Рішення

від 09.08.2023 по справі 908/1298/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 5/111/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.08.2023 Справа № 908/1298/23

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Шельбуховій В.О., розглянувши матеріали справи

За позовом: Акціонерного товариства "МетаБанк" (пр. Металургів, буд. 30, м. Запоріжжя, 690064 код ЄДРПОУ 20496061)

До відповідача-1: Фізичної особи-підприємця Дьяконова Сергія Вікторовича ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 )

До відповідача-2: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_2 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 )

про солідарне стягнення 510 234,20 грн.,

За участю представників сторін:

від позивача: Полуляхова Ю.С., довіреність № 10/23-3075 від 05.01.2023, провідний юрисконсульт;

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: Мазур О.С., ордер серії АР № 1107597 від 17.05.2023, свідоцтво № 746 від 21.11.2022, адвокат;

СУТНІСТЬ СПОРУ:

20.04.2023 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Акціонерного товариства "МетаБанк" до Фізичної особи-підприємця Дьяконова Сергія Вікторовича та гр. ОСОБА_1 про солідарне стягнення 510 234,20 грн.

20.04.2023 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу розподілено судді Проскурякову К.В.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 21.04.2023 (суддя ПроскуряковК.В.) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження у справі № 908/1298/23 в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 22.05.2023 о 10 год. 15 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явку представників сторін визнано обов`язковою та запропоновано сторонам здійснити відповідні процесуальні дії.

Ухвалою суду від 22.05.2023 розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 14.06.2023 о 10 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 14.06.2023 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів та розгляд справи у підготовчому провадженні відкладено на 05.07.2023 на 12 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 05.07.2023 закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті та перше судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 12.07.2023 о 10 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 12.07.2023 судом оголошено перерву в судовому засіданні з розгляду справи по суті до 09.08.2023 о 12 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, судові засідання, в тому числі 09.08.2023, в якому судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення, здійснювалось із застосуванням технічних засобів фіксації судового процесу за допомогою комплексу "Акорд".

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 11.02.2008 року між Акціонерним банком "Металург", правонаступником якого є акціонерне товариство "МетаБанк" (далі-Банк) та ОСОБА_2 (далі-Позичальник) було укладено кредитний договір №32-11-08/0013-К (з відповідними змінами), відповідно до якого Банк надав Позичальнику кредит на ведення поточної підприємницької діяльності в розмірі 1669089,72 грн. на строк по 16.02.2012 року у порядку та на умовах, передбачених цим договором. Згідно з іпотечним договором № 32-11-08/0013-МП/К-1 від 11.02.2008року, предметом іпотеки є житловий будинок загальною площею 217,4 кв.м., що знаходиться за адресою : АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_1 . Відповідно до п. 1.3 Кредитного договору забезпеченням виконання зобов`язань Позичальника за вищезазначеним кредитним договором є: 1.3.1. Майнова порука з заставою нерухомого майна ОСОБА_1 , яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , згідно з відповідним іпотечним договором, який укладається між останнім та Банком.16.01.2012 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя ухвалив рішення по справі № 2-3695/11, яким позов АТ "МетаБанк" про звернення стягнення на предмет іпотеки задовольнив. Вказане рішення, залишено в силі Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 16.08.2022 року, а отже рішення набрало законної сили 16.08.2012 року, тому факти, зазначені в ньому не підлягають доказуванню при розгляді інших судових справ (ч. 4 ст. 82 ЦПК України). Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя № 2-3695/11 від 16.01.2012року не виконане Відповідачами в повному обсязі, внаслідок чого, станом на 01.02.2022 року мається заборгованість по кредиту, стягнута судовим рішенням, залишок якої складає 3110378,27 грн. Посилаючись на висновки Великої Палати Верховного суду, що містяться у п. 63, 64 Постанови від 13.03.2018року у справі № 415/2542/15-Ц, у випадку об`єднання позовних вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів поруки, укладених для забезпечення основного зобов`язання, спір має розглядатись за правилами господарського чи цивільного судочинства залежно від сторін основного зобов`язання. Сторонами основного зобов`язання (кредитного договору) є позивач - юридична особа та відповідач - ОСОБА_2 , який як на момент укладення кредитного договору так і на момент звернення з позовом має статус фізичної особи - підприємця. Тому, не дивлячись на те, що предметом спору також є невиконання договору поруки, укладеного позивачем з відповідачем - фізичною особою ОСОБА_1 , спір є господарсько-правовим, що зумовлює розгляд спору в порядку господарського судочинства. Якщо за рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України (подібний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц). На підставі ст.ст.15, 16, 509, 526, 530, 611, 625, 629, 1054 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 179, 193 ГК України просить стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь АТ «МетаБанк» заборгованість зі сплати 3% річних в сумі 173339,46 грн., суму інфляційних втрат 336894,74 грн., а всього 510234,20 грн.

У відзиві на позовну заяву представник Відповідача-2 проти позову заперечив з тих підстав, що іпотечний договір за своїм змістом забезпечує можливість кредитора у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення вимог за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Тому посилання на іпотечний договір (майнову поруку) у спорі про стягнення заборгованості солідарно з боржника та поручителя за договором поруки є безпідставними. Постановою Запорізького апеляційного суду від 03 травня 2023 року, яка набрала законної сили, у справі №336/3695/22 визнано недійсним іпотечний договір №32-11-08/0013-МП/К-1 від 11.02.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Горловою Ю. М. за № 715, укладений між ОСОБА_1 та Акціонерним Банком «Металург», припинено в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна обтяження нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 . Підставами для визнання вказаного договору недійсним стало укладення його Поручителем під впливом насильства, заподіяного Позичальником. Так, Відповідач-2 став поручителем за зобов`язаннями Позичальника не за власною волею. 11.02.2008 року Відповідач-1 ОСОБА_2 , який приходиться Відповідачу-2 ОСОБА_1 рідним сином, примусив ОСОБА_1 вступити в правовідносини з АБ «Металург» та укласти іпотечний договір № 32-11-08/0013 -МП/К-1 від 11.02.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Горловою Ю. М. за № 715, згідно якого останній передав іпотекодержателю - АБ «Металург» належне йому на праві власності нерухоме майно. Вказаний іпотечний договір забезпечував виконання зобов`язань ФОП Дьяконова С. В. за кредитним договором №32-11-08/0013-К від 11.02.2008, згідно умов якого іпотекодержатель АБ «Металург» видав ОСОБА_2 кредит в розмірі 1 500 000, 00 гривень. Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06.07.2022, що набрала законної сили, кримінальне провадження №12022082060000387, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19 квітня 2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 355 Кримінального кодексу України відносно ОСОБА_2 , закрите на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності. Відповідно до зазначеної ухвали судом встановлені обставини примушування Позичальником Поручителя укласти іпотечний договір та договір поруки. Позовні вимоги про визнання недійсним договору поруки №32-11-08/0013-К/П-1 від 11.02.2008 року не заявлялись, рішення про визнання його недійсним як вчиненого під впливом насильства судами не приймалось. Разом з тим вважає, що право кредитора АТ «Метабанк» на пред`явлення вимоги до поручителя та обов`язок поручителя ОСОБА_1 відповідати перед кредитором за порушене позичальником зобов`язання припинилися, оскільки порука за вказаним договором на сьогоднішній день є припиненою в силу частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України. Строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 Цивільного кодексу України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не може. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17.09.2014 у справі № 6-53 цс14. Сума заборгованості Позичальника в розмірі 1 669 089, 72 грн за кредитним договором, на яку Позивач нараховує інфляційні втрати та 3% річних, встановлена вказаним рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, яке набрало чинності 16.08.2012 року. Позивач звернувся із позовною заявою до Господарського суду Запорізької області у цій справі 20.04.2023 року. Згідно до п. 10 договору поруки №32-11-08/0013-К/П-1 від 11.02.2008 року цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до настання першої з таких подій: виконання в поїзному обсязі зобов`язань Позичальником за Кредитним договором, або - Поручителем за цим договором. Така умова договору не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України, а тому пункт 10 договору поруки від 11.02.2008року про його дію до повного виконання зобов`язань не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.11.2018 року у справі № 490/5224/14-ц. Таким чином, у кредитора (Позивача) було шість місяців від дня настання строку основного зобов`язання для звернення до суду з позовом до поручителя (Відповідача-2) про стягнення заборгованості за договором поруки. Згідно даних офіційного сайту судової влади, у справі №2-3695/11 АТ «Метабанк» звернувся з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 31.10.2011 року. Отже станом на дану дату - 31.10.2011 року - строк виконання зобов`язанням за кредитним договором настав. Вважає, що у банку виникло право пред`явити вимогу до поручителя про виконання порушеного зобов`язання боржника щодо повернення кредиту саме на підставі договору поруки від 11.02.2008 року протягом наступних шести місяців щонайменше починаючи з 31.10.2011. Однак, до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором з Поручителя банк дванадцять років не звертався, та не звернувся і по теперішній час. Лише в квітні 2023 року АТ «Метабанк» звернувся з позовом до Господарського суду Запорізької області про стягнення 3% річних та інфляційних втрат на суму заборгованості. Доказів звернення до поручителя з позовом про стягнення заборгованості на підставі договору поруки в шестимісячний строк, зазначений в частині четвертій статті 559 ЦК України, який закінчився щонайменше 31 жовтня 2011 року, Позивач суду не надав. Відповідно до правової позиції Верховного суду у постанові від 18.08.2021 року у справі № 201/15310/16, слід розмежовувати вимогу про стягнення боргу за основним зобов`язанням та вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки. Тому банк мав звернутися саме з позовом до поручителя про стягнення заборгованості на підставі договору поруки протягом шести місяців з дня настання строку виконання зобов`язання за кредитним договором ОСОБА_2 , але не зробив цього, внаслідок чого порука припинилася. Також посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 490/5224/14-ц від 17.11.2018року зазначає, що трок шість місяців з дня настання строку виконання зобов`язань за кредитним договором від 11.02.2008 року станом на дату звернення із позовом до господарського суду - 20.04.2023 року сплинув, право вимоги кредитора за договором поруки до ОСОБА_1 припинилось. З огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року в справі №522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20), поручителю ОСОБА_1 не треба заявляти позов про визнання поруки припиненою, натомість припинення поруки є предметом доказування у спорі про стягнення з поручителя коштів. Враховуючи, що право кредитора на пред`явлення вимоги до поручителя та обов`язок поручителя відповідати перед кредитором за порушене позичальником зобов`язання припинилися, просить відмовити Акціонерному товариству «Метабанк» у задоволенні позовних вимог до поручителя ОСОБА_1 .

У своїй відповіді на відзив Позивач зазначив, що 16.01.2012 року Шевченківським районним судом м. Запоріжжя було винесено рішення по справі № 2-3695/11 про звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить ОСОБА_1 в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_2 перед АТ «МетаБанк» за кредитним договором. В резолютивній частині цього рішення також зафіксовано, що загальний розмір заборгованості за кредитним договором складає 3586329 грн. 22 коп. Відповідно до Постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 р. по справі 310/11534/13-й, Позивач має право на отримання інфляційних втрат та 3% річних відповідно до ч. другої статті 625 ЦК України. Вимоги Позивача зі стягнення суми боргу є захищеними, адже Позивачем отримано судове рішення, в якому закріплено суму боргу, яке до цього часу є невиконаним, сума заборгованості за кредитним договором складає 3110378,27 грн. Крім цього іпотекодавець постійно вживає усілякі недобросовісні заходи для ухиляння від виконання цього судового рішення Враховуючи викладене, а також те що відповідно до п. 1.1. іпотечного договору - іпотекою забезпечується виконання іпотекодавцем всіх зобов`язань позичальника за кредитним договором вважаємо, що за рахунок предмету іпотеки Позивач має право задовольнити свої позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних відповідно до ч. 2 статті 625 ЦК України. Враховуючи правову позицію Верховного Суду у постанові від 14.07.2021 року по справі № 186/1376/19 та відповідно до п. 1.1 іпотечного договору, Іпотекою забезпечується виконання Іпотекодавцем, який є майновим поручителем Приватного підприємця Дьяконова С.В., всіх зобов`язань Позичальника за кредитним договором № 32-11-08/0013-К від 11.02.2008 року, що укладений між іпотекодержателем і Позичальником, включаючи зобов`язання: повернути суму кредиту 1500000 грн., повністю сплатити суми відсотків за Кредитним договором у розмірі і 9.9 % річних, суми комісій, неустойки (штрафи, пені), будь-яких Інших платежів, передбачених Кредитним договором, а також відшкодувати Іпотекодержателю у повному обсязі збитки, заподіяні невиконанням або неналежним виконанням Кредитного договору. Щодо визнання іпотечних договорів недійсними вказує, що ухвалою Верховного Суду від 15.06.2023 року зупинено дію постанови Запорізького апеляційного суду від 03.05.2023 по справі № 336/3695/22,

Відповідачем-2 надані суду заперечення на відповідь на відзив у який він додатково вказує на те, що посилання АТ «Метабанк» на постанову ВП ВС від 04.07.2018 по справі №310/11534/13-ц є безпідставними, оскільки вказані висновки не мають нічого спільного з правовідносинами поруки, ВП ВС не дійшла висновків, що порука продовжує діяти та не припиняється лише від того, що банк звернувся з позовом до майнового поручителя на підставі іпотечного договору. У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зробила висновок щодо права кредитора на отримання гарантій належного виконання позичальником зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. При цьому у вказаній справі рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11.02.2015, що набрало в цій частині законної сили, зустрічний позов задоволено - договір поруки визнаний припиненим, оскільки кредитором були пропущені строки пред`явлення вимог до поручителя. Позивач не надав суду жодних доказів звернення до суду з позовом до поручителя ОСОБА_1 на підставі договору поруки до 2023 року, а тому позов в цей частині задоволенню не підлягає. Те, що АТ «Метабанк» зверталося з позовом до іпотекодавця посилаючись саме на іпотечні договори, не свідчить про те, що позивач виконав вимоги закону про звернення до суду саме з позовом до поручителя про стягнення заборгованості на підставі договору поруки протягом шести місяців з дня настання строку виконання зобов`язання за кредитним договором. Згідно зі статтею 546 ЦК України порука і застава (іпотека) визначені як окремі види забезпечення зобов`язань. Поручитель і майновий поручитель є суб`єктами різних за змістом цивільних правовідносин. І це могли бути різні фізичні особи. В даному випадку поручителем та майновим поручителем виступила одна й та сама особа - відповідач -2. Тому позивач їх хибно ототожнює. З огляду на виковки Постанови Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №127/26817/16-4 від 05.02.2020 року, банк мав звернутися саме з позовом до поручителя про стягнення заборгованості на підставі договору поруки протягом шести місяців з дня настання строку виконання зобов`язання за кредитним договором ОСОБА_2 , але не зробив цього, внаслідок чого порука припинилася. У цій справі співпадають особа іпотекодавця за договором іпотеки ( ОСОБА_1 ) та особа поручителя за договором поруки взагалі не означає, що ці зобов`язання можна ототожнювати. Навпаки це абсолютно різні за своєю природою зобов`язання. Позивач у відповіді на відзив нічим не спростував пропуск ним шестимісячного строку з дня настання строку виконання зобов`язань за кредитним договором від 11.02.2008 року для звернення із позовом до господарського суду. Будь-які посилання позивача на договір іпотеки безпідставні, не мають жодного відношення до справи та не стосуються предмету спору, оскільки позовні вимоги про солідарне стягнення грошових коштів, що заявлені позивачем, не ґрунтуються на договорі іпотеки, а витікають лише з кредитного договору та договору поруки. Більш того, договір іпотеки визнаний судом недійсним.

Представник Відповідача- 1 у жодне судове засідання не з`явився, про причини неявки суду не повідомив, жодних заяв по суті справи, Клопотань про розгляд справи без участі уповноважених представників позивача-1 та відповідача або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило. Про дату, час та місце призначених судових засідань був повідомлений належним чином шляхом направлення на його адресу відповідних ухвал суду ( АДРЕСА_1 ), які поверталися до суду з відміткою поштової установи "За закінченням терміну зберігання". Крім цього ухвали розміщувалися на офіційному сайті суду https://zp.arbitr.gov.ua/sud5009/.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України"). Суд нагадує, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення Суду від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України"). До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (рішення Суду від 21.10.2010 у справі "Білий проти України").

Відповідно до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Разом з тим, ч. 2 ст. 195 ГПК України встановлено, що суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

У справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" Європейським судом з прав людини наголошено, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді.

Згідно з ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності сторін судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання представників сторін.

Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши представників позивача та відповідача, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 75 ГПК України:

4. Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

5. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

З матеріалів справи вбачається, що заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя у справі № 0827/2-3695/11 від 16.01.2012р. задоволено позов ПАТ КБ "МетаБанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_2 , Шевченківський РВ ЗМУ ГУМВС України та звернуто стягнення на предмет іпотеки на підставі іпотечного договору № 32-11-08/0013-МП/К-1 від 11.02.2008 року: нерухоме майно жилий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 що належить ОСОБА_1 на праві власності, шляхом продажу на прилюдних торгах з початковою ціною реалізації в розмірі 1(515т000 грн. 00 коп. та на підставі іпотечного договору № 32-11-08/0013-МП/К-З від 06.04.2009 року: на нерухоме майно земельну ділянку, що розташована в АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_3 на праві власності, шляхом продажу на прилюдних торгах з початковою ціною реалізації в розмірі 19096 грн. 00 коп. в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_2 перед АТ «МетаБанк» за кредитним договором № 32-11-08/0013-К від 11.02.2008р. (загальний розмір заборгованості 3586 329,22 гривень, в тому числі: прострочена заборгованість за кредитом 1669089,72 грн.; прострочені відсотки 409003,63 грн.; прострочена комісія за управління кредитом - 120676,92 грн.; пеня за несвоєчасне погашення кредиту 839 590,37 грн.; пеня за несвоєчасне погашення відсотків 493 663,97 грн.; пеня по комісії за управління кредитом 54304,61 грн.

При прийнятті рішення судом встановлено, що 11.02.2008р. Акціонерний банк "Металург" правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "МетаБанк"та ОСОБА_2 уклали кредитний договір № 32-11-08/0013-К. згідно з яким Позичальнику було надано кредит у сумі 1 669 089,72 грн. на ведення поточної підприємницької діяльності на строк по 16.02,2012 року зі сплатою процентів за користування кредитом.

Згідно з п. п. 1.1, 1.2, 2.3 Кредитного договору Позичальник взяв на себе зобов`язання своєчасно здійснити повне погашення кредиту, а також зобов`язання щомісячно здійснювати погашення частини кредиту і відсотків за користування кредитними коштами у порядку і розмірах, встановлених Кредитним договором та додатками до нього.

В забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором укладені: іпотечний договір № 32-11-08/0013-МП/К-1 від 11.02.2008 року за яким ОСОБА_1 передав Банку в іпотеку нерухоме майно: жилий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , житловою площею 158,1 кв.м., ворота №75 паркани №№ 6,9,10; хвіртка №8; замощення І; навіс Г; вольєр Д; загальною площею 217,4 кв.м., площа земельної ділянки 497 кв.м., а також інше майно, що належить іпотекодавцю, у тому числі металопластикові вікна та двері, броньовані двері, підлога з підігрівом, камін, кондиціонери, імпортна сантехніка, в тому числі душові кабіни, газовий котел, супутникове обладнання, система відео спостереження, сигналізація, ворота з дистанційним керуванням, яке знаходиться в іпотеці, не маючи статусу нерухомого майна. Іпотечний договір № 32.-11-08/0013-МП/К-З від 06.04.2009 року за яким ОСОБА_3 передала Банку в іпотеку земельну ділянку, загальною площею 0,0496 та, кадастровий номер 2310100000:07:029:0001, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарський будівель. Розташування земельної ділянки - АДРЕСА_2 .

Свої зобов`язання за Кредитним договором Позичальник не виконував, регулярного щомісячного погашення частини кредиту та відсотків за користування кредитними коштами не здійснював, внаслідок чого його заборгованість за Кредитним договором станом на 25.10.2011 року склала 3.586.329,22 гривень.

Вказане рішення, залишено в силі Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 16.08.2022 року, а отже рішення набрало законної сили 16.08.2012 року, тому факти, зазначені в ньому не підлягають доказуванню при розгляді інших судових справ в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України.

Вказані юридичні факти відповідачами у цій справі № 908/1298/23 не оспорювалися та не спростовані.

Відповідно до п. 1.3 Кредитного договору забезпеченням виконання зобов`язань Позичальника за вищезазначеним кредитним договором є:

1.3.1. Майнова порука з заставою нерухомого майна ОСОБА_1 , яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , згідно з відповідним іпотечним договором, який укладається між останнім та Банком;

1.3.3. Порука ОСОБА_1 , згідно з відповідним договором поруки, який укладається між останнім і Банком, відповідно до п. 3 якого Поручитель, у разі невиконання або неналежного виконання Позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором, як солідарні боржники Банку, зобов`язуються погасити Банку заборгованість.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 11.02.20028р. банком та ОСОБА_1 укладено договір Поруки № 32-11-08/0013-К/П-1, за умовами якого ОСОБА_1 зобов`язувався в порядку, передбаченому цим договором, погасити борг Позичальника банку в сумі наданого кредиту 1500000 грн., сплатити відсотки за кредитом, комісії, суми неустойки і нанесених збитків і інші платежі за кредитним договором, виходячи з умов кредитного договору за весь період користування Позичальником кредитом.

Також матеріали справи свідчать про те, що постановою Запорізького апеляційного суду від 03 травня 2023 року, яка набрала законної сили, у справі №336/3695/22 визнано недійсним іпотечний договір №32-11-08/0013-МП/К-1 від 11.02.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Горловою Ю. М. за № 715, укладений між ОСОБА_1 та Акціонерним Банком «Металург», припинено в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна обтяження нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .

Підставами для визнання вказаного договору недійсним стало укладення його Поручителем під впливом насильства, заподіяного Позичальником. Так, Відповідач-2 став поручителем за зобов`язаннями Позичальника не за власною волею при наступних обставинах.

11.02.2008 року Відповідач-1 ОСОБА_2 , який приходиться Відповідачу-2 ОСОБА_1 рідним сином, примусив ОСОБА_1 вступити в правовідносини з АБ «Металург» та укласти іпотечний договір № 32-11-08/0013 -МП/К-1 від 11.02.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Горловою Ю. М. за № 715, згідно якого останній передав Іпотекодержателю - АБ «Металург» належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме домоволодіння за адресою АДРЕСА_2 , до складу якого входить: жилий будинок літ. В-2, житловою площею 158,1 кв. м.; ворота № 7; паркани № № 6, 9, 10; хвіртка № 8; замощення І; навіс Г; вольєр Д; загальною площею 217, 4 кв. м., площа земельної ділянки 497 кв. м. До складу предмета іпотеки також входило інше майно, у тому числі металопластикові вікна та двері, броньовані двері, підлога з підігрівом, камін, кондиціонери, імпортна сантехніка, в тому числі душові кабіни, газовий котел, супутникове обладнання, система відеонагляду, яке знаходиться у вищевказаному жилому будинку, не маючи при цьому статусу нерухомого майна.

Вказаний іпотечний договір забезпечував виконання зобов`язань ФОП Дьяконова С.В. за кредитним договором №32-11-08/0013-К від 11.02.2008, згідно умов якого Іпотекодержатель АБ «Металург» видав ОСОБА_2 кредит в розмірі 1 500 000, 00 гривень.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06.07.2022, що набрала законної сили, кримінальне провадження №12022082060000387, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19 квітня 2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 355 Кримінального кодексу України відносно ОСОБА_2 , закрите на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності. Судом встановлені обставини примушування Позичальником Поручителя укласти іпотечний договір та договір поруки, зокрема: позичальник ОСОБА_2 примусив батька Відповідача-2 підписати іпотечний договір № 32-11-08/0013 -МП/К-1 від 11.02.2008 року, посвідчений 4-приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Горловою Ю. М. за № 715. Крім того, згідно ухвали суду, в подальшому всі підписані ОСОБА_1 документи в інтересах ОСОБА_2 . Позивач укладав не за своєю волею, а за примушуванням. Вказані факти дають підстави для висновку, що таких документів відноситься і договір поруки, що був укладений в той же день, що і договір іпотеки, а отже укладений ОСОБА_1 також під примусом.

Разом з тим, позовні вимоги про визнання недійсним договору поруки №32-11-08/0013-К/П-1 від 11.02.2008 року не заявлялись, рішення про визнання його недійсним як вчиненого під впливом насильства судами не приймалось,

Відповідно до ст. ст. 173, 174 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язання, в силу якого одна сторона (у тому числі боржник) зобов`язана вчинити певну дію на користь іншої сторони, а інша сторона (у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст. 526 та ч. 1 ст. 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 2 ст. 627 ЦК України та ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В частині 1 ст. 628 ЦК України визначено: зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно загальних умов виконання, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 526 Цивільного кодексу України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 525 Цивільного кодексу України).

Статтею 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 599 ЦК України та ст. 202 ГК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно до частини 7 ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Таким чином, зобов`язання, яке існувало на момент дії договору, однак лишилось невиконаним, підлягає виконанню незалежно від того, що термін дії договору закінчився.

Отже, невиконане Позичальником - ОСОБА_2 , грошове зобов`язання з повернення кредитних коштів банку в сумі 3110378,27 грн. , що не спростовано відповідачами, свідчить про наявність прострочення з його виконання, що надає підстави для застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в силу норм закону.

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процента річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стягнення інфляційних втрат та 3% річних не є додатковою вимогою за основним зобов`язанням, до якої відноситься стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо.

Позивач наголошує, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, а тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Подібна правова позиція сформована у постанові Великої палати Верховного Суду від 08.11.2019р. у справі № 127/15672/16-2.

Оскільки ст. 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини щодо виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт) (аналогічний висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17).

Якщо за рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України (подібний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц).

З огляду на викладене, суд погоджується з доводами Позивача відносно того, що Позичальник ОСОБА_2 (Відповідач-1) має сплатити АТ "МетаБанк" суму боргу, а саме: інфляційні втрати у розмірі 336894,74 грн. та 3 % річних у розмірі 173339,46 грн., а всього - 510234,20 грн. за період 01.04.2019 року по 31.01.2022 року, що нарахована на основну суму боргу у розмірі 2198770,27 грн. (з 11.02.2021 року основна сума боргу складає 1722819,32 грн.).

Судом здійснено перевірку розрахунку заборгованості, який додано Позивачем до позовної заяви за допомогою ІС "Законодавство" та встановлено, що його складено згідно вимог чинного законодавства, він є арифметично вірним.

Щодо вимог позивача про солідарне стягнення вказаної суми з ОСОБА_1 суд виходить з наступного.

Згідно з частинами 1, 2 статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Частинами 1, 2 статті 554 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Частиною 1 статті 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Загальні підстави припинення поруки, яка за своєю правовою природою є зобов`язанням, передбачені у главі 50 Цивільного кодексу України, а спеціальні (додаткові) підстави її припинення визначено у статті 559 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України (в редакції, що діяла на час укладення договорів) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 Цивільного кодексу України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не може. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17.09.2014 у справі № 6-53 цс14.

З позовної заяви вбачається, що Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги про солідарне стягнення з відповідачів інфляційних втрат та 3% річних виходячи з рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16.01.2012, що набрало законної сили 16.08.2012 року, у справі №2-3695/11 за позовом ПАТ «КБ «Метабанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , треті особи ОСОБА_2 , Шевченківський РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки на підставі іпотечного договору № 32-11-08/0013-МП/К-1 від 11.02.2008 року, що належить ОСОБА_1 на праві власності та на підставі іпотечного договору № 32-11-08/0013-МП/К-З від 06.04.2009 року, що належить ОСОБА_3 на праві власності в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_2 перед Публічним акціонерним товариством «МетаБанк за кредитним договором №32-11-08/0013-К від 11.02.2008р. (загальний розмір заборгованості 3.586.329,22 гривень, в тому числі: прострочена заборгованість за кредитом 1669089,72 грн.; прострочені відсотки 409003,63 грн.; прострочена комісія за управління кредитом - 120676,92 грн.; пеня за несвоєчасне погашення кредиту 839 590,37 грн.; пеня за несвоєчасне погашення відсотків 493 663,97 грн.; пеня по комісії за управління кредитом 54304,61 грн.).

При цьому Позивач зазначає, що сума заборгованості Позичальника в розмірі 1669089,72 грн. за кредитним договором, на яку Позивач нараховує інфляційні втрати та 3% річних, встановлена вказаним рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, яке набрало чинності 16.08.2012 року.

Проте, із позовною заявою у цій справі № 908/1298/23 Позивач звернувся до Господарського суду Запорізької області 20.04.2023 року.

Відповідно до п. 10 договору поруки №32-11-08/0013-К/П-1 від 11.02.2008 року цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до настання першої з таких подій: виконання в повному обсязі зобов`язань Позичальником за Кредитним договором, або - Поручителем за цим договором.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний періоду часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України).

Отже, пункт 10 договору поруки №32-11-08/0013-К/П-1 від 11.02.2008р. про його дію до повного виконання зобов`язань не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 цього Кодексу про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.11.2018 року у справі № 490/5224/14-ц.

Таким чином, кредитор (Позивач) мав право та був зобов`язаний протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання звернутися до суду з позовом до поручителя (Відповідача-2) про стягнення заборгованості за договором поруки.

Відповідно до Додаткової угоди №9 від 18.02.2010 року до кредитного договору № 32-11-08/0013-К від 11.02.2008 року, п. 1.1 Договору викладений в наступній редакції: банк відкриває невідновлювальну кредитну лінію на термін по 16 лютого 2012 року включно.

Оскільки Позичальник ОСОБА_2 порушив зобов`язання щодо повернення кредиту, то банк скористався наданим йому згідно з пунктом 2.2.1 кредитного договору правом достроково стягнути суму виданого кредиту та звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Як вбачається з рішення суду у справі №2-3695/11 АТ «Метабанк» звернувся з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 31.10.2011 року.

Отже станом саме на 31.10.2011 року - строк виконання зобов`язанням за кредитним договором настав та у банку виникло право пред`явлення вимогу до поручителя про виконання порушеного зобов`язання боржника щодо повернення кредиту саме на підставі договору поруки від 11.02.2008 року протягом наступних шести місяців щонайменше починаючи з 31.10.2011.

Однак, до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором з Поручителя банк до цього часу протягом майже дванадцяти років не звертався. Доказів зворотного Позивачем суду не надано.

Лише у квітні 2023 року АТ «Метабанк» звернувся з позовом до Господарського суду Запорізької області про стягнення 3% річних та інфляційних втрат на суму заборгованості у цій справі № 908/1298/23.

Також суд враховує правову позицію викладену в Постанові Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі№127/26817/16-й від 05.02.2020: згідно зі статтею 546 ЦК України порука і застава (іпотека) визначені як окремі види забезпечення зобов`язань. Поручитель і майновий поручитель є суб`єктами різних за змістом цивільних правовідносин. Поручитель є суб`єктом, такого виду забезпечення виконання як порука. Майновий поручитель є суб`єктом іншого виду забезпечення виконання зобов`язання - застави (іпотеки). Правовий статус поручителя і майнового поручителя врегульовано окремо, із суттєвими видовими відмінностями, достатніми для їх розрізнення та для вирішення спорів за їхньої участі шляхом безпосереднього застосування відповідних норм цивільного закону. Таким чином правова природа іпотеки полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення вимог за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

Згідно правової позиції Верховного суду викладеної у постанові від 18.08.2021 року у справі № 201/15310/16, слід розмежовувати вимогу про стягнення боргу за основним зобов`язанням та вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.11.2018р. у справі № 490/5224/14-ц у зазначене наступне: порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його Сплив припиняє суб`єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків. Якщо порука припинилася (у тому числі й на підставі непред`явлення кредитором відповідної вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання), інститут позовної давності не застосовується, тому що право кредитора на пред`явлення вимоги до поручителя та обов`язок поручителя відповідати перед кредитором, за порушене позичальником зобов`язання припинилися. Отже, непред`явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення акцесорного зобов`язання, а отже, й обов`язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом з боржником за основним зобов`язанням. Строк дії поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов`язання поруки. Таким чином, і право кредитора, й обов`язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може. Зі змісту частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України вбачається, що в тексті зазначеної норми застосовуються поняття "пред`явлення вимоги" та "пред`явлення позову", як умови чинності поруки. Враховуючи правову конструкцію зазначеної правової норми, викладеної в одному абзаці, подібність правовідносин, які вона регулює, та на підставі системного, послідовного, логічного тлумачення змісту цієї норми слід дійти висновку про те, що передбачений цією нормою підхід до правового регулювання строків дії поруки та її припинення є однаковим. З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов`язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу словосполучення "пред`явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя, про що неодноразово викладав свою правову позицію Верховний Суд щодо застосування норми частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України, викладену в постановах Верховного Суду № 6-170цс13 від 17.09.2014, № 6-53цс14 від 17.09.2014, № 6-2662-цс15 від 20.04.2016, № 6-62Зцс17 від 06.09.2017.

Також Велика Палата Верховного Суду у п. 36. Постанови від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) зазначила: строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України у вказаній редакції, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Тому, враховуючи припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання зі спливом визначеного договором або законом строку, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України у зазначеній редакції словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Вказане не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (Постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №2-1169/11 (пункт 62), від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц (пункт 76), від 03 липня 2019 року у справі № 1519/2-3165/11 (пункт 59), а також: постанову Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15)».

Закінчення строку, встановленого договором поруки, так само, як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся до суду з позовом до поручителя. Строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не може. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17.09.2014 у справі № 6-53 цс 14.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що Позивач мав звернутися саме з позовом до поручителя ОСОБА_1 про стягнення заборгованості на підставі договору поруки протягом шести місяців з дня настання строку виконання зобов`язання за кредитним договором ОСОБА_2 , але не зробив цього, внаслідок чого порука припинилася.

Отже, вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (оскільки умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Враховуючи, що цей строк настав 31.10.2011 року, а шестимісячний строк з дня настання строку виконання зобов`язань за кредитним договором від 11.02.2008р. станом на дату звернення із позовом до господарського суду у цій справі № 908/1298/23 - 20.04.2023 року сплинув, право вимоги кредитора за договором поруки до ОСОБА_1 припинилось.

Також, приймаючи рішення суд враховує і правову позицію висловлену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року в справі №522/1528/15-ц: суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання. Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений. Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася. Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите. У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту.

Отже, у поручителя ОСОБА_1 відсутній обов`язок заявляти позов про визнання поруки припиненою, оскільки встановлення факту припинення поруки є предметом доказування у спорі про стягнення з поручителя коштів.

Підсумовуючи вищенаведене та враховуючи, що право кредитора на пред`явлення вимоги до поручителя та обов`язок поручителя відповідати перед кредитором за порушене позичальником зобов`язання припинилися, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог АТ «Метабанк» щодо солідарного стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат з поручителя ОСОБА_1 (Відповідача-2).

Доводи Позивача судом до уваги не приймаються в силу викладеного.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (ч. 1). Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із ст. 129-1 Конституції України, ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. ст. 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на Відповідача-1.

Керуючись ст.ст. 76-79, 86, 129, 233, 236 - 238 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути Фізичної особи-підприємця Дьяконова Сергія Вікторовича ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Акціонерного товариства «МетаБанк» (69006, м.3апоріжжя, пр.Металургів, 30, МФО 313582, код ЄДРПОУ 20496061) заборгованість зі сплати 3% річних в сумі 173339 (сто сімдесят три тисячі триста тридцять дев`ять) грн. 46 коп., суму інфляційних втрат 336894 (триста тридцять шість тисяч вісімсот дев`яносто чотири) грн. 74 коп. за період 01.04.2019 року по 31.01.2022 року. Видати наказ після набрання рішенням чинності.

3. Відмовити у задоволенні позову щодо солідарного стягнення вказаних сум з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_2 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 )

4. Стягнути Фізичної особи-підприємця Дьяконова Сергія Вікторовича ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Акціонерного товариства «МетаБанк» (69006, м.3апоріжжя, пр.Металургів, 30, МФО 313582, код ЄДРПОУ 20496061) витрати зі сплати судового збору в сумі 7653 (сім тисяч шістсот п`ятдесят три) грн. 52 коп. Видати наказ після набрання рішенням чинності.

Повне рішення складено: 21.08.2023.

Суддя К.В. Проскуряков

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.