Рішення

від 22.08.2023 по справі 753/4706/21

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

22.08.2023 Справа № 753/4706/21

Ун.№753/4706/23

Пр.№2/756/334/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 серпня 2023 року Оболонський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді Майбоженко А.М.

секретаря Любін А.Ю.

за участю

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за первісним позовом

ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , Публічне акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Істейт» про поділ спільного сумісного майна подружжя

та за зустрічним позовом

ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна подружжя

В С Т А Н О В И В:

Позивачка ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, в якому просила визнати спільною сумісною власністю подружжя однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 ; однокімнатну квартира АДРЕСА_2 ; автомобіль марки SUBARU Forester, універсал-B, номер кузова НОМЕР_1 , колір чорний, рік випуску 2008, реєстраційний номер НОМЕР_2 , автомобіль SUBARU Tribeca B9, 2006 року випуску, придбану у 2013 році, здійснити поділ цього майна шляхом визнання за нею і відповідачем права власності на 1\2 частину нерухомого майна (за кожним) і визнати, що ідеальні частки у транспортних засобах складають частку за кожним.

При цьому посилається на те, що у шлюбі з відповідачем перебували з 02.09.2006 року по 26.03.2018 року і все вище перераховане майно придбано у шлюбі і є об`єктами спільної сумісної власності подружжя.

Ухвалою Дарницького районного суду м.Києва від 09.03.2021 матеріали позовної заяви ОСОБА_3 направлено за підсудністю до Оболонського районного суду м.Києва.

Ухвалою Оболонського районного суду м.Києва від 15.04.2021 відкрито провадження у цій справі.

Відповідачем подано відзив на позов, в якому він заперечує проти заявлених вимог, посилаючись на те, що позивачкою не надано належних доказів участі у придбанні спірного майна (щодо квартир і автомобілю SUBARU Forester. Щодо автомобілю SUBARU Tribeca стверджує, що придбаний він був не за рахунок коштів з сімейного бюджету, а за рахунок коштів друга родини ОСОБА_6 , на прохання якого відповідач прийняв участь в електронному аукціоні і придбав спірний автомобіль для друга, не користувавшись ним жодного дня. Щодо спірних квартир зазначає, що вони були придбані за рахунок коштів від реалізації квартири АДРЕСА_3 , яка в рівних долях належала батьку відповідача - ОСОБА_7 і дядьку - ОСОБА_8 . Квартира була придбана за згодою всіх членів сім`ї з метою збереження майна, оскільки дядько зловживав алкогольними напоями. Продаж було здійснено за 1 302 600 грн і родиною прийнято рішення про придбання дядьку ОСОБА_8 квартири АДРЕСА_1 , за ціною 375 750 грн. Ця квартира у зв`язку з асоціальним способом життя дядька вирішено було оформити на відповідача. Залишок від продажу квартири вирішено було інвестувати в будівництво квартири по АДРЕСА_4 . Тому 15.06.2016 відповідачем в інтересах рідних було підписано інвестиційний договір та сплачено 838 092,99 грн. Залишок від продажу квартири було використано на доплату у розмірі 24 745 грн (після розірвання шлюбу), сплату податків та плати за нотаріальні послуги. Звертає увагу суду, що у спірній квартирі по АДРЕСА_5 проживає і зареєстрований лише дядько, що підтверджує наявність у нього доручення щодо такого розподілу коштів, отриманих від продажу квартири родичів та в їх інтересах.

У відповіді на відзив позивачка посилається на те, що договір доручення від імені рідних відповідача щодо спірних квартир не посвідчено нотаріально, майно набуто саме на ім`я відповідача, причому позивачка давала свою згоду на придбання квартири по АДРЕСА_5 . Ця квартира досі використовується відповідачем, він здійснив продаж квартири по АДРЕСА_4 , що суперечить суті доручення від його батька і дядька та вказує на те, що спірним майном він розпоряджається на власний розсуд.

01.06.2021 позивачкою подано уточнення до позовних вимог, в яких вона посилається на те, що після подання позову до суду дізналась про відчуження відповідачем без її згоди обох спірних транспортних засобів і квартири по АДРЕСА_4 і з цих підстав, не змінюючи обсяг майна, які вона просить визнати об`єктами спільної сумісної власності подружжя, просить визнати за собою та відповідачем в порядку поділу майна право власності на частину квартири по АДРЕСА_5 (за кожним), припинити свою частку у справі спільної сумісної власності на інше спірне майно, стягнувши з відповідача на свою користь сумарно 713 918,85 грн грошової компенсації.

Представником відповідача подано відзив на уточнену заяву, у якому посилається на незмінність заперечень, зазначених у відзиві, а також на те, що вимагаючи стягнення грошової компенсації позивачкою не надано належних і допустимих доказів вартості спірного майна на момент розгляду справи, надані консультаційні висновки не є належними і допустимими доказами на підтвердження вартості спірного майна. Вважає, що позивачка не обізнана щодо обставин укладання інвестиційного договору, його умов, що додатково свідчить про те, що вона не має жодного відношення до її придбання.

21.07.2021 відповідач звернувся до суду з зустрічною позовною заявою, в якій просить визнати за собою право власності на частину земельної ділянки площею 0,12 гектарів на території Жердівської сільської ради Броварського району Київської області за кадастровим номером 3221282011:07:001:0059, яка була придбана подружжям 13.05.2011 і оформлена на ім`я дружини, а також на частину квартири АДРЕСА_6 , яка придбана подружжям 18.08.2014.

У відзиві на зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 вказує на те, що спірна за ним земельна ділянка набута нею в процесі приватизації, а спірна квартира їй подарована, у зв`язку з чим це майно є її особистою власністю.

У відповіді на це відзив представник ОСОБА_4 підтвердила, що визнає квартиру, набуту внаслідок дарування особистою власністю дружини, однак не погоджується з такими правовим режимом щодо спірної земельної ділянки, оскільки чинне на момент придбання ділянки законодавство поширювало на приватизовану земельну ділянку режим спільної сумісної власності подружжя.

В судовому засіданні представник позивачки за первісним позовом підтримав все викладене у письмових заявах по суті справи, просив первісний позов задовольнити, у зустрічному позові відмовити.

Відповідач ОСОБА_4 і його представник також підтримали все викладене у письмових заявах по суті справи, просили первісний позов залишити без задоволення, задовольнивши зустрічний позов.

Заслухавши учасників справи, показання свідків, дослідивши письмові докази судом встановлено наступне.

ОСОБА_3 і ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 02.09.2006 року по 26.03.2018 року.

За час перебування у шлюбі, ОСОБА_4 набуто у власність наступне майно:

- квартиру АДРЕСА_1 ;

-квартиру АДРЕСА_2 ;

-автомобіль марки SUBARU Forester, універсал-B, номер кузова НОМЕР_1 , колір чорний, рік випуску 2008, реєстраційний номер НОМЕР_2 ;

-автомобіль SUBARU Tribeca B9, 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 .

За час перебування у шлюбі у власність ОСОБА_3 набуто:

-земельну ділянку площею 0,12 гектарів на території Жердівської сільської ради Броварського району Київської області за кадастровим номером 3221282011:07:001:0059;

-квартиру АДРЕСА_6 .

Вирішуючи питання про поширення на зазначені об`єкти нерухомого майна режиму спільної сумісної власності подружжя, суд виходить з наступного.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

В силу ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з пунктом 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання шлюбу недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Пунктом 23 вказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК, відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до ст.57 СК України визначено перелік майна, що є особистою власністю дружини, чоловіка, до якого включено, зокрема, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування , а також майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Як вбачається з Договору дарування квартири від 18.08.2004, квартира АДРЕСА_6 подарована ОСОБА_3 ОСОБА_13 , а тому у силу положень ст.57 СК України є її особистою приватною власністю і поділу між колишнім подружжям не підлягає.

Інше майно, що придбано у шлюбі є об`єктами спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_10 і підлягає розподілу.

Земельна ділянка площею 0,12 гектарів на території Жердівської сільської ради Броварського району Київської області за кадастровим номером 3221282011:07:001:0059 набута ОСОБА_3 27.12.2011 на підставі договору міни (а.с.181-183), згоду на укладення якого давав ОСОБА_4 (а.с.184).

При цьому, зі змісту договору міни вбачається, що набуваючи право власності на спірну земельну ділянку, ОСОБА_3 обміняла на неї раніше їй належну земельну ділянку, що належала їй на підставі Державного акту серії ЯЛ №942593 від 13.05.2011, виданого на підставі розпорядження Броварської районної державної адміністрації №525 від 01.04.2011, тобто набутої в порядку приватизації землі.

Відповідно до Закону України «Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11 січня 2011 року статтю 61 СК України доповнено частиною п`ятою такого змісту: об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації. Вказана норма набула чинності з 08 лютого 2011 року, однак була виключена на підставі Закону України «Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка» № 4766 від 17 травня 2012 року, який набрав чинності 13 червня 2012 року. Натомість статтю 57 СК України доповнено пунктом 5 частини першої, згідно з яким особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації.

Із урахуванням вказаних змін до СК України правовий режим приватизованої земельної ділянки змінювався. При цьому тільки в період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, в тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністю подружжя; до 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.

Аналогічний висновок по застосуванню норм Закону України «Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11 січня 2011 року зроблений в постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 1311/832/12 (провадження № 61-6409св18), від 12 листопада 2018 року в справі № 753/6139/14-ц (провадження № 61-27342св18) і від 12 червня 2019 року в справі № 409/1959/15-ц (провадження № 61-14257св18).

Враховуючи те, що спірна земельна ділянка набута позивачкою за первісним позовом у власність 01.04.2011, то вона є об`єктом спільної сумісної власності подружжя і підлягає розподілу між його членами.

Квартира АДРЕСА_1 набута ОСОБА_4 у власність на підставі договору купівлі-продажу від 03.06.2016. При укладанні договору дружина покупця, тобто ОСОБА_3 надавала свою згоду на це, про що свідчить п.11 Договору (т.1 а.с.112).

Предметом інвестиційного договору №1894/3-1/566 від 15.06.2016, укладеного між ОСОБА_4 і ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Істейт», є інвестиційна участь інвестора у будівництві будинку за проектним №6 між АДРЕСА_7 (а.с.85-88).

У відповідності до умов договору, інвестиційний внесок за об`єкт внесено ОСОБА_11 15.06.2016 у розмірі 838 092,99 грн (а.с.90 т.2).

Посилання відповідача за первісним позовом на те, що ці дві квартири придбані за рахунок коштів від реалізації квартири АДРЕСА_3 , яка в рівних долях належала батьку відповідача - ОСОБА_7 і дядьку - ОСОБА_8 належними і допустимими доказами не підтверджено. Показання відповідача ОСОБА_11 і ОСОБА_7 щодо придбання квартири по АДРЕСА_5 для ОСОБА_8 іншими належними і допустимими доказами не підтверджено, спростовуються самим змістом Договору від 03.06.2016, в якому зазначено про отримання згоди ОСОБА_3 на придбання спірної квартири її чоловіком ОСОБА_4 . Ним не спростовано необхідності отримання цієї згоди з урахуванням придбання майна не за кошти, що належать сім`ї. Доказів того, що квартиру по АДРЕСА_4 придбано не за спільний кошт, відповідачем не надано. У своїх показаннях він посилався на придбання квартири для батька, а допитаний в судовому засіданні батько повідомив, що передав сину кошти, отримані внаслідок продажу квартири по пр-ту Оболонському в м.Києві для того щоб він витратив їх на власні потреби, в тому числі і в інтересах сім`ї.

Враховуючи те, що обидві квартири придбані у шлюбі між сторонами, на них зареєстровано право власності за чоловіком ОСОБА_4 , належних і допустимих доказів, які б спростовували презумпцію спільності майна, набутого у шлюбі, не надано, суд вважає, що ці квартири є об`єктами спільної сумісної власності подружжя. Набуття відповідачем за первісним позовом права власності на квартиру по АДРЕСА_4 не змінює правового режиму цього майна, оскільки як зазначалось вище інвестиційний договір укладено, а інвестиційний внесок сплачено 15.06.2016, тобто під час перебування сторін у шлюбі.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що квартира по АДРЕСА_5 досі належить на праві власності відповідачу, у зв`язку з чим підлягає розподілу між сторонами разом з вищезазначеною земельною ділянкою.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Шлюбний договір між сторонами не укладався, домовленості між ними щодо іншого порядку поділу майна не досягалось, підстав для збільшення частки одного з них у спільному майні не встановлено, у зв`язку з чим ці об`єкти спільної сумісної власності підлягають розподілу між подружжям ОСОБА_10 шляхом визнання за кожним права власності на частину кожного об`єкту.

Квартира по АДРЕСА_4 була відчужена відповідачем за первісним позовом - ОСОБА_12 03.11.2020 (тобто після розірвання шлюбу) на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Дубенко К.Є. за реєстровим №2007 (а.с.103 т.2).

13.01.2021 ОСОБА_12 продала цю квартиру ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Лахно Ю.В. за реєстровим №260 (а.с.97-98 т.2).

23.08.2008 ОСОБА_4 набуто право власності на автомобіль SUBARU Forester, універсал-B, номер кузова НОМЕР_1 , колір чорний, рік випуску 2008, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

20.06.2020 (тобто після розірвання шлюбу), цей автомобіль відчужено шляхом перереєстрації на нового власника по договору, укладеному в ТСЦ (а.с.152 т.1).

23.04.2013 ОСОБА_4 придбано автомобіль SUBARU Tribeca B9, 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 , який 04.08.2018 відчужено шляхом перереєстрації на нового власника по договору, укладеному в ТСЦ (а.с.152 т.1).

04.08.2018 (тобто після розірвання шлюбу), цей автомобіль відчужено шляхом перереєстрації на нового власника по договору, укладеному в ТСЦ (а.с.152 т.1).

У відзиві на позов відповідач фактично не оспорює те, що автомобіль SUBARU Forester є об`єктом спільної сумісної власності, однак зазначив, що автомобіль продано у зв`язку з давністю його експлуатації.

Щодо автомобілю SUBARU Tribeca відповідач зазначив і у відзиві, і у своїх показаннях в якості свідка, що він був придбаний ним за кошти друга сім`ї ОСОБА_6 і жодного дня у його користуванні не був, про що була обізнана його дружина.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:

1) час набуття майна;

2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма ст. 60 СК вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі протоколу №1013078/1 проведення аукціону з реалізації арештованого рухомого майна від 11.03.2013 (а.с.122 т.1) ОСОБА_4 переміг у аукціоні щодо реалізації спірного автомобілю SUBARU Tribeca вартістю 109 000 грн. 24.03.2013 право власності на цей автомобіль зареєстровано за ОСОБА_4 .

Відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Будь-яких доказів набуття цього майна за кошти, які належали не ОСОБА_4 , а ОСОБА_6 матеріали справи не містять. Показання допитаного в якості свідка відповідача за первісним позовом ОСОБА_4 та показання свідка ОСОБА_6 не є допустимими доказами у розумінні ст.78 ЦПК України, оскільки факт передачі коштів між ними не може підтверджуватись показаннями свідків за відсутності письмових, електронних чи інших доказів цього.

Отже, суд приходить до висновку про те, що оскільки відповідачем за первісним позовом не спростовано презумпцію спільної сумісної власності подружжя належними і допустимими доказами, то спірні автомобілі є об`єктами спільної сумісної власності подружжя.

Як зазначалось вище, по тексту рішення, на момент вирішення справи після розірвання шлюбу відповідачем за первісним позовом відчужено квартиру по АДРЕСА_4 і обидва спірні автомобілі.

Доказів надання позивачкою за первісним позовом згоди на відчуження спірного майна матеріали справи не містять. Нею у цьому провадженні заявляються вимоги про поділ в тому числі відчуженого без її згоди майна, вимог про визнання договорів щодо відчуження майна недійсними не пред`явлено.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності особа здійснює незалежно від волі інших осіб, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном. Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості, одночасно майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно) (частина перша статті 355 ЦК України).

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Прикладом спільного майна є спільне сумісне майно подружжя, яке набуте за час шлюбу та належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку та/або доходу (стаття 60 СК України). При цьому дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим з подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Також частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми сімейного права визначають не тільки право спільної власності подружжя на майно, а при його відчуженні й розмір їх часток у цьому майні та презумпцію згоди одного з подружжя на укладання від його імені іншим подружжям договорів про відчуження майна (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18).

Разом з тим, з метою захисту прав співвласників майна, у тому числі майна подружжя, норми цивільного та сімейного законодавства (стаття 369 ЦК України, частина третя та четверта статті 60 СК України) містять приписи, згідно з якими для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Зазначені приписи не тільки забезпечують права одного з подружжя, а й обмежують права іншого з подружжя у відчуженні спільного подружнього майна, оскільки ставлять правомочності одного з подружжя на відчуження майна в залежність від наявності належним чином оформленої згоди іншого з подружжя на таке відчуження. Відсутність такої згоди свідчить про відсутність повноважень в одного з подружжя (відчужувача) на відчуження подружнього майна.

Тобто відсутність згоди одного зі співвласників (колишнього подружжя) на розпорядження нерухомим майном може бути підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним, і такий спосіб захисту порушеного права власності одного з подружжя може бути ефективним у випадку заявлення позивачем позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину.

У разі якщо сторона договору або інша особа (зацікавлена особа) хоче отримати еквівалент вартості майна, яке було відчужено без її згоди, вона має право подати позов про стягнення компенсації в розмірі частки відчуженого спільного майна, що є ефективним способом захисту без визнання правочину недійсним та застосування реституції. У цьому випадку важливим є встановлення на час вирішення спору ринкової вартості спільного майна, яке було відчужено, а у разі неможливості визначення такої вартості саме цього майна - ринкової вартості майна, подібного за якостями (технічними характеристиками) до відчуженого.

Судом встановлено, що 08.02.2022 спірний автомобіль відчужено відповідачем за відсутності згоди позивача як його співвласника і, незважаючи на вжиття заходів забезпечення позову у цій справі.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу (частина третя статті 370 ЦК України).

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (абзаци перший і другий частини другої статті 364 ЦК України).

Сторони правочинів повинні діяти добросовісно й у випадку порушення цього обов`язку вони позбавляються захисту (стаття 13 ЦК України). Зазначене свідчить, що відчуження одним із подружжя спільного подружнього майна за ціною, нижчою за ринкову вартість цього майна, без згоди на таку вартість іншого з подружжя є порушенням права цього подружжя на мирне володіння своїм майном та отримання за нього справедливої ціни, а також є проявом недобросовісності відчужувача, що позбавляє останнього права виплатити компенсацію саме у визначеному договором розмірі.

У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи.

Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції іншому з подружжя (співвласнику) у зв`язку з припиненням його права на спільне майно. При цьому вартість майна, що підлягає поділу, у разі недосягнення згоди між подружжям, визначається на час розгляду справи, а не на час продажу майна одним з подружжя проти волі іншого. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18). Він є сталим при вирішенні вказаного правового питання у спірних правовідносинах.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №125/2157/19 від 31.08.2022.

Позивачем за первісним позовом на обґрунтування вартості спірного майна надано суду консультаційні висновки про вартість майна, а саме:

-автомобілю SUBARU Forester, за яким ймовірна вартість транспортного засобу станом на день оцінки (27.05.2021) складає 249 800 гривень;

-автомобілю SUBARU Tribeca, за яким ймовірна вартість транспортного засобу станом на день оцінки (27.05.2021) складає 315 200 гривень;

-квартири АДРЕСА_2 , за яким ймовірна вартість квартири станом на день оцінки (26.10.2021) складає 1 697 000 гривень.

Отже, загальна вартість спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_10 , яке було відчужене чоловіком ОСОБА_4 без згоди дружини складає 2 262 000 грн. Враховуючи рівність часток подружжя, суд вважає правильним стягнути з відповідача за первісним позовом ОСОБА_4 1 131 000 грн. грошової компенсації на користь колишньої дружини.

Керуючись ст.ст.5, 12,13, 81, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Первісні позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , Публічне акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Істейт» про поділ спільного сумісного майна подружжя та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна подружжя - задовольнити частково.

Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 і ОСОБА_4 наступне нерухоме майно:

-квартиру АДРЕСА_8 ;

-земельну ділянку площею 0,12 гектарів на території Жердівської сільської ради Броварського району Київської області за кадастровим номером 3221282011:07:001:0059.

Провести поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у наступний спосіб:

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартиру АДРЕСА_8 та 1/2 частину земельної ділянки площею 0,12 гектарів на території Жердівської сільської ради Броварського району Київської області за кадастровим номером 3221282011:07:001:0059.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартиру АДРЕСА_8 та 1/2 частину земельної ділянки площею 0,12 гектарів на території Жердівської сільської ради Броварського району Київської області за кадастровим номером 3221282011:07:001:0059.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 1 131 000 (один мільйон сто тридцять одна тисяча) гривень грошової компенсації.

В іншій частині первісних та зустрічних позовних вимог відмовити.

Дані учасників справи:

ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_9 .

ОСОБА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_10 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 22.08.2023

Суддя А.М. Майбоженко