Постанова

від 18.08.2023 по справі 396/920/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 396/920/18

провадження № 61-11167св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Зоря»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Зоря» на рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 21 квітня 2022 року у складі судді Русіної А. А. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 15 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Єгорової С. М., Дьомич Л. М., Письменного О. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Зоря» (далі - СТОВ «Зоря») про витребування із чужого незаконного володіння земельних ділянок та скасування державної реєстрації договорів про право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису).

Позовна заява мотивована тим, що позивачка набула права власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 6,2009 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Глодоської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, що підтверджувалося державним актом на право приватної власності на землю серії КР №3524080600:02:00:193, виданим 29 грудня 1999 року Глодоською сільською радою Новоукраїнського району Кіровоградської області. Крім того, позивачка успадкувала після смерті свого чоловіка ОСОБА_3 земельні ділянки: № НОМЕР_2 , площею 6,31 га; № НОМЕР_3 , площею 4,16 га та № НОМЕР_4 , площею 1,72 га, для ведення сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Глодоської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області. Належними позивачці земельними ділянками користувалося Товариство з обмеженою відповідальністю «Зоря» (далі - ТОВ «Зоря») на підставі договорів оренди, в подальшому ОСОБА_1 видала довіреність на ім`я ОСОБА_4 , надавши останній повноваження розпоряджатися вказаними земельними ділянками сільськогосподарського призначення, з метою переукладення договорів оренди землі. 17 травня 2017 року на звернення ОСОБА_1 щодо виплати коштів за оренду належних їй земельних ділянок ОСОБА_2 надав письмові довідки, з яких стало відомо, що вона є власницею трьох ділянок площею по 0,1 га кожна. Позивачка встановила, що від її імені ОСОБА_4 були укладені договори міни, на підставі яких відбувся обмін і належні їй спірні земельні ділянки перейшли у власність ОСОБА_2 22 травня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Новоукраїнського районного нотаріального округу з заявою про надання копій договорів міни, які отримала вперше 22 травня 2017 року щодо земельних ділянок за № 194, 199-1 та 199-2, укладених протягом 2014 року. Від приватного нотаріуса Української Н. М. позивачці стало відомо, що 22 липня 2015 року також був укладений договір міни на земельну ділянку № 193, копію якого на відповідний письмовий запит позивачка отримала 22 червня 2017 року. Для захисту своїх порушених прав позивачка звернулася до Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог - приватний нотаріус Новоукраїнського районного нотаріального округу Українська Н. М., про визнання недійсними зазначених договорів міни та скасування державної реєстрації права власності, яке виникло на підставі вказаних договорів. Рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 06 грудня 2017 року у справі № 396/1156/17 та постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 17 квітня 2018 року вказані договори міни земельних ділянок визнані недійсними та скасовано їх державну реєстрацію. Задля виконання судового рішення позивачка звернулася в Центр надання адміністративних послуг Новоукраїнської районної державної адміністрації Кіровоградської області, яким внесені зміни до Державного реєстру прав, скасовано реєстрацію права власності ОСОБА_2 на належні позивачеві земельні ділянки сільськогосподарського призначення, що виникло на підставі недійсних договорів міни, відновлено законне право власності ОСОБА_1 на вказані чотири земельні ділянки. Однак з інформаційних довідок з Державних реєстрів ОСОБА_1 стало відомо, що між ОСОБА_2 та СТОВ «Зоря» були укладені договори про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 08 серпня 2017 року , на підставі яких власник передав емфітевту право володіння та право цільового використання (емфітевничне право) щодо спірних земельних ділянок.

З огляду на викладене, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, позивачка просила суд витребувати із чужого незаконного володіння СТОВ «Зоря» на свою користь земельну ділянку кадастровий номер 3524080600:02:002:0193, площею 6,3108 га, що розташована на території Глодоської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; скасувати державну реєстрацію речового права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), строком дії до 08 серпня 2117 року, на земельну ділянку, кадастровий номер 3524080600:02:002:0193, площею 6,3108 га, що розташована на території Глодоської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, суб`єкт речового права СТОВ «Зоря», номер запису про речове право 21834248, вчинений 08 серпня 2017 року державним реєстратором Піщанобрідської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області Реп`ях В. В., припинивши вказане речове право; витребувати із чужого незаконного володіння СТОВ «Зоря» на свою користь земельну ділянку, кадастровий номер 3524080600:02:002:0077, площею 6,2009 га, що розташована на території Глодоської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; скасувати державну реєстрацію речового права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), строк дії до 08 серпня 2117 року, на земельну ділянку, кадастровий номер 3524080600:02:002:0077, площею 6,2009 га, що розташована на території Глодоської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, суб`єкт речового права - СТОВ «Зоря», номер запису про речове право 21832020, вчинений 08 серпня 2017 року Реп`ях В. В. - державним реєстратором Піщанобрідської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області, припинивши вказане речове право; витребувати із чужого незаконного володіння СТОВ «Зоря» на користь позивача земельну ділянку кадастровий номер 3524080600:02:002:2003 площею 4,1603 га, що розташована на території Глодоської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, скасувати державну реєстрацію речового права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), строк дії до 08 серпня 2117 року, на земельну ділянку кадастровий номер 3524080600:02:002:2003 площею 4,1603 га, що розташована на території Глодоської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, суб`єкт речового права - СТОВ «Зоря», номер запису про речове право 21830791, вчинений 08 серпня 2017 року Реп`ях В. В. - державним реєстратором Піщанобрідської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області, припинивши вказане речове право; витребувати із чужого незаконного володіння СТОВ «Зоря» на користь позивача земельну ділянку кадастровий номер 3524080600:02:002:2004 площею 1,7207 га, що розташована на території Глодоської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, скасувати державну реєстрацію речового права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), строк дії до 08 серпня 2117 року, на земельну ділянку кадастровий номер 3524080600:02:002:2004, площею 1,7207 га, що розташована на території Глодоської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, суб`єкт речового права - СТОВ «Зоря», номер запису про речове право 21833340, вчинений 08 серпня 2017 року Реп`ях В. В. - державним реєстратором Піщанобрідської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області, припинивши вказане речове право.

У грудні 2021 року від директора СТОВ «Зоря» ОСОБА_2. до суду надійшов відзив на позовну заяву зі зміненими позовними вимогами, відповідно до якої, представник просив відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 повністю. Свій відзив мотивував тим, що вимоги про витребувати з чужого незаконного володіння земельних ділянок є вимогами віндикаційного позову, правова підстава якого визначена у статті 387 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Тобто, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння може бути ефективним способом захисту порушеного права у тому разі, коли особа, яка звернулася з таким позовом на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким. Разом з тим, відповідно до наданих разом із заявою про зміну предмету позову інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на спірні земельні ділянки зареєстровано саме за ОСОБА_1 .. З огляду на це, відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, пред`явлення ОСОБА_1 позову про витребування із чужого незаконного володіння земельних ділянок не є ефективним способом захисту, а відтак такий не може бути задоволений. Також представник зазначив, що позивачем у позовній заяві орієнтовний розрахунок судових витрат, що можуть бути ним понесені не вказувався, а відтак зазначений у заяві про зміну предмету позову розрахунок не може братися до уваги та бути підставою для відшкодування відповідних судових витрат.

У лютому 2022 року на адресу суду першої інстанції від представника відповідача СТОВ «Зоря» надійшли письмові пояснення до судових дебатів та заява про застосування позовної давності, відповідно до якої представник просила застосувати позовну давність у справі № 396/920/18 за позовом ОСОБА_1 та відмовити в позові в повному обсязі, оскільки на її думку позовна давність закінчилися у 2017-2018 роках, тому позов пред`явлений по закінченню таких строків.

Також у лютому 2022 року від ОСОБА_1 , в особі її представника - адвоката Руденко Г. В. до суду першої інстанції надійшла заява про поновлення позовної давності, з огляду на те, що в 2014 по 2021 роки існував реальний спір про право власності, обізнаність з 2018 року ОСОБА_1 з тим фактом, що в 2017 році спірні земельні ділянки були передані ОСОБА_2 в емфітевтичне право СТОВ «Зоря», не давала їй можливості звертатися із позовом про витребування земельних ділянок, оскільки існували обставини невизначеності права власника, тому просила поновити їй строк на звернення з вищевказаним позовом.

У квітні 2022 року на адресу суду надійшли заперечення щодо заяви про поновлення позовної давності, відповідно до якої представник відповідача СТОВ «Зоря» заперечувала щодо поновлення позовної давності та просила на цій підставі відмовити в позові.

Рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 21 квітня 2022 року ОСОБА_1 поновлено строк звернення до суду з позовом та задоволено частково вказаний позов. Витребувано із чужого незаконного володіння СТОВ «Зоря» на користь ОСОБА_1 , земельні ділянки: кадастровий номер 3524080600:02:002:0193, площею 6,3108 га; кадастровий номер 3524080600:02:002:0077, площею 6,2009 га; кадастровий номер 3524080600:02:002:2003, площею 4,1603 га; кадастровий номер 3524080600:02:002:2004 площею 1,7207 га, які розташована на території Глодоської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 незаконно заволодів земельними ділянками: загальною площею 4,1603 га, з кадастровим номером 3524080600:02:002:2003, земельною ділянкою загальною площею 1,7207 га, з кадастровим номером 3524080600:02:002:2004, земельною ділянкою загальною площею 6,2009 га, з кадастровим номером 3524080600:02:002:0077, та земельною ділянкою загальною площею 6,3108 га, із кадастровим номером 3524080600:02:002:0193, оскільки договори міни земельних ділянок визнані судом недійсними, як такі, що укладені в період дії заборони на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також з порушенням вимог Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток». Суд вважав, що позивачем обрано ефективний спосіб захисту.

Також суд першої інстанції, дійшов висновку про можливість витребування спірних земельних ділянок у СТОВ «Зоря» - емфітевта, який виступає володільцем та користувачем цих земельних ділянок, тобто останнім набувачем, до якого поза волею титульного власника перейшло таке право, що відповідатиме меті віндикаційного позову, спрямованого на захист прав власника майна.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо скасування державної реєстрації речового права користування вказаними земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), строком дії до 08 серпня 2117 року, суд зазначив, що з 16 січня 2020 року, тобто на час ухвалення оскарженого судового рішення, законодавець виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а відтак заявлені вимоги позивача не зможуть забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права, а значить не спроможний надати особі ефективний захист її прав, за таких обставин позивач буде позбавлений можливості ефективного захисту своїх порушених прав у спосіб, зазначений в позовній заяві, а саме шляхом ухвалення судового рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію договорів.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 15 вересня 2022 року апеляційну скаргу СТОВ «Зоря» залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 21 квітня 2022 року в частині розгляду позовних вимог про скасування державної реєстрації речового права користування земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) скасовано та ухвалено у цій частині нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Скасовано державну реєстрацію речового права користування земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) на земельні ділянки: кадастровий номер 3524080600:02:002:0193, площею 6,3108 га, кадастровий номер 3524080600:02:002:0077, площею 6,2009 га, кадастровий номер 3524080600:02:002:2003, площею 4,1603 га, кадастровий номер 3524080600:02:002:2003, площею 4,1603 га, які розташовані на території Глодоської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, суб`єкт речового права СТОВ «Зоря», ЄДРПОУ 30350894, номери запису про речове право 21834248, 21832020, 21830791, 21833340 відповідно, вчинені 08 серпня 2017 року державним реєстратором Піщанобрідської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області Реп`ях В. В. В порядку розподілу судових витрат стягнуто зі СТОВ «Зоря» на користь ОСОБА_1 7 048,00 грн сплаченого судового збору .В іншій частині рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 21 квітня 2022 року залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині розгляду позовних вимог про скасування державної реєстрації речового права користування земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) та ухвалюючи в цій частині нове судове рішення про задоволення цих позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що оскільки, витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору, то державна реєстрація речового права володіння і користування спірними земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) за СТОВ «Зоря» порушує права ОСОБА_1 , і вона обрала ефективний спосіб захисту своїх прав, заявивши позовні вимоги про скасування державної реєстрації такого речового права.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині розгляду позовних вимог про витребування спірних земельних ділянок, апеляційний суд дійшов висновку про те, що доводи та вимоги апеляційної скарги, в межах яких суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У листопаді 2022 року СТОВ «Зоря» із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 21 квітня 2022 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 15 вересня 2022 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 . Крім того, у касаційній скарзі СТОВ «Зоря» просить поновити йому строк на касаційне оскарження оскаржуваних судових рішень.

Як підставу касаційного оскарження СТОВ «Зоря» зазначає неправильне застосування судами норми матеріального права, зокрема без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16, від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, від 21 листопада 2018 року у справі № 444/1786/15,від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц та постановах Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 567/978/18, від 12 травня 2021 року у справі № 705/2400/19, від 03 липня 2019 року у справі № 128/2526/16-ц, від 12 лютого 2020 року у справі № 761/17142/15-ц, від 27 серпня 2020 року у справі № 761/17416/17, від 09 квітня 2020 року у справі № 10/Б-743, від 26 жовтня 2021 року у справі № 911/2581/14, від 28 травня 2020 року у справі № 918/440/19 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- не звернули увагу на те, що на момент звернення ОСОБА_1 із позовними вимогами про витребування спірних земельних ділянок з чужого незаконного володіння, право власності на ці земельні ділянки відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було зареєстровано за ОСОБА_1 , тому обраний позивачкою спосіб захисту не відповідає змісту порушеного права, за захистом якого остання звернулася до суду, а відтак не може вважатись належним;

- не дослідили питання добросовісності СТОВ «Зоря», яка набувача спірних земельних ділянок на праві емфітевзису за відповідними договорами, а також питання наявності чи відсутності волі позивачки на вибуття спірних земельних ділянок з її володіння, що є необхідним для застосування статей 387, 388 ЦК України до спірних правовідносин;

- не звернули увагу на те, що відлік позовної давності у цій справі почався з моменту укладення договорів міни (2014-2015 роки), тому звернувшись до суду із позовом лише 28 жовтня 2021 року позивачка пропустила загальну позовну даність, визначену статтею 257 ЦК України;

- проігнорували те, що пред`явлення 01 червня 2018 року позивачкою позову про недійсність спірних договорів емфітевзису, не перериває позовної давності за новопред`явленими вимогами про витребування спірних земельних ділянок з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов);

- не врахували, що тривалість розгляду цієї справи та зупинення її до розгляду справи щодо визнання договорів міни земельних ділянок недійсними не має жодного правового значення для поновлення позовної давності, оскільки обставини поважності причин пропуску такого строку повинні існувати до моменту подачі позову, а не обґрунтовуватися його тривалістю.

У січні 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Руденко Г. В., подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу СТОВ «Зоря», в якому зазначила про необґрунтованість такої касаційної скарги та безпідставність її доводів, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 11 листопада 2022 року касаційну скаргу СТОВ «Зоря» на рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 21 квітня 2022 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 15 вересня 2022 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2022 року поновлено СТОВ «Зоря» строк на касаційне оскарження рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 21 квітня 2022 року та постанови Кропивницького апеляційного суду від 15 вересня 2022 року. Касаційну скаргу СТОВ «Зоря» залишено без руху та надано заявнику строк для усунення недоліків, зокрема для надання доказів вартості оспорюваного майна та доплату судового збору.

Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2022 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою СТОВ «Зоря» з підстав визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області матеріали справи № 396/920/18; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У січні 2023 року матеріали справи № 396/920/18 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 6,2009 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Глодоської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, що підтверджувалося державним актом на право приватної власності на землю серії КР №3524080600:02:00:193, виданим 29 грудня 1999 року Глодоською сільською радою Новоукраїнського району Кіровоградської області.

Також позивачка успадкувала після смерті свого чоловіка ОСОБА_3 земельні ділянки: № НОМЕР_2 , площею 6,31 га, № НОМЕР_3 , площею 4,16 га та земельну ділянку № НОМЕР_4 , площею 1,72 га, для ведення сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Глодоської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області.

Належними позивачці земельними ділянками користувалося ТОВ «Зоря» на підставі договорів оренди.

22 листопада 2013 року ОСОБА_1 видала довіреність на ім`я ОСОБА_4 , надавши останній повноваження розпоряджатися вказаними земельними ділянками сільськогосподарського призначення, з метою переукладення договорів оренди землі.

17 січня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , інтереси якої на підставі нотаріально посвідченого доручення представляла ОСОБА_4 , укладено договір міни про те, що ОСОБА_2 міняє земельну ділянку, площею 0,1 га, що знаходиться на території Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області, цільове призначення - для ведення фермерського господарства, кадастровий номер 3524010100:02:000:9453, на земельну ділянку належну позивачці, з кадастровим номером № 3524080600:02:002:0077, без грошової доплати. Договір міни від 17 січня 2014 року зареєстровано в реєстрі за № 76.

25 квітня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , інтереси якої на підставі нотаріально посвідченого доручення представляла ОСОБА_4 , укладено договір міни про те, що ОСОБА_2 міняє земельну ділянку, площею 0,1 га, що знаходиться на території Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області, цільове призначення - для ведення Фермерського господарства, з кадастровим номером 3524010100:02:000:9458, на земельну ділянку, з кадастровим № 3524080600:02:002:2004, належну позивачці, без грошової доплати. Договір міни від 25 квітня 2014 року зареєстровано за № 469.

Також 25 квітня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , інтереси якої на підставі нотаріально посвідченого доручення, представляла ОСОБА_4 , укладено договір міни про те, що ОСОБА_2 міняє земельну ділянку площею 0,1 га, яка знаходиться на території Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області, цільове призначення - для ведення фермерського господарства, з кадастровим номером 3524010100:02:000:9457, на земельну ділянку належну позивачці, з кадастровим № 3524080600:02:002:2003, без грошової доплати. Договір міни від 25 квітня 2014 року зареєстровано за № 472.

22 липня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , інтереси якої на підставі нотаріально посвідченого доручення представляла ОСОБА_4., укладено договір міни про те, що ОСОБА_2 міняє земельну ділянку, площею 0,1 га, яка знаходиться на території Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області, цільове призначення - для ведення фермерського господарства, з кадастровим номером 3524010100:02:000:9479, на земельну ділянку належну позивачці, з кадастровий №3524080600:02:002:0193, без грошової доплати. Договір міни від 22 липня 2014 року зареєстровано за № 1128.

Після оформлення та державної реєстрації договорів міни земельних ділянок, право на земельні ділянки, а саме: на земельну ділянку, загальною площею 4,1603 га, з кадастровим номером 3524080600:02:002:2003, на земельну ділянку, загальною площею 1,7207 га, з кадастровим номером 3524080600:02:002:2004, на земельну ділянку, загальною площею 6,2009 га, з кадастровим номером 3524080600:02:002:0077, та на земельну ділянку загальною, площею 6,3108 га, із кадастровим номером 3524080600:02:002:0193, оформив на себе ОСОБА_2 , що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, викладеній у інформаційній довідці, складеній 18 травня 2018 року за номером 124476923, 08 серпня 2017 року державним реєстратором Піщанобрідської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області Реп`ях В. В. внесено запис про інше речове право за № 21834248; вид іншого речового права - право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); строк дії: до 08 серпня 2117 року; правокористувач (емфітевт) СТОВ «Зоря»; підстава виникнення іншого речового права - договір про право користування чужою земельною ділянкою (емфітевзис), виданий 08 серпня 2017 року та укладений між емфітевтом СТОВ «Зоря» та власником ОСОБА_2 . Підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 36578376 від 11 серпня 2017 року; предметом цього договору є земельна ділянка з кадастровим № 3524080600:02:002:0193, площею 6,3108 га, яка призначена для товарного сільськогосподарського виробництва та розташована на території Глодоської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, викладеній у інформаційній довідці, складеній 18 травня 2018 року за номером 124477820, 08 серпня 2017 року державним реєстратором Піщанобрідської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області Реп`ях В. В. внесено запис про інше речове право за № 21832020; вид іншого речового права - право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); строк дії: до 08 серпня 2117 року; правокористувач (емфітевт) СТОВ «Зоря»; підстава виникнення іншого речового права - договір про право користування чужою земельною ділянкою (емфітевзис), виданий 08 серпня 2017 року та укладений між емфітевтом СТОВ «Зоря» та власником ОСОБА_2 . Підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11 серпня 2017 року індексний номер 36576083; предметом цього договору є земельна ділянка, з кадастровим № 3524080600:02:002:0077, площею 6,2009 га, яка призначена для товарного сільськогосподарського виробництва та розташована на території Глодоської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, викладеній у інформаційній довідці, складеній 18 травня 2018 року за номером 124478831, 08 серпня 2017 року державним реєстратором Піщанобрідської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області Реп`ях В. В. внесено запис про інше речове право за № 21833340; вид іншого речового права - право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); строк дії: до 08 серпня 2117 року; правокористувач (емфітевт) СТОВ «Зоря»; підстава виникнення іншого речового права - договір про право користування чужою земельною ділянкою (емфітевзис), виданий 08 серпня 2017 року та укладений між емфітевтом СТОВ «Зоря» та власником ОСОБА_2 .. Підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11 серпня 2017 року індексний номер 36577438; предметом цього договору є земельна ділянка з кадастровим № 3524080600:02:002:2004, площею 1,7207 га, яка призначена для товарного сільськогосподарського виробництва та розташована на території Глодоської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, викладеній у інформаційній довідці, складеній 18 травня 2018 року за номером 124475001, 08 серпня 2017 року державним реєстратором Піщанобрідської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області Реп`ях В. В. внесено запис про інше речове право за № 21830791; вид іншого речового права - право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); строк дії: до 08 серпня 2117 року; правокористувач (емфітевт) СТОВ «Зоря»; підстава виникнення іншого речового права - договір про право користування чужою земельною ділянкою (емфітевзис), виданий 08 серпня 2017 року та укладений між емфітевтом СТОВ «Зоря» та власником ОСОБА_2 . Підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11 серпня 2017 року індексний номер 36574806; предметом цього договору є земельна ділянка, з кадастровим № 3524080600:02:002:2003, площею 4,1603 га, яка призначена для товарного сільськогосподарського виробництва та розташована на території Глодоської сільської ради Новоукраїиського району Кіровоградської області.

Рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 06 грудня 2017 року у цивільній справі № 396/1156/17 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог - приватний нотаріус Новоукраїнського районного нотаріального округу в Кіровоградській області Українська Н. М., про визнання недійсними договорів міни земельних ділянок та скасування державної реєстрації права власності задоволено частково. Визнано недійсним договір міни земельної ділянки № НОМЕР_2 , загальною площею 6,3108 га, із кадастровим номером 3524080600:02:002:0193, що знаходиться на території Глодоської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, укладений 22 липня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Новоукраїнського нотаріального округу Кіровоградської області Українською Н. М. та зареєстрований в реєстрі за № 1128. Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку № НОМЕР_2 , загальною площею 6,3108 га, із кадастровим номером 3524080600:02:002:0193 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що виникло на підставі договору міни від 22 липня 2015 року № 1128. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою апеляційного суду Кіровоградської області від 17 квітня 2018 року (яке набрало законної сили) апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 06 грудня 2017 року у цивільній справі № 396/1156/17 в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними: договору міни № 194, укладеного 17 січня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_4 , та скасування державної реєстрації права власності; договору міни № 199-1, укладеного 25 квітня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_4 , та скасування державної реєстрації права власності, договору міни № 199-2, укладеного 25 квітня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_4, та скасування державної реєстрації права власності - скасовано і ухвалено в цій частині нове судове рішення. Визнано недійсним договір міни земельної ділянки № НОМЕР_1 , загальною площею 6,2009 га, з кадастровим номером 3524080600:02:002:0077, що знаходиться на території Глодоської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, укладений 17 січня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Новоукраїнського нотаріального округу Кіровоградської області Українською Н. М. та зареєстрований в реєстрі за № 76. Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку № НОМЕР_1 , загальною площею 6,2009 га, з кадастровим номером 3524080600:02:002:0077 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що виникло на підставі договору міни від 17 січня 2014 року № 76. Визнано недійсним договір міни земельної ділянки № НОМЕР_3 , загальною площею 4,1603 га, з кадастровим номером 3524080600:02:002:2003, що знаходиться на території Глодоської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, укладений 25 квітня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Новоукраїнського нотаріального округу Кіровоградської області Українською Н. М. та зареєстрований в реєстрі за № 469. Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку № НОМЕР_3 , загальною площею 4,1603 га, з кадастровим номером 3524080600:02:002:2003 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що виникло на підставі договору міни від 25 квітня 2014 року № 469. Визнано недійсним договір міни земельної ділянки № НОМЕР_4 , загальною площею 1,7207 га, з кадастровим номером 3524080600:02:002:2004, що знаходиться на території Глодоської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, укладений 25 квітня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Новоукраїнського нотаріального округу Кіровоградської області Українською Н. М. та зареєстрований в реєстрі за № 472. Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку № НОМЕР_4 , загальною площею 1,7207 га, з кадастровим номером 3524080600:02:002:2004, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що виникло на підставі договору міни від 25 квітня 2014 року № 472. Вирішено питання щодо розподілу судового збору. В іншій частині рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 06 грудня 2017 року залишено без змін.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 18 березня 2021 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 23 вересня 2021 року, апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_7 , який діяв в інтересах ОСОБА_8 на рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 06 грудня 2017 року у цивільній справі № 396/1156/17, закрито.

Отже позивачка ОСОБА_1 відновила своє право власності на земельні ділянки: з кадастровим номером 3524080600:02:002:2003, загальною площею 4,1603 га, з кадастровим номером 3524080600:02:002:2004, загальною площею 1,7207 га, з кадастровим номером 3524080600:02:002:0077, загальною площею 6,2009 га, та із кадастровим номером 3524080600:02:002:0193, загальною площею 6,3108 га, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, інформаційні довідки від 28 жовтня 2021 року, проте її право володіння і користування обмежене, оскільки на підставі укладених між ОСОБА_2 і СТОВ «Зоря» договорів про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), на строк до 08 серпня 2117 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстроване право володіння та право цільового користування (емфітевтичне право) спірними земельними ділянками за правокористувачем (емфітевтом) СТОВ «Зоря».

Правове обґрунтування

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Відповідно до статті 373 ЦК України право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Згідно з частиною першою статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

З аналізу змісту наведеного правила випливає, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Вибуття майна з володіння власника на підставі правочину, який визнаний надалі недійсним, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року в справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19).

Крім того, згідно з частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

За змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У частині другій статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній до 16 січня 2020 року, яка діяла на час внесення оскарженого запису державного реєстратора) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування.

Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Відповідно до пунктів 1-3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд першої інстанції, з висновками якого у цій частині погодився й апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що ОСОБА_2 незаконно заволодів земельними ділянками: загальною площею 4,1603 га, з кадастровим номером 3524080600:02:002:2003, земельною ділянкою загальною площею 1,7207 га, з кадастровим номером 3524080600:02:002:2004, земельною ділянкою загальною площею 6,2009 га, з кадастровим номером 3524080600:02:002:0077, та земельною ділянкою загальною площею 6,3108 га, із кадастровим номером 3524080600:02:002:0193, оскільки договори міни земельних ділянок визнані судом недійсними, як такі, що укладені в період дії заборони на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також з порушенням вимог Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток».

Крім того, суд першої інстанції, яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про можливість витребування спірних земельних ділянок на підставі статті 388 ЦК України у СТОВ «Зоря» - емфітевта, яке виступає володільцем та користувачем цих земельних ділянок, тобто останнім набувачем, до якого поза волею титульного власника перейшло таке право, що відповідатиме меті віндикаційного позову, спрямованого на захист прав власника майна.

Водночас скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині розгляду позовних вимог про скасування державної реєстрації речового права користування земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) та ухвалюючи в цій частині нове судове рішення про задоволення цих позовних вимог, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що оскільки витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору, то державна реєстрація речового права володіння і користування спірними земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) за СТОВ «Зоря» порушує права ОСОБА_1 , і позивачка обрала ефективний спосіб захисту своїх прав, заявивши позовні вимоги про скасування державної реєстрації такого речового права.

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16, від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, від 21 листопада 2018 року у справі № 444/1786/15 та постановах Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 128/2526/16-ц, від 12 лютого 2020 року у справі № 761/17142/15-ц, від 27 серпня 2020 року у справі № 761/17416/17, є безпідставними з огляду на таке.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19.

У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц за позовом про визнання осіб такими, що втратили право на проживання у службовій квартирі, їх виселення та зняття з реєстрації, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Тобто, особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього повноваження власника, зокрема набуває і право володіння.

У постанові від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц за позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу допоміжного приміщення (горища), витребування майна із чужого незаконного володіння, зобов`язання вчинити дії, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема й тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким.

У постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц за позовом про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування, державних актів на право власності на земельні ділянки лісогосподарського призначення, свідоцтв про право власності на земельні ділянки, рішень про державну реєстрацію права власності на ці об`єкти нерухомого майна, договорів іпотеки та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном. Відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння. Особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16 за позовом про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок.

У постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 за позовом витребування майна (цілісного майнового комплексу) з незаконного володіння, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що добросовісність набувача майна презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

У постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 444/1786/15 за позовом про визнання недійсними розпорядження, рішень, державних актів на право приватної власності на земельні ділянки, витребування земельних ділянок від добросовісних набувачів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 128/2526/16-ц за позовом про витребування майна, яке є спільної сумісної власності, з чужого незаконного володіння, Верховний Суд дійшов висновку про те, що розглядаючи спори щодо витребування майна, суди повинні мати на увазі, що у позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у статті 388 ЦК України, а також під час розгляду спорів про витребування майна мають установити всі юридичні факти, визначені статями 387 та 388 ЦК України, зокрема чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо. У разі встановлення, що відповідач є добросовісним набувачем, суд повинен установити, чи вибуло майно з володіння власника поза його волею або було продане в порядку виконання судових рішень.

У постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 761/17142/15-ц за позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності, визнання недійсним договору іпотеки, скасування рішень, виселення та зустрічним позовом про відшкодування витрат на поліпшення квартири, Верховний Суд дійшов висновку про те, що відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений при відсутності у продавця права на відчуження.

У постанові від 27 серпня 2020 року у справі № 761/17416/17 за позовом про визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, витребування майна, а саме: домоволодіння і земельної ділянки з чужого незаконного володіння, Верховний Суд виходив із того, що наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача.

Натомість у справі, що переглядається, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що спірні земельні ділянки вибули із власності позивачки поза її волею. На момент пред`явлення позову та на момент розгляду справи спірні земельні перебували у фактичному користуванні СТОВ «Зоря» на підставі договорів про право користування чужою земельною ділянкою (емфітевзис), а тому підлягають витребуванню у нього у порядку, визначеному статтею 388 ЦК України. У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за СТОВ «Зоря» було зареєстровано право володіння та право цільового використання вказаних земельних ділянок, водночас з реєстрацією права власності позивачки на це майно.

Отже, у наведених заявником постановах суду касаційної інстанції та оскаржуваних судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій встановлено різні фактичні обставини справ та відсутні достатньо спільні риси між спірними правовідносинами, а тому доводи заявника про не врахування висновків судів касаційної інстанції щодо застосування норм права у подібних правовідносинах є безпідставним.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 567/978/18 та від 12 травня 2021 року у справі № 705/2400/19, також є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Аналогічну норму містять положення частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Крім цього, процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду.

Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції потрібно виходити із того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками Об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду.

У постанові від 07 квітня 2021 року у справі № 567/978/18 за позовом про визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння Верховний Суд дійшов висновку про те, якщо право власності на нерухоме майно лишається зареєстрованим за дійсним власником, однак таке майно незаконно використовує інша особа, то потрібно звертатися не з віндикаційним, а з негаторним позовом, оскільки в такому разі усунення перешкод у користуванні власником своїм майном і буде ефективним способом захисту порушеного права, а рішення про витребування майна з чужого незаконного володіння не матиме жодного ефекту.

У постанові від 12 травня 2021 року у справі № 705/2400/19 за позовом про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, скасування запису про державну реєстрацію права та повернення земельної ділянки Верховний Суд виходив із того, що оскільки користування відповідачем на праві оренди земельною ділянкою, належною позивачці не пов`язане з позбавленням її права володіння нерухомим майном, то у задоволенні позовної вимоги про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння в порядку, передбаченому статтею 387 ЦК України, слід відмовити в зв`язку з обранням позивачем неефективного способу захисту.

Водночас, у справі яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що за обставин цієї справи, належним та ефективним способом захисту позивачки на її земельні ділянки є віндикація. Такий висновок узгоджується з висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц.

Отже, оскільки висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 359/3373/16-ц мають перевагу над висновками колегії суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справах № 567/978/18, № 705/2400/19, то правильно підлягали застосуванню судами саме перші.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц та постановах Верховного Суду від 09 квітня 2020 року у справі № 10/Б-743, від 26 жовтня 2021 року у справі № 911/2581/14, від 28 травня 2020 року у справі № 918/440/19, є необґрунтованими з огляду на те, що висновки, наведені у вказаних постановах суду касаційної інстанції та на які посилається заявник у касаційній скарзі, не суперечать висновкам, наведеним в оскаржуваних судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.

Так, у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц Велика Палата Верховного Суду та у постанові від 09 квітня 2020 року у справі № 10/Б-743 Верховний Суд дійшли висновків про те, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», вжитих у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов`язку особи знати про стан її майнових прав. Тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення його цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, а відповідач - що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

У постанові від 26 жовтня 2021 року у справі № 911/2581/14 Верховний Суд дійшов висновку про те, що позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається.

У постанові від 28 травня 2020 року у справі № 918/440/19 Верховний Суд дійшов висновку про те, що перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.

Водночас у справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій врахували вказані висновки суду касаційної інстанції у процесі вирішення питання про застосування позовної давності, моменту початку його відрахунку та доведеність поважності причин його пропуску.

Аргументи касаційної скарги про те, що на момент звернення ОСОБА_1 із позовними вимогами про витребування спірних земельних ділянок з чужого незаконного володіння, право власності на ці земельні ділянки відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було зареєстровано за ОСОБА_1 , тому обраний позивачкою спосіб захисту не відповідає змісту порушеного права, за захистом якого остання звернулася до суду, а відтак не може вважатись належним та ефективним, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Віндикаційний позов - це вимога не володіючого власника до незаконного володільця про витребування майна (стаття 387 ЦК України).

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Під час розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_2 незаконно заволодів земельною ділянкою загальною площею 4,1603 га, з кадастровим номером 3524080600:02:002:2003, земельною ділянкою загальною площею 1,7207 га, з кадастровим номером 3524080600:02:002:2004, земельною ділянкою загальною площею 6,2009 га, з кадастровим номером 3524080600:02:002:0077, та земельною ділянкою загальною площею 6,3108 га, із кадастровим номером 3524080600:02:002:0193, оскільки договори міни земельних ділянок є недійсними, як такі, що укладені в період дії заборони на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також з порушенням вимог Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток» (вказане встановлене постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 17 квітня 2018 року).

Вказані земельні ділянки після укладення договорів міни земельних ділянок були передані СТОВ «Зоря» у користування для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) на підставі договорів про право користування чужою земельною ділянкою (емфітевзис), від 08 серпня 2017 року укладених між емфітевтом СТОВ «Зоря» та власником ОСОБА_2 на термін до 08 серпня 2117 року.

У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за СТОВ «Зоря» було зареєстровано право володіння та право цільового використання цих земельних ділянок (т. 1 а. с. 223 - 226).

Отже, на момент пред`явлення ОСОБА_1 позову до суду станом на 01 червня 2018 року, право власності на земельні ділянки ще не було переоформлене на позивачку, позивачка зареєструвала право власності на вищевказані земельні ділянки 21 жовтня 2021 року в результаті визнання договорів міни земельних ділянок недійсними, однак вказані земельні ділянки на момент пред`явлення позову та на момент розгляду справи перебували в користуванні СТОВ «Зоря» за договорами про право користування чужою земельною ділянкою (емфітевзис).

Враховуючи, що позивачка ОСОБА_1 та останній набувач земельних ділянок - СТОВ «Зоря» не перебувають у договірних відносинах, між ними не укладалися будь-які цивільно-правові договори з приводу спірного нерухомого майна, висновків судів першої та апеляційної інстанцій про те, що правові відносини між ними підлягають врегулюванню на підставі правил статей 387 та 388 ЦК України є правильними.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили питання добросовісності СТОВ «Зоря», як набувача спірних земельних ділянок на праві емфітевзису за відповідними договорами, а також питання наявності чи відсутності волі позивачки на вибуття спірних земельних ділянок з її володіння, що є необхідним для застосування статей 387, 388 ЦК України до спірних правовідносин, є безпідставними з огляду на таке.

Поняття добросовісного набувача пов`язується у ЦК України (статті 330, 388) з можливістю захисту від власника у разі набуття (придбання) майна.

Добросовісним вважається той набувач, який не знав і не мав знати, що набуває майно в особи, яка не має права його відчужувати.

Добросовісність набуття в розумінні статті 388 ЦК України полягає в тому, що майно придбавається (отримується у користування) не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати.

Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна від набувача, при цьому випадки такого витребування законодавством обмежуються, зокрема пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України передбачено, що витребування майна можливе в разі його вибуття з володіння власника не з його волі іншим шляхом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні земельні ділянки вибули із власності ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 незаконним шляхом, а отже поза волею титульного власника. Надалі такі земельні ділянки передано у володіння і користування добросовісного набувача - СТОВ «Зоря» за договорами про право користування чужою земельною ділянкою (емфітевзис).

Тому, з огляду на вказані обставини, з урахуванням пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України, судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 про витребування спірних земельних ділянок із незаконного володіння СТОВ «Зоря» як добросовісного набувача цього майна та про скасування за останнім реєстрації права володіння і користування спірним нерухомим майном.

Доводи касаційної скарги щодо пропуску позивачкою позовної давності та відсутності підстав для її поновлення, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Статтею 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

У справі, яка переглядається суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно встановив та виходив із того, що позивач дізналася про своє порушене право на спірні земельні ділянки внаслідок укладення договорів емфітевзісу ще в 2017 році, в тому ж році звернулась до суду за захистом своїх прав з позовом про визнання недійними договорів міни земельних ділянок та скасування їх державної реєстрації. З позовом про визнання недійсних договорів про право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), скасування реєстрації іншого речового права, позивач звернулася до суду 01 червня 2018, проте у зв`язку з тривалим розглядом справи та зупиненням її до розгляду справи щодо визнання недійними договорів міни земельних ділянок, та у зв`язку зі зміною під час розгляду вказаної справи правової позиції Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права у такій категорії справ, заявила про витребування із чужого незаконного володіння цих земельних ділянок та скасування державної реєстрації іншого речового права, що виникло на підставі спірних договорів про право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) лише у жовтні 2021 року. З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про визнання поважними причин пропущення позивачкою позовної давності, а також про те, що її порушене право підлягає захисту.

В силу вимог частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували, та не можуть бути підставами для скасування ухвалених у справі судових рішень.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга СТОВ «Зоря» підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції у нескасованій за результатами апеляційного перегляду частині та постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Зоря» залишити без задоволення.

Рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 21 квітня 2022 року у нескасованій за результатами апеляційного перегляду частині та постанову Кропивницького апеляційного суду від 15 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. В. Ступак