Постанова

від 22.08.2023 по справі 310/22/17

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 22.08.2023 Справа № 310/22/17

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №310/22/17 Головуючий у 1 інстанції: Дністрян О.М.

Провадження № 22-ц/807/129/23 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«22» серпня 2023 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Дашковської А.В.,

суддів: Кримської О.М.,

Кочеткової І.В.,

секретар: Смокотіна В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 08 грудня 2021 року у справі за позовом Військового прокурора Запорізького гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Запоріжжя до ОСОБА_1 , треті особи: Бердянська районна державна адміністрація, Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області, Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Будресурси», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та повернення її законному користувачу,

ВСТАНОВИВ:

В січні 2017 року Військовий прокурор Запорізького гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Запоріжжя звернувся до суду з позовом, який протягом розгляду справи уточнив, до ОСОБА_1 , треті особи: Бердянська районна державна адміністрація, Управління Держгеокадастру у Бердянському районі Запорізької області, про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та повернення її законному користувачу.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що Розпорядженням Ради Міністрів УРСР №204-0029 від 19.02.1962р. Мелітопольській квартирно-експлуатаційній частині Мелітопольського району було видано у постійне користування земельну ділянку загальною площею 20 га, розташовану у с. Луначарське Бердянського району Запорізької області для будівництва військового містечка № НОМЕР_1 . На виконання зазначеного розпорядження Мелітопольській КЕЧ у 1978 році видано державний акт на право користування землею серії «Б» № 012141, відповідно до якого за землекористувачем (Мелітопольською КЕЧ) закріплено у безстрокове і безплатне користування 20га землі в межах згідно з планом землекористування.

В травні 1995 року відповідно до рішення Луначарської сільської ради народних депутатів № 84 від 27.10.1994р. із раніше відведеної Мелітопольській КЕЧ земельної ділянки площею 20 га Бердянському заводу «Южгідромаш» відведено у постійне користування земельну ділянку площею 7,6 га для організації садового товариства «Гідравлік», в результаті чого у постійному користуванні військової організації залишилась земельна ділянка військового містечка № НОМЕР_1 площею 12,4га.

03.02.2006 року між дочірнім підприємством Державної компанії «Укрспецекспорт» ДП «Укроборонсервіс», з одного боку (продавець), та ТОВ «Будівельна компанія Будресурси», з іншого боку (покупець), укладено договір купівлі-продажу нерухомого військового майна: будівель і споруд військового містечка № НОМЕР_1 .

У зв`язку зі зміною власника зазначених об`єктів нерухомості 17.07.2006 року ТОВ «Будресурси» звернулося до голови Бердянської районної державної адміністрації з листом № 17/07 щодо відведення земельної ділянки колишнього військового містечка № НОМЕР_1 під індивідуальне дачне будівництво співробітникам товариства та членам їх сімей. Листом №867 від 28.07.2006 року командир військової частини НОМЕР_2 , яка на той час дислокувалась на фондах військового містечка № НОМЕР_1 , надав згоду на передачу до земель запасу території військового містечка № НОМЕР_1 .

Головою Бердянської районної державної адміністрації протягом 2006-2008 р.р. прийнято низку рішень щодо розпорядження землями оборони у с. Луначарське (за межами населеного пункту), а саме:

1) розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації від 12.09.2006р. № 543 «Про передачу земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою», яким:

- передано в землі запасу оборонного призначення земельну ділянку площею 9,88 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;

- погоджено матеріали місця розташування земельної ділянки для передачі громадянам для індивідуального дачного будівництва площею 9,0 га за рахунок вищезазначених земель;

- надано дозвіл громадянам на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 9,0 га для передачі їм у власність під дачне будівництво у межах норм безоплатної приватизації за рахунок земель оборонного призначення, що перебувають у запасі на території Луначарської сільської ради;

2) розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації від 17.11.2006р. № 707 «Про скасування розпорядження голови райдержадміністрації від 12.09.06 № 543», яким попереднє розпорядження визнано таким, що втратило чинність;

3) розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації від 31.01.2007р. № 67 «Про визнання такими, що втратили чинність, розпоряджень голови райдержадміністрації», яким на виконання протесту Бердянського міжрайонного прокурора розпорядження № 707 від 17.11.2006 року скасовано;

4) у зв`язку з вилученням земельної ділянки, загальною площею 9,88га, на яких була розташована військова частина НОМЕР_2 , видано розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації від 02.08.2007 року № 532 «Про передачу у власність земельних ділянок», яким:

- затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам для індивідуального дачного будівництва із земель оборонного призначення, що перебувають у запасі на території Луначарської сільської ради;

- передано у власність 90-та громадянам наведені земельні ділянки по 0,1га кожному та зобов`язано оформити державні акти на право власності на земельні ділянки;

5) розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації від 16.05.2008 року № 345 «Про внесення змін та доповнень до розпорядження голови районної державної адміністрації від 02.08.2007 року № 532», яким до вказаного у назві розпорядження внесено наступні зміни:

- доповнено пунктом 1.1., відповідно до якого земельну ділянку загальною площею 9,0га переведено із земель оборони до земель рекреаційного призначення;

- змінено редакцію пункту 2 щодо передачі у власність громадянам земельних ділянок загальною площею 9,0 га за рахунок земель державної власності рекреаційного призначення, що перебувають у запасі.

На виконання зазначених розпоряджень голови Бердянської районної державної адміністрації протягом 2007 року 90-та громадянам видано державні акти на право власності на земельні ділянки з цільовим призначенням «для індивідуального дачного будівництва» по 0,10 га кожному.

Відповідно до розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації від 02.08.2007р. № 532 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам, в тому числі: ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_16 , ОСОБА_13 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_15 , ОСОБА_11 , ОСОБА_8 , вказаним особам видано державні акти на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 711051, 711024, 711049, 711027, 711072, 711044, 711028, 711056, 711046, 711053, 711073, 703263, 711055, 711054, 711045.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 25.11.2014 року у справі № 908/3717/14, яке набрало законної сили 03.04.2015року, визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області № 543 від 12.09.2006 року.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 21.12.2015р. по справі № 908/267/15-г, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 04.04.2016р., визнано незаконними та скасовано розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області №532 від 02.08.2007 року та № 345 від 16.05.2008 року.

Вважав, що ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_16 , ОСОБА_13 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_15 , ОСОБА_11 , ОСОБА_8 отримали у власність земельні ділянки військової частини НОМЕР_2 (а в подальшому КЕВ м. Запоріжжя) з порушенням вимог ст. 77 Земельного кодексу України.

Відповідно до інформації, наданої Управлінням Держгеокадастру у Бердянському районі, станом на 31.12.2012 року власником усіх земельних ділянок вказаних осіб став ОСОБА_1 та оформив 15 нових державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЯК за №№ 824919, 824921, 824922, 824923, 824924, 824927, 824926, 824932, 824925, 824928, 824918, 824930, 824931, 824929, 824920, які були зареєстровані в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №№ 011026500299, 011026500292, 011026500295, 011026500294, 011026500293, 011026500303, 011026500297, 011026500300, 011026500296, 011026500305, 011026500306, 011026500302, 011026500301, 011026500304, 011026500298.

На підставі зазначеного просив: визнати недійсними державні акти серії ЯК №№824919, 824921, 824922, 824923, 824924, 824927, 824926, 824932, 824925, 824928, 824918, 824930, 824931, 824929, 824920 на право власності на земельну ділянку, загальною площею 1,5 га, загальною вартістю 113131 грн. 20 коп., що розташована на території Луначарської сільської ради Бердянського району Запорізької області, які видані ОСОБА_1 ; зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельні ділянки, загальною площею 1,5 га, які розташовані на території Луначарської сільської ради Бердянського району Запорізької області, законному землекористувачу - Квартирно-експлуатаційному відділу м. Запоріжжя.

Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 23 жовтня 2017 року залучено до участі у справі в якості третьої особи Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області, замінивши третю особу Управління Держгеокадастру у Бердянському районі Запорізької області.

Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 05 березня 2018 року залучено до участі у справі і якості третьої особи ТОВ «Будівельна компанія Будресурси».

Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 06 листопада 2020 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 .

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 08 грудня 2021 року позов задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельні ділянки загальною площею 1,5га (кадастрові номери: 2320683000:02:007:0121, 2320683000:02:007:0132, 2320683000:02:007:0134, 2320683000:02:007:0133, 2320683000:02:007:0115, 2320683000:02:007:0131, 2320683000:02:007:0061, 2320683000:02:007:0135, 2320683000:02:007:0062, 2320683000:02:007:0124, 2320683000:02:007:0060, 2320683000:02:007:0059, 2320683000:02:007:0058, 2320683000:02:007:0052, 2320683000:02:007:0119), які розташовані на території Луначарської сільської ради Бердянського району Запорізької області, законному землекористувачу Квартирно-експлуатаційному відділу м. Запоріжжя.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Військової прокуратури Запорізького гарнізону Південного регіону України судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1378,00 гривень.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що позивачем пропущено строк позовної давності, відсутні повноважень органу прокуратури на звернення до суду з позовом, договори купівлі-продажу земельних ділянок не розірвані, позивачі не були власниками спірних земельних ділянок, докази належності спірних земельних ділянок на праві постійного користування КЕВ м. Запоріжжя або Міністерству оборони України відсутні, в рішеннях по відведенню частини земельної ділянки не зазначено яку саме частину земельної ділянки відведено заводу з 20 га, позивачем не було здійснено переоформлення державного акту на право постійного користування земельною ділянкою площею 12,4 га, прокуратура не зверталась до суду з позовом до Бердянського заводу «Южгідромаш», він є добросовісним набувачем, земельні ділянки вибули з володіння держави внаслідок неправомірних дій державних органів та посадових осіб, просив скасувати рішення суду та в частині зобов`язання його повернути земельні ділянки.

Запорізька спеціалізована прокуратура у сфері оборони Східного регіону подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що позов поданий з дотриманням строків позовної давності, позовна давність не поширюється на позовні вимоги про зобов`язання повернути земельні ділянки, при зверненні до суду з позовом прокуратурою було дотримано вимоги ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які все були реалізовані та вичерпали свою дію, та оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів не є ефективним способом захисту, державним актом від 1978 року за землекористувачем Мелітопольською КЕЧ закріплено безстрокове та безоплатне користування земельною ділянкою,виключно Кабінет Міністрів України має право припиняти право користування земельною ділянкою, що входить до складу земель оборони, правовідносини, пов`язані з вибуттям із державної власності земельної ділянки військового містечка становлять «суспільний», «публічний» інтерес, повернення земельних ділянок не свідчить про порушення принципу пропорційності.

Відповідач ОСОБА_1 був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи 22.08.2023 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення (т.4, а.с.66), до апеляційного суду не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, будь яких клопотань про відкладення розгляду справи не надав.

Крім того, апеляційним судом було задоволено клопотання ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи, яка призначалася на 04 липня 2023 року о 11 год. 20 хв. з метою пошуку нового представника (т.4, а.с.1).

Відповідно до ч. 2 ст. 372ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

При цьому, колегія суддів зауважує, що Європейський суд з прав людини у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» («Alimentaria Sanders S.A. v. Spain», рішення від 7 липня 1989 року, заява №11681/85, п. 35) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Апеляційний суд виходить з того, що якщо сторони та/або їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін чи їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Оскільки учасники справи були належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, ОСОБА_1 реалізував своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі, та, вважаючи, що провадження у справі було відкрито 14 жовтня 2022 року, справа до розгляду призначалась неодноразово, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), апеляційний суд вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

За приписами ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Матеріалами справи підтверджено, що розпорядженням Ради Міністрів УРСР № 204-0029 від 19.02.1962 року Мелітопольській квартирно-експлуатаційній частині Мелітопольського району (Мелітопольська КЕЧ) було передано у постійне користування земельну ділянку загальною площею 20 га, розташовану у с. Луначарське Бердянського району Запорізької області для будівництва військового містечка № НОМЕР_1 .

На виконання зазначеного розпорядження Мелітопольській КЕЧ у 1978 році видано державний акт на право користування землею серії «Б» № 012141, відповідно до якого за землекористувачем (Мелітопольською КЕЧ) закріплено у безстрокове і безплатне користування 20 га землі в межах згідно з планом землекористування. Земля надана для будівництва військового містечка № НОМЕР_1 (т.1, а.с.75-78).

Згідно з наказом командувача військами ордена Червоного прапора Південного оперативного командування «Про організацію реформування та ліквідації Мелітопольської квартирно-експлуатаційної частини (району) Південного оперативного командування» від 27.01.2003 року №55 Мелітопольську квартирно-експлуатаційну частину (району) Південного оперативного командування розформовано, правонаступником визнано Запорізьку квартирно-експлуатаційну частину (району) Південного оперативного командування, у зв`язку з чим останньою прийнято на облік земельну ділянку військового містечка № НОМЕР_1 площею 12,4 га (т.1, а.с.86-88).

На виконання вимог Директиви Міністра оборони України від 30.03.2003 року № Д-115/1/03 «Про проведення організаційних заходів у Збройних Силах України» відповідно до наказу начальника КЕЧ Запорізького району № 46 від 06.05.2003 року, Квартирно-експлуатаційну частину Запорізького району переформовано в КЕВ м. Запоріжжя з 06.05.2003року (т.2, а.с.70).

Відповідно до рішення Луначарської сільської ради народних депутатів № 84 від 27.10.1994 року із раніше відведеної Мелітопольській КЕЧ земельної ділянки площею 20 га Бердянському заводу «Южгідромаш» відведено у постійне користування земельну ділянку площею 7,6 га для організації садового товариства «Гідравлік» (т.1, а.с.18-20), отже у постійному користуванні військової організації залишилась земельна ділянка військового містечка № НОМЕР_1 , площею 12,4 га.

На виконання вимог Директиви Міністра оборони України від 30.03.2003 року № Д-115/1/03 «Про проведення організаційних заходів у Збройних Силах України» відповідно до наказу начальника КЕЧ Запорізького району № 46 від 06.05.2003 року, Квартирно-експлуатаційну частину Запорізького району переформовано в КЕВ м. Запоріжжя з 06.05.2003 року (т.1, а.с.129).

03.02.2006 року між дочірнім підприємством Державної компанії «Укрспецекспорт» - Державним підприємством «Укроборонсервіс» з одного боку (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Будресурси» з іншого боку (покупець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого військового майна: будівель і споруд військового містечка № НОМЕР_1 (т.1, а.с.89-91).

17.07.2006 року ТОВ «Будівельна компанія «Будресурси» звернулося до голови Бердянської районної державної адміністрації з листом № 17/07 щодо відведення земельної ділянки колишнього військового містечка № НОМЕР_1 під індивідуальне дачне будівництво співробітникам товариства та членам їх сімей.

За змістом листа № 867 від 28.07.2006 року командир військової частини НОМЕР_2 , яка на той час дислокувалась на фондах військового містечка № НОМЕР_1 , не заперечує проти передачі до земель запасу території військового містечка № НОМЕР_1 (т.1, а.с.93).

Головою Бердянської районної державної адміністрації протягом 2006-2008 років прийнято низку рішень щодо розпорядження землями оборони у с. Луначарське (за межами населеного пункту), а саме:

- розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації від 12.09.2006 року № 543 «Про передачу земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою», яким: передано в землі запасу оборонного призначення земельну ділянку площею 9,88 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; погоджено матеріали місця розташування земельної ділянки для передачі громадянам для індивідуального дачного будівництва площею 9,0 га за рахунок вищезазначених земель; надано дозвіл громадянам на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, площею 9,0 га для передачі їм у власність під дачне будівництво у межах норм безоплатної приватизації за рахунок земель оборонного призначення, що перебувають у запасі на території Луначарської сільської ради (т.1, а.с.94-98);

- розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації від 17.11.2006 року № 707 «Про скасування розпорядження голови райдержадміністрації від 12.09.06 року № 543, яким попереднє розпорядження визнано таким, що втратило чинність (т.1, а.с.99-100);

- розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації від 31.01.2007 року № 67 «Про визнання такими, що втратили чинність, розпоряджень голови райдержадміністрації», яким на виконання протесту Бердянського міжрайонного прокурора розпорядження № 707 від 17.11.2006 року скасовано (т.1, а.с.101-102);

- у зв`язку з вилученням земельної ділянки, загальною площею 9,88 га, на яких була розташована військова частина НОМЕР_2 , видано розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації від 02.08.2007 року № 532 «Про передачу у власність земельних ділянок», яким: затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам для індивідуального дачного будівництва із земель оборонного призначення, що перебувають у запасі на території Луначарської сільської ради; передано у власність 90-та громадянам наведені земельні ділянки по 0,10 га кожному та зобов`язано оформити державні акти на право власності на земельні ділянки (т.1, а.с.103-105);

- розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації від 16.05.2008 року № 345 «Про внесення змін та доповнень до розпорядження голови районної державної адміністрації від 02.08.2007року року № 532», яким до вказаного у назві розпорядження внесено наступні зміни: доповнено пунктом 1.1, відповідно до якого земельну ділянку загальною площею 9,0 га переведено із земель оборони до земель рекреаційного призначення; змінено редакцію пункту 2 щодо передачі у власність громадянам земельних ділянок загальною площею 9,0 га за рахунок земель державної власності рекреаційного призначення, що перебувають у запасі (т.1, а.с.106-107).

На виконання вищезазначених розпоряджень голови Бердянської районної державної адміністрації протягом 2007 року 90-та громадянам видано державні акти на право власності на земельні ділянки з цільовим призначенням «для індивідуального дачного будівництва» по 0,10 га кожному (т.1, а.с.104).

Відповідно до розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації від 02.08.2007 року № 532 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам для індивідуального дачного будівництва із земель оборонного призначення, що перебувають у запасі на території Луначарської сільської ради.

Пунктом 2 вказаного розпорядження безоплатно передано у власність громадянам земельні ділянки, загальною площею 9,00 га, в тому числі забудовані землі 9,00 га для індивідуального дачного будівництва, зокрема, громадянам ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_16 , ОСОБА_13 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_15 , ОСОБА_11 , ОСОБА_8 земельні ділянки площею 0,10 га вартістю 8080,80 грн. кожна.

На виконання розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації від 02.08.2007 року № 532 ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_16 , ОСОБА_13 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_15 , ОСОБА_11 , ОСОБА_8 отримали державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯГ № 711051, 711024, 711049, 711027, 711072, 711044, 711028, 711056, 711046, 711053, 711073, 703263, 711055, 711054, 711045 (т. 1 а.с. 111-123).

За приписами ст.19Конституції України посадові особи органів державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями ст.12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад і передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу. Частинами першою та другою ст. 116 Земельного кодексу України, визначено, що громадяни і юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, садівництва та ін., у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу місцевого самоврядування.

Вибір місця розташування земельної ділянки та надання дозволу і вимог на розроблення проекту її відведення здійснюються в порядку, встановленому статтею 151 Земельного кодексу України.

Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом (частина перша ст. 126 Земельного кодексу України, в редакції, яка була чинною на момент виникнення правовідносин).

За приписами частини третьої ст.152Земельного кодексуУкраїни захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Таким чином, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

За змістом ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, не заборонених законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 2 Земельного кодексу України (1990 року, в редакції чинній на момент виникнення правовідносин, які є предметом розгляду в даній справі), закріплено, що відповідно до цільового призначення всі землі України поділяються на види. Одним із яких є землі оборони.

Згідно зі ст.70Земельного кодексуУкраїни (в редакції 1990 року), землями для потреб оборони визнаються землі, надані для розміщення та постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств і організацій Збройних Сил України, інших військових формувань та внутрішніх військ. Порядок надання земель для потреб оборони визначається законодавством України.

Такі ж приписи містяться і у Земельному кодексі України 2001 року, зокрема, у статтях 19 і 77, а також у Законі України«Про збройнісили України» та Законі України «Про оборону України».

Частиною 4 ст.81ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлене законом.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 25.11.2014 року у справі № 908/3717/14 задоволено позов заступника Запорізького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області № 543 від 12.09.2006 року «Про передачу земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою». Зазначене рішення набрало законної сили 03.04.2015 року та є чинним (т.1, а.с.130-133).

За результатами розгляду справи № 908/3717/14 Господарський суд Запорізької області встановив, що розпорядження Бердянської районної державної адміністрації № 543 від 12.09.2006 року «Про передачу земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою» прийнято на підставі листа командира військової частини НОМЕР_2 про добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою військового містечка № НОМЕР_3 від 28.07.2006 року, листа ТОВ «Будресурси» та матеріалів погодження місця розташування земельної ділянки. Проте ані Міністр оборони України, ані за його дорученням начальник Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України, не надавали відповідну згоду на припинення права користування спірною земельною ділянкою, її вилучення.

Оскільки рішення про відмову від права постійного користування спірною земельною ділянкою не приймалось, будь-які правові підстави для розпорядження нею Бердянською районною державною адміністрацією відсутні.

Відповідно до рішення Господарського суду Запорізької області від 21.12.2015 року у справі № 908/267/15-г визнано незаконними та скасовано розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області № 532 від 02.08.2007 року «Про передачу у власність земельних ділянок» та № 345 від 16.05.2008 року «Про внесення змін та доповнень до розпорядження голови районної державної адміністрації від 02.08.2007 № 532». Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 04.04.2016року зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін (т. 1, а.с. 134-143, 144-152).

Отже, судом встановлено, що земельна ділянка, на якій були розташовані будівлі та споруди військового містечка № НОМЕР_1 , на момент їх відчуження перебувала у користуванні Міністерства оборони України і не була предметом договору купівлі - продажу від 03.02.2006 року.

За договором купівлі-продажу нерухомого військового майна від 03.02.2006 року до ТОВ «Будресурси» були передані у власність лише будівлі та споруди військового містечка № НОМЕР_1 , а не земельна ділянка. У фактичне користування відповідача перейшло право користування не всією спірною земельною ділянкою (9 га), а лише ділянкою під будівлями і спорудами. Право на земельну ділянку під будівлями і спорудами не переходило автоматично, а мало бути оформлено відповідно до вимог чинного законодавства.

Бердянська районна державна адміністрація не є розпорядником земель, що перебувають у державній власності, оскільки таке розпорядження землями мало здійснюватися з дотриманням вимог ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України після вилучення земельної ділянки у попереднього користувача в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Оскільки право на земельну ділянку ТОВ «Будресурси» не було оформлено відповідно до вимог чинного законодавства з отриманням правовстановлюючих документів на земельну ділянку, ТОВ «Будресурси» також не могло розпоряджатись землею, на якій знаходяться придбані ним будівлі та споруди.

За вказаних обставин обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_16 , ОСОБА_13 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_15 , ОСОБА_11 , ОСОБА_8 отримали право власності на земельні ділянки військової частини НОМЕР_2 (а в подальшому - КЕВ м. Запоріжжя) з порушенням вимог ст. 77 Земельного кодексу України, згідно якої землі оборони - це землі надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військових навчальних закладів, підприємств та установ Збройних Сил України інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Згідно з копіями Державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЯЛ за №№ 824919, 824921, 824922, 824923, 824924, 824927, 824926, 824932, 824925, 824928, 824918, 824930, 824931, 824929, 824920 за договорами купівлі-продажу вказані земельні ділянки придбав ОСОБА_1 (т.1, а.с.153-167, Т. 2 а.с. 143-174).

Державні акти були зареєстровані у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №№ 011026500299, 011026500292, 011026500295, 011026500294, 011026500293, 011026500303, 011026500297, 011026500300, 011026500296, 011026500305, 011026500306, 011026500302, 011026500301, 011026500304, 011026500298.

Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акту органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Відповідно до ст.328ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом пункту 2 розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації № 532 від 02.08.2007 року земельні ділянки надані у власність ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_16 , ОСОБА_13 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_15 , ОСОБА_11 , ОСОБА_8 безоплатно.

Отже, внаслідок скасування розпорядження Бердянської районної державної адміністрації № 532 від 02.08.2007 року ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_16 , ОСОБА_13 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_15 , ОСОБА_11 , ОСОБА_8 не набули право власності на спірні земельні ділянки, а тому не мали права їх відчужувати ОСОБА_1 .

Частиною 3 статті 388ЦК України визначено, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

За приписами статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно достатньої правової підстави, зобов`язана його повернути. Особа зобов`язана повернути майно й тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, відпала.

За вказаних обставин правильним є висновок суду першої інстанції про те, що земельні ділянки, які були передані на підставі незаконних державних актів на право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами - 2320683000:02:007:0121, 2320683000:02:007:0132, 2320683000:02:007:0134, 2320683000:02:007:0133, 2320683000:02:007:0115, 2320683000:02:007:0131, 2320683000:02:007:0061, 2320683000:02:007:0135, 2320683000:02:007:0062, 2320683000:02:007:0124, 2320683000:02:007:0060, 2320683000:02:007:0059, 2320683000:02:007:0058, 2320683000:02:007:0052, 2320683000:02:007:0119, загальною площею 1,5 га, які розташовані на території Луначарської сільської ради Бердянського району Запорізької області, підлягають поверненню Квартирно-експлуатаційному відділу м. Запоріжжя.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду щодо неефективності способу захисту права щодо визнання державних актів недійсними.

Велика Палата Верховного Суду у постанова від 02.02.2021року, ухваленій у справі № 925/642/19, зробила правовий висновок про те, що для витребування майна, оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17.

Крім того,Верховний Суду постановівід 14.04.2021року,у справі№ 450/2410/18 зазначив,що обранийпозивачем спосібзахисту єнеефективним,оскільки задоволеннявимоги провизнання рішеннясільської радинезаконним тайого скасування,визнання державногоакту недійснимне можепризвести дозахисту абовідновлення порушеногоречового правапозивача (уразі йогонаявності),зокрема,повернення уйого володінняабо користуванняспірної земельноїділянки. До способів захисту речових прав Цивільний кодекс України включає, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166, 1167, 1173).

Доводи апеляційної скарги про відсутність повноважень в органу прокуратури на звернення до суду із зазначеним позовом, колегія суддів вважає неприйнятними з огляду на таке.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України, «Про прокуратуру», яка визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Саме аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18.

Крім того, рішенням господарського суду Запорізької області від 21.12.2015 року, ухваленим у справі № 908/267/15-г, та залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 04.04.2016 року, задоволено позов заступника Запорізького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, визнано незаконними та скасовано розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області № 532 від 02.08.2007року «Про передачу у власність земельних ділянок» та № 345 від 16.05.2008 року «Про внесення змін та доповнень до розпорядження голови районної державної адміністрації від 02.08.2007 року № 532».

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо пропуску строку позовної давності, у межах якої позивач мав звернутися з позовом до суду.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Фактично це строк для захисту порушеного права в судовому порядку.

Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З зазначеного вбачається, що початок перебігу позовної давності це фактично момент виникнення в особи права на судовий позов.

Пункт 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Тобто, він втілює «право на суд», яке, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розпочати провадження в суді за цивільним позовом та отримати його вирішення (наприклад, п. 25 рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», п. 50 рішення у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», п. 52 рішення у справі «Меньшакова проти України»).

Виходячи з аналізу прецедентної практики Європейського суду з прав людини щодо застосування пункту 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в аспекті «права на суд», системного тлумачення ст. ст. 256, 261 ЦК України та ст. ст. 175, 185 ЦПК України, початок перебігу позовної давності слід обчислювати від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про обидві обставини: і про порушення свого права, і про особу, яка його порушила.

Відповідно до пункту 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18 невжиття компетентниморганом жоднихзаходів протягомрозумного строкупісля того,як цьомуоргану сталовідомо абоповинно булостати відомопро можливепорушення інтересівдержави,має кваліфікуватисяяк бездіяльністьвідповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

За матеріаламисправи пропорушення вимогзакону компетентномуоргану буловідомо змоменту зверненняпрокурора до суду з позовом про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області № 543 від 12.09.2006 року «Про передачу земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою», тобто з 30.09.2014 року і упродовж розумного строку (більше ніж два роки) будь-які заходи ними не вживалися.

Крім того, Верховний СудУкраїни упостанові від13.06.2017року усправі №п/800/490/15(провадження№ 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Позивач дізнався про порушення прав, з моменту звернення до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою від 30.09.2014 року про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області № 543 від 12.09.2006 року «Про передачу земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою», позовна заява до Бердянського міськрайонного суду Запорізької області про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та повернення її законному користувачу до ОСОБА_1 подана 29.12.2016 року, тому строк позовної давності позивачем при подачі позову не пропущений і поданий в межах трирічного строку, передбаченого ст. 257 ЦК України.

Крім цього,строки позовноїдавності непоширюються навимоги прозобов`язанняповернути земельніділянки, заволодіння якими фізичними та юридичними всупереч ЗК України є неможливим.

За результатами розгляду справи №469/1044/17 Велика Палата Верховного Суду зробила такі правові висновки.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (ч. 2 ст. 152 ЗК України). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).

Велика ПалатаВерховного Судувже неодноразововиснувала проте,що заволодіннягромадянами таюридичними особамиземлями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у ст. 59 цього кодексу (також висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц; від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (пункт 70); від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 80); від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (пункт 96); від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц (пункт 45)).

Отже,зайняття земельноїділянки водногофонду зпорушенням ЗКУкраїни таВК Українитреба розглядатияк непов`язанез позбавленнямволодіння порушенняправа власностідержави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку треба розглядати як негаторний позов, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду».

Так само як і землі водного фонду, землі оборони не можуть перебувати у приватній власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 ЗК України землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

Заволодіння громадянамита юридичнимиособами землямиоборони (перехіддо нихволодіння цимиземлями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим.

Отже,за аналогієюіз землямиводного фонду,зайняття земельоборони з порушенням ЗК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути землі оборони необхідно розглядати як негаторний позов, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Таким чином, позовна давність не поширюються на позовні вимоги прокуратури про зобов`язання повернути Міністерству оборони України в особі КЕВ м. Запоріжжя земельні ділянки загальною площею 1,5 га.

Твердження апеляційної скарги про відсутність доказів того, що спірні земельні ділянки належали на праві користування Квартирно-експлуатаційному відділу м. Запоріжжя чи Міністерству оборони України спростовується матеріалами справи, зокрема: Державним актом від 1978 року на право користування землею серії «Б» № 012141, відповідно до якого за землекористувачем Мелітопольською КЕЧ закріплено безстрокове і безоплатне користування земельною ділянкою, наказом командувача військами ордена Червоного прапора Південного оперативного командування «Про організацію реформування та ліквідації Мелітопольської квартирно-експлуатаційної частини (району) Південного оперативного командування» від 27.01.2003 року №55, згідно якого Мелітопольську квартирно-експлуатаційну частину (району) Південного оперативного командування розформовано, правонаступником визнано Запорізьку квартирно-експлуатаційну частину (району) Південного оперативного командування; наказом начальника КЕЧ Запорізького району № 46 від 06.05.2003 року, відповідно до якого на підставі Директиви Міністра оборони України від 30.03.2003 року № Д-115/1/03 «Про проведення організаційних заходів у Збройних Силах України» Квартирно-експлуатаційну частину Запорізького району переформовано в КЕВ м. Запоріжжя з 06.05.2003 року (т.1, а.с.21-23).

Крім того,рішенням Господарськогосуду Запорізькоїобласті від21.12.2015року усправі №908/267/15-г,визнано незаконнимита скасованорозпорядження головиБердянської районноїдержавної адміністраціїЗапорізької області№ 532від 02.08.2007року «Пропередачу увласність земельнихділянок» та№ 345від 16.05.2008року «Провнесення змінта доповненьдо розпорядженняголови районноїдержавної адміністраціївід 02.08.2007року №532», та встановлено що Міністр оборони України або, за його дорученням, начальник Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України, не надавав відповідну згоду на припинення права користування спірною земельною ділянкою, її вилучення, рішення про відмову від права постійного користування спірною земельною ділянкою не приймалось, а тому відсутні підстави для передачі земель оборони у власність громадянам.

Господарський суддійшов довисновку,що Земельнийкодекс УРСР1970року тав подальшомуЗемельні кодексиУкраїни 1990та 2001 року, інші нормативно - правові акти, які регулювали земельні правовідносини, серед підстав припинення прав користування земельними ділянками не містили такої підстави, як не оформлення або не переоформлення раніше наданих прав.

Конституційний суд України виклав правову позицію у рішенні по справі № 1-17/2005 від 22.09.2005 року (справа про постійне користування земельними ділянками), відповідно до якої громадяни та юридичні особи не можуть; втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Крім того, вказана земельна ділянка в «Публічній кадастровій карті України» в закладці землі оборони, позначена та виділена як землі оборони.

Твердження апеляційної скарги ОСОБА_1 про непропорційне втручання у його право на мирне володіння своїм майном та, яке відбулось у порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції, колегія суддів вважає неприйнятним з огляду на таке.

Конституція України визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування, в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (статті 13, 14).

Статтею 77ЗК України(уредакції,чинній начас прийняттяспірного рішення)передбачено,що землямиоборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Аналогічне поняття земель оборони містить стаття 1 Закону України «Про використання земель оборони», яка визначає правові засади і порядок використання земель оборони.

Статтями 13 ЗК України та ст.ст. 9, 14 Закону України «Про Збройні Сили України» встановлено, що землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належить їм на праві оперативного управління, а вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об`єктів державної власності, зокрема, земельних ділянок, відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відповідно до закону. До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать, зокрема, землі оборони, крім земельних ділянок під об`єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено,, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Оскільки землі оборони перебувають лише у користуванні Міністерства оборони України, а розпоряджається ними Кабінет Міністрів України, відповідно до ст. 142 ЗК України виключно Кабінет Міністрів України має право припиняти право користування земельною ділянкою, що входить до складу земель оборони.

Аналогічної правової позиції щодо повноважень Кабінету Міністрів України розпоряджатися землями оборони притримується Велика Палата Верховного Суду (постанова від 12.06.2018 року у справі № 916/3727/15).

Отже, прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної власності позбавляє Український народ загалом (ст.13 Конституції України) та державу в особі Кабінет Міністрів України (як суб`єкта права власності) правомочностей власника землі. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст.ст. 14, 19 Конституції України).

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 року категорично ствердив, що «правильне; застосуваннязаконодавства незаперечностановить «суспільнийінтерес» (п. 54 рішення).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям із державної власності земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_1 площею 9 га, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність рішення Бердянської районної державної адміністрації, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Крім того,суспільний інтересу справіспрямований наповернення спірноїземельної ділянкидо державноївласності для задоволення соціальної потреби у відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Міністерства оборони України на земельну ділянку, зокрема: у недопущенні передання земель оборони у комунальну та приватну власність усупереч чинному законодавству; у недопущенні маніпуляцій із цільовим призначенням земель оборони тощо.

Визнання незаконним та скасування рішення Бердянської районної державної адміністрації, зобов`язання повернути частину вилученої із земель оборони земельної ділянки загальною площею 9 га відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі положень ст.ст. 16, 21, 386, 393 ЦК України, ст.ст. 152, 155 ЗК України, ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування», у зв`язку з порушенням органом місцевого самоврядування вимог Конституції України, ЗК України, ЦК України, Закону України «Про Збройні Сили України», Закону України «Про використання земель оборони», які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.

Вищенаведене не свідчить про порушення принципу «пропорційності» у разі повернення у державну власність частини земельної ділянки площею 9 га, яка вибула із такої власності незаконно.

Адже,по-перше,саме протиправнаповедінка Бердянської районної державної адміністрації у цій справі призвела до порушення інтересів держави; по-друге, фізичні особи отримали у приватну власність частину незаконно вилученої земельної ділянки загальною площею 9 га безоплатно на підставі рішень Бердянської районної державної адміністрації.

Відповідно до ст.388 ЦПК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Як встановленосудом,фізичні особифактично некористуються наданимиїм увласність землями,на наданиху приватнувласність земельнихділянка неспоруджене нерухомемайно (особи не надали до суду жодного належного та допустимого доказу, який би свідчив про фактичне користування наданими їм у приватну власність землями, будівництво на них об`єктів нерухомого майна тощо).

До того ж, колегія суддів наголошує, що вказані фізичні особи можуть претендувати на відшкодування шкоди, якщо така була заподіяна, рішенням Бердянської районної державної адміністрації.

Доводи апеляційноїскарги проте,що позивачамине булоздійснено переоформленнядержавного актуна правопостійного користуванняземельною ділянкоюплощею 12,4га,не заслуговуютьна увагу,оскільки яквже булозазначено,Земельний кодексУРСР 1970року тав подальшомуЗемельні кодексиУкраїни 1990та 2001 року, інші нормативно - правові акти, які регулювали земельні правовідносини, серед підстав припинення прав користування земельними ділянками не містили такої підстави, як не оформлення або не переоформлення раніше наданих прав.

Посилання в апеляційній скарзі на не звернення органу прокуратури до суду з позовом до Бердянського заводу «Южгідромаш» не спростовує висновків суду щодо обґрунтованості позовних вимог.

Питання щодо законності ви ведення частини земельної ділянки Бердянському заводу «Южгідромаш» не входить до предмету доказування в цій справі.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Таким чином, при розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 08 грудня 2021 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 24 серпня 2023 року.

Головуючий А.В. Дашковська

Судді: О.М. Кримська

І.В. Кочеткова