1 виконані не були, а згідно пояснень ОСОБА_5 кошти отримані ним від продажу частки статутного капіталу були витрачені на придбання квартири і автомобіля.

09 червня 2016р. за нотаріально посвідченим договором ОСОБА_5 подарував своїй дружині - ОСОБА_7 житловий будинок разом із земельною ділянкою по АДРЕСА_1 .

Згідно зі статтею15,16 Цивільного кодексу України(далі -ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (частина першастатті 717 ЦК України).

Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина першастатті 718 ЦК України).

Відповідно до частини другоїстатті 719 ЦК Українидоговір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина першастатті 722 ЦК України).

Відповідно достатті 204 ЦК Україниправочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом частини п`ятоїстатті 203 ЦК Україниправочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змістустатті 234 ЦК Українифіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суд повинен встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятоїстатті 203 ЦК України, що за правиламистатті 215 цього Кодексує підставою для визнання його недійсним відповідно достатті 234 ЦК України.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьоюстатті 13 ЦК Українипри здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третястатті 13 ЦК України).

Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третястатті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбаченастаттею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбаченастаттею 228 ЦК України.

Встановивши, що договір дарування було укладено боржником зі своєю дружиною для приховання майна від звернення на нього стягнення в рахунок погашення боргу з метою уникнення виконання боргових зобов`язань, що свідчить про зловживання правом на шкоду інтересам кредитора та суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ст.ст.3,16 ЦК), суд дійшов до вірного висновку про наявність підстав, передбачених ч.1,5 ст.203, ст.ст.215,234 ЦК для ухвалення рішення на користь позивача.

Посилання в апеляційній скарзі на відсутність боргу є безпідставними, тому що презумпцію правомірності договорів позики (ст.204 ЦК) не спростовано, а відсутність судового рішення про стягнення боргу не впливає на його реальність, так як факт укладення договорів позики позивач підтвердив належними та допустимими доказами, а саме: розписками боржника про отримання позики на загальну суму 51000 дол. США та про неодноразове визнання цього боргу позичальником (т.1 а.с.28-33).

Крім того, з поданого у вересні 2018р. ОСОБА_5 позову до ОСОБА_7 про визнання недійсним договору дарування від 09 червня 2016р. слідує, що в 2015р. рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва з відповідачів стягнута заборгованість га користь ПАТ КБ «Приватбанк» 27115,89 дол. США, яка була погашена за рахунок коштів отриманих у позику від ОСОБА_1 , а також про домовленість відповідачів по формальному переоформленню речових прав на житловий будинок і земельну ділянку у зв`язку із претензією кредитора про погашення боргу (т.1 а.с.12).

Також про наявність боргу знала й дружина позичальника, що підтверджується аудіозаписом її розмови з позивачем (т.2 а.с.56).

Доводи в апеляційній скарзі відносно недоведеності порушення прав позивача оспореним правочинном не можна визнати обґрунтованими, тому що борг йому не повернуто, а наявного у позичальника майно, яке складається із частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_2 недостатньо для погашення позики, а тому він, хоча й не будучи стороною договору дарування був вправі пред`явити даний позов з метою захисту своїх порушених прав. До того ж, право власності на частку у вказаній квартирі було зареєстроване за ОСОБА_5 27 березня 2019р. на підставі рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25 вересня 2018р. (т.2 а.с.92). ОСОБА_5 .

Рішення суду в частині відхилених вимог не є предметом перевірки на його законність і обґрунтованість в апеляційному порядку відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК.

Оскільки суд ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, то апеляційна скарга в силу ст.375 ЦПК підлягає залишенню без задоволення.

Керуючись ст.ст.367,374,375,382 ЦПК, колегія суддів

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 грудня 2021року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст. 389 ЦПК підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий:

Судді:

Повний текст судового рішення виготовлено 16.08.2023 р.