Постанова

від 21.08.2023 по справі 910/2916/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" серпня 2023 р. Справа№ 910/2916/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Ткаченка Б.О.

Суліма В.В.

без виклику сторін за апеляційною скаргою Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «ЕНЕРГОАТОМ»

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2023

у справі № 910/2916/23 (суддя - Пукшин Л.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АТОМТЕПЛОЕНЕРГО»

до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «ЕНЕРГОАТОМ»

про стягнення 213 832,64 грн.

Відповідно до ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімум для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Розглянувши справу в порядку ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст поданої заяви

Товариство з обмеженою відповідальністю «АТОМТЕПЛОЕНЕРГО» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «ЕНЕРГОАТОМ» (надалі - відповідач) про стягнення 213 832,64 грн.

Позовні вимоги позивачем обґрунтовані тим, що у зв`язку із простроченням відповідачем виконання основного зобов`язання за договором поставки товару № 53-123-01-21-07105 від 30.08.2021 майже на вісім місяців, позивач на підставі ч. 2 ст. 625 ЦКУ просить стягнути з відповідача інфляційні збитки у розмірі 194 722,56 грн та 3% річних у розмірі 19 110,08 грн.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.05.2023 позов задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «ЕНЕРГОАТОМ» на користь з Товариства обмеженою відповідальністю «АТОМТЕПЛОЕНЕРГО» 3% річних у розмірі 17 178 грн 90 коп.; інфляційні втрати у розмірі 178 517 грн 83 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 935 грн 45 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду

Не погодившись з ухваленим рішенням, Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «ЕНЕРГОАТОМ» 29.05.2023 (засобами поштового зв`язку) звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва, та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Також скаржник просить судовий збір стягнути з позивача.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.06.2023, справу передано для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Коротун О.М., судді: Сулім В.В., Майданевич А.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2023 заяву судді Майданевича А.Г. про самовідвід від розгляду справи № 910/2916/23 за апеляційною скаргою Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «ЕНЕРГОАТОМ» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2023 - задоволено. Матеріали справи № 910/2916/23 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.06.2023, справу передано для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Коротун О.М., судді: Ткаченко Б.О., Сулім В.В.

12.06.2023 Північний апеляційний господарський суд постановив ухвалу про відкриття апеляційного провадження. Прийнято до провадження апеляційну скаргу Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «ЕНЕРГОАТОМ» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2023 у справі № 910/2916/23 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Коротун О.М., судді: Ткаченко Б.О., Сулім В.В. Призначено до розгляду апеляційну скаргу у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників.

15.06.2023 (через електронну пошту) до Північного апеляційного господарського суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, який прийнятий в порядку статті 263 Господарського процесуального кодексу України.

Справа розглянута в розумний строк (в розумінні ст. 6 Конвенції) з незалежних від суду причин: враховуючи поведінку сторін, з метою забезпечення рівності сторін, враховуючи дію воєнного стану в Україні, обставини оголошення сигналу "повітряна тривога" та інші чинники.

Постанова була ухвалена в перший робочий день після виходу колегії суддів з відпустки.

4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених в ній доводів

Апелянт не погоджується з рішенням суду першої інстанції, вважає його незаконним і таким, що підлягає скасуванню з 2 аспектів : судом порушені норми процесуального права; судом не повністю з`ясовані обставини, що мають значення для справи.

Скаржник вважає, що в рамках розгляду справи в суді першої інстанції судом не було надано оцінку та не враховано те, що відповідач припустився порушення строків оплати, у зв`язку із значним зростанням простроченої заборгованості ДП «Гарантований покупець» перед ДП НАЕК «Енергоатом», суттєвим зменшенням обсягу відпуску електроенергії, виникла фінансова криза неплатежів, що, в свою чергу, і призвело до несплати у передбачені договором терміни за наданих послуг.

Також, за доводами скаржника, ДП «НАЕК «Енергоатом» належить до державного сектору економіки, діяльність якого спрямована на виробництво електроенергії та реалізації у спосіб, визначений законодавством України. У зв`язку із введенням у 2019 році нової моделі енергоринку, накопичилась заборгованість за відпущену товарну продукцію.

Окрім цього, апелянт наголошував на тому, що суд має врахувати, що відбулась втрата відповідачем значної частини виробничих потужностей внаслідок окупації Запорізької АЕС, виконання відповідачем в умовах воєнного спеціальних обов`язків на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтересу, i необхідність в таких умовах підтримувати безпеку АЕС (Рівненської, Хмельницької, Південноукраїнської), що є надзвичайними обставинами, які перешкодили компанії своєчасно виконати свої зобов`язання.

Також скаржник зазначив про те, що безумовним доказом фінансової кризи, настання якої неможливо було спрогнозувати та попередити в межах господарської діяльності підприємства, є те, що Указом Президента України від 22.09.2020 року № 406/2020 «Про невідкладні заходи щодо стабілізації ситуації в енергетичній сфері та подальшого розвитку ядерної енергетики» Кабінету Міністрів України було приписано: «ужити вичерпних заходів, спрямованих на погашення заборгованості, що утворилася перед виробниками електричної енергії державного сектору економіки внаслідок виконання ними спеціальних обов`язків учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, та забезпечити недопущення виникнення такої заборгованості в подальшому».

Крім того апелянт зазначає, що в межах розділу 7 договору на адресу позивача був направлений лист про настання форс-мажору, пов`язаного із військовою агресією російської федерації проти України.

А тому скаржник вважає, що ухвалення судового рішення в частині стягнення 3% річних у розмірі 17 178,90 грн. та інфляційне збільшення у сумі 178 517,83 грн., без урахування факту відсутності вини відповідача, не відповідає умовам вмотивованості та обґрунтованості, свідчить однобокість висновків та невідповідність рішення у цій частині загальним критеріям законності, оскільки доводи та аргументи, а також надані для доведення певних обставин справи докази, не були належним чином оцінені судом, що, своєю чергою, призвело до прийняття неправосудного в цій частині рішення.

Таким чином, апелянт вважає, що рішення Господарського суду м. Києва в даній справі винесено передчасне та необ`єктивне, а тому просив його скасувати з прийняттям нового - про відмову в задоволенні позовних вимог та стягнути судовий збір з позивача.

5. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач зазначив, що не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Так, позивач зазначив, що в обґрунтування щодо «аргументу» про погашення основного боргу, відповідачем було погашено суму основного боргу, однак він порушив строки виконання зобов`язання з оплати поставленого товару. А тому позивач звернувся до суду першої інстанції з позовною заявою. Також щодо аргументу про «неправомірність» нарахування 3 % річних та інфляційних втрат через «відсутність вини», позивач зазначає, що відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Також наголошує, що положення ЦК України є спеціальними, конкретизуючими і не передбачають жодних підстав звільнення від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 09.11.2016 у справі № 3-1195гс16 (№ 9/5014/969/2012(5/65/2011) (постанова ВСУ від 12.04.2017 у справі № 913/869/14).

Отже, за викладеною позицією позивача у відзиві на апеляційну скаргу, згідно з чинним законодавством України та відповідно до усталених підходів правозастосовної практики касаційного суду відсутність вини не може слугувати підставою для звільнення від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання, на підставі ст. 625 ЦК України.

Також позивач зазначив, що апелянт нібито надіслав позивачу лист про настання форс-мажору пов`язаного з військовою агресією російської федерації проти України, однак позивач не отримував такого листа. А тому просить суд звернути увагу, що апелянтом не додаються жодні докази на підтвердження зазначеного.

6. Фактичні обставини, неоспорені сторонами, встановлені судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції

Як вбачається з матеріалів справи 30.08.2021 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено договір на постачання товару № 53-123-01- 21-07105.

Згідно з п.1.1. договору постачальник зобов`язується передати покупцю, а покупець приймає на себе зобов`язання прийняти і сплатити товар - код CPV 38430000-8 по ДК 021:2015 - Детектори та аналізатори (Аналізатор рідини) у кількості, асортименті і цінам, зазначеним у Специфікації № 1 (додаток до договору № 1), що є невід`ємною частиною цього договору. Рік виготовлення товару - не раніше 2020 року.

Згідно з п.2.1 договору загальна вартість товару (з ПДВ) складає 1 068 000,00 грн.

Відповідно до п.2.2 договору оплата відбувається на протязі 45 робочих днів після постачання товару згідно специфікації № 1 (додатку до договору № 1) та виконання постачальником умов п.п. 3.2, 6.1 цього договору.

Згідно з п.3.1 договору постачання здійснюється з дати публікації договору в системі ProZorro, але не пізніше 30.11.2021, на умовах - DDP м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, Южноукраїнське відділення ВП «Складське господарство» відповідно до Правил Інкотермс-2010, з обов`язковою присутністю представника постачальника.

Відповідно до п. 3.2 договору, з товаром постачальник надає покупцю:

- видаткову накладну (в трьох примірниках) з відображенням коду товару згідно з УКТ ЗЕД по-позиційно;

- електронну податкову накладну, оформлену та зареєстровану в ЄРПН у встановлену чинним законодавством порядку в електронній формі з дотриманням вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про довірчі послуги» у строки, визначені для реєстрації податкової накладної в ЄРПН;

- документ, що підтверджує якість товару (згідно ТС.0.0014.3637, ТС.0.0027.4377).

У п.3.3 договору передбачено, що датою постачання є дата отримання товару на складі вантажоодержувача з відміткою в накладній на відвантаження товару.

Приймання товару по кількості та якості здійснюється відповідно до інструкції П-6 "Про порядок приймання продукції по кількості" і П-7 "Про порядок приймання продукції по якості", та відповідно до вимог Стандарту державного підприємства НАЕК «Енергоатом»: «Управління закупівлями продукції, організація вхідного контролю продукції АЕС», СОУ НАЕК 038:21.

Даний договір, відповідно до п. 13.1, вступає в силу з моменту підпису обома сторонами та скріплення печаткою з боку покупця і діє до 31.12.2022 включно, а в частині виконання сторонами гарантійних зобов`язань - до повного їх виконання.

Закінчення терміну дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії терміну цього договору, та виконання діючих зобов`язань за договором.

Додатком № 1 до договору № 53-123-01-21-07105 від 30.08.2021 «Специфікація № 1» сторони погодили найменування товару, технічні характеристики, його кількість та вартість на загальну суму 1 068 000,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 1 068 000,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 10 від 28.10.2021, підписаною обома сторонами без зауважень.

Також, матеріалами справи підтверджується, що 28.10.2021 позивачем було зареєстровано податкову накладну на суму 1 068 000,00 грн.

За доводами позивача, відповідачем, в свою чергу, було сплачено, поставлений позивачем товар, у сумі 1 068 000,00 грн., а саме: згідно з платіжним дорученням № УВТК/1706 від 20.07.2022 на суму 160 000,00 грн.; згідно з платіжним дорученням № УВТК/1778 від 26.07.2022 на суму 200 000,00 грн.; згідно з платіжним дорученням № УВТК/1880 від 02.08.2022 на суму 120 000,00 грн.; згідно з платіжним дорученням № УВТК/1881 від 02.08.2022 на суму 84 000,00 грн.; згідно з платіжним дорученням № УВТК/1932 від 09.08.2022 на суму 125 000,00 грн.; згідно з платіжним дорученням № УВТК/2022 від 16.08.2022 на суму 200 000,00 грн.; згідно з платіжним дорученням № УВТК/2052 від 23.08.2022 на суму 179 000,00 грн.

За таких обставин позивач зазначає, що всупереч положенням вищенаведеного правочину відповідач взятий на себе обов`язок по оплаті вартості поставленого йому товару виконав, проте з порушенням вказаного у договорі строку, у зв`язку із чим, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення на свою користь 194 722,56 грн інфляційних втрат та 19 110,08 грн 3%, річних розрахованих за період з 31.12.2021 по 22.08.2022.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач виконав свої зобов`язання за договором належним чином, поставив відповідачеві товар на загальну суму 1 068 000,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 10 від 28.10.2021 на суму 1 068 000,00 грн. Проте, відповідач оплатив поставлений товар з порушенням встановленого договором строку.

Як було встановлено судом, на виконання однієї з умов пункту 3.2 договору, позивачем 28.10.2021 було зареєстровано електронну податкову накладну. Водночас, за даним договором оплата мала відбуватися протягом 45 робочих днів після постачання товару згідно з специфікацією №1 та виконання відповідачем всіх умов пункту 3.2 та 6.1 даної угоди.

За доводами відповідача, що підтверджується матеріалами справи, остаточним днем поставки товару вважається 16.11.2021, враховуючи приписи п.6.1 договору проходження вхідного контролю (належним чином завірена копія ярлика на придатну продукцію № 2-2864 від 16.11.2021 міститься в матеріалах справи).

За таких обставин, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та виходячи з норм чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов висновку, що кінцевою датою розрахунку за поставлений товар, з урахуванням умов п.п. 3.2, 3.3. та 6.1 договору є 21.01.2022, а відтак першим днем, з якого почалося прострочення по сплаті боргу за поставлений товар є 22.01.2022.

Здійснивши перевірку заявлених до стягнення з відповідача суми 3% річних та інфляційних витрат, суд першої інстанції дійшов висновку, що у позовній заяві та розрахунках позивачем невірно визначено період нарахування, зокрема вказано початок прострочення нарахування з 31.12.2021, в той час як, з урахуванням п. 3.2, 3.3. та 6.1 договору, першим днем, з якого почалося прострочення по сплаті боргу за поставлений товар, - є 22.01.2022.

З огляду на викладене, виходячи з того, що першим днем з якого почалося прострочення по сплаті боргу за поставлений товар є 22.01.2022, суд першої інстанції позов задовольнив частково. Стягнув з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 17 178 грн 90 коп.; інфляційні втрати у розмірі 178 517 грн 83 коп. та витрат по сплаті судового збору у розмірі 2 935 грн 45 коп. В іншій частині вимог відмовив.

ПОЗИЦІЯ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ

7. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, та застосовані ним положення законодавства

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. ч 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 цього Кодексу).

Статтею 610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Як було вірно зазначено судом першої інстанції, позивач виконав свої зобов`язання за договором належним чином, поставив відповідачеві товар на загальну суму 1 068 000,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 10 від 28.10.2021 на суму 1 068 000,00 грн. Проте, відповідач оплатив поставлений товар в повному обсязі з порушенням встановленого договором строку.

На виконання однієї з умов пункту 3.2 договору, позивачем 28 жовтня 2021 було зареєстровано електронну податкову накладну. Водночас за даним договором оплата мала відбуватися протягом 45 робочих днів після постачання товару згідно з специфікацією №1 та виконання відповідачем всіх умов пункту 3.2 та 6.1 даної угоди.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Оскаржуючи рішення суду першої інстанції повністю, відповідач наполягає на тому, що судом не було надано оцінку та не враховано те, що відповідач припустився порушення строків оплати, у зв`язку із значним зростанням простроченої заборгованості ДП «Гарантований покупець» перед ДП НАЕК «Енергоатом», суттєвим зменшенням обсягу відпуску електроенергії, виникла фінансова криза неплатежів, що в свою чергу і призвело до несплати у передбачені договором терміни за наданих послуг. А також, ДП «НАЕК «Енергоатом» належить до державного сектору економіки діяльність якого спрямована на виробництво електроенергії та реалізації у спосіб визначений законодавством країни. У зв`язку із введенням у 2019 році нової моделі енергоринку, накопичилась заборгованість за відпущену товарну продукцію.

Згідно зі ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

З огляду на приписи ч. 2 статті 617 ЦК України та ч. 2 статті 218 ГК України в даному випадку, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на відсутність його вини у невчасному виконанні зобов`язань з порушення строків оплати, оскільки було зазначене зростання простороченої заборгованості, суттєвим зменшенням електроенергії, а також недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника не є підставою для звільнення відповідача у даній справі від виконання своїх договірних зобов`язань, у тому числі в частині здійснення повної та своєчасної оплати виконаних позивачем обов`язків.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про арифметичну вірність здійсненого розрахунку, а тому правомірно задоволено позовні вимоги в цій частині.

Щодо посилань апелянта на наявність обставин непереборної сили, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, у апеляційній скарзі апелянт зазначив про повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин, що пов`язані з військовою агресією росії проти України.

В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, що частиною першою статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Водночас, сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21, від 19 серпня 2022 року у cправі № 908/2287/17).

В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, що договір на постачання товару був укладений ще 30.08.2021, всі його умови було погоджено сторонами, що не заперечується, зокрема, відповідачем та частково виконувалось останнім. Часткове невиконання договору відповідачем розпочалось ще до військової агресії росії проти України. Як вбачається з розрахунку ціни позову, прострочення відбулось з 22.01.2022.

Водночас, наявність військової агресії росії проти України, в даному випадку за відсутності інших (окрім листа ТПП від 28.02.2022) доказів в розумінні ст.ст. 74, 76-80, 86, 269 ГПК України, що військові дії безпосередньо вплинули на фінансовий стан відповідача, або що в результаті такої агресії він зазнав матеріальних втрат - надано не було. Тоді як доводи скаржника про необхідність у воєнний час підтримувати безпеку АЕС (Рівенської, Хмельницької, Південноукраїнської) через окупацію Запорізької АЕС - є надзвичайними обставинами, які перешкоджали компанії своєчасно виконати свої зобов`язання - не є підставою для відмови в позові у стягненні нарахованих річних та інфляційних втрат.

В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, що ані клопотань про зменшення річних, ані інших клопотань чи заяв по суті спору відповідачем не подавалось до суду першої інстанції. Також умови договору не містяться застереження про обставини звільнення від виконання умов договору або від відповідальності у зв`язку з його невиконанням через обставини непереборної сили. А тому є необґрунтованими доводи апелянта в частині настання форс-мажорних обставин у спірних правовідносинах.

А тому відсутні підстави для застосування положень ст. 617 ЦК України.

Відхиляє також суд апеляційної інстанції доводи скаржника з посиланням на Указ Президента України від 22.09.2020 року № 406/2020 «Про невідкладні заходи щодо стабілізації ситуації в енергетичній сфері та подальшого розвитку ядерної енергетики», яким Кабінету Міністрів України було приписано: «ужити вичерпних заходів, спрямованих на погашення заборгованості, що утворилася перед виробниками електричної енергії державного сектору економіки внаслідок виконання ними спеціальних обов`язків учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, та забезпечити недопущення виникнення такої заборгованості в подальшому».

Оскільки, суми, які кредитор може стягнути з боржника відповідно до ст. 625 ЦК України носять компенсаторний характер, а право на їх стягнення з`являється у кредитора після прострочення боржника, тобто у разі неправомірного користування боржником грошовими коштами кредитора. Тоді як доводи скаржника про існування фінансової кризи, починаючи з 2020 року - фактично стосуються і позивача, який також здійснює свою діяльність як під час фінансової кризи, так і під час дії воєнного стану в Україні. А тому з урахуванням принципу рівності, справедливості, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про правомірне нарахування інфляційний втрат та річних на підставі ст. 625 ЦК України.

Відхиляє суд апеляційної інстанції доводи апелянта з посиланням на постанову Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 914/842/19, оскільки суд касаційної інстанції у вказаній справі переглядалась ухвала повернення апеляційної скарги АТ "НАК "Нафтогаз України" з підстав невиконання вимог ухвали суду від 18.11.2019, яке полягає у сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги не у повному обсязі. Таким чином, правова позиція зазначена у вказаній постанові з указаного процесуального питання жодним чином не є релевантною правовим відносинам, що розглядаються у даній справі, а тому доводи скаржника в цій частині є необґрунтованими.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «АТОМТЕПЛОЕНЕРГО» щодо стягнення з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «ЕНЕРГОАТОМ» 3% річних у розмірі 17 178 грн 90 коп., інфляційні втрати у розмірі 178 517 грн 83 коп. на підставі ст. 625 ЦК України.

Отже, суд апеляційної інстанції зазначає, що з урахуванням задоволення частково позовних вимог у розмірі 195 696,73 грн, ухвалене рішення є обґрунтованим, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. А тому доводи апелянта не приймаються судом апеляційної інстанції, як підстава для скасування рішення місцевого господарського суду.

А тому апеляційну скаргу у даній справі слід залишити без задоволення як необґрунтовану, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. Суд апеляційної інстанції зазначає, що підстав для виходу за межі вимог та доводів апеляційної скарги (в розумінні ч. 4 ст. 269 ГПК України) суд апеляційної інстанції не встановив.

8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

Таким чином, на підставі ст. 2, 74-80, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276 ГПК України - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги у даній справі без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

9. Судові витрати

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги по суті, понесені судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції (судовий збір) покладається на скаржника в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, 276, ст. 281, 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «ЕНЕРГОАТОМ» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2023 у справі № 910/2916/23 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2023 у справі № 910/2916/23 - залишити без змін.

3. Судовий збір, понесений у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції (судовий збір), покласти на скаржника.

4. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді Б.О. Ткаченко

В.В. Сулім