Постанова

від 14.08.2023 по справі 686/6323/23

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2023 року

м. Хмельницький

Справа № 686/6323/23

Провадження № 22-ц/4820/1522/23

Хмельницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Корніюк А.П. (суддя доповідач), П`єнти І.В., Талалай О.І., секретар судового засідання Цугель А.О.

за участю представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 та третьої особи ТОВ «Скіф Проскурів» Гандзюка В.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу №686/6323/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 08 червня 2023 року (суддя Продан Б.Г., повний текст судового рішення складено 15 червня 2023 року) у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Скіф Проскурів» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та відшкодування збитків.

Заслухавши доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд

в с т а н о в и в:

Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_3 зазначав, що він, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є власниками нерухомого майна (нежитлового приміщення) загальною площею 528,3 кв.м, що знаходиться у АДРЕСА_1 . Між позивачем та відповідачами відсутній договір про порядок володіння та користування спірним нерухомим майном, відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності, а також будь-які інші угоди щодо використання майна.

Позивачу стало відомо, що відповідачі 01.05.2021 без його згоди уклали договір найму нерухомого майна з ТОВ «Скіф Проскурів» терміном дії до 01 травня 2024 року, розділом 3 якого передбачено сплату орендної плати у розмірі 2000 грн на місяць для кожного із наймодавців, не врахувавши, що позивач є співвласником спірного нерухомого майна і жодної плати за його користування не отримував.

ОСОБА_3 вважає, що спірний договір є нікчемним, адже нотаріально не посвідчений, а у випадку, якщо б цей договір не був нікчемним, він підлягав би визнанню недійсним, адже суперечить законодавству, оскільки укладений без його згоди як співвласника.

Тому позивач вважає, що з моменту укладення спірного договору: з 01 травня 2023 року до часу звернення його з позовом за користування спірним нерухомим майном Товариство сплачувало відповідачам орендну плату у розмірі 2000 грн на місяць кожному, тому станом на 01.03.2023 кожен із відповідачів отримав по 44000 грн орендної плати, а отже така ж сума має бути відшкодована і позивачу.

Тому, ОСОБА_3 просив суд застосувати до договору найму приміщення, укладеного між ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ТОВ «Скіф Проскурів» від 01 травня 2021 року наслідки недійсності нікчемного правочину; стягнути пропорційно з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 завдані ОСОБА_3 збитки у розмірі 44000 грн на його користь.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 08 червня 2023 року позовну заяву залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. На думку апелянта, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, оскільки між відповідачами та третьою особою було укладено договір найму будівлі строком на 3 роки, вказаний договір не був нотаріально посвідчений, тому у відповідності до ч. 1 ст. 220 ЦК України є нікчемним. Спірний договір є нікчемним в тому числі, що обмежує право власності позивача на спірне нерухоме майно. Проте, судом першої інстанції не надано оцінку твердженням позивача щодо нікчемності даного договору, не підтверджено та не спростовано вказані обставини, не враховано правову позиці. Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.

ОСОБА_3 звертає увагу, що висновок суду першої інстанції не відповідає нормам ч. 2 ст. 216 ЦК України, яка визначає правовими наслідками недійсності правочину не лише повернення кожною із сторін у натурі всього, що вони одержали на виконання цього правочину (як на це вказує суд наголошуючи про два моменти), а й відшкодування збитків, завданих третім особам. Відтак суд першої інстанції невірно витлумачив положення ЦК, не розглядав відшкодування збитків, завданих третім особам, як правовий наслідок недійсності правочину, незалежно від того чи було встановлено факт завдання збитків. Також закон не конкретизує, в частині яких наслідків недійсності правочину може звернутися така заінтересована особа. І у цій справі позивач виступає заінтересованою особою як співвласник спірного нерухомого майна і як особа, якій були завдані збитки.

На думку апелянта, у тексті оскаржуваного рішення судом першої інстанції наводяться висновки Верховного Суду щодо визначення та вирахування збитків (упущеної вигоди), посилаючись на які суд безпідставно відмовив у задоволенні позову, оскільки наведені судом висновки вказують на правомірність та доведеність твердження позивача щодо обставин завдання йому збитків у вигляді упущеної вигоди. Судом не враховано, що між позивачем та відповідачами відсутній договір про порядок володіння та користування спірним нерухомим майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності, що свідчить про порушення відповідачами права власності позивача при укладенні оспорюваного договору без згоди останнього як співвласника і шляхом порушення прав одного із співвласників отримали дохід.

ОСОБА_3 посилається на те, що з моменту укладення спірного договору до моменту подання позову третя особа повинна була сплачувати кожному з відповідачів орендну плату у розмірі 2000 грн щомісячно,тобто на момент подачі позову кожен із відповідачів повинен був отримати 44000 грн орендної плати від третьої особи і ця сума є орієнтовним розрахунком завданих збитків у формі упущеної вигоди. Судом проігноровано, що відповідачі навмисно не повідомили позивача про передачу в оренду спірного нерухомого майна з метою отримання доходів від його оренди, не розділяючи їх з позивачем.

Зважаючи на викладене, ОСОБА_3 просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

У відзиві представник ОСОБА_2 та ТОВ «Скіф Проскурів» Гандзюк В.В. зазначав, що вимоги апеляційної скарги вважає незаконними, необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення. Вважає, що прийняття рішення про застосування наслідків нікчемного правочину по справі, як в частині повернення майна, так і в частині відшкодування наймачем по договору орендної плати наймодавцям за користування приміщенням, призводить до фактичного пред`явлення вимог безпосередньо до третьої особи ТОВ «Скіф Проскурів», яка не є стороною спору. Позивачем не доведено наявність у нього права власності на індивідуально-визначене майно чи узгодження з відповідачами порядку користування спільною частковою власністю, яка передана відповідачами в оренду і представник вважає, що позивач не довів наявності свого порушеного права, що є достатньою підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди. Крім того, позивач не навів жодних аргументів, що підтверджуються доказами, про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідачів, не навів факти вжиття ним заходів щодо одержання таких доходів, не обґрунтував належним чином розрахунок завданих збитків.

У відповіді на відзив представник ОСОБА_3 ОСОБА_1 зазначав, що не погоджується з викладеними у відзиві доводами, оскільки судом першої інстанції було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи (а саме, щодо нікчемності спірного договору оренди) і невірно застосовано норми матеріального права (щодо можливості застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та відшкодування упущеної вигоди).

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній мотивів та просив її задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати.

Представник відповідача ОСОБА_2 та третьої особи ТОВ «Скіф Проскурів» Гандзюка В.В. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення - без змін.

ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , будучи належним чином повідомленими про день і час слухання справи, до суду не з`явилися. ОСОБА_4 направив до суду заяву від 25.07.2023, в якій просив справу слухати за його відсутності.

Апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до пунктів 2, 3 і 4 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і ОСОБА_2 є співвласниками у рівних частках (по 1/3) нерухомого майна загальною площею 528,3 кв.м, що знаходиться в АДРЕСА_2 .

01 травня 2021 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ТОВ «Скіф Проскурів» було укладено договір найму нежитлового приміщення (надалі Договір), за умовами якого наймодавці зобов?язалися передати наймачу у строкове платне користування нежитлове приміщення, а саме приміщення складу за адресою: АДРЕСА_1 , площею 352,2 кв.м, а наймач зобов?язався прийняти це майно, своєчасно сплачувати орендну плату та після припинення цього договору повернути орендоване майно наймодавцям в належному стані (п. 1.1 договору).

Відповідно до п.п. 3.1.1 п.3.1. Договору розмір орендної плати становить по 2000 грн кожному із наймодавців.

Договір вступає в силу з дня підписання і діє до 01 травня 2024 року (п. 6.1 договору) (а.с.14-15).

Відповідно до п.1 додаткового договору від 30.12.2022 до договору найму нежитлового приміщення від 01.05.2021 сторони за взаємною згодою вирішили достроково розірвати Основний договір з 30 грудня 2022 року (а.с. 52).

Зі змісту акта від 30 грудня 2022 року прийому-передачі (повернення) майна згідно договору найму нежитлового приміщення від 01.05.2021 вбачається, що наймач передав з користування (повертає), а наймодавці приймають нежитлове приміщення складу, площею 352,2 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 53).

За період дії договору оренди відповідачі отримали орендну плату з травня 2021 по березень 2022 на загальну суму по 17710 грн кожний (а.с. 54-81).

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не був стороною оспорюваного договору найму, а тому позбавлений права вимагати застосування наслідків недійсності правочину в частині відшкодування наймачем плати за користуванням приміщенням; позивачем не наведено аргументів та не підтверджено належними та допустимими доказами реальну можливість отримання позивачем доходів, але не отриманих через винні дії відповідачів.

На думку колегії суддів, такий висновок суду не в повній мірі відповідає обставинам справи і вимогам закону, виходячи з наступного.

Щодо позовної вимоги про застосування до договору наслідки недійсності нікчемного правочину.

Згідно положень частин 1, 2, 5 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Виходячи з аналізу зазначеної норми матеріального права, апеляційний суд вважає, що позивач, який не є стороною договору найму нежитлового приміщення площею 352,2 кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_1 від 01.05.2021, що був укладений між ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ТОВ «Скіф Проскурів» і який в силу частини 1 статті 220 ЦК України є нікчемний, має право на заявлення позовної вимоги про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, як заінтересована особа, оскільки є співвласником разом із ОСОБА_4 і ОСОБА_2 нерухомого майна (нежитлового приміщення) загальною площею 528,3 кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_1 , частки яких не виділені.

Зазначене не враховано судом першої інстанції, а тому міськрайонний суд при постановленні судового рішення помилково виходив з того, що ОСОБА_3 не має права вимагати застосування наслідків недійсності правочину.

А отже, доводи апеляційної скарги про неправильне тлумачення судом першої інстанції норм матеріального права про наслідки недійсності нікчемного правочину і відсутності у позивача права вимагати застосування таких наслідків та неповного з`ясування обставин справи є такими, що заслуговують на увагу.

Щодо пропорційного стягнення з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 збитків, завданих позивачу в результаті нікчемного правочину.

Як передбачено частиною другою статті 216ЦК України якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною особою.

У статті 22ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Зокрема, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Як слідує із позовної заяви, ОСОБА_3 просить пропорційно стягнути із відповідачів 44000 грн збитків (упущеної вигоди) через порушення його прав, як співвласника майна, частки яких не виділені, а саме укладення договору найму майна без його відома та згоди.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, що викладені у постанові від 10 листопада 2022 року справі № 910/7511/20 «збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Збитки, як правова категорія, включають в себе й упущену (втрачену) вигоду, яка відрізняється від реальних збитків тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення.

Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення не настає відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди (така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі № 3-64гс11, постановах Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 908/2261/17, від 31.07.2019 у справі № 910/15865/14, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20)».

Отже, звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на позивача обов`язок довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідачів стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (подібні за змістом висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц) .

Також, позивач (кредитор) повинен довести: факти вжиття ним певних заходів щодо одержання таких доходів. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягає відшкодуванню (подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06.12.2019 у справі N° 908/2486/18, від 15.10.2020 у справі № 922/3669/19, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18).

Надаючи оцінку зібраним у справі доказам в частині вимог позивача про пропорційне стягнення із відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_2 збитків у вигляді упущеної вигоди, апеляційний суд констатує , що розраховуючи розмір упущеної вигоди, ОСОБА_3 виходив із можливого прибутку, який він міг би одержати за період з 01.05.2021 по 01.03.2023 за найм (оренду) нежитлового приміщення, якби позивач був би стороною вказаного договору, що становить 44000 грн (22 місяці * 2000 грн).

Таким чином, незважаючи на те, що неодержаний прибуток - це результат, який не настав, вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди також мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача.

Встановлені фактичні обставини справи свідчать про те, що позивачем не доведено факти вжиття саме ним певних заходів щодо одержання доходів від передачі у найм нежитлового приміщення, співвласником якого він є і тільки неправомірні дії відповідачів стали єдиною та достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Крім того, вимога ОСОБА_3 про стягнення упущеної вигоди саме у розмірі 44000 грн базується на розрахунку можливого прибутку та є теоретичним.

Отже, позивач не довів наявності всіх складових цивільно-правової відповідальності для відшкодування шкоди у формі упущеної вигоди.

З огляду на вищенаведене, апеляційний суд дійшов висновку про зміну оскаржуваного рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 .

Підстав для вирішення питання про перерозподіл судових витрат немає, оскільки судом апеляційної інстанції змінено лише мотиви відмови у позові.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382 384, 389, 390 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 08 червня 2023 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 24 серпня 2023 року.

Судді А.П. Корніюк

І.В. П`єнта

О.І. Талалай