Рішення
від 19.07.2023 по справі 911/943/22
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" липня 2023 р. м. Київ Справа № 911/943/22

Розглянувши матеріали справи за позовом Заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРІНІТІ КОМЕРЦІАЛ ГРУП»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державного підприємства «Київське лісове господарство»

за участю третіх осіб, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 , ОСОБА_2

про усунення перешкод у користуванні майном, шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права власності, повернення земельних ділянок

Суддя Карпечкін Т.П.

За участю представників:

від прокуратури: Набок Ю.В. (посвідчення №06467 від 01.06.2021 року);

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи 1: не з`явився;

від третьої особи 2: не з`явився;

від третьої особи 3: не з`явився.

обставини справи:

В провадженні Господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Заступника керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРІНІТІ КОМЕРЦІАЛ ГРУП» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державного підприємства «Київське лісове господарство» та за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права власності, повернення земельних ділянок.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.07.2022 року відкрито провадження у справі № 911/943/22, справу призначено за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 08.08.2022 року.

Позивач, відповідач та треті особи в підготовче засідання 08.08.2022 року не з`явилися, вимоги ухвали Господарського суду від 06.07.2022 року не виконали.

Оскільки судом встановлено, що у матеріалах справи відсутні відомості щодо отримання усіма учасниками справи ухвали суду від 06.07.2022 року з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, підготовче засідання відкладалось на 07.09.2022 року.

07.09.2022 року представником третьої особи 1 надіслано до Господарського суду Київської області заяву про відкладення підготовчого засідання.

Позивач, відповідач та треті особи в підготовче засідання 07.09.2022 року не з`явилися, вимоги ухвали Господарського суду від 06.07.2022 року не виконали.

Оскільки судом встановлено, що у матеріалах справи відсутні відомості щодо отримання усіма учасниками справи ухвали суду від 08.08.2022 року з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, підготовче засідання відкладалось на 02.11.2022 року.

У зв`язку з відпусткою судді Карпечкіна Т.П. підготовче засідання 02.11.2022 року не відбулося. Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.11.2022 року підготовче засідання перенесено на 21.11.2022 року.

Позивач, відповідач та треті особи у підготовче засідання 21.11.2022 року не з`явилися, вимоги ухвали Господарського суду від 06.07.2022 року не виконали.

Оскільки судом встановлено, що у матеріалах справи відсутні відомості щодо отримання усіма учасниками справи ухвали суду від 07.11.2022 року з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, підготовче засідання відкладалось на 22.12.2022 року.

Позивач, відповідач та треті особи в підготовче засідання 22.12.2022 року не з`явилися, вимоги ухвали Господарського суду від 06.07.2022 року не виконали.

Оскільки судом встановлено, що у матеріалах справи відсутні відомості щодо отримання усіма учасниками справи ухвали суду від 21.11.2022 року з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, ухвалою Господарського суду Київської області від 22.12.2022 року підготовче засідання відкладалось на 16.01.2023 року.

Позивач, відповідач та треті особи в підготовче засідання 16.01.2023 року не з`явилися, вимоги ухвали Господарського суду від 06.07.2022 року не виконали.

Оскільки судом встановлено, що у матеріалах справи відсутні відомості щодо отримання усіма учасниками справи ухвали суду від 22.12.2022 року з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, ухвалою Господарського суду Київської області від 16.01.2023 року підготовче засідання відкладалось на 09.03.2023 року.

Позивач, відповідач та треті особи в підготовче засідання 09.03.2023 року не з`явилися, вимог ухвали Господарського суду від 06.07.2022 року не виконали, про причини неявки та невиконання вимог ухвали не повідомили.

Як передбачено п. 3 ч. 2 ст. 183 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає підготовче засідання в межах визначеного цим Кодексом строку підготовчого провадження у випадках, коли питання, визначені ч. 2 ст. 182 цього Кодексу, не можуть бути розглянуті у даному підготовчому засіданні, зокрема питання чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше.

У зв`язку з необхідністю витребування додаткових доказів, що не дає можливості з`ясувати усі обставини, передбачені ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, і перешкоджає завершенню підготовчого провадження, суд дійшов висновку про відкладення підготовчого засідання.

В судовому засіданні 09.03.2023 року судом встановлено необхідність витребування у прокуратури, позивача та третьої особи 1 додаткових доказів та пояснень, зокрема: пояснень та доказів щодо обставин та підстав включення наведених в листі ВО «Укрдержліспроект» даних щодо спірної земельної ділянки до Публічної кадастрової карти України; інших доказів в підтвердження даних Публічної кадастрової карти України відповідною землевпорядною документацією; пояснень та доказів щодо обставин та підстав занесення даних про лісову земельну ділянку до Державного земельного кадастру.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.03.2023 року підготовче засідання відкладалось на 10.04.2023 року.

30.03.2023 року через канцелярію суду прокурором подано письмові пояснення на виконання ухвали Господарського суду Київської області від 09.03.2023 року.

В підготовчому засіданні 10.04.2023 року прокурор позовні вимоги, з підстав викладених у позовній заяві, підтримав у повному обсязі, уточнень позовних вимог не мав. Також зазначив і про те, що повідомлено всі обставини справи, які йому відомі, та надані суду всі наявні в нього докази.

Позивач, відповідач та треті особи в підготовче засідання 10.04.2023 року вчергове не з`явилися, вимог суду не виконали, про причини неявки та невиконання вимог суду не повідомили.

Враховуючи те, що судом під час підготовчого судового засідання вирішені питання, зазначені в ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України та вчинено усі необхідні дії, передбачені ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, з метою забезпечення правильного, своєчасного та безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 01.05.2023 року.

В судовому засіданні 01.05.2023 року розгляд справи по суті відкладався на 24.05.2023 року.

У зв`язку з відрядженням судді Карпечкіна Т.П. судове засідання 24.05.2023 року не відбулося, ухвалою від 03.07.2023 року розгляд справи по суті призначено на 19.07.2023 року.

В судовому засіданні 19.07.2023 року представник прокуратури позовні вимоги підтримав, представники позивача, відповідача та третіх осіб в судове засідання не з`явились.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.

У зв`язку з чим, в судовому засіданні 19.07.2023 року судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих сторонами доказів, у нарадчій кімнаті, прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з викладених у позові обставин, Києво-Святошиснькою окружною прокуратурою Київської області під час здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 42021112200000051 від 23.07.2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України встановлено порушення вимог природоохоронного, земельного, лісового законодавства, що полягає у позбавленні права державної власності особливо цінних земель і земель лісового фонду.

Установлено, що на підставі рішення Київської обласної ради від 22.06.2020 року № 878-35-VІІ оголошено парком-пам`яткою садово-паркового мистецтва місцевого значення «Зелена брама» площею 30 га та надано останньому статус об`єкта природно-заповідного фонду місцевого значення.

Парк-пам`ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення «Зелена брама» розташований в селі Софіївська Борщагівка Бучанського району Київської області в межах кварталу 54 виділів 1, 2, 4, 5, 7, 9, 10, 11 Приміського (Ірпінського) лісництва ДП «Київське лісове господарство», яке належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України і координується Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства.

Згідно з Положенням про парк-пам`ятку садово-паркового мистецтва місцевого значення «Зелена брама», затвердженого розпорядженням голови Київської обласної державної адміністрації від 06.10.2021 року № 627, парк-пам`ятка входить до складу природно-заповідно фонду України та охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання.

Департаментом екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації видано Охоронне зобов`язання від 05.11.2021 року № 41/058-01 ДП «Київське лісове господарство», яким вищевказана територія передана підприємству під охорону та дотримання встановленого режиму.

В свою чергу установлено, що всупереч вимог природоохоронного, земельного, лісового законодавства у приватній власності перебувають земельні ділянки, що відведені за рахунок земель лісового фонду, які оголошені парком-пам`яткою садово-паркового мистецтва місцевого значення «Зелена брама».

Зокрема, встановлено, що 22.06.2021 року відділом у Дунаєвському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області відкрито Поземельну книгу на земельну ділянку з кадастровим номером 3222486201:01:018:0165 площею 0,69 га з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ЧР 086497, виданого на ім`я ОСОБА_1 на підставі Договору купівлі продажу земельної ділянки від 11.04.2002 року № 307 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю від 24.06.2002 року за № 2203.

На підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07.07.2021 року № 437 ОСОБА_1 відчужив земельну ділянку на користь ОСОБА_2 .

Останній, на підставі нотаріально завіреної заяви від 14.07.2021 року № 509, здійснив поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3222486201:01:018:0165 на 6 земельних ділянок: 3222486201:01:018:5470 (площею 0,115 га), 3222486201:01:018:5471 (площею 0,115 га), 3222486201:01:018:5472 (площею 0,115 га), 3222486201:01:018:5473 (площею 0,115 га), 3222486201:01:018:5474 (площею 0,115 га), 3222486201:01:018:5475 (площею 0,115 га).

На підставі рішення № 2 учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРІНІТІ КОМЕРЦІАЛ ГРУП» від 01.11.2021 року № 445 статутний капітал вищевказаного товариства сформовано за рахунок земельних ділянок, у тому числі з кадастровими номерами 3222486201:01:018:5470, 3222486201:01:018:5471, 3222486201:01:018:5472, 3222486201:01:018:5473, 3222486201:01:018:5474, 3222486201:01:018:5475.

Актами приймання-передачі майна до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРІНІТІ КОМЕРЦІАЛ ГРУП» від 01.11.2021 року № 447, 448 були передані земельні ділянки з кадастровими номерами 3222486201:01:018:5470, 3222486201:01:018:5471, 3222486201:01:018:5472, 3222486201:01:018:5473, 3222486201:01:018:5474, 3222486201:01:018:5475.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, право приватної власності за ТОВ «ТРІНІТІ КОМЕРЦІАЛ ГРУП» на земельну ділянку з кадастровим номером 3222486201:01:018:5470 зареєстровано державним реєстратором Гребінківської селищної ради Яремко М.В. (індексний номер рішення: 61427512 від 08.11.2021 року); з кадастровим номером 3222486201:01:018:5471 зареєстровано державним реєстратором Гребінківської селищної ради Яремко М.В. (індексний номер рішення: 61427646 від 08.11.2021 року); з кадастровим номером 3222486201:01:018:5472 зареєстровано державним реєстратором Гребінківської селищної ради Яремко М.В. (індексний номер рішення: 61427775 від 08.11.2021 року); з кадастровим номером 3222486201:01:018:5473 зареєстровано державним реєстратором Гребінківської селищної ради Яремко М.В. (індексний номер рішення: 61427914 від 08.11.2021 року); з кадастровим номером 3222486201:01:018:5474 зареєстровано державним реєстратором Гребінківської селищної ради Яремко М.В. (індексний номер рішення: 61428212 від 08.11.2021 року); з кадастровим номером 3222486201:01:018:5475 зареєстровано державним реєстратором Гребінківської селищної ради Яремко М.В. (індексний номер рішення: 61428981 від 08.11.2021 року).

Водночас, як зазначає прокуратура в позові, встановлено, що право приватної власності на наведені земельні ділянки зареєстроване з порушеннями вимог земельного, лісового та природоохоронного законодавства, оскільки земельні ділянки відносяться до земель лісового фонду, у зв`язку з чим, земельні ділянки підлягають поверненню у державну власність.

Зокрема, встановлено, що спірні земельні ділянки відносяться до земель державної власності лісогосподарського призначення та перебувають у постійному користуванні Державного підприємства «Київське лісове господарство» на підставі матеріалів лісовпорядкування.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Прокуратура у позові зазначає, що відповідно до інформації ДП «Київське лісове господарство» від 23.09.2021 року №02-02/705 спірні земельні ділянки відносяться до земель лісогосподарського призначення, розташовані в межах кварталу 54 виділи 1, 2 Ірпінського (Приміського) лісництва ДП «Київське лісове господарство», що підтверджується копіями фрагментів Планшета кварталу 54 (1993, 2003, 2014 років), матеріалами лісовпорядкування 1993, 2003, 2014 років, копією фрагментів плану лісонасаджень лісовпорядкування 2003, 2014 років; копією таксаційного опису лісовпорядкування 1993, 2003, 2014 років, що затверджені протоколами першої та другої лісовпорядних нарад 1993 року, протоколом другої лісовпорядної наради від 14.04.2005 року, протоколами першої та другої лісовпорядної наради 2015 року, наказом № 92 від 26.07.2019 року Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства.

Розташування спірних земельних ділянок на землях лісового фонду також підтверджується листом ВО «Укрдержліспроект» від 04.10.2021 року № 835 зі схемою накладення земельних ділянок з кадастровими номерами 3222486201:01:018:5470, 3222486201:01:018:5471, 3222486201:01:018:5472, 3222486201:01:018:5473, 3222486201:01:018:5474, 3222486201:01:018:5475 на межі кварталу 54 виділи 1, 2 Ірпінського (Приміського) лісництва ДП «Київське лісове господарство» за матеріалами лісовпорядкування 2004, 2014 років.

З аналізу листа Кабінету Міністрів України від 05.10.2021 року № 31979/0/2- 21 вбачається, що рішення про вилучення спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення з постійного користування ДП «Київське лісове господарство» Кабінетом Міністрів України не приймалось.

Також, згідно листа Комітету з питань аграрної політики та земельної політики Верховної Ради України від 15.06.2022 року № 04-11/13-2022/96661 рішення щодо погодження припинення права постійного користування спірних земельних ділянок Верховною Радою України не приймалось.

Окрім того, як зазначає прокуратура, під час відведення земельних ділянок у приватну власність порушено порядок зміни їх цільового призначення, оскільки згідно листа Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 12.10.2021 року № 04-48/1888 управління не надавало погодження на зміну цільового призначення земельних ділянок.

Також, дослідивши Державний акт на право приватної власності на землю серії ЧР 086497, виданий на ім`я ОСОБА_1 та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю від 24.06.2002 року за № 2203 встановлено, що останній був виданий на підставі Договору купівлі продажу земельної ділянки від 11.04.2002 року № 307.

Згідно з інформацією Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 24.09.2021 року № 10-10-0.331-11147/2-21 у місцевому фонді документація із землеустрою щодо виготовлення Державного акту на прдво власності на земельну ділянку серії ЧР № 086497 від 24.06.2002 року відсутня.

Також, згідно листа Борщагівської сільської ради від 22.11.2021 року № 1-12/2569 другий примірник вищевказаного Державного акту має зберігатись в приміщенні Києво-Святошинського районного відділу земельних ресурсів Держкомзему України.

Проте, згідно інформації Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 24.09.2021 року № 10-10-0.331-11147/2-21 в архіві Відділу другий примірник Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЧР № 086497 від 24.06.2002 року відсутній.

Крім того, із допитів колишнього начальника управління земельних ресурсів Києво-Святошинського району Київської області, який перебував на посаді у період 1998-2008 років та колишнього голови Софіївсько-Борщагівської сільської ради, який перебував на посаді у період 1990-2006 років встановлено, шо підписи, що стоять у графах в Державному акті серії ЧР № 086497 від 24.06.2002 року їм не належать.

Окрім того, згідно листа Управління нотаріату Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 29.10.2021 року № 47878/6.3-21/6.3 станом на квітень 2002 року на території Києво-Святошинського району здійснювали приватну нотаріальну діяльність нотаріуси Києво-Святошинського районного нотаріального округу та державні нотаріальні контори, які обслуговують населення Києво-Святошинського району та забезпечують нотаріальними послугами й на даний час, а саме: Києво-Святошинська районна державна нотаріальна контора, Вишнева міська державна нотаріальна контора, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Також, згідно архівних фондів, які знаходяться на зберіганні Київського обласного державного нотаріального архіву станом на квітень 2002 року в Києво-Святошинському районному нотаріальному окрузі працювали наступні приватні нотаріуси: Стратілат П.І., Ступаченко Н.В. , Тимчук В.О., Федотова О.В. та функціонувала Перша Київська обласна державна нотаріальна контора.

Зібраними доказами підтверджується, що Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 11.04.2002 року № 307 вищевказаними суб`єктами нотаріальної діяльності не посвідчувався (листи Київського обласного державного нотаріального архіву від 06.12.2021 року № 3228/01-17, від 16.02.2022 року № 364/01-17; лист Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори від 17.12.2021 року № 2451/01-16; лист Вишневої міської державної нотаріальної контори від 15.12.2021 року № 1851/01-16; лист приватного нотаріуса Апишкової Зінаїди Іванівни від 01.12.2021 року № 133/01-16; лист приватного нотаріуса Кузнєцової Олени Володимирівни від 23.12.2021 року № 10/01-16).

Зважаючи на наведені обставини, прокуратура у позові стверджує, що у 2002 році Василевський Денис Олегович не укладав Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 11.04.2002 року № 307 та не отримував Державного акту серії ЧР № 086497 від 24.06.2002 року. Відомості щодо відведення вищевказаної земельної ділянки також відсутні.

З огляду на викладені у позові обставини, заступником керівника Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської області відповідно до вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» подано позов в інтересах держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області, в якому прокуратура просить:

1. Усунути перешкоди у здійсненні Бучанською районною державною адміністрацією Київської області права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень:

- № 61427512 від 08.11.2021 року з одночасним припиненням права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРІНІТІ КОМЕРЦІАЛ ГРУП» на земельну ділянку площею 0,115 га з кадастровим номером 3222486201:01:018:5470;

- № 61427646 від 08.11.2021 року з одночасним припиненням права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРІНІТІ КОМЕРЦІАЛ ГРУП» на земельну ділянку площею 0,115 га з кадастровим номером 3222486201:01:018:5471;

- № 61427775 від 08.11.2021 року з одночасним припиненням права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРІНІТІ КОМЕРЦІАЛ ГРУП» на земельну ділянку площею 0,115 га з кадастровим номером 3222486201:01:018:5472;

- № 61427914 від 08.11.2021 року з одночасним припиненням права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРІНІТІ КОМЕРЦІАЛ ГРУП» на земельну ділянку площею 0,115 га з кадастровим номером 3222486201:01:018:5473;

- № 61428212 від 08.11.2021 року з одночасним припиненням права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРІНІТІ КОМЕРЦІАЛ ГРУП» на земельну ділянку площею 0,115 га з кадастровим номером 3222486201:01:018:5474;

- № 61428981 від 08.11.2021 року з одночасним припиненням права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРІНІТІ КОМЕРЦІАЛ ГРУП» на земельну ділянку площею 0,115 га з кадастровим номером 3222486201:01:018:5475.

2. Усунути перешкоди у здійсненні Бучанською районною державною адміністрацією Київської області права користування та розпорядження земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення шляхом їх повернення на користь держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРІНІТІ КОМЕРЦІАЛ ГРУП», а саме, земельних ділянок: площею 0,115 га з кадастровим номером 3222486201:01:018:5470, площею 0,115 га з кадастровим номером 3222486201:01:018:5471, площею 0,115 га з кадастровим номером 3222486201:01:018:5472, площею 0,115 га з кадастровим номером 3222486201:01:018:5473, площею 0,115 га з кадастровим номером 3222486201:01:018:5474, площею 0,115 га з кадастровим номером 3222486201:01:018:5475.

Прокуратура у позові стверджує, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3222486201:01:018:0165, яка в подальшому була поділена на 6 земельних ділянок: 3222486201:01:018:5470, 3222486201:01:018:5471, 3222486201:01:018:5472, 3222486201:01:018:5473, 3222486201:01:018:5474, 3222486201:01:018:5475, незаконно вибула з власності держави.

Водночас, згідно з п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук).

Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17.07.2020 року №807-ІХ до складу Бучанського району Київської області включено Дмитрівську сільську територіальну громаду у зв`язку з ліквідацією Києво-Святошинського району.

Отже, розпорядження земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення для лісогосподарських потреб в межах населених пунктів на даний час покладено на Бучанську районну державну адміністрацію у відповідності до вимог ч. 5 ст. 122, п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України.

Згідно з ч.ч. 3-4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Відповідно до ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Зазначені в позовній заяві обставини у своїй сукупності вказують на те, що прокурором дотриманий порядок, передбачений ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» для представництва позивача у даній справі.

Дослідивши викладені у позові обставини та надані докази, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд було встановлено наступні обставини, які є предметом доказування у справі.

Прокуратура в позові стверджує, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3222486201:01:018:0165, яка в подальшому була поділена на 6 земельних ділянок: 3222486201:01:018:5470 (площею 0,115 га), 3222486201:01:018:5471 (площею 0,115 га), 3222486201:01:018:5472 (площею 0,115 га), 3222486201:01:018:5473 (площею 0,115 га), 3222486201:01:018:5474 (площею 0,115 га), 3222486201:01:018:5475 (площею 0,115 га) і набута відповідачем, відноситься до лісогосподарських земель кварталу 54, виділи 1, 2 Ірпінського (Приміського) лісництва Державного підприємства «Київське лісове господарство» і перебуває у користуванні останнього.

В підтвердження факту належності спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3222486201:01:018:0165, яка в подальшому була поділена на 6 земельних ділянок: 3222486201:01:018:5470 (площею 0,115 га), 3222486201:01:018:5471 (площею 0,115 га), 3222486201:01:018:5472 (площею 0,115 га), 3222486201:01:018:5473 (площею 0,115 га), 3222486201:01:018:5474 (площею 0,115 га), 3222486201:01:018:5475 (площею 0,115 га) до земель лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні Державного підприємства «Київське лісове господарство» прокуратурою надано інформацію і картографічні матеріали ВО «Укрдержліспроект» від 04.10.2021 року № 835, інформацію ДП «Київське лісове господарство» від 23.09.2021 року № 02-02/705, копії протоколів лісовпорядних нарад (лісовпорядкування 1993-2014 років), копії планшетів кварталу 54 (лісовпорядкування 1993-2014 років), копії таксаційного опису виділів з проекту організації та розвитку лісового господарства Приміського лісництва (лісовпорядкування 1993-2014 років), копії планів лісонасаджень зі схемою розташування лісових масивів (лісовпорядкування 2003, 2014 років).

Як вбачається з інформації ВО «Укрдержліспроект» від 04.10.2021 року № 835, на запит прокуратури було надано фрагмент з Публічної кадастрової карти України з нанесеними межами частини кварталу 54 і межами його таксаційних виділів Приміського лісництва ДП «Київський лісгосп» відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2003, 2014 років та межами земельної ділянки згідно з поданим кадастровим номером.

Згідно наведеного фрагменту з Публічної кадастрової карти України відмічено межі частини кварталу 54 і межі його таксаційних виділів Приміського лісництва ДП «Київський лісгосп» відповідно до матеріалів базового лісовпорядкування 2003, 2014 років з нанесенням спірних земельних ділянок 3222486201:01:018:5470, 3222486201:01:018:5471, 3222486201:01:018:5472, 3222486201:01:018:5473, 3222486201:01:018:5474, 3222486201:01:018:5475 (на які була поділена земельна ділянка 3222486201:01:018:0165).

У зв`язку з чим, прокуратура у позові стверджує, що земельна ділянка 3222486201:01:018:0165, яка в подальшому була поділена на 6 земельних ділянок: 3222486201:01:018:5470 (площею 0,115 га), 3222486201:01:018:5471 (площею 0,115 га), 3222486201:01:018:5472 (площею 0,115 га), 3222486201:01:018:5473 (площею 0,115 га), 3222486201:01:018:5474 (площею 0,115 га), 3222486201:01:018:5475 (площею 0,115 га) накладається на квартал 54 ДП «Київський лісгосп» і відноситься до лісогосподарських земель, які перебувають в постійному користуванні ДП «Київський лісгосп».

Відповідно до ст.48 Лісового кодексу України в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування. Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування. У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Крім того, відповідно до ст.49 Лісового кодексу України державний лісовий кадастр на території України ведеться з метою ефективної організації охорони і захисту лісів, раціонального використання лісового фонду України, відтворення лісів, здійснення систематичного контролю за якісними і кількісними змінами лісів; Державний лісовий кадастр ведеться на основі державного земельного кадастру.

Документація державного лісового кадастру ведеться органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, на основі державного земельного кадастру, матеріалів лісовпорядкування, інвентаризації, обстежень та обліку лісів окремо по власниках лісів і постійних лісокористувачах (ст.52 Лісового кодексу України).

Як визначено п.п. 4, 5 Порядку ведення державного лісового кадастру та обліку лісів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.06.2007 року № 848, документація кадастру ведеться на основі даних державного земельного кадастру, матеріалів лісовпорядкування, інвентаризації, обстежень та первинного обліку лісів окремо за власниками лісів і постійними лісокористувачами на підставі документів, визначених статтею 52 Лісового кодексу України.

Дані про розподіл лісового фонду між власниками лісів і постійними лісокористувачами, його кількісний склад погоджуються з територіальними органами Держгеокадастру.

Наказом Державного комітету лісового господарства України від 01.10.2010 року № 298 затверджено Інструкцію про порядок ведення державного лісового кадастру і первинного обліку лісів, яка визначає склад документації державного лісового кадастру і первинного обліку лісів, порядок та єдині вимоги до постійних лісокористувачів та власників лісів (підприємств, організацій і окремих громадян) з її ведення.

Вимоги Держкомлісгоспу з питань ведення документації державного лісового кадастру є обов`язковими для всіх постійних лісокористувачів та власників лісів.

Пунктами 2.1.- 2.3. Інструкції про порядок ведення державного лісового кадастру і первинного обліку лісів визначено, що документація державного лісового кадастру ведеться на основі даних державного земельного кадастру.

Внесення змін і доповнень до складу документації державного лісового кадастру проводиться Держкомлісгоспом за погодженням з Держкомземом.

Основним джерелом інформації, що використовується при складанні документації державного лісового кадастру, крім даних державного земельного кадастру та документів первинного обліку лісів, який ведеться за формами державного лісового кадастру № 1 (без заповнення графи 13) і № 2 (без заповнення граф 16-17), є документація державного лісового кадастру, складена при проведенні попереднього державного обліку лісів, таблиці класів віку, а також інформація щодо характеристики кожної лісової ділянки із таксаційної бази даних, створеної державною лісовпорядною організацією і постійно підтримуваної в актуалізованому стані.

Однак, лист ВО «Укрдержліспроект» від 04.10.2021 року № 835 не відповідає вимогам галузевих нормативних документів, а також положенням Лісового кодексу України, а саме: в порушення зазначених норм не містить в додатках проекту організації та розвитку лісового господарства, планшетів лісовпорядкування, погоджених у встановленому порядку з органами землевпорядкування та територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, а тому, з врахуванням Прикінцевих положень Лісового кодексу України, не може братися судом до уваги як доказ права постійного користування спірною земельною ділянкою ДП «Київський лісгосп».

В ході розгляду спору у прокуратури, позивача та третьої особи 1 витребувано докази та пояснення щодо обставин та підстав включення відповідних даних до Публічної кадастрової карти України, зокрема: пояснення та докази щодо обставин та підстав включення наведених в листі ВО «Укрдержліспроект» даних щодо спірної земельної ділянки до Публічної кадастрової карти України; інші докази в підтвердження даних Публічної кадастрової карти України відповідною землевпорядною документацією; пояснення та докази щодо обставин та підстав занесення даних про лісову земельну ділянку до Державного земельного кадастру.

На виконання вимог суду прокуратурою надано пояснення, в яких прокуратура посилається на встановлену ст. 36 Закону України «Про державний земельний кадастр» презумпцію правомірності даних офіційного веб-сайту центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, які містять всі відомості Державного земельного кадастру.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку ведення Держава земельного кадастру» від 17.10.2012 року № 1051 закріплено, що Публічна кадастрова крта є частиною програмного забезпечення Державного земельного кадастру, за допомогою якої здійснюється надання доступу до відомостей останнього оприлюднення у вигляді відкритих даних щодо відомостей, визначених Законом України «Про Державний земельний кадастр» (пп. 3 п. 1 Постанови).

Відповідно до офіційно-опублікованої інформації на сайті Кабінету Міністрів України, наприкінці вересня 2019 року Прем`єр-міністр України Олексій Гончарук надав доручення створення об`єднаного функціонування державних кадастрів. За дорученням Державного агентства лісових ресурсів Українське державне проектне лісовпорядне виробниче об`єднаї ВО «Укрдержліспроект» надало Державній службі з питань геодезії, картографії та кадастру наявну інформацію про державні лісогосподарські підприємства, установи природно-заповідного фонду, що належать до сфери управлі Держлісагентства.

Отже, вказані нормативно-правові акти та проведена інтеграція Державного лісового кадастру у Державний земельний кадастр стала підставою для відображення у Публічній кадастровій карті інформації про зареєстровані земельні ділянки лісогосподарського та іншого призначення, на яких зростають ліси.

У своїх поясненнях прокуратура зазначає, що інформація ВО «Укрдержліспроект» є доказом щодо факту накладення спірних земельних ділянок на землі ДП «Київське лісове господарство», оскільки надана уповноваженим суб`єктом, який безпосередньо володіє необхідними знаннями та технічними можливостями для обробки інформації з державних лісового та земельного кадастрів. Вищевказана інформація ВО «Укрдержліспроект» у повній мірі відповідає даним планово-картографічних матеріалів і Проекту організації та розвитку лісового господарства Приміського лісництва ДП «Київське лісове господарство».

Як визначив Верховний Суд у постанові від 13.11.2019 року у справі № 361/6826/16, на яку посилається прокуратура в позові, ВО «Укрдержліспроект» створене з метою проведення лісовпорядкування на всій території лісового фонду України, яке включає систему державних заходів, спрямованих на забезпечення охорони і захисту, раціонального використання, підвищення продуктивності лісів та їх відтворення, оцінку лісових ресурсів, а також підвищення культури ведення лісового господарства.

ВО «Укрдержліспроект» здійснює комплекс лісовпорядних робіт для всіх лісокористувачів, незалежно від форм власності і відомчої підпорядкованості за єдиною системою в порядку, встановленому Державним агентством лісових ресурсів України за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища, тобто володіє інформацією про лісовпорядкування.

Однак, прокуратурою не надано належних доказів занесення земельної ділянки Приміського (Ірпінського) лісництва ДП «Київське лісове господарство», зокрема, кварталу 54 до Державного земельного кадастру, тому відповідні дані Публічної кадастрової карти України не підтверджені землевпорядною документацією і не можуть прийматись в якості доказів в спорі про землекористування.

Щодо формування та занесення до Державного земельного кадастру відомостей про парк-пам`ятку садово-паркового мистецтва місцевого значення «Зелена брама», відповідний об`єкт не є тотожним з кварталом 54 Приміського (Ірпінського) лісництва ДП «Київське лісове господарство», зокрема, має площу 30 га і згідно Охоронного свідоцтва лише перебуває в межах відповідного кварталу 54.

Таким чином, відповідні докази за своєю природою не є первинними правопороджувальними актами, а лише констатують певні факти.

В той же час, первинних підстав набуття та існування прав на земельні ділянки та їх статус, суду не надано.

Щодо посилання прокуратури на матеріали лісовпорядкування як на правовстановчий документ в розумінні п.5 «Прикінцевих положень» Лісового кодексу України, суд зазначає наступне.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.

Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування.

Згідно з вимогами пункту 2.1.4 даної Інструкції складені оригінали планшетів, які мають межі з іншими землекористувачами, завіряються в органах землевпорядкування того району, де проводяться лісовпорядкувальні роботи.

Крім того, в Інструкції зазначені вимоги щодо оформлення планшету. При складанні оригіналу планшету він повинен бути викреслений у відповідності з прийнятими умовними знаками і містити в собі повне топографічне та лісотаксаційне наповнення. На ньому повинні бути зазначені область, район, лісгосп, лісництво, номер і площа планшету, картографічна основа, використана при складанні планшету, підписи і прізвища виконавця, які складали даний планшет: начальника лісовпорядної партії, геодезиста, інженера-таксатора. Всі ці дані розміщуються за рамкою планшета у встановлених місцях. В кожному кварталі проставляється його номер та площа таксаційних виділів, а по окружній границі - найменування суміжних землекористувачів та номери суміжних планшетів (п. 2.1.2 Інструкції). На основі креслення оригіналу планшету розбивається прямокутна координатна сітка з цифруванням її ліній за рамкою планшету (п. 2.3.2).

Однак, додані до позову документи не відповідають вищенаведеним вимогам, копії фрагментів не містять ознак їх приналежності до планшетів лісовпорядкування та посилання на планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування.

При цьому, суду не були надані планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, які є правовстановчими документами в розумінні п.5 «Прикінцевих положень» Лісового кодексу України, зокрема, які містять всю необхідну інформацію про межі (геодезичні координати), погоджені землевпорядною організацією, тобто відповідність даним землеустрою не засвідчена.

Надані прокуратурою в якості матеріалів лісовпорядкування копії протоколів лісовпорядних нарад (лісовпорядкування 1993-2014 років), копії планшетів кварталу 54 (лісовпорядкування 1993-2014 років), копії таксаційного опису виділів з проекту організації та розвитку лісового господарства Приміського лісництва (лісовпорядкування 1993-2014 років), копії планів лісонасаджень зі схемою розташування лісових масивів (лісовпорядкування 2003, 2014 років) є виключно лісовпорядною документацією і не містять жодних посилань та погоджень землевпорядних організації. Тому, відповідні документи не посвідчують право землекористування.

Для правильного визначення дійсних меж землекористування лісхозу має бути досліджено межі земельної ділянки кварталу 54 Приміського лісництва за даними належним чином оформлених Планово-картографічнх матеріалів лісовпорядкування, які не є тотожними з наданими прокуратурою внутрішніми матеріалам лісовпорядкування лісогосподарських органів.

Крім того, факт накладення спірних земельних ділянок на землі лісхозу має досліджуватись співставленням меж відповідних земельних ділянок за геодезичними координатами, доказів чого надані прокуратурою матеріали не містять.

Також суд зауважує, що ВО «Укрдержліспроект» є саме лісовпорядною організацією, в той час, як у справі розглядаються земельні правовідносини. При цьому, слід враховувати, що ВО «Укрдержліспроект» не є землевпорядною організацією чи експертною установою, тому його інформація не може покладатись в основу саме земельних правовідносин, накладення лісових земельних ділянок взагалі має підтверджуватись експертним шляхом.

Щодо листа ДП «Київське лісове господарство» від 23.09.2021 року № 02-02/705, відповідний лист не має доказової природи, оскільки не містить посилання на первинні документи. Відповідний лист як доказ спроможний лише засвідчтити факт відсутності звернення за вилученням земельної ділянки. В решті викладних в ньому обставин, такий лист є неспроможним доказом, оскільки лісництво не є органазацією, яка має повноваження та засоби встановлення місця розташування земельних ділянок.

Таким чином, матеріали справи не містять достатніх та належних доказів розташування спірних земельних ділянок з кадастровими номерами 3222486201:01:018:5470, 3222486201:01:018:5471, 3222486201:01:018:5472, 3222486201:01:018:5473, 3222486201:01:018:5474, 3222486201:01:018:5475 на землях лісового фонду у межах кварталу 54 виділи 1, 2 Ірпінського (Приміського) лісництва ДП «Київське лісове господарство».

Суд критично оцінює твердження прокуратури, що державна реєстрація первісної земельної ділянки з кадастровим номером 3222486201:01:018:0165 (яка в подальшому була поділена на 6 земельних ділянок: 3222486201:01:018:5470, 3222486201:01:018:5471, 3222486201:01:018:5472, 3222486201:01:018:5473, 3222486201:01:018:5474, 3222486201:01:018:5475) відбулась лише 22.06.2021 року, оскільки згідно доданих до позову матеріалів формування земельної ділянки як об`єкту відбулось раніше, в період до запровадження державної реєстрації земельних ділянок шляхом занесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно.

Також, суперечливими є викладені у позові твердження, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3222486201:01:018:0165 (яка в подальшому була поділена на 6 земельних ділянок: 3222486201:01:018:5470, 3222486201:01:018:5471, 3222486201:01:018:5472, 3222486201:01:018:5473, 3222486201:01:018:5474, 3222486201:01:018:5475) вибула з власності держави на підставі підробленого Державного акту, і на час вибуття вже мала статус об`єкту природно-заповідного фонду.

Зокрема, обставини щодо надання в приватну власність спірної земельної ділянки у 2002 році передували її віднесенню до земель природно-заповідного фонду у 2020 році, тому відповідні обставини є самостійними і підлягають окремому дослідженню.

Щодо надання спірної земельної ділянки у приватну власність прокуратура зазначає, що 22.06.2021 року відділом у Дунаєвському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області відкрито Поземельну книгу на земельну ділянку з кадастровим номером 3222486201:01:018:0165 площею 0,69 га з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ЧР 086497, виданого на ім`я ОСОБА_1 на підставі договору купівлі продажу земельної ділянки від 11.04.2002 року № 307 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю від 24.06.2002 року за № 2203.

На підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07.07.2021 року № 437 ОСОБА_1 відчужив земельну ділянку на користь ОСОБА_2 .

В свою чергу, ОСОБА_2 на підставі нотаріально завіреної заяви від 14.07.2021 року № 509 здійснив поділ земельної ділянки 3222486201:01:018:0165 на 6 земельних ділянок: 3222486201:01:018:5470 (площею 0,115 га), 3222486201:01:018:5471 (площею 0,115 га), 3222486201:01:018:5472 (площею 0,115 га), 3222486201:01:018:5473 (площею 0,115 га), 3222486201:01:018:5474 (площею 0,115 га), 3222486201:01:018:5475 (площею 0,115 га), які на підставі рішення № 2 учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРІНІТІ КОМЕРЦІАЛ ГРУП» від 01.11.2021 року № 445 були внесені до статутного капіталу останнього.

Однак, як зазначає прокуратура у позові, у 2002 році ОСОБА_1 не укладав Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 11.04.2002 року № 307 та не отримував Державного акту серії ЧР № 086497 від 24.06.2002 року.

Відповідні висновки ґрунтуються на невстановленні факту нотаріального посвідчення Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11.04.2002 року № 307, про що свідчать відповіді нотаріусів, які у відповідний період здійснювали нотаріальну діяльність за місцезнаходженням спірного майна.

Зокрема, в якості доказів прокуратурою надано лист Управління нотаріату Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 29.10.2021 року № 47878/6.3-21/6.3, що станом на квітень 2002 року на території Києво-Святошинського району здійснювали приватну нотаріальну діяльність нотаріуси Києво-Святошинського районного нотаріального округу та державні нотаріальні контори, які обслуговують населення Києво-Святошинського району та забезпечують нотаріальними послугами й на даний час, а саме: Києво-Святошинська районна державна нотаріальна контора, Вишнева міська державна нотаріальна контора, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Також, згідно архівних фондів, які знаходяться на зберіганні Київського обласного державного нотаріального архіву станом на квітень 2002 року в Києво-Святошинському районному нотаріальному окрузі працювали наступні приватні нотаріуси: Стратілат П.І. , Ступаченко Н.В. , Тимчук В.О. , Федотова О.В. та функціонувала Перша Київська обласна державна нотаріальна контора.

Однак, за наслідками проведеного опитування наведених нотаріусів не виявлено факту посвідчення Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 11.04.2002 року № 307, що на думку прокуратури спростовує факт його укладення.

Також, прокуратура стверджує, що Державний акту серії ЧР № 086497 від 24.06.2002 року ОСОБА_1 не видавався, оскільки за наслідками проведених прокуратурою заходів встановлено відсутність документації із землеустрою щодо виготовлення Державного акту на прдво власності на земельну ділянку серії ЧР № 086497 від 24.06.2002 року та відсутність другого примірнику Державного акту.

Зокрема, згідно інформації Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 24.09.2021 року № 10-10-0.331-11147/2-21 у місцевому фонді документація із землеустрою щодо виготовлення Державного акту на прдво власності на земельну ділянку серії ЧР № 086497 від 24.06.2002 року відсутня.

Згідно листа Борщагівської сільської ради від 22.11.2021 року № 1-12/2569 другий примірник вищевказаного Державного акту має зберігатись в приміщенні Києво-Святошинського районного відділу земельних ресурсів Держкомзему України.

Також, згідно інформації Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 24.09.2021 року № 10-10-0.331-11147/2-21 в архіві Відділу другий примірник Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЧР № 086497 від 24.06.2002 року відсутній.

Крім того, із допитів колишнього начальника управління земельних ресурсів Києво-Святошинського району Київської області, який перебував на посаді у період 1998-2008 роки та колишнього голови Софіївсько-Борщагівської сільської ради, який перебував на посаді у період 1990-2006 роки встановлено, шо підписи, що стоять у графах в Державному акті серії ЧР № 086497 від 24.06.2002 року їм не належать.

Як визначено ст. 81 Земельного кодексу України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.

Згідно зі ст. 82 Земельного кодексу України юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі, зокрема, внесення земельних ділянок її засновниками до статутного капіталу.

Як вбачається з викладених у позові обставин та наданих доказів, відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРІНІТІ КОМЕРЦІАЛ ГРУП» набув прав власності на спірні земельні ділянки внаслідок внесення їх до статутного капіталу засновником громадянином ОСОБА_2 , який в свою чергу, придбав земельну ділянку з кадастровим номером 3222486201:01:018:0165, яка в подальшому була поділена на 6 земельних ділянок: 3222486201:01:018:5470, 3222486201:01:018:5471, 3222486201:01:018:5472, 3222486201:01:018:5473, 3222486201:01:018:5474, 3222486201:01:018:5475, у власність на підставі відплатного Договору купівлі-продажу від 07.07.2021 року № 437 у громадянина ОСОБА_1 .

Прокуратура у позові стверджує про незаконність набуття права власності на земельну ділянку та просить витребувати земельну ділянку з незаконного володіння відповідача у зв`язку з незаконністю набуття прав на таку земельну ділянку попереднім власником ОСОБА_1 .

Зокрема, прокуратура стверджує, що вжитими нею заходами не вдалося знайти документи землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність первісному набувачу та підстав набуття земельної ділянки у власність ОСОБА_1 . Відповідні висновку ґрунтуються виключно на тому, що прокуратурі не вдалося визначити місцезнаходження та нотаріальне посвідчення наведеного у Державному акті ЧР № 086497 від 24.06.2002 року Договору купівлі-продажу від 11.04.2002 року № 307, щодо самого Державного акту ЧР № 086497 від 24.06.2002 року встановлено факти, які можуть свідчити про підроблення такого Державного акту.

Як вбачається з прохальної частини позову, другою позовною вимогою прокуратура просить усунути перешкоди у здійсненні Бучанською районною державною адміністрацією Київської області права користування та розпорядження земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення шляхом їх повернення на користь держави в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРІНІТІ КОМЕРЦІАЛ ГРУП».

Згідно зі ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Також згідно зі ст. 330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Як визначено ст. 386 Цивільного кодексу України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Статтею 387 Цивільного кодексу України передбачено право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння, тобто від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (віндикаційний).

Такий спосіб захисту права, як усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном визначений у ст. 391 Цивільного кодексу України в якості захисту права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння (негаторний).

Враховуючи набуття відповідачем та його засновником права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222486201:01:018:0165, яка в подальшому була поділена на 6 земельних ділянок: 3222486201:01:018:5470, 3222486201:01:018:5471, 3222486201:01:018:5472, 3222486201:01:018:5473, 3222486201:01:018:5474, 3222486201:01:018:5475, на підставі відповідних цивільно-правових угод, які не визнані протиправними і згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України породжують обумовлені ними правові наслідки, до спірних правовідносин не можливо застосувати предбачений ст. 391 Цивільного кодексу України спосіб захисту у вигляді повернення майна.

Крім того, у п. 2 прохальної частини позову прокуратура просить усунути перешкоди шляхом повернення майна саме з незаконного володіння, що породжує суперечність.

Відповідні правовідносини свідчать про наявність обставин вибуття майна (земельної ділянки) з володіння власника і витребування відповідного майна, як заявлено в п. 2 прохальної частини позову, має досліджуватись в контексті норм ст. ст. 330, 387, 388 Цивільного кодексу України.

Статтею 388 Цивільного кодексу України визначено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

З огляду на наведені у позові обставини, за твердженням прокуратури порушення мало місце, принаймні, під час набуття права власності на землю попереднім власником ОСОБА_1 у 2002 році.

Однак, щодо відповідної особи - ОСОБА_1 суду не надано доказів вибуття на його користь земельної ділянки з володіння власника, не з волі власника іншим шляхом.

Хоча відповідну особу ОСОБА_1 залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, такий правовий статус не передбачає встановлення щодо такої особи фактів, які породжують відповідні правові наслідки.

Незаконність вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом має встановлюватись в межах дослідження безпосередньо обставин такого вибуття за участю всіх осіб, які причетні до незаконного вибуття для надання їм можливості заперечувати чи спростувати відповідні факти.

Однак, у матеріалах даної справи не заявлено для належного дослідження факт незаконності первісного вибуття спірної земельної ділянки з володіння держави, зокрема, на користь ОСОБА_1 у 2002 році.

З огляду на обставини справи, застосування до відповідача ст.ст. 387 388 Цивільного кодексу України є похідним від встановлення факту незаконності вибуття майна з володіння власника не з його волі, при цьому, відповідач в даному випадку є особою, яка наразі є лише фактичним власником і володільцем майна - земельної ділянки. При цьому, жодних обставин, які вказують на недобросовісність володіння відповідача, прокуратурою не наведено.

Таким чином, незаконність відповідного Договору купівлі-продажу та Державного акту не встановлена, правомірність відповідних правочинів не спростована в судовому порядку. Також, прокуратурою чітко не наведено ні особи, з чийого володіння незаконно вибула спірна земельна ділянка, ні моменту та точних обставин такого вибуття.

Незаконність вибуття на користь безпосередньо ОСОБА_1 у 2002 року грнутується фактично на припущеннях та доказах незавершеного кримінального провадження, які не можуть бути використані в господарському процесі.

Посилання прокуратури на дані досудового слідства у кримінальному провадженні №42021112200000051 від 23.07.2021 року, зокрема, відомості допитів свідків про те, що колишній начальник управління земельних ресурсів Києво-Святошинського району Київської області та колишній голова Софіївсько-Борщагівської сільської ради не підпиували Державний акт серії ЧР № 086497 від 24.06.2002 року, не є належними доказами, оскільки відповідні факти не можуть ґрунтуватись лише на поясненнях відповідних зацікавлених осіб щодо належності їм підписів без проведення експертного дослідження підписів. Крім того, наведена кримінальна справа не розглянута.

В позові не обґрунтовано в чому полягають порушення відповідачем природоохоронного законодавства.

Таким чином, у позові поєднано дві окремі підстави: належність земельної ділянки до лісогосподарських земель, які перебувають у користуванні ДП «Київське лісове господарство», та незаконність вибуття земельної ділянки з володіння власника, які не доведені в ході розгляду спору повними та належними доказами.

У разі встановлення у визначеному законом порядку факту вибуття земельної ділянки з кадастровим номером 3222486201:01:018:0165 з власності держави поза її волею, зокрема, встановлення незаконності вибуття земельної ділянки за наслідками розгляду кримінальної справи №42021112200000051, відповідні обставини можуть бути нововиявленими для даного спору.

Наразі надані прокуратурою докази та пояснення щодо обставин вибуття земельної ділянки з власності держави не містять встановлених фактів, які з огляду на ст. 388 Цивільного кодексу України є достатньою підставою для витребування земельної ділянки у відповідача.

Також суд не погоджується з твердженням прокуратури, що перебування земель в обліку лісокористування лісгоспу свідчить про встановлення цільового призначення відповідних земель як лісогосподарського призначення.

Зокрема, з огляду на норму ст.1 Лісового кодексу України (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин), ліс - тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав`яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов`язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі.

Згідно зі ст.4 Лісового кодексу України до лісового фонду України належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 гектара.

До лісового фонду України не належать:

зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не віднесені в установленому порядку до лісів;

окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Наведені норми законодавства визначають поняття лісових ділянок та лісового фонду України не залежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них.

Поняття земель лісогосподарського призначення наведене в ст.5 Лісового кодексу України (у відповідній редакції), згідно з якою до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

Частиною 2 ст.5 Лісового кодексу України (у відповідній редакції) передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства. Тобто в порядку ст.20 Земельного кодексу України, ч.ч. 1, 4 якої передбачають, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органі місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, проводиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Однак, прокуратурою та позивачем не надано доказів встановлення цільового призначення земельної ділянки в порядку ст.20 Земельного кодексу України.

За відсутності належних доказів доказів про надання лісгоспу земельної ділянки, зокрема, у межах спірної земельної ділянки, у користування, наявні у справі матеріали лісовпорядкування можуть стосуватись лише інвентаризації та обліку земель лісового фонду, зазначення в них землекористувачем лісгоспу є безпідставним і за відсутності доказів надання земельних ділянок останньому, матеріали базового лісовпорядкування не відповідають змісту п.5 «Прикінцевих положень» Лісового кодексу України, не можуть вважатись правовстановчими документами, які засвідчують факт перебування земель в постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства і такі матеріали не можуть слугувати достовірними вихідними даними, покладеними в основу інформації ВО «Укрдержліспроект» та наданого до позову фрагменту Публічної кадастрової карти.

При цьому, суду не надано інших доказів встановлення лісогосподарського цільового призначення спірної земельної ділянки, її передачі та перебування в постійному користуванні лісгоспу, тому також безпідставними є твердження прокуратури про необхідність її попереднього вилучення у землекористувача.

З огляду на викладені у позові та встановлені в ході розгляду спору обставини, прокуратурою не обґрунтовано яку норму законодавства, що містить пряму однозначну вказівку чи заборону, порушено відповідачем. Крім того, непорозуміння, на які прокуратура посилається в обґрунтування позовних вимог, в даному випадку спричинені численними змінами в законодавстві та недбалістю державного органу щодо належного ведення обліку земель, що допускає неоднозначне тлумачення і непередбачуваність для особи порядку отримання земельної ділянки. Виходячи з фактичних обставин на момент набуття у власність земельної ділянки, у відповідача були достатні підстави передбачати дотримання ним порядку отримання земельної ділянки.

У зв`язку з чим, відповідач не міг достовірно та однозначно усвідомлювати та передбачати, що в його діях є порушення. Порушення ґрунтуються на власному співставленні та тлумаченні прокуратурою норм законодавства та фактичних обставин, а не на чітко визначеній в законі вказівці чи забороні.

У рішенні ЄСПЛ «Щокін проти України» визначено принцип, що вирішення колізій у законодавстві завжди має тлумачиться на користь особи (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, Заяви №№ 23759/03 та 37943/06, від 14 жовтня 2010 р.). Зокрема, у цьому рішенні ЄСПЛ визначено концепцію якості закону, наявна вимога, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Як зазначається в рішенні, відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості і точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника. В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

Для того, щоб національне законодавство відповідало вимогам Конвенції, воно має гарантувати засіб правового захисту від свавільного втручання органів державної влади у права, гарантовані Конвенцією. У питаннях, які стосуються основоположних прав, надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права, одним з основних принципів демократичного суспільства, гарантованих Конвенцією. Відповідно законодавство має достатньо чітко визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам влади, та порядок її реалізації (див. рішення у справі «Гіллан та Квінтон проти Сполученого Королівства» (Gillan and Quinton v. the United Kingdom), заява № 4158/05, п. 77, ECHR 2010 (витяги), з подальшими посиланнями).

Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 12 червня 2008 р. у справі «Власов проти Росії» (Vlasov v. Russia), заява № 78146/01, п. 125). Функція роз`яснення та тлумачення положень національного закону належить насамперед національним судам (див., наприклад, рішення у справі «Озтюрк проти Туреччини» (Ozturk v. Turkey) [ВП], заява № 22479/93, п. 55, ECHR 1999-VI). Хоча Суд не може замінити своїм рішенням рішення національних судів та його повноваження щодо перевірки дотримання національного законодавства обмежені (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Слівенко проти Латвії» (Slivenko v. Latvia) [ВП], заява № 48321/99, п. 105, ECHR 2003-Х; та рішення від 22 жовтня 2009 р. у справі «Пауліч проти Хорватії» (Paulic v. Croatia), заява № 3572/06, п. 39), його функцією є перевірка обґрунтування національних судів з точки зору Конвенції (див. рішення у справі «Слівенко проти Латвії», зазначене вище). Щоб захистити особу від свавілля, недостатньо забезпечити формальну можливість мати змагальне провадження для оскарження застосування положення закону в її справі. Якщо ухвалене в результаті судове рішення не містить обґрунтування або доказової бази, виникле втручання у гарантоване Конвенцією право може стати непередбачуваним та, як наслідок, не відповідати вимозі законності (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Лупса проти Румунії» (Lupsa v. Romania), заява № 10337/04, пункти 41-42, ECHR 2006-VII; та рішення від 24 квітня 2008 р. у справі «С.G. та інші проти Болгарії» (С.G. and Others v. Bulgaria), заява № 1365/07, пункти 42,46 та 49-50).

У справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, рішення від 10 лютого 2010 року) ЄСПЛ визначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання стосовно того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним (див. рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy) [GC], N 33202/96, п. 107, ECHR 2000-I). В той же час, з огляду на зміст наведеного рішення ЄСПЛ, відсутність чітких законодавчих положень створює загрозу непередбачуваного та свавільного втручання, тому має тлумачиться на користь особи.

Також, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29.08. 2018 року у справі № 492/446/15-а врахувала правовий висновок ЄСПЛ, сформований у рішенні у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06, п. 50-56), де Суд визначив концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні; відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності порушує вимогу «якості закону»; у разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 року у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

Також, ст. 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

З огляду на фактичні обставни спору та враховуючи наведену практику Європейського Суду з Прав Людини, наведені прокуратурою в позові твердження про лісогосподарське призначення спірної земельної ділянки, створюють загрозу непередбачуваного та свавільного втручання в право на мирне володіння майном. Встановлені в ході розгляду справи обставини свідчать про відсутність в діях відповідача порушень прямих вказівок закону, в той же час наявні ознаки порушень в діях інших осіб, до яких не заявлено позовних вимог і з огляду на встановлений ст. 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод принцип, такі порушення не можуть встановлюватись у даній справі без участі таких осіб і породжувати для відповідача відповідні негативні правові наслідки.

Положення ст. 152 Земельного кодексу України визначають, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно з ч. 1 ст. 153 Земельного кодексу України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Згідно зі ст. 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації, виникають із дня такої реєстрації.

Положеннями ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16.01.2020 року, ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції, згідно з якою відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підп. «а» п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підп. «а» п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

За наслідками розгляду спору не підтвердились посилання прокуратури на перебування спірної земельної ділянки в постійному користуванні лісогосподарського підприємства, відведення її для лісогосподарських потреб чи іншим чином встановлення лісогосподарського цільового призначення.

За відсутності підстав стверджувати про незаконність набуття відповідачем земельної ділянки, також відсутні підстави для задоволення вимоги про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування рішень про державну реєстрацію за відповідачем прав власності на земельні ділянки та їх повернення з незаконного володіння відповідача.

Таким чином, за наслідками розгляду спору не підтверджено фактів державної реєстрації права приватної власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення за особою, яка протиправно його набула, тому вимоги про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з одночасним припиненням права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРІНІТІ КОМЕРЦІАЛ ГРУП» на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222486201:01:018:5470, 3222486201:01:018:5471, 3222486201:01:018:5472, 3222486201:01:018:5473, 3222486201:01:018:5474, 3222486201:01:018:5475 не підлягають задоволенню за недоведеністю.

Крім того, оскільки в ході розгляду спору не доведено, що спірна земельна ділянка належить до складу земель з особливим правовим статусом (зокрема, лісів), не підлягають застосуванню наслідки обмежень цивільного обороту лісових земельних ділянок. Тому, відсутні підстави для задоволення вимоги про повернення земельних ділянокз незаконного володіння відповідача в складі способу захисту права на підставі ст. 391 Цивільного кодексу України, як усунення перешкод в користуванні.

Також, прокуратурою не доведено підстав для витребування з чужого незаконного володіння відповідача спірних земельних ділянок в порядку ст. 388 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Згідно з ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними у розумінні ч.1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ч.2 ст.76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги не доведені, тому задоволенню не підлягають в повному обсязі.

Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства України, повно та всебічно розглянувши матеріали справи господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокуратурою та позивачем не доведені, тому задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 79, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. ст. 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 23.08.2023 р.

Суддя Т.П. Карпечкін

СудГосподарський суд Київської області
Дата ухвалення рішення19.07.2023
Оприлюднено28.08.2023
Номер документу113014391
СудочинствоГосподарське
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про припинення права власності на земельну ділянку

Судовий реєстр по справі —911/943/22

Постанова від 25.07.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Коробенко Г.П.

Ухвала від 13.06.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Коробенко Г.П.

Ухвала від 02.05.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Коробенко Г.П.

Ухвала від 14.03.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Коробенко Г.П.

Ухвала від 15.02.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Коробенко Г.П.

Ухвала від 10.01.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Коробенко Г.П.

Ухвала від 15.09.2023

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Коробенко Г.П.

Рішення від 19.07.2023

Господарське

Господарський суд Київської області

Карпечкін Т.П.

Ухвала від 03.07.2023

Господарське

Господарський суд Київської області

Карпечкін Т.П.

Ухвала від 01.05.2023

Господарське

Господарський суд Київської області

Карпечкін Т.П.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні