Постанова

від 15.08.2023 по справі 918/862/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2023 року

м. Київ

cправа № 918/862/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

прокурора - Керничний Н. І.,

відповідачів - Дяденчук А. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Кошмак Вадима Степановича

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.05.2023 (судді: Павлюк І. Ю. - головуючий, Савченко Г. І., Саврій В. А.) у справі

за позовом Керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської міської ради

до Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради та Фізичної особи - підприємця Кошмака Вадима Степановича

про визнання недійсним договору купівлі - продажу цілісного майнового комплексу шляхом викупу та договору дарування в частинах та зобов`язання повернути протирадіаційне укриття,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У жовтні 2022 року керівник Рівненської окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Рівненської міської ради звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради (далі - Управління комунальною власністю) та фізичної особи-підприємця Кошмака Вадима Степановича (далі - ФОП Кошмак В. С.) про:

- визнання частково недійсними договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу шляхом викупу від 25.10.1999, укладеного між Комітетом приватизації Рівненської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Каронела" (далі - ТОВ "Каронела") в частині включення в загальну площу нежитлових приміщень площі 222,6 м2, що є протирадіаційним укриттям;

- визнання недійсним договору дарування від 06.10.2005, укладеного між ТОВ "Каронела" та Кошмаком В. С. в частині включення в загальну площу нежитлових приміщень площі 222,6 м2, що є протирадіаційним укриттям;

- зобов`язання ФОП Кошмака В. С. повернути Рівненській міській раді протирадіаційне укриття площею 222,6 м2, що знаходиться в приміщенні підвального поверху п`ятиповерхової будівлі №438 на вул. Соборній в м. Рівне.

1.2. Позовні вимоги з посиланням, зокрема на статті 203, 215, 236, 328 Цивільного кодексу України, положення Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні" та "Про цивільну оборону України" обґрунтовані тим, що згідно з даних відділу з питань надзвичайних ситуацій виконавчого комітету Рівненської міської ради та наявної у відділі облікової документації фонду захисних споруд цивільного захисту, розташованих на території Рівненської міської територіальної громади, а також паспорту протирадіаційного укриття № 67815 встановлено, що у м. Рівне на вул. Соборній, 438 розташоване вбудоване в житловий будинок протирадіаційне укриття площею 228 м2.

Відповідно до даних, які містяться у матеріалах технічної інвентаризації Комунального підприємства "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації" (далі - КП " Рівненське міське бюро технічної інвентаризації") та відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вказані приміщення на праві приватної власності належать Кошмаку В. С.

Так, міською радою народних депутатів 26.04.1996 та 14.06.1996 були прийняті рішення, за якими державне-комунальне підприємство "Герас" (далі - ДКП "Герас") віднесено до об`єктів великої приватизації.

Одним із структурних підрозділів ДКП "Герас", який знаходився на вул. Соборна, 438 у м. Рівне був "Магазин № 56".

Рішенням Рівненської міської ради від 04.02.1999 № 105 відмінено статус спеціалізованих державно-комунальних підприємств, затверджено перелік об`єктів державно-комунальної власності, що приватизуються шляхом викупу господарськими товариствами, створеними із членів трудових колективів, серед яких був "Магазин № 56". Вказаним рішенням вирішено об`єкт приватизації - цілісний майновий комплекс, а саме приміщення підприємства "Магазин № 56" приватизувати шляхом їх викупу ТОВ "Каронела".

25.10.1999 між комітетом приватизації Рівненської міської ради та ТОВ "Каронела" на виконання рішення ради від 04.02.1999 було укладено договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, розташованого на вул. Соборній, 438 у м. Рівне, у складі майна та нежитлового приміщення, вбудованого в п`ятиповерховий цегляний будинок, загальною площею 739,9 м2, у тому числі: підвал - 222,6 м2 та цокольний поверх - 517,3 м2.

У подальшому на підставі договору дарування від 06.10.2005 ТОВ "Каронела" безоплатно відчужило зазначене майно на користь ОСОБА_1 .

Проте згідно з приписами законодавства приватизації не підлягають об`єкти що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об`єктів, що мають загальнодержавне значення, окрім іншого, віднесено протирадіаційні споруди.

Отже, прокурор зазначав, що оспорюваний договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу шляхом викупу від 25.10.1999 в частині включення до площі нежитлових приміщень площ протирадіаційного укриття, що становить 222,6 м2 укладений з порушенням вимог Законів України "Про приватизацію державного майна" та "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", а тому наявні підстави для визнання цього договору та договору дарування від 06.10.2005 недійсними.

1.3. Управління комунальною власністю у відзиві на позовну заяву, заперечуючи проти її задоволення, вказувало на те, що рішення про приватизацію спірного об`єкта міською радою приймалося у повній відповідності до положень законодавства.

Спірний об`єкт приватизації до моменту його продажу шляхом викупу перебував в оренді у спеціалізованого державно-комунального підприємства "Магазин № 56" згідно з договором оренди від 30.01.1998, укладеного з Департаментом економіки міста, за умовами якого в оренду підприємству було передано нежитлове приміщення для магазину на вул. Соборній, 438 загальною, площею 739,9 м2 (цоколь - 517,3 м2, підвал - 222,6 м2), яке знаходилося на балансі департаменту. При цьому умови договору оренди не містили умов про те, що підвал має статус протирадіаційного укриття чи умов про наявність особливостей щодо використання цього підвалу.

Управління комунальною власністю наголосило, що жодного повідомлення про те, що в будинку розміщена споруда цивільного захисту, а саме протирадіаційне укриття, будівництво якого має відбуватися з дотриманням певних технічних характеристик та будівельних вимог, немає.

Крім того відповідач зазначив про необґрунтованість прокурором наявність підстав для представництва у цьому випадку інтересів Рівненської міської ради.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 30.01.2023 у задоволенні позову відмовлено.

2.2. Суд першої інстанції зазначив, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, обґрунтовував свої вимоги посиланням на те, що частина приміщення, яке було предметом оспорюваного договору купівлі-продажу, є протирадіаційним укриттям № 67815, на підтвердження чого прокурор надав паспорт протирадіаційного укриття № 67815, листи Рівненської міської ради від 18.08.2022 № 08-3201/1, Департаменту цивільного захисту та охорони здоров`я населення Рівненської обласної державної адміністрації від 30.08.2022 № вих-1/2017/03-07/22.

Водночас суд першої інстанції установив, що паспорт протирадіаційного укриття № 67815 заповнений у 2005 році, а рік введення в експлуатацію приміщення зазначено 1984 рік, тоді як вибуття з комунальної власності протирадіаційного укриття відбулося у 1999 році, а введення в експлуатацію будинку, в якому, за твердженням прокурора, розташоване протирадіаційне укриття - 1981 рік (за даними інвентаризаційної справи).

Стосовно листів, на які посилався прокурор, суд першої інстанції дійшов висновку, що ці листи не є первинними документами, на підставі яких можна встановити приналежність спірного майна до протирадіаційного укриття, при цьому документів, про які йдеться у вказаних листах (облікової документації), прокурором не надано, так само як і не заявлено клопотання про їх витребування у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку.

Суд першої інстанції також зазначив, що за наявними матеріалами справи судом не установлено, в якій із вказаних частин знаходиться протирадіаційне укриття площею 226 м2, зважаючи, що загальна площа підвалу становить 671,9 м2.

Щодо позовної давності, суд першої інстанції зазначив, що оспорювані у справі договори укладені понад 23 та 17 років до звернення з позовом до суду, при цьому прокурор посилається на те, що позивачу стало відомо про порушення його прав за результатами проведеного 27.05.2022 огляду та узагальнення інформації, що міститься в облікових документах. Проте власник або особа, яка реалізує правомочності власника, постійно знає, що відбувається з його майном, або виявляє зміни, що відбуваються з цим майном у розумний строк шляхом постійного та регулярного моніторингу, огляду, інвентаризацію тощо. Установивши обставини щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності.

2.3 Додатковим рішенням Господарського суду Рівненської області від 27.02.2023 частково задоволено заяву ФОП Кошмака В. С. про ухвалення додаткового рішення, стягнуто з Рівненської обласної прокуратури на користь ФОП Кошмака В. С. 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. У решті вимог заяви відмовлено.

2.4. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.05.2023 рішення Господарського суду Рівненської області від 30.01.2023 скасовано, прийнято нове рішення про задоволення позову повністю, а саме: визнано недійсним договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу шляхом викупу від 25.10.1999, укладений між комітетом з приватизації Рівненської міської ради та ТОВ "Каронела", в частині включення в загальну площу нежитлових приміщень площі 222,6 м2, що являється протирадіаційним укриттям; визнано недійсним договір дарування від 06.10.2005 (зареєстрований в реєстрі за № 1842), укладений між ТОВ "Каронела" та Кошмаком В. С., в частині включення в загальну площу нежитлових приміщень площі 222,6 м2, що являється протирадіаційним укриттям; зобов`язано ФОП Кошмака В. С. повернути Рівненській міській раді протирадіаційне укриття площею 222,6 м2, що знаходиться в приміщенні підвального поверху п`ятиповерхової будівлі № 438 на вул. Соборній.

Додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 27.02.2023 скасовано, відмовлено у задоволенні заяві ФОП Кошмака В. С. про ухвалення додаткового судового рішення про розподіл судових витрат на оплату професійної правничої допомоги у зв`язку з розглядом справи у Господарському суді Рівненської області.

Відмовлено у задоволенні заяви ФОП Кошмака В. С. про розподіл судових витрат за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

2.5. Суд апеляційної інстанції зазначив, що на момент прийняття рішення Рівненської міської ради від 04.02.1999 № 105 "Про відміну статусу спеціалізованих державно-комунальних підприємств та затвердження переліків об`єктів приватизації" та укладення договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу шляхом викупу посадовим особам комітету з приватизації Рівненської міської ради було достовірно відомо про наявність у підвальному приміщенні будівлі на вул. Соборна, 438, в місті Рівне, що входило до цілісного майнового комплексу, захисної споруди цивільного захисту (протирадіаційного укриття під обліковим записом № 67815).

З огляду на норми законодавства, чинного на момент укладання 25.10.1999 спірного договору купівлі-продажу, суд апеляційної інстанції зазначив, що захисні споруди цивільного захисту було віднесено до об`єктів, які перебувають під охороною держави та мають загальнодержавне значення, у зв`язку з чим такі споруди не могли відчужуватись із державної чи комунальної власності у приватну.

Однак, захисна споруда цивільного захисту (протирадіаційне укриття під обліковим записом №67815) комунальної власності була приватизована, а тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу шляхом викупу від 25.10.1999 в частині включення до площі нежитлових приміщень площ протирадіаційного укриття, що становить 222,6 м2, оскільки у вказаній частині договір укладений з порушенням вимог Законів України "Про приватизацію державного майна" та "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", а також наявність підстав для визнання недійсним договору дарування та зобов`язання відповідача повернути майно.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись з постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.05.2023, ФОП Кошмак В. С. у касаційній скарзі просить її скасувати, а рішення Господарського суду Рівненської області від 30.01.2023 залишити в силі, а також скаржник просить апеляційну скаргу ФОП Кошмак В. С. на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 27.02.2023 направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вважаючи, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а також пункт 4 частини 2 зазначеної норми та частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, оскільки судом апеляційної інстанції допущено порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

3.1.1. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що підвал, який належить ФОП Кошмаку В. С., є протирадіаційним укриттям на підставі таких доказів: паспорту сховища (протирадіаційного укриття) № 67815 від 05.12.2005; листа Рівненської міської ради за № 08-3201/1 від 18.08.2022; листа Департаменту цивільного захисту та охорони здоров`я населення Рівненської обласної державної адміністрації № вих-1/2О17/ОЗ-О7/22 від 30.08.2022; додатково витребуваної апеляційним судом облікової картки № 67815 від 30.03.2006.

Однак, на переконання заявника касаційної скарги, ці докази є недопустимими та неналежними.

Наведені докази суд мав дослідити та оцінити з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності (на необхідність такої оцінки доказів вказується у пункті 6.25. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2021 у справі № 905/902/20).

Скаржник наголошує, що паспорт сховища (протирадіаційного укриття) № 67815 від 05.12.2005, облікова картка № 67815 від 30.03.2006 та листи Рівненської міської ради, Департаменту цивільного захисту є неналежними та недопустимими доказами у справі, оскільки складені значно пізніше набуття спірного майна у приватну власність, а також ці документи не містять відомостей того, що саме підвал, який належить на праві власності ФОП Кошмаку В. С., має статус захисної споруди цивільної оборони.

З викладеного вбачається встановлення апеляційним судом обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, що згідно з пунктом 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, є підставою для скасування судового рішення.

3.1.2. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не дослідив та не надав оцінку доказам відповідача на підтвердження того, що спірний підвал не є протирадіаційним укриттям, зокрема, не надано оцінки договору оренди нежитлового приміщення від 30.01.1998 № 1033/373 за умовами якого державно-комунальне підприємство "Магазин № 56" орендувало у Департаменту економіки міста Рівненської міської ради нежитлове приміщення для магазину на вул. Соборна, 438 у м. Рівне, площею 739,9 м2 (цоколь - 517,3 м2, підвал 222,6 м2). З цього договору вбачається, що переданому в користування підвалу площею 222,6 м2 будь-якого спеціального статусу не визначено. Обмежень щодо використання такого приміщення договором не встановлено. Будь-якого спеціального порядку його утримання не передбачено.

Рішення Рівненської міської ради від 04.02.1999 № 105, яким затверджено перелік об`єктів державно-комунальної власності, що приватизуються шляхом викупу господарськими товариствами, створеними із членів трудових колективів спеціалізованих державно-комунальних підприємств, також не містить жодних застережень та умов щодо приватизації. Рішенням передбачено дозвіл на приватизацію цілісного майнового комплексу державно-комунального підприємства "Магазин № 56" повністю. Будь-які виключення чи застереження щодо приватизації майна відсутні.

Оспорюваний договір купівлі-продажу від 25.10.1999, який укладений між комітетом з приватизації Рівненської міської ради та ТОВ "Каронела", також не визначає спеціального статусу спірного підвалу та не передбачає, що це протирадіаційне укриття. При цьому продавець у пункті 5.3. укладеного договору купівлі-продажу гарантував, що об`єкт не входить до переліку об`єктів, які не підлягають приватизації, не є проданим, заставленим, переданим, не знаходиться під арештом, судових справ щодо нього немає.

Скаржник зазначив, що згідно з наданими матеріалами інвентаризації, проведеної Рівненським міським бюро технічної інвентаризації за фактом завершення будівництва житлового будинку на вул. Ленінський (на теперішній час - вул. Соборна) 438, у м. Рівне, житловий, багатоповерховий будинок не містить у своєму складі захисних споруд цивільної оборони. Спірний підвал за матеріалами інвентаризації, що була проведена станом на 1996 рік, є складовою магазину, має площу 222,6 м2 та визначений під приміщення торгівлі.

Отже, наведеною сукупністю доказів, на переконання заявника касаційної скарги, підтверджується що спірне приміщення підвалу, що має площу 222,6 м2, не має статусу захисної споруди цивільної оборони.

Проте суд апеляційної інстанції допустив порушення процесуальних норм, що стосується дослідження та оцінки доказів, зокрема вимоги статті 86, 210 та частини 2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький за змістом висновок викладений у низці постанов Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 08.07.2021 у справі 915/1889/19, від 15.07.2021 у справі №916/2586/20.

Також, як зазначає заявник касаційної скарги, без уваги апеляційного суду залишились доводи відповідачів, що загальна площа підвалу житлового будинку становить 671,9 м2, тому протирадіаційне укриття площею 228 м2 може бути в іншій його частині, які не є відчуженими та не перебувають у приватній власності.

3.1.3. Скаржник наголошує на порушенні судом апеляційної інстанції приписів частини 4 статті 74 та статті 269 Господарського процесуального кодексу України, а саме судом з власної ініціативи витребувано нові докази та покладено їх в основу оскаржуваного рішення.

Згідно з частиною 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Однак, витребуючи з власної ініціативи докази, апеляційний суд не обґрунтував, в чому саме полягають сумніви суду у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо подання витребуваних у них судом доказів.

У постанові від 13.04.2023 у справі № 924/1225/21 Верховний Суд зазначив, що витребування судом доказів з власної ініціативи без такого обґрунтування свідчить про порушення таких принципів господарського судочинства, як змагальність та диспозитивність.

Скаржник, посилаючись на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 09.05.2023 у справі № 914/354/22 щодо застосування статті 269 Господарського процесуального кодексу України, вказав на те, що витребуваний та досліджений в судовому засіданні оригінал облікової картки від 30.03.2006 № 67815, який був покладений в основу оскаржуваної постанови, не був поданий до суду першої інстанції. Водночас, суд першої інстанції роз`яснював право прокурору заявити відповідне клопотання про витребування такого доказу, однак прокурор та позивач таким правом не скористався. Позивач не скористався також правом на витребування доказів і в суді апеляційної інстанції, однак апеляційний суд з власної ініціативи його витребував.

3.1.4. Оскаржуючи постанову суду апеляційної інстанції з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник вказує на неправильне застосування судом статті 216 Цивільного кодексу України, посилаючись на те, що прокурор заявив вимогу про зобов`язати ФОП Кошмака В. С. повернути Рівненській міській раді протирадіаційне укриття площею 222,6 м2, що знаходиться в приміщенні підвального поверху п`ятиповерхової будівлі № 438 на вул. Соборна в місті Рівне. Тобто як спосіб захисту прокурор обрав реституцію, а нормативну підставу позову - положення статті 216 Цивільного кодексу України.

Однак, скаржник вважає, що прокурором було обрано неналежний спосіб захисту прав позивача, оскільки між Рівненською міською радою та ФОП Кошмак В. С. відсутній договір купівлі-продажу спірного підвалу.

Правило статті 216 Цивільного кодексу України застосовується виключно до сторін правочину.

Саме такі висновки щодо правильності застосування статті 216 Цивільного кодексу України зроблені у постанові Верховного Суду від 13.03.2023 у справі № Б29/334-09, в якій зазначено, що "...Верховний Суд погоджується з висновком господарського суду апеляційної інстанції про те, що норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватися як правова підстава повернення майна, яке знаходиться у третьої особи, що не є стороною недійсного договору. В цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову про витребування відповідного майна, зокрема з підстав, передбачених cm. ст. 387, 388, 400 ЦК України. При цьому умови та правові наслідки витребування майна не є тотожними правовим наслідкам передбаченим ч. 1 ст. 216 ЦК України... ".

Висновки Верховного суду про те, що положення частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України застосовується виключно до сторін правочину також наведені в постановах від 26.06.2018 у справі № 916/1952/17 від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18, від 14.05.2020 у справі № 916/1952/17, від 26.01.2022 року у справі № 924/637/20.

Однак, суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 216 Цивільного кодексу України, без урахування наведених висновків Верховного Суду та помилково, за відсутності між Рівненською міською радою та ФОП Кошмак В. С. будь-якого договору, застосував між ними реституцію.

3.1.5. Заявник касаційної скарги також зазначає про те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми щодо строків позовної давності, зокрема щодо поважності причин пропуску строку, а саме частину 5 статті 267 Цивільного кодексу України.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц та від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц).

Оскільки спірне приміщення було відчужено ще в 1999 році, прокурору необхідно було обґрунтувати поважність причин пропуску строку позовної давності, строк якої пропущено на понад 20 років.

Прокурор навів причини пропуску строку та просив визнати їх поважними, проте суд апеляційної інстанції навів інші причини пропуску строку позовної давності та визнав їх поважними.

При цьому висновок про поважність причин пропуску строку позовної давності, який складає понад 20 років через "неналежне виконання позивачем своїх обов`язків та зволіканням останнім вчинення дій щодо звернення до суду за захистом своїх прав" є необґрунтованим та дискримінаційним по відношенню до відповідачів.

Скаржник акцентує увагу на тому, що вирішуючи питання про поважність причин пропуску позовної давності, необхідно враховувати, що поважними визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними і пов`язані з дійсними труднощами для вчинення процесуальних дій у встановлений строк (постанови Верховного Суду від 06.10.2021 у справі № 359/4206/19, від 18.07.2018 № 908/1846/17).

Однак, ні прокурор, ні апеляційний суд в своєму рішенні взагалі не вказали обґрунтованих підстав та обставин, які були об`єктивно непереборними і пов`язані з дійсними труднощами, що перешкоджали Рівненській міській раді подати позов у межах строків позовної давності.

Право власності на спірне підвальне приміщення вибуло з власності Рівненської міської ради на підставі договору-купівлі продажу укладеного ще в 1999 році. При цьому договір укладено на виконання рішення Рівненської міської ради від 04.02.1999 № 105. Понад 23 роки підвал знаходиться у приватній власності. Однак протягом всього цього часу, Рівненська міська рада не цікавилась своїм майном, не вживала заходів з його утримання, що не відповідає діям доброго господаря та засадам розумності, що визначені в статті 3 Цивільного кодексу України.

3.1.6. Скаржник також зауважує, що апеляційний суд не надав оцінки доводам відповідача про втручання у його право власності та допустив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Так, скаржник зазначає, що спір виник виключно з дій органу місцевого самоврядування, зокрема Рівненської міської ради в особі її органу приватизації, які на думку прокурора, є незаконними, що зумовило відчуження майна, яке не підлягало приватизації. Тому заявлення позову спрямовано на виправлення помилки, яка допущена державою. Водночас, позов заявлено лише через 23 роки з моменту відчуження майна, тому його задоволення безумовно зумовить невиправдане втручання в право на мирне володіння майном що належить Кошмаку В. С., в спосіб що не є домірним.

3.2. Крім того ОСОБА_1 у касаційній сказі зазначає, що суд апеляційної інстанції скасував додаткове рішення від 27.02.2023 виключно з підстав скасування основного рішення від 30.01.2023.

Проте оскільки скасування рішення від 30.01.2023 скаржник вважає незаконним, відповідно підстави скасування додаткового рішення від 27.02.2023 є також незаконними.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу прокурор, заперечуючи проти її задоволення, просить залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, вказуючи на необґрунтованість та недоведеність доводів скаржника з підстав, викладених у відзиві.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково з огляду на таке.

4.2. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.

4.3. Суди попередніх інстанцій установили, що згідно з інформацією про хід виконання рішень сесії міської ради народних депутатів по приватизації від 18.07.1996 за № 099 у 1996 році сесією міської ради народних депутатів прийнято 7 рішень про приватизацію 28 об`єктів, зокрема рішенням від 26.04.1996 № 118 та від 14.06.1996 № 146 ДКП "Герас" віднесено до об`єктів великої приватизації.

За інформацією про структурні підрозділи ДКП "Герас" та зведеної відомості за 01.10.1997, один із структурних підрозділів підприємства знаходився на вул. Соборна, 438, в місті Рівне, а саме "Магазин № 56";

Рішенням Рівненської міської ради від 04.02.1999 № 105 відмінено статус спеціалізованих державно-комунальних підприємств та затверджено перелік об`єктів державно-комунальної власності, що приватизуються шляхом викупу господарськими товариствами, створеними із членів трудових колективів спеціалізованих державно-комунальних підприємств, серед яких ДКП "Магазин № 56" (м. Рівне, вул. Соборна, 438). Відповідно до цього рішення вирішено об`єкт приватизації - цілісний майновий комплекс, а саме: майно та приміщення ДКП "Магазин № 56", приватизувати шляхом їх викупу ТОВ "Каронела".

25.10.1999 на виконання рішення Рівненської міської ради від 04.02.1999 № 105 між комітетом з приватизації Рівненської міської ради та ТОВ "Каронела" укладено договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу шляхом викупу, зареєстрований в комітеті з приватизації 25.10.1999 № 335 (далі - договір купівлі-продажу від 25.10.1999).

Відповідно до пункту 1.1 договору купівлі-продажу від 25.10.1999 комітет з приватизації Рівненської міської ради (продавець) зобов`язався передати, а ТОВ "Каронела" (покупець) прийняти цілісний майновий комплекс, що розташований на вул. Соборна, 438, в місті Рівне, у складі майна та нежитлового приміщення, вбудованого в п`яти поверховий цегляний будинок, загальною площею 739,9 м2, у тому числі: підвал - 222,6 м2, цокольний поверх - 517,3 м2. Характеристики будівлі наводяться в технічному паспорті, який виданий міським бюро технічної інвентаризації.

Площу об`єкта продажу визначено на підставі площі орендованої ДКП "Магазин 56", згідно з договором оренди нежитлового приміщення від 30.01.1998 № 1033/373, укладеного департаментом економіки міста виконавчого комітету Рівненської міської ради та ДКП "Магазин 56".

При цьому як установив суд першої інстанції у пункті 5.3 договору купівлі-продажу від 25.10.1999 продавець гарантував, що об`єкт не входить до переліку об`єктів, які не підлягають приватизації, не є проданим, заставленим, переданим, не знаходиться під арештом, судових справ щодо нього немає.

14.12.1999 комітетом з приватизації Рівненської міської ради видано ТОВ "Каронела" свідоцтво про право власності на цілісний майновий комплекс ДКП "Магазин 56", реєстраційний № 296.

06.10.2005 між ТОВ "Каронела" (дарувальник) та ОСОБА_1 (обдаровуваний) укладено договір дарування, за умовами якого нежитлове приміщення на вул. Соборна, 438, вбудоване в п`ятиповерховий цегляний будинок, загальною площею 739,9 м2 у складі: підвалу площею 222,6 м2 та цокольного поверху площею 517,3 м2 дарувальником безоплатно передано обдаровуваному у власність.

З Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що ТОВ "Каронела" припинено з 2007 року.

Згідно з матеріалами інвентаризаційної справи (справа № 9312 на домоволодіння № 438 по вул. Ленінській (Соборній) в м. Рівне, яка знаходиться в КП «Рівненське обласне БТІ» та була заведена 22.01.1982) будинок № 438 по вул. Соборна в Рівне побудований в 1981 році, має шість поверхів, вбудовані в цокольний поверх приміщення, призначені для торгівлі, та підвал. Також у цій справі міститься лист забудовника житлового будинку, отриманий 27.10.1981 Бюро технічної інвентаризації, з інформацією про те, що по вул. Ленінська, 438 ведеться будівництво 45-ти квартирного житлового будинку з вбудованим магазином. Введення будинку в 4 кварталі 1981 року. У зв`язку із закінченням будівельно-монтажних робіт по будинку забудовник просить провести технічну інвентаризацію цієї забудови та видати довідку про фактичні техніко- економічні показники.

4.4. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога прокурора в інтересах держави в особі Рівненської міської ради про визнання недійсними договору купівлі- продажу від 25.10.1999, договору дарування від 06.10.2005 в частині включення в загальну площу нежитлових приміщень площі 222,6 м2, що є протирадіаційним укриттям та зобов`язання ФОП Кошмака В. С. повернути Рівненській міській раді протирадіаційне укриття площею 222,6 м2, що знаходиться в приміщенні підвального поверху п`ятиповерхової будівлі № 438 на вул. Соборній в м. Рівне.

4.5. Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що відповідно до матеріалів інвентаризації на об`єкт нерухомого майна на вул. Соборна, 438, в місті Рівне, виданих КП "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації", нежитлове приміщення, вбудоване в п`ятиповерховий цегляний будинок на вул. Соборна, 438 "А-5" складається з цокольного поверху (Ц.п.) та підвалу (Пд).

Згідно з інформацією Департаменту цивільного захисту та охорони здоров`я населення Рівненської обласної державної адміністрації (лист від 30.08.2022 № вих-1/2017/03-07/22), у документах обліку фонду захисних споруд цивільного захисту облдержадміністрації за адресою: м. Рівне, вул. Соборна, 438 знаходиться захисна споруда (протирадіаційне укриття під обліковим записом № 67815), що є комунальною власністю територіальної громади міста Рівне в особі Рівненської міської ради, закріпленого на праві господарського відання за ЖКП "Центральне" (код ЄДРПОУ, стан суб`єкта - "припинено"), а в подальшому за ЖКП "Сонячне" (код ЄДРПОУ 31479172, стан суб`єкта - "у стані припинення"), що є правонаступником ЖКП "Центральне".

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що про наявність в приміщенні п`ятиповерхового цегляного будинку на вул. Соборній, 438, в місті Рівне вбудованої захисної споруди (протирадіаційне укриття) свідчить паспорт протирадіаційного укриття № 67815. Так, пунктом 1 "Загальні відомості" паспорту вказано адресу, а саме: Рівненська область, м. Рівне, вул. Соборна, 438. Власником протирадіаційного укриття № 67815 згідно паспорту зазначено управління житлово-комунального господарства Рівненського міськвиконкому, ЖКП "Центральне". Дата введення в експлуатацію - 1984 рік. У розділі "Технічна характеристика" паспорту вказано, що протирадіаційне укриття площею 228 м2 та місткістю 300 чоловік вбудоване в будівлю.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що на час прийняття рішення Рівненської міської ради від 04.02.1999 № 105 "Про відміну статусу спеціалізованих державно-комунальних підприємств та затвердження переліків об`єктів приватизації" та укладення договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу шляхом викупу 25.10.1999 посадовим особам комітету з приватизації Рівненської міської ради було відомо про наявність у підвальному приміщенні будівлі на вул. Соборна, 438, в м. Рівне, що входило до цілісного майнового комплексу, захисної споруди цивільного захисту (протирадіаційного укриття під обліковим записом № 67815).

Водночас суд першої інстанції установив, що за даними документів інвентаризаційної справи в житловому будинку по вул. Соборній, 438, м. Рівне немає споруди цивільного захисту, а знаходяться звичайні підвальні приміщення.

Зокрема, за даними технічного паспорта на будинок № 438 на вул. Ленінська (після перейменування - вул. Соборна), виготовленого бюро технічної інвентаризації 22.01.1982 при первинній інвентаризації, фактичне використання будинку: житловий будинок; 6 поверхів, наявний підвал загальною площею 671,9 м2 та цокольний поверх; загальна корисна площа - 2666,9 м2, у тому числі серед іншого: торгові приміщення - 513 м2.

Суд першої інстанції установив, що у загальних відомостях про будинок відсутні дані про те, що в будинку розташована захисна споруда цивільного захисту.

Крім того суд установив, що відповідно до даних повторної інвентаризації, проведеної бюро технічної інвентаризації 07.08.1990, технічний паспорт на житловий будинок на вул. Ленінській, 438, м. Рівне також не містить відомостей про те, що в підвалі будинку розташована захисна споруда цивільного захисту.

4.6. Суд першої інстанції щодо паспорта протирадіаційного укриття № 67815 зазначив, що цей документ заповнений у 2005 році, а рік введення в експлуатацію зазначено 1984, тоді як вибуття з комунальної власності протирадіаційного укриття відбулося у 1999 році за договором купівлі-продажу від 25.10.1999, а введення в експлуатацію будинку, в якому, за твердженням прокурора, розташоване протирадіаційне укриття - 1981 рік (за даними інвентаризаційної справи).

При цьому суд першої інстанції дійшов висновку, що листи Рівненської міської ради за № 08-3201/1 від 18.08.2022, департаменту цивільного захисту та охорони здоров`я населення Рівненської обласної державної адміністрації №вих-1/2017/03-07/22 від 30.08.2022, Департаменту цивільного захисту та охорони здоров`я населення Рівненської обласної державної адміністрації, викладеною у листі від 30.08.2022 № вих-1/2017/03-07/22, на які в обґрунтування позовних вимог посилався прокурор, не є первинними документами, на підставі яких можна встановити приналежність спірного майна до протирадіаційного укриття. Проте документів, на які міститься посилання у зазначених листах, а саме облікової документації, прокурором не надано, клопотання про їх витребування у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку для дослідження у судовому засіданні не заявлено.

Натомість під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції на виконання вимог суду прокурор надав суду для огляду оригінал облікової картки № 67815 від 30.03.2006, який оглянутий в судовому засіданні колегією суддів та представниками присутніх сторін, що відображено у протоколі судового засідання від 09.05.2023. Оригінал облікової картки № 67815 від 30.03.2006р. в судовому засіданні повернутий прокурору.

Суд апеляційної інстанції установив, що з оригіналу облікової картки № 67815 від 30.03.2006 вбачається наявність в приміщенні будинку на вул. Соборній, 438 в м. Рівне вбудованої захисної споруди (протирадіаційне укриття). Тип укриття - вбудоване. Вказане протирадіаційне укриття призначене для укриття мешканців за місцем проживання. Дата здачі в дію - 1984 рік, площа - 228, 0 м2 Вказана облікова картка містить гриф "ДСК".

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за змістом частин 3, 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно з частиною 1 статті 80 зазначеного Кодексу учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У постанові Верховного Суду від 09.05.2023 у справі № 914/354/22, на неврахування якої посилався скаржник у касаційній скарзі, щодо застосування статті 269 Господарського процесуального кодексу України зазначено таке:

"Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як: "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи", і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою).

26.4 Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному разі - позивача).

26.5 При цьому за імперативним приписом частини четвертої статті 13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

26.6 Принцип рівності сторін у процесі у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

26.7 Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

26.8 Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі № 46/603".

У постанові Верховного Суду від 13.04.2023 у справі № 924/1225/21 також зазначено таке:

"Верховний Суд звертає увагу на те, що згідно з частиною першою статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності, що полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 20 серпня 2020 року у справі № 914/1680/18).

З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про те, що збирання судом доказів з власної ініціативи без обґрунтування, в чому саме полягають сумніви суду у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо подання витребуваних у них судом доказів, свідчить про порушення судом таких принципів господарського судочинства, як змагальність та диспозитивність".

4.7. Як вже зазначалося, предметом позову у справі, яка розглядається були вимоги прокурора про визнання оспорюваних договорів купівлі-продажу від 25.10.1999 та дарування від 06.10.2005 недійсними в частині включення в загальну площу нежитлових приміщень площі 222,6 м2, що є протирадіаційним укриттям та зобов`язання Кошмака В. С. повернути Рівненській міській раді протирадіаційне укриття площею 222,6 м2, що знаходиться в приміщенні підвального поверху п`ятиповерхової будівлі №438 на вул. Соборній в м. Рівне.

Суд першої інстанції здійснюючи розгляд справи установив, що як вказують відповідачі та не спростовано ні прокурором, ні позивачем, підвальне приміщення за адресою: м. Рівне, вул. Соборна, 438, де знаходиться захисна споруда (протирадіаційне укриття під обліковим записом № 67815), по суті складається з двох самостійних частин: спірного майна та підвалу житлового будинку.

Проте за наявними матеріалами справи судом не установлено, в якій із вказаних частин знаходиться протирадіаційне укриття площею 228 м2 (площа, яка зазначена у паспорті сховища (протирадіаційного укриття № 67815), зважаючи, що загальна площа підвалу становить 671,9 м2.

Однак суд апеляційної інстанції задовольняючи позовні вимоги на зазначене уваги не звернув.

4.8. Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що за змістом статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17, від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, від 28.05.2020 у справі № 917/750/19.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи наявне у позивача права або законного інтересу; якщо так, то чи відбулося його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові належить відмовити.

Як вбачається з позовної заяви, прокурор обґрунтовує вимоги про зобов`язання ФОП Кошмака В. С. повернути Рівненській міській раді протирадіаційне укриття площею 222,6 м2, що знаходиться в приміщенні підвального поверху п`ятиповерхової будівлі №438 на вул. Соборній в м. Рівне, посиланням на положення статті 216 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

У постанові Верховного Суду від 26.01.2022 у справі № 924/637/20, на неврахування якої посилається заявник касаційної скарги, зазначено таке:

"85. Реституція як спосіб захисту цивільного права (ч.1 ст.216 ЦК) застосовується лише у разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним, чи який визнано недійсним.

86. Метою проведення реституції є відновлення між сторонами такого собі status quo у фактичному та правовому становищі, що існував до вчинення правочину, шляхом, так би мовити, абсолютного знищення юридичного значення будь-яких дій, що вчинялися суб`єктами - учасниками недійсного правочину.

87. Реституція - це спеціальний зобов`язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий.

88. Правило ст.216 ЦК застосовується виключно до сторін правочину.

89. Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину".

З матеріалів справи убачається, що оспорюваний у справі договір купівлі-продажу від 25.10.1999 укладений між ТОВ "Каронела" (яке припинено з 2007 року) та комітетом з приватизації Рівненської міської ради (повноваження якого перейшли до Управління комунальною власністю, відповідача у справі), однак вимоги про повернення майна відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України заявлені в інтересах Рівненської міської ради, яка не була стороною спірного правочину.

4.9. Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що суд апеляційної інстанції виходив з того, що Законами України "Про приватизацію державного майна" та "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" протирадіаційні укриття були віднесені до об`єктів, що перебувають під охороною держави та мали загальнодержавне значення, а тому комітет з приватизації Рівненської міської ради не мав права на відчуження спірної нерухомості (об`єкта цивільного захисту (цивільної оборони) під час приватизації шляхом викупу цілісного майнового комплексу (в частині підвалу, що є вбудованим протирадіаційним укриттям) ДКП "Магазин №56", і, відповідно, в подальшому приміщення не могло бути подароване на користь ФОП Кошмака В. С. за договором дарування від 06.10.2005.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 зазначено, зокрема, таке:

"8.42. У рішенні ЄСПЛ у справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04, пункт 70) Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він зазначив, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

8.43. Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються".

Суд першої інстанції установив, що саме Рівненською міською радою як суб`єктом владних повноважень, приймалося рішення про віднесення майна, що є предметом оспорюваних правочинів, до переліку об`єктів державно-комунальної власності, що приватизуються шляхом викупу господарськими товариствами, створеними із членів трудових колективів спеціалізованих державно-комунальних підприємств. При цьому комітет з приватизації рівненської міської ради (наразі - Управління комунальною власністю), як виконавчий орган місцевого самоврядування, який є підконтрольним і підзвітним раді, а з питань здійснення делегованих йому повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольним відповідним органам виконавчої влади, до повноважень якого відносилося укладення договорів купівлі-продажу, виступаючи продавцем фактично виконував волю власника - органу місцевого самоврядування.

При цьому суд зазначив, що з фактичних обставин справи установлено, що договір купівлі-продажу укладений 23 роки тому, а договір дарування - понад 17 років тому, при цьому особа, яка у межах, наданих законодавством, набула право власності на майно (державне чи комунальне), не може нести негативних наслідків у зв`язку з порушенням процедури прийняття рішення органами влади чи місцевого самоврядування, які діють у межах правового поля.

4.10. Отже, ураховуючи положення законодавства, встановлені судами обставини справи, зокрема, встановлення судом першої інстанції неможливості ідентифікації заявлених прокурором для повернення 222,6 м2 із загальної площі підвалу, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги знайшли підтвердження, а тому касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції у справі скасувати, а рішення залишити в силі.

Суд апеляційної інстанції скасувавши рішення Господарського суду Рівненської області від 30.01.2023 по суті позовних вимог, дійшов висновку про наявність підстав для скасування додаткового рішення суду від 27.02.2023 та прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні заяви ФОП Кошмака В. С. про розподіл судових витрат.

Однак, з урахуванням скасування постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.05.2023 та залишення в силі рішення Господарського суду Рівненської області від 30.01.2023, колегія суддів вважає за необхідне залишити додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 27.02.2023 без змін.

При цьому касаційна скарга ФОП Кошмака В. С. в частині направлення апеляційної скарги ФОП Кошмака В. С. на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 27.02.2023 до суду апеляційної інстанції задоволенню не підлягає.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

У статті 312 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

5.3. Ураховуючи норми законодавства, зважаючи на викладене та встановлені судом першої інстанції обставини справи, які стали підставою для відмови у задоволенні позовних вимог і які, у свою чергу, не спростував суд апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає, що оскаржене у справі рішення Господарського суду Рівненської області від 30.01.2023 відповідає положенням чинного законодавства, натомість постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.05.2023 необхідно скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 4 частини 1 статті 308, статтями 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Кошмак Вадима Степановича задовольнити частково.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.05.2023 у справі № 910/7632/21 скасувати, рішення Господарського суду Рівненської області від 30.01.2023 залишити в силі. Додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 27.02.2023 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак