Постанова

від 14.12.2023 по справі 910/8460/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2023 р. Справа№ 910/8460/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Гончарова С.А.

Шаптали Є.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЦ Україна»

на рішення Господарського суду міста Києва від 25.08.2023

у справі № 910/8460/23 (суддя Морозов С.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційної фірми «Біотон»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЦ Україна»

про стягнення 165 377,31 грн.

ВСТАНОВИВ:

У травні 2023 року позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЦ Україна», у якому просив стягнути з відповідача основний борг в сумі 139 185,75 грн. за поставлений за договором № 332/ДЛ від 23.12.2020, але неоплачений товар, пеню в сумі 21 629,35 грн., 3 % річних в сумі 1 201,00 грн. та інфляційні втрати в сумі 3 361,21 грн.

Крім того, у позові позивач навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, до якого позивачем, серед іншого, включено витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15 000,00 грн.

У відзиві на позов відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:

- до отримання відповідачем копії позовної заяви заборгованість за поставлений товар була погашена шляхом оплати частини заборгованості в сумі 123 845,07 грн. (платіжна інструкція № 34036 від 01.06.2023), а щодо решти в сумі 15 340,68 грн. сторонами проведено зарахування зустрічних однорідних вимог (акт № 14022023);

- позивачем не пройдено щорічний технічний аудит через невідповідність виробництва та системи контролю якості виробника стандартам, з огляду на що, користуючись наданим п. 13.3 спірного договору правом, відповідач листом № 370 від 02.05.2023 повідомив позивача про розірвання спірного договору . При цьому, з огляду на положення п. 13.4 спірного договору відповідач звільнений від будь-яких зобов`язань за таким договором, зокрема і в частині оплаті товару;

- відповідачем також наведено власні розрахунки пені (17 982,98 грн.) та 3% річних (1 078,98 грн.).

Також відповідач зазначив про те, що заявлений позивачем розмір витрат на правову допомогу є необґрунтованим та таким, що не підтверджується належними та допустимими доказами.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачем подано заяву про часткову відмову від позову та розподіл судових витрат, у якій позивач просив прийняти часткову відмову від позовних вимог в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 123 845,07 грн. та в цій частині провадження по справі закрити, стягнути з відповідача судові витрати по справі у повному обсязі.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.08.2023 у справі № 910/8460/23:

- провадження у справі №910/8460/23 щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЦ Україна» суми заборгованості з в розмірі 123 845,07 грн. закрито;

- позов задоволено повністю;

- до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено основний борг в розмірі 15 340,68 грн., пеню в сумі 21 629,35 грн., 3% річних в сумі 1 201,00 грн., інфляційні втрати в сумі 3 361,21 грн., судовий збір в сумі 2 684,00 та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн.

Розглядаючи спір сторін по суті, суд першої інстанції встановив, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт невиконання відповідачем свого обов`язку по оплаті поставленого позивачем за спірним договором товару на заявлену до стягнення суму, з огляду на що позивач має право на стягнення з відповідача як основного боргу, так і пені, 3 % річних та інфляційних втрат у заявлених до стягнення сумах.

Суд першої інстанції не прийняв до уваги посилання відповідача на те, що сторонами проведено зарахування зустрічних однорідних вимог щодо заборгованості в сумі 15 340,68 грн. (акт № 14022023) , так як електронний документ, на підставі якого між сторонами виникають права та обов`язки, повинен мати електронний цифровий підпис, що засвідчується відповідним протоколом перевірки електронного підпису, проте, наданий відповідачем Акт від 14.02.2023 №14022023 зарахування зустрічних однорідних вимог до договору №332/ДЛ від 23.12.2020 не може вважатися електронним документом, оскільки не містить будь-яких електронних даних, які слід було б вважати електронним цифровим підписом (з можливістю ідентифікувати підписантів акту) в розумінні вищенаведених приписів законодавства.

Частково задовольняючи вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції, проаналізувавши наявні у матеріалах справи докази, заперечення відповідача, врахувавши час на підготовку матеріалів, юридичну кваліфікацію правовідносин у справі, дійшов висновку про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є частково співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, а відтак з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «ДЦ Україна» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.08.2023 у справі № 910/8460/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що суд першої інстанції не дотримався вимог ст.ст. 86, 236 ГПК України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що унеможливило встановлення всіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що й у суді першої інстанції, додатково зазначивши про те, що:

- суд першої інстанції за наявності сумнівів щодо відповідності поданої відповідачем копії електронного доказу, в порушення положень процесуального законодавства, не витребував у відповідача оригінал Акту від 14.02.2023 №14022023 зарахування зустрічних однорідних вимог до договору №332/ДЛ від 23.12.2020;

- в порушення положень процесуального законодавства суд першої інстанції не надав правову оцінку доводам відповідача про те, що з огляду на положення п. 13.4 спірного договору, відповідач звільнений від будь-яких зобов`язань за таким договором, зокрема і в частині оплаті товару;

- позивачем не надано документа, який містить розрахунок часу, який був витрачений адвокатом на надання послуг, детального опису переліку наданих послуг адвокатом.

Крім того, скаржником заявлене клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження вищевказаного рішення.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.09.2023, справу № 910/9488/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу ІV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2023 у Господарського суду міста Києва витребувано матеріали справи № 910/8460/23 та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/8460/23.

05.10.2023 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (глава 1. Апеляційне провадження Розділу IV ГПК України - прим. суду).

Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 684*100=268 400 грн.) крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої за 268 400,00 грн., справа підлягає розгляду без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2023 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЦ Україна» про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 25.08.2023 у справі № 910/8460/23 та поновлено апелянту вказаний строк, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЦ Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.08.2023 у справі № 910/8460/23, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 25.08.2023 у справі № 910/8460/23 до закінчення його перегляду в апеляційному порядку, постановлено здійснювати розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.

Станом на 13.12.2023 відзивів, пояснень та клопотань до суду не надходило.

Враховуючи обставини, пов`язані зі запровадженням воєнного стану в Україні з 24.02.2022 Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, та його продовження Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022 від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 01.05.2023 № № 254/2023, від 26.07.2023 № № 451/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», справа розглядається у розумний строк.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

23.12.2020 позивач (виробник) та відповідач (замовник) уклали договір №332/ДЛ (надалі - Договір), в п. 1.1. якого погодили, що виробник зобов`язаний виготовити, поставити та передати у власність замовнику товари (надалі - товар) під власними торгівельними марками замовника згідно з заявками замовника в асортименті та за цінами, зазначеними у специфікації (Додаток №1 до даного Договору), у кількості та асортименті, що відповідає заявці замовника, та вказується у видаткових накладних на партію товару, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити товар на умовах, визначених цим Договором.

На кожну окрему заявку замовника виробник повинен оформляти окремий документ на відвантаження, відповідно до п. 3.5. Договору. (п. 1.3.1. Договору).

Повернення товару від замовника виробникові відбувається на основі разової довіреності, виробником на конкретну партію товару. (п. 1.11. Договору).

Датою поставки вважається фактична дата передачі виробником товару замовнику, що зазначається у відповідних накладних. (п. 3.10. Договору).

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що замовник здійснює оплату на умовах відстрочення платежу на 3 календарних дні з моменту отримання від виробника товару та всіх, передбачених цим Договором та чинним законодавством, документів.

Даний Договір вступає в силу з дати його підписання та діє до 31.12.2021 року. Якщо за 20 календарних днів до закінчення строку дії Договору жодна зі сторін не повідомить про свій намір його розірвати, Договір вважається пролонгованим до кінця наступного календарного року на тих же умовах. (п. 14.1. Договору).

Додатковою угодою №1 від 23.12.2020 року до Договору, сторони погодили п. 4.1. викласти в наступній редакції: «Замовник здійснює оплату на умовах відстрочення платежу на 60 календарних днів з моменту отримання від виробника товару на всіх, передбачених цим Договором та чинним законодавством, документів.».

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем поставлено відповідачу продукції на суму 148 167,36 грн. на підставі наступних видаткових накладних:

- №4735 від 27.10.2022 на суму 23 042,88 грн. (ТТН №Р4735 від 27.10.2022);

- №5379 від 24.11.2022 на суму 2 540,16 грн. (ТТН №Р45379 від 24.11.2022);

- №5211 від 17.11.2022 на суму 5 080,32 грн. (ТТН №Р5211 від 17.11.2022);

- №5753 від 08.12.2022 на суму 117 504,00 грн. (ТТН №Р5753 від 08.12.2022).

Товар за вказаними видатковими накладними було прийнято відповідачем без зауважень.

В подальшому відповідачем було здійснено часткове повернення товару на суму в розмірі 8 981,61 грн., та здійснено частковий розрахунок з позивачем на суму 123 845,07 грн.

Залишок вартості товару на суму в розмірі 15 340,68 грн. (з урахуванням відмови позивача від позовних вимог щодо стягнення суми основного боргу в розмірі 123 845,07 грн.) відповідачем оплачено не було, з огляду на що позивач звернувся до суду з даним позовом та просить стягнути з відповідача вказану заборгованість, пеню в сумі 21 629,35 грн., 3% річних в сумі 1 201,00 грн. та інфляційні втрати в сумі 3 361,21 грн.

Суд першої інстанції вказані позовні вимоги задовольнив, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Одним з доводів відповідача проти задоволення позовних вимог є те, що сторонами підписано акт зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 15 340,68 грн.

З матеріалів справи слідує, що відповідачем надано Акт від 14.02.2023 №14022023 зарахування зустрічних однорідних вимог до договору №332/ДЛ від 23.12.2020 із зазначенням в графах «підписи» електронних відміток про наявність на документі електронного цифрового підпису.

Як передбачено ч. 3 ст. 207 ЦК України, використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Як передбачено ст. 208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти: правовими між юридичними особами.

Як визначено у ст. 1 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», обов`язковий реквізит електронного документа - обов`язкові дані в електронному документі, без яких він не може бути підставою для його обліку і не матиме юридичної сили.

В розумінні ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Відповідно до частин першої, другої статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».

Статтею 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що електронний підпис - дані в електронній формі, які додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов`язані та призначені для ідентифікації підписувача цих даних; електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем не надано до матеріалів справи доказів того, що позивачем (уповноваженою особою позивача) вчинено підписання вказаного акту, оскільки до вказаного електронного документу не додано відповідного Протоколу створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису.

Водночас електронний документ, на підставі якого між сторонами виникають права та обов`язки, повинен мати електронний цифровий підпис, що засвідчується відповідним прокволом перевірки електронного підпису, а відтак наданий відповідачем Акт від 14.02.2023 №14022023 зарахування зустрічних однорідних вимог до договору №332/ДЛ від 23.12.2020 не може вважатися електронним документом, оскільки не містить будь-яких електронних даних, які слід було б вважати електронним цифровим підписом (з можливістю ідентифікувати підписантів акту) в розумінні вищенаведених приписів законодавства.

Колегія суддів зауважує відповідачу на помилковості його тверджень про те, що суд першої інстанції мав витребувати у відповідача оригінал Акту від 14.02.2023 №14022023 зарахування зустрічних однорідних вимог до договору №332/ДЛ від 23.12.2020, так як за змістом положень ч. 5 ст. 96 ГПК України витребування у особи оригіналу електронного доказу є правом суду, а не обов`язком.

При цьому, слід зауважити і на тому, що саме відповідач має належними та допустимими доказами довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень, тобто саме відповідач зобов`язаний подати суду належні та допустимі докази. В свою чергу, за змістом положень ч. 4 ст. 74 ГПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Щодо посилань відповідача на те, що позивачем не пройдено щорічний технічний аудит через невідповідність виробництва та системи контролю якості виробника стандартам, з огляду на що, користуючись наданим п. 13.3 Договору правом, відповідач листом № 370 від 02.05.2023 повідомив позивача про розірвання Договору; при цьому, з огляду на положення п. 13.4 Договору відповідач звільнений від будь-яких зобов`язань за таким договором, зокрема і в частині оплаті товару, слід зазначити наступне.

За змістом п.п. 13.2, 13.3, 13.4 Договору:

- виробник зобов`язаний забезпечити щорічне проходження технічного аудиту його виробництва, що проводиться представниками замовника у строки, встановлені замовником з метою встановлення відповідності виробництва та системи контролю якості виробництва стандартам замовника;

- у разі непроходження аудиту виробником та/або неусунення виробником недоліків, виявлених в ході аудиту, в порядку та строки, передбачені цим розділом та/або письмовими вказівками замовника, замовник має право достроково припинити цей Договір шляхом письмового повідомлення про це виробника. Сторони домовились, то у такому випадку цей Договір визнається розірваним за взаємною згодою сторін. При цьому, датою розірвання Договору вважається 10-й день від дати фактичного отримання письмового попередження виробником, або дата відправлення повідомлення замовником у разі повернення оператором поштового зв`язку на адресу покупця повідомлення, із зазначенням «за закінченням строку зберігання», «відсутній за місцезнаходженням» тощо;

- у разі припинення цього Договору з підстав, передбачених п.13.3 цього Договору, замовник з моменту порушення виробником своїх зобов`язань за п. 13.2. цього розділу звільняється під будь-яких своїх зобов`язань за цим Договором, у т.ч., але не виключно, зобов`язань щодо оплати замовленого га/або отриманого товару, обов`язків прийняти замовлений товар.

На підтвердження непроходження аудиту позивачем відповідачем до матеріалів справи додано копію документу, текст в якому часткового викладений не українською мовою, що позбавляє суд можливості надати оцінку вказаному документу.

Слід зазначити і про те, що матеріали справи не містять жодних доказів, як встановлення відповідачем строків щорічного проходження технічного аудиту, так і вимог яким має відповідати виробництво позивача, а також письмових вказівок відповідача якими б встановлювались строки усунення позивачем недоліків.

Отже, наявними у матеріалах справи доказами не підтверджується наявність у відповідача права на розірвання Договору та, відповідно, права відповідача на звільнення від будь-яких зобов`язань за Договором.

За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно задовольнив позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 15 340,68 грн., а також закрив провадження в частині позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 123 845,07 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення пені в сумі 21 629,35 грн., 3 % річних в сумі 1 201,00 грн. та інфляційних втрат в сумі 3 361,21 грн., слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

У силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно пункту 8.4. Договору у випадку порушення замовником строків оплати за товар, передбачених п. 4.1. цього Договору, замовник сплачує виробнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент протрочення, від несвоєчасно сплаченої суми, за кожний день такого прострочення.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем свого обов`язку щодо оплати отриманого за Договору товару, позивач, окрім стягнення вартості такого товару, має право на стягнення нарахованих за прострочення виконання обов`язку по його оплаті, пені, 3 % річних та інфляційних втрат у заявлених до стягнення сумах.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги позивача та стягнув з відповідача пеню в сумі 21 629,35 грн., 3 % річних в сумі 1 201,00 грн. та інфляційні втрати в сумі 3 361,21 грн.. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо розподілу витрат позивача на правову допомогу в суді першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. (п. 1 та п. 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частина 1 ст. 124 ГПК України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Водночас за приписами ч. 2 ст. 124 ГПК України, у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

При цьому ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Отже, за приписами ГПК України попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат сторона має подати до суду разом з першою заявою по суті спору, якою відповідно до приписів ч. 2 ст. 161 ГПК України є позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву, а докази понесення таких витрат - до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З матеріалів справи слідує, що у позові позивач навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат до якого позивачем, серед іншого, включено витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15 000,00 грн., а до позову позивачем додано докази понесення таких витрат.

Отже, матеріалами справи підтверджується дотримання позивачем як строків подання попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, так і строків подання доказів понесення таких витрат.

Частини 1 та 2 ст. 126 ГПК України встановлює, що:

- витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;

- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

На підтвердження факту понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу ним до матеріалів справи долучені належним чином засвідчені копії укладеного з Адвокатським об`єднанням «Радник» договору про надання професійної правничої допомоги №23/05/23-1 від 23.05.2023 з додатками № 1 та № 2, рахунку №37/23 від 23.05.2023 на суму 10 000,00 грн. та платіжної інструкції №2548 від 24.05.2023 на суму 10 000,00 грн.

У договорі про надання професійної правничої допомоги №23/05/23-1 від 23.05.2023 погоджено, що адвокатське об`єднання зобов`язується надати клієнту правничу допомогу із будь-яких правових питань, що виникають у клієнта з приводу стягнення із ТОВ «ДЦ Україна» на користь клієнта заборгованості за Договором.

Згідно з Додатком № 1 до договору про надання професійної правничої допомоги №23/05/23-1 від 23.05.2023 «Погодження про розмір ставки адвокатського гонорару» за комплексне надання правової допомоги передбаченої умовами договору клієнт сплачує адвокатському об`єднанню авансовий гонорар у розмірі 10 000,00 грн., та додатковий гонорар у розмірі 5 000,00 грн. у разі прийняття судового рішення на користь клієнта (додатковий гонорар сплачується клієнтом одноразово у безготівковій формі на протязі 2 днів після фактичного зарахування стягнутих (або сплачених добровільно боржником) коштів на рахунок клієнта);

На виконання умов договору про надання професійної правничої допомоги №23/05/23-1 від 23.05.2023 позивачем адвокатському об`єднанню перераховано 10 000,00 грн.

Отже, матеріалами справи підтверджується факт надання позивачу Адвокатським об`єднанням «Радник» послуг на заявлену до стягнення суму.

Щодо обставин, пов`язаних з визначенням розміру витрат на правничу допомогу при розгляді справи судом першої інстанції, слід зазначити таке.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частина 4 ст. 126 ГПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Так, за змістом ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 ГПК України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

У суді першої інстанції відповідач заперечив проти розміру заявлених позивачем до стягнення витрат, зазначивши про те, що позивачем не надано документа, який містить розрахунок часу, який був витрачений адвокатом на надання послуг, детального опису переліку наданих послуг адвокатом.

Аналогічні заперечення наведені і у апеляційній скарзі.

Колегія суддів не може визнати доведеними вказані вище твердження відповідача та зауважує йому на тому, що:

- з матеріалів справи слідує, що за правову допомогу надану у цій справі сторонами погоджено фіксовану суму гонорару, що не суперечить, як положенням чинного законодавства, так і умовам договору про надання професійної правничої допомоги №23/05/23-1 від 23.05.2023;

- відповідачем фактично не вказано, в чому саме полягає невідповідність визначеної позивачем та адвокатом фіксованої суми гонорару 10 000,00 грн. вимогам чинного законодавства та обставинам справи, не наведено конкретних посилань на розмір відповідних ринкових цін та не мотивовано, в чому саме полягає така не співмірність;

- відповідач не був позбавлений навести середній розмір ринкових цін на професійну правничу допомогу, виходячи саме з фіксованого розміру гонорару та, виходячи з вказаного, доводити неспівмірність заявленої позивачем до стягнення суми, проте вказаного відповідачем зроблено не було.

Щодо 5 000,00 грн., які фактично є «гонораром успіху», слід зазначити наступне.

Частинам 1 та 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань.

Отже, при встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху», ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Колегія суддів зазначає, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005 у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро, як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).

Колегія суддів зазначає про те, що:

- за висновками Великої Палати Верховного Суду щодо можливості стягнення «гонорару успіху», які викладені у постанові від 12.05.2020 по справі № 904/4507/18, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність;

- предмет спору у даній справі та зміст позовних вимог не охоплюють значну кількість обставин та фактів, які підлягають ретельному дослідженню, не потребують детального вивчення судової практики, адже категорія даного спору не відноситься до складної, спір стосується стягнення заборгованості чотирма видатковими накладними та не містить велику кількість документів, які необхідно було б вивчити при здійсненні підготовчої роботи;

- у спірному випадку адвокат за надану позивачу у цій справи правову допомогу отримав гонорар в сумі 10 000,00 грн.

- в свою чергу гонорар (винагорода) адвоката оплачується саме за надану ним правову допомогу, тобто надану послугу, однак в даному випадку, гонорар адвоката у випадку прийняття позитивного рішення на користь позивача (5 000,00 грн.) не є гонораром чи винагородою адвоката в розумінні умов укладеного між позивачем та адвокатам договору та Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», оскільки для його отримання адвокатом не надається правова допомога (послуга);

За таких обставин колегія суддів вважає, що заявлені до стягнення витрати в сумі 5 000,00 грн. не відповідають вказаним вище критеріям, оскільки не мають характеру необхідних, є неспівмірними з виконаною адвокатом роботою, не містять обґрунтування обсягу фактичних дій представника позивача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені з досягненням успішного результату, а їх відшкодування матиме надмірний характер, в свою чергу розумний розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката для даної справи становить 10 000,00 грн.. Рішення суду першої інстанції частині стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн. залишається без змін.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу колегією суддів враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 25.08.2023 у справі № 910/8460/23, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЦ Україна» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЦ Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.08.2023 у справі № 910/8460/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.08.2023 у справі № 910/8460/23 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 25.08.2023 у справі № 910/8460/23.

4. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/8460/23.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді С.А. Гончаров

Є.Ю. Шаптала