Ухвала

від 25.08.2023 по справі 755/12301/23

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/12301/23

Провадження №: 2/755/5817/23

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" серпня 2023 р.суддя Дніпровського районного суду м. Києва Марфіна Н.В., вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТОЛИЦЯ-ЗЕМ-ІНДУСТРІЯ», Акціонерного товариства «ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД «ЕЛЬБРУС» про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги та заміну сторони від 04.08.2021 року за Договором №БОС/01-КВ/027-МП купівлі-продажу майнових прав та повернення коштів, -

у с т а н о в и л а:

22.08.2023 року до Дніпровського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТОЛИЦЯ-ЗЕМ-ІНДУСТРІЯ», Акціонерного товариства «ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД «ЕЛЬБРУС» про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги та заміну сторони від 04.08.2021 року за Договором №БОС/01-КВ/027-МП купівлі-продажу майнових прав та повернення коштів.

Ознайомившись зі змістом поданої позовної заяви та доданими до неї документами, приходжу до висновку про те, що позовна заява не підсудна Дніпровському районному суду м. Києва і має бути передана на розгляд Оболонського районного суду м. Києва, з огляду на наступне.

Звертаючись з відповідним позовом до Дніпровського районного суду м. Києва позивачі посилаються на положення ч. 5 ст. 28 ЦПК України та зазначають, що враховуючи, що фактично спір, викладений у позовній заяві виник з правовідносин захисту прав споживачів, то позов подається за зареєстрованим місцем проживання позивачів за правилами підсудності до Дніпровського районного суду м. Києва.

У відповідності до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є частиною національного законодавства, кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Згідно із частиною першою статі 8 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Вирішуючи питання про прийняття заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, суд повинен перевірити належність справи до його юрисдикції (предметної та суб`єктної) та підсудності (територіальної юрисдикції).

Розгляд справи судами з порушенням правил підсудності є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки такі суди не є встановленими процесуальним законом для такого розгляду (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі № 369/238/15-ц (провадження № 14-117цс18)).

Правила підсудності справ, які розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, визначені у параграфі 3 глави 2 розділу І ЦПК України (ст.ст. 26-30 Кодексу).

У вказаному параграфі ЦПК України встановлені вимоги щодо визначення загальної підсудності (ст. 27), особливості визначення підсудності справи, у якій однією зі сторін є суд або суддя (ст. 26), правила альтернативної підсудності (ст. 28) та правила виключної підсудності (ст. 30).

Отже, правила виключної територіальної підсудності передбачені у ст. 30 ЦПК України, перелік категорій справ у якій розширеному тлумаченню не підлягає.

Виключна підсудність є особливим видом територіальної підсудності, правила якої забороняють застосування при пред`явленні позову інших норм, що регулюють інші види територіальної підсудності, передбачені у ст.ст. 27-28 ЦПК України.

За змістом ч. 1 ст. 30 ЦПК України, позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Відповідно до положень ст. 190 ЦК України, майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

ЦК України при класифікації речей як об`єктів цивільних прав поділяє речі на рухомі і нерухомі.

Згідно ч. 1 ст. 181 ЦК України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Отже, основним критерієм віднесення речей до нерухомих є фізична прив`язка об`єктів, розташованих на земельній ділянці, переміщення яких неможливо без їх знецінення. Вказані ознаки є основними і їх розглядати необхідно у сукупності.

За змістом ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

У розумінні ч. 2 вказаної статті ЦК України житлові будинки, будівлі, споруди тощо охоплюються поняттям "нерухоме майно". Однак вказаний перелік об`єктів нерухомого майна не є вичерпним, зокрема цей перелік об`єктів нерухомого майна є більш розширеним у ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Таким чином, нерухоме майно є особливим об`єктом права власності, оскільки наділене специфічними рисами - сталий зв`язок із землею, особлива цінність, неможливість переміщення без знецінення та зміни її призначення.

Особливістю правового режиму нерухомого майна є те, що у процесі створення воно може набувати статусу як незавершеного будівництвом нерухомого майна, так і завершеного нерухомого майна.

Виходячи з аналізу чинного законодавства, вбачається, що об`єкт будівництва (об`єкт незавершеного будівництва) - нерухома річ особливого роду: фізичне її створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб`єктивних майнових, а також зобов`язальних прав у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства.

За приписами ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Майнове право, що є предметом договору купівлі-продажу, - це обумовлене право набуття в майбутньому права власності на нерухоме майно, яке виникає тоді, коли виконані певні правові передумови, необхідні й достатні для набуття речового права.

Таким чином, майнове право на об`єкт нерухомості є складовою частиною такого майна, як об`єкта цивільних прав.

Відповідно до роз`яснень, викладених у постановах Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ", від 07 лютого 2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (ст. 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (ст. ст.364,367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки з цього майна (ст. ст. 370,372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Цей перелік не є вичерпним.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

Так, у своїй постанові від 16.02.2021 року в справі №911/2390/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила наступне:

«7.21. За визначенням, що дає Академічний тлумачний словник української мови, словосполука «з приводу» означає «у зв`язку з чим-небудь», тому словосполучення «з приводу нерухомого майна» треба розуміти як будь-який спір у зв`язку з нерухомим майном або певними діями, пов`язаними з цим майном;

7.22. Аналізуючи логічну послідовність зміни формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю, убачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв`язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору;

7.23. Отже, слід дійти висновку, що за правилами чинного ГПК України виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном.

7.25. Велика Палата Верховного Суду вважає, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» у частині третій статті 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення».

У постанові від 09.09.2020 року в справі №910/6644/18 Верховний Суд зазначив, що виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 11.07.2019 року у справі №462/7217/18.

У постанові від 10.04.2019 року в справі №638/1988/17 Верховний Суд вказав, що правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно.

За змістом постанови Верховного Суду від 25.02.2018 року у справі №201/12876/17, правила виключної підсудності поширюються також на спори щодо майнових прав на незавершені будівництвом об`єкти нерухомості, об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни призначення.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 07.07.2020 року у справі №910/10647/18 розглядаючи питання підсудності спору про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав також дійшла висновку, що справа має розглядатись за місцем знаходження нерухомого майна майнові права на яке відчужено за спірним договором купівлі-продажу.

У цій справі спір виник щодо недійсності договору відступлення права вимоги та заміни сторони за договором купівлі-продажу майнових прав на Апартаменти під будівельним №27 на 8 поверсі у багатофункціональному громадському комплексі з підземним паркінгом за адресою: АДРЕСА_1 , тому справа підсудна Оболонському районному суду м. Києва згідно правил виключної підсудності.

Згідно п. 1 ч. 1, ч. 3 ст. 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення.

Відповідно до ст. 32 ЦПК України, спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 27, 28, 30, 31, 32, 259-261, 263, 353-355 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

Цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТОЛИЦЯ-ЗЕМ-ІНДУСТРІЯ», Акціонерного товариства «ЗАКРИТИЙ НЕДИВЕРСИФІКОВАНИЙ ВЕНЧУРНИЙ КОРПОРАТИВНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ФОНД «ЕЛЬБРУС» про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги та заміну сторони від 04.08.2021 року за Договором №БОС/01-КВ/027-МП купівлі-продажу майнових прав та повернення коштів - передати на розгляд Оболонського районного суду м. Києва.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення ухвали суду.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Текст ухвали складений та підписаний суддею 25.08.2023 року.

Суддя -