Постанова

від 21.08.2023 по справі 200/2903/22

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 200/2903/22

адміністративне провадження № К/990/8747/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Бившевої Л.І., Васильєвої І.А.,

секретар судового засідання - Титенко М.П.,

за участю:

представників позивача - Нечая О.Д., Горголь І.С.,

представника відповідача - Панковської Е.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26.10.2022 (суддя Бабаш Г.П.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 09.02.2023 (головуючий суддя Сіваченко І.В., судді: Блохін А.А., Гаврищук Т.Г.) у справі №200/2903/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фурлендер Віндтехнолоджі" до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

В С Т А Н О В И В :

В лютому 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фурлендер Віндтехнолоджі» (далі також- позивач, Товариство) звернулося до суду з позовом до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (далі також - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.01.2022:

№ 26/32-00-07-01-03, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у сумі 49 680 000,00 грн;

№ 27/32-00-07-01-03, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 1 978 480,00 грн;

№ 28/32-00-07-01-03, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 55 026 900,00 грн, у тому числі за податковим зобов`язанням - 44 021 520 грн, за штрафними санкціями - 11 005 380,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач за результатами проведеної перевірки, дійшов хибних висновків про відсутність реального здійснення господарських операцій Товариства з ТОВ «Хайсбенрай Альянс», оскільки поставлений товар був фактично отриманий, а за результатом таких операцій у позивача відбулись зміни в структурі активів, зобов`язань та у власному капіталі. Вважав, що висновок податкового органу про нереальність господарських операцій з вищевказаним контрагентом ґрунтується виключно на припущеннях, що не відповідає вимогам чинного законодавства України.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 26.10.2022, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 09.02.2023, позов задоволено повністю.

Так, судами встановлено, що контролюючим органом у період з 26.11.2021 по 29.11.2021 проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з питання дотримання вимог податкового законодавства України по взаємовідносинах з ТОВ «Хайсбенрай Альянс» за листопад 2019 року з їх зображенням у декларації з податку на додану вартість та показників фінансової звітності з їх відображенням у декларації з податку на прибуток підприємства за 2019 рік, за результатами якої складено акт № 840/32-00-07-01-03-27/37011495 від 06.12.2021.

Відповідно до висновків Акту перевірки встановлено порушення ТОВ «Фурлендер Віндтехнолоджі»:

- п.44.1, п.44.2., ст.. 44, п.п. 134.1.1. п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України (далі - також ПК України), п.5 П (С)БУ 16 «Дохід», ст.9 Закону України від 16.07.1999 р. №996-XIV «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», у результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 49 680 000,00 грн, в т.ч. за 4 квартал 2019 року у сумі 49 680 000 грн;

- п.44.1 ст.44, п.198.1,п.198.2.,п.198.3. ст.198., п.200.1., п.200.2., абз. «в» п.200.4. ст.200 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість за листопад 2019 року на суму 44 021 520,00 грн;

- завищено від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (р.21 декларації з ПДВ) за листопад 2019 року на суму 1 978 480 грн.

Не погодившись з висновками акту перевірки позивачем було подано заперечення на нього.

Листом від 21.01.2022 №291/6/32-00-07-01-03 контролюючий орган повідомив позивача, що висновки акту перевірки відповідають вимогам чинного законодавства.

На підставі акту перевірки 27.01.2022 відповідачем прийняті податкові повідомлення- рішення:

№ 26/32-00-07-01-03, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у сумі 49 680 000,00 грн;

№ 27/32-00-07-01-03, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 1 978 480,00 грн;

№ 28/32-00-07-01-03, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 55 026 900,00 гривень, у тому числі за податковим зобов`язанням - 44 021 520 грн, за штрафними санкціями 11 005 380,00 грн.

Позивач, вважаючи вищевказані податкові повідомлення-рішення протиправними, звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, висновки якого підтримав апеляційний суд, виходив з того, що позивач надав як до перевірки, так і до суду належним чином оформлені первинні документи, які в сукупності з іншими доказами свідчать про факт вчинення реальної господарської операції, яка стала передумовою для формування позивачем витрат та податкового кредиту, тоді як доводи контролюючого органу є невмотивованими, такими що ґрунтуються на недоведених припущеннях про порушення податкової дисципліни з боку третіх осіб по ланцюгу постача, а не позивача.

З такими рішеннями не погодився відповідач та подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, контролюючий орган наголошує на не підтвердженні позивачем господарських операцій з контрагентом (ТОВ «Хайсбенрай Альянс»), а саме вказує на відсутність імпортованого товару у постачальників, ненадання сертифікатів якості обладнання, наявність недоліків у товарно-транспортних накладних, відсутність ділової мети у позивача, а також повної сплати за поставлений товар.

Правовою підставою для відкриття касаційного провадження зазначено пункт 1 частини четвертої ст. 328 КАС України.

Ухвалою Верховного Суду від 11.04.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26.10.2022 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 09.02.2023 у цій справі.

Позивач правом подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористався.

У судовому засіданні представник відповідача підтримала доводи й вимоги касаційної скарги та просила її задовольнити з підстав, у ній зазначених.

Представники позивача у судовому засіданні заперечували проти задоволення касаційної скарги та просили залишити без змін рішення судів попередніх інстанції як законні та обґрунтовані.

Зазначено, зокрема, що надання до перевірки технічних документів на обладнання (сертифікатів якості тощо) не є обов`язковим, оскільки останні у податковому/бухгалтерському обліку не відображаються та не містять достатньої і необхідної інформації про господарську операцію з поставки, крім того, такі документи були передані Товариством покупцям обладнання.

Щодо доводів контролюючого органу про використання частини обладнання раніше, ніж воно фактично було придбано, то представником позивача вказано, що саме встановлення вітроенергетичних установок (2 штуки) відбулося до придбання обладнання у ТОВ «Хайсбенрай Альянс», однак в подальшому було виявлено несправності, які й було усунуто шляхом заміни непрацюючих матеріалів на отримані позивачем від контрагента механізми.

Придбання ж у листопаді 2019 року обладнання за цінами вищими, ніж позивач імпортував до цього, обґрунтовано необхідністю збереження ділової репутації Товариства, а також уникнення накладення штрафних санкцій, оскільки роботи по встановленню вітроенергетичних установок мають виконуватися в короткі терміни, а імпорт обладнання займав тривалий час.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, у тому числі податку на прибуток та податку на додану вартість, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, врегульовані ПК України.

Відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями цього Кодексу.

Згідно п.135.1 ст.135 ПК України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України визначено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 вказаної статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.10 ст.201 ПК України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством України. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п.44.2 ст.44 ПК України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХIV (далі також - Закон № 996-ХIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 04.11.2019 між ТОВ «Фурлендер Віндтехнолоджі» та ТОВ «Хайсбенрай Альянс» укладено договір № 15/213-3/1-11/2019, відповідно до розділу 1 якого постачальник (ТОВ «Хайсбенрай Альянс») зобов`язується поставити покупцеві товар у кількості, асортименті, по ціні та у строки, передбачені у специфікаціях, які є частиною договору, а покупець прийняти товар та оплатити його у повному обсязі у порядку та на умовах передбачених договором.

Відповідно до специфікації 1 від 04.11.2019 постачальник зобов`язався у строк до 30.11.2019 поставити покупцю наступний товар: система віддаленого моніторингу ВЕУ та управління даними про роботу ВЕУ, кількість 8 шт, загальна вартість без ПДВ 52 573 784,00 грн; система автоматичного контролю та управління механізмами гондоли силової установки ВЕУ, кількість 8 шт, загальна вартість без ПДВ 67 902 400,00 грн; частотний перетворювач мережі, кількість 8 шт, загальна вартість без ПДВ 109 523 816,00 грн. Загальна вартість товару без ПДВ 230 000 000,00 грн, ПДВ 46 000 000,00 грн.

На виконання умов Договору сторонами були виписані видаткові накладні. Суми ПДВ в розмірі 46 000 000,00 грн за податковими накладними включені до податкового кредиту відповідного періоду, що відображено у реєстрі отриманих податкових накладних.

На підтвердження факту повної оплати вартості придбаного товару позивач надав платіжні доручення, а також договори факторингу № ОГ-27/05-01-ф від 27.05.2020 та №ФД-24/07-01-ф від 24.07.2020.

На підтвердження транспортування придбаного товару позивачем надано товарно-транспортні накладні від 18.11.2019 № 10015401, № 10015402, № 10015403.

Судами констатовано, що поставка товару здійснювалася силами постачальника на умовах DDU склад Покупця (Інкотермс 2010). Отримання товару здійснювалося на підставі видаткових накладних. Копії товарно-транспортних накладних, на підставі яких здійснювалася доставка товару, були надані під час перевірки. Відтак, організацію перевезення товару здійснював ТОВ «Хайсбенрай Альянс».

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи однією з підстав для невизнання контролюючим органом формування позивачем витрат та податкового кредиту за господарськими операми з контрагентом слугував висновок про відсутність реальності господарських операцій саме з ТОВ «Хайсбенрай Альянс», зокрема, з огляду на не підтвердження таких належно оформленими документами (недоліки в заповненні товарно-транспортних накладних, ненадання сертифікатів якості на товар).

Щодо фактичної наявності товару і подальшої її реалізації сумнівів у контролюючого органу не виникає.

Судами першої та апеляційної інстанцій досліджено первинні документи, які згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, є підставою для податкового обліку та встановлено, що надані позивачем документи містять достатні дані про зміст та обсяг господарських операцій, їх учасників, дату і місце їх складання, а отже підтверджують фактичне здійснення спірних господарських операцій з придбання позивачем товару та робіт (послуг).

Контролюючим органом, у свою чергу, не надано допустимих та достовірних доказів, а судами під час розгляду справи не було встановлено, що відомості, які містяться в первинних документах є неповними, недостовірними, суперечливими або такими, що ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Судами зазначено, що певні недоліки в заповненні первинних документів (зокрема відсутність окремих реквізитів або помилки при їх заповненні), не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Слід також зазначити, що не зазначення в товарно - транспортних накладних певної інформації не може свідчити про відсутність самого факту перевезення придбаних позивачем ТМЦ.

Необґрунтованими визнали суди й посилання відповідача на ненадання позивачем під час перевірки сертифікатів якості на товар, оскільки наявність або відсутність відповідних сертифікатів самостійно не може підтверджувати або спростовувати самого факту здійснення господарської операції. З цього приводу також слід зазначити, що сертифікати якості чи відповідності є товаросупровідними документами, надаються, як правило, на вимогу покупця, та у податковому/бухгалтерському обліку не відображаються, оскільки фактично не містять достатньої і необхідної інформації про господарську операцію з поставки.

Заперечуючи щодо можливості постачання Товариству товарів контрагентом та стверджуючи про отримання їх безоплатно, контролюючий орган виходив також з аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації наявної в інформаційно - аналітичних ресурсах ДПС, відповідно до якої контрагент позивача та контрагент по ланцюгу постачання не мають достатніх трудових та матеріальних ресурсів для ведення відповідної господарської діяльності, не підтвердженість ланцюга постачання придбаного позивачем товару.

Як вже зазначалось вище з огляду на приписи частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Тобто саме на відповідача покладено обов`язок доказування правомірності прийняття оскаржуваних у цій справі податкових повідомлень - рішень.

При цьому на підтвердження вказаної інформації відповідачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів, як того вимагають приписи процесуального закону.

Інформація, що міститься в інформаційних базах даних контролюючих органів носить інформативний характер та не доводить наявності порушень податкового законодавства позивачем. Доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для проведення господарської діяльності з надання послуг (робіт) чи поставки товару позивачу, обумовленого укладеним договором, надано не було, як не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили про наявність фактів, які встановлені судами, однак не були враховані під час прийняття рішень, та свідчили про протиправну поведінку як позивача так і контрагентів та злагодженості дій між ними.

Вказана позиція неодноразово була висловлена Верховним Судом, зокрема в постановах від 03.10.2019 у справі № 811/3223/14, від 16.04.2020 у справі №810/3443/18, від 30.09.2021 у справі №400/1986/19 та фактично була врахована судами під час вирішення цієї справи.

Перевіряючи твердження контролюючого органу про нереальність спірних операцій з огляду на неможливість встановити у ланцюгах поставки джерело походження товару, поставленого в подальшому позивачу, суди правильно виходили з того, що порушення певним постачальником товару у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) податкової дисципліни, крім того, такі посилання не підтверджені належними, достовірними та достатніми доказами. Згідно акту перевірки, контролюючий орган дійшов вищевказаних висновків також виключно на підставі інформації наявної в інформаційних базах даних контролюючого органу, посилань на документи акт перевірки також не містить, наведені відповідачем схеми співставлення реалізації та придбання товарі (робіт, послуг) по контрагентах не є належними доказами, оскільки такі схеми є лише узагальненням інформації, що наявна в інформаційних базах, з таких не вбачається, що вони базуються на безпосередньому дослідженні та аналізі первинних документів господарюючих суб`єктів.

При цьому слід зазначити, що судами встановлена наявність правосуб`єктності сторін на час укладення та виконання спірних правочинів, зокрема, контрагенти позивача на момент укладення договорів та оформлення первинних документів, як і позивач, були належними учасниками цивільних та господарських правовідносин та були платниками ПДВ.

Крім того, судами встановлено, що всі податкові накладні по спірним правовідносинам, за якими позивачем було сформовано податковий кредит були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних без зауважень зі сторони органів ДПС України, а відповідно до акту перевірки згідно даних Системи автоматизованого співставлення податкових зобов`язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПС України не встановлено розбіжностей між задекларованим позивачем податковим кредитом та податковими зобов`язаннями його контрагентів.

Суди попередніх інстанцій також правильно виходили з недоведеності відповідачем обставин та ненадання доказів, які б свідчили про штучний характер господарських операцій між позивачем та його контрагентами, невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагентів були спрямовані на отримання виключно необґрунтованої податкової вигоди.

Отже колегія суддів зазначає, що належних, допустимих та достовірних доказів в підтвердження посилань щодо нереальності спірних господарських операцій контролюючим органом надано не було, матеріали справи таких не містять.

Відтак, колегія суддів вважає, що у справі, що розглядається, суди прийшли до обґрунтованого висновку, що контролюючий орган на порушення вимог статті 77 КАС України не довів та не надав належних, достатніх та допустимих доказів, які б свідчили, що наявні в контрагента по ланцюгу постачання трудові ресурси та матеріально-технічне забезпечення тощо були недостатніми для проведення господарської діяльності з поставки товару, обумовленого укладеними договорами з позивачем. Відповідач також не довів та не надав належні докази, які б свідчили про наявність фактів протиправної поведінки позивача та про обізнаність платника податків щодо протиправної поведінки його контрагентів.

Ураховуючи установлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи, а також наведені вище положення чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суди дійшли правильного висновку про наявність обґрунтованих підстав для задоволення позову.

Відповідач доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення у податковому обліку витрат та податкового кредиту за господарськими операціями з наведеним вище контрагентом.

Контролюючий орган у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Надаючи оцінку доводам відповідача, наведеним у касаційній скарзі, щодо неврахування судами висновків Верховного Суду, сформованих у постанові Верховного Суду від 09.12.2019 у справі №804/1752/17, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Контролюючий орган посилається на правову позицію Верховного Суду, пов`язану виключно з критеріями оцінки доказів та висновками, здійсненими за результатами їх дослідження, що не є свідченням застосування у цій справі норм права, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду.

Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі та в наведеному відповідачем рішенні суду касаційної інстанції свідчить про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, результати розгляду яких залежать від їх (обставин) повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення.

Таким чином, наведене скаржником судове рішення ухвалене за інших фактичних обставин справи, встановлених судами, тому посилання на те, що рішення у цій справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду, є безпідставними.

З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26.10.2022 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 09.02.2023 у справі №200/2903/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко Л.І. Бившева І.А. Васильєва