Постанова

від 08.08.2023 по справі 520/10577/15-ц

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/624/23

Справа № 520/10577/15-ц

Головуючий у першій інстанції Луняченко В.О.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.08.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,

з участю секретаря Виходець А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на рішення Київського районного суду м. Одеси від 06 червня 2019 року, постановленого під головуванням судді Луняченко В.О., повний текст рішення виготовлено 18червня 2019 року, у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором у солідарному порядку, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», третя особа ОСОБА_2 про визнання кредитного договору частково недійним, -

в с т а н о в и в:

У липні 2015 року публічне акціонерне товариство «Райффазен Банк Аваль» (далі ПАТ «Райффазен Банк Аваль») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, в якому просило стягнути солідарно з відповідачів 31 450,71 доларів США заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що позичальник, отримавши 20.03.2006 року грошові кошти, свої обов`язки, узгоджені у кредитному договорі, про повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами не виконував належним чином, у зв`язку із чим станом на 03.06.2015 року має заборгованість за кредитом у розмірі 27 131,57 доларів США, в тому числі прострочену заборгованість за кредитом у розмірі 853,95 доларів США, а також заборгованість за відсотками у розмірі 2172,10 доларів США в тому числі прострочену заборгованість за відсотками у розмірі 2100,74 доларів США, а крім того за несвоєчасне виконання зобов`язань позичальнику розрахована пеня у розмірі 2 147,04 грн.

У лютому 2016 року ОСОБА_1 подав зустрічний позов, який згодом був уточнений та в якому просив суд визнати недійсними п.9.1 та п. 9.2 кредитного договору №014/044/74/47994 від 20.03.2006 року.

В обґрунтування своїх вимог зазначив що у перелічених пунктах кредитного договору з боку кредитора була запроваджена непропорційно велика сума компенсації за фінансові порушення з боку позичальника - понад 50% вартості кредиту, що у відповідності до вимог положень Закону України «Про захист прав споживачів» є підставою для визнання недійсними даних окремих пунктів договору.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 06 червня 2019 року відмовлено в задоволенні позову ПАТ «Райффазен Банк Аваль», а також відмовлено в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 .

Не погоджуючись з рішенням суду, ПАТ «Райффазен Банк Аваль» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення суду, з ухваленням нового, яким позовні вимоги ПАТ «Райффазен Банк Аваль» задовольнити, посилаючись на те, що оскаржуване рішення ухвалене при неповному з`ясуванні обставин справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначав, що суд безпідставно прийняв до уваги, що висновок спеціаліста, викладений у дослідженні надає розумні сумніви у правильності розрахунків Банку, розрахунок заборгованості за кредитним договором є належним доказом, при спростуванні доводів про строк кредитного договору, суд невірно послався на Постанову Великої Палати Верховного Суду по справі №444/9519/2012 від 28.03.2018, суд безпідставно дійшов висновку про припинення договору поруки між ПАТ «Райффазен Банк Аваль» тапоручителем ОСОБА_2 .

Рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову сторонами не оскаржувалося.

Постановою Одеського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Київського районного суду м. Одеси від 06 червня 2019 року.

Постановою Верховного Суду від 16 вересня 2020 року касаційну скаргу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено. Ухвалу Одеського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Київського районного суду м. Одеси від 06 червня 2019 року було відкрито.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 30.11.2020 року справа призначена до розгляду.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року залучено до участі у справі замість позивача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» його правонаступника - АТ «Оксі Банк».

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 16 травня 2023 року залучено до участі у справі замість позивача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є АТ «Оксі Банк» його правонаступника - ТОВ «Діджи Фінанс».

В судове засідання, призначене на 08 серпня 2023 року представник ТОВ «Діджи Фінанс», ОСОБА_2 не з`явилися, були сповіщені належним чином у відповідності до ч. 8 ст. 128 ЦПК України (а.с. 207, 212-213 т. 4).

Від представника ТОВ «Діджи Фінанс» - Міньковської А.В. до суду надійшла заява про розгляд справи за її відсутністю (а.с. 223-230 т. 4).

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, з урахуванням того, що справа в провадженні суду знаходиться з жовтня 2020 року, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися в судове засідання.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність учасників справи, які не з`явилися в судове засідання та які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, явка яких не визнавалась апеляційним судом обов`язковою.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Попової О.А., представника ОСОБА_1 , дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи та у випадках встановлених ч. 3 цієї статті.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду зазначеним вимогам не відповідає, з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Аналогічні положення містяться в ст. 5 ЦПК України діючої редакції.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (ст. 214 ЦПК України в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення, та ст. 264 ЦПК України діючої редакції).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із недоведеності позову.

Однак, з таким висновком колегія суддів не погоджується, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 629 ЦК України зобов`язання мають бути виконанні належним чином та у встановлений строк.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 614 ЦК України).

Згідно ст. 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. ст. 1049, 1050 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 20.03.2006 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком « Аваль» (назву згодом змінено спочатку на ВАТ «Райффазен Банк Аваль», а потім на Публічне акціонерне товариство «Райффазен Банк Аваль»), як кредитором, і ОСОБА_1 , як позичальником, укладено кредитний договір №014/044/74/47994 (а.с. 13-15, 50-52 т. 1).

Перед укладанням та підписанням кредитного договору ОСОБА_1 звернувся до банку з заявою на отримання кредиту, в якій зазначив бажану суму грошових коштів та строк, та на який термін укладається кредитний договір (а.с. 3-10 т. 2).

З анкетою також звернулась до банку ОСОБА_2 , як поручитель (а.с. 11-14 т. 2).

Згідно умов договору ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 30 000 доларів США на споживчі цілі та зобов`язався в строк до 20.03.2026 року повернути кредит та сплатити проценти за користування у розмірі 12% річних.

Отримання кредиту у розмірі 30 000 доларів підтверджується квітанцією про видачу грошових коштів, підписану ОСОБА_1 (а.с. 35 т. 1).

Умовами кредитного договору передбачено погашення кредитної заборгованості ануїтет ними платежами у розмірі 330,33 дол. США до 15 числа кожного місяця, згідно з графіком платежів, який є невід`ємною частиною кредитного договору (а.с. 16-21 т. 1).

Ануїтет передбачає розподіл всіх платежів рівними частинами, які виплачуються в чітко встановлений термін. Ануїтет сам по собі виступає у формі графіка погашення кредитного боргу.

Кредитні кошти були надані банком за програмою споживчого кредитування «Житло в кредит на вторинному ринку».

В забезпечення виконання зобов`язань за вказаним Договором 20.03.2006 року між позивачем та ОСОБА_2 , як поручителем, було укладено договір поруки, згідно п.1,2 якого поручитель бере на себе зобов`язання перед банком відповідати за зобов`язання позичника у повному обсязі солідарно, включаючи сплату основного боргу за кредитним договором, нарахованих відсотків за користування кредитом та неустойки (а.с. 22-23 т. 1).

В забезпечення виконання кредитного договору між банком та ОСОБА_1 06.04.2006 року укладено іпотечний договір (45-46 т. 2)

06.12.2009 року між ВАТ «Райффазен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду №014/044/74/47994/3 до кредитного договору, з метою зменшення фінансового навантаження, з урахуванням заборгованості зменшити з 06.11.2009 року по 06.11.2010 року ануїтетний платіж до 50,80% у розмірі 150 доларів США, а починаючи з 15.11.2010 року збільшити платіж до 362,13 доларів США (а.с. 24-31 т. 1).

ОСОБА_2 , як поручитель за кредитним договором 06.11.2009 року звернулась до банку з заявою, в якій просила про тимчасове зменшення розміру щомісячного платежу, визначеного графіком погашення кредиту строком з 06.11.2009 року по 06.11.2010 року. Також в заяві зазначала, що на підставі додаткової угоди фактична заборгованість за сумою кредиту збільшується на суму заборгованості за процентами (а.с. 216 т. 2).

ОСОБА_2 також надала згоду на зміну умов кредитного договору, відповідно до додаткової угоди (а.с. 217 т. 2).

Відповідно до додатку № 2 до додаткової угоди банком також погоджена та розрахована сукупна вартість кредиту (а.с. 32-33 т. 1).

В порушення п. 5.1 кредитного договору ОСОБА_1 не виконав взяті на себе договірні зобов`язання, не здійснював щомісячне погашення кредитної заборгованості згідно з графіком погашення кредиту та відсотків.

14.04.2015 року на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ПАТ «Райффазен Банк Аваль» направило вимогу про дострокове виконання зобов`язання за кредитним договором протягом не більш ніж 60 календарних днів здійснити дострокове погашення кредиту у повному обсязі зі сплатою заборгованості по сумі кредиту у розмірі 27131,57 доларів США, заборгованості по процентам у розмірі 1280,10 доларів США та суму пені (а.с. 36-39 т. 1).

Відповідно до поштового штемпеля рекомендоване повідомлення про вручення вимоги про дострокове виконання зобов`язання вручене ОСОБА_1 та ОСОБА_2 22.04.2015 року (а.с. 38-39 т.1).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що розмір заборгованості, який підтверджується лише наданим розрахунком заборгованості спростовується Економічним дослідженням кредитного договору №014/0044/74/47994 від 20.03.2006 року, яке було здійснено за заявою ОСОБА_1 , бакалавром з фінансів за напрямком «Економіка і підприємництво» ОСОБА_3 , відповідно до якого, з доказів наданих позичальником (кредитного договору та первинних касових документів), зроблений висновок про доведеність заборгованості за кредитним договором лише у розмірі 2 276 доларів США (а.с. 108 т.2).

При цьому, суд першої інстанції також зазначив, що відповідно до клопотання експерта Чернігівської регіональної торгово-промислової палати Болотної Л.О. від 12.12.2018 року з наданих на ухвалу суду про витребування доказів Банком документів по кредитному договору неможливо відповісти на запитання про реальний розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №014/0044/74/47994 від 20.03.2006 року та встановити реальну відсоткову ставку, розмір абсолютного значення подорожчання кредиту та його сукупну вартість з урахуванням здійсненим позичальником платежів у період з 20.03.2006 року по дату звернення кредитора до суду (а.с. 8 т.3).

Одночасно, судом першої інстанції зроблено висновок про те, що суд не вважає експертне дослідження як допустимий доказ розміру заборгованості, однак приймає до уваги, що висновки спеціаліста, викладені у даному дослідженні надають розумні сумніви у правильності розрахунків наданих Банком. Одночасно із цим, суд враховує і той факт, що надані Банком докази, які позивач вважав достатніми для підтвердження позовних вимог, на думку експерта не дають можливості встановити реальний розмір заборгованості.

З таким висновком суду, колегія суддів не погоджується, в повному обсязі за наступних підстав.

Відповідно до ст. 629 ЦК України зобов`язання мають бути виконанні належним чином та в встановлений строк.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 614 ЦК України).

Згідно ст. 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК, якщо інше не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. ст. 1049, 1050 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Підставою виникнення зобов`язань, які є предметом цього спору є кредитний договір №014/0044/74/47994 від 20 березня 2006 року, який підписаний сторонами та в якому визначені всі права та обов`язки сторін, строки розрахунків та відповідної суми.

Пунктом 9.1 кредитного договору сторонами погоджено відповідальність позичальника за порушення термінів погашення своїх грошових зобов`язань, передбачених договором, зокрема термінів повернення кредитної заборгованості та відсотків, банк має право вимагати від позичальника додатково сплатити банку пеню в розмірі 0,55 від суми простроченого платежу. За кожний день прострочення починаючи з першого дня закінчення строку виконання зобов`язань, зазначених у договорі.

Умовами кредитного договору передбачено погашення кредитної заборгованості згідно графіку погашення ануїтет ними платежами у розмірі 330,33 дол. США до 15 числа кожного місяця згідно з графіком платежів, який є невід`ємною частиною кредитного договору (а.с. 116-121 т. 1).

06.12.2009 року між ВАТ «Райффазен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду №014/044/74/47994/3 до кредитного договору, з метою зменшення фінансового навантаження, з урахуванням заборгованості зменшити з 06.11.2009 року по 06.11.2010 року ануїтетний платіж до 50,80% у розмірі 150 доларів США, а починаючи з 15.11.2010 року збільшити платіж до 362,13 доларів США (а.с. 24-31 т. 1).

Ануїтет передбачає розподіл всіх платежів рівними частинами, які виплачуються в чітко встановлений термін. Ануїтет сам по собі виступає у формі графіка погашення кредитного боргу.

Процентна ставка встановлюється у розмірі 12% річних (п. 1.4. Кредитного договору).

Колегія суддів вважає безпідставним посилання суду, як на підставу відмови у задоволенні позову, що розмір заборгованості, який підтверджується лишена даним розрахунком заборгованості спростовується Економічним дослідженням кредитного договору №014/0044/74/47994 від 20.03.2006 року, оскільки заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а не висновком експертизи, який оцінюється на рівні з іншими доказами та не має для суду наперед встановленого значення, при цьому суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Більш того, суд дійшов висновку про те, що експертне дослідження не вважається допустимим доказом розміру заборгованості.

Колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що позивач звернувся з позовними вимогами до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 30.07.2015 року про стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 27131, 57 доларів США, що еквівалентно 590619,01 грн., простроченої заборгованості за кредитом - 853,95 доларів США, що еквівалентно 8,38 грн., заборгованості по відсоткам у розмірі 2172,10 доларів США, що еквівалентно 47283,79 грн., заборгованості за відсотками у розмірі 2100, 74 доларів США, що еквівалентно 45730,38 грн., а також пені у розмірі 2 147,04 долара США, що еквівалентно 46 738,27 грн. (а.с. 4 т. 1).

З матеріалів справи вбачається, що кредитором 14.04.2015 року на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ПАТ «Райффазен Банк Аваль» направило вимогу про дострокове виконання зобов`язання за кредитним договором протягом не більш ніж 60 календарних днів здійснити дострокове погашення кредиту у повному обсязі зі сплатою заборгованості по сумі кредиту у розмірі 27131,57 доларів США, заборгованості по процентам у розмірі 1280,10 доларів США та суму пені (а.с. 36-39 т. 1).

Відповідно до поштового штемпеля рекомендоване повідомлення про вручення вимоги про дострокове виконання зобов`язання вручене ОСОБА_1 та ОСОБА_2 22.04.2015 року (а.с. 38-39 т.1).

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, у справі, яка переглядається, вимоги Банку про стягнення процентів після 14.04.2015 року (з дня направлення вимоги) не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Такий правовий висновок узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постановах від 28 березня 2018 року у справі N 14-10цс18, №127/15672/16-ц від 08.11.2019 року, № 723/304/16-ц від 23.10.2019 року, № 1519/2-3165/11 від 03.07.2019 року, № 461/10610/13-ц від 10.04.2019 року.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у даній справі кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів, однак таких вимог банк не заявляв, у зв`язку із чим позовні вимоги про стягнення процентів та пені, нарахованих після закінчення строку дії кредитного договору, є необґрунтованими.

За таких підстав, колегія суддів приходить висновку про те, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення у розмірі пені - 1295,79 доларів США, відсотків - 1280,10 доларів США, та тіла кредиту у розмірі 27 131,57 доларів США, а всього 29 707,46 доларів США.

Доводи апеляційної скарги про те, що підстав для припинення поруки у суду не було, колегія суддів вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв`язку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання, якщо кредитор не пред`явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги), якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Зі змісту цієї норми вбачається, що у тексті частини четвертої статті 559 ЦК України застосовуються поняття «пред`явлення вимоги» та «пред`явлення позову», як умови чинності поруки.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувшись з вимогою про дострокове повернення грошових коштів до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначив про строк повернення не більше ніж 60 днів з дати отримання вимоги (а.с. 36 т. 1).

Позивач звернувся до суду з позовом у липні 2015 року, тобто в межах 6 місячного строку.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором пред`явлено в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові ВСУ у справі за №6-53цс14 від 17 вересня 2014 року.

Стосовно застосування строку позовної давності про яку, заявлено ОСОБА_1 у суді першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне (а.с. 104-106 т. 2).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України.

Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

За змістом приписів параграфа другого глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі. Але відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Отже, стягнути неустойку (зокрема і пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише у межах спеціальної позовної давності.

Позовна давність за вимогою про стягнення пені обчислюється окремо за кожен день (місяць), за який нараховується пеня. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на стягнення пені.

Зазначений висновок сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.

З матеріалів справи вбачається, що пеня нарахована за період з 05.01.2013 року по 26.05.2015 року у розмірі 2147, 04 доларів США.

Колегія суддів прийшла висновку про те, що до стягненню підлягає пеня за один рік до моменту пред`явлення позову, а саме з 30.07.2014 року та до звернення з вимогою про дострокове повернення боргу, а саме до 14 квітня 2015 року.

З урахуванням того, що поза межами річного строку заявлена сума пені у розмірі 286,38 доларів США, до якої застосовується строк позовної давності про застосування якого просив відповідач під час розгляду у суді першої інстанції, колегія суддів приходить висновку про те, що в частині стягнення пені підлягає позов до задоволення у розмірі 1009,41 доларів США (1295,79 - 286,38).

Колегія суддів, у урахуванням встановлених обставин, приходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, та стягненню підлягає заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 29 707, 46 доларів США, яка складається із:заборгованості за тілом кредиту у розмірі 27 131,57 доларів США, заборгованості за відсотками у розмірі 1 280,10 доларів США та пені у розмірі 1009,41 доларів США.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п.п. 1,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг скасовує судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з неповним встановленням обставин, які мають значення длясправи, порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду скасуванню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що АТ «Райффайзен Банк Аваль» за подання позовної заяви сплатило судовий збір у розмірі 3654 грн. (а.с. 1 т. 1).

За подання апеляційної скарги АТ «Райффайзен Банк Аваль» сплатило судовий збір у розмірі 5481 грн. (а.с. 113 т. 3).

За подання касаційної скарги АТ «Райффайзен Банк Аваль» сплатило судовий збір у розмірі 1921 грн. (а.с. 126 т. 3).

Всього АТ «Райффайзен Банк Аваль» було сплачено судовий збір у загальному розмірі 11056 грн.

З урахуванням того, що апеляційна скарга АТ «Райффайзен Банк Аваль» правонаступником якого є ТОВ «Діджи Фінанс» підлягає задоволенню частково, рішення суду скасуванню, колегія суддів дійшла до висновку про те, що зі ОСОБА_1 та зі ОСОБА_2 на користь ТОВ «Діджи Фінанс», правонаступника АТ «Райффайзен Банк Аваль» в рівних частках підлягають стягненню судові витрати, пропорційно задоволеним позовним вимогам (94,4%) у розмірі 10392,64 грн.

Керуючись ст.ст. 366, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» - задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 06 червня 2019 року- скасувати.

Прийняти постанову.

Стягнути в солідарному порядку зі ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місцепроживання: АДРЕСА_1 ) та зі ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , місцепроживання: АДРЕСА_2 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», правонаступника акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (ЄДРПОУ 42649746, місцезнаходження: м. Київ, вул.Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8) заборгованість за тілом кредиту у розмірі 27 131,57 доларів США, заборгованість за відсотками у розмірі1280,10 доларів США та пеню у розмірі 1009,41 доларів США, а всього 29 707,46 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 08.08.2023 року складає 1 086 104 гривні 73 копійки.

Стягнути в рівних частках зі ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місцепроживання: АДРЕСА_1 ) та зі ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , місцепроживання: АДРЕСА_2 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», правонаступника акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (ЄДРПОУ 42649746, місцезнаходження: м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8) судові витрати у розмірі 10 392 гривні 64 копійки.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 21 серпня 2023 року.

Головуючий

---

О.С. Комлева

Судді

---

Л.М. Вадовська

---

Є.С. Сєвєрова