Рішення

від 21.08.2023 по справі 487/5667/21

ЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

Справа № 487/5667/21

Провадження № 2/487/287/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2023 року м. Миколаїв

Заводський районний суд м. Миколаєва в складі

головуючого судді Сухаревич З.М.,

за участю секретарів судового засідання: Драчинської О.В., Удовиченко Д.Д.,

позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Миколаївського регіонального управління державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному будівництву», про стягнення компенсації за невикористану додаткову відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

10 серпня 2021 року до Заводського районного суду м. Миколаєва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Миколаївського регіонального управління державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному будівництву», в якій просить: стягнути з відповідача невиплачену заробітну плату, а саме: грошову компенсацію в сумі 12614,63 грн за 20 днів невикористаної додаткової відпустки як одинокій матері, яка виховує дитину без батька за два календарних роки (2019 р. і 2020 р.) у Миколаївському регіональному управлінні державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному будівництву»; стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного розрахунку, починаючи з 16 березня 2020 року до дня постановлення судового рішення; стягнути з відповідача моральну шкоду у сумі 104 325 грн.

16 серпня 2021 зазначену позовну заяву залишено без руху.

23 вересня 2021 року до суду надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій позивач зазначає, що уточнені позовні вимоги є наступними: стягнути з відповідача невиплачену заробітну плату, а саме: грошову компенсацію в сумі 12614,63 грн за 20 днів невикористаної додаткової відпустки як одинокій матері, яка виховує дитину без батька за два календарних роки (2019 р. і 2020 р.) у Миколаївському регіональному управлінні державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному будівництву»; стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного розрахунку, починаючи з 16 березня 2020 року до дня постановлення судового рішення, орієнтовна сума якого складає 185 028,30 грн.; стягнути з відповідача сплачений судовий збір в сумі 1850,28 грн.

Позовна заява мотивована тим, що 03 травня 2019 року позивач була прийнята на посаду начальника юридичного відділу Миколаївського регіонального управління державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному будівництву». Наказ був виданий 13.05.2019. Згідно наказу Миколаївського регіонального управління державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному будівництву» № 04-к від 16.03.2020 позивача було звільнено за угодою сторін на підставі ч. 1 ст. 36 КЗпП України. 16 квітня 2020 року позивачу надійшли належні їй виплати, тобто фактично днем розрахунку є 16.04.2020. 23.09.2020 позивача було прийнято на роботу по контракту про проходження державної служби на період дії карантину - головним державним інспектором сектору правового забезпечення ГУ ДФС у Миколаївській області. 21.04.2021 позивача звільнено і 22.04.2021 прийнято на ту ж посаду. При звільненні ГУ ДФС у Миколаївській області компенсували соціальну відпустку матері за 2021 рік - 10 днів, але відмовилися виплачувати компенсацію за 2020 рік, посилаючись на обов`язок Миколаївського регіонального управління державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному будівництву» при звільненні. Як свідчать розрахункові листи, які надав відповідач, в останні виплати у зв`язку зі звільненням не було включено компенсацію за 2 додаткові соціальні відпустки по 10 днів за 2019 та 2020 рік. 14.05.2021 позивач письмово звернулась до відповідача та 15.06.2021 отримала відповідь про відмову у виплаті компенсації за соціальні відпустки за 2019-2020 роки. Позивач вважає такі дії незаконними, зазначає, що відповідач вказав, що нею не було подано документи, з яких можна зробити висновок, що вона є одинокою матір`ю. Це твердження є необґрунтованим, оскільки запис про народження доньки був зроблений зі слів матері, як передбачено ст. 135 СК України і позивачем відповідачу було надано копію Витягу № 0009794615 з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про відсутність батька відповідно до ст. 135 СК України. Крім цього, шлюб позивач уклала у 2018 році, однак її чоловік дитину не всиновив. Крім цього, під час звільнення з Апеляційного суду Миколаївської області позивач також отримала компенсацію за цей вид відпустки. Вважає відмову відповідача необґрунтованою і просить стягнути компенсацію за невикористані відпустки у загальній сумі 12614,63 грн, а також середній заробіток за час затримки розрахунку з 16.03.2020 по день ухвалення рішення.

Ухвалою суду від 04 жовтня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

17 листопада 2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позивачкою при прийнятті на роботу була власноруч заповнена автобіографія а особовий листок, які не містять інформації про її статус одинокої матері. В особовому листку в графі «родинний стан» немає інформації щодо переліку членів сім`ї та дати їх народження. Заяви відповідача про надання додаткової відпустки як одинокій матері не надходило, при звільненні така заява також не надходила та не надходила заява про компенсацію такого виду відпусток. До 10.07.2021 позивачка не зверталась до відповідача з метою отримання компенсації. Окрім того, позивачка не надала докази отримання компенсації даного виду відпустки за 2019 рік з попереднього місця роботи, з якого звільнилася 13.05.2019, не надала докази не отримання компенсації або додаткової відпустки у попередні роки. Крім того немає доказів відмови ГУ ДФС в виплаті компенсації в 2020 р., про яку зазначає позивачка. Невідомо де працювала позивачка з період з 16.03.2020 по 23.09.2021 та не надано доказів про те, що позивачка не отримувала цю відпустку або компенсацію в цей період. Для підтвердження права на додаткову відпустку працівниця має надати роботодавцю будь-які офіційно складені, оформлені та засвідчені в установленому законом порядку документи, у яких з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини. Достовірність документа визначає роботодавець. Враховуючи те, що додаткова соціальна відпустка надається один раз протягом календарного року і за цей час статус одинокої матері може змінитися, роботодавець має право отримати поновлення зазначених документів один раз на рік. Позивачка не надала роботодавцю при прийнятті на роботу, а також до суду жодного документа, який з достовірністю підтверджує участь батька у вихованні дитини. Щодо розрахунку при звільненні: 16.03.2020 позивач звільнена і відповідач провів з нею розрахунок. При ознайомленні з графіком відпусток позивач не надала зауважень і не повідомила про наявність права на додаткову соціальну відпустку. При звільненні позивач жодних зауважень або заперечень не висловила. 16.03.2020 позивач видав трудову книжку. Повний розрахунок був 16.03.2020, що підтверджується виписками по рахунку. Позивач вказує, що дізналась про те, що має право на такий вид відпустки та компенсацію під час отримання цієї компенсації при звільненні з ГУ ДФС, однак ця обставина спростовується нею ж самою в позовній заяві, де вона впевнено зазначає, що знала про можливість такої відпустки та компенсації саме під час роботи в Апеляційному суді Миколаївської області та в усіх установах, яких працювала, але не надає докази , де такий вид відпустки або компенсації їй були надані та на підставі яких документів до працевлаштування у відповідача. Підстав відсутності можливості для звернення в строки, що передбачені ст. 233 КЗпП України позивач не надала. Виходячи з вищенаведеного, представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову.

17.11.2021 надійшло клопотання позивача про залучення доказів.

18.11.2021 надійшла відповідь на відзив, у якій зазначено, що 17.11.2021 у поштовому відділенні позивач отримала відзив, однак до нього не було жодних додатків. У зв`язку з порушенням норм процесуального права позивач просить залишити відзив без розгляду. Доводи відзиву позивач вважає необґрунтованими, посилаючись на те, що причини подання позовної заяви після звільнення з ГУ ДФС у Миколаївській області позивач навела у позові. До того ж зазначає, що доводи відповідача про те, що йому не було відомо про статус позивача «одинокої матері» є неправдивими оскільки в день прийняття на роботу вона надала свідоцтво про народження дитини та Витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України. Щодо доводів відповідача про те, що позивачем відпрацьовано не повний рік, тому соціальна відпустка не надається, то існує роз`яснення Держпраці, що працівниця може піти у додаткову відпустку на дітей, яку не використала протягом попереднього календарного року, у наступному календарному році, навіть якщо вона працювала один день в поточному році. Законом не передбачено строку давності, після якого втрачається право на відпустку. Крім цього лист Міністерства соціальної політики України «Щодо надання додаткової відпустки одинокій матері» від 30 травня 2014 р. № 193/13/123-14 вказує, що якщо жінка дійсно є одинокою матір`ю, то вона надає довідку з органів реєстрації актів громадянського стану. Тож доводи відповідача вважає хибними. Доводи відповідача щодо компенсації додаткової відпустки за 2019 р. попереднім роботодавцем також не мають під собою підґрунтя, оскільки до початку 2019 року позивач не була найманим працівником. Позивач вважає, що відповідачем не надано жодних доказів у відзиві щодо предмета спору.

22 листопада 2021 року залишено без задоволення клопотання представника відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Витребувано докази.

06 грудня 2021 року надійшли додаткові пояснення представника відповідача, в яких вона зазначає, що під час роботи у відповідача позивач не зверталась до відповідача за отриманням додаткової відпустки або компенсації, не заявляла про свій статус в особовій картці, в автобіографії. При звільненні також не заявляла про свій статус одинокої матері, що вказує на умисне зловживання своїми трудовими правами. Чинне законодавство не зобов`язує відповідача виявляти факт отримання чи неотримання даного виду відпустки за попереднім місцем роботи або за іншим місцем роботи після звільнення у відповідача. Позивачка не підтверджує неотримання нею даного виду компенсації за попередні роки та за місцем роботи у 2020 році.. Даний вид відпустки може бути використано у роботодавця, як за попереднім місцем та і за новим місцем роботи в календарному році. Чинне законодавство не передбачає, що для підтвердження статусу одинокої матері необхідно лише Витяг з Державного реєстру актів цивільного стану. В іншій частині пояснення аналогічні відзиву.

11.01.2022, 09.02.2022 надійшла заява про збільшення позовних вимог в частині збільшення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

25 липня 2023 року до суду надійшла судова промова представника відповідача, в якій представник звертає увагу, що позивачка особисто підписала особовий листок № 54 в якому повністю погодилась зі змістом графи Розділу - «Призначення та переведення» наданими позивачем компенсацій, а саме «6 календарних днів невикористаної відпустки» Наказ від 04.03.2020 року. В особовій картці немає жодного позначення на наявність в неї статусу матері одиночки. Відповідачу не надавався документ про розлучення, доказів, що батько відсутній або не приймає участі у вихованні дитини. Також в матеріалах справи не міститься доказів того, що позивачка при затвердженні графіку відпусток на 2019-2020 рік подавала роботодавцю документи на підтвердження статусу одинокої матері, яка виховує сама дитину. будь-яких документів, записів, які б свідчили про те, що позивачка є одинокою матір`ю особова справа працівника не містить. Відповідач вважає, що позивачка не підпадала під визначення одинокої матері, яка виховує дитину/дітей сама в контексті п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 Про практику розгляду судами трудових спорів. Крім того, в матеріалах справи немає доказів того, що позивачка зверталась за наданням цієї відпустки до попереднього роботодавця Миколаївської обласної колегії адвокатів, відповідач вважає, що саме ця установа повинна надавати компенсацію за 2019 рік. Позивачка працювала в період 2020 року в установі ГУ ДФС та мала право на цей вид відпустки, навіть якщо і не зверталась до даної установи з заявою при звільненні. Відсутність виплати у даної особи за 2019-2020 рік є підставою для виплати при звільненні за даний період. Для цього на думку Мінсоцполітики, на нове місце роботи, працівниця має надати довідку з попереднього місця роботи про те, що вона не скористалася такою відпусткою в поточному році та/або не отримувала за неї грошової компенсації та має право її отримати незалежно від того, чи сплатив попередній роботодавець дану компенсацію. А тому відповідач вважає, що позивачка звернулась не до того відповідача, в справу повинен бути залучений відповідач ГУ ДФС. На підставі викладеного, представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову.

В судовому засіданні позивач підтримала позов, надала пояснення аналогічні змісту позові та відповіді на відзив.

Представник відповідача в судове засідання повторно не з`явилась, причини не повідомила. За клопотанням представника позивача судове засідання було призначено в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів представника відповідача. Проте представник відповідача на відеоконференцзв`язок не вийшла та на телефонний дзвінок не відповіла.

Враховуючи викладене, суд вважає можливим розглядати справу за відсутності представника відповідача.

Суд, вислухавши пояснення позивача, дослідивши подані документи та матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, приходить до такого висновку.

В судовому засіданні встановлено, що з 14 травня 2019 року ОСОБА_1 призначено на посаду начальника юридичного відділу Миколаївського регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» (Наказ від 13 травня 2019 р. № 13-к).

З 16 березня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з займаної посади за угодою сторін, згідно з п. 1 ст. 36 КЗпП України з 16 березня 2020 року.

Відповідно до Особової картки №54 ОСОБА_1 їй виплачена компенсація за невикористану відпустку 6 днів відповідно до наказу № 04-к від 16.03.2020.

Згідно з випискою по рахунку позивача, яка узгоджується з відомістю з розподілу виплат, наданою відповідачем, 16.03.2023 позивачем отримано заробітну плату у розмірах 954,87 грн, 3263,47 грн, а 16.04.2020 у розмірі 2633,39 грн, що разом складає 6851,73 грн (з відрахуванням податків).

З 24.09.2020 по 26.04.201 включно та з 27.04.2021 по 27.08.2021 включно, позивач працювала в ГУ ДФС у Миколаївській області. При звільненні їй виплачено відпустку як одинокій матері за 2021 рік у кількості 10 календарних днів.

14 травня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до МРУ ДСФУ «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» із запитом, в якому повідомляє, що ними не був проведений повний розрахунок і при звільненні не виплачено компенсацію за 20 днів соціальної відпустки - по 10 днів у 2019 р. та 2020 р., якими вона не скористалась. Просить надати їй документи (том 1, а.с. 56-58).

Листом від 11.06.2021 № 499-05 позивачу було повідомлено, що нею не було подано документи, виходячи з яких можна було зробити висновок, що вона є одинокою матір`ю та має всі законні підстави для отримання відпустки, що надається одинокій матері. При звільненні було проведено повний розрахунок.

Позивач вважає, що при звільненні з нею було не повністю проведено розрахунок, а тому звернулась до суду з даним позовом про стягнення компенсації за невикористані відпустки, компенсації за затримку у виплаті цих сум.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відпустки» (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Частина перша статті 2 Закону України «Про відпустки» - право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

Стаття 4 Закону України «Про відпустки» - установлюються такі види відпусток:

1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону);

додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону);

додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону);

інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону);

3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону);

3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону);

4) соціальні відпустки:

відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону);

відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону);

відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону);

додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону);

5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Згідно з пунктом 5 частини 13 статті 10 Закону України «Про відпустки», щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються: одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків.

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України «Про відпустки», жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

Додаткові відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, надаються понад щорічні відпустки, передбачені статтями 6, 7 і 8 цього Закону, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переносяться на інший період або продовжуються у порядку, визначеному статтею 11 цього Закону (частина сьома статті 20 Закону України «Про відпустки»).

Відповідно до частина 1 статті 24Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 74 Кодексу законів про працю України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Відповідно до статті 83 Кодексу законів про працю України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до статті 116Кодексу законів про працю України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (стаття 117Кодексу законів про працю України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

З матеріалів справи встановлено, що в особовій картці № НОМЕР_1 ОСОБА_1 (том 1, а.с. 151) та в автобіографії (том 1, а.с. 130-131) міститься інформація про те, що позивач має двох дітей - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

При прийнятті на роботу позивачем було надано свідоцтво про народження ОСОБА_3 та копію витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Вказані обставини не заперечувались відповідачем та підтверджені ним у листі від 11.06.2021 № 499-05 (том 1 а.с. 60-62).

Відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України, при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Пункт 5 частини 13 статті 10 Закону України «Про відпустки» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначає одиноку матір як таку, яка виховує дитину без батька.

Це означає, що одинокою матір`ю є жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька (в тому числі і розлучена жінка, яка сама виховує дитину, якщо батько не проживає разом з дитиною та відсутні інші докази його участі у вихованні дитини, і за цих самих умов жінка, яка вийшла заміж, але її дитина новим чоловіком не всиновлена), що узгоджується з листом Міністерства праці та соціальної політики України від 14.04.2008 р. №235/0/15-08/13.

Законодавством не передбачено, які саме документи має подати жінка, яка виховує дитину без батька (в тому числі і розлучена жінка, і жінка, яка вийшла заміж, але її дитина новим чоловіком не всиновлена) на підтвердження факту виховання дитини без участі батька.

Разом з тим, враховуючи, що запис про батька дитини позивача було здійснено на підставі ч. 1 ст. 135 СК України, суд вважає, що Витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України є належним доказом факту виховання дитини без батька.

Такий Витяг був наданий позивачем при прийнятті на роботу, тому був в розпорядженні роботодавця під час трудових відносин між сторонами та під час звільнення.

Враховуючи викладене, суд вважає обґрунтованими доводи позивача про те, що позивач має статус одинокої матері.

Вище наведені обставини спростовують доводи представника відповідача про те, що позивач не підтвердила належними та допустимими доказами свій статус як одинокої матері.

Оскільки відповідачем не надавалася позивачу додаткова соціальна відпустка як одинокій матері у 2019 році, то враховуючи положення частини сьомої статті 20 Закону України «Про відпустки» вказана відпустка є невикористаною і переноситься на інший період. Отже, у зв`язку зі звільненням позивача компенсація за 20 днів невикористаної додаткової соціальної відпустки підлягає виплаті, а позовні вимоги про стягнення компенсації є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Доводи представника відповідача про те, що позивач не зверталася до відповідача із проханням надання соціальної відпустки як одинокій матері суд відхиляє, оскільки отримання додаткової відпустки чи компенсації за неї у разі звільнення є виключним правом працівника.

Доводи представника позивача про те, що соціальну відпустку як одинокій матері за 2019 рік повинен виплатити попередній роботодавець - Миколаївська обласна колегія адвокатів, суд відхиляє, оскільки відповідно до відповіді АО «Миколаївська обласна колегія адвокатів», члени колегії адвокатів не є найманими працівниками.

Тобто адвокати не є суб`єктами трудових правовідносин, з ними не укладається трудовий договір на здійснення адвокатської діяльності, він не є службовцем, його не приймають на роботу і не звільняють, адже свій статус і повноваження він набуває з отриманням свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Він не отримує оплачуваної відпустки, оскільки його заробітком є лише гонорар. Норми Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Кодексу законів про працю України та Закону України «Про відпустки», не містять норм про відпустки для адвокатів та, відповідно, і щодо компенсації за невикористання цих відпусток.

Також суд відхиляє доводи представника відповідача про те, що компенсацію за невикористану соціальну відпустку за 2020 рік повинно виплатити ГУ ДФС. Зазначена відпустка може надаватись у будь-який час протягом календарного року, незалежно від відпрацьованого часу. Саме відповідачем було звільнено позивачку 16.03.2020, а тому їй мала бути виплачена грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей (ст. 24 Закону України «Про відпустки»).

Щодо доводів відповідача з приводу порушення позивачкою строку звернення до суду з даним позовом, суд вважає їх безпідставними, з огляду на те, що предметом позову є стягнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, а згідно з положенням ч. 2 ст. 233 КЗпП України в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Вказане відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1395цс16.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) зроблено правовий висновок про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону № 108/95-ВР, тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Відтак, для звернення до суду з такими вимогами слід застосовувати ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Як встановлено з матеріалів справи, про порушення свого права на компенсацію за невикористану додаткову відпустку позивач дізналась після отримання відповіді з Миколаївського регіонального управління державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному будівництву» від 11.06.2021. Позов був надісланий до суду поштовим зв`язком 10.07.2021, тобто в межах тримісячного строку, а тому строк на звернення до суду і в частині цих вимог не пропущений.

До того ж, з 12.03.2020 в Україні діяв карантин, встановлений Постановою КМУ від 11.03.2020 № 211, Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби (COVID-19), спричиненої коронавірусом, який в подальшому проовжувався та діяв до 30 червня 2023 року.

02.04.2020 року Кодекс законів про працю України доповнено главою XIX ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відтак строки звернення позивача до суду не пропущені.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі статтею 83 КЗпП України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки, тільки в разі звільнення його з роботи. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

Розмір середнього заробітку необхідно обчислювати відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі Порядок).

Урядом прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100» (далі - постанова № 1213), згідно з якою внесено зміни до Порядку № 100.

Однак, згідно з роз`ясненням Мінекономіки, якщо дата початку події, з якою пов`язаний розрахунок середньої заробітної плати, відбулася до 11.12.2020 (включно), то застосовуються положення постанови № 100 без змін, внесених постановою № 1213. Якщо дата початку події, з якою пов`язаний розрахунок середньої заробітної плати, з 12.12.2020 і пізніше, то необхідно застосовувати положення постанови № 100 з урахуванням змін, внесених постановою № 1213.

Відтак, розмір заборгованості необхідно обчислювати відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 у редакції, яка діяла до 11.12.2020 (включно).

Відповідно до ч. 3 п. 2 розділу ІІ Порядку, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до ч. 3 п. 3 розділу ІІІ Порядку №100, усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з абзацом першим пункту 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (середньогодинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Згідно з розрахунками по заробітній платі позивачки їй нараховано заробітну плату за січень 2020 року - 12930 грн. та за лютий 2020 року - 12930 грн. Робочих днів у січні та лютому - 41(том 1 а.с. 64, 66).

Відтак, середньоденний заробіток становить 630,73 грн. (25860 грн/ 41 робочий день).

Компенсація за невикористані 20 днів додаткової відпустки (у 2019 та у 2020 році) становить 12614,60 (630,73 грн. х 20 днів), яка визначена без утримання сум податків та інших обов`язкових платежів (ч. 3 п. 3 Розділу ІІІ Порядку №100) та підлягає стягненню з відповідача .

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у визначені законом строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме - виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку має похідний характер від позовної вимоги про стягнення компенсації за 20 днів невикористаної відпустки як одинокій матері.

Розмір такого середнього заробітку також необхідно обчислювати відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі Порядок).

Беручи до уваги, що позивача було звільнено із займаної посади 16.03.2020 року (робочий день), а повний розрахунок з нею на час ухвалення рішення не проведено, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку за 872 робочих дні, (з 17.03.2020 по 21.08.2023) у розмірі 549 996,56 грн. (630,73 грн.х 872).

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у пунктах 39-41 постанови від 18.03.2020 по справі №711/4010/13-ц, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:

1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17.

У пункті 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц сформована правова позиція, відповідно до якої з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Враховуючи розмір невиплачених сум при звільненні та істотність цієї частки порівняно із сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд дійшов висновку, що заявлена до стягнення у цій справі сума середнього заробітку є очевидно неспівмірною зі встановленим розміром заборгованості з виплати компенсації за невикористану відпустку.

Сума невиплаченої позивачу при звільненні компенсації за невикористану додаткову відпустку складає 12614,60 грн, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні - 549 996,56 грн.

Водночас чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19. У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Наведений підхід до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема від 23 грудня 2020 року у справі № 825/1732/17, від 29 грудня 2020 року у справі № 520/11337/18.

Застосовуючи означені підходи до обставин цієї справи, суд враховує наступне.

У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 21 191,98 грн (3271,28 (том 1 а.с. 66)+5306,10 (том 1 а.с. 64)+12614,60 (компенсація за невикористану додаткову відпустку), з яких: нараховано під час звільнення - 8577,38 грн, що складає 40,47 %, та компенсація за невикористану додаткову відпустку - 12614,60 грн, що складає 59,53 % від загальної суми належної позивачу при звільненні.

Обрахована середнього заробітку за несвоєчасну виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку становить 549 996,56 грн.

Суд, виходячи з принципу пропорційності, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні 59,53% від 549 996,56 грн, складає 327 412,95 грн.

За обставин справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке:

1. Позивачка звернулась до відповідача з листом, в якому повідомила про невиплату їй компенсації за 20 днів невикористаної відпустки лише 14 травня 2021 року, тобто більше ніж через рік після звільнення.

2. Тривалий розгляд справи у тому числі через неявку відповідача та подання клопотань про відкладення судового засідання.

3. Сума невиплаченої компенсації за невикористані додаткові відпустки, менша більш ніж у 25 разів, ніж визначена судом у цій справі сума середнього заробітку позивачки за час затримки виплати при звільненні тієї ж компенсації (327 412,95 грн).

З огляду на вказані обставини, зокрема наведені дії позивачки та відповідача, заявлена до стягнення сума середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку є очевидно неспівмірною зі встановленим розміром заборгованості з виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку. Тому суд вважає справедливим, пропорційним, таким, що відповідатиме обставинам справи, визначення розміру відповідальності відповідача у сумі 190 000,00 грн за весь період прострочення виплати ним належної при звільненні позивачці компенсації за невикористану додаткову відпустку. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивачки, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих її втрат, які розумно можна було би передбачити.

Із змісту п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 вбачається, що справляння та сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, а отже суд визначає суму до стягнення без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Питання судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Частинами першою, третьою статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1865,28 грн (том 1 а.с. 77) за вимогу про стягнення компенсації за невикористану додаткову відпустку.

Оскільки додаткова відпустка працівникам, які мають дітей є державною гарантією, нарахування та виплата якої здійснюється роботодавцем, зазначена виплата належить до фонду оплати праці (фонду додаткової заробітної плати).

Таким чином, відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», позивач звільнена від сплати судового збору за подання позовної заяви про стягнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

Враховуючи, що суд дійшов до висновку про задоволенні позову, загальна сума до стягнення складає 202 614,60 грн (12614,60 грн + 190000,00 грн), з відповідача на користь позивача слід стягнути сплачений нею судовий збір у розмірі 1865,28 грн, а решту 160,87 грн стягнути на користь держави.

Керуючись ст.ст. 141, 259, 263-265, 279, 352, 354-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Миколаївського регіонального управління державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному будівництву», про стягнення компенсації за невикористану додаткову відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити.

Стягнути з Миколаївського регіонального управління державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному будівництву» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані додаткові відпустки за 2019, 2020 роки у сумі 12614,60 грн, яка визначена без утримання сум податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Миколаївського регіонального управління державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному будівництву» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 190 000,00 грн, який визначений без утримання сум податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Миколаївського регіонального управління державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному будівництву» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1865,28 грн.

Стягнути з Миколаївського регіонального управління державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному будівництву» на користь держави судовий збір у розмірі 160,87 грн.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач:Миколаївське регіональне управління державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному будівництву», код ЄДРПОУ: 23625524, місцезнаходження: м. Миколаїв, вул. Робоча, буд. 2-А, офіс 507.

Повне судове рішення буде складено 21 серпня 2023 року.

Суддя З.М.Сухаревич