Постанова

від 24.08.2023 по справі 280/7419/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 280/7419/21

адміністративне провадження № К/990/17519/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Олендера І.Я.,

суддів: Пасічник С.С., Гончарової І.А.,

розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Приватного підприємства «Автосоюз 97» на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07.12.2022 (судді: Малиш Н.І. (головуючий), Баранник Н.П., Щербак А.А.) у справі №280/7419/21 за адміністративним позовом Приватного підприємства «Автосоюз 97» до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Приватне підприємство «Автосоюз 97» (далі - позивач, Підприємство) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.03.2021 №00038660709.

2. Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

Контролюючим органом проведено фактичну перевірку Підприємства та встановлено порушення платником вимог частин першої та восьмої статті 15 ЗУ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах та пального», що полягало в зберіганні позивачем пального без наявності ліцензії на право на зберігання пального.

Позивач стверджує, що не здійснює діяльність пов`язану із обігом пального, в тому числі діяльність пов`язану з його виробництвом, зберіганням, реалізацією. Вказує, що Підприємство не має на балансі жодних стаціонарних паливних ємностей чи паливних складів для зберігання пального, в тому числі і за місцем проведення фактичної перевірки (м. Запоріжжя, вул. Ентузіастів, буд. 2А) відсутні будь-які споруди, обладнання та ємності, призначені для зберігання та реалізації пального. При цьому, наявність пального в паливних баках транспортних засобів/технічному обладнанні/пристроях не потребує отримання ліцензії на право зберігання пального, оскільки дані резервуари не являються нерухомим майном та не мають чіткої прив`язки до місця (території).

Також, зазначає, що інформація щодо місця поставки пального, зазначена в актах, не відповідає дійсності та змісту первинних документів, які взагалі не досліджувались під час перевірки та є виключно припущенням перевіряючих, які без наявності жодного первинного документа, виключно на підставі зареєстрованих податкових накладних прийшли до висновку про порушення Підприємством вимог законодавства.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 17.02.2022 позов задоволено, оскаржуване податкове повідомлення - рішення визнано протиправним та скасовано.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що контролюючим органом під час перевірки не було встановлено місць зберігання пального чи то акцизних складів, а відтак помилково, без наявних тому підтверджень, дійшов висновку про здійснення позивачем зберігання пального без наявності ліцензії.

Також суд зауважив, що факт придбання пального не є беззаперечним доказом існування у Підприємства місць для зберігання пального.

4. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 07.12.2022 рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволення позовних вимог Підприємства.

Рішення суду апеляційної інстанції обґрунтовано тим, що під час перевірки позивачем не було надано договорів суборенди транспортних засобів, такі докази не було також долучено, ані до заперечень на акт перевірки ані до скарги під час адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення, а отже такі не є належними доказами у справі. Також позивачем не було надано доказів подання повідомлення про об`єкти оподаткування, на час перевірки не надано, як не було надано до перевірки обігово-сальдових відомостей та журналів ордерів по рахунку 10 "Основні засоби", 28 "Товари", 20 "Виробничі запаси", 23 "Виробництво", позабалансові рахунки (з урахуванням субрахунків, в розрізі номенклатури та по складах із зазначенням кількості та вартості).

Суд, з урахуванням вказаного зазначив, що норми законодавства покладають обов`язок на суб`єктів господарювання, які придбавають пальне, вжити заходів або щодо отримання відповідної ліцензії, з урахування виду діяльності або зберігання такого для власних потреб, або надати інформацію, що підтверджує про відсутність обов`язку отримання ліцензії. Проте позивач, враховуючи період і кількість придбаного пального не надав доказів відсутності у нього обов`язку отримати ліцензію на зберігання пального.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, Підприємство подало касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07.12.2022 та залишити в силі рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17.02.2022.

6. У зв`язку з ухваленням зборами суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді рішення від 09.06.2023 №9 про обрання судді Усенко Є.А. до Великої Палати Верховного Суду розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 28.06.2023 №1022/0/78-23 призначено повторний автоматизований розподіл цієї судової справи між суддями.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.06.2023 визначено склад колегії суддів для розгляду цієї справи: Олендер І.Я. (головуючий суддя), судді: Гончарова І.А., Пасічник С.С.

Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставі пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.75.1.3 п.75.1 ст.75, пп.80.2.5 п.80.2 ст.80 Податкового Кодексу України та наказу Головного управління ДПС у Запорізькій області № 212-П від 20.01.2021 проведено фактичну перевірку ПП «Автосоюз 97» за адресою: Україна, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Ентузіастів, буд. 2/А, за період з 01.04.2020 по день закінчення фактичної перевірки з питань здійснення контролю за додержанням суб`єктом господарювання вимог законодавства, які є обов`язковими при виробництві, обігу, зберіганні, використанні транспортуванні пального; наявності супровідних документів на товар, виявлення порушення у сфері виробництва і обігу пального.

Результати перевірки оформлено актом 01.02.2021 № 665/08-01-07-03/33016515.

Згідно висновків акту перевірки встановлено, що Підприємством за місцем провадження діяльності зі зберігання пального за адресою: Україна, м.Запоріжжя, вул. Ентузіастів, буд. 2/А порушено вимоги:

- ч. 1 ,ч. 8, ч. 1 ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», що полягало у зберіганні пального в період з 01.04.2020 по 01.02.2021 (включно) без отримання ліцензії на право зберігання пального;

- п. 63.3. ст. 63 Податкового кодексу України, що полягало у неподанні повідомлення за Формою 20-ОПП про об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, а саме: офісне приміщення, яке розташоване за адресою: Україна, м. Запоріжжя, вул. Ентузіастів, буд.2/А."

За результатами перевірки 22.03.2021 контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №00038630709, яким до позивача застосовано суму штрафних санкцій у розмірі 1020,00 грн;

- №00038660709, яким нараховано суму штрафних санкцій у розмірі 500 000,00 грн за порушення вимог частин 1 та 8 статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального».

Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку. За результатами розгляду скарги було прийняте рішення №14901/6/99-00-06-03-02-06 від 02.07.2021, яким скаргу задоволено частково, скасовано податкове повідомлення - рішення від 22.03.2021№ 00038630709 та залишено без змін податкове повідомлення - рішення від 22.03.2021 № 00038660709.

Не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням від 22.03.2021 №00038660709, позивач звернувся до суду із даним позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

8. Підставою касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції позивач зазначив неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції при прийнятті рішень не врахував відповідних висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 31.05.2022 у справі №540/4291/20, від 29.06.2022 у справі №200/11016/20-а, що свідчить про неправильне застосування норм статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», підпункту 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України; та у постанові від 21.02.2020 у справі №826/17123/18, свідчить про неправильне застосування судом норм Податкового кодексу України в частині правомірності проведення перевірки (підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80).

9. Контролюючим органом надано відзив на касаційну скаргу Підприємства, в якому відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані а висновки суду апеляційної інстанції є правильними, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

ПОЗИЦІЯ СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої і апеляційної інстанцій

10. Надаючи оцінку доводам скаржника у касаційні скарзі колегія суддів касаційної інстанції виходить з вимог частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, Верховний Суд виходить з наступного.

11. Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального на території України визначає Закон України 481/95-BP від 19.12.1995 "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального" (далі - Закон України 481/95-BP).

Згідно з вимогами частини 1 статті 15 Закону України № 481/95-BP оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії.

Відповідно до абзацу восьмого частини другої статті 17 Закону України №481/95-ВР встановлена відповідальність за зберігання пального без наявності ліцензії у вигляді штрафних санкцій у розмірі 500 000 гривень.

Відповідно до вимог статті 15 Закону України №481/95-BP суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.

Ліцензії на право оптової торгівлі пальним видаються терміном на п`ять років органом виконавчої влади, уповноваженим Кабінетом Міністрів України.

Ліцензія видається за заявою суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію.

Для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів: документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення; акт вводу в експлуатацію об`єкта або акт готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального; дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.

Суб`єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, копії зазначених документів не подають. Такі суб`єкти господарювання у заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів та ємностей, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження.

Статтею 1 Закону України №481/95-ВР надано визначення поняттям, зокрема:

зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик;

місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

Проте, Закон України №481/95-ВР не визначає, що саме розуміється під власним споживанням пального, а так само, під поняттям «споруди», «обладнання», «ємності». При цьому, якщо загальні визначення понять «споруда» та «обладнання» є більш чітко окресленими, то поняття «ємність» таким не є і за загальним правилом охоплює абсолютно усі споруди, обладнання, резервуари чи інші пристрої, які мають щонайменшу місткість, до яких можна віднести і паливні баки автомобілів, обладнання, пристроїв. Тому застосування такого поняття в абсолютному значенні у Законі України №481/95-ВР робить його вимоги непередбачуваними для суспільства, позаяк, кожен суб`єкт господарювання, який придбав пальне і використовує його, зобов`язаний отримати ліцензію на зберігання пального, що, однак, суперечить правовому змісту запровадження державою вимог щодо ліцензування діяльності зі зберігання пального, метою чого було, зокрема, підвищення контролю за обігом пального не тільки у розрізі суб`єктів господарювання, які займаються такою діяльністю, але й місць, на яких провадиться діяльність зі зберігання пального.

Закон України№481/95-ВР не дає чіткого розуміння, які саме місця слід вважати місцем зберігання пального, на кожне з яких суб`єкт господарювання зобов`язаний отримати ліцензію.

Верховний Суд у постановах від 31.05.2022 у справі №540/4291/20, від 29.06.2022 у справі №200/11016/20-а, на які, зокрема покликається Підприємство в касаційній скарзі, від 21.09.2022 у справі № 140/16490/20, від 12.01.2023 у справі № 420/11102/21 застосував норми статей 15, 17 Закону №481/95-ВР у подібних правовідносинах у системному зв`язку із нормами підпунктів 14.1.6, 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України і дійшов до висновку, що зберігання пального нерозривно пов`язане із наявністю у суб`єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального). Наявність у суб`єкта господарювання обов`язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб`єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов`язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності) залежить саме від наявності у суб`єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», незалежно від того чи зареєстрований такий суб`єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу. Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб`єкта господарювання місце зберігання пального має ознаки, які згідно з нормами підпунктів 14.1.6, 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлені як виключення з визначення «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», такий суб`єкт не має обов`язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.

Таким чином, для оцінки наявності в діях суб`єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, з`ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального. Ці обставини складають об`єктивну та суб`єктивну сторони правопорушення. Сам по собі факт наявності «на балансі» у суб`єкта господарювання невикористаного пального не є достатньою обставиною для його кваліфікації як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії.

З урахуванням зазначеного, під час проведення фактичної перевірки фахівцями контролюючого органу має бути встановлено безпосереднє місце зберігання суб`єктом господарювання пального. Не встановлення наявності таких місць зберігання пального чи то акцизних складів, не може тягнути за собою відповідальність у вигляді застосування штрафу.

Водночас, у цій справі висновки відповідача про порушення позивачем вимог Закону України №481/95-ВР ґрунтуються виключно на аналізі єдиного реєстру податкових накладних та єдиного реєстру акцизних накладних, згідно з яких Підприємство здійснювало придбання дизельного палива з доставкою на адресу Україна, м.Запоріжжя, вул. Ентузіастів, буд. 2/А, та ненаданні ним первинних документів, які б свідчили про транспортування палива.

В даному випадку, контролюючий орган провів фактичну перевірки прибувши за податковою адресою юридичної особи (м.Запоріжжя, вул. Ентузіастів, буд. 2/А - офіс підприємства у приміщенні кафе), на якій відсутні жодні об`єкти рухомого та нерухомого майна, в яких би могло зберігатися пальне, без наявності жодного первинного документа, виключно на підставі зареєстрованих податкових та акцизних накладних дійшов висновку про зберігання пального без наявності ліцензії. Фактичну та кількісну наявність пального відповідач в ході проведення фактичної перевірки не встановлював, в акті перевірки не відображено і відомостей про інвентаризацію пального на зберіганні, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, відбір зразків пального, спосіб зберігання пального, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей).

Водночас, як уже зазначалось, ці обставини складають об`єктивну та суб`єктивну сторони правопорушення, відповідальність за вчинення якого встановлена приписами частини другої статті 17 Закону України № 481/95-ВР. Разом з тим, сам факт поставки пального на користь позивача, що останнім не заперечується, жодним чином не свідчить про факт зберігання пального без відповідної ліцензії.

При цьому в акті перевірки вказано, що пальне відвантажено в паливні баки транспортних засобів, проте доказів знаходження транспортних засобів на баласті Підприємства, останнім не надано.

На вимогу суду першої інстанції позивачем надані документи, які підтверджують використання ПП «Автосоюз 97» у господарській діяльності транспортних засобів, які перебувають у користуванні позивача на підставі договорів суборенди транспортних засобів, що були нотаріально завірені, та копії яких наявні в матеріалах справи.

Крім того, контролюючий орган в акті перевірки констатував факт використання пального виключно в господарській діяльності Підприємства.

Отже, враховуючи нормативно-правове регулювання спірних правовідносин та встановлені судами обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що підстави вважати, що зберігання позивачем дизельного пального, придбаного для власного використання, підпадає під визначення «зберігання пального», що вимагає ліцензування відповідно до норм статті 15 Закону № 481/95-ВР, відсутні. Відтак, відсутні й підстави для притягнення позивача до відповідальності, встановленої нормою абзацу 8 частини другої статті 17 цього Закону.

Підсумовуючи викладене, Суд вважає рішення суду першої інстанції відповідає наведеній вище правовій позиції Верховного Суду, а, відтак, правові підстави для його скасування відсутні, у зв`язку з чим, судом апеляційної інстанції помилково скасовано рішення суду першої інстанції, яке прийнято на підставі повного та всебічного дослідження обставин справи з дотриманням вимог законодавства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

12. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Суд касаційної інстанції скасовує або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (частина перша статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України).

13. З огляду на встановлені обставини справи в сукупності та враховуючи правове регулювання спірних правовідносин, колегія суддів приходить до висновку, що доводи, викладені у касаційні скарзі, дають підстави для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, яке призвело до неправильного вирішення справи та скасування рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, а тому касаційна скарга Приватного підприємства «Автосоюз 97» підлягає задоволенню.

СУДОВІ ВИТРАТИ

14. При поданні касаційної скарги Приватним підприємством «Автосоюз 97» сплачено 15030,00 грн судового збору, що підтверджується платіжним дорученням № 1080 від 03.05.2023 (т.2 а.с.145).

За правилами частини першої статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на зазначене, Суд дійшов висновку про необхідність стягнення з Головного управління ДПС у Запорізькій області (ЄДРПОУ 44118663) на користь Приватного підприємства «Автосоюз 97» судові витрати на сплату судового збору за подання касаційної скарги в розмірі 15030,00 грн (п`ятнадцять тисяч тридцять гривень 00 коп.).

Керуючись статтями 133, 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Автосоюз 97» задовольнити.

Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 07.12.2022 у справі №280/7419/21 скасувати, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17.02.2022 в даній справі залишити в силі.

Стягнути на користь Приватного підприємства «Автосоюз 97» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області (ЄДРПОУ 44118663) судові витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у сумі 15030,00 грн (п`ятнадцять тисяч тридцять гривень 00 коп.).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіІ.Я.Олендер С.С. Пасічник І.А. Гончарова