Рішення

від 24.08.2023 по справі 910/7930/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.08.2023Справа № 910/7930/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (проведення судового засідання) господарську справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БТ-ДІ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "ХІМПОСТАЧ"

про стягнення 107 170,58 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "БТ-ДІ" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "ХІМПОСТАЧ" (далі - відповідач) про стягнення 107 170,58 грн, з яких 35 007,72 грн - основний борг, 190,99 грн - 3% річних, 586,93 грн - втрати від інфляції, 68 950,64 грн - штраф, 2 435,19 грн - договірна неустойка.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2023 відкрито провадження у справі № 910/7930/23 та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання) та встановлено сторонам процесуальні строки для подання заяв по суті спору.

Згідно з положеннями ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Судом встановлено факт належного повідомлення сторін про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання, ухвала суду від 25.05.2023 була отримана позивачем - 05.06.2023, а відповідачем - 01.06.2023.

28.06.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на позов (здано до відправлення відділення зв`язку 22.06.2023), в якому останній заперечував щодо задоволення позову з підстав, викладених в останньому, та просив стягнути з позивача судові витрати у розмірі 10 000, 00 грн. Також у даному відзиві наявне клопотання про поновлення строку на подання відзиву на позов, а також клопотання про розгляд даної справи в порядку загального позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.06.2023 було задоволене клопотання відповідача про поновлення строку для подання відзиву на позов та прийнято його до розгляду; у задоволенні клопотання про розгляд справи № 910/7930/23 в порядку загального позовного провадження відмовлено; у задоволенні клопотання про розгляд справи № 910/7930/23 з повідомленням (викликом) сторін відмовлено.

07.07.2023 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній просив зменшити розмір витрат на правничу допомогу представника відповідача до 1000,00 грн.

21.07.2023 через канцелярію суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

26.07.2023 на електронну пошту суду від відповідача надійшла заява про відшкодування судових витрат з доказами їх понесення.

Відповідно до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частиною 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

12.02.2020 та 18.11.2022 між позивачем (Орендар) та Приватним акціонерним товариством «Деревообробний комбінат № 7» (Орендодавець) було укладено Договір № 2020-02-1 оренди нежитлового приміщення, зі строком дії - з моменту підписання і до 31.12.2022 включно, сторони відмовляються від автоматичної пролонгації строку дії цього Договору, та Договір № 2022-11-4 оренди нежитлового приміщення, зі строком дії - з моменту підписання і до 31.10.2023 включно з подальшою автоматичною пролонгацією, відповідно до п. 1.1 даних Договорів Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду - строкове платне користування нежитлові приміщення, розташовані за адресою: м. Київ, вул. Богатирська, 9, перелік, яких вказані у Додатку № 1 до цього Договору та у Схемах розташування нежитлових приміщень, що є його невід`ємними частинами (Схема № 1, № 2, № 3, № 4, № 5, № 6, № 7) (даний пункт є аналогічним у обох Договорах).

Відповідно до п. 4.4.6. Договору № 2020-02-1 та № 2022-11-4 Орендар має право передавати Приміщення в суборенду за попередньою письмовою згодою Орендодавця. В цьому разі Орендар зобов`язується надати Орендодавцю завірену копію відповідного договору суборенди із зазначенням розміру щомісячної суборендної плати (даний пункт є аналогічним у обох Договорах).

16.10.2020 між позивачем (Орендар) та відповідачем (ТОВ «Виробнича компанія ХІМПОСТАЧ») (Суборендар) було укладено Договір № 2020-10-4 суборенди нежитлового приміщення (далі - Договір суборенди), відповідно до п. 1.1. якого Орендар передає, а Суборендар приймає в строкове платне користування на умовах суборенди (піднайму) нежитлові приміщення, що є частиною майнового комплексу, розташовані за адресою: м. Київ, вул. Богатирська, 2, (надалі за текстом - Приміщення або орендоване Приміщення), а саме: 16,7 м2 - офісне приміщення на 4-му поверсі, літ. «А» (кімн. № 406).

Згідно з пунктом 1.2. Договору суборенди Орендар передає Приміщення Суборендарю за Актами приймання - передачі з метою улаштування офісу для ведення господарської діяльності.

Пунктом 1.5. Договору суборенди передбачено, що при підписанні Договору Суборендареві роз`яснено, що Приміщення використовується Орендарем на підставі Договору оренди нежитлового приміщення № 2020-02-1 від 12 лютого 2020 року, укладеного з власником нерухомого майна, і що право передачі орендованого майна в піднайом (суборенду) передбачено умовами Договору на оренду та окремим письмовим дозволом Орендодавця, які видані Орендодавцем. Крім того, Орендар гарантує, що термін оренди не менший, ніж термін суборенди, зазначений в цьому Договорі. Об`єкт суборенди не знаходиться під арештом, не переданий третім особам в суборенду, не внесений як внесок до статутного фонду інших юридичних осіб, не має заборгованості по комунальних та інших платежах, на нього не поширюються інші права, які перешкоджають Суборендареві користуватися Об`єктом суборенди.

Відповідно до пункту 1.10. Договору суборенди передбачені законодавством амортизаційні відрахування на орендоване приміщення нараховуються Орендодавцем і використовуються ним на власний розсуд згідно з чинним законодавством.

За користування Об`єктом суборенди Суборендар сплачує Орендарю суборендну плату в розмірі, що погоджений Сторонами у Розрахунку розміру суборендної плати за користування Об`єктом суборенди, який додається (Додаток № 2) до Договору і є його невід`ємною частиною (п. 2.1 Договору суборенди).

У Додатку № 2 до Договору суборенди сторонами погоджено розмір суборендної плати у розмірі 3440,20 грн з ПДВ за один місяць.

Відповідно до пункту 2.2. - 2.3. Договору суборенди періодом для проведення розрахунків між Сторонами є календарний місяць. Суборендна плата сплачується Суборендарем в формі передоплати до 20 (двадцятого) числа попереднього до звітного місяця, шляхом перерахування Орендарем орендної плати на поточний рахунок Орендаря, зазначений в реквізитах Договору.

Витрати на комунальні послуги, опалення, електроенергію, експлуатаційні витрати та інші платежі, пов`язані з забезпеченням функціонування Приміщень, не входять до орендної плати.

Відшкодування Орендарю вартості спожитих комунальних послуг, електроенергії, експлуатаційних витрат та інших платежів, пов`язаних з забезпеченням функціонування орендних приміщень здійснюється Суборендарем не пізніше 2 (двох) банківських днів з моменту отримання Суборендарем від Орендаря рахунку на оплату таких послуг. Оплата телефонних розмов (міських, міжміських, міжнародних), послуг Інтернету, прибирання приміщення, вивіз відходів власного виробництва та інше, здійснюється Суборендарем самостійно.

Згідно з пунктом 2.4. Договору суборенди суборендна плата по кожному приміщенню за перший та останній місяць користування сплачується Суборендарем протягом 3 (трьох) банківських днів з дати підписання Договору.

Пунктом 2.5. Договору суборенди передбачено, що розмір суборендної плати може бути змінений в разі збільшення темпів інфляції, зміни вартості послуг, що надаються організацією, що здійснює експлуатацію та утримання будинку та прибудинкової території, де знаходиться приміщення, або іншої зміни економічної ситуації в Україні один раз на шість місяців в односторонньому порядку.

Розмір суборендної плати за цим Договором може бути змінений з ініціативи Орендаря один раз у кожному календарному році, протягом строку дії Договору.

Орендар не пізніше ніж за тридцять календарних днів до бажаної дати зміни розміру суборендної плати надсилає письмове повідомлення про зміну розміру суборендної плати суборендарю. Суборендар протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту отримання такого повідомлення або погоджується з запропонованим розміром, про що укладається відповідна Додаткова угода, або не погоджується з запропонованим розміром, про що письмово повідомляє іншу Сторону в той же термін. У разі відсутності протягом вищезазначеного триденного терміну будь-якого повідомлення від Суборендаря або незгоди Суборендаря з новим розміром суборендної плати, за передане в суборенду приміщення, це є підставою для відмови Орендаря від цього Договору в порядку п.4.2.2. Договору.

Відповідно до пункту 3.1. Договору суборенди Орендар зобов`язаний передати Суборендарю, а Суборендар прийняти від Орендаря Приміщення за Актом прийому-передачі не пізніше 19 жовтня 2020 року. Суборендар вступає у строкове платне користування відповідним Приміщенням з дати підписання Акту прийому-передачі такого приміщення.

Пунктом 3.2.-3.4. Договору суборенди передбачено, що день закінчення строку суборенди, в тому числі й у випадках дострокового припинення строку суборенди (дії Договору), Суборендар зобов`язаний повернути Орендарю приміщення, за актом приймання-передачі, в якому Сторони зазначають стан приміщення та його склад. В день повернення приміщення Суборендар передає Орендарю ключі від приміщення та забезпечує безперешкодний доступ Орендаря до приміщення. До настання терміну за п. 3.2. даного Договору Суборендар зобов`язаний звільнити приміщення від свого майна та підготувати його до передачі Орендарю. Приміщення повинно бути передано Орендарю у тому ж стані, в якому воно було передано в суборенду, з урахуванням нормального природного зносу.

Відповідно до пункту 3.8. Договору суборенди відмова Суборендаря від підписання Акта прийому-передачі або ігнорування ним обов`язку звільнити приміщення не може бути перешкодою для використання цього приміщення Орендарем за його власним розсудом, однак, в такому випадку, на Суборендаря покладається обов`язок сплачувати суборендну плату до дня підписання Акта прийому-передачі.

Пунктом 5.2. Договору суборенди передбачено, що за прострочення оплати платежів, визначених розділом 2 «СУБОРЕНДНА ПЛАТА, ІНШІ ПЛАТЕЖІ та ПОРЯДОК РОЗРАХУНКІВ» Договору більше ніж на 5 (п`ять) календарних днів, Суборендар сплачує Орендарю штраф у розмірі 1 000,00 грн. (одна тисяча грн. 00 коп.) за кожен день прострочення.

Згідно з пунктом 5.3. Договору суборенди у разі, якщо на дату сплати суборендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж 2 (два) місяці, Суборендар сплачує штраф у розмірі 100% від суми заборгованості.

У пункті 3.5. Договору суборенди сторони передбачили, що у випадку прострочення повернення Приміщення, згідно з умовами Договору Суборендар сплачує на користь Орендаря суборендну плату у подвійному розмірі за весь час прострочення.

Відповідно до пункту 5.11. Договору за порушення строків передачі Об`єкту суборенди, Орендар сплачує Суборендарю неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми місячної Суборендної плати за кожен день прострочення.

Згідно з п. 7.1. Договору суборенди останній діє з моменту його підписання Сторонами і до 31.12.2022. Сторони відмовляються від автоматичної пролонгації строку дії цього Договору.

Зміни і доповнення вносяться до Договору в письмовому вигляді шляхом укладення додаткових угод (договорів) до Договору, що є невід`ємними частинами Договору. Цей договір не може бути змінено або припинено в односторонньому порядку, за виключенням випадків, передбачених цим договором (пункт 8.3. Договору суборенди).

Як вбачається з Акту прийому-передачі об`єкта суборенди від 19.10.2020 Орендар передав, а суборендар прийняв у користування відповідно до умов Договору № 2020-10-4 суборенди нежитлового приміщення нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Богатирська, 2, а саме: 16,7м2 - офісне приміщення на 4-му поверсі, літ. «А» (кімн. № 406).

У позовній заяві позивачем зазначено, що між ним та відповідачем було погоджено умови Додаткових угод №№ 1, 2, 3, 4 до Договору суборенди, дані угоди були направленні відповідачеві, однак останній не підписав та не повернув дані примірники.

Згідно з текстом Додаткової угоди № 1 від 27.01.2022 до Договору суборенди зазначено наступне: « 1. Сторони домовились з 01 лютого 2022 збільшити розмір суборендної плати за користування Об`єктом суборенди. 2. Сторони дійшли згоди викласти Додаток № 2 «Розрахунок суборендної плати» до Договору викласти в новій редакції (додається). 3. Всі інші умови Договору залишаються без змін та діють у викладеній в Договорі редакції. Угода набирає чинності з моменту підписання її Сторонами та є невід`ємною частиною Договору». У Додатку № 2 до Договору в редакції даної угоди «Розрахунок розміру суборендної плати» змінено договірну ціну за користування об`єктом суборенди з 01.02.2022 року - 3 774,54 грн з ПДВ за один календарний місяць».

У Додатковій угоді № 2 від 25.02.2022 до Договору суборенди зазначено наступне:

« 1. Сторони домовились у період з « 01» березня 2022 року по « 31» березня 2022 року включно зменшити розмір суборендної плати за користування Об`єктом суборенди. 2. Сторони дійшли згоди викласти Додаток № 2 «Розрахунок суборендної плати» до Договору викласти в новій редакції (додається). 3.?Всі інші умови Договору залишаються без змін та діють у викладеній в Договорі редакції. Угода набирає чинності з моменту підписання її Сторонами та є невід`ємною частиною Договору». У Додатку № 2 до Договору в редакції даної угоди «Розрахунок розміру суборендної плати» змінено договірну ціну за користування об`єктом суборенди з 01.03.2022 по 31.03.2022 року - 1937,87 грн з ПДВ за один календарний місяць, а починаючи з 01.04.2022 року - 3774,54 грн».

У Додатковій угоді № 3 від 25.12.2022 до Договору суборенди вказано наступне:

« 1. Сторони дійшли згоди з 01.01.2023 пункт 1.5. Договору викласти новій редакції: «1.5. При підписанні Договору Суборендареві роз`яснено, що Приміщення використовується Орендарем на підставі Договору оренди нежитлового приміщення № 2022-11-4 від « 18» листопада 2022 року, укладеного з власником нерухомого майна, і що право передачі орендованого майна в піднайом (суборенду) передбачено умовами договору оренди. Орендар гарантує, що термін оренди не менший, ніж термін суборенди, зазначений в цьому Договорі. Об`єкт суборенди не знаходиться під арештом, не переданий третім особам в суборенду, не внесений як внесок до статутного фонду інших юридичних осіб, не має заборгованості по комунальних та інших платежах, на нього не поширюються інші права, які перешкоджають Суборендареві користуватися Об`єктом суборенди». 2. Сторони дійшли згоди, що з 01.01.2023 підставою для подальшої дії Договору є договір оренди нежитлового приміщення № 2022-11-4 від « 18» листопада 2022 року, укладений між ТОВ «БТ-ДІ» (Орендар) та ПАТ «Деревообробний комбінат № 7» (Орендодавець). 3. Сторони дійшли згоди продовжити строк дії Договору до « 31» грудня 2023 року включно.?4. Усі інші положення Договору залишаються без змін, а Сторони підтверджують за ними свої зобов?язання.?5. Угода є невід`ємною частиною Договору. 6. Угоду укладено української мовою у двох примірниках на І сторінці, по одному для кожної із Сторін. 7. Угода набуває чинності з моменту її підписання Сторонами».

У Додатковій угоді № 4 від 31.03.2023 до Договору суборенди зазначено наступне:

« 1. Сторони дійшли згоди достроково припинити дію Договору. Останнім днем користування Приміщенням є « 30» квітня 2023 року включно. 2. Приміщення повертається Суборендарем Орендарю за актом приймання - передачі (повернення), що є невід`ємною частиною Договору. 3.?Всі взаєморозрахунки між Сторонами здійснюються до підписання акту приймання - передачі (повернення). 4. Угода є невід`ємною частиною Договору. 5. Угоду укладено української мовою у двох примірниках на 1 сторінці, по одному для кожної із Сторін. 6.?Угода набуває чинності з моменту її підписання Сторонами». Однак, як зазначено у позову, відповідач не підписав та не повернув надіслані йому примірники додаткової угоди позивачеві.

Суд зазначає, що єдиним доказом направлення Додаткової угоди № 1, 2, 3, 4 є опис вкладення з накладною і фіскальним чеком датовані 12.05.2023 роком. Згідно наданого опису вбачається, що вони були направлені «Повторно», однак доказів первинного їх направлення відповідачеві у матеріалах справи відсутні.

В обґрунтування мотивів для звернення до суду із позовом позивач вказує на те, що відповідачем допущено прострочення оплати суборендної плати, відшкодування вартості спожитих комунальних послуг та не виконано приписи п. 3.2 Договору щодо повернення позивачу суборендованого приміщення, оскільки відповідний Акт приймання-передачі (повернення) й досі не підписано. Розмір заборгованості відповідача перед позивачем за Договором суборенди зі сплати суборендної плати становить 18950,64 грн, яка виникла з 21.09.2022 за період жовтень-листопад 2022 року та січень-квітень 2023 року, а розмір заборгованості з відшкодування вартості спожитих комунальних послуг становить 16057,08 грн. Таким чином, загальний розмір боргу за Договором (суборендна плата та комунальні платежі) складає 35007,72 грн.

Отже, враховуючи неналежне виконання умов Договору суборенди позивач просить стягнути з відповідача борг за Договором у розмірі 35007,72 грн, 3% річних у розмірі 190,99 грн, інфляційні втрати у розмірі 586,93 грн, штраф у розмірі 68950,64 грн, неустойку у розмірі 2435,19 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у статті 193 ГК України.

Частинами 1, 3 ст. 202 ГК України передбачено, що господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно частини 1 статті 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 759 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Приписами ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Матеріалами справи підтверджено та відповідачем не спростовано, що у спірний період відповідач користувався орендованим приміщенням, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Богатирська, 2, а саме: 16,7м2 - офісне приміщення на 4-му поверсі, літ. «А» (кімн. № 406), на підставі Договору № 2020-10-4 суборенди нежитлового приміщення від 16.10.2020, що підтверджується Актом приймання-передачі майна від 19.10.2020.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

У Додатку № 2 до Договору суборенди сторонами погоджено розмір суборендної плати у розмірі 3440,20 грн з ПДВ за один місяць.

Як вбачається з матеріалів справи, у подальшому позивачем було змінено розмір суборендної плати за Договором у сторону збільшення з 3440,20 грн до 3774,54 грн (на підставі Додаткової угоди № 1 від 27.01.2022), а у подальшому в період з 01.03.2022 по 31.03.2022 у сторону зменшення з 3774,54 грн до 1937,87 грн, починаючи з 01.04.2022 розмір орендної плати знову становив 3774,54 грн (на підставі Додаткової угоди № 2 від 25.02.2022).

З метою повідомлення відповідача про зміну розміру суборендної плати позивачем було направлено лист № 43 від 06.01.2022 на адресу відповідача, в якому зазначено наступне: «Керуючись п. 2.5. договору суборенди нежитлового приміщення № 2020-10-4 від « 16» жовтня 2020 року, укладеного між ТОВ «БТ-ДІ» та ТОВ «Виробнича компанія «ХІМПОСТАЧ», повідомляємо Вас про збільшення розміру суборендної плати за користування орендованим приміщенням у зв`язку зі зміною кон`юнктури ринку, зростанням індексу інфляції, збільшенням розміру податків і зборів. Починаючи з « 01» лютого 2022 року розмір суборендної плати буде збільшений пропорційно зміні щорічного індексу інфляції, опублікованого Державним комітетом статистики», який був отриманий 13.01.2022, про що свідчить копія наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0505054868914.

Суд зазначає, що вищевказані Додаткові угоди не підписані зі сторони відповідача.

У відзиві відповідач заперечував щодо зміни ціни Договору суборенди та зазначив, що він не отримував письмових повідомлень від позивача про дату зміни розміру суборендної плати та не отримував Додаткову угоду № 1 та № 2, дані угоди не підписував. Відповідач продовжував сплачувати суборендну плату у більшому/меншому розмірі відносно погодженої ціни у Додатку № 2 до Договору суборенди, через помилку працівників бухгалтерії відповідача. При цьому керівник не отримував від позивача актів виконаних робіт/наданих послуг та не підписував їх, таким чином, помилку вдалося виявити згодом. Також відповідач зазначає про порушення зі сторони позивача умов п. 2.5. Договору суборенди в частині періоду та частоти зміни договірної ціни.

Щодо даних заперечень відповідача суд зазначає наступне.

Пунктом 2.5. Договору суборенди передбачено, що розмір суборендної плати може бути змінений в разі збільшення темпів інфляції, зміни вартості послуг, що надаються організацією, що здійснює експлуатацію та утримання будинку та прибудинкової території, де знаходиться приміщення, або іншої зміни економічної ситуації в Україні один раз на шість місяців в односторонньому порядку.

Розмір суборендної плати за цим Договором може бути змінений з ініціативи Орендаря один раз у кожному календарному році, протягом строку дії Договору.

Орендар не пізніше ніж за тридцять календарних днів до бажаної дати зміни розміру суборендної плати надсилає письмове повідомлення про зміну розміру суборендної плати суборендарю. Суборендар протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту отримання такого повідомлення або погоджується з запропонованим розміром, про що укладається відповідна Додаткова угода, або не погоджується з запропонованим розміром, про що письмово повідомляє іншу Сторону в той же термін. У разі відсутності протягом вищезазначеного триденного терміну будь-якого повідомлення від Суборендаря або незгоди Суборендаря з новим розміром суборендної плати, за передане в суборенду приміщення, це є підставою для відмови Орендаря від цього Договору в порядку п. 4.2.2. Договору.

У справі наявний лист позивача № 43 від 06.01.2022, яким він повідомив відповідача про зміну розміру суборендної плати у строк, передбачений п.2.5 Договору, і який був отриманий останнім, а отже, твердження відповідача про неотримання повідомлень від ТОВ «БТ-ДІ» спростовуються матеріалами справи.

Суд звертає увагу на те, що доказів направлення Додаткової угоди № 1 та № 2 матеріали справи не містять, позивач наголошує на тому, що відповідач, отримавши дані додаткові угоди, підписаний примірник не повернув. Разом з тим, згідно з наданими банківськими виписками відповідач сплачував суборендну плату за новою ціною з посиланням на рахунки як на підставу її сплати. Суд також зазначає, що як би відповідач дійсно не отримав Додаткову угоду № 1 та № 2, він не зміг би самостійно на свій розсуд зменшити або збільшити розмір суборендної плати та визначити її ставку, оскільки відповідне право передбачено за позивачем (орендар).

Крім того, згідно з умовами Договору відповідач як суборендар нежитлового приміщення не був позбавлений права та можливості протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту отримання повідомлення позивача про зміну розміру орендної плати або погодитись з запропонованим розміром, про що укладається відповідна Додаткова угода, або не погодитись з ним, про що повинен був письмово повідомити позивача в той же термін. У разі відсутності протягом вищезазначеного триденного терміну будь-якого повідомлення від Суборендаря або незгоди Суборендаря з новим розміром суборендної плати за передане в суборенду приміщення це є підставою для відмови Орендаря від цього Договору в порядку п. 4.2.2. Договору.

Матеріали справи не містять повідомлень, адресованих позивачеві зі сторони відповідача, щодо незгоди зі зміною розміру суборендної плати, а посилання відповідача на те, що він через помилку працівників бухгалтерії помилково сплачував надмірний розмір суборендної плати, не береться судом до уваги, оскільки будь-яких доказів того, що було проведено службове розслідування або те, що бухгалтерія виконувала свої службові обов`язки недобросовісно, відповідачем не надано.

Загальний порядок укладення договорів врегульований положеннями статей 640-646 Цивільного кодексу України та статтею 181 Господарського кодексу України. З аналізу перелічених норм суд вбачає, що за загальним правилом договір є укладеним у випадку повного і безумовного прийняття (акцепту) однією стороною пропозиції іншої сторони про укладення договору (оферти). При цьому прийняттям пропозиції відповідно до частини другої статті 642 Цивільного кодексу України є також вчинення особою, яка одержала оферту, відповідних конклюдентних дій (зокрема, надання послуг, сплата коштів) у межах строку для відповіді.

Фактично, конклюдентні дії сторін, а саме оплата відповідачем суборендної плати за новим тарифом та прийняття такої оплати позивачем дають суду підстави стверджувати про прийняття відповідачем умов, передбачених Додатковою угодою № 1 та № 2 в частині зміни ціни суборендної плати.

З огляду на викладене, господарський суд дійшов висновку, що вказана правова позиція відповідача не підтверджена будь-якими належними доказами.

Стосовно погодження умов Додаткової угоди № 3 та № 4 суд зазначає наступне.

Позивач зазначає, що між ним та відповідачем було погоджено умови Додаткової угоди № 3 від 25.12.2022 до Договору про продовження строку суборенди до 31.12.2023, однак другий, підписаний зі сторони відповідача примірник, йому не був повернутий, відповідач продовжував користуватися приміщенням та не повертав його за Актом приймання-передачі, у зв`язку з чим позивач продовжував виставляти та надсилати відповідачу рахунки на оплату суборендної плати та відшкодування вартості спожитих комунальних послуг.

Окрім того, позивач також вказує на погодження умов Додаткової угоди № 4 від 31.03.2023 Договору про дострокове припинення Договору та встановлення останнім днем користування приміщенням 30.04.2023.

Відповідач заперечує щодо погодження умов Додаткової угоди № 3 від 25.12.2022 до Договору про продовження строку суборенди до 31.12.2023 та зазначає, що він не отримував примірника даної угоди та не підписував його, що, з урахуванням п. 8.3. та 8.11. Договору, свідчить про недосягнення домовленостей щодо його пролонгації, окрім того сторони відмовились щодо його автоматичної пролонгації. Таким чином, дія Договору суборенди № 2020-10-4 від 16.10.2020 припинилась 31.12.2022, у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено. Додаткову угоду № 4 відповідач також не отримував та не підписував.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з такого.

Згідно ч. 1 ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору

За приписами ст. 763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Статтею 764 ЦК України визначено, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. Аналогічні норми викладені в ст. 284 ГК України.

Згідно ч. 4 ст. 284 ГК України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Тобто, стаття 764 ЦК України передбачає таку правову конструкцію, як поновлення договору найму, яка зводиться по суті до автоматичного продовження попередніх договірних відносин на той самий строк без укладення нового договору за умови, по-перше, що наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку дії договору найму, та, по-друге, відсутні заперечення наймодавця протягом одного місяця.

Статтею 291 Господарського кодексу України унормовано, що одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об`єкта оренди; ліквідації суб`єкта господарювання-орендаря; загибелі (знищення) об`єкта оренди. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільного кодексу України.

Порядок укладення угоди про зміну господарського договору - це передбачені правовими нормами юридично-логічна послідовність стадій встановлення умов зміни прав і обов`язків, заснована на зверненнях назустріч одна одній діях осіб, які виражені у різноманітних способах узгодження змісту угоди, шляхом їх вільного волевиявлення. Способами укладення угоди про зміну договору є нормативно-узгоджені дії, через які досягається вільне і взаємне узгодження волі сторін договору.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

З пункту 1 статті 12 та пункту 1 статті 13 вбачається, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

У статті 6 ЦК України передбачено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Положення частин першої, другої і третьої цієї статті застосовуються і до односторонніх правочинів.

Згідно з п. 8.3. Договору суборенди зміни і доповнення вносяться до Договору в письмовому вигляді шляхом укладення додаткових угод (договорів) до Договору, що є невід`ємними частинами Договору. Цей договір не може бути змінено або припинено в односторонньому порядку, за виключенням випадків, передбачених цим договором.

У п. 7.1. Договору суборенди сторонами було погоджено, що він діє з моменту його підписання та до 31.12.2022. Сторони відмовляються від автоматичної пролонгації строку дії цього Договору.

Таким чином, дана умова Договору суборенди виключає можливість поновлення договору (автоматичної пролонгації) його дії, як це передбачено ст. 764 ЦК України, адже в договорі сторони відступили від указаних положень законодавства про автоматичну пролонгацію договору.

З огляду на вищевикладене, суд не приймає твердження позивача про те, що Договір суборенди було продовжено на підстав ст. 764 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі їх суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Частиною першою статті 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним в силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також застосування спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Суд зазначає, що Додаткова угода № 3 від 25.12.2022 та Додаткова угода № 4 від 31.03.23 не була підписана зі сторони відповідача, доказів їх первинного надсилання матеріали справи не містять.

Якщо сторона не виявила свою волю до вчинення правочину й до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Таким чином можна констатувати, що укладання Додаткової угоди № 3 від 25.12.2022 року та Додаткової угоди № 4 від 31.03.2023 між сторонами не відбулося, будь-якої згоди щодо їх укладання сторони не досягли, з огляду на що дані угоди є неукладеними.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Таким чином, Договір суборенди № 2020-10-4 від 16.10.2020 припинив свою дію 31.12.2022.

Позивач просить стягнути з відповідача 35007,72 грн боргу, який складається з заборгованості з суборендної плати у розмірі 18 950,64 грн, за період з жовтень-листопад 2022 року та січень-квітень 2023 року, та заборгованість зі сплати відшкодування за спожиті комунальні послуги у розмірі 16 057,08 грн.

Відповідно до пункту 3.8. Договору суборенди відмова Суборендаря від підписання Акта прийому-передачі або ігнорування ним обов`язку звільнити приміщення не може бути перешкодою для використання цього приміщення Орендарем за його власним розсудом, однак, в такому випадку, на Суборендаря покладається обов`язок сплачувати суборендну плату до дня підписання Акта прийому-передачі.

Суд звертає увагу, що Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 відступив від протилежної правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 14.11.2018 у справі № 924/195/16 та від 11.05.2018 у справі № 926/2119/17, відповідно до якої зобов`язання орендаря сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном, яке виникло з договору оренди, не припиняється зі спливом строку дії договору оренди, оскільки таке припинення пов`язане не із закінченням строку, на який було укладено договір, а з моментом підписання сторонами акта приймання-передачі об`єкта оренди.

У частині першій статті 284 ГК України законодавець як істотні умови договору оренди, визначив, зокрема, строк, на який укладається договір оренди; орендну плату з урахуванням її індексації; умови повернення орендованого майна або викупу.

За частиною першою статті 773 ЦК України на наймача покладений обов`язок користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору.

Частиною першою статті 763 ЦК України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором. Аналогічні за змістом положення містить частина четверта статті 284 ГК України.

Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (частина четверта статті 291 ГК України).

Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України.

Частиною першою статті 785 ЦК України передбачено, що в разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

За змістом наведених норм, Договір є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії Договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами Договору; а припинення Договору є підставою виникнення обов`язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в Договорі.

Користування майном за Договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного Договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин.

Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами Договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин.

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України, статей 283, 284, 286 ГК України. Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за Договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ.

Після спливу строку дії Договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що користування майном після припинення Договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами Договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за Договором найму (оренди) та регулятивним нормам ЦК України та ГК України.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 ЦК України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини другої статті 785 ЦК України ("Обов`язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.

Отже, положення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 ЦК України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 ЦК України).

Неврахування таких висновків щодо застосування положень цивільного та господарського законодавства на практиці призводить до того, що з орендаря, який після припинення строку дії Договору не повернув майно орендодавцю на його вимогу, фактично стягується потрійний розмір орендної плати, а саме: безпосередньо орендна плата, а також неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Такий підхід у регулюванні орендних правовідносин вочевидь не узгоджується з такими загальними засадами цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Підсумовуючи вищевикладене суд зазначає, що враховуючи те, що дію Договору суборенди нежитлового приміщення № 2020-10-4 від 16.10.2020 було припинено 31.12.2022, то саме до цієї дати позивач має право правомірно нараховувати суборендну плату за користування майном, тобто в період дії договірних відносин, а після спливу такого строку позивач за неправомірне користування майном може нараховувати лише сплату неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення у відповідності до статті 785 ЦК України.

Отже, враховуючи вищевикладене, щодо заборгованості за суборендну плату за період жовтень-листопад 2022 року та січень-квітень 2023 року суд зазначає наступне.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку заборгованості за суборендну плату за період жовтень-листопад 2022 року, суд дійшов висновку, що він є арифметично невірним, оскільки позивачем не було враховано всі оплати, які були проведені відповідачем. З виписки за 2022 рік вбачається, що відповідач сплатив двічі суборендну плату за лютий (3440,20 грн+ 334,34 грн та 3774,54 грн, які були сплачені 21.01.22 та 09.02.22), крім того, за деякими платежами вбачається переплата за суборендну плату, яка так само не була врахована позивачем при розрахунку. Отже, виходячи з аналізу наданих банківських виписок, відповідачем були здійснені несвоєчасні оплати суборендної плати, однак борг за жовтень-листопад 2022 року, в період дії Договору, за відповідачем відсутній. Щодо стягнення суборендної плати за період січень-квітень 2023 року, то її нарахування є неправомірним в силу закону. Отже, позовні про стягнення 18 950,64 грн боргу за суборендну плату не підлягають задоволенню.

Стосовно заборгованості зі сплати відшкодування за спожиті комунальні послуги суд зазначає наступне.

Позивачем зазначено у позові, що відповідачу належало сплатити обов`язкові платежі, передбачені п. 2.3 Договору суборенди, у розмірі 31 080,72 грн, у той час, ним було сплачено лише 15 023,64 грн, однак з долучених до справи рахунків на оплату вбачається, що дана сума не відповідає дійсності, відповідно до них загальна сума, яка підлягає оплаті, становить 30 493,28 грн. Відповідачем було частково оплачено борг за спожиті комунальні послуги у розмірі 21 211,09 грн, що підтверджується наданими позивачем виписками з банку. У свою чергу, відповідач не надав суду будь-яких доказів у спростування наявності боргу за комунальні послуги або на підтвердження іншої заборгованості, так само і не було надано доказів того, що він не використовував орендоване майно за визначений період такого нарахування, контррозрахунок заявленої до стягнення суми відповідачем не наданий. З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати відшкодування за спожиті комунальні послуги у розмірі 16 057,08 грн підлягає частковому задоволенню, а саме у розмірі 9 282,19 грн.

Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням умов Договору в частині оплати суборенди позивач нараховує відповідачу штраф у розмірі 50 000,00 грн відповідно до умов п. 5.2 Договору, відповідно до якого за прострочення оплати платежів, визначених розділом 2 «СУБОРЕНДНА ПЛАТА, ІНШІ ПЛАТЕЖІ та ПОРЯДОК РОЗРАХУНКІВ» Договору більше ніж на 5 (п`ять) календарних днів, Суборендар сплачує Орендарю штраф у розмірі 1 000,00 грн. (одна тисяча грн., 00 коп.) за кожен день прострочення.

В обґрунтування нарахування штрафу позивач зазначає наступне: «Станом на 10.05.2023 року заборгованість по Договору у розмірі 18950,64 грн. існує 50 днів з 21.03.2023 року, тобто, прострочення триває понад 5 календарних днів. Відтак, в силу приписів п. 5.2 Договору станом на 10.05.2023 року відповідач має сплатити позивачу штраф у розмірі 1 000,00 грн. за кожен день прострочення з 50 днів, що наразі триває прострочення оплати. Штраф в порядку п. 5.2 Договору на 10.05.2023 року, грн. = Штраф за 22.03.2023, грн.+ Штраф за 23.03.2023, грн.+...+Штраф за 10.05.2023, грн.-1000 грн.+1000 грн.+….+1000 грн. = 1000 грн. х 50 (кількість днів з 21.03.2023 по 10.05.2023: стільки разів нараховано штраф відповідно до кількості днів, в які борг з суборендної плати несплачено)=50000,00 грн.».

Також позивач просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 100% від суми заборгованості - 18 950,64 грн за умовами п. 5.3 Договору суборенди, згідно з яким у разі, якщо на дату сплати суборендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж 2 (два) місяці, Суборендар сплачує штраф у розмірі 100% від суми заборгованості.

Стосовно вимог позивача про стягнення штрафу за несвоєчасну оплату суборенди суд зазначає наступне.

В силу статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Умовами Договору, а саме пунктом 5.2. передбачено сплата штрафу у розмірі 1000,00 грн за прострочення оплати платежів більше ніж на 5 календарних днів, як виду цивільно-правової відповідальності при несвоєчасній оплаті платежів.

У той самий час, згідно з пунктом 5.3. Договору передбачена сплата штрафу у розмірі 100% від суми заборгованості у разі якщо на дату сплати суборендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж 2 місяці, як виду цивільно-правової відповідальності при несвоєчасній оплаті платежів.

Одночасне стягнення штрафу за прострочення виконання зобов`язання на строк понад 5 календарних днів та штрафу за прострочення виконання зобов`язання на строк понад 2 місяці є подвійним стягненням штрафу за несвоєчасне виконання зобов`язання, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути двічі притягнутий до відповідальності одного виду.

Враховуючи вищевикладене, вимоги щодо стягнення з відповідача штрафу за пунктом 5.2. та пункту 5.3. Договору суборенди є одним видом застосування цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - несвоєчасна оплата платежів за договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення.

Крім того, стосовно нарахування штрафу за визначений позивачем період, у розмірі 50 000,00 грн за умовами п. 5.2 Договору та у розмірі 18950,64 грн за умовами п. 5.3 Договору суд зазначає, що, як було встановлено раніше, заборгованість за суборендну плату за відповідачем не обраховується, а тому застосування даних пунктів Договору є неможливим, у зв`язку з чим суд відмовляє в цій частині позову.

Також позивач просить стягнути неустойку у розмірі подвійної плати за найм речі за період з 01.05.2023 по 10.05.2023 у розмірі 2 435,19 грн.

Стосовно правової природи неустойки за невиконання (несвоєчасне виконання) наймачем обов`язку щодо поверненні речі з найму (оренди) у разі припинення договору найму (оренди) суд вказує на те, що за змістом статей 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку, що узгоджується з нормами статті 610 ЦК України та статті 216 ГК України.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Законодавець у частині першій статті 614 ЦК України визначив, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Процедура фактичної передачі і повернення об`єкта передбачена розділом 3 Договору.

Пунктом 3.2.-3.4 Договору суборенди передбачено, що день закінчення строку суборенди, в тому числі і у випадках дострокового припинення строку суборенди (дії Договору), Суборендар зобов`язаний повернути Орендарю приміщення, за актом приймання-передачі, в якому Сторони зазначають стан приміщення та його склад. У день повернення приміщення Суборендар передає Орендарю ключі від приміщення та забезпечує безперешкодний доступ Орендаря до приміщення. До настання терміну за п. 3.2. даного Договору Суборендар зобов`язаний звільнити приміщення від свого майна та підготувати його до передачі Орендарю. Приміщення повинно бути передано Орендарю у тому ж стані, в якому воно було передано в суборенду, з урахуванням нормального природного зносу.

Відповідно до статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

При здійсненні оцінки правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України обов`язковим для суду є врахування обставин невиконання орендарем зобов`язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки як контрагента за договором оренди та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин.

До предмета доказування при розгляді спорів щодо стягнення неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди, входять обставини невжиття орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисне ухилення орендаря від обов`язку щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди; утримання орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджання орендарем в доступі орендодавця до належного йому об`єкта оренди; відсутності з боку орендодавця бездіяльності та невчинення ним дій, спрямованих на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.01.2020 у справі № 916/2724/18.

Для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання, відповідно до вимог ст. 614 ЦК України. Тобто суду необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.

У цьому висновку суд звертається до правової позиції Верховного Суду України у постанові від 02.09.2014 у справі № 3-85гс14, а також Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 11.04.2018 у справі № 914/4238/15, від 24.04.2018 у справі № 910/14032/17 та від 09.09.2019 у справі № 910/16362/18 (пункт 51), від якої Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду не відступив при розгляді справи № 910/20370/17 (пункт 24 постанови від 13.12.2019).

Положеннями статті 549 ЦК України та статті 230 ГК України визначено загальне поняття штрафних санкцій, яке у господарському судочинстві включає неустойку, штраф, пеню, яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил господарської діяльності, невиконання господарського зобов`язання.

За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною першою статті 230 ГК України визначено поняття штрафних санкцій. Ними визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина перша статті 548 ЦК України).

Тобто неустойка згідно із частиною другої статті 785 ЦК України розглядається як законна неустойка і застосовується незалежно від погодження сторонами цієї форми відповідальності в договорі найму (оренди).

Водночас неустойка за частиною другою статті 785 ЦК України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії Договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Узагальнюючи наведені висновки стосовно наслідків припинення Договору у разі, якщо орендар не повертає майно після припинення строку дії Договору, зокрема у вигляді подальшого неправомірного користування майном, та права орендодавця застосувати передбачений законом спосіб захисту порушеного права - стягнення з орендаря неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (частина друга статті 785 ЦК України), Суд, встановлюючи відмінності між орендною платою (платою за користування майном) та неустойкою, передбаченою частиною другою статті 785 ЦК України, зазначає про таке.

Обов`язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення Договору (до спливу строку дії Договору оренди), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об`єктом оренди на платній основі.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення Договору - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення Договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України.

Отже, яким би способом в Договорі не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов`язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення Договору, що відбулося у спірних правовідносинах (пункт 4.2 цієї постанови, пункт 3.11 Договору), проте ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною другою статті 785 ЦК України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов`язання, окрім того, що передбачений частиною другою статті 785 ЦК України).

Звідси здійснені Позивачем розрахунки позовних вимог: а саме сума неустойки у розмірі подвійної орендної плати за несвоєчасне повернення майна з оренди, сума заборгованості з орендної плати, а також нараховані на цю плату суми пені, штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат, не відповідають наведеній позиції та правовому регулюванню, встановленому частиною другою статті 785 ЦК України.

При цьому, надаючи оцінку наявності вини відповідача у порушенні зобов`язання та неповерненні орендованого майна для нарахування неустойки відповідності до ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, судом встановлено наступне.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач, знаючи про свій обов`язок щодо повернення майна після закінчення строку суборенди, продовжував користуватися орендованим приміщення після припинення дії Договору, про що сам зазначає у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив, однак будь-яких дій щодо повернення орендарю приміщення у строк, визначений Договором суборенди, не вчинив, будь-яких доказів того, що йому вчинялись перешкоди для повернення майна позивачеві суду не надано. Таким чином, неповернення об`єкту суборенди у період після припинення дії договору суборенди № 2020-10-4 від 16.10.2020 відбулося виключно з вини самого суборендаря (відповідача), який добровільно не повернув його позивачу, а продовжив користування орендованим майном.

У відзиві відповідачем наданий лист-повідомлення разом з підписаним з його сторони Актом приймання-передачі об`єкту суборенди, датований 19.04.2023, даний лист разом з Актом приймання-передачі об`єкту суборенди був направлений на адресу позивача 11.05.2023 та отриманий останнім 19.05.2023. Позивачем не було надано до матеріалів справи підписаний з його сторони Акт від 19.04.2023.

Суд звертає увагу, що Акт приймання-передачі об`єкту суборенди підписаний відповідачем 19.04.2023, однак був направлений позивачеві лише 11.05.2023. Доказів невикористання відповідачем орендованого приміщенням з 01.05.2023 по 10.05.2023, тобто до моменту направлення 11.05.2023 на адресу позивача листа з підписаним Актом приймання-передачі об`єкту суборенди матеріали справи не містять, як і не містять доказів прийняття такого приміщення позивачем. У зв`язку з викладеним можна дійти висновку про неправомірне користування об`єктом суборенди за період з 01.05.2023 по 10.05.2023.

Таким чином, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за період з 01.05.2023 по 10.05.2023, суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача в цій частині та стягнення з відповідача 2 435,19 грн.

Окрім того, у зв`язку з несвоєчасною оплатою суборендної плати позивачем було заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 190,99 грн та інфляційні втрати у розмірі 586,93 грн.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Здійснивши перевірку розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що він є неправильним, оскільки позивачем при здійсненні розрахунку не враховані часткові оплати та переплати відповідача по суборенді, невірно визначено суму боргу та період нарахування, у який було включено січень-квітень 2023 року, де не здійснюється нарахування суборендної плати за Договором, у зв`язку з припиненням його дії, та невірно визначено кінцеву дату нарахування. Отже, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню, за розрахунком суду розмір 3% річних складає 15,00 грн, а розмір інфляційних втрат складає 75,84 грн.

У прохальній частині позову заявник просить суд здійснити нарахування 3% річних та інфляційних втрат за період із вересня 21.09.2022 до дати виконання рішення суду.

Щодо даної вимоги позивача суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що це право суду, а не обов`язок при прийнятті рішення зазначати в ньому про нарахування відповідних відсотків до моменту виконання рішення.

З огляду на те, що у суду відсутні достовірні, беззаперечні відомості щодо того, що рішення суду не буде виконано відповідачем, суд не вбачає підстав для зобов`язання органу (особи), який здійснюватиме примусове виконання рішення, нарахувати 3% річних за період з 21.09.2022 до моменту виконання рішення.

Стосовно нарахування інфляційних втрат до моменту повного виконання рішення суд звертає увагу позивача на те, що положеннями ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України не передбачено нарахування інфляційних втрат в такому порядку, оскільки необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Підсумовуючи наведене вище, позовні вимоги ТОВ «БТ-ДІ» до ТОВ «Виробнича компанія «ХІМПОСТАЧ» підлягають частковому задоволенню.

При постановленні даного рішення, суд враховує висновки, які зробив Європейський суд з прав людини у справі "Серявін та інші проти України". Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Водночас суд зазначає, що інші доводи сторін жодним чином не спростовують викладених судом підстав для часткового задоволення позову.

Судові витрати за результатами розгляду справи.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Відповідно до ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно положень ст. 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач у відзиві просив стягнути з позивача судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн, докази на підтвердження даних витрат були надані ним разом з заявою від 26.07.2023.

Позивач у відповіді на відзив заперечував щодо задоволення заяви відповідача про стягнення витрат на правничу у розмірі 10 000,00 грн та просив зменшити їх до 1000,00 грн.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні, а також порядок і умови надання правової допомоги, права й обов`язки адвокатів визначаються Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом з тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

На підтвердження розміру понесення витрат на професійну правничу допомогу відповідачем надано до суду: договір про надання правничої допомоги від 27.05.2023, платіжну інструкцію № 217 від 06.06.2023 про сплату 3000,00 грн та платіжну інструкцію № 213 від 05.06.2023 про сплату 7000,00 грн, довіреність від 27.05.23, детальний опис наданих послуг від 17.07.23, Акт приймання передачі наданих послуг від 20.07.23 року.

Договір про надання правничої допомоги від 27.05.2023 укладений між Адвокатським бюро «СЛОБОЖАНСЬКА КОНСАЛТИНГОВА ГРУПА» ХОЛОДА ОЛЕГА» в особі керуючого бюро - Холода Олега Анатолійовича та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ «ХІМПОСТАЧ».

Згідно з п. 3.1. Договору про надання правничої допомоги від 27.05.2023 встановлено, що за надану правничу допомогу, передбачену п. 1.2. Договору, Клієнт сплачує Бюро винагороду (гонорар) у розмірі 10 000,00 грн.

Обсяг наданих послуг підтверджується Актом приймання-передачі наданих послуг від 20.07.2023 року, який підписаний з боку клієнта - ТОВ «ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ «ХІМПОСТАЧ» та Адвокатського бюро «СЛОБОЖАНСЬКА КОНСАЛТИНГОВА ГРУПА» ХОЛОДА ОЛЕГА» в особі керуючого бюро - Холода Олега Анатолійовича без будь-яких зауважень.

Суд зазначає, що за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Натомість положеннями пункту 2 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (такий висновок міститься в п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, в п. 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, п. 24 додаткової постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.02.2022 у справі № 903/326/21).

При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited" проти України» від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні «Лавентс проти Латвії» (пункт 154) від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 910/4515/18.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Крім того, у частині 5 наведеної норми Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 5 ст. 126 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України згідно якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (до яких у тому числі відносяться й витрати на професійну правничу допомогу), покладаються: у разі відмови в позові - на позивача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, та визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі № 904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Таким чином, навіть за відсутності клопотання сторони про зменшення розміру адвокатських витрат, суд, керуючись, частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, вправі відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на правову допомогу адвоката повністю або частково.

Як вбачається з відповіді на відзив, позивачем було заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 1000,00 грн. В обґрунтування даної заяви позивач зазначає, що до відзиву не додано ордер, який підтверджує повноваження адвоката Холода О.А., а тому відзив підписано без додержання вимог ГПК України.

Стосовно даного заперечення суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2, ч. 7 статті 165 ГПК України відзив підписується відповідачем або його представником. До відзиву, підписаного представником відповідача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника відповідача.

Згідно з частиною 1 ст. 26 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера. Ордер на надання правової допомоги не замінює договору про надання правової допомоги, який є підставою для здійснення адвокатської діяльності, а є лише документом, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги клієнту (рішення РАУ № 57 від 12 квітня 2019 року).

Частина 2 статті 27 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" регламентує вичерпні випадки надання правової допомоги адвокатом без укладення договору в письмовій формі. Системний аналіз частини 1 статті 26 та частин 1 і 2 статті 27 профільного Закону дає змогу зробити висновок про те, що надання правової допомоги адвокатом без укладення договору в письмовій формі, зокрема, лише на підставі доручення чи ордеру, не допускається, окрім випадків, передбачених частиною 2 статті 27 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Як вбачається з матеріалів справи, до відзиву представником відповідача Холод О.А. було надано Договір про надання правничої допомоги від 27.05.2023, а до заперечень на відповідь на відзив - довіреність від 27.05.2023, а тому твердження позивача не беруться судом до уваги, оскільки повноваження адвоката Холода О.А. діяти від імені відповідача підтверджені належним чином.

Слід вказати, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Матеріалами справи підтверджується факт отримання відповідачем послуг адвоката та понесення ним витрат на правничу допомогу в сумі 10000,00 грн. Зокрема, адвокатом Холодом О.А. були складені та підписані: відзив на позов та заперечення на відповідь на відзив, які передбачені в детальному описі наданих послуг по справі № 910/7930/23 від 17.07.2023, у зв`язку з чим усі інші заперечення позивача не беруться судом до уваги, оскільки спростовуються матеріалами справи.

Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом у даній справі у заявленому розмірі, судом враховано, що послуги адвоката були реально надані відповідачу, що підтверджується матеріалами справи, також судом взято до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатами документів, їх значення для спору.

Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 30.01.2023 у справі № 910/7032/17.

З урахуванням наведеного не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.

Враховуючи викладене та беручи до уваги час на підготовку матеріалів до судового засідання, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), розмір заявленого до стягнення із позивача у даній справі гонорару відповідає критерію розумності.

Разом з тим, у зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати на правову допомогу покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, надавши оцінку наявним в матеріалах справі доказам, беручи до уваги часткове задоволення позовних вимог, ціну позову, ступінь складності справи та виконані адвокатами роботи (надані послуги), принципи справедливості та верховенства права, співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 898,00 грн.

Керуючись статтями 13, 74-77, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «ХІМПОСТАЧ» (04209, м. Київ, вул. Героїв Дніпра, буд. 7-А, код 38765465) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БТ-ДІ» (01013, м. Київ, вул. Промислова, буд. 3-Г, код 38506825) борг за спожиті комунальні послуги у розмірі 9 282 (дев`ять тисяч двісті вісімдесят дві) грн 19 коп., 3% річних у розмірі 15 (п`ятнадцять) грн 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 75 (сімдесят п`ять) грн 84 коп., неустойку у розмірі 2 435 (дві тисячі чотириста тридцять п`ять) грн 19 коп. та судовий збір у розмірі 295 (двісті дев`яносто п`ять) грн 73 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Заяву відповідача про стягнення з позивача судових витрат на професійну правничу допомогу задовольнити частково.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БТ-ДІ» (01013, м. Київ, вул. Промислова, буд. 3-Г, код 38506825) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «ХІМПОСТАЧ» (04209, м. Київ, вул. Героїв Дніпра, буд. 7-А, код 38765465) витрати на професійну правничу допомогу в розмір 8 898 (вісім тисяч вісімсот дев`яносто вісім) грн 00 коп.

6. У задоволенні іншої частини заяви відмовити.

7. Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 24.08.2023.

Суддя О.Г. Удалова