Рішення

від 15.08.2023 по справі 902/117/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" серпня 2023 р. Cправа № 902/117/23

Господарський суд Вінницької області у складі судді Шамшуріної Марії Вікторівни,

за участю секретаря судового засідання Шейгець І.В.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Державного підприємства "Браїлівський сокоморсовий завод", 23130, Вінницька обл., Жмеринський р-н, селище міського типу Браїлів, вулиця Чайковського, будинок 10, ідентифікаційний код юридичної особи 00375450

до Релігійної організації "Монастир згромадження отців місіонерів салетинів Кам`янець-Подільської Дієцезії Римсько-Католицької церкви у смт Браїлів", 23130, Вінницька обл., Жмеринський р-н, селище міського типу Браїлів, вулиця Чайковського, будинок 4, ідентифікаційний код юридичної особи 42405883

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Фонд державного майна України, 01133, місто Київ, вулиця Генерала Алмазова, будинок 18/9, ідентифікаційний код юридичної особи 00032945

про витребування з чужого незаконного володіння з припиненням права власності

за участю представників:

від позивача - керівник Костюченко В.П.

від відповідача - адвокат Корнійчук С.А., згідно ордеру

від третьої особи - не з`явився

В С Т А Н О В И В:

До Господарського суду Вінницької області 25.01.2023 року надійшла позовна заява № б/н від 20.01.2023 (вх. № 121/23 від 25.01.2023) Державного підприємства "Браїлівський сокоморсовий завод" до Релігійної організації "Монастир згромадження отців місіонерів салетинів Кам`янець-Подільської Дієцезії Римсько-Католицької церкви у смт Браїлів" про повернення майна, яке розташоване за адресою: Вінницька обл., смт. Браїлів, вул. Чайковського, 10, а саме: адміністративної будівлі та споруди по виробництву пектину, літ.А, загальною площею - 938 кв.м. у власність Державного підприємства "Браїлівський сокоморсовий завод".

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.01.2023 справу розподілено судді Шамшуріній М.В.

Ухвалою від 30.01.2023 суд постановив позовну заяву № б/н від 20.01.2023 (вх. № 121/23 від 25.01.2023) залишити без руху та встановив позивачу спосіб та строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня отримання цієї ухвали.

20.02.2023 на адресу суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків з додатками на виконання вимог ухвали суду від 30.01.2023 року.

Ухвалою від 27.02.2023 судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 902/117/23 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 28.03.2023 року о 10:00 год.

23.03.2023 до суду від позивача надійшов лист № 10/23 від 12.03.2023 (вх. № 01-34/2758/23 від 23.03.2023) з обгрунтуваннями щодо залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Фонду державного майна України.

27.03.2023 до суду від відповідача надійшла заява № б/н від 22.03.2023 (вхідний №01-34/2819/23 від 27.03.2023) про застосування позовної давності.

27.03.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву №б/н від 22.03.2023 (вхідний №01-34/2820/23 від 27.03.2023) у якому останній проти позову заперечує з підстав зазначених у відзиві, у задоволенні позову просить відмовити.

Ухвалою від 28.03.2023 судом задоволено клопотання Державного підприємства "Браїлівський сокоморсовий завод" про залучення Фонду державного майна України до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, залучено до участі у справі № 902/117/23 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Фонд державного майна України, відкладено підготовче засідання у справі № 902/1098/22 на 18.04.2023 об 11:00 год.

11.04.2023 до суду від позивача надійшов лист № 13/23 від 11.04.2023 (вх. № 01-34/3454/23 від 11.04.2023) із додатками на виконання вимог суду.

14.04.2023 до суду від позивача надійшла заява № б/н від 14.04.2023 (вх. № 01-48/21/23 від 14.04.2023) про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 17.04.2023 заяву № б/н від 14.04.2023 (вх. № 01-48/21/23 від 14.04.2023) про забезпечення позову призначено до розгляду у судовому засіданні 25.04.2023 о 15:00 год.

18.04.2023 до суду від відповідача надійшло клопотання № б/н від 18.04.2023 (вх. № 01-34/3662/23 від 18.04.2023) про поновлення строку подання відзиву.

Ухвалою від 25.04.2023 судом відмовлено у задоволенні заяви Державного підприємства "Браїлівський сокоморсовий завод" про забезпечення позову від 14.04.2023 (вх. № 01-48/21/23 від 14.04.2023) у справі №902/117/23.

У судовому засіданні 18.04.2023 року суд постановив ухвали про задоволення клопотання представників сторін про відкладення розгляду справи, продовження строку підготовчого провадження та про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів, відкладення підготовчого засідання у справі № 902/117/23 на 09.05.2023 об 11:00 год., які занесено до протоколу судового засідання.

25.04.2023 на електронну адресу суду від представника відповідача надійшло клопотання № б/н від 25.04.2023 (вх. №01-34/3979/23 від 25.04.2023) про витребування доказу. Ідентичне клопотання надійшло також до суду у паперовому варіанті (вх. № 01-34/4000/23 від 25.04.2023).

09.05.2023до суду від третьої особи надійшли пояснення № 10-25-10528 від 28.04.2023 (вх. № 01-34/4446/23 від 09.05.2023) щодо заявлених позовних вимог, у яких останній зазначає про підтримання позову, просить здійснювати розгляд справи за відсутності представника третьої особи.

Ухвалою від 09.05.2023 судом задоволено клопотання відповідача про витребування доказів, витребувано у приватного нотаріуса Жмеринського районного нотаріального округу Вінницької області Лавренова Романа Ігоровича докази та відкладено підготовче засідання у справі № 902/117/23 на 25.05.2023 о 14:00 год.

22.05.2023 до суду від приватного нотаріуса Жмеринського районного нотаріального округу Вінницької області Лавренова Р.І. надійшов супровідний лист № 30/01-16 від 20.05.2023 (вх. № 01-34/4897/23 від 22.05.2023) з додатками на виконання вимог суду.

У судовому засіданні 25.05.2023 року суд постановив ухвалу про відкладення підготовчого засідання у справі № 902/117/23 на 06.06.2023 о 15:30 год., яку занесено до протоколу судового засідання.

У судовому засіданні 06.06.2023 представником позивача подано клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 06.06.2023 року суд постановив ухвалу про оголошення перерви у підготовчому засіданні у справі № 902/117/23 до 22.06.2023 о 10:00 год., яку занесено до протоколу судового засідання.

12.06.2023 на електронну адресу суду та 13.06.2023 на поштову адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив № б/н від 09.06.2023 (вх. № 01-34/5552/23 від 13.06.2023).

15.06.2023 на електронну адресу суду від відповідача надійшли заперечення № б/н від 15.06.2023 (вх. № 01-34/5625/23 від 15.06.2023) на відповідь на відзив. Ідентичні заперечення надійшли до суду у письмовому вигляді 19.06.2023.

21.06.2023 до суду від позивача надійшли заперечення № б/н від 20.06.2023 (вх. № 01-34/5825/23 від 21.06.2023) на заяву про застосування позовної давності.

Ухвалою від 22.06.2023 судом закрито підготовче провадження у справі № 902/117/23, призначено справу № 902/117/23 до судового розгляду по суті у судовому засіданні 11.07.2023 року об 11:00 год.

У судовому засіданні 11.07.2023 суд постановив ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні з розгляду справи № 902/117/23 по суті до 15.08.2023 об 11:30 год., яку занесено до протоколу судового засідання.

На визначену судом дату у судове засідання з`явились представники сторін.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, у задоволенні позову просив відмовити.

За наслідками розгляду справи, у судовому засіданні 15.08.2023 року суд оголосив про вихід до нарадчої кімнати для ухвалення рішення у справі та орієнтовний час повернення.

Після виходу з нарадчої кімнати судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору:

Державне підприємство "Браїлівський сокоморсовий завод" звернулося з позовом до Релігійної організації "Монастир згромадження отців місіонерів салетинів Кам`янець-Подільської Дієцезії Римсько-Католицької церкви у смт Браїлів" про витребування з чужого незаконного володіння нерухомого майна з припиненням права власності.

На обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до наказу Фонду державного майна України від 04.01.2022 №1 ДП «Браїлівський сокоморсовий завод» включено до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2022 році.

В ході проведення підготовки документів для приватизації єдиного майнового комплексу підприємства встановлено, що на балансі підприємства, тобто у власності, перебувають нежитлові приміщення, що розташовані за адресою: Вінницька обл., смт. Браїлів, вул. Чайковського, 10, згідно свідоцтва про право власності від 15.01.2008 за №1230, виданого Браїлівською селищною радою.

У 2007 році відділом державної виконавчої служби Жмеринського міськрайонного управління юстиції описано, арештовано та реалізовано через Вінницьку філію ТОВ «Мультисервіс» нежитлове приміщення, а саме: адміністративна будівля та споруда по виробництву пектину, літ.А, загальною площею 938 кв.м.

За результатами проведених торгів переможцем аукціону стала фізична особа - ОСОБА_1 , яким оформлено право власності на нерухоме майно на підставі свідоцтва, виданого приватним нотаріусом Жмеринського районного нотаріального округу Богутенком О.В. від 13.02.2008 року за реєстраційним номером 356 та згідно договору дарування від 16.10.2009 року за реєстраційним номером 1395, безоплатно передано у власність фізичній особі - ОСОБА_2 .

Згідно договору дарування від 05.05.2021 року за реєстраційним номером 418, який виданий та засвідчений приватним нотаріусом Жмеринського районного нотаріального округу Лавреновим Р.І., гр. ОСОБА_3 зазначене нерухоме майно передано у власність Релігійної організації «Монастир згромадження отців місіонерів салетинів у смт. Браїлів» Кам`янець-Подільської Дієцезії Римсько-Католицької Церкви (код ЄДРПОУ 42405883, Вінницька обл., Жмеринський р-н, смт.Браїлів, вул.Чайковського,4), про що внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Позивач зазначив, що рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 23.11.2011 по справі №22ц-2934/2011р. рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 20.07.2011 скасовано, прилюдні торги по адміністративній будівлі та споруді по виробництву пектину (літера А), яка розташована за адресою: Вінницька обл., смт Браїлів, вул. Чайковського, 10 визнано недійсними, скасовано протокол проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна № 8031002-1 від 09.02.2008 затвердженого виконавчим директором Вінницької філії ТОВ «Мультисервіс» та визнано недійсним акт державного виконавця відділу ДВС Жмеринського міськрайонного управління юстиції від 13.02.2008.

Позивач вважає, що у зв`язку із визнанням прилюдних торгів недійсними наступні відчуження нерухомого майна суперечать чинному законодавству України, що є підставою про витребування з чужого незаконного володіння майна, яке розташоване за адресою: Вінницька обл., смт. Браїлів, вул. Чайковського, 10, а саме: адміністративної будівлі та споруди по виробництву пектину, літ.А, загальною площею 938 кв.м. у власність ДП «Браїлівський сокоморсовий завод».

Щодо строку позовної давності, позивач зазначив, що 31.12.2021 згідно наказу Фонду державного майна України «Про покладення виконання обов`язків директора ДП «Браїлівський сокоморсовий завод»» № 2369 від 31.12.2021 виконуючим обов`язки директора ДП «Браїлівський сокоморсовий завод» призначено Костюченко В.П., тому враховуючи, що уповноваженого представника ДП «Браїлівський сокоморсовий завод» призначено 31.12.2021 року перебіг строку подання позовної заяви починається з 01.01.2022.

У відзиві на позов відповідач просив у задоволенні позовних вимог відмовити та зазначив, що не погоджується із заявленим до нього позовом, вважає його необгрунтованим та безпідставним, оскільки нерухоме майно відносно якого виник спір між учасниками справи неодноразово відчужувалось. Відповідач набув нерухоме майно (спірне майно) за договором дарування законним шляхом, покладаючись на добросовісність дій дарувальника (який підтвердив законність володіння таким майном у встановленому законом порядку на той час), не будучи обізнаним про наявне судове рішення апеляційної інстанції про визнання правочинів недійсними, а тому є добросовісним набувачем та спірне майно не може бути у нього витребувано на підставі статті 388 Цивільного кодексу України.

Позивач у відповіді на відзив заперечив проти викладеного у відзиві, зазначив, що за приписами статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Позивачем за віндикаційним позовом є неволодіючий власник майна, а відповідачем виступає незаконний володілець майна, який може і не знати про незаконність свого володіння майном (добросовісний набувач).

Позивачем також зазначено, що після призначення на посаду виконуючим обов`язки директора ДП «Браїлівський сокоморсовий завод», згідно наказу Фонду державного майна України від 31.12.2021 за № 2369, останнім в ході проведення підготовки документів для приватизації єдиного майнового комплексу підприємства було встановлено про вибуття спірного майна із власності позивача. Водночас право володіння, користування та розпорядження майном, належить законному власнику, яким є державне підприємство «Браїлівський сокоморсовий завод».

Договори дарування на думку позивача укладено без врахування рішення Апеляційного суду Вінницької області від 23.11.2011р. та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ винесеної 06.06.2012 року, відтак державне майно вибуло поза волею власника, є всі підстави для визнання договорів дарування недійсними, а спірне майно підлягає поверненню у власність державного підприємства «Браїлівський сокоморсовий завод».

Відповідач у запереченнях на відповідь на відзив зазначив, що відповідач є добросовісним набувачем спірного майна, а тому таке майно не може бути у нього витребувано на підставі статті 388 Цивільного кодексу України. Також зауважив, що відповідачем було придбано на законних підставах земельну ділянку під спірним нерухомим майном. Перехід права власності на земельну ділянку відбувається одночасно з переходом права на об`єкт нерухомості, що відповідає принципу «superficies solo cedit» - збудоване на землі слідує за нею. Відтак відповідач набув майнових прав на земельну ділянку, що надає йому право користуватись всім, що на ній розташовано, як власнику земельної ділянки. Позбавлення права власності відповідача заподіє йому шкоду та порушить конвенційні гарантії. З урахуванням наведеного та у зв`язку з недоведеністю заявлених позовних вимог відповідач просив відмовити позивачу у задоволенні позову.

Третя особа у поданих до суду поясненнях позовні вимоги підтримала у повному обсязі, зазначила, що статтею 346 Цивільного кодексу України не передбачено припинення права власності дійсного власника у зв`язку з реєстрацією договорів дарування за іншими особами під час його неодноразового відчуження, у тому числі при наявності судового рішення щодо зобов`язання укласти одну з таких угод, що відбувалося без участі та поза межами волі дійсного власника. Власник має право витребувати своє майно у тому числі від добросовісного набувача у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння не з їхньої волі іншим шляхом. Договори дарування укладено без врахування рішення Апеляційного суду Вінницької області від 23.11.2011 та державне майно вибуло поза волею власника, а отже є всі підстави для визнання договорів дарування недійсними та повернення спірного майна у власність державного підприємства «Браїлівський сокоморсовий завод».

Відповідачем подано до суду заяву про застосування позовної давності, у якій останній з посиланням на пропуск позивачем строку позовної давності при зверненні з позовом до суду, просив суд застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позову у зв`язку із спливом строку позовної давності (т. 1 а.с. 53-56).

В обгрунтування поданої заяви відповідачем зазначено, що рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 23.11.2011 р. у справі за №22ц-2934/2011 р. рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 20.07.2011 р. було скасовано, визнано прилюдні торги адміністративної будівлі та споруди по виробництву пектину (літера А) недійсними, скасовано протокол проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна та визнано недійсним акт державного виконавця.

Відповідач вважає, що оскільки вказане рішення набрало законної сили з моменту його проголошення то з цього часу і пішов відлік строку позовної давності. Власник на думку відповідача не міг не знати про порушення свого права, при цьому до суду із позовною заявою про витребування нерухомого майна не звертався.

Позивач у запереченнях проти заяви про застосування позовної давності просив відмовити у задоволенні вказаної заяви, позов задовольнити у повному обсязі.

На обрунтування своєї позиції зазначив, що 31.12.2021 згідно наказу Фонду державного майна України «Про покладення виконання обов`язків директора ДП «Браїлівський сокоморсовий завод»» № 2369 від 31.12.2021 виконуючим обов`язки директора ДП «Браїлівський сокоморсовий завод» призначено Костюченко В.П., тому враховуючи, що уповноваженого представника ДП «Браїлівський сокоморсовий завод» призначено 31.12.2021 року перебіг строку подання позовної заяви починається з 01.01.2022.

Також на думку позивача про не пропущення ним строків позовної давності свідчить те, що відповідач набув право власності на спірне нерухоме майно 05.05.2021 року, коли йому було передано відповідне майно гр. ОСОБА_4 безоплатно у власність згідно договору дарування зареєстрованому в реєстрі за № 418 приватним нотаріусом Жмеринського районного нотаріального округу Вінницької області Лавреновим Р.І., про що внесенні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Позивач з посиланням на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 14.06.2022 у справі № 15/68-10 зазначив, що не проведення заходів з повернення нерухомого майна у власність держави (підприємства) після набуття законної сили рішенням судових інстанцій, може свідчити про те, що попередні керівники підприємства та арбітражний керуючий (на той момент підприємство перебувало у стадії банкрутства (справа про банкрутство за №10/296-07 закрита ухвалою Господарського суду Вінницької області від 02.12.2022 року) неналежним чином виконували свої повноваження (допустили бездіяльність), як наслідок це може вважатись поважною причиною пропущення строку позовної давності (т. 2 а.с. 40-43).

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 15 січня 2008 року Виконавчим комітетом Браїлівської селищної ради на підставі рішення виконкому Браїлівської селищної ради № 150 від 17 грудня 2007 року видано свідоцтво про право власності № 1230 від 15.01.2008 року, яким посвідчено, що об`єкт в цілому, який розташований в смт. Браїлів Жмеринського р-ну Вінницької обл. по вул. Чайковського № 10 дійсно належить Державі в особі Міністерства аграрної політики України на праві повного господарського відання Державного підприємства «Браїлівський сокоморсовий завод» на праві державної власності в цілому складається з: адмінбудівлі та споруди - по виробництву пектину літ «А» заг. пл. 938,0 м2; складу готової продукції (розливочна) літ «Б» заг. пл. 1522,9 м2; складу готової продукції, майстерні літ «В» заг. пл, 371,7 м2; будівлі котельні літ «Г» заг. пл. 437,4 м2; складу літ «Д» заг. пл. 197,2 м2: майстерні плотницької літ «Ж» заг.тпл. 32,1 м2; трансформаторної підстанції літ «З» заг. пл. 9,8 м2; будівлі насосної станції технічної води літ «И» заг. пл. 18,2 м2; насосної станції над свердловиною літ «О» заг. пл. 25,0 м2; відстійників каналізаційних «№1»; «№2»; «№3»; вбиральні літ «К»; завальної ями «№4»; огорож «№5»; «№б»; «№7» (т. 1 а.с. 14).

Згідно акту опису й арешту майна від 30.10.2007 року відділом державної виконавчої служби Жмеринського міськрайонного управління юстиції було описано та арештовано наступне майно: літера А - адмінбудівля та споруда по виробництву пектину площею 412,8 кв.м. (т. 1 а.с. 15-16, 39- 40).

09.02.2008 року Вінницькою філією ТОВ «Мультисервіс» проведено прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна належного Державному підприємству «Браїлівський сокоморсовий завод» (Вінницька обл., Жмеринський р-н, смт Браїлів, вул. Чайковського, 10) за результатами яких складено протокол проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна № 8031002-1 (НТ) від 09.02.2008 р.

Згідно вказаного протоколу та акту про проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна боржника віл 13.02.2008 року переможцем торгів з продажу лоту № 1 - адміністративна будівля та споруда по виробництву пектину (літ. «А»), загальною площею 938 кв.м. Державного підприємства «Браїлівський сокоморсовий завод», місцезнаходження лота - Вінницька обл., Жмеринський р-н, смт Браїлів, вул. Чайковського, 10 став ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 17, 38, 78).

Як вбачається із посвідченого 16.10.2009 року нотаріусом Жмеринського районного нотаріального округу Богутенко О.В. та зареєстрованому у реєстрі за № 1395 договору дарування від 16.10.2009 року дарувальником ОСОБА_1 було безоплатно передано у власність обдаровуваного ОСОБА_5 належну йому на праві приватної власності згідно свідоцтва про придбання арештованого нерухомого майна з прилюдних торгів, виданого приватним нотаріусом Жмеринського районного нотаріального округу Богутенко О.В. 13.02.2008 року по реєстру за № 356 - 261/1000 частку майнового комплексу нежитлових будівель - адмінбудівлю та споруду по виробництву пектину(літ.А) загальною площею 938,0 кв.м, - за адресою: АДРЕСА_1 , що розташована на земельній ділянці, яка не перебуває у власності дарувальника (т. 1 а.с. 21, 22, 234, 235).

Згідно реєстраційного посвідчення на об`єкти нерухомого майна від 21.10.2009 року, виданого Вінницьким обласним об`єднаним БТІ за ОСОБА_5 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Жмеринською районного нотаріальною округу 16 жовтня 2009 р. зареєстровано на праві приватної власності майновий комплекс нежитлових будівель 261/1000 частки, що розташований у АДРЕСА_1 та складається з адміністративної будівлі та споруди по виробництву пектину літ. «А» загальною площею 938,0 кв.м., про що зроблено запис у реєстровій книзі № 1 дод. за реєстровим номером 56 (т. 1 а.с. 237).

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 23.11.2011 року прилюдні торги адміністративної будівлі та споруди по виробництву пектину літ. «А», яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 визнано недійними. Також цим рішенням скасовано протокол проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна № 8031002-1 від 09.02.2008 р., затвердженого виконавчим директором Вінницької філії ТОВ «Мультисервіс» та визнано недійсним акт державного виконавця відділу ДВС Жмеринського міськрайонного управління юстиції від 13.02.2008р. (т. 1 а.с. 28, 29).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справа від 06.06.2012 року рішення Апеляційного суду Вінницької області від 23.11.2011 року залишено без змін (т. 1 а.с. 28, 29).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 239690774 від 04.01.2021 року, інформаційних довідок № 254963920 від 29.04.2021, 254964339 від 29.04.2021, 254964888 від 29.04.2021 року 30.12.2020 року за ОСОБА_6 , РНОКПП НОМЕР_1 зареєстровано право приватної власності 261/1000 спільної частки, що складається із адмінбудівлі та споруди по виробництву пектину означена на плані літ. «А» загальною площею 938,0 кв.м; за адресою: АДРЕСА_1 .

Реєстраційну дію вчинено державним реєстратором Северинівської сільської ради Жмеринського району Вінницької області, номер запису про право власності: 40035496. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2265027905210 (т. 1 а.с. 240, 245, 248).

Згідно договору дарування від 29.04.2021 року посвідченого приватним нотаріусом Жмеринського районного нотаріального округу Лавреновим Р.І. та зареєстрованому у реєстрі за № 399 дарувальником ОСОБА_7 було передано безоплатно у власність (подаровано) обдаровуваного ОСОБА_4 належну йому на праві спільної часткової власності згідно договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Жмеринського районного нотаріального округу Вінницької області Богутенко О.В. 16 жовтня 2009 року за реєстровим № 1395 - 261/1000 частки майнового комплексу нежитлових будівель, що складається з: адміністративної будівлі та споруди по виробництву пектину літера «А» загальною площею 938,0 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 та розташована на земельній ділянці площею 0,0690 га, кадастровий номер: 0521055300:02:003:0470, цільове призначення земельної ділянки: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, яка, згідно відомостей, викладених у витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-7116033452021, сформованого 05.03.2021 року не є власністю «дарувальника» (т. 1 а.с. 232, 233).

05.05.2021 року громадянином ОСОБА_4 як дарувальником було передано безоплатно у власність обдаровуваного - Релігійній організації «Монастир Згромадження Отців Місіонерів Салетинів Кам`янець-Подільської Дієцезії Римсько-Католицької Церкви у смт. Браїлів», ідентифікаційний код 42405883 згідно договору дарування від 05.05.2021 зареєстрованому у реєстрі за № 418 приватним нотаріусом Жмеринського районного нотаріального округу Вінницької області Лавреновим Р.І., дарунок - 261/1000 частки майнового комплексу нежитлових будівель, що складається з: адміністративної будівлі та споруди по виробництву пектину літера «А» загальною площею 938,0 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 та розташована на земельній ділянці площею 0,0690 га, кадастровий номер: 0521055300:02:003:0470, цільове призначення земельної ділянки: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, яка, згідно відомостей, викладених у витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, сформованого 04.05.2021 року не є власністю «дарувальника».

Відповідно до пункту 2 договору дарування № 418 від 05.05.2021 відчужувана нерухомість належить дарувальнику на праві спільної часткової власності, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Державним реєстратором приватним нотаріусом Жмеринського районного нотаріального округу Вінницької області Лавреновим Романом Ігоровичем 29.04.2021 року, номер запису про право власності: 41764509, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2265027905210.

Згідно пункту 4 договору дарування № 418 від 05.05.2021 відсутність обтяжень прав власності та інших речових прав на відчужувану нерухомість перевірено за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Жмеринського районного нотаріального округу Вінницької області Лавреновим Р.І. 05.05.2021 року.

Як вбачається із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 255388494 від 05.05.2021 року приватним нотаріусом Жмеринського районного нотаріального округу Вінницької області Лавреновим Р.І. проведено державну реєстрацію права приватної власності на 261/1000 спільної частки, що складається із адміністративної будівлі та споруди по виробництву пектину літ. «А», загальною площею 938,0 кв.м; за адресою: АДРЕСА_1 за Релігійною організації «Монастир Згромадження Отців Місіонерів Салетинів Кам`янець-Подільської Дієцезії Римсько-Католицької Церкви у смт. Браїлів», номер запису про право власності: 41812887, реєстраційний номер об`єкта: 2265027905210 (т. 1 а.с 119).

28.07.2022 року між Територіальною громадою м. Жмеринка в особі Жмеринської міської ради Вінницької області (продавець) та Релігійною Організацією «Монастир Згромадження Отців Місіонерів Салетилів Кам`янець-Подільської Дієцезії Римсько-Католицької Церкви у смт. Браїлів» (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки (викуп земельної ділянки), відповідно до пункту 1.1. якого продавець па підставі рішення дев`ятнадцятої сесії Жмеринської міської ради Вінницької області 8 скликання № 481 від 17 лютого 2022 року продав, а покупець купив земельну ділянку площею 0,0690 га, розташовану в селищі міського типу Браїлів Жмеринського району Вінницької області по вулиці Чайковського під номером 10 з цільовим призначенням - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної машинобудівної та іншої промисловості.

На вказаній земельній ділянці розташована 261/1000 частка майнового комплексу нежитлових будівель, яке належить на праві власності покупцю на підставі договору дарування, посвідченого Лавреновим Р.І., приватним нотаріусом Жмеринського районного нотаріального округу Вінницької області 05 травня 2021 року за реєстром № 418.

Відповідно до кадастрового плану земельної ділянки, що додається, земельна ділянка виділена в натурі (на місцевості) єдиним масивом. Кадастровий номер земельної ділянки, що відчужується 0521055300:02:003:0470. (т. 1 а.с. 113, 114).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 306017180 від 28.07.2022 року 28 липня 2022 року приватним нотаріусом Жмеринського районного нотаріального округу Вінницької області Драчевською Л.О. проведено державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку площею 0,069 га кадастровий № 0521055300:02:003:0470, власник - Релігійна організація «Монастир Згромадження Отців Місіонерів Салетинів Кам`янець-Подільської Дієцезії Римсько-Католицької Церкви у смт Браїлів», код ЄДРПОУ 42405883, номер запису про право власності: 47445475, реєстраційний номер об`єкта: 2593387205060 (т. 1 а.с. 115).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову з огляду на таке.

Предметом позову у цій справі є матеріально - правова вимога позивача до відповідача про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння.

Предметом доказування у цій справі є обставини щодо наявності/відсутності підстав для витребування у відповідача на користь позивача спірного нерухомого майна з урахуванням поданої відповідачем заяви про застосування позовної давності.

Відповідно до статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин.

Здійснюючи правову кваліфікацію спірних правовідносин та вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених в межах цієї справи позовних вимог, судом враховано таке.

Як вбачається із матеріалів справи, за позивачем згідно свідоцтва від 15 січня 2008 року було зареєстровано право власності на нерухоме майно - адміністративну будівлю та споруди по виробництву пектину літ. «А», загальною площею 938,0 кв.м за адресою: селище міського типу Браїлів, Жмеринського району, Вінницької області, вулиця Чайковського, 10.

За твердженням позивача нерухоме майно вибуло із його власності незаконно та підлягає витребуванню у відповідача, який згідно відомостей з Єдиного державного реєстру речових прав є останнім власником спірного майна.

Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

За змістом приписів статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Положеннями статті 387 ЦК України визначено, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Правовий аналіз положень статті 387 ЦК України дає підстави для висновку, що наведеною нормою визначено спосіб захисту та право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.

Водночас, порядок набуття добросовісним набувачем права власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права врегульовано статтею 330 ЦК України як самостійну підставу набуття права власності, згідно якої, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Положення статті 388 ЦК України містять сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Так, згідно вимог частин 1-2 статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.

Частиною 3 статті 388 ЦК України передбачено, що якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Як вбачається із доказів, що містяться у матеріалах справи та встановлених судом обставин позов заявлено щодо об`єкта нерухомості: адміністративна будівля та споруди по виробництву пектину літ. «А», загальною площею 938,0 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 реєстраційний номер об`єкта: 2265027905210 (далі - спірне нерухоме майно).

Спірне нерухоме майно належало позивачу та 09.02.2008 року було предметом продажу на прилюдних торгах з продажу арештованого майна, проведених державною виконавчою службою.

Згідно протоколу переможцем торгів з продажу лоту № 1 - адміністративна будівля та споруда по виробництву пектину (літ. «А»), загальною площею 938 кв.м. та набувачем права власності за результатами проведених торгів стала фізична особа ОСОБА_1 , який 16.10.2009 року відчужив це майно ОСОБА_5 на підставі договору дарування.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 23.11.2011 року прилюдні торги адміністративної будівлі та споруди по виробництву пектину літ. «А», яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 визнано недійними.

Надалі спірне нерухоме майно не було повернуто у власність позивача та володіння майном до 29.04.2021 року здійснював ОСОБА_8 .

29.04.2021 року ОСОБА_6 на підставі договору дарування відчужив це майно ОСОБА_4

05.05.2021 року ОСОБА_4 на підставі договору дарування відчужив спірне майно відповідачу - Релігійній організації "Монастир згромадження отців місіонерів салетинів Кам`янець-Подільської Дієцезії Римсько-Католицької церкви у смт Браїлів».

На час розгляду справи згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником спірного нерухомого майна є Релігійна організація "Монастир згромадження отців місіонерів салетинів Кам`янець-Подільської Дієцезії Римсько-Католицької церкви у смт. Браїлів».

Частиною 4 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц викладено висновок про те, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Таким чином, право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й має бути доведено в суді.

Особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача, при цьому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Вказаний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18.

У пунктах 6.45, 6.46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 року у справі № 925/1351/19 викладено висновок, що якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19, пункти 37, 38), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19, пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20, пункти 7.15, 7.16).

Приймаючи до уваги, що на час укладення договору дарування, на підставі якого відповідач набув право власності на спірне нерухоме майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відомостей про права третіх осіб, обмеження або обтяження щодо цього нерухомого майна не містилося, суд дійшов висновку, що відповідач у спірних правовідносинах є добросовісним набувачем нерухомого майна.

Судом враховано, що з урахуванням цих обставин, а також специфіки договору дарування відповідач не знав і не повинен був перевіряти історію придбання нерухомості попередніми володільцями та робити висновки щодо правомірності попередніх правочинів, водночас покладався на відкриті відомості щодо цього майна, про перевірку яких зазначено у договорі дарування.

Набувши право власності на нерухоме майно, відповідач з метою реалізації правомочностей власника на підставі договору купівлі-продажу здійснив придбання земельної ділянки, необхідної для обслуговування об`єкта нерухомості та на час розгляду справи за відповідачем згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно та земельну ділянку кадастровий номер 0521055300:02:003:0470 площею 0,0690 га.

У постанові від 15 травня 2019 року у справі № 285/3414/17 Верховний Суд дійшов висновку, відповідно до якого, застосовуючи положення частини другої статті 388 ЦК України про те, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, суд повинен мати на увазі, що позов власника про витребування майна в особи, яка придбала його в результаті публічних торгів, проведених у порядку, встановленому для виконання судових рішень, підлягає задоволенню лише в тому разі, якщо торги були визнані недійсними, оскільки відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, власник має право витребувати майно, яке вибуло з володіння поза його волею, і в добросовісного набувача. Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 592/7963/16-ц, від 23 грудня 2020 року у справі № 639/7253/18, від 01 вересня 2021 року у справі № 295/3225/17.

У цій справі судом встановлено, що рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 23.11.2011 року визнано недійними прилюдні торги адміністративної будівлі та споруди по виробництву пектину літ. «А», яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , скасовано протокол проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна та визнано недійсним акт державного виконавця відділу ДВС Жмеринського міськрайонного управління юстиції, що є підставою для висновку, що спірне нерухоме майно вибуло із власності позивача поза його волею та про наявність порушеного права позивача за захистом якого останній звернувся до господарського суду.

З огляду на те, що спірне нерухоме майно вибуло із власності позивача поза його волею, а також враховуючи вимоги частини 3 статті 388 ЦК України, якою передбачено, що якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про витребування спірного нерухомого майна у відповідача є обгрунтованими.

Разом з тим, відповідачем подано до суду заяву про застосування позовної давності, у якій останній з посиланням на пропуск позивачем строку позовної давності при зверненні з позовом до суду, просив суд застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позову у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

Надаючи оцінку доводам сторін щодо застосування позовної давності до спірних правовідносин та відповідно наявності або відсутності поважних причин за яких порушене право позивача підлягає судовому захисту, судом враховано таке.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

На вимогу про витребування майна з чужого незаконного володіння поширюється загальна позовна давність, оскільки така вимога не міститься у переліку вимог на які позовна давність не поширюється (стаття 268 ЦК України) та у переліку вимог зі спеціальною позовною давністю (стаття 258 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, за змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18).

Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз понять "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на її права.

Згідно з положеннями частини 1 статті 261 ЦК України у визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об`єктивно могла дізнатися про порушення цього права або про особу, яка його порушила.

Суд зазначає, що і в разі пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою початок перебігу позовної давності визначається з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Тож при тлумаченні вимог щодо початку перебігу позовної давності слід керуватися тим, що перебіг позовної давності починається від дня, коли про відповідні обставини, тобто про порушення права, дізналася або могла довідатися особа, що є носієм права, а не інша особа, у тому числі й та, якій за законом надано повноваження із захисту цього права.

Обгрунтовуючи незаконність вибуття права власності на спірне нерухоме майно, позивач посилається на рішення Апеляційного суду Вінницької області від 23.11.2011, відповідно до якого прилюдні торги адміністративної будівлі та споруди по виробництву пектину літ. «А», яка розташована за адресою: вул. Чайковського, 10 в смт. Браїлів, Жмеринського районну, Вінницької області визнано недійними.

Як вбачається із змісту рішення Апеляційного суду Вінницької області від 23.11.2011 року позивач був стороною у цій справі, а представник та директор позивача брали участь у розгляді справи.

Отже, позивачу принагідно було відомо про порушення його прав ще на час проведення прилюдних торгів та звернення прокурора з позовом в його інтересах про оскарження прилюдних торгів.

Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від

26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.

Водночас, рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 23.11.2011 року про визнання прилюдних торгів недійсними встановлена обставина вибуття майна із володіння власника поза його волею, тому враховуючи, що рішення Апеляційного суду Вінницької області від 23.11.2011 набрало законної сили 23.11.2011 року, суд дійшов висновку, що позивач поза будь-яким сумнівом на вказану дату знав як про порушення свого права так і про особу, яка його порушила.

У справі № 902/117/23 позивач звернувся до суду 25.01.2023 року.

Отже, загальний строк позовної давності - три роки на дату звернення позивача із позовом до Релігійної організації "Монастир згромадження отців місіонерів салетинів Кам`янець-Подільської Дієцезії Римсько-Католицької церкви у смт Браїлів" про витребування майна сплинув.

Твердження позивача, що строк позовної даності розпочався з 01.01.2022 року, оскільки уповноваженого представника ДП «Браїлівський сокоморсовий завод» в.о. директора призначено на посаду 31.12.2021 року судом відхиляються, зважаючи на те, що у спірних правовідносинах суб`єктом прав є саме позивач як юридична особа, а не керівник юридичної особи, а тому, визначаючи початок перебігу позовної давності у цій справі, слід враховувати, коли про порушене право дізнався або міг дізнатись позивач в особі уповноваженого органу.

Таким чином, при дослідженні питання пропуску позовної давності в спорі слід з`ясовувати, коли про порушення своїх прав довідався або міг довідатися позивач як юридична особа.

Статтею 92 ЦК України визначено, що дії органу або особи, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, у відносинах із третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи.

Отже, як уже було зазначено, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення уповноваженої особи позивача до суду із заявою про захист інтересів позивача.

Тому визначення початку перебігу строку позовної давності з дня, коли саме новий керівник дізнався про порушене право або особу порушника не відповідає наведеним правилам застосування інституту позовної давності.

Твердження позивача, що відповідач набув право власності у травні 2021 року, а тому строк позовної давності про витребування нерухомого майна не сплив суд вважає безпідставним, оскільки за конструкцією статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від

26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 закон не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб (пункт 7.21.).

У пункті 7.25. цієї постанови Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, висловлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 711/802/17 та від 6 червня 2018 року у справі № 520/14722/16-ц, згідно з якими початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковувався з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу.

Враховуючи, що про порушення свого права (незаконного вибуття нерухомого майна із володіння власника поза його волею) позивач знав задовго до набуття відповідачем права власності на спірне майно, пред`явлення позову про витребування майна від останнього власника не змінює перебігу позовної давності у спірних правовідносинах.

У свою чергу, твердження позивача, що відносно позивача до 02.12.2022 року було відкрито провадження про банкрутство та не проведення попередніми керівниками підприємства та арбітражним керуючим заходів з повернення майна може свідчити про неналежне виконання своїх повноважень, що є поважною причиною пропуску строку позовної давності суд відхиляє, оскільки позивачем, окрім припущень, належними та допустимими за таких обставин доказами не обгрунтовано неналежне виконання попереднім керівником юридичної особи та/або арбітражним керуючим своїх обов`язків та наявність об`єктивних та невідворотних перешкод для звернення до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Посилання позивача на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 14.06.2022 року № 15/68-10, суд відхиляє, оскільки висновки Верховного Суду щодо визнання поважних причин для звернення з позовом ліквідатора у цій справі ухвалені за інших фактичних обставин справи, які не є подібними до фактичних обставин у справі № 902/117/23.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 10/5026/995/2012 аналіз норм права, якими врегульовані питання позовної давності дає підстави для висновку, що у разі, коли законодавець вживає вислови "свої цивільні права", "цивільні права особи", "здійснення права", він має на увазі право, яке належить одній особі, право однієї особи, а не декількох осіб, якщо інше прямо не зазначено у тексті відповідної норми.

Тож при тлумаченні вимог щодо початку перебігу позовної давності слід керуватися тим, що перебіг позовної давності починається від дня, коли про відповідні обставини, тобто про порушення права, дізналася або могла довідатися особа, що є носієм права, а не інша особа, у тому числі й та, якій за законом надано повноваження із захисту цього права. У справах про банкрутство цією особою є арбітражний керуючий, на якого за законом на підставі рішення суду покладаються обов`язки та надаються повноваження розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора. Іншого правила щодо визначення початку перебігу позовної давності не містять ні частина перша статті 261 ЦК України, ні норми спеціального закону, що регулюють порядок вирішення спорів у справі про банкрутство.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що Державним підприємством "Браїлівський сокоморсовий завод" при зверненні до суду з позовом, що є предметом розгляду у цій справі пропущено строк позовної давності.

Приписами частини 3 статті 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до вимог частини 4, 5 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

За змістом наведених норм, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України, що відповідає правовій позиції, що послідовно викладалась Верховним Судом, зокрема, в постановах від 15.05.2018 у справі № 922/2058/17, від 13.11.2018 у справі № 924/127/17, від 15.01.2019 у справі № 910/2972/18, від 10.04.2019 у справі № 6/8-09, від 13.08.2019 у справі № 910/11614/18, від 22.08.2019 у справі № 910/15453/17, від 03.09.2019 у справі № 920/903/17, від 19.11.2019 у справі № 910/16827/17.

Судом враховано, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача згідно за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин.

Отже, суд має право надати особі (визнати право на) судовий захист порушеного права за сукупності умов:

- особа (позивач) наведе поважні, на її думку, причини пропуску позовної давності при зверненні до суду за захистом порушеного права, вказавши на конкретні обставини, які об`єктивно перешкоджали їй звернутися за захистом порушеного права у межах позовної давності, та надасть суду докази, що підтверджують існування цих обставин (стаття 74 ГПК України);

- суд за результатами оцінки доказів, наданих на підтвердження цих обставин, встановить їх існування та дійде висновку про їх об`єктивний характер, і, відповідно, про існування поважних причин пропуску позовної давності при зверненні позивача за захистом порушеного права.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 28.01.2020 у справі № 910/9158/16 за відсутності будь-якої з наведених умов, суд не має права визнавати існування поважних причин пропуску позовної давності у спірних правовідносинах, надавати у зв`язку з цим особі (позивачу) судовий захист порушеного права та задовольняти відповідні вимоги.

Вирішуючи питання про поважність причин пропуску позовної давності при зверненні за захистом порушеного права у спорі, суд враховує об`єктивний, а не суб`єктивний характер обставин, які підтверджують ці причини та вказують на існування об`єктивної перешкоди для позивача своєчасно звернутися за захистом порушеного права.

Європейський суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

З урахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, суд дійшов висновку, що позивачем не надано суду доказів, які би підтверджували поважність причин пропуску строку для звернення до суду за захистом свого порушеного права та наявності підстав, які б свідчили про необхідність судового захисту поза строком позовної давності про застосування якої відповідачем подано відповідну заяву.

Приймаючи до уваги, що у спірних правовідносинах позивач звернувся до суду із позовом після спливу строку позовної давності, відповідачем до ухвалення рішення у справі подано заяву про застосування позовної давності до вимог позивача та судом не встановлено поважних причин пропуску позивачем позовної давності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову Державного підприємства "Браїлівський сокоморсовий завод" до Релігійної організації "Монастир згромадження отців місіонерів салетинів Кам`янець-Подільської Дієцезії Римсько-Католицької церкви у смт. Браїлів" про витребування з чужого незаконного володіння нерухомого майна з припиненням права власності слід відмовити з підстав спливу строку позовної давності.

Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).

Згідно статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. (частини 1-2 статті 86 ГПК України).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При зверненні з позовом до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 684,00 гривень.

В силу приписів пункту 2 частини 1 статті 129 України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги, що у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви залишити за позивачем.

3. Згідно з приписами статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Відповідно до положень частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Копію судового рішення направити учасникам справи рекомендованим листом та засобами електронного зв`язку на відомі суду електронні адреси учасників справи представника позивача - ІНФОРМАЦІЯ_3, представника відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, представника третьої особи - pravo@spfu.gov.ua.

Повний текст рішення складено та підписано 25 серпня 2023 р.

Суддя Шамшуріна М.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу, 23130, Вінницька обл., Жмеринський р-н, селище міського типу Браїлів, вулиця Чайковського, будинок 10, ІНФОРМАЦІЯ_3;

3 - відповідачу, 23130, Вінницька обл., Жмеринський р-н, селище міського типу Браїлів, вулиця Чайковського, будинок 4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІНФОРМАЦІЯ_2;

4 - третій особі - Фонд державного майна України, 01133, місто Київ, вулиця Генерала Алмазова, будинок 18/9, pravo@spfu.gov.ua.