Постанова

від 15.10.2024 по справі 753/4706/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 753/4706/21

провадження № 22-ц/824/1726/2024

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача Кирилюк Г. М.

суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.

при секретарі Халепчук Д. С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Публічне акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Істейт» про поділ спільного сумісного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Довганич Олени Олександрівни на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 08 серпня 2023 року в складі судді Майбоженко А.М.,

встановив:

05.03.2021 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Публічне акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Істейт» (далі - АТ «ЗНВКІФ «Істейт») про поділ спільного сумісного майна подружжя.

В обґрунтування позову посилалась на те, що з 02 вересня 2006 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі. В шлюбі народилось двоє дітей: ОСОБА_4 , 2007 року народження, ОСОБА_5 , 2008 року народження, які проживають разом з матір`ю.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 26 березня 2018 року у справі № 753/23261/17 шлюб між сторонами розірвано.

Під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі було придбано наступне майно:

автомобіль SUBARU FORESTER, 2008 року виписку, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 249 800 грн;

автомобіль SUBARU TRIBECA В9, 2006 року випуску, вартістю 315 200 грн;

однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ;

однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю 862 837 грн 69 коп.

Після звернення до суду з даним позовом вона дізналась, що відповідачем було відчужено без її згоди та відома значну частину спільного сумісного майна подружжя.

Згідно відомостей, наданих Головним сервісним центром МВС, транспортний засіб SUBARU FORESTER, 2008 року випуску, перереєстровано відповідачем на нового власника 20.06.2020.

Транспортний засіб SUBARU TRIBECA, 2006 року випуску, перереєстровано відповідачем на нового власника 04.08.2018.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №255718440 від 07.05.2021, квартира АДРЕСА_3 відчужена відповідачем 30.01.2021.

Враховуючи викладене, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд:

1. Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 :

- квартиру АДРЕСА_4 , загальною площею 30,6 кв.м., житловою площею 14 кв.м.;

- квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 40,1 кв.м., житловою площею 17,6 кв.м.;

- транспортний засіб SUBARU FORESTER, 2008 року випуску;

- транспортний засіб SUBARU TRIBECA В9, 2006 року випуску.

2. В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати:

- за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_4 ;

- за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_4 .

3. Припинити право власності ОСОБА_1 на 1/2 частину у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_3 , та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості частики у праві спільної сумісної власності в розмірі 431 418,85 грн.

4. Припинити право власності ОСОБА_1 на 1/2 частину у праві спільної сумісної власності на транспортний засіб SUBARU FORESTER, 2008 року випуску, та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості частки в розмірі 124 900 грн.

5. Припинити право власності ОСОБА_1 на 1/2 частину у праві спільної сумісної власності на транспортний засіб SUBARU TRIBECA В9, 2006 року випуску, та стягнути з ОСОБА_2 на її користь компенсацію вартості частки в розмірі 157 600 грн.

20.07.2021 ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , в якому просив суд визнати право особистої приватної власності за ОСОБА_2 на 1/2 частину спільного сумісного майна подружжя: земельної ділянки, кадастровий номер 3221282011:07:001:0059, що знаходиться в Київській області, Броварський р-н., Жердівська сільська рада; квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 .

Зазначив, що 13.05.2011 подружжям було придбано земельну ділянку, що розташована за адресою: Київська обл., Броварський р-н., Жердівська сільська рада, кадастровий номер 3221282011:07:001:0059, вартістю на дату набуття 24 920 грн.

Також 18.08.2014 подружжям було придбано квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 , вартістю на момент набуття 136 000 грн.

Оскільки вказані об`єкти нерухомого майна було придбано під час перебування сторін у шлюбі, останні підлягають поділу між ними в рівних частках.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 08 серпня 2023 року первісний позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_2 наступне нерухоме майно:

- квартиру АДРЕСА_6 ;

- земельну ділянку, площею 0,12 га на території Жердівської сільської ради Броварського району Київської області, кадастровий номер 3221282011:07:001:0059.

Проведено поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у наступний спосіб.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартиру АДРЕСА_6 та 1/2 частину земельної ділянки площею 0,12 га на території Жердівської сільської ради Броварського району Київської області за кадастровим номером 3221282011:07:001:0059.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартиру АДРЕСА_6 та 1/2 частину земельної ділянки площею 0,12 га на території Жердівської сільської ради Броварського району Київської області, кадастровий номер 3221282011:07:001:0059.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 131 000 грн грошової компенсації.

В іншій частині первісних та зустрічних позовних вимог відмовлено.

03.10.2023 представник ОСОБА_2 - адвокат Довганич О. О. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 08 серпня 2023 року та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в частині:

визнання спільною сумісною власністю подружжя та поділу його в рівних частинах квартири АДРЕСА_6 ;

визнання спільним сумісним майном подружжя квартири АДРЕСА_3 ;

стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації у розмірі 1 131 000 грн.

Посилається на ті підстави, що судом першої інстанції необґрунтовано відхилено аргументи відповідача про те, що квартири по АДРЕСА_7 та по АДРЕСА_8 були придбані за грошові кошти батька та дядька ОСОБА_2 , без наведення мотивів та підстав визнання наданих відповідачем доказів неналежними та недопустимими.

Таке як джерелом придбання відповідачем спірних квартир були грошові кошти, що належали його батьку та дядьку, отримані ними з продажу належного їм нерухомого майна, то придбане на них майно не є спільним сумісним майном подружжя та не підлягало поділу.

В мотивувальній частині рішення також не наведено обґрунтування підстав стягнення з відповідача грошової компенсації за відчужене майно в сумі 1 131 000 грн.

Правом надання відзиву на апеляційну скаргу учасники справи не скористались.

В судовому засіданні представник ОСОБА_2 - адвокат Довганич О. О. апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити.

Інші учасники справи всудове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували в зареєстрваному шлюбі з 02 вересня 2006 року.

У сторін народилось двоє дітей: ОСОБА_4 , 2007 року народження, ОСОБА_5 , 2008 року народження.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 26 березня 2018 року у справі № 753/23261/17 шлюб між сторонами розірвано.

Під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі було придбано наступне майно:

квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ;

квартиру за адресою: АДРЕСА_2 ;

квартиру за адресою: АДРЕСА_5 ;

автомобіль SUBARU FORESTER, 2008 року виписку, реєстраційний номер НОМЕР_1 ;

автомобіль SUBARU TRIBECA В9, 2006 року випуску;

земельну ділянку площею 0,12 га на території Жердівської сільської ради Броварського району Київської області, кадастровий номер 3221282011:07:001:0059.

Ухвалюючи рішення про визнання спільною сумісною власністю подружжя квартири АДРЕСА_6 та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 131 000 грн компенсації частини вартості майна, яке було відчужене відповідачем за відсутності згоди другого з подружжя, а саме : автомобіля SUBARU FORESTER, 2008 року виписку, вартістю 249 800 грн; автомобіля SUBARU TRIBECA В9, 2006 року випуску; вартістю 315 200 грн; квартири АДРЕСА_3 , вартістю 1 697 000 грн, суд першої інстанції виходив з доведеності тієї обставини, що вказане майно було придбано під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя.

Доводи відповідача про те, що квартири по АДРЕСА_9 були придбані за рахунок коштів від реалізації квартири АДРЕСА_10 , яка в рівних частках належала батьку відповідача - ОСОБА_6 і дядьку - ОСОБА_7 належними доказами не підтверджено. За відсутності доказів, які б спростували презупцію спільності майна, набутого у шлюбі, суд дійшов висновку, що ці квартири є об`єктами спільної сумісної власності подружжя.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі протоколу №1013078/1 проведення аукціону з реалізації арештованого рухомого майна від 11.03.2013, ОСОБА_2 переміг у аукціоні щодо реалізації спірного автомобіля SUBARU TRIBECA В9, 2006 року випуску. Право власності на вказаний автомобіль було зареєстровано за ОСОБА_2 . Доказів того, що вказаний автомобіль було придбано за кошти, які належали іншій особі, матеріали справи не містять. Показання допитаного в якості свідка ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_8 не є належними доказами на підтвердження вказаної обставини.

Відповідач не оспорював ту обставину, що автомобіль SUBARU FORESTER, 2008 року виписку, був об`єктом спільною сумісної власності, який було ним продано.

Рішення суду першої інстанції в частині поділу земельної ділянки та відмови в задоволенні позову про поділ квартири за адресою: АДРЕСА_5 сторони не оскаржують, а тому в цій частині воно не є предметом апеляційного розгляду.

Щодо позовних вимог про визнання майна об`єктом спільної власності подружжя.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права ( пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц, при розгляді справ про поділ спільного майна подружжя встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презупції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.

Метою заявлених сторонами позовів є поділ спільного сумісного майна, набутого за час перебування сторін у шлюбі та стягнення грошової компенсації вартості майна, яке було відчужено одним з подружжя за відсутності згоди другого з подружжя. З огляду на це позовна вимога про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності не є ефективним способом захисту права подружжя на поділ їхнього майна в рівних частках. За наявності належних, допустимих і достатніх доказів суд встановлює належність майна до об`єктів спільної сумісної власності подружжя у мотивувальній частині судового рішення.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання квартири АДРЕСА_6 та земельної ділянки за кадастровим номером 3221282011:07:001:0059 спільною сумісною власністю подружжя, з огляду на обрання неефективного способу захисту.

Щодо позовних вимог про поділ квартири за адресою: АДРЕСА_1 та стягнення грошової компенсації частки від продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (пункти 1, 2, 3 частини першої статті 57 СК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

В постанові Верховного Суду від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц зроблено висновок, що: «За загальним правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».

У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2023 року у справі № 344/16831/20 зазначено, що: «Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Тобто статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує. Згідно зі статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Отже, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними».

В постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22 зроблено висновок, що: «Вчинення згоди іншим з подружжя на розпорядження спільним майном є одностороннім правочином, розрахованим на його сприйняття іншими особами, а саме - подружжям, який є стороною договору, та третьою особою (інша сторона договору). Волевиявлення іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном, яке виражено у згоді, адресоване та сприймається як подружжям, який виступає стороною договору, так і контрагентом за таким договором.

Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном має значення на стадії укладення договору та є необхідним юридичним фактом для укладення відповідного договору іншим з подружжя, який є стороною договору, з його контрагентом. Сторона договору (інший з подружжя) представляє у відносинах з своїм контрагентом права та інтереси того з подружжя, який надав згоду.

Сприйняття волевиявлення іншого з подружжя на розпорядження спільним майном відбувається шляхом відображення такої згоди у відповідному договорі. У такому випадку регулюючий ефект договору поширюється як на сторони договору, так і на іншого з подружжя (співвласника), який надав згоду на розпорядження спільним майном.

Згода одного з подружжя на вчинення другим з подружжя договору з розпорядження спільним майном як односторонній правочин є одним із правомірних обмежень свободи договору, оскільки визначена законодавцем необхідність одержання згоди обмежує як того з подружжя, хто укладає договір з розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і контрагента за договором, оскільки він має переконатися, що особа, з якою укладається договір, перебуваючи в шлюбі, має згоду на укладення такого договору.

Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється як на випадки відчуження майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності.

Надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності.

Не виключається вчинення усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпоряджаються майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненим іншим з подружжя.

Наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя.

У разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність».

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, квартира АДРЕСА_4 набута ОСОБА_2 у власність на підставі договору купівлі-продажу від 03 червня 2016 року. Вказаний договір було укладено за згодою дружини покупця, ОСОБА_1 , що підтверджується заявою, підпис на якій засвідчено ОСОБА_9 , приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 03 червня 2016 року за реєстровим №4418 ( п. 11 договору купівлі-продажу) (а.с. 112 т.1).

Надання ОСОБА_1 згоди на набуття майна ОСОБА_2 спростовує доводи апеляційної скарги про те, що зазначене майно придбано за особисті кошти ОСОБА_2 та є його особистою приватною власністю.

Судом також встановлено, що 15.06.2016 між ОСОБА_2 та АТ «ЗНВКІФ «Істейт» укладено Інвестиційний договір №1894/3-1/566, предметом якого є участь інвестора у будівництві будинку, проєктний АДРЕСА_11 (а.с. 85 т.2).

Сума коштів, що має бути сплачена інвестором, становить 838 092, 99 грн ( п. 4.1 договору).

Відповідно до квитанції від 15.06.2016 ОСОБА_2 сплачено інвестиційний внесок у розмірі 838 092,99 грн (а.с. 90 т.2).

15.04.2020 між ОСОБА_2 та АТ «ЗНВКІФ «Істейт» укладено додатковий договір №1 до Інвестиційного договору №1894/3-1/566 від 15.06.2016 року, якою визначено суму доплати за різницю площі в сумі 24 744,70 грн. Сторони погодили та встановили, що закінченому будівництвом будинку АДРЕСА_12 (а.с. 89 т.1).

Відповідно до платіжного доручення №ПН14663 від 03.04.2020, ОСОБА_2 сплачено інвестиційний внесок у розмірі 24 744,70 грн (а.с. 91 т.2).

16.04.2020 року між АТ «ЗНВКІФ «Істейт» (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 (а.с. 57 т. 1).

На спростування презумції спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу вищевказане нерухоме майно ОСОБА_2 посилався на те, що 02.06.2016 між ОСОБА_7 , ОСОБА_6 ( довірителі) та ОСОБА_2 ( повірений) було укладено в простій письмовій формі договір доручення, за яким він зобов`язався за рахунок коштів, отриманих з продажу квартири АДРЕСА_10 , що належить довірителям в рівних частинах на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 17 вересня 2003 року, вчинити дії, пов`язані з оформленням на своє ім`я договорів купівлі-продажу квартири/квартир, що надалі будуть використовуватись в цілях та інтересах сім`ї, а саме забезпечення житловою площею довірителей та подальшого утримання ОСОБА_7 (а.с. 110 т.1).

03.06.2016 ОСОБА_7 , ОСОБА_6 продали належну їм на праві спільної часткової власності квартиру АДРЕСА_10 за 1 302 600 грн, уклавши договір купівлі-продажу квартири (а.с. 111 т. 1).

За твердженням ОСОБА_2 , кошти від продажу цієї квартири було використано для придбання квартири за адресою: АДРЕСА_1 та інвестування квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

Допитаний в суді першої інстанції в якості свідка ОСОБА_6 , батько відповідача, пояснив, що вони з братом вирішили продати належну їм квартиру по АДРЕСА_8 , за частку брата купити квартиру по АДРЕСА_7 для його проживання, а гроші від продажу своєї частки квартири він віддав своєму сину.

Допитаний в суді першої інстанції в якості свідка ОСОБА_2 суду пояснив, що квартири були придбані ним за кошти, отримані від продажу квартири його батька та дядька. Договори купівлі-продажу були укладені в один день, інша квартира придбала протягом двох тижнів за ті ж кошти.

Надані відповідачем докази в їх сукупності не є достатніми для висновку про те, що кошти від продажу квартири по АДРЕСА_8 , яка належала його батьку та дядьку, були використані саме для сплати вартості спірного нерухомого майна, а позивачка проти цього заперечувала.

Так, ні договір купівлі-продажу квартири від 03 червня 2016 року, ні інвестиційний договір №1894/3-1/566 від 15 червня 2016 року, не містять жодних посилань на їх укладення ОСОБА_2 в інтересах довірителей ОСОБА_6 або ОСОБА_7 , з метою забезпечення їх житловою площею тощо.

Саме по собі укладення договору купівлі-продажу квартири по АДРЕСА_13 та договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 в один день не є достатнім фактом оплати ОСОБА_2 особистих коштів за придбані в шлюбі квартири.

ОСОБА_2 не спростована презумція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно, про що правильно зазначив суд першої інстанції , а тому це майно підлягало поділу.

Щодо стягнення грошової компенсації в розмірі 1 131 000 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що спірні автомобілі та квартира по АДРЕСА_2 були відчужені відповідачем за відсутності згоди позивача.

На обґрунтування вартості спірного майна позивачем надано консультаційні висновки про вартість майна.

Відповідно до консультаційного висновку про вартість, складеного оцінювачем ОСОБА_10 , ймовірна ринкова вартість колісного транспортного засобу автомобіля SUBARU Forester, 2008 року виписку, на дату аналізу (27.05.2021) становить 249 800 грн (а.с. 156- 165 т.1).

Відповідно до консультаційного висновку про вартість, складеного оцінювачем ОСОБА_10 , ймовірна ринкова вартість колісного транспортного засобу автомобіля SUBARU Tribeca, 2006 року виписку, на дату аналізу (27.05.2021) становить 315200 грн (а.с. 166- 175т.1).

Відповідно до консультаційного висновку про вартість, складеного оцінювачем ОСОБА_11 , ймовірна ринкова вартість однокімнатної квартири загальною площею 40,10 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 на дату аналізу (26.10.2021) становить 1 697 000 грн (а.с. 43-51 т.2).

З огляду на те, що загальна вартість відчуженого ОСОБА_2 без згоди ОСОБА_1 майна складає 2 262 000 грн, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення грошової компенсації частки в сумі 1 131 000 грн.

Відповідач не надав суду першої інстанції доказів на спростування наданих позивачем доказів щодо ринкової вартості майна, не довів неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (стаття 367 ЦПК України), а тому апеляційним судом відмовлено в задоволенні клопотання про прийняття нових доказів в цій частині.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволення позову про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

В решті рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Довганич Олени Олександрівни задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 08 серпня 2023 року в частині визнання майна спільною сумісною власністю подружжя скасувати.

Ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання квартири АДРЕСА_6 та земельної ділянки за кадастровим номером 3221282011:07:001:0059 спільною сумісною власністю подружжя відмовити.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 26.11.2024.

Суддя - доповідач Г. М. Кирилюк

Судді: І. М. Рейнарт

Т. І. Ящук