Рішення

від 25.08.2023 по справі 910/8460/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.08.2023Справа № 910/8460/23

Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Біотон", м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЦ Україна", м. Київ

про стягнення 165 377,31 грн, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

30.05.2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Біотон" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЦ Україна" (відповідач) суми заборгованості за Договором №332/ДЛ від 23.12.2020 року в розмірі 139 185,75 грн, суми пен в розмірі 21 629,35 грн, суми 3% річних в розмірі 1 201,00 грн та суми інфляційних в трат в розмірі 3 361,21 грн, у зв`язку з невиконанням відповідачем умов вказаного договору в частині оплати поставленого позивачем товару.

Згідно з п. 2 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.

Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2023 відкрито провадження у справі №910/8217/23 та прийнято позовну заяву до розгляду, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

З метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, судом рекомендованим листом з повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань направлялась ухвала суду від 12.06.2023 року.

12.07.2023 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що суму боргу в розмірі 123 845,07 грн відповідачем сплачено, а щодо штрафних та фінансових санкцій відповідачем зазначено те, що позивачем не пройдено щорічний технічний аудит черех невідповідність виробництва та системи конролю якості виробника стандартам. Відповідачем також неведено власний роззрахунок пені на суму в розмірі 17 982,98 грн та розрахунок суми 3% річних на суму в розмірі 1 078,98 грн.

11.07.2023 року позивачем подано до суду заяву про часткову відмову від позову в частині стягнення основної суми заборгованості в розмірі 123 845,07 грн.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

У відповідності до ч. 1 ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Оскільки звернення до суду з позовом, як і відмова від нього чи його частини, є формою реалізації прав позивача, відмова Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Біотон" від позову в частині стягнення суми в розмірі 123 845,07 грн не суперечить діючому законодавству України, не порушує чиї-небудь права, свободи чи інтереси та приймається судом.

Як передбачено ч. 3 ст. 191 та п. 4 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.

Оскільки позивач відмовився від позову таку відмову прийнято судом, провадження у даній справі на суму в розмірі 123 845,07 грн підлягає закриттю на підставі ч. 3 ст. 191 та п. 4 ч. 1 ст. 231 ГПК України, про що буде зазначено в резолютивній частині рішення.

Позивач правом на подачу до суду відповіді на відзив не скористався.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

23.12.2020 року між позивачем (виробник) та відповідачем (замовник) укладено Договір №332/ДЛ (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого виробник зобов`язаний виготовити, поставити та передати у власність замовнику товари (надалі - товар) під власними тергівельними марками замоовника згідно з заявками замовника в асортименті та за цінами, зазначеними у специфікації (Додаток №1 до даного Договору), у кількості та асортименті, що відповідає заявці замовника, та вказується у видаткових накладних на партію товару, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити тоар на умовах, визначених цим Договором.

На кожну окрему заявку замовника виробник повинен оформляти окремий локумент на відвантаження, відповідно до п. 3.5. Договору. (п. 1.3.1. Договору).

Повернення товару від замовника виробникові відбувається на основі разової довіреності, виробником на конкретну партію товару. (п. 1.11. Договору).

Датою поставки вважається фактична дата передачі виробником товару замовнику, що зазачається у відповідних накладних. (п. 3.10. Договору).

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що замовник здійснює оплату на умовах відстрочення платежу на 3 календарних дні з моменту отримання від виробника товару та всіх, передбачених цим Договором та чинним законодавством, документів.

Даний Договір вступає в силу з дати його підписання та діє до 31.12.2021 року. Якщо за 20 календарних днівдо закінчення строку дії Договору жодна зі сторін не повідомить про свій намір його розірвати, Договір вважається пролонгованим до кінця наступного календарного року на тих же умовах. (п. 14.1. Договору).

Додатковою угодою №1 від 23.12.2020 року до Договору, сторони погодили п. 4.1. викласти в наступній редакції: «Замовник здійснює оплату на умовах відстрочення платежу на 60 календарних днів з моменту отримання від виробника товару на всіх, передбачених цим Договором та чинним законодавством, документів.».

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем поставлено відповідачу продукції на суму 148 167,36 грн на підставі наступних видаткових накладних:

- №4735 від 27.10.2022 року на суму 23 042,88 грн (ТТН №Р4735 від 27.10.2022 року);

- №5379 від 24.11.2022 року на суму 2 540,16 грн (ТТН №Р45379 від 24.11.2022 року);

- №5211 від 17.11.2022 року на суму 5 080,32 грн (ТТН №Р5211 від 17.11.2022 року);

- №5753 від 08.12.2022 року на суму 117 504,00 грн (ТТН №Р5753 від 08.12.2022 року).

Товар за вказаними видатковими накладними було прийнято відповідачем без зауважень.

В подальшому відповідачем було здійснено чатскове повернення товару на суму в розмірі 8 981,61 грн та здійснено частковий разрахунок з позивачем на суму 123 845,07 грн.

Залишок вартості товару на суму в розмірі 15 340,68 грн (з урахуванням відмови позовача від позовних вимог щодо стягнення суми основго боргу в розмірі 123 845,07 грн) відповідачем оплачено не було, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом та просить стягнути з відповідача означену суму заборгованості, суму пені в розмірі 21 629,35 грн та суму 3% річних в розмірі 1 201,00 грн та суми інфляційних втрат в розмірі 3 361,21 грн.

Відповідач заперечуючи проти стягнення основної суми заборгованості зазначив, що на суму в розмірі 15 340,68 грн сторонами підписано акт зарахування зустрічних однорідних вимог. Щодо стягнення штрафних та фінансових санкцій відповідачем надано власний розрахунок.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину суд визнає Договір належною підставою, у розумінні норм ст. 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків та є фактично за своєю правовою суттю договором купівлі-продажу.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Судом встановлено факт передачі позивачем відповідачу товару на суму в розмірі 148 167,36 грн, що підтверджується зазначеними вище видатковими накладними та не заперечується відповідачем.

Пунктом 4.1. Договору (в редакції Додаткової угоди №1 від 23.12.2020 року) сторони передбачили, що замовник здійснює оплату на умовах відстрочення платежу на 60 календарних днів з моменту отримання від виробника товару на всіх, передбачених цим Договором та чинним законодавством, документів.

Як зазначено вище, оскільки поставка товару здійснена в період з жовтня 2022 року по грудень 2022 рокуц, відповідно до умов п. 4.1. Договору, обов`язок відповідача з оплати вартості товару настав.

Отже, не зважаючи на факт поставки товару, його прийняття відповідно до умов Договору, відповідачем оплата товару у строк визначений Договором здійснена лише частково на суму в розмірі 123 845,07 грн та здійснено поверненя товару на суму в розмірі 8 981,61 грн, про що зазначалось вище, що, в свою чергу, не заперечено жодною із сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов`язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

Відповідно до статі 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначено у ч. 4 п. 1 інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар і строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 21.04.2011 у справі №9/252-10).

При цьому слід зазначити, що вимоги Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні щодо правильності оформлення первинних документів передбачають наявність в документах такого реквізиту, як інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції лише альтернативно такому обов`язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 19.04.2016 у справі №21-4985а15.

Як зазначалося вище, товар прийнятий відповідачем про що міститься відповідний підпис на видаткових накладних.

Враховуючи викладене, у відповідача виник обов`язок з оплати поставленого позивачем товару на суму в розмірі 15 340,68 грн.

Однак, відповідачем надано до матеріаів справи Акт від 14.02.2023 року №14022023 зарахування зустрічних однорідних вимог до договору №332/ДЛ від 23.12.2020 року із зазначенням в графах «підписи» електронних відміток про наявність на документі електронного цифрового підпису.

Як передбачено ч. 3 ст. 207 ЦК України, використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Як передбачено ст. 208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти: правовими між юридичними особами.

Як визначено у ст. 1 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», обов`язковий реквізит електронного документа - обов`язкові дані в електронному документі, без яких він не може бути підставою для його обліку і не матиме юридичної сили.

В розумінні ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Відповідно до частин першої, другої статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис".

Статтею 1 Закону України "Про електронний цифровий підпис" передбачено, що електронний підпис - дані в електронній формі, які додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов`язані та призначені для ідентифікації підписувача цих даних; електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Однак, відповідачем не надано до матеріалів справи доказів того, що позивачем (уповноваженою особою позивача) вчинено підписання вказаного акту, оскільки до вказаного електронного документу не додано відповідного Протоколу створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електроннго підпису.

З врахуванням вищевикладеного суд зауважує, що електронний документ, на підставі якого між сторонами виникають права та обов`язки, повинен мати електронний цифровий підпис, що засвідчується відповіданим проктолом перевірки елетронного підпису, проте, наданий відповідачем Акт від 14.02.2023 року №14022023 зарахування зустрічних однорідних вимог до договору №332/ДЛ від 23.12.2020 року не може вважатися електронним документом, оскільки не містить будь-яких електронних даних, які слід було б вважати електронним цифровим підписом (з можливістю ідентифікувати підписантів акту) в розумінні вищенаведених приписів законодавства.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

При вирішенні спору суд виходить з того, що з огляду на положення ст. ст. 6, 627 - 628, 638 Цивільного кодексу України, ст. ст. 42, 180 Господарського кодексу України, з яких випливає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства, зважаючи на факт виконання сторонами зобов`язань по договору, про що сторонами не заперечується, суд дійшов до висновку про укладення між сторонами договору з погодженням всіх його умов, які обумовлюються.

Згідно ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Відповідно до ст. 253 та ч. 5 ст. 254 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Отже, враховуючи, що відповідачем не здійснено оплату поставленого позивачем товару в повному обсязі, суд дійшов до висновку, що у встановлений законом, статтею 692 ЦК України, строк, заборгованість за поставлений товар в розмірі 15 340,68 грн, погашена не була; позивачем належним чином відповідно до статей 525, 526, 655, 712, 901, 903 ЦК України та статей 181, 193 ГК України доведена, документально підтверджена і відповідачем не спростована.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача в розмірі 15 340,68 грн, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, у зв`язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму пені в розмірі 21 629,35 грн, розраховану за період з 08.02.2023 року по 24.05.2023 року.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов`язку по перерахуванню коштів в повному обсязі не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно пункту 8.4. Договору у випадку порушення замовником строків оплати за товар, передбачених п. 4.1. цього Договору, замовник сплачує виробнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент протрочення, від несвоєчасно сплаченої суми, за кожний день такого прострочення.

Необхідно зазначити, що такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір передбачено ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.

Правовий аналіз вказаного, що також викладено у рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013, дає підставу стверджувати, що за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань може бути застосовано як штраф так і пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

В той же час згідно з нормою ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до статті 343 ГК України, платники і одержувачі коштів здійснюють контроль за своєчасним проведенням розрахунків та розглядають претензії, що виникли, без участі установ банку. Платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. У разі затримки зарахування грошових надходжень на рахунок клієнта банки сплачують на користь одержувачів грошових коштів пеню у розмірі, що передбачається угодою про проведення касово-розрахункових операцій, а за відсутності угоди про розмір пені - в розмірі, встановленому законом. Платник зобов`язаний самостійно нараховувати пеню на прострочену суму платежу і давати банку доручення про її перерахування з наявних на рахунку платника коштів.

Судом перевірено наведений у матеріалах справи розрахунок суми пені та визнано його обґрунтованим, у зв`язку з чим до стягнення з відповідача підлягає сума пені в розмірі 21 629,35 грн.

При цьому, суд зазначає, що наведений відповідачем у відзиві контррозрахунок суми пені є необгрунтованим, оскільки не враховує всю наявну в період з 08.02.2023 року по 24.05.2023 року суму заборгованості.

Щодо заявленої позовної вимоги про стягнення з відповідача 1 201,00 грн суми 3% річних та 3 361,21 грн суми інфляційних втрат, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/21564/16 від 10.07.2019.

Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок сум 3% річних та інфляційних втрат, на предмет арифметичної правильності та відповідності вимогам закону, судом встановлено, що він здійснений вірно, а тому до стягнення з відповідача підлягає сума 3% річних в розмірі 1 201,00 грн та сума інфляційних втрат в розмірі 3 361,21 грн.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума основного боргу в розмірі 15 340,68 грн, сума пені в розмірі 21 629,35 грн, сума 3% річних в розмірі 1 201,00 грн та сума інфляційних втрат в розмірі 3 361,21 грн, а щодо основної суми заборгованості в розмірі 123 845,07 грн провадження у справі підлягає закриттю.

Щодо вимог позивача про покладення на відповідача понесених ним витрат на оплату послуг адвоката на суму в розмірі 15 000,00 грн, Суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що позов позивача не підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі №914/434/17).

Як вбачається з матеріалів справи, 23.05.2023 року між Адвокатським об`єднанням «Радник» та позивачем (замовник) було укладено Договір про надання професійної правничої допомоги №23/05/23-1, відповідно до якого адвокатське об`єднання зобов`язується надати клієнту правничу допомогу із будь-яких правових питань, що виникають у клієнта з приводу стягнення із ТОВ «ДЦ Україна» на користь клієнта заборгованості за Договором поставки №332/ДЛ від 23.12.2020 року.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат позивачем було подано до суду:

- Додаток №1 до Договору про надання професійної правничої допомоги №23/05/23-1 від 23.05.2023 року «Погодження про роззмір ставки адвокатського гонорару», в якому в п. 1 зазначено, що за комплексне надання правової домоги передбаченої умовами договору клієнт сплачує адвокатському об`єднанню авансовий гонорар у розмірі 10 000,00 грн, та додатковий гонорар у розмірі 5 000,00 грн у разі прийнття судового рішення на користь клієнта (додатковий гонорар сплачується клієнтом одноразово у безготівковій формі на протязі 2 днів після фактичного зарахування стягнутих (або сплачених добровільно боржником) коштів на рахунок клієнта);

- рахунок №37/23 від 23.05.2023 року на суму 10 000,00 грн;

- платіжну інструкцію №2548 від 24.05.2023 року на суму 10 000,00 грн.

Відповідач заперечуючи проти задоволення вимог позивача щодо стягнення витрат на послуги адвоката зазначив, що сума є необгрунтованою і завищеною та позивач не надав інформації що свідчить про оплату витрат на заявлену суму.

Проаналізувавши зазначені вище докази, заперчення відповідача, враховуючи час на підготовку матеріалів, юридичну кваліфікацію правовідносин у справі, Суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є частково співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, а відтак з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Судовий збір позивача у розмірі 2 684,00 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі №910/8460/23 щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЦ Україна" суми заборгованості з в розмірі 123 845,07 грн закрити.

2. Позов задовольнити повністю.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЦ Україна» (ідентифікаційний код 32424255, адреса: 04073, м. Київ, просп. Степана Бандери, буд. 28-А) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми «Біотон» (ідентифікаційний код 30189624, місцезнаходження: 4910, м. Дніпро, вул. М.Руденко, буд. 77) суму основного боргу в розмірі 15 340,68 грн (п`ятднадцять тисяч триста сорок гривень 68 копійок), суму пені в розмірі 21 629,35 грн (двадцять одна тисяча шістсот двадцять дев`ять гривень 35 копійок), сума 3% річних в розмірі 1 201,00 грн (одна тисяча двісті одна гривна 00 копійок) та сума інфляційних втрат в розмірі 3 361,21 грн (три тисячі триста триста шістдесят одна гривна 21 копійка), суму судового збору в розмірі 2 684,00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривни 00 копійок) та суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн (десять тисяч гривень 00 копійок).

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Сергій МОРОЗОВ