Рішення

від 10.08.2023 по справі 754/195/23

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/1721/23

Справа №754/195/23

РІШЕННЯ

Іменем України

10 серпня 2023 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Таран Н.Г.

секретаря судового засідання Довгань Г.А.

за участі:

позивача ОСОБА_1

представника позивача адвоката Цурка Н.О.

представників відповідача адвоката Соборука Ю.Ф., Крайнєва В.М.

розглянувши у порядку загального позовного провадження в залі суду в місті Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Український інститут інженерно-технічних розвідувань для будівництва», третя особа без самостійних вимог на стороні позивача: Профспілкова організація «Захист Праці» у державному підприємстві «Український інститут інженерно-технічних розвідувань для будівництва», про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що т.в.о. Державного підприємства «Український інститут інженерно-технічних розвідувань для будівництва» видано наказ про звільнення на підставі п.6.ч.1 ст.41 КЗпП України, який позивач вважає незаконим. В обгрунтування позовних вимог зазначає, що рішенням Деснянського районного суду від 05 серпня 2022 року у справі № 754/7879/20, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року та постановою Верховного Суду від 19 квітня 2023 року його поновлено на посаді начальника відділу забезпечення інженерно-технічних вишукувань Державного підприємства «Український інститут інженерно технічних розвідувань для будівництва». Наказом директора ДП «Український інститут інженерно технічних розвідувань для будівництва»№ 65-к/тр від 08.08.2022 року його поновлено на посаді начальника відділу забезпечення інженерно-технічних вишукувань з 16 квітня 2020 року. Визначено робочим місцем - приміщення № 607а на 6 поверсі громадського будинку по АДРЕСА_1 . 30 листопада 2022 року ОСОБА_1 ознайомлено з наказом директора Державного підприємства «Український інститут інженерно-технічних розвідувань для будівництва» від 30 листопада 2022 року № 111-к/тр, яким звільнено ОСОБА_1 з посади начальника відділу інженерно-технічних вишукувань, на підставі п.6 ст.41 КЗпП України з 12 грудня 2022 року. Підставою звільнення з займаної посади є обґрунтована неможливість забезпечувати працівника роботою, визначеною трудовим договором для виконання ним посадових функцій, через відсутність виробничих, організаційних та технічних умов, спричинених бойовими діями та оголошеним воєнним станом в Україні.

Ухвалою суду від 16.01.2023 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

У підготовче засідання 02.03.2023 позивач та представник позивача не з`явились. Від представника позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання у її відсутності та про задоволення клопотання про витребування доказів.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, на адресу суду надіслав клопотання про відкладення судового засідання у зв`язку з його перебуванням у відрядженні.

Ухвалою від 02.03.2023 року задоволено клопотання про витребування доказів.

На виконання ухвали Деснянського суду від 02 березня 2023 року судом отримано відповіді та витребувані судом документи.

Відповідачем направлено до суду відзив з додатковими документами та заяву про долучення документів витребуваних судом.

Представником позивача направлено до суду відповідь на відзив.

Відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги та на підставі викладених фактів в позовній заяві просили суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представники відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, вважають викладені факти у позові недостовірними, вимоги протиправними та такими що не підлягають задоволенню та просили у задоволенні позову відмовити. В той же час вказали, що підстави зазначені позивачем у позові недостовірні, а вимоги такі, що суперечать вимогам чинного законодавства та такими що позивачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів.

Заслухавши сторін у справі, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини та відповідні правовідносини.

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, суд встановлює наявність або відсутність обставин, якими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, що містять інформацію щодо предмета доказування, як зазначено у ст.ст.76,77 ЦПК України.

Також, згідно роз`яснень, які містяться в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року, предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

При розгляді справи про поновлення на роботі суду необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом /розпорядженням/, чи не порушено встановлений порядок звільнення та чи відповідає законові.

Спір у даній справи виник у зв`язку з припиненням відповідачем трудових відносин на підставі норми статті Кодексу законів про працю України, яка включена до його у зв`язку із збройною агресією російської федерації з 24 лютого 2022 року, а тому при ухваленні рішення у даній справі суд керується безпосередньо нормами законодавства.

В судовому засіданні встановлено, що рішенням Деснянського районного суду від 05 серпня 2022 року у справі № 754/7879/20, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року та постановою Верховного Суду від 19 квітня 2023 року ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника відділу забезпечення інженерно-технічних вишукувань Державного підприємства «Український інститут інженерно технічних розвідувань для будівництва».

Наказом директора ДП «Український інститут інженерно технічних розвідувань для будівництва»№ 65-к/тр від 08.08.2022 року ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника відділу забезпечення інженерно-технічних вишукувань з 16 квітня 2020 року.

Визначено робочим місцем для ОСОБА_1 , приміщення АДРЕСА_2 .

30 листопада 2022 року ОСОБА_1 ознайомлено з наказом директора Державного підприємства «Український інститут інженерно-технічних розвідувань для будівництва» від 30 листопада 2022 року № 111-к/тр, яким звільнено ОСОБА_1 з посади начальника відділу інженерно-технічних вишукувань, на підставі п.6 ст.41 КЗпП України з 12 грудня 2022 року.

Підставою звільнення ОСОБА_1 з займаної посади є обґрунтована неможливість забезпечувати працівника роботою, визначеною трудовим договором для виконання ним посадових функцій, через відсутність виробничих, організаційних та технічних умов, спричинених бойовими діями та оголошеним воєнним станом в Україні.

Судом встановлено, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 р. № 2352-IX, внесені зміни до ст. 41 КЗпП, та передбачена нова підстава для звільнення з ініціативи роботодавця - неможливість забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв`язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій (п.6ч.1 ст.41 КЗпП України) Неможливість забезпечення працівника роботою має бути обґрунтована. Крім того, обов`язковою умовою для звільнення за цією підставою має бути обґрунтована неможливість забезпечувати працівника роботою, визначеною трудовим договором та трудовою функцією, яка безпосередньо пов`язана з повним знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій.

Аналізуючи наведену норму закону, вбачається, що звільнення за даним пунктом можливе лише у випадку знищення (відсутністі) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій.

Підтвердженням права роботодавця звільнити працівника за п. 6 ст. 41 КЗпПУ мають бути, документи про знищення майна (матеріали технічної інвентаризації, акти про пожежу, довідки та офіційні висновки відповідних установ тощо).

Матеріалами справи, наданими сторонами документами та з отриманих на запит суду доказів не підтверджується факти знищення виробничих потужностей, приміщень та будівель відповідача та відсутність технічних умов та засобів виробництва, спричинених бойовими діями.

Доводи відповідача про можливість застосування зазначеної підстави у випадках відсутності замовлень та фактичного припинення діяльності підприємства у зв`язку з воєнним станом, зменшенням замовлень та передачею майна державного підприємства в безоплатну оренду не приймається судом, оскільки не доводить фактів руйнування виробничих приміщень, знищення обладнання, засобів виробництва, та, як наслідок, обґрунтованої неможливості забезпечення працівника роботою.

Судом встановлено, що за час роботи позивача на підприємстві у період з 08 серпня 2023 року по 30 листопада 2023 року тричі запроваджувалася дистанційна робота підприємства відповідача, наказами від 15 серпня 2022 року № 24, від 30 серпня 2022 року № 26 та від 17 жовтня 2022 року № 33, що спростовує факт неможливості забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором.

Враховуючи, що законодавчо встановлена неможливість забезпечення працівника роботою має бути пов`язана безпосередньо зі знищенням та відсутністю виробничих та організаційних умов, можливість підприємства запроваджувати дистанційний режим роботи, свідчить про можливість працівника виконувати трудові обов`язки віддалено, що спростовує доводи відповідача про відсутність можливості забезпечення позивача роботою, передбаченою трудовим договором, що свідчить про неправомірність припинення трудового договору на підставі п.6 ч.1 ст. 41 КЗпП України.

При цьому суд також враховує, що бойові дії на території міста Києва на момент звільнення позивача не велись, підприємство продовжує роботу.

Також слід зазначити, що відповідно до норм ст.41 КЗпП України, передбачене, що розірвання трудового договору відповідно до пункту 6 частини першої статті 41 КЗпП України не вимагає дотримання положень частини третьої статті 40 Кодексу, але проводиться лише в тому випадку, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.

Представниками відповідача, у судовому засіданні, підтверджено та визнано обставини того, що позивачеві не пропонувалося переведення на іншу роботу. Доказів відсутності можливості переведення позивача а іншу роботу відповідачем не надано.

Щодо доводів позивача та представника позивача про порушення відповідачем порядку повідомлення профспілкової організації «Захист Праці» у державному підприємстві «Український інститут інженерно-технічних розвідувань для будівництва», членом якої є позивач, не приймаються судом як належні, оскільки для звільнення за підсставою п.6ч.1ст. 41 КЗпП України не потрібна згода профспілкової організації, а лише повідомлення про звільнення, що має бути направлено /вручене не пізніше ніж за 10 календарних днів до запланованого звільнення.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що оскаржуваний наказ винесений з порушенням вимог КЗпП України, не на підставі і у спосіб, що передбачені Законами України, не ґрунтуються на нормах матеріального права та порушують права і інтереси позивача у сфері трудових відносин, а тому, з метою забезпечення, гарантій забезпечення права громадян на працю, які передбачені у статті 5-1 КЗпП України щодо правового захисту від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи, оскаржуваний наказ відносно позивача підлягає скасуванню, в зв`язку із чим позовні вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Оскільки суд визнає звільнення позивача з роботи незаконним, з відповідача на його користь слід стягнути середній заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 (далі Порядок №100).

Абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 визначено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата

Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Середньоденний заробіток позивача у період жовтень-листопад 2022 року становив 946,66 грн, відповідно до даних розміру осадового окладу Позивача, підтвердженого довідкою про підтвердження місця роботи від 30.11.2022 року № 30/11/22-05,

Так, починаючи з 12 грудня 2022 року (останній робочий день) до дня ухвалення судового рішення у справі - 10 серпня 2023 року кількість робочих днів - складає 174 дні.

Таким чином, заробітна плата за час вимушеного прогулу за вказаний період часу, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає: 174 х 946,66 грн. = 164 718,84 грн.

Відповідно до абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування законодавства про оплату праці» судам роз`яснено, що, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.

Відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період, у разі перебування на посаді, працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори.

Стосовно вимог про стягнення моральної шкоди, суд зазначає таке.

На переконання суду, своїми діями, які виразилися у незаконному звільненні, позивачу спричинено моральну шкоду, яка виразилася в душевних стражданнях через необхідність звернення до суду для поновлення своїх порушених прав, а також в зміні звичного способу життя.

Визначаючи розмір належної до компенсації моральної шкоди, суд виходить з наступного.

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, а також враховуючи розмір присудженого на користь позивача середнього заробітку, суд доходить до висновку, що на його користь слід присудити 5 000 грн моральної шкоди завданої у зв`язку з порушенням його трудових прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З відповідача на користь позивача підлягає сума сплаченого судового збору у розмірі у розмірі 2 700,00 грн.

Окрім того, з відповідача на користь держави слід стягнути 2 684,00 грн. судового збору за позовні вимоги, від яких був звільнений позивач на момент звернення до суду на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 10, 11, 12, 13, 19, 76, 81, 133, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 430 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Український інститут інженерно-технічних розвідувань для будівництва», третя особа без самостійних вимог на стороні позивача: Профспілкова організація «Захист Праці» у державному підприємстві «Український інститут інженерно-технічних розвідувань для будівництва», про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ Державного підприємства «Український інститут інженерно-технічних розвідувань для будівництва» № 111-к/тр від 30.11.2022 року про звільнення ОСОБА_1 , начальника відділу інженерно-технічних вишукувань Державного підприємства «Український інститут інженерно-технічних розвідувань для будівництва» 12.12.2022 року через неможливість забезпечення роботою, визначеною трудовим договором, у зв`язку із відсутністю виробничих, організаційних та технічних умов роботодавця внаслідок бойових дій, відповідно до п.6 ст. 41 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_1 , на посаді начальника відділу інженерно-технічних вишукувань Державного підприємства «Український інститут інженерно-технічних розвідувань для будівництва».

Стягнути з Державного підприємства «Український інститут інженерно-технічних розвідувань для будівництва» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу 164718,84 грн.

Стягнути з Державного підприємства «Український інститут інженерно-технічних розвідувань для будівництва» на користь ОСОБА_1 5000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Державного підприємства «Український інститут інженерно-технічних розвідувань для будівництва» на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати по сплаті судового збору 2700,00 грн.

Стягнути з Державного підприємства «Український інститут інженерно-технічних розвідувань для будівництва» на користь держави 2684,00 грн. судового збору

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено 22.08.2023 року.

Суддя: Н.Г.Таран