Постанова

від 08.08.2023 по справі 495/6983/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/9460/22

Справа № 495/6983/18

Головуючий у першій інстанції Прийомова О. Ю.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.08.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Кострицького В.В., Назарової М.В.,

за участю секретаря судового засідання Трофименка О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 01 грудня 2022 року

у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, Сергіївська селищна рада, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про розірвання договору та додатку № 1 до договору про надання права користування 1/4 частиною земельної ділянки для сільськогосподарських потреб від 30 січня 2009 року у зв`язку з істотною обставиною,

встановив:

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним вище позовом, який згодом уточнила та остатосно просила розірвати договір та додаток № 1 до договору про надання права користування 1/4 частиною земельної ділянки для сільськогосподарських потреб, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , укладених 30 січня 2009 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , посилаючись на такі обставини.

06 лютого 2018 року позивачкою отримано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті сина ОСОБА_5 , 1965 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на 1/4 (одну четверту) частку земельної ділянки, що розташована: АДРЕСА_1 , площею 6,0100 (шість цілих сто десятитисячних) га, у тому числі за земельними угіддями: рілля - 6, 0100 га,за цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, категорія землі: Землі сільськогосподарського призначення, кадастровий номер ділянки 5120885600:01:001:0083.

Після отримання свідоцтва про право на спадщину за законом та державної реєстрації права власності на вказану вище земельну ділянку, позивачка звернулася до відповідача з висьмовою вимогою про надання їй копії договору користування земельною ділянкою від 30 січня 2009 року, і одержання плати за користування цією земельною ділянкою, як це передбачено в статті 409 ЦК України, однак відповідач їй відмовив.

Позивачка також зазначила, що відповідач повідомив її про те, що цю земельну ділянку він нібито купив, але цей правочин оформлений не договором купівлі-продажу, а договором про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб на 80 (вісімдесят) років за 3180 ( три тисячі сто вісімдесят) гривень за весь строк користування земельною ділянкою з 30 січня 2009 року по 30 січня 2089 року.

Посилаючись на вимоги ст. 203 ЦК України, якою передбачено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, позивачка вказувала, що відповідач придбав право на користування вказаною вище земельною ділянкою шляхом обману та зловживання довірою (шахрайство), і ніякої відповідальності за це не несе. З 2018 року вона письмово зверталася до відповідача з приводу розірвання договору та повернення їй земельної ділянки, але відповіді не отримала.

Виконання договору порушує співвідношення майнових інтересів сторін і позбавляє заінтересовану сторону того, на що вона розраховує і розраховувала при укладенні договору.

Тобто відповідач, як користувач земельної ділянки, фактично згідно договору позбавляє особу власника розпоряджатися своєю власністю і мати інтерес і матеріальну зацікавленість у володінні, користуванні та розпорядженні належною йому власністю.

Із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже позивачка вважала, що під час укладання вказаного вище договору від 30 січня 2009 року про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, яка розташована за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, Приморська сільська рада, масив № НОМЕР_1 , ділянка № НОМЕР_2 , між сторонами не було досягнуто згоди стосовно усіх істотних умов договору.

Рішенням Білгород-Дністровськогоміськрайонного судуОдеської областівід 01грудня 2022року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що висновок суду про відмову в задоволенні позовних вимог з підстав наведених у змісті оскаржуваного рішення є помилковим; скаржниця також зазначає, що суд помилково вважав встановленими обставини щодо укладення між ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_2 договору від 30 січня 2009 року, і його реєстрації у встановленому законом порядку, оскільки спадкодавець ОСОБА_5 за життя про такий договір не згадував, а про існування цього договору скаржниці стало відомо лише після його смерті; оспорюваний договір скаржниця вважає сфальсифікованим який підписаний самим ОСОБА_2 , і яким не передбачено одержання орендодавцем плати за надану в оренду земельну ділянку; поза увагою суду залишилось те, що власник фактично позбавлений власності на земельну ділянку.

У судове засідання відповідач та треті особи не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлені, що відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення скаржниці та її представника, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 367 ЦПК України апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до приписів статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Вказаним вимогам рішення суду відповідає.

Ухвалюючи оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позову суд виходив з того, що позивачкою не доведено обставин, якими обґрунтовуються вказані вище позовні вимоги, зокрема, щодо істотного порушення ОСОБА_2 своїх зобов`язань за договором від 30 січня 2009 року, з моменту укладання і реєстрації якого і до смерті ОСОБА_5 , останнім за життя, вимог до відповідача щодо розірвання цього договору чи взагалі будь яких претензій стосовно договору до відповідача не пред`являлося.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду, з огляду на таке.

Судом встановлені та підтверджується матеріалами справи такі факти і обставини у справі.

30 січня 2009 року між ОСОБА_5 , як власником земельної ділянки та ОСОБА_2 укладений договір та додаток № 1 до договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, за умовами якого ОСОБА_5 надав право користування, а ОСОБА_2 отримав право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, ділянка № НОМЕР_2 , масив № НОМЕР_1 , площею 6,01 га, що розташована на території Приморської сільської ради Білгород Дністровського району Одеської області, строком на 80 років, тобто з 30 січня 2009 року по 30 січня 2089 рік. Договір зареєстрований 27 березня 2017 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 власник вказаної вище земельної ділянки ОСОБА_5 помер.

Після смерті ОСОБА_5 спадщину прийняли: мати померлого - ОСОБА_1 , та діти померлого: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 .

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна від 25.05.2018 року, власниками земельної ділянки № НОМЕР_2 , масив № НОМЕР_1 , площею 6,01 га, кадастровий номер: 5120885600:01:001:0083, що розташована на території Приморської сільської ради Білгород Дністровського району Одеської області, є: ОСОБА_4 частки земельної ділянки; ОСОБА_3 частки земельної ділянки та ОСОБА_1 частки земельної ділянки, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 06 лютого2018 року.

Частки земельної ділянки не виділені в натурі, кадастрові номери не присвоєні.

Згідно зі статтями 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 102-1 ЗК України, право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є, зокрема, право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Частиною першою статті 407 ЦК України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Власник земельної ділянки має право на одержання плати за користування нею. Розмір плати, її форма, умови, порядок та строки її виплати встановлюються договором.

Згідно зі статтею 410 ЦК України, землекористувач має право користуватися земельною ділянкою в повному обсязі, відповідно до договору.

Землекористувач зобов`язаний вносити плату за користування земельною ділянкою, а також інші платежі, встановлені законом.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Право сторін (на вимогу заінтересованої сторони) на внесення змін до договору у судовому порядку у випадку істотної зміни обставин, якими сторони керувались при укладенні договору, передбачено частиною другою статті 652 ЦК України, на яку також посилається скаржниця в обґрунтування своїх остаточних позовних вимог та доводів апеляційної скарги.

Для прийняття судом рішення про зміну договору відповідно до частини другої статті 652 ЦК України у справі має бути встановлена наявність одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Водночас за частиною четвертою статті 652 ЦК України зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Відповідно до ст. 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до чч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц.

З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України, позивачка посилаючись на обставини щодо фальсифікації оспорюваного договору, який вважає підписаний самим ОСОБА_2 , мала довести суду певні обставини належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, відповідно до вимог ст.ст. 77-80 ЦПК України.

Як убачається з матеріалів справи, ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 11 січня 2019 року за клопотанням позивачки, у цій справі було призначено судово - почеркознавчу експертизу, для з`ясування обставин стосовно того, чи підписував ОСОБА_5 договір та додаток до нього або вказаний вище договір був підписаний іншою особою.

Разом з цим, у подальшому позивачка у поданому до суду клопотанні від 18 травня 2022 року відмовилась від проведення у справі призначеної судом ухвалою від 11 січня 2019 року за її клопотанням судово - почеркознавчої експертизи, одночасно подала уточнену позовну заяву, у якій остаточно просила суд розірвати вказаний вище договір від 30 січня 2009 року, посилаючись лише на положення ст.ст. 651, 652 ЦК України, і без наведення обставин для з`ясування яких у справі призначалася судово почеркознавча експертиза.

Самі ж по собі посилання скаржниці на те, що про існування вказаного вище договору їй стало відомо лише після смерті сина - ОСОБА_5 не спростовують обставин щодо укладення між останнім та відповідачем оспорюваного договору та його реєстрацію у встановленому законом порядку за життя ОСОБА_5 .

Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про необґрунтованість уточнених позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки останньою не доведено обставин щодо істотного порушення відповідачем ОСОБА_2 своїх зобов`язань за оспорюваним договором від 30 січня 2009 року, і наявності підстав для його розірвання, передбачених ч.2 ст. 651 ЦК України.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з п. 41 висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Щодо посилань скаржниці на вимоги ч.2 ст. 652 ЦК України, в обгрунтування своїх вимог апеляційний суд зауважує про таке.

Статтею 652 ЦК України передбачено, що укладаючи договір, сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ним цілей, однак в ході виконання договору можуть виникати обставини, які не могли бути враховані сторонами при укладенні договору, але істотно впливають на інтереси однієї чи обох сторін.

При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, за яких він буде виконуватися. Інтереси сторін можуть порушуватися будь-якою зміною обставин, що виникають у ході виконання договору, проте лише істотна зміна обставин визнається підставою для пред`явлення вимоги про розірвання договору. Зміна обставин вважається істотною тільки тоді, коли вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не укладали би договору або уклали його на інших умовах.

Тобто розірвання договору через істотну зміну обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли залишення відповідного правочину в силі призведе до завдання шкоди стороні, яка значно перевищує витрати, необхідні для виконання договору на первісних умовах. При цьому можливість розірвання договору пов`язується безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з одночасною наявністю чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 ЦК України, існування яких позивачкою суду не доведено.

Водночас, апеляційний суд зауважує, що посилання ОСОБА_1 на положення ч.2 ст. 652 ЦК України зводяться до суб`єктивного тлумачення останньою цієї норми.

Стосовно посилань скаржниці про порушення оспорюваним договором майнових інтересів сторін, з огляду на фактичне позбавлення власника можливості розпоряджатись своєю власністю, і мати майновий інтерес, апеляційний суд зауважує, що про таке.

Згідно зі ст. 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства.

Відповідно до ст. 102-1 ЗК України, право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є, зокрема, право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Частиною першою статті 407 ЦК України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Власник земельної ділянки має право на одержання плати за користування нею. Розмір плати, її форма, умови, порядок та строки її виплати встановлюються договором.

Згідно зі статтею 410 ЦК України, землекористувач має право користуватися земельною ділянкою в повному обсязі, відповідно до договору.

Так, з договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, укладеного 30 січня 2009 року убачається, що ОСОБА_5 , як власник земельної ділянки, передав права здійснювати правомочності володіння та користування таким майном, а ОСОБА_2 такі права набув, сплативши за це обумовлену додатком №1 до договору, який є його невід`ємною частиною, плату.

Слушними є також і зауваження суду першої інстанції про те, що з моменту укладання договору, і його реєстрації та до дня смерті ОСОБА_5 , останнім вимог щодо його розірвання та взагалі будь яких претензій щодо договору або порядку користування земельною ділянкою до відповідача не пред`являлося.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.

Колегія суддів вважає, що поведінка позивачки, як правонаступника ОСОБА_5 суперечить принципу добросовісності, а її дії (звернення до суду із цим позовом) свідчать про суперечливу поведінку та не відповідають попередній позиції її спадкодавця.

Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів вважає вірними та обґрунтованими висновки суду про відмову в задоволенні вказаних вище позовних вимог, з підстав наведених у змісті оскаржуваного рішення.

Доказів які б спростували правильні висновки суду скаржницею не надано.

Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено.

Інші доводи апеляційної скарги позивачки за своїм змістом та суттю заголом зводяться до обгрунтування заявлених вимог, і суб`єктивного тлумачення норм права та незгоди з висновками суду стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, також фактично зводяться до переоцінки доказів наданої судом першої інстанції без посилення на обставини, які не були враховані під час вирішення цієї справи.

Отже доводи апеляційної скарги позивачки не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, з мотивів наведених у апеляційній скарзі.

У відповідності ст.375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги позивачки правильних висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 01 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Повний текст постанови буде складено 14 серпня 2023 року.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді: В.В.Кострицький

М.В. Назарова