Постанова

від 16.08.2023 по справі 380/5090/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/5090/22 пров. № А/857/8597/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Довгополова О.М., Гуляка В.В.,

за участі секретаря судового засідання Ханащак С.І.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2023 року (головуючої судді Чаплик І.Д., ухвалене у відкритому судовому засіданні о 14 год. 56 хв. в м. Львів повний текст рішення складено 14.04.2023) у справі №380/5090/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Беллус УА» до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

ТзОВ «Беллус УА» звернулося в суд з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0051850702 від 19.03.2021, №593113010702 від 30.03.2021 та №8937/13010704 від 28.04.2021.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2023 року позов задоволено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням Головне управління Державної податкової служби у Львівській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю, вказує про порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права. Вказує, що в ході проведених перевірок ТзОВ «Беллус УА», з питань дотримання податкового законодавства при декларуванні від`ємного значення з податку на додану вартість за листопад, грудень 2020 року та січня 2021 року встановлено нереальність господарських операцій із контрагентами ТзОВ «М.Р. Компані» та ТзОВ «БМВ-ТРЕЙД», що стало наслідком завищення податкового кредиту за вказані періоди. Зазначає, що податковим органом прийнято рішення про відповідність ТзОВ «М.Р. Компані» критеріям ризиковості платника податку, а ТзОВ «БМВ-ТРЕЙД» станом на дату складання акта перевірки платником ПДВ не зареєстровано. Також ТзОВ «М.Р. Компані» не включено до складу податкового кредиту суми ПДВ по взаєморозрахунках з ТзОВ «БЕЛЛУС УА», згідно податкової звітності на контрагентів неможливо встановити наявність основних засобів, складських та торгівельних приміщень, транспортних засобів, торгівельного обладнання, умов для здійснення основного виду діяльності. Відповідач наголошує, що для підтвердження реальності господарських операцій наявність первинних документів є обов`язковою умовою, проте не виключною, адже наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування як витрат, так і податкового кредиту, а отже обов`язковою умовою для підтвердження реальності є також встановлення реального руху активів в процесі господарських операцій. Крім того, в наданих для перевірки видаткових накладних на реалізацію товару, ТТН на перевезення товару відсутні всі обов`язкові реквізити.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

В судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник відповідача Холявка І.Я. апеляційну скаргу підтримав з підстав зазначених у скарзі, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Представник позивача Вовк У.Я. в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Товариство з обмеженою відповідальністю Беллус УА (ЄДРПОУ 42916517) з 28.03.2019 зареєстроване як юридична особа, основними видами економічної діяльності якого є: 31.09 Виробництво інших меблів.

Головним управлінням ДПС у Львівській області проведено документальні позапланові виїзні перевірки ТзОВ «Беллус УА», з питань дотримання податкового законодавства при декларуванні від`ємного значення з податку на додану вартість за листопад, грудень 2020 року та січень 2021 року.

12.02.2021 за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТзОВ «БЕЛЛУС УА» (код ЄДРПОУ 42916517) з питань дотримання податкового законодавства при декларуванні за листопад 2020 року від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету ГУ ДПС у Львівській області складено акт №2345/13-01-07-02/42916517, яким встановлено порушення: - п.200.1, 200.4 ст. 200, п. 188.1. ст.188, п.189.1 ст.189, п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України, оскільки ним завищено від`ємне значення з ПДВ, що зараховується до складу наступного звітного періоду, за листопад 2020 року на суму 305195 гривень; - п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України встановлено відсутність факту реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних за жовтень 2020 року - на суму ПДВ 150773 грн., за листопад 2020 року - на суму ПДВ 150107 гривень.

10.03.2021 за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТзОВ «БЕЛЛУС УА» (код ЄДРПОУ 42916517) з питань дотримання податкового законодавства при декларуванні за грудень 2020 року від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету ГУ ДПС у Львівській області складено акт №4534/13-01-07-02/42916517, яким встановлено порушення: - п.185.1 ст. 185, п. 187.1. ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 189.1 ст.189, п.198.5 ст.198, п.200.1, підп. в п. 200.4 ст. 200, абзацу 11 201.4. ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством завищено від`ємне значення з ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, за грудень 2020 року у сумі 209 796 гривень.

09.04.2021 за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТзОВ «БЕЛЛУС УА» (код ЄДРПОУ 42916517) з питань дотримання податкового законодавства при декларуванні за січень 2021 року від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету ГУ ДПС у Львівській області складено акт № 8556/13-01-07-04/42916517, яким встановлено порушення: - п.189.1 ст.189, п.198.5 г ст.198, п.200.1, 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством завищено від`ємне значення з ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, за січень 2021 року у сумі 44 935 гривень.

Актами перевірки №2345/13-01-07-02/42916517, №4534/13-01-07-02/42916517 та № 8556/13-01-07-04/42916517 встановлено факт наявності у позивача господарських операцій з ТзОВ «М.Р. КОМПАНІ» (ЄДРПОУ-41479823) та ТзОВ «БМВ-ТРЕЙД» (ЄДРПОУ-37459764), які містять ознаки нереальності, оскільки перевіркою не встановлено реалізації підприємством товарів для ТзОВ «М.Р. Компані» та ТзОВ «БМВ-ТРЕЙД», а надані до перевірки документи не відображають реальний рух активів між підприємствами, є недостовірними, мають статус формально складених. У зв`язку з цим, контролюючий орган зробив висновок, що товари, які згідно документів первинного бухгалтерського обліку поставлені зазначеним підприємствам, насправді використані в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку, а тому ТОВ «БЕЛЛУС УА» згідно підпункту г) пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України було зобов`язано нарахувати податкові зобов`язання з податку на додану вартість по зазначених операціях.

На підставі висновків актів перевірки №2345/13-01-07-02/42916517, №4534/13-01-07-02/42916517 та № 8556/13-01-07-04/42916517 Головним управлінням ДПС у Львівській області прийнято податкові повідомлення-рішення: - від 19.03.2021 № 0051850702, яким визначено суму завищення від`ємного значення з ПДВ, що зараховується до складу наступного звітного періоду, в розмірі 305195 гривень; - від 30.03.2021 № 593113010702, яким визначено суму завищення від`ємного значення з ПДВ, що зараховується до складу наступного звітного періоду, в розмірі 209796 гривень; - від 21.04.2021 № 593113010702, яким визначено суму завищення від`ємного значення з ПДВ, що зараховується до складу наступного звітного періоду, в розмірі 44935 гривень

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянтів, що викладені у апеляційних скаргах, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Згідно із підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 44.6 статті 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в пункті 86.7 статті 86 вказаного Кодексу платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає в порядку пункту 86.7 статті 86 вказаного Кодексу документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Відповідно до пункту 137.1 статті 137 ПК України податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 вказаного Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 вказаного Кодексу.

Пунктом 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно з пунктом 187.1 статті 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 вказаного Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 статті 193 вказаного Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 вказаного Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 вказаного Кодексу.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 1.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог вказаного Положення.

Пункт 2 вказаного Положення передбачає, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

За змістом наведених правових норм податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

Стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (далі Закон № 996-XIV) встановлює, що господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; - первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону № 996-XIV первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналіз норм ПК України свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків визначив податковий кредит з податку на додану вартість, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Господарські операції для цілей визначення об`єкта оподаткування податку на додану вартість мають бути не лише фактично здійсненими, а й підтвердженими належними та допустимими первинними документами і доказами, які відображають реальність господарських операцій позивача з контрагентом, та є підставою для формування даних податкового обліку платника податків.

Податкові органи, вказуючи про порушення, допущені платником податків, повинні спростовувати реальність здійснення спірної угоди (операції) за допомогою доведення фактів виконання зобов`язань за угодою (операції) іншою особою, ніж особа, яка є стороною договору, укладеного з платником податків, і (або) яким зобов`язання по виконанню угоди (операції) передано за договором або законом, та (або) доведення фактів, які свідчать про те, що зобов`язання, передбачене спірною угодою (операцією), виконано платником податку самостійно.

Колегія суддів враховуючи фінансово-господарські взаємовідносини ТзОВ «Беллус УА» з ТзОВ «М.Р. Компані» та ТзОВ «БМВ-ТРЕЙД» встановила наступні обставини.

Між ТзОВ «Беллус УА», в особі Роджера Нісбела, який діє на підставі Статуту (надалі - Продавець), з однієї сторони, та ТзОВ «М.Р. ПРОДАКТ», в особі директора, який діє на підставі Статуту (надалі - Покупець)з іншої сторони, укладено договір купівлі-продажу від 22.07.2020 № 220720-1, за умовами якого Продавець зобов`язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти у свою власність Товари та оплатити за них. Згідно висновків в акті перевірок, зі сторони ТзОВ «М.Р. ПРОДАКТ» договір укладено неідентифікованою особою (не розшифровано підпис особи підприємства покупця).

Однак, суд враховує, що в договорі зазначено, що такий підписаний директором, а згідно з відомостями з ЄДР - єдиною уповноваженою особою є директор Лобко Тарас Анатолійович. Відповідно до статті 9 Закону № 996-ХІV неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції. Вказаний договір підписано та скріплено печаткою товариства, сторони правочину не заперечують його вчинення та такий договір не визнавався недійсним у судовому порядку, а відтак відсутність в договорі прізвища директора не спростовує реальності вчиненого договору.

Взаєморозрахунки між ТзОВ «Беллус УА» та ТзОВ «М.Р. КОМПАНІ» здійснювались на умовах попереднього авансування, а згідно з банківськими виписками кошти (аванси) надходили на розрахунковий рахунок ТзОВ «Беллус УА» від контрагента ТзОВ «М.Р. КОМПАНІ».

Також, між ТзОВ «Беллус УА» в особі Роджера Нісбела (Продавець) та ТзОВ «БМВ ТРЕЙД» в особі директора Котляр Олега Анатолійовича, (надалі - Покупець), укладено договір купівлі-продажу від 18.06.2020 № 180620-1, за умовами якого Продавець зобов`язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти у свою власність Товари та оплатити за них.

Взаєморозрахунки між ТзОВ «Беллус УА» та ТзОВ «БМВ-ТРЕЙД» здійснювались на умовах попереднього авансування, а згідно з банківськими виписками кошти (аванси) надходили на розрахунковий рахунок ТзОВ «Беллус УА» від контрагента ТзОВ «БМВ-ТРЕЙД».

Судом встановлено, що ТзОВ «Беллус УА» за результатами поставки товару складено видаткові накладні та ТТН.

Доводи апелянта щодо недоліків видаткових накладних, зокрема, на відсутність інформації про прізвище, ім`я, по батькові, посаду особи, не розшифровано підписи осіб підприємства-продавця та підприємства-покупця та не зазначено номера та дати довіреності на отримання ТМЦ, що відповідно не дозволяє ідентифікувати осіб, які причетні до здійснення господарської операції є необгрунтованими, оскільки відповідно до вимог вищевказаного статті 9 Закону № 996-ХІV видаткові накладні містили такі обов`язкові реквізити, як дату їх складання; назву підприємства, від імені якого складено документи і якому здійснюється поставка за цими накладними; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; особисті підписи в графі «відвантажив» та «отримав», та ці дані були засвідчені відтиском печаток сторін.

Встановивши наявність відбитку печатки контрагента на спірних документах та, враховуючи, що юридична особа несе повну відповідальність за законність використання її печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, видаткових накладних, матеріали податкової перевірки не містять інформації про те, що печатка була загублена, викрадена або в інший спосіб вибула з володіння контрагента позивача, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.

Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 910/6216/17 та від 05 грудня 2018 року у справі № 915/878/16.

При цьому, у постанові від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17 Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчить про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

В актах перевірок відповідач стверджує, що в наданих до перевірки ТТН на перевезення товару не зазначено: автомобільного перевізника, вид перевезення, пункт розвантаження, супровідні документи на вантаж, відсутні підписи водія (експедитора), не розшифровано підписи відповідальної особи вантажовідправника та відповідальної особи вантажоодержувача, тощо, що не дає можливості підтвердити факт транспортування товару до покупця. Однак, наявність недоліків в товарно-транспортних накладних, зокрема відсутність конкретної адреси пункту навантаження, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Відповідачем, в свою чергу, не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагента. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.06.2020 у справі №340/422/19.

Більше того, відповідно до пункту 2 Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №207 від 25.02.2009 наявність ТТН є обов`язковою у випадку здійснення перевезень на договірних умовах. У випадку ж здійснення перевезення для власних потреб - накладна не оформлюється. Враховуючи те, що перевезення позивачем здійснювалося для власних потреб - оформлення ТТН взагалі не було обов`язковим, а первинними документами, що підтверджують реальність господарської операції є видаткові накладні.

Суд враховує, що ТзОВ «Беллус УА» є належним чином зареєстрованим суб`єктом господарювання, який здійснює виробництво та продаж меблів торгової марки «bellus», товариство створено за рахунок іноземних інвестицій, зокрема відомого європейського виробника меблів марки «bellus» - Закритого акціонерного товариства «БЕЛЛЮС ФИРНІЧЕ» (Естонія). Як зазначено в Акті перевірки, на підприємстві станом на листопад 2020 року середньооблікова чисельність працівників становила 65 осіб, середня заробітна плата 13299,66 грн., площа виробничих приміщень, які перебувають в оренді - 3956,7 кв.м.

У зв`язку з наявністю експортних операцій, які оподатковуються за «нульовою» ставкою ПДВ, у підприємства виникає «від`ємне значення» податку на додану вартість внаслідок перевищення податкового кредиту над податковими зобов`язаннями.

Апеляційний суд вважає, що оскільки господарська діяльність ТзОВ «Беллус УА» полягає у виробництві та продажі меблів, тому господарські операції із ТзОВ «М.Р.Продакт» та ТзОВ «БМВ-ТРЕЙД» з постачання зазначеним підприємствам меблів, були звичайними та типовими у господарській діяльності позивача, а проаналізовані вищенаведені документи бухгалтерського обліку ТзОВ «Беллус УА», якими оформлено спірні господарські операції з вищевказаними контрагентами-продавцями не мають дефектів і відповідають вимогам Закону № 996-ХІV, розкривають зміст господарських операцій, підтверджують реальність руху активів позивача в межах господарської діяльності з метою отримання прибутку.

Суд також ураховує позицію Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 у справі № П/811/3228/14. У вказаній постанові Верховний Суд зазначає, що будь-яка податкова інформація, наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація, надана іншими контролюючими органами, у тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Зокрема, посилання контролюючого органу на наявність актів як критерію оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними, оскільки під час складення таких актів жодні первинні документи платника податків не використовувались та не аналізувались, а отже оформлення вказаних актів з відображенням в них окремих відомостей не відповідають критерію юридичної значимості, а отже не є належними доказами в розумінні процесуального Закону.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. У первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

У постанові від 13.10.2020 у справі № 0340/1408/18 Верховний Суд зазначив, що норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності). Саме собою невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаності платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків. Визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Ні наявна у контролюючого органу податкова інформація, ні відсутність у постачальників контрагента чи у контрагента достатньої кількості основних засобів та трудових ресурсів самі по собі не можуть бути самостійними підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність недоліків у первинних документах може свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

Верховний Суд у постанові від 09.10.2019 у справі № 826/16601/18 зазначив, що не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей для виконання взятих на себе зобов`язань посилання податкового органу на відсутність достатньої кількості штатних одиниць, оскільки наведені обставини не позбавляють суб`єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб`єктів господарювання для виконання зобов`язань по укладених ним договорах.

Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

На думку суду, доказів, які б могли спростувати дані обставини відповідач суду не надав, наведені ним аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами. Доводи відповідача ґрунтуються виключно на припущеннях щодо недоцільності таких дій під час укладення договорів, а не на дослідженні первинних документів, складених за результатами здійснення господарських операцій та на підставі яких платником податку сформовані спірні суми валових витрат.

Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.

Під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності свого рішення.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Апеляційний суд вважає, що при проведенні перевірки позивача та формулювання порушень ним вимог Податкового кодексу України, відповідач не провів аналіз суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у періоді, що перевірявся, а обмежився лише припущеннями, а можуть ґрунтуватися лише на належних та допустимих доказах. А тому, оцінюючи доводи контролюючого органу, описані вище, суд надає перевагу письмовим доказам (первинним документам).

Колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, апелянтом не подано обґрунтованих доводів на спростування зазначеного судом, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, а доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 27 листопада 2018 року по справі № 804/8024/14 та від 13 червня 2019 року по справі №813/810/16, від 08 серпня 2019 року по справі № 810/7082/14, від 20 вересня 2019 по справі №825/49/15-а, від 15 лютого 2022 року по справі №826/13639/16, від 27 травня 2022 року по справі № 300/1565/19, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржників.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстав для розподілу судових витрат згідно статті 139 КАС України у суду немає.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Львівській області залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2023 року у справі №380/5090/22 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді О.М. Довгополов

В.В. Гуляк

Повний текст постанови складено 24.08.2023